Екзаменаційні білети з економіки PDF

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1 1. Сутність господарських рішень та їх види. ГР – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обгрунтування та вибору альтернативи і сукупності варіантів досягнення конкретної цілі. Ознаки господарських рішень: 1. можливість вибору єдиної дії з...

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 1 1. Сутність господарських рішень та їх види. ГР – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обгрунтування та вибору альтернативи і сукупності варіантів досягнення конкретної цілі. Ознаки господарських рішень: 1. можливість вибору єдиної дії з безлічі альтернатив 2. наявність мети 3. необхідність вольового акту особи, що приймає рішення Суть господарський рішень: Проявляється в різних аспектах, що пов*язано з їх впливом на різні інтереси підприємств Залежно від класифікаційних озн. виділяють рішення: 1. Рутинні, творчі, унікальні (ступінь унікальності) 2. За ступенем невизначеності 3. Сферою дії (технічні, економічні, унікальні) 4. За метою (комерційні, не комерційні) 5. За маштабом (часткові та комплексні) 6. Ступенем складності (стандартні, нестандартні) 7. Глибиною дії (першорівневі, багаторівневі) 8. За часом (одноразові, тривалої дії, неперервні) 9. За складністю (прості, процесні) 2. Суть і принципи ризик-менеджменту Ризик-менеджмент – це система управління ризиком i фінансовими відносинами, що виникають у процесі цього управління. Ризик-менеджмент включає стратегію i тактику управління. Під стратегією управління розуміють напрямки та варіант використання засобів для досягнення поставленої мети. Тактика – це конкретні засоби й прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Ризик-менеджмент як система управління складається з двох підсистем: - керована підсистема – об’єкт управління; - керуюча підсистема – суб’єкт управління. Ризик-менеджмент виконує певні функції. Розрізняють два типи функцій ризик-менеджменту: - функції об’єкта управління; - функції суб’єкта управління. Функції об’єкта управління – організація: - розв’язування ризику; - ризикових вкладень; - робота по зниженню величини ризику; - процесу страхування ризиків; - економічних відносин i зв’язків між суб’єктами господарського процесу. Функції суб’єкта управління: - прогнозування; - організація; - регулювання; - координація; - стимулювання; - контроль. 3. Охарактеризуйте індексний спосіб. Його застосовують для вивчення економічних явищ, які формуються під впливом кількох факторів, кожен з яких схильний до динамічних змін. Класичним прикладом такого об’єкта аналізу є обсяг реалізації (продажу) товарів, який формується під впливом певного фізичного обсягу товарів і цін на них. Відомо, що в кожного підприємства (промислового, торговельного) обсяг продажу окремих товарів із року в рік, із місяця в місяць змінюється так само, як і ринкові ціни на ці товари. За таких умов загальні (групові) індекси обсягу реалізації (продажу) товарів характеризують динаміку загальної виручки від реалізації, але не відповідають на запитання, як змінився обсяг продажу товарів (бо до чисельника і знаменника даної функції входять непорівнянні величини) чи як у середньому змінилися ціни на реалізовані товари. Загальний індекс не дає змоги виділити окремо вплив факторів обсягу продажу (кількісного фактора) і цін (якісного фактора) на кінцевий результат — виручку від реалізації. Індексний метод аналізу дає змогу розв’язати ці задачі за допомогою побудови агрегатних індексів. Агрегатні індекси — це загальні індекси (котрі, як уже зазначалося, характеризують явища, що визначаються сукупністю безпосередньо непорівнянних елементів), що в них з метою елімінування впливу окремих елементів (факторів) на індекс відбувається фіксування інших елементів на незмінному (базовому або звітному) рівні.  ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 2 1. Форми вираження та реалізації господарських рішень. Акт – рішення широкого кола державних та суспільних організацій; може мати міжнародний характер. Акцепт – рішення щодо прийому пропозицій про укладання угод на запропонованих в оферті умовах. Бюлетень – рішення керівника щодо короткої об’яви підлеглим про стан подій, які мають суспільне значення. Вказівка – рішення методичного, технологічного характеру, яке реалізується у формі настанов та роз’яснень. Декларація – урочиста програмна заява керівника. Договір – рішення щодо проведення спільних робіт із зазначенням взаємних прав та зобов’язань у комерційних та некомерційних сферах діяльності. Закон – рішення державної влади, яке має загальнообов’язковий та незмінний характер. Заява – офіційна заява керівника найвищого рангу. Повідомлення про зміну – рішення щодо суттєвих змін у будь-якій діяльності. Інструкція – рішення, яке встановлює порядок та спосіб виконання будьякої дії. Кодекс – зібрання законів. Контракт – рішення, зазвичай комерційного характеру, щодо проведення спільних робіт із зазначенням взаємних прав та зобов’язань. Концепція – система поглядів керівника, яка має відображення у будь-якому документі. Модель (процесу або явища) – рішення, що включає певні елементи та зв’язки, які з визначеною точністю відтворюють реакції реального процесу або події на вхідні дії. Наказ (письмовий або усний) – нормативний документ, в якому зазначено рішення керівника організації або її великого підрозділу, обов’язкове для виконання. Норма – набутий чинності закону державою, галуззю або компанією порядок дій в будь-якій галузі, наприклад, норма права, норма поведінки. Огляд – стисла інформація стосовно будь-яких процесів або явищ. Оферта – рішення, звичайно, комерційного характеру, щодо пропозиції будьякій особі укласти угоду на вказаних умовах. Оферта та акцепт складають контракт. Перелік – інформація, класифікована у будь-якому порядку. План – рішення, яке відображає цілі та конкретні задачі діяльності, засоби, методи та час їх реалізації. Положення – рішення, яке включає певний набір законів, правил та інструкцій, що регламентують певний вид діяльності. Порядок – документ щодо доцільності розстановки об’єктів для раціональної діяльності. Постанова – колективне або індивідуальне рішення видного органа влади для будь-якої організації; статус постанови переважає статус приказу. Правила – рішення, яке враховує традиції організації та представлене у формі набору сталих норм поведінки і діяльності певних груп працівників. Прейскурант – довідник, який включає ціни, тарифи на товари, послуги. Прес-реліз – спеціальний бюлетень для термінової публікації у засобах масової інформації, який формується урядовими установами, міжнародними організаціями та прес-бюро. Протокол – рішення, що відображають будь-які події. Розпорядження – рішення керівника, який не наділений адміністративними функціями щодо питань технології, організації праці та техніки безпеки. Статут – набір правил, які регулюють діяльність організацій. Угода – рішення, яке формує загальну позитивну інфраструктуру будь-якої діяльності. Указ – рішення глави держави, затверджене парламентом; має силу закону. 2. Методи зменшення та уникнення ризику. Запобігання ризику означає просте ухилення від заходу, пов’язаного з ризиком. Однак запобігання ризику для підприємств практично є нереальним, тобто означає відмову від прибутку. Відрахування ризику – це залишення ризику за інвестором, тобто на його відповідальності. Передача ризику означає, що інвестор передає відповідальність за ризик комусь іншому, наприклад, страховій компанії. Зниження ступеня ризику – це скорочення імовірності й обсягу втрат. Для зниження ступеня ризику застосовують різноманітні прийоми. Найбільш розповсюдженими серед них є: - диверсифікація; - одержання додаткової інформації про вибір i результати; - лімітування; - самострахування; - страхування. Диверсифікація являє собою процес розподілу інвестованих коштів між різноманітними об’єктами вкладення капіталу, які безпосередньо не зв’язані між собою, з метою зниження ступеню ризику i втрат доходів. Лімітування – це встановлення ліміту, тобто граничних сум витрат, продаж, кредиту тощо. Самострахування означає, що підприємець віддає перевагу підстрахуватися самому, ніж купувати страховку в страховій компанії. Самострахування – це децентралізована форма створення натуральних та грошових страхових (резервних) фондів безпосередньо в господарюючому суб’єкті, діяльність якого підлягає ризику. Страхування – це відносини по захисту майнових інтересів господарюючих суб’єктів i громадян при настанні певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються із страхових внесків, які сплачуються ними (страхових премій). 3. Охарактеризуйте спосіб відносних різниць. Цей спосіб використовується для вимірювання впливу факторів на результативний показник тільки в таких моделях, де результативний показник представлений у вигляді добутку факторів (типу Y = Х1Х2) та в комбінованих моделях типу Y = (Х1 – Х2) Х3. Він значно простіший за спосіб ланцюгових підстановок, що за певних умов робить його досить ефективним. Цей спосіб відрізняється від попередніх тим, що розрахунки впливу факторів на досліджуваний показник проводяться виходячи з відносних показників їх зміни, що виражені у відсотках або коефіцієнтах. Згідно зі способом відносних різниць для визначення впливу першого фактора на результативний показник необхідно базисне значення результативного показника помножити на відносне відхилення першого фактора, яке виражене у відсотках, і поділити на 100. Для спрощення розрахунків відносне відхилення факторів доцільно розраховувати в коефіцієнтах. Вплив другого фактора визначається множенням базисного значення результативного показника, скоригованого на вплив дії першого фактора (позитивний вплив додається, негативний — віднімається), на відносне відхилення другого фактора, що виражається у відсотках, і результат поділити на 100. Вплив третього фактора (і всіх наступних) визначається аналогічно: базисне значення результативного показника коригується на результат дії першого та другого факторів (додається чи віднімається залежно від напрямку дії), і отриманий результат множиться на відносне відхилення третього фактора. Використання цього способу можливе за умови, що інформація про кожен фактор (крім першого) входить до комплексного показника, який розраховується як добуток попереднього та наступного в черзі дослідження фактора.  ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 3 1. Сутність якості господарських рішень, параметри якісного господарського рішення, умови забезпечення якості господарського рішення Якість ГР визначається сукупністю його параметрів що задовільняють конкретного споживача або їх групу і забезпеч реальність його впроваджень Основними параметрами якісного рішення виступають: повнота, своєчасність ,оптимальність рішення. До осн. умов які забезпечують якість ГР відносимо 1. застосов. наук підходів 2. Визначення впливу економічних законів на ефективність реалізації ГР 3. Наявність достовірної та якісної інформації 4. Побудова дерева рішення 5. Правова обгрунтованість рішення 6. Розробка та функціонування системи відповідальності та мотивації 7. Наявність механізму реалізації рішень 2. Сутність, зміст, предмет, об’єкт, суб’єкт фінансового аналізу. Фінансовий аналіз діяльності підприємства – це комплекс робіт пов'язаний із: 1. Дослідження економічних процесів їх взаємозв’язку 2. Науковим обґрунтуванням планів управлінських рішень. 3. Виявленням позитивних і негативних факторів, що впливають на діяльність підприємства. 4. Розкриттям тенденцій та пропорцій розвитку підприємства, тощо Фінансовий аналіз є основою для управління фінансами підприємства і охоплює три основні напрямки: 1. Оцінювання фінансових потреб підприємства. 2. Розподіл потоків грошових коштів. 3. Забезпечення системи фінансової звітності. Метою фінансового аналізу є одержання найбільш інформативних параметрів, що надають об’єктивну і точну картину фінансового стану і фінансових результатів діяльності підприємства. Мета аналізу досягається в результаті вирішення певного переліку аналітичних завдань Основними функціями фінансового аналізу є: 1. Об’єктивна оцінка 2. Виявлення факторів і причин досягнутого стану 3. Підготовка і формування прийнятих управлінських рішень у сфері фінансів. 4. Своєчасне вживання заходів щодо підвищення платоспроможності підприємства 5. Забезпечення розробки планів фінансового оздоровлення підприємства 6. Виявлення і мобілізація резервів покращення фінансового стану та підвищення ефективності діяльності Об’єктом фінансового аналізу фінансовий стан конкретного підприємства чи його окремі параметри. Суб’єктами фінансового аналізу виступають аналітики які аналізують діяльність підприємства. Фінансовий стан це комплексне поняття яке результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства визначається сукупністю економічних факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність, розміщення і використання фінансових ресурсів 3. Охарактеризуйте спосіб абсолютних різниць. Цей спосіб є спрощеним варіантом способу ланцюгових підстановок. Як і останній, він використовується для розрахунку впливу факторів на приріст результативного показника в тих моделях, де результативний показник представлений у вигляді добутку факторів Y = Х1Х2, або в змішаних моделях типу Y = (Х1 – Х2)Х3. Використання способу абсолютних різниць є обмеженою. За використання способу абсолютних різниць вплив факторів розраховується множенням абсолютного відхилення досліджуваного фактора на базисне значення факторів, розміщених праворуч від нього у факторній моделі, і на фактичну величину факторів, розміщених ліворуч від нього. Спосіб абсолютних різниць дає ті самі результати, що й спосіб ланцюгових підстановок. Тут також необхідно стежити за тим, щоб алгебраїчна сума приросту результативного показника за рахунок впливу окремих факторів дорівнювала загальному його приросту.  ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 4 1. Аналіз дебіторської заборгованості Виникнення дебіторської заборгованості – нормальна ознака фінансово-господарської діяльності підприємства. Кожен суб’єкт господарювання зацікавлений в оптимізації її обсягу. Це зумовлено тим, що скорочення дебіторської заборгованості є резервом зниження потреби підприємства в обігових коштах та прискорення швидкості їх обігу. Різке збільшення дебіторської заборгованості та її частки в оборотних активах може свідчити про необачну кредитну політику підприємства стосовно покупців або про збільшення обсягу продажів, або про неплатоспроможність і банкрутство частини покупців. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (КоДЗ) – відношення чистого доходу від реалізації (ЧД) до середньої за період дебіторської заборгованості (ДЗ): Даний показник свідчить про розширення або зниження комерційного кредиту, що надає підприємство. Зростання коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості означає збільшення швидкості сплати заборгованості підприємству, зменшення продажу в кредит. Зниження цього показника означає збільшення обсягу кредиту, що надає підприємство, тобто зростання купівлі продукції в кредит покупцями. Оскільки до складу дебіторської заборгованості, крім зобов’язань покупців і замовників, входять також заборгованість засновників за вкладами до статутного капіталу, зобов’язання третіх осіб за авансами виданими тощо, то треба враховувати, що в показнику оборотності дебіторської заборгованості можливі деякі викривлення. Прискорення оборотності дебіторської заборгованості в динаміці за ряд періодів розглядається як позитивна тенденція. Але занадто жорсткий контроль погашення дебіторської заборгованості може призвести до втрати клієнтів, занадто слабкий – до виникненню дефіциту оборотного капіталу і послабленню платіжної дисципліни боржників. - Середній термін обороту дебіторської заборгованості (тривалість періоду обороту в днях) (ТоДЗ) – відношення календарного фонду часу за певний період (наприклад, за рік – 365 днів) до коефіцієнту оборотності дебіторської заборгованості (КоДЗ): де Т – кількість днів у періоді. Цей коефіцієнт характеризує середній термін погашення дебіторської заборгованості, середню тривалість відстрочки платежу, що надаються покупцям. Позитивно оцінюється зниження середнього терміну обороту дебіторської заборгованості. 2. Аналіз майнового стану підприємства.  Характеристику про якісні зміни в структурі майна підприємства можна отримати за допомогою вертикального та горизонтального аналізу звітності. Від того, які асигнування вкладені в основні та оборотні засоби, скільки їх знаходиться в сфері виробництва і сфері обігу, в грошовій та матеріальній формі, залежить фінансовий стан підприємства та ефективність його діяльності. Негативним є як нестача, наприклад, запасів чи матеріалів, грошових коштів, так і утворення їх надлишків, що не можуть бути задіяні у виробництві. Вертикальний аналіз активів відображає структуру майна підприємства. Показники структури визначаються у відсотках до валюти балансу. Відносні показники певною мірою згладжують негативний вплив інфляційних процесів, які суттєво ускладнюють зіставлення абсолютних показників у динаміці. Горизонтальний аналіз активів звітності відображає зміни у складі майна підприємства протягом певного періоду. Показники динаміки визначаються шляхом розрахунку абсолютних і відносних відхилень кожної статті активу балансу звітного періоду від базового. Показники структурної динаміки відображають частку участі кожного виду майна в загальній зміні сукупних активів. Їх аналіз дає змогу зробити висновок про те, в які активи вкладені знову залучені фінансові ресурси чи які активи зменшились за рахунок відпливу фінансових ресурсів. Дослідження зміни в структурі активів дозволяє одержати важливу інформацію. Так, наприклад, зростання питомої ваги оборотних активів може свідчити про: – формування більш мобільної структури активів, що сприяє прискоренню обертання коштів підприємства; – відволіканні частини поточних активів на кредитування споживачів готової продукції, товарів, робіт, послуг підприємства, дочірніх підприємств та інших дебіторів, що свідчить про фактичну іммобілізацію цієї частини оборотних активів з виробничого процесу; – згортання виробничої бази; -викривлення реальної оцінки основних засобів внаслідок існуючого порядку бухгалтерського обліку. 3. Наведіть приклади рішень із практики управління, що приймаються в умовах ризику, визначеності та невизначеності Для прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику за допомогою статичної ігрової моделі вхідна інформація подається у вигляді матриці, рядки якої – це можливі альтернативні рішення, а стовпчики – стани системи (середовища). Для вибору оптимальної стратегії в ситуації невизначеності використовуються різні правила та критерії. Правило максимін (критерій Вальда) Вважається фундаментальним критерієм. За цим критерієм обирається стратегія, що гарантує максимальне значення найгіршого виграшу (стратегія фаталізму). Для цього у кожному рядку матриці фіксують альтернативи з мінімальним значенням вартості капіталу і з відзначених мінімальних вибирають максимальне. Альтернативі а* з максимальним значенням із усіх мінімальних надається пріоритет. Правило максимакс Критерій оптимізму відповідає оптимістичній наступальній стратегії. Відповідно до цього правила вибирається альтернатива з найвищим досяжним значенням вартості капіталу. Особа, що приймає рішення, не враховує ступінь ризику від несприятливої зміни навколишнього середовища. Правило мінімакс (критерій Севіджа) Мінімакс орієнтований на мінімізацію жалю з приводу втраченого прибутку й допускає розумний ризик заради отримання додаткового прибутку. Правило Гурвіца  Відповідно до цього правила максимакс і максимін сполучаються зв’язу- ванням максимуму мінімальних значень альтернатив. Це правило називають ще правилом оптимізму – песимізму. ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 5 1. Сутність ефективності господарського рішення. Чинники, від яких залежить ефективність господарського рішення. Під ефективністю госп рішення розуміють ресурсну результативність отриману при розробці ,прийняті та реалізації госп рішень Динаміка зміни ефективності госп рішень залежить від впливу низки чинників серед яких виділяють такі : 1.Людський фактор (необхійдний рівень кваліфікації, знань і досвіду; індивідуально-особистісні характеристики,тощо) 2.Інформаційний фактор (структураінформації та системи інформаційного забезпечення) 3.Організаційний фактор (здатність організації вчасно перешикуватися для нестатків рішення проблеми відповідно до умов, що змінилися, пристосуватися.) 4.Матеріальний фактор(наявність необзідних ресурсів, можливість вільного маневрування ними) Визначення ефективності прийняття рішень повязані з такими труднощами 1. Субєктивізмом цілей 2. Сукупність факторів що діють на особу 3. Відсутність сталих методик у прийняті рішень 2. Функції, завдання та види фінансового аналізу. Основними функціями фінансового аналізу є: 1.Об’єктивна оцінка 2.Виявлення факторів і причин досягнутого стану 3.Підготовка і формування прийнятих управлінських рішень у сфері фінансів. 4.Своєчасне вживання заходів щодо підвищення платоспроможності підприємства 5.Забезпечення розробки планів фінансового оздоровлення підприємства 6.Виявлення і мобілізація резервів покращення фінансового стану та підвищення ефективності діяльності Фінансовий аналіз діяльності підприємства – це комплекс робіт пов'язаний із: 1.Дослідження економічних процесів їх взаємозв’язку 2.Науковим обґрунтуванням планів управлінських рішень. 3.Виявленням позитивних і негативних факторів, що впливають на діяльність підприємства. 4.Розкриттям тенденцій та пропорцій розвитку підприємства, тощо Залежно від обсягу аналітичного дослідження, фінансовий аналіз поділяється на повний і тематичний. Залежно від об’єкта фінансового аналізу він поділяється на: - аналіз фінансового стану підприємства в цілому;  - аналіз діяльності окремих структурних підрозділів підприємства;- аналіз окремих фінансових операцій підприємства. Залежно від часу, фінансовий аналіз поділяється на поточний, ретроспективний, перспективний. За методикою дослідження фінансовий аналіз поділяється на: - якісний і кількісний ( фінансовий аналіз переважно є кількісним, якісні показники можуть виступати як доповнення до кількісних результатів); - експрес-аналіз - це метод діагностики фінансового стану підприємства на основі типових ознак, характерних для певних економічних явищ (наприклад наявність прострочених зобов’язань, уповільнення оборотності капіталу, хронічна збитковість – індикатори ймовірності банкрутства підприємства); - фундаментальний аналіз - це поглиблене комплексне дослідження суті явищ, що вивчаються, з використанням математичного апарату та іншого складного інструментарію; - ситуаційний аналіз - призначений для вирішення конкретних управлінських завдань в умовах ситуації, що змінилася; - маржинальний аналіз - метод оцінювання й обґрунтування ефективності управлінських рішень у бізнесі на основі вивчення причинно-наслідкового взаємозв’язку обсягу продажів, собівартості і прибутку та поділу витрат на постійні і змінні. За ступенем охоплення об’єктів фінансовий аналіз поділяється на суцільний (комплексний) і вибірковий 3. Охарактеризуйте спосіб ланцюгових підстановок Він є найуніверсальнішим і використовується для розрахунку впливу факторів в усіх типах факторних моделей. Цей спосіб полягає у визначенні впливу окремих факторів на зміну величини результативного показника з допомогою поступової заміни базисної величини кожного факторного показника у факторній моделі на фактичну величину у звітному періоді. З цією метою визначають низку умовних величин результативного показника, які враховують зміну одного, потім двох, трьох факторів, припускаючи, що інші фактори є незмінними. Порівняння величини результативного показника до та післязаміни рівня того чи того показника нейтралізує (елімінує) вплив усіх інших факторів, крім одного, та уможливлює визначення впливу останнього на приріст результативного показника. При цьому передовсім підлягають заміні кількісні параметри, далі — структурні, в останню чергу — якісні. Якщо у формулі міститься багато кількісних, структурних або якісних показників, послідовність заміни залежить від оцінки того, які з них є основними, а які похідними, які первинні, а які — вторинні. Напрям впливу визначається як змістом, так і математичним виразом. При цьому потрібно керуватися правилом: як зменшуване береться величина, що розраховується виходячи з фактичних умов, а як від’ємник — величина, що відображає базисний рівень факторів. ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 6 1. Аналіз джерел формування оборотного капіталу. Джерелами формування оборотних засобів на підприємстві є: – Власний оборотний капітал – частина власного капіталу, що використовується для фінансування оборотних активів. Власний оборотний капітал розраховується як різниця між власним капіталом (ВК) і необоротними активами (НА), тобто першим розділом пасиву балансу і першим розділом його активу: Його величина відображає вартість оборотних активів, яка фінансується виключно за рахунок власних джерел фінансових ресурсів. Власний оборотний капітал необхідний для підтримання фінансової стійкості підприємства. – Робочий капітал – частина власного капіталу та довгострокового позикового капіталу, що спрямовується на фінансування оборотних активів. Розраховується як сума власного оборотного капіталу (ВОК) та довгострокових зобов’язань (ДЗ) , також може розраховуватися як різниця між оборотними активами (ОА) і поточними зобов’язаннями (ПЗ): Тобто, робочий капітал є тією частиною оборотних активів, яка фінансується за рахунок власних коштів та довгострокових зобов’язань. Наявність робочого капіталу свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити власні поточні борги, а й має фінансові ресурси для розширення діяльності та інвестування. Збільшення робочого капіталу може говорити про ріст фінансової стійкості компанії. – Поточний позиковий капітал – короткострокові кредити банків, поточна кредиторська заборгованість за товари,роботи, послуги, а також за розрахунками, інші зобов’язання короткострокового характеру. Розмір різних джерел формування оборотних активів чинить значний вплив на рівень ефективності використання оборотних засобів підприємства. Нестача оборотних активів буде гальмувати виробничий процес, і навпаки, їх надлишки означатимуть, що частина капіталу підприємства не задіяна у генеруванні доходів. Мінімальна потреба в оборотних засобах має покриватися за рахунок власного оборотного капіталу. Мінімально допустимим розміром власного оборотного капіталу вважається розмір у 10% від загальної суми оборотних активів. Рекомендоване значення робочого капіталу для виробничого підприємства – 60-70% від загальної суми оборотних активів, причому чим більшою є частка власного оборотного капіталу у цій частці, тим кращою є політика фінансування оборотних засобів підприємства з точки зору мінімізації фінансових ризиків. Для оцінки ступеня забезпеченості оборотних активів власним оборотним капіталом і робочим капіталом розраховуються відповідні показники: – Коефіцієнт забезпеченості власним оборотним капіталом – розраховується як співвідношення власного обротного капіталу і оборотних активів: -Коефіцієнт забезпеченості робочим капіталом – розраховується як співвідношення між робочим капіталом і оборотними активами: Рекомендоване значення коефіцієнта забезпеченості робочим капіталом становить 0,75–1. Зростання коефіцієнта є позитивним явищем. Додаткова потреба в оборотних засобах покривається за рахунок залучення позикового капіталу короткострокового характеру, який, як правило, має вищу ціну за довгострокові джерела залучених фінансових ресурсів, що призводить до зменшення прибутку підприємства. Отже, аналіз джерел фінансування оборотних активів є необхідною передумовою аналізу фінансових результатів підприємства та причин їх зміни. Вибір джерел фінансування підприємства залежить від складу його активів, які можна об’єднати у наступні групи: - основний капітал або необоротні активи; - постійна частина оборотних активів, яка не залежить від сезонних та інших коливань обсягів операційної діяльності підприємства; - змінна частина оборотних активів, яка пов’язана з сезонними ат іншими коливаннями операційної діяльності. 2. Процес прийняття господарських рішень. Процес прийняття рішень характеризується комплексом «інтегральних» процесів інтелектуальної діяльності керівника й апарата управління, доцільною організацією, науково-обґрунтованими технологіями. Процес прийняття рішень має певні елементи: мету, суб’єкта, що приймає рішення, альтернативні варіанти рішення, умови, результати та критерії. Прийняття рішення передбачає вибір однієї з двох альтернатив або одного з декількох варіантів, що мають місце. Повний перелік етапів та процедур прийняття рішень може бути таким: 1. Постановка задачі розв’язання проблеми: - виникнення нової ситуації, - виявлення проблеми, - збір необхідної інформації, - опис проблемної ситуації. 2. Розробка варіантів рішення: - формулювання вимог, обмежень, - збір необхідної інформації, - розробка можливих варіантів рішення. 3. Вибір рішення: - визначення критеріїв вибору, - вибір рішень, що відповідають критеріям, - оцінка можливих наслідків, - вибір кращого рішення. 4. Організація виконання рішення та його оцінка: - план реалізації обраного рішення, - контроль ходу реалізації рішення, - оцінка рішення проблеми та виникнення нової ситуації. 3. Види фінансової звітності як інформаційної бази фінансового аналізу. Призначення основних компонентів фінансової звітності Складові фінансової звітності Зміст Використання інформації 1 2 3 Оцінка структури ресурсів підприємства, їх ліквідності та платоспроможності, прогнозування майбутніх потреб у Наявність економічних ресурсів,якіконтролюються позиках, оцінка та прогнозування змін в економічних Баланс підприємством, на дату балансу ресурсах, які підприємство, ймовірно, контролюватимев майбутньому, оцінка політики фінансування підприємства, оцінка вартості підприємства Оцінка та прогноз: прибутковості діяльностіпідприємства, Звіт про фінансові Доходи, витрати та фінансові результати діяльності структури доходів та витрат, оцінкадоходності корпоративних результати підприємства за звітний період прав Звіт про власний Зміни у складі власного капіталу підприємствапротягом Оцінка та прогноз змін у власному капіталі тачинників, що капітал звітного періоду призвели до вказаних змін Звіт про рухгрошових Генерування та використання грошових коштів Оцінка та прогноз руху коштів операційної,інвестиційної коштів протягом звітного періоду та фінансової діяльності підприємства Обрана облікова політика, інформація ненаведена Оцінка та прогноз: облікової політики, ризиків абонепевності, безпосередньо у фінансових звітах, але обов’язкова за Примітки які впливають на підприємство, його ресурси та зобов’язання, НП(С)БО, додатковий аналіз статей звітності, діяльності підрозділів підприємства тощо необхідний для забезпечення її зрозумілості ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 7 1. Показники рентабельності підприємства. Показники рентабельності можна умовно поділити на три групи 1) Витратні показники рентабельності – характеризують прибутковість понесених витрат у процесі діяльності підприємства. До них належать: - Рентабельність продукції – розраховується як відношення валового прибутку (ПРв) (або операційного прибутку) до собівартості реалізованої продукції (СВ) і показує скільки отримано валового чи операційного прибутку на 1 гривню собівартості реалізованої продукції – Рентабельність операційної діяльності – розраховується як відношення фінансового результату від операційної діяльності (ПРоп) до загальної суми операційних витрат (Воп) і показує, скільки отримано прибутку від операційної діяльності на 1 гривню операційних витрат – Рентабельність звичайної (господарської) діяльності – розраховується як відношення фінансового результату від звичайної діяльності (ПРзд) до загальної суми витрат від звичайної діяльності (Взд) і показує, скільки отримано прибутку від звичайної діяльності з 1 гривні звичайних витрат 2) Доходні показники рентабельності – характеризують ефективність комерційної діяльності і відображають, яку суму прибутку (валового, операційного, чистого (ПРв, ПРоп, ЧП) отримує підприємство з кожної гривні виручки від реалізації. Ці показники розраховується як відношення прибутку (валового, чистого, операційного) до величини виручки від реалізації, «очищеної» від непрямих податків та інших вирахувань з доходу(тобто до чистого доходу - ЧД). До них належать: – Валова рентабельність продажу (реалізації): – Операційна рентабельність продажу (операційна маржа) – Чиста рентабельність продажу (реалізації): 3) Ресурсні показники рентабельності – розраховуються, якщо необхідно визначити доходність ресурсів чи капіталу підприємства. Ця група показників рентабельності дозволяє зробити висновок про ефективність вкладень в ту чи іншу діяльність. До цих показників належать: – Економічна рентабельність капіталу (рентабельність активів) – відношення чистого прибутку (ЧП) до загального капіталу (валюти балансу - ВБ) підприємства. – Фінансова рентабельність (Рентабельність власного капіталу) – відношення чистого прибутку до величини власного капіталу (ВК) підприємства. -Рентабельність оборотних активів – демонструє можливості підприємства у забезпеченні достатнього обсягу прибутку по відношенню до оборотних активів (ОА), що використовуються в діяльності підприємства --- -Рентабельність виробництва (рентабельність основних засобів) – характеризує здатність підприємства забезпечувати достатній обсяг прибутку по відношення до основних засобів -Рентабельність інвестованого капіталу показує, яку величину інвестованого капіталу знадобилося залучити на підприємство для отримання однієї гривні прибутку. 2. Інформаційні джерела аналізу фінансового стану. Основними джерелами інформації для фінансового аналізу є дані бухгалтерського і управлінського обліку: дані про майно підприємства (активи) і його джерела (пасиви) на початок і кінець досліджуваного періоду (форма 1- м); дані про результати діяльності підприємства за досліджуваний період у вигляді аналітичного звіту про прибутки і збитки (форма 2-м). Також використовують Звіт про фінансові результати призначений для обчислення чистого прибутку (збитку) звітного періоду. Цей звіт є своєрідним ланцюгом між балансами початку та кінця звітного періоду. Головна мета звіту про фінансові результати – продемонструвати менеджерам та зовнішнім користувачам, які доходи отримало підприємство та які воно мало витрати за певний звітний (обліковий період). Отже, зазначений звіт стосується лише певного періоду. Загальною формою розрахунку фінансового результату є формула: Дохід – Витрати = Прибуток (Збиток). Звіт про рух грошових коштів Звіт про рух грошових коштів відображає надходження і витрату грошових коштів та їх еквівалентів за звітний період. Порядок складання звіту встановлений НП(С)БО 1 та Методичними рекомендаціями щодо заповнення форм фінансової звітності. Ця форма не включається до складу проміжної (квартальної) звітності і подається тільки у річній фінансовій звітності. Суб’єкти малого підприємництва Звіт про рух грошових коштів не складають. Крім того, Звіт про рух грошових коштів, у поєднанні з іншими фінансовими звітами, надає змогу: 1. Оцінити здатність підприємства генерувати майбутні позитивні грошові потоки. 2. Зробити висновки щодо спроможності підприємства погашати свої зобов’язання та сплачувати дивіденди. 3. Пояснити причину існування різниці між прибутком у Звіті про фінансові результати та грошовими надходженнями і платежами. 4. Оцінити грошові та негрошові операції підприємства, що відносяться до інвестиційної та фінансової діяльності. Звіт про власний капітал Інформація, відображена в першому розділі пасиву балансу «Власний капітал», показує загальну картину стану власного капіталу та його окремих позицій на початок та кінець звітного періоду. На основі цієї інформації можна провести поверховий аналіз показників, в основі розрахунку яких є власний капітал. Розшифрування першого розділу пасиву балансу, яке дає змогу фінансовому аналітику дійти висновків щодо змін, що відбулися в складі власного капіталу підприємства, причини цих змін та існуючі тенденції, міститься у звіті про власний капітал. Порядок складання звіту регламентується НП(С)БО 1 та Методичними рекомендаціями щодо заповнення форм фінансової звітності. Примітки до річної фінансової звітності За принципом повного висвітлення фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, які можуть вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у примітках до них. 3. Охарактеризуйте засоби прийняття господарських рішень. Процес прийняття рішень передбачає ідентифікацію проблеми, вибір варіантів та оцінку ефективності рішення. Для нормального функціонування даного процесу необхідно сформувати відповідний алгоритм. На даний час не існує загальноприйнятої технології прийняття рішень. Процес розробки та прийняття господарського рішення починається з виявлення та формулювання сукупності проблем, що в даний момент стоять перед фірмою (підвищення прибутковості, освоєння нових видів продукції, розширення ринків збуту; зниження ефективності фірми чи підрозділів порівняно з минулим періодом, невідповідність результатів запланованим цілям; результати порівнянь з аналогічними підприємствами незадовільні). У випадку, коли таких проблем більше, ніж реально можна розв'язати, визначається їх пріоритетність. При цьому обираються найбільш та найменш важливі, для яких встановлюються різні терміни реалізації.  Застосуємо систему питань, щодо правильності прийняття господарських рішень 1. Що виграє фірма у разі прийняття цього рішення 2. Чи взагалі існує потреба в такому рішенні 3. Чи буде дане рішення краще ніж інше 4. Чи досить інформації для прийняття такого рішення 5. Що втратить менеджер в разі прийнятті такого рішення 6. Які нові завдання постануть перед менеджером 7. Які нові обов`язки з‘явлються у менеджера 8. Яка нова система може виникнути у менеджера 9. Які позитивні чи негативні дії можуть виникнути най блищим часом і у перспективі 10. Чи принесе користь іншим дане рішення 11. Чи потребує ефективне виконання завдання згоди підлеглих із рішенням менеджера 12. Чи погодяться підлеглі із прийнятим менеджером рішенням 13. Чи виникнуть в результаті даного рішення нові проблеми 14. Чи призведе прийняте рішення до конфлікту між підлеглими , постачальниками, власниками і іншими учасниками бізнесу 15. Чи будуть потрібні нові рішення після обраного рішення 16. Які наслідки прийняття та реалізації даного рішення Після процесу прийняття рішення відбувається передача його для реалізації, організація його підтримки, забезпечення необхідними ресурсами, створення системи зворотного зв'язку. Слід зазначити, що успішне втілення в життя прийнятого рішення може бути здійснено тільки за умови гарантування процесу його реалізації необхідними ресурсами (фінансовими, трудовими, матеріальними, технологічними, інформаційними). Основні вимоги до реалізації прийнятого рішення: практичне застосування; економічність; достатня точність, що гарантує відповідність отриманого результату очікуваному; надійність. Є чотири стилі у прийнятті рішень: директивний, аналітичний, концептуальний та біхевіористичний. ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 8 1. Основні моделі та засоби прийняття господарських рішень. Існують три шляхи прийняття рішення: керівник може приймати рішення самостійно; рішення може бути прийнято керівником після консультації з іншими; рішення приймається групою (керівник при цьому виступає як один із членів групи), тобто колективна експертна оцінка ситуації, що спонукає прийняти господарське рішення. При прийнятті та обґрунтуванні рішень варто враховувати логіку, інтуїцію та досвід як три сторони трикутника. В ідеалі, всі названі елементи повинні бути абсолютно збалансованими, але на практиці акценти будуть великою мірою зале- жати від стилю прийняття рішення (групового чи індивідуального) та типу рішення взагалі. Взаємодія цих факторів і визначає форму трикутника. Можна узагальнити, що ефективний процес прийняття рішення – це процес узгодження форми рішення та стилю його прийняття. Процес прийняття рішення на стратегічному та оперативному рівні може носити інтуїтивний, заснований на судженнях, чи раціональний характер [8, 25]. При прийнятті чисто інтуїтивного рішення люди ґрунтуються на власному відчутті того, що їх вибір правильний. Цей спосіб часто використовується творчими особистостями, для яких характерним є велика потреба в незалежності, діловий егоїзм, ерудиція, широкі інтереси. При прийнятті рішень керуються аналогіями, словесними концептуальними асоціаціями, передбаченням, відсутній систематичний підхід до вибору альтернатив. При цьому існує дуже великий ризик помилок, тому ці рішення припустимі лише в крайньому випадку, скоріше як виключення, а не правило. Рішення, засновані на судженні (адаптаційні рішення), багато в чому подібні до інтуїтивних прийомів, оскільки на перший погляд їх логіка слабко проглядається. В основі цих рішень лежать, на відміну від попереднього випадку, знання й осмислений досвід минулого. В основі раціонального рішення лежить не колишній емпіричний досвід, а об’єктивний аналіз умов, в яких організація діє на даний момент і які приблизно будуть мати місце в майбутньому. 2. Джерела утворення грошових коштів на підприємстві. Інформація про зміни в грошових коштах – це інформація про джерела надходжень грошових коштів протягом звітного періоду та напрями їх використання. Можна сказати, що звіт про рух грошових коштів містить інформацію про грошові потоки підприємства за звітний період. Під грошовими потоками розуміють надходження та вибуття грошових коштів та їх еквівалентів. Грошові кошти включають кошти в касі та на рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій. Еквівалентами грошових коштів є короткострокові фінансові інвестиції, які можуть бути вільно конвертовані у відому суму коштів і мають незначний ризик щодо зміни вартості. Рух коштів відображається в звіті про рух грошових коштів в розрізі трьох видів діяльності: операційної, інвестиційної та фінансової. Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною та фінансовою. Це: - надходження коштів від реалізації продукції (товарів, послуг); - надходження коштів за надання права користування активами (оренда, ліцензії); - платежі постачальникам; - виплати працівникам тощо. Інвестиційна діяльність – це сукупність операцій з придбання та продажу довгострокових (необоротних) активів, а також короткострокових (поточних) фінансових інвестицій, які не є еквівалентами грошових коштів. Це: - платежі, пов’язані з придбанням основних засобів і нематеріальних активів; - надходження коштів від продажу необоротних активів; - надання позик іншим підприємствам; - надходження коштів від фінансових інвестицій (дивіденди, відсотки). Фінансова діяльність – це сукупність операцій, які призводять до зміни величини та (або) складу власного та позикового капіталу. 3. Сутність поняття «рентабельність», функції і чинники впливу на рентабельність підприємства. Рентабельність – це відносний показник, що відображає ступінь прибутковості господарської діяльності підприємства. При аналізі рентабельності підприємства чи продукції мають бути досліджені як поточні рівні рентабельності, так і динаміка їх змін. Рентабельним називають таке підприємство, яке має прибуток і, відповідно, має позитивні значення показників рентабельності. Якщо підприємство збиткове, його називають нерентабельним. Продукція є рентабельною, якщо від її реалізації підприємство отримує прибуток. Показники рентабельності дуже важливі при комплексному аналізі діяльності. На підставі аналізу рентабельності підприємства проводиться інвестиційна політика, а на підставі аналізу рентабельності продукції – політика ціноутворення. Рентабельність дає уявлення про відношення між отриманим результатом і використаними ресурсами, і, відповідно, про ефективність діяльності підприємства. Джерелом інформації для аналізу рентабельності є всі форми фінансової звітності. Зростання показників рентабельності в динаміці свідчить про підвищення ефективності діяльності підприємства. Використовують багато видів показників рентабельності. Всі вони є відносними і показують скільки одиниць прибутку (валового, операційного, чистого) отримують на одиницю елементів виробництва (реалізованої продукції,загального капіталу, виробничих фондів, власного капіталу тощо), що сприяли його створенню. Алгоритм розрахунку показників рентабельності є однаковим для всіх показників: в чисельнику показника має знаходитись прибуток (чистий, операційний тощо), в знаменнику – той параметр, рентабельність якого визначається. Показники рентабельності вимірюються у відсотках. Фінансовий аналіз рівня рентабельності та причин її зміни має важливе значення для виявлення резервів підвищення ефективності діяльності підприємства. На рентабельність впливають такі зовнішні чинники:  Попит;  Розташування підприємства;  Конкурент;  Інфляція, погіршення економічної ситуації;  Санкції;  Зміни в законодавстві;  Розробка нових технологій та інші. Внутрішні фактори Це особливості самого підприємства, які впливають на рівень рентабельності. До них відносяться:  Обсяг, структура і якість товарів;  Проведення або відсутність маркетингових і рекламних кампаній;  Умови і продуктивність праці персоналу, вміння та навички співробітників, мікроклімат в колективі;  Питання ціноутворення та фінансової політики компанії;  Ділова репутація фірми і відносини з постачальниками, клієнтами, контролюючими органами;  Організація логістики: постачання, зберігання і збут товарів;  Стан основних фондів, обладнання та ін. ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9 1. Характер та методи прийняття господарських рішень Процес прийняття рішення на стратегічному та оперативному рівні може носити інтуїтивний, заснований на судженнях, чи раціональний характер [8, 25]. При прийнятті чисто інтуїтивного рішення люди ґрунтуються на власному відчутті того, що їх вибір правильний. Цей спосіб часто використовується творчими особистостями, для яких характерним є велика потреба в незалежності, діловий егоїзм, ерудиція, широкі інтереси. При прийнятті рішень керуються аналогіями, словесними концептуальними асоціаціями, передбаченням, відсутній систематичний підхід до вибору альтернатив. При цьому існує дуже великий ризик помилок, тому ці рішення припустимі лише в крайньому випадку, скоріше як виключення, а не правило. Рішення, засновані на судженні (адаптаційні рішення), багато в чому подібні до інтуїтивних прийомів, оскільки на перший погляд їх логіка слабко проглядається. В основі цих рішень лежать, на відміну від попереднього випадку, знання й осмислений досвід минулого. Використовуючи їх та зважаючи на здоровий глузд, з екстраполяцією на сьогоднішній день, обирається той варіант, що приніс найбільший успіх в анало- гічній ситуації за минулих часів. Однак здоровий глузд у людей не завжди пре- валює, тому даний спосіб прийняття рішень не дуже надійний, хоча приваблює своєю швидкістю і дешевизною. Керівник при такому підході прагне діяти пере- важно в тих напрямках, що йому добре знайомі, в результаті чого ризикує упустити кращий результат в іншій області, свідомо чи несвідомо відмовляючись від вторг- нення в неї. В основі раціонального рішення лежить не колишній емпіричний досвід, а об’єктивний аналіз умов, в яких організація діє на даний момент і які приблизно будуть мати місце в майбутньому. Ідеальний процес прийняття рішень має бути: послідовним, раціональним; базуватися на точній інформації; бути вільним від емоцій та упереджень. На жаль, досягнути цих умов при прийнятті господарських рішень на практиці неможливо. На практиці обґрунтування більшості ГР здійснюється з використанням сполучення раціонального та інтуїтивного способів. Головні методи прийняття господарських рішень (підходи до групування методів господарських рішень) [6, 20] Назва методу Характеристика Вид рішення Наявність в особи, яка ухвалює рішення, раніше Метод, заснований на накопиченого досвіду й знань у конкретній області Інтуїтивне інтуїції особи, яка діяльності допомагає вибрати й прийняти правильне рішення ухвалює рішення рішення Метод, заснований на Особа в процесі прийняття рішення, обгрунтовує їх Рішення, понятті "здорового послідовними доказами, зміст яких опирається на засноване на глузду" накопичений ним практичний досвід судженнях Вибір оптимальних рішень на основі переробки великої Раціональне Метод, заснований на кількості інформації, що допомагає обгрунтувати рішення науково-практичному прийняті рішення підході Рис. 3.2. Укрупнена класифікація методів прийняття господарських рішень 2. Класифікація показників фінансового аналізу Складові комплексного аналізу господарської діяльності підприємства 1. Аналізорганізаційно- технічного рівня Аналіз стану і використання виробничих ресурсів, аналіз рівня механізації і автоматизації виробничих процесів, використання виробничих потужностей. Мета аналізу – оцінка рівня техніки і технології з позиції конкурентоздатності, економічності, визначення їхнього впливу на економічні показники: трудомісткість, продуктивність праці, фондовіддача, собівартість виробленої продукції, тривалість виробничого циклу 2. Аналіз виробництва і реалізації продукції Оцінка виконання планів з виробництва і реалізації продукції, аналіз використання можливостей підприємства оптимізувати обсяги реалізації з урахуванням зміни попиту і пропозиції на ринку, об’єктивності встановлення цін. Аналіз складу продукції і виконання плану з асортименту і обсягу реалізації, оцінка ефективності маркетингової політики і політики збуту 3. Аналіз витрат, фінансових результатів, рентабельності Оцінка виконання плану з собівартості, вивчення причин змін і виявлення резервів її зниження. Аналіз витрат на виробництво за елементами і статтями калькуляції, оцінка рівня інтенсифікації виробництва Аналіз змін темпів росту цін на сировину і матеріали, визначення можливостей використання надбавок і знижок. Аналіз динаміки змін складових чистого прибутку. Оцінка впливу основних факторів на зміну рівня собівартості, рентабельності тощо 4. Аналіз платоспроможності і ліквідності Аналіз можливостей підприємства своєчасно і в повному обсязі розраховуватися за своїми зобов’язаннями, аналіз збереження власних фінансових ресурсів. Оцінка рівня забезпеченості поточних зобов’язань наявними оборотними активами. Визначення рівня платоспроможності підприємства та факторів, що на неї впливають. Оцінка здатності перетворення наявних оборотних активів в грошові кошти, визначення рівня самофінансування тощо 5. Аналіз фінансової стійкості  Оцінка ступеня залежності підприємства від позикових джерел фінансування, оцінка ефективності використання позикового капіталу. Оцінка рівня віддачі від вкладеного в діяльність підприємства капіталу 6. Аналіз грошових потоків Мета аналізу – визначення очікуваних надходжень грошових коштів і очікуваних платежів за період (тиждень, місяць, квартал, рік). Дозволяє визначити пік потреби підприємства в кредитних ресурсах і його здатність генерувати достатню кількість грошових надходжень протягом цього одиничного періоду 7. Аналіз ділової активності Аналіз інтенсивності та ефективності використання основних засобів і оборотних активів, аналіз операційного і фінансового циклів, оцінка рівня ринкової активності та ступеня економічного зростання 8. Аналіз ймовірності банкрутства Визначення можливостей підприємства в повному обсязі виконувати свої зобов’язання на підставі припущень щодо очікуваних змін зовнішнього і внутрішнього середовища. Оцінка вірогідності банкрутства 3. Показники ділової активності підприємства Ділова активність підприємства у фінансовому аспекті проявляється передусім у швидкості обороту його засобів. Аналіз її полягає у дослідженні рівнів і динаміки різних фінансових коефіцієнтів оберненості, які є відносними показниками фінансових результатів діяльності господарюючого суб’єкта. Загальна оберненість усіх засобів складається з часткових показників оберненості окремих елементів цих засобів. Розглянемо показники, що характеризують ділову активність: - Коефіцієнт загальної оборотності капіталу (активів) або ресурсовіддача: розраховується як відношення чистого доходу від реалізації продукції (ЧД) до середньорічного підсумку балансу. - Період обороту загального капіталу (активів (ТоА): відображає кількість днів, протягом яких відбувається повний оборот загального майна підприємства. - Коефіцієнт оборотності мобільних (оборотних) засобів (Ком) – відношення чистого доходу від реалізації (ЧД) до середньої за період величини мобільних засобів (запаси і затрати, грошові к?