Конспект лекцій з дисципліни "Обґрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків" PDF

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Т. І. Світлична КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА Т. І. Світлична КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ З ДИСЦИПЛІНИ «ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ І ОЦІНЮВАННЯ РИЗИКІВ» (для студентів 4 курсу денної і 5 курсу заочної форм навчання напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства») ХАРКІВ ХНАМГ 2012  Світлична Т. І. Конспект лекцій з дисципліни «Обґрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків» (для студентів 4 курсу денної і 5 курсу заочної форм навчання напряму підготовки 6.030504 «Економіка підприємства») / Т. І. Світлична; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. – Х.: ХНАМГ, 2012. – 111 c. Автор: Т. І. Світлична Рецензент: к.е.н., доц. Г. Г. Соболєва Рекомендовано кафедрою Економіки будівництва, протокол № 3 від 26 жовтня 2011 р. 2  ЗМІСТ Стор. Вступ …………………………………………………………………………... 4 Тема 1. Сутнісна характеристика господарських рішень ………………….. 7 Тема 2. Технологія прийняття рішень господарської діяльності ………….. 14 Тема 3. Методичні основи підготовки господарських рішень ……………. 20 Тема 4. Обґрунтування господарських рішень та оцінювання їх ефективності …………………………………………………………. 27 Тема 5. Прогнозування та аналіз господарських рішень …………………… 32 Тема 6. Невизначеність як першопричина ризику підприємницької діяльності …………………………………………. 37 Тема 7. Критерії прийняття рішень в умовах невизначеності ……………... 43 Тема 8. Теорія корисності та її застосування у процесі прийняття рішень ……………………………………………………. 47 Тема 9. Підприємницькі ризики та їх вплив на прийняття господарських рішень ……………………………………………….. 55 Тема 10. Критерії прийняття рішень за умов ризику ……………………….. 62 Тема 11. Прийняття рішень у конфліктних ситуаціях ……………………… 66 Тема 12. Обґрунтування інвестиційних і фінансових рішень за умов ризику …………………………………….………………… 75 Тема 13. Якісне оцінювання підприємницьких ризиків …………………… 82 Тема 14. Кількісне оцінювання підприємницьких ризиків ………………… 95 Тема 15. Основи ризик-менеджменту ……………………………………….. 101 Тема 16. Напрями і методи регулювання та зниження ступеня ризику …… 104 Література …………………………………………………………………….. 108 3  ВСТУП Діяльність підприємств в умовах ринкових відносин нерозривно зв’язана з економічним ризиком, а звідси виникає неясність в одержанні очікуваного кінце- вого результату, небезпека невдачі, непередбачених втрат. Від прийняття господарських рішень з урахуванням ризикових умов, їх якості, раціональності й обґрунтованості в багатьох випадках залежать реальні можливості досягнення цілей організації, її ефективна діяльність. Звідси випливає необхідність розуміння сутності господарських рішень, вивчення основних правил, прийомів і наукових методів їх розробки. Отже господарську діяльність необхідно здійснювати в умовах невизначе- ності, підвищеного ризику. Завдання господарника нового типу полягає не в тому, щоб шукати справу із заздалегідь передбаченим результатом, справу без ризику. При такому підході в ринковій економіці взагалі можна виявитися поза справою i без неї. Треба не уникати неминучого ризику, а вміти його розпізнавати, оцінювати його ступінь i не переступати за допустимі межі. В умовах економічної нестабільності, яка характерна для ринкового середо- вища, постійно виникає потреба у швидкому прийнятті науково обґрунтованих рішень щодо підвищення результативної діяльності суб’єктів господарювання. У даному контексті вагомим чинником формування базису таких рішень є серйозна фахова підготовка спеціалістів та керівників підприємств з урахуванням сучасної практики господарювання. Курс «Обґрунтування господарських рішень і оціню- вання ризиків» є нормативною навчальною дисципліною для студентів, які на- вчаються за освітньо-професійною програмою бакалавра з напряму «Економіка підприємства». Обґрунтування господарських рішень – підкріплення переконливими дока- зами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям та реальним об- меженням. В умовах динамічного середовища прийняття господарських рішень має відбуватися за умови попередньої оцінки можливої ситуації та вибору най- кращого альтернативного варіанту. Теоретично існує чотири типи ситуацій, у яких необхідно проводити аналіз і приймати господарські рішення: в умовах визна- 4 ченості, ризику, невизначеності та конфлікту. Більшість господарських рішень приймається в умовах ризику, що зумовлено рядом чинників – відсутністю повної та достовірної інформації, наявністю протиборчих тенденцій на ринку, елементів випадку тощо. Тому проблема оцінки й врахування ризику набуває самостійного теоретичного та прикладного значення як важлива складова теорії і практики об- ґрунтування господарських рішень. Мета вивчення дисципліни – формування знань і навичок стосовно обґрун- тування господарських рішень з різним ступенем невизначеності та ризику. Головні завдання курсу: - засвоєння основних принципів обґрунтування різних видів господарських рішень, методичних підходів щодо аналізу ризику та управління ним; - оволодіння навичками самостійно здійснювати аналіз, ідентифікацію та оціню- вання ризику, використовуючи комп’ютерну техніку та програмно-математичні комплекси. Предмет вивчення дисципліни: господарські рішення та пов’язані з ними ризики на підприємстві. Після вивчення курсу «Обґрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків» студенти повинні знати: основні поняття й категорії обґрунтування господарських рішень та оцінки підприємницьких ризиків; сучасні методи й моделі розроблення, обґрунтування та прийняття господар- ських рішень; основні принципи й підходи до обґрунтування господарських рішень в умовах невизначеності та ризику; природу виникнення ризиків, їх різновиди, вплив на якість господарських рішень; методичні основи кількісного та якісного аналізу підприємницьких ризиків; теоретичні аспекти ризик-менеджменту та напрями регулювання підприєм- ницьких ризиків. 5  Після вивчення курсу «Обґрунтування господарських рішень і оцінювання ризиків» студенти повинні вміти: визначати оптимальні форми подання та реалізації господарських рішень; розробляти й обґрунтовувати господарські рішення на основі комплексу методів і моделей, системи показників економічного обґрунтування рішень; обґрунтовувати вибір оптимального господарського рішення в умовах невиз- наченості та ризику; аналізувати ефективність інвестиційних і фінансових рішень; здійснювати ідентифікацію, аналіз та оцінювання ризику, використовуючи комп’ютерну техніку та програмно-математичні комплекси; визначати напрями та методи регулювання господарських ризиків на підпри- ємстві. Досягненню мети й вирішенню завдань курсу підпорядкована логіка його викладання, яка наведена в навчально-тематичному плані. Програмні теми дис- ципліни є обов’язковими для вивчення кожним студентом незалежно від форми навчання. 6 ТЕМА 1. СУТНІСНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ 1.1. Поняття та класифікація господарських рішень. 1.2. Форми прийняття господарських рішень. 1.3. Якість та ефективність господарських рішень. 1.1. Поняття та класифікація господарських рішень Господарське рішення – це результат аналізу, прогнозування, оптимізації економічного обґрунтування та вибору альтернативи із сукупності варіантів досяг- нення конкретної цілі підприємства. Можна виділити такі ознаки господарського рішення: - можливість вибору єдиної дії з безліч альтернатив (якщо немає альтернатив, то немає і вибору, а виходить, і немає рішення); - наявність мети (безцільний вибір не вважається рішенням); - необхідність вольового акту особи, що приймає рішення при його виборі, оскільки особа, що приймає рішення формує рішення через боротьбу думок і мотивів. Сутність господарських рішень проявляється у різних аспектах, що засвід- чують вплив цих рішень на економічні, організаційні, правові та технологічні інтереси підприємства. Економічна сутність має прояв у тому, що на розробку та реалізацію будь- якого рішення необхідні фінансові, матеріальні та інші витрати. Тому кожне рішення має реальну вартість, а його реалізація повинна приносити підприємству прямий чи опосередкований прибуток. Помилкове або невірно сприйняте підлеглими рішення, може привести компанію до збитків чи до банкрутства. Організаційна сутність полягає в тому, що для розробки та реалізації рішення підприємство повинно мати: необхідний персонал; документи, які регламентують повноваження, права, обов’язки та відповідальність працівників й самого підпри- ємства; налагоджену систему контролю, а також здійснювати координацію роботи персоналу. 7  Соціальну сутність закладено в механізмі управління персоналом задля узгодження їх діяльності всередині колективу. Правова сутність рішень полягає у можливості здійснення певних заходів в рамках законодавчого поля (виходячи з положень, представлених в законодавчих актах України, міжнародних зобов’язаннях, статутних та інших документів власне підприємства). Технологічна сутність рішень проявляється у можливості забезпечення персоналу, що здійснює розробку та реалізацію рішень, необхідними технічними, інформаційними ресурсами. Рішення, що приймаються в господарській практиці, характеризуються різно- манітністю. Необхідність класифікації зумовлена потребою у визначеності терміно- логічного апарата, виборі оптимальних методів прийняття й обґрунтування рішень. Існують різні варіанти класифікації господарських рішень. В залежності від класифікаційних ознак можна виділити такі рішення: - за ступенем унікальності – рутинні, нетворчі та унікальні; - за ступенем невизначеності – рішення, прийняті в умовах визначеності, невиз- наченості та ризику; - за сферою дії – технічні, економічні та соціальні; - за метою – комерційні та некомерційні; - за масштабністю – часткові та комплексні; - за ступенем складності – стандартні та нестандартні; - за глибиною дії – однорівневі та багаторівневі; - за часом дії – рішення тривалої дії, неперервної дії, разові та рішення для роз- в’язання певних завдань; - за прогнозованою ефективністю – ординарні, синергічні та асинергічні; - за складністю – прості та процесні; - за кількістю цілей – одноцільові та багатоцільові; - за рівнем прийняття – рішення організації в цілому, структурних підрозділів, функціональних служб та рішення окремих працівників; 8  - за функціональною ознакою – рішення функції планування, організації, мотивації та рішення функції контролю; - за ступенем обов’язковості виконання – директивні рішення, рекомендаційні та орієнтуючі рішення; - за характером прийняття – вибіркові та систематичні і т. ін. Взагалі, господарське рішення повинно бути оптимальним, ефективним і результативним. Оптимальність господарського рішення – властивість господарського рішення бути найкращим, відповідно до критерію (системи критеріїв) оптимальності. Ефективним є рішення, що приводить до потрібних і дієвих результатів. Результативним можна назвати рішення, реалізація якого приводить до остаточних результатів. Крім того господарське рішення повинно відповідати діючому законодавству, мати чітку цільову спрямованість, не мати протиріч в тексті та до попередніх рішень, враховувати можливі негативні наслідки та ін. 1.2. Форми прийняття господарських рішень В практиці господарської діяльності застосовуються різноманітні форми господарських рішень. Розглянемо основні з них. Акт – рішення широкого кола державних та суспільних організацій; може мати міжнародний характер. Акцепт – рішення щодо прийому пропозицій про укладання угод на запро- понованих в оферті умовах. Бюлетень – рішення керівника щодо короткої об’яви підлеглим про стан подій, які мають суспільне значення. Вказівка – рішення методичного, технологічного характеру, яке реалізується у формі настанов та роз’яснень. Декларація – урочиста програмна заява керівника. Договір – рішення щодо проведення спільних робіт із зазначенням взаємних прав та зобов’язань у комерційних та некомерційних сферах діяльності. 9  Закон – рішення державної влади, яке має загальнообов’язковий та незмінний характер. Заява – офіційна заява керівника найвищого рангу. Повідомлення про зміну – рішення щодо суттєвих змін у будь-якій діяльності. Інструкція – рішення, яке встановлює порядок та спосіб виконання будь- якої дії. Кодекс – зібрання законів. Контракт – рішення, зазвичай комерційного характеру, щодо проведення спільних робіт із зазначенням взаємних прав та зобов’язань. Концепція – система поглядів керівника, яка має відображення у будь-якому документі. Модель (процесу або явища) – рішення, що включає певні елементи та зв’язки, які з визначеною точністю відтворюють реакції реального процесу або події на вхідні дії. Наказ (письмовий або усний) – нормативний документ, в якому зазначено рішення керівника організації або її великого підрозділу, обов’язкове для виконання. Норма – набутий чинності закону державою, галуззю або компанією порядок дій в будь-якій галузі, наприклад, норма права, норма поведінки. Огляд – стисла інформація стосовно будь-яких процесів або явищ. Оферта – рішення, звичайно, комерційного характеру, щодо пропозиції будь- якій особі укласти угоду на вказаних умовах. Оферта та акцепт складають контракт. Перелік – інформація, класифікована у будь-якому порядку. План – рішення, яке відображає цілі та конкретні задачі діяльності, засоби, методи та час їх реалізації. Положення – рішення, яке включає певний набір законів, правил та інструкцій, що регламентують певний вид діяльності. Порядок – документ щодо доцільності розстановки об’єктів для раціональної діяльності. Постанова – колективне або індивідуальне рішення видного органа влади для будь-якої організації; статус постанови переважає статус приказу. 10  Правила – рішення, яке враховує традиції організації та представлене у формі набору сталих норм поведінки і діяльності певних груп працівників. Прейскурант – довідник, який включає ціни, тарифи на товари, послуги. Прес-реліз – спеціальний бюлетень для термінової публікації у засобах масової інформації, який формується урядовими установами, міжнародними органі- заціями та прес-бюро. Протокол – рішення, що відображають будь-які події. Розпорядження – рішення керівника, який не наділений адміністративними функціями щодо питань технології, організації праці та техніки безпеки. Статут – набір правил, які регулюють діяльність організацій. Угода – рішення, яке формує загальну позитивну інфраструктуру будь-якої діяльності. Указ – рішення глави держави, затверджене парламентом; має силу закону. 1.3. Якість та ефективність господарських рішень Якість господарського рішення визначається сукупністю його параметрів, що задовольняють конкретного споживача або їх групу та забезпечують реальність його впровадження. Основними параметрами якісного рішення виступають: - повнота вирішення поставленого завдання (можливість практичної реалізації рішення у запланованому обсязі); - своєчасність рішення (правильний вибір моменту його прийняття і виконання); - оптимальність рішення (вибір найкращого з усіх варіантів рішення за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку тощо). Основні умови забезпечення якості господарського рішення: - застосування наукових підходів; використання методів функціонально-вартісного аналізу, прогнозування, моделювання та економічного обґрунтування кожного рішення тощо; 11  - вивчення впливу економічних законів на ефективність реалізації господарського рішення; - забезпечення особи або групи, що приймає рішення, якісною інформацією; - структуризація проблеми та побудова дерева рішень; - забезпечення багатоваріантності рішень; - правова обґрунтованість рішення; - розробка та функціонування системи відповідальності та мотивації; - наявність механізму реалізації рішення. Іншим аспектом доцільності реалізації господарського рішення виступає його ефективність. Під ефективністю господарського рішення розуміють ресурсну результа- тивність, отриману при розробці, прийнятті та реалізації рішення на підприємстві. Виділяють такі види ефективності господарського рішення: організаційна, техноло- гічна, психологічна, екологічна, економічна, соціальна, правова, етична та політична. Динаміка зміни ефективності господарських рішень залежить від цілої низки чинників, серед яких виділяють такі: - людський фактор (необхідний рівень кваліфікації, знань і досвіду особи, що приймає рішення, організаторські здібності, дисциплінованість, творча актив- ність; внутрішня культура, правова й екологічна культура, свобода особи; інди- відуально-особистісні характеристики; загальний морально-психологічний клімат в організації, ступінь розуміння рішень, що обумовлює відповідне відношення до справи; очікувана винагорода у випадку чи успіху, навпаки, острах можливого покарання при невдачі); - інформаційний фактор (структура інформації та системи інформаційного забезпечення (рівень забезпечення інформацією)); - організаційний фактор (здатність організації вчасно перешикуватися для нестатків рішення проблеми відповідно до умов, що змінилися, пристосуватися до них). А саме: своєчасність виявлення проблеми і наявність необхідного запасу часу для виходу з наявної ситуації; стабільність, надійність функціонування організації, її стійкість по відношенню різного роду перешкод; 12  - матеріальний фактор (наявність необхідних ресурсів (природних, техноло- гічних, інформаційних тощо), можливість вільного маневрування ними). Взагалі, ефективність господарського рішення визначається досягненням поставлених цілей. Визначення ефективності прийнятих господарських рішень пов’язано з такими труднощами: - суб’єктивізмом цілей, що ставляться перед особою, що приймає рішення виконавцями організації, та можливостями приховати їх від підлеглих та навколишнього оточення; - об’єктивністю сукупності факторів, що діють на особу, що приймає рішення у процесі розробки, прийняття та реалізації рішення; - відсутністю сталих методик, що нормативно визначають (рекомендують) зміст і порядок дій особи, що приймає рішення, й механізму недопущення їх не- виконання, а також відповідальності за вчинене з боку особи, що приймає рішення. Рішення приймається в інтересах певних осіб, а наскільки діючим воно виявиться, залежить від виконавців, їх підготовленості, і, звичайно ж, від обставин. Господарське рішення буде ефективне, якщо воно реалізовано відповідно до запропонованих вимог. Однак, при реалізації довгострокових цілей, важко оцінити ступінь ефективності прийнятих рішень щодо досягнення кінцевих результатів. Питання для самоперевірки 1. Якими ознаками характеризується рішення? 2. Назвіть види господарських рішень за декількома класифікаційними ознаками. 3. Вкажіть оптимальні сполучення форм розроблення та реалізації господарських рішень. 4. У чому полягає ефективність і якість господарських рішень? 5. Назвіть принципи оцінки ефективності господарських рішень. Література до теми 1: [7, 19, 25, 26]. 13  ТЕМА 2. ТЕХНОЛОГІЯ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 2.1. Сутність процесу прийняття господарських рішень. 2.2. Характер та умови прийняття господарських рішень. 2.3. Наукові підходи до розробки управлінських рішень. 2.1. Сутність процесу прийняття господарських рішень Поняття «технологія прийняття рішень» – це сукупність методів та засобів перетворення початкових матеріальних ресурсів, інформації та інших компонентів «входу» системи в товар та інші компоненти її «виходу». Складається з наступних елементів, що вимагають відповідей на питання: ідея, мета (навіщо робити?); кількість і якість об’єктів (що робити?); ресурси (з якими витратами?); застосовувані технології (як робити?); виконавці (хто повинний робити?); терміни (коли робити?); споживачі (для кого робити?); місце (де робити?); економічний, соціальний, екологічний, технічний ефекти (що це дає?). Процес прийняття рішень характеризується комплексом «інтегральних» процесів інтелектуальної діяльності керівника й апарата управління, доцільною організацією, науково-обґрунтованими технологіями. Процес прийняття рішень має певні елементи: мету, суб’єкта, що приймає рішення, альтернативні варіанти рішення, умови, результати та критерії. Прийняття рішення передбачає вибір однієї з двох альтернатив або одного з декількох варіантів, що мають місце. Слід зазначити, що існує суттєва різниця між рішенням самим по собі та процесом його прийняття. Можна вважати, що рішення є остаточним результатом процесу, а процес прийняття рішень містить у собі лише «події, які ведуть до моменту вибору та відбуваються після нього». Процес прийняття рішень передбачає ідентифікацію проблеми, вибір варіантів та оцінку ефективності рішення. Для нормального функціонування даного процесу необхідно сформувати відповідний алгоритм. На даний час не існує загально- прийнятої технології прийняття рішень. 14  Найбільш повний перелік етапів та процедур прийняття рішень може бути таким: 1. Постановка задачі розв’язання проблеми: - виникнення нової ситуації, - виявлення проблеми, - збір необхідної інформації, - опис проблемної ситуації. 2. Розробка варіантів рішення: - формулювання вимог, обмежень, - збір необхідної інформації, - розробка можливих варіантів рішення. 3. Вибір рішення: - визначення критеріїв вибору, - вибір рішень, що відповідають критеріям, - оцінка можливих наслідків, - вибір кращого рішення. 4. Організація виконання рішення та його оцінка: - план реалізації обраного рішення, - контроль ходу реалізації рішення, - оцінка рішення проблеми та виникнення нової ситуації. Основні вимоги до реалізації прийнятого рішення: практичне застосування; економічність (ефект, отриманий при реалізації, за допомогою прийнятого рішення); достатня точність, що забезпечує відповідність отриманого результату тому, що очікувався; надійність (не допускати значних помилок і не створювати ситуацій з підвищеним ризиком). Існують три шляхи прийняття рішення: керівник може приймати рішення самостійно; рішення може бути прийнято керівником після консультації з іншими; рішення приймається групою (керівник при цьому виступає як один із членів групи), тобто колективна експертна оцінка ситуації, що спонукає прийняти господарське рішення. Розглянемо більш детально третій шлях прийняття рішення. 15  Процедура проведення експертизи може бути різною, однак тут також можна виділити три основні етапи. На першому етапі експерти залучаються для уточнення формалізованої моделі об’єкта, уточнення складу групи. На другому етапі здій- снюється безпосередня робота експертів над питаннями в анкетах. На третьому етапі після попередньої обробки результатів опитування експерти залучаються для консультацій за відсутньою інформацією, необхідної для остаточного форму- вання рішення. Проміжне положення між груповим і індивідуальним прийняттям рішень займає спосіб, відповідно до якого керівник вдається до допомоги кваліфікованих консультантів перед тим, як прийняти рішення. Він усвідомлює необхідність порад та консультацій, і знає, як використовувати потенціал групи для обґрунтованого і своєчасного рішення, назрілого питання. 2.2. Характер та умови прийняття господарських рішень Сукупність знань й уміння приймати правильні рішення складають компе- тентність будь-якого керівника. Розглядаючи будь-яке рішення як процес, спрямо- ваний на вибір дій людини, фірми чи групи осіб (підрозділів), неважко помітити, що дана економічна категорія перетворюється в психологічний процес, у якому присутні такі аспекти, як логіка, інтуїція, судження, раціональність. При прийнятті та обґрунтуванні рішень варто враховувати логіку, інтуїцію та досвід як три сторони трикутника. В ідеалі, всі названі елементи повинні бути абсолютно збалансованими, але на практиці акценти будуть великою мірою зале- жати від стилю прийняття рішення (групового чи індивідуального) та типу рішення взагалі. Взаємодія цих факторів і визначає форму трикутника. Можна узагальнити, що ефективний процес прийняття рішення – це процес узгодження форми рішення та стилю його прийняття. Процес прийняття рішення на стратегічному та оперативному рівні може носити інтуїтивний, заснований на судженнях, чи раціональний характер [8, 25]. 16  При прийнятті чисто інтуїтивного рішення люди ґрунтуються на власному відчутті того, що їх вибір правильний. Цей спосіб часто використовується творчими особистостями, для яких характерним є велика потреба в незалежності, діловий егоїзм, ерудиція, широкі інтереси. При прийнятті рішень керуються аналогіями, словесними концептуальними асоціаціями, передбаченням, відсутній систематичний підхід до вибору альтернатив. При цьому існує дуже великий ризик помилок, тому ці рішення припустимі лише в крайньому випадку, скоріше як виключення, а не правило. Рішення, засновані на судженні (адаптаційні рішення), багато в чому подібні до інтуїтивних прийомів, оскільки на перший погляд їх логіка слабко проглядається. В основі цих рішень лежать, на відміну від попереднього випадку, знання й осмислений досвід минулого. Використовуючи їх та зважаючи на здоровий глузд, з екстраполяцією на сьогоднішній день, обирається той варіант, що приніс найбільший успіх в анало- гічній ситуації за минулих часів. Однак здоровий глузд у людей не завжди пре- валює, тому даний спосіб прийняття рішень не дуже надійний, хоча приваблює своєю швидкістю і дешевизною. Керівник при такому підході прагне діяти пере- важно в тих напрямках, що йому добре знайомі, в результаті чого ризикує упустити кращий результат в іншій області, свідомо чи несвідомо відмовляючись від вторг- нення в неї. В основі раціонального рішення лежить не колишній емпіричний досвід, а об’єктивний аналіз умов, в яких організація діє на даний момент і які приблизно будуть мати місце в майбутньому. Ідеальний процес прийняття рішень має бути: послідовним, раціональним; базуватися на точній інформації; бути вільним від емоцій та упереджень. На жаль, досягнути цих умов при прийнятті господарських рішень на практиці неможливо. На практиці обґрунтування більшості ГР здійснюється з використанням сполучення раціонального та інтуїтивного способів. 17  Процес прийняття рішення зазнає впливу різних факторів внутрішнього та зовнішнього середовища підприємства. Основними факторами безпосередньої ситуації, що впливає на прийняття рішення виступають: - особисті оцінки керівника самої проблеми, на вирішення якої спрямоване господарське рішення; - середовище прийняття рішення; - інформаційні обмеження; - обмеження в поведінці; - взаємозалежність рішень - значимість рішення; - тиск часу. 2.3. Наукові підходи до розробки управлінських рішень Приймаючи господарське рішення, керівник як людина, як біосоціальна і духовна самокерована система, знаходиться під впливом ряду законів природи, синергетичний ефект поєднання яких без їхнього знання може привести до різних і не завжди позитивних наслідків. У загальному розумінні закон – стійкі відносини між об’єктами та явищами, яким властиві необхідність, загальність і повторюваність. Основні закони, що повинні враховувати особи, що приймають рішення – це загальні закони, що визначають поведінку людини, закони зв’язку з зовнішнім середовищем, соціально- психологічні і біопсихічні закони. До таких законів слід віднести: - закон єдності біологічного і соціального; - закон єдності соціального несвідомого; - закон послідовності розвитку; - закон зростання ентропії; - закон відносності поводження; - закон кумулятивного впливу зовнішніх впливів; - загальний закон інерції; 18  - закон установки; - закон домінанти; - закон відповідності вимогам середовища; - закон адаптації; - закон впливу норм і регламентації; - закон обмеженості нормативно-правового поводження; - закон рефлекторного характеру діяльності; - закон традицій і звичаїв; - закон економії сил; - закон випереджувальної дії дійсності; - закон очікуваного корисного ефекту; - закон впливу емоцій і вольової детермінації поведінки. З метою підвищення якості та ефективності господарських рішень необхідно враховувати механізм дії таких економічних законів функціонування ринкових відносин, як: закон залежності між попитом та ціною (закон попиту); закон залеж- ності між пропонуванням та ціною (закон пропонування); закон зростання додат- кових витрат; закон спадаючої корисності; закон ефекту масштабу виробництва; закон ефекту досвіду; закон економії часу; закон конкуренції. В прийнятті господарських рішень на практиці застосовують такі наукові підходи: системний, комплексний, інтеграційний, маркетинговий, функціональний, динамічний, відтворювальний, процесний, нормативний, кількісний (математичний), адміністративний, поведінковий та ситуаційний. Питання для самоперевірки 1. Вкажіть основні елементи, етапи та процедури процесу прийняття рішень. 2. Охарактеризуйте засоби прийняття господарських рішень. 3. Опишіть характер рішень, що приймаються на стратегічних і оперативних рівнях. 4. У чому полягають відмінності вибору господарських рішень за умов визначеності, невизначеності та ризику? 19 5. Наведіть приклади рішень із практики управління, що приймаються в умовах ризику, визначеності та невизначеності. Література до теми 2: [4, 7, 8, 18, 25, 41]. ТЕМА 3. МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПІДГОТОВКИ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ 3.1. Загальна характеристика методів розробки рішень господарської діяльності. 3.2. Сутність методів експертних оцінок. 3.1. Загальна характеристика методів розробки рішень господарської діяльності Методи розробки господарських рішень – низка заходів організаційного, технологічного, економічного, правового та соціального характеру, спрямованих на формування господарського рішення. Найпоширенішими методами розробки господарських рішень є аналітичні, статистичні методи, методи математичного програмування, евристичні, експертні методи, метод сценаріїв, метод «дерева рішень». Аналітичний метод – цілеспрямована організація прийомів, способів і дій людини, що дає змогу розкласти складний об’єкт на складові, дослідити їх, а здобуті результати об’єднати за допомогою іншого логічного прийому – синтезу цілого, збагаченого новими знаннями. Засновані на роботі керівника чи фахівця з низкою аналітичних залежностей, що визначають співвідношення між умовами виконання задачі та її результатами у вигляді формул, графіків або логічних виразів. Основу цих методів становлять: теорія ймовірностей, теорія масового обслуговування. Статистичні методи засновані на використанні інформації про минулий позитивний досвід організації (інших організацій) у певній сфері діяльності. Реалі- зуються через збір, обробку й аналіз статистичних матеріалів, як здобутих у 20 результаті реальних дій, так і створених штучно, статистичним моделюванням на ЕОМ. Різновиди методів: послідовний аналіз і метод статистичних іспитів. Статистичні методи можна застосовувати як на стадії розробки, так і на стадії вибору рішень. На початковій стадії розробки рішень працівники викорис- товують позитивний досвід інших організацій. Після вироблення попереднього рішення воно обговорюється з колегами свого та спорідненого підприємства для врахування їхнього позитивного досвіду (фільтр). Відтак приймається остаточне рішення. На стадії вибору остаточного рішення у працівників підприємства вже наявний (в ЕОМ чи у вигляді різних картотек) постійно поповнюваний банк рішень. Потім це нове рішення з результатами виконання також увійде до банку рішень Математичні методи охоплюють безліч методів, серед яких найпоширеніші оптимізаційні. Метод математичного програмування дає можливість розраховувати кращий варіант рішення за критеріями оптимальності (мінімум часу, максимум якості тощо) програми дій рішення. На основі вихідної інформації будується цільова функція (головна мета прийняття рішення) та її обмеження (як економічного, так і неекономічного характеру), на основі чого формується оптимальний план за допомогою методів нелінійного і динамічного програмування, графічного, симплекс- ного методів. Метод ефективний тільки за наявності чітко поставленої мети. 3.2. Сутність методів експертних оцінок Сутність методу експертних оцінок полягає в раціональній організації проведення експертами аналізу проблеми з кількісною оцінкою суджень та оброб- кою їх результатів. Узагальнена думка групи експертів приймається як розв’язання проблеми. ЕКСПЕРТ – (латинське – досвідчений) – це фахівець у галузі науки, еконо- міки та інших видах діяльності, запрошуваний для вирішення питань, що вима- гають спеціальних знань або практичних навичок. ЕКСПЕРТНА ГРУПА – колектив експертів, сформований за визначеними правилами для рішення поставленої задачі прогнозу. 21  При висловленні своєї думки експерт керується професійним досвідом і розвинений на його основі інтуїції. У сучасний час, при переході до ринкових механізмів господарювання для підприємств збільшується обсяг рішень, прийнятих в умовах невизначеності й ризику. Це сприяє тому, що область використання методів експертних оцінок розширюється. В основі використання експертних методів лежать глибокі знання спеціалістів та вміння узагальнити свій та світовий досвід досліджень та розробок по певній проблемі, гіпотеза про наявність у експерта так званої «практичної мудрості», далекоглядності, що стосується певної області знань і практичної діяльності, вміння, що приходить в процесі певних видів діяльності, оцінити достатньо достовірно важливість і значення напрямків дослідження, термінів прояву тієї чи іншої події, важливість того чи іншого параметру, процесу (явища) і т.д. Існує дві групи методів експертних оцінок: - методи індивідуальних експертних оцінок; - методи колективних експертних оцінок. До індивідуальних відносять: метод інтерв’ю, аналітичний метод, метод побудови сценаріїв, метод психоінтелектуальної генерації ідей і т.ін. До колективних відносять: метод комісій, метод колективної генерації ідей, метод Дельфі, матричний метод і т.ін. Незважаючи на відмінність, вказані методи мають ряд загальних процедур при їх використанні, а саме: - визначення необхідних і достатніх умов для оцінки спеціаліста як експерта; - організація форм проведення експертизи; - вибір методів стимулювання експертів; - вибір методів обробки експертної інформації; - верифікація результатів експертизи. Індивідуальні експертні оцінки основані на використанні думок спеціалістів незалежно одне від одного. Вживаються в основному два методи індивідуальної експертної оцінки: інтерв’ю та аналітичні записки. 22  Метод інтерв’ю передбачає бесіду організатора експертизи зі спеціалістом- експертом, що проводиться згідно з раніше розробленою програмою. Переваги цього методу полягають в тому, що експерт може в процесі бесіди уточнювати та корегувати відповіді. Недолік цього методу полягає в тому, що у експерта мало часу на обдумування відповідей. Тому результат залежить насамперед від того, наскільки експерт може від- повісти експромтом достатньо точно на поставлені питання. Метод аналітичних записок (оцінок) передбачає можливість довгостро- кової та ретельної роботи експерта над поставленими запитаннями, що дозволяє використовувати необхідну інформацію для оцінки тенденцій, шляхів розвитку об’єкта. Результати своєї роботи експерт оформлює у вигляді аналітичної записки. Індивідуальні експертні методи засновані на використанні думки експертів- фахівців відповідного профілю незалежно один від одного. Головними перевагами розглянутих методів є можливість максимального використання індивідуальних здібностей експертів і незначний психологічний тиск на окремого виконавця. Однак ці методи мало придатні для формування господарських рішень відносно загальних стратегій через можливу обмеженість знань одного фахівця-експерта. Суттєвим недоліком методу індивідуальних експертних оцінок є те, що далеко не кожний експерт бере на себе відповідальність самостійно дати оцінку складним явищам (процесам) без урахування думки інших експертів. Тому при необхідності оцінки складних проблем, особливо тих, що знахо- дяться на стикові різних сфер знань, застосовують групові (колективні) методи експертних оцінок, наприклад, метод комісій, метод Дельфі. Суть методу комісії полягає в тому, що спеціалісти, які входять до однієї групи, погоджують свою думку про стан будь-якого процесу (явища, об’єкта) в майбутньому або шляхах і методах досягнення цілей у відкритій дискусії, най- частіше за круглим столом, що дозволяє впливати одне на одного таким чином, щоб компенсувати помилки одне одного. Метод комісій має як переваги над інди- відуальними методами експертних оцінок, так і певні недоліки. 23  Охарактеризуємо метод колективної генерації ідей («мозкова атака»). Методи «мозкових атак» можна класифікувати за ознакою існування або відсутності зворотного зв’язку між керівником і учасниками «мозкової атаки» в процесі вирішення певної проблемної ситуації. Наявність зворотного зв’язку дає змогу учасникам концентрувати увагу тільки на варіантах, корисних за тим чи іншим критерієм для розв’язку проблемної ситуації. Однак штучне введення обме- жень позбавляє можливості побачити всю різноманітність підходів, і тим самим з’являється імовірність пропустити оригінальні думки, які мають потенційну, але ще не усвідомлену цінність. Відсутність зворотного зв’язку, тобто максимальна стимуляція висловлювань, припускає проведення складної і більшої за обсягом роботи на етапі їх оцінки. Один із варіантів методу «мозкової атаки» – деструктивна відносна оцінка – здатний якісно і досить швидко проводити оцінку варіантів, не обмежуючись при цьому їх кількістю. Суть цього методу полягає в актуалізації творчого потенціалу фахівців при «мозковій атаці» проблемної ситуації, що реалізує спочатку генерацію ідей і їх подальше руйнування (критику) з формулюванням контрідей. Зробимо висновки. В основі колективних і індивідуальних методів експертних оцінок закладено використання думки експертів. І в колективних, і в індивіду- альних методах експертних оцінок завжди формується група експертів. Існує дві їхні категорії: вузькі фахівці й фахівці широкого профілю, що забезпечують форму- лювання великих проблем. Розходження між двома групами методів експертних оцінок у способі одержання інформації від експертів: - в індивідуальних – незалежно друг від друга висловлює думку кожний експерт; - у колективних – висловлюється колективна думка про вирішення проблемної ситуації. Сам механізм одержання експертної інформації в різних методах колек- тивних експертних оцінок різний, але скрізь у них висловлюється колективна експертна оцінка. 24  Вибір методу – за керівником, що приймає остаточне господарське рішення щодо вирішення ситуації. Але при виборі того або іншого методу й при рішенні питання, кого включати в групу експертів, потрібно враховувати наступні моменти. Першокласний фахівець не завжди може досить кваліфіковано розглянути й зрозуміти загальні глобальні питання. Для цієї мети потрібно залучати експертів, які недостатньо інформовані у вузьких питаннях, але володіють добре розвинутою логікою, уявою й т.д. На перший погляд може здатися, що індивідуальні методи уступають колек- тивним, тому що при їхньому застосуванні думки експертів не погоджені та можуть істотно розходитися, а виходить, таку експертну інформацію використовувати при розробці господарського рішення складніше. Але робити висновок, що погоджена думка групи експертів (при колективних методах експертних оцінок) є більше достовірним, чим думка одного фахівця, не можна. Щонайменше цей висновок є спірним (в обговоренні простих питань – так, але в складних – немає). При вироб- ленні погодженої думки найчастіше група фахівців керується логікою компромісу. При розробці прогнозів треба фіксувати отримані розбіжності та враховувати їх. При виборі методів експертних оцінок для прийняття господарських рішень треба враховувати недоліки й переваги, які є в тих та інших. Розглянемо переваги колективних методів експертних оцінок: - інформація, що отримана від групи за обсягом не менше інформації, якою володіє кожний з членів групи експертів; - кількість факторів, що впливають на прийняття рішення, обумовлених у ході колективного обговорення групою експертів, не менше кількості факторів, висловлюваних будь-яким членом групи. - практика показує, що група експертів з більшою готовністю приймає на себе відповідальність при висловлювані думки, чим окремі фахівці. Недоліками методів колективних експертних оцінок є: - група експертів щонайменше настільки ж дезінформована, наскільки дезінфор- мован будь-який член цієї групи. Однієї з причин використання групи експертів є надія на те, що невірна інформація одного з членів групи буде компенсована 25  інформацією, якою розташовують інші члени групи. Однак немає гарантій, що на ділі буде саме так; - група фахівців може зробити серйозний тиск на своїх членів, наприклад, зму- сивши одного з фахівців погодитися з думкою більшості, навіть якщо він розу- міє, що точка зору цієї більшості помилкова (психологічний ефект більшості); - якщо в групі фахівців є люди, що володіють ораторським мистецтвом, умінням психологічно «давити» на думку іншого, то може бути «подавлена» більш правильна точка зору при формуванні загальної думки групи експертів. Така ситуація може виникнути й коли в групі фахівців – експертів перебувають супідрядні за посадою фахівці; - найчастіше загальна експертна оцінка групи фахівців залежить від бажання досягти якнайшвидшої угоди без особливих заперечувань окремими фахівцями своїх точок зору; - можливі випадки, коли окремі фахівці свідомо впливають на думку групи, поставивши певну мету й володіючи даром переконання. У цьому випадку вони не приймають логіку та факти інших, вони концентрують свої сили на прагненні домогтися «перемоги» своєї точки зору. Їх мета – схилити інших на свою точку зору, а не досягти того, що могло б привести до кращих рішень. Така ситуація може виникнути, якщо розглянута проблема стосується кадрових питань, зміни форми власності та ін. Питання для самоперевірки 1. Дайте загальну характеристику методів розроблення ГР. 2. Чому методи називають аналітичними? Яка сфера їх застосування? 3. Який базис статистичних методів? 4. Яка потреба застосування математичних методів під час прийняття рішень? 5. Що таке експертні оцінки? Які умови застосування експертних методів? Який порядок проведення експертизи? 6. Коли, під час вирішення яких завдань доцільно застосовувати інтуїтивні методи? Література до теми 3: [3, 8, 21, 25, 28]. 26  ТЕМА 4. ОБҐРУНТУВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ ТА ОЦІНЮВАННЯ ЇХ ЕФЕКТИВНОСТІ 4.1. Методичні основи обґрунтування господарських рішень. 4.2. Підходи до обґрунтування й вибору господарських рішень. 4.1. Методичні основи обґрунтування господарських рішень Обґрунтування господарських рішень – підкріплення переконливими дока- зами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям та реальним об- меженням. Наукова обґрунтованість рішень, їх оптимальність залежать, з одного боку, від ступеня досконалості методів, що використовуються у процесі розробки та реалізації рішень, з іншого – від рівня опанування персоналом комплексу методів. У зв’язку з цим викликає цікавість: загальна характеристика всієї сукупності наукових методів, використовуваних для прийняття господарських рішень; визначення кращої сфери використання певної групи методів (окремого методу) залежно від типу рішення; умови, у яких приймаються рішення. Вибір методів для обґрунтування конкретних господарських рішень має включати:
аналіз господарської задачі щодо її змісту, можливості формалізації;
вибір методів для пошуку оптимального варіанту рішення;
визначення правил і умов застосування обраних методів. Методи обґрунтування рішення, як правило, використовуються комплексно. Це зумовлюється наявністю формальних і неформальних факторів, які створюють ситуацію. Такі фактори необхідно враховувати для остаточного вибору рішення. Однак у кожному конкретному випадку пріоритетною є одна група методів, на вибір якої впливають: масштаб задачі, що розв’язується (глобальні й локальні); довгостроковість рішень (оперативні, тактичні, стратегічні); умови прийняття рішення (визначеності, ризику, невизначеності). 27  Під час розробки господарського рішення найбільш точний результат можна дістати, застосовуючи математичні методи на основі формалізації завдання, хоча цей шлях і складний. Дуже непросто точно побудувати модель досліджуваного об’єкта за обраним критерієм; навіть точне математичне розв’язання завдання може не враховувати можливі наслідки найбільш оптимальних рішень соціального, екологічного, ергономічного і т.п. характеру. Викладені вище судження, а також ряд інших особливостей діяльності керів- ника вказують на необхідність акцентування уваги особи, що приймає рішення саме на неформальні аспекти цього процесу. Тож доцільним є використання пере- ліку запитань, що певною мірою можуть сприяти правильній і свідомій спрямо- ваності думок на даному етапі роботи: 1. Що виграє фірма (менеджер) у разі прийняття цього рішення? (Варіанти рішення: гроші, час, стійкість, впевненість і т.ін.) 2. Чи існує взагалі потреба в якому-небудь рішенні? 3. Чи буде певне рішення кращим, ніж інше? 4. Чи досить у менеджера інформації, щоб прийняти оптимальне рішення? 5. Що втратить менеджер у разі прийняття такого рішення (гроші, час, престиж)? 6. Які нові завдання постануть перед менеджером? 7. Які нові обов’язки з’являться в менеджера? 8. Яка нова ситуація може виникнути? 9. Які позитивні чи негативні побічні дії цього рішення можуть виникнути найближчим часом і у віддаленій перспективі? 10. Чи принесе користь (чи завдасть шкоду) іншим дане рішення? 11. Чи потребує ефективне виконання завдання згоди підлеглих із рішенням менеджера? 12. Чи погодяться підлеглі з прийнятим менеджером рішенням? 13. Чи виникнуть у результаті даного рішення нові проблеми? 14. Чи не призведе прийняте рішення до конфлікту між підлеглими, постачаль- никами, власниками й іншими учасниками бізнесу? 15. Чи будуть потрібні нові рішення після обраного рішення? 16. Які можуть бути наслідки прийняття та реалізації рішення? 28  По можливості відповіді варто сформулювати кількісно. Треба брати до уваги (враховувати кількісно) наслідки аварій, зриви планів, ризик, пов’язаний із даним рішенням. Бажано, наприклад, хоча б орієнтовно враховувати несприятливі ринкові, правові, технологічні, техногенні, сезонні та інші умови, ймовірність ви- никнення яких та їх наслідки можуть виявитися дуже відчутними для компанії. Наслідки рішень тісно пов’язані з тими критеріями, за якими оцінюють варі- анти цих рішень. Вибір критеріїв оцінювання – дуже важливий етап роботи, тому його бажано проводити, об’єднавши зусилля хоча б декількох компетентних фахівців. Можливі критерії: технологічні (ремонтопридатність, надійність, міцність, якість, безвідходність, можливість автоматизації тощо); техніко-економічні (потужність, продуктивність, витрати часу, строк окупності, інвестиції, енергоємність, експлуатаційні витрати, дієвість реклами тощо); ергономічні (безпека, зручність в експлуатації, вплив на самопочуття праців- ника тощо); соціологічні (життєвий рівень, можливість підвищення кваліфікації, державна допомога, соціальні умови праці тощо); психологічні (навички керівництва, персональні особливості, поведінка в колективі тощо); естетичні (привабливість, упізнання, доцільність тощо); соціальні (юридичні норми, людський фактор, політичні наслідки тощо); екологічні (природоохоронні норми, екологічні стандарти, екологічний моні- торинг і наслідки тощо). Якщо ж рішення стосуються виробничих ситуацій, то брати до уваги необ- хідно такі фактори, як: собівартість роботи; якість роботи; час її виконання. Насамперед потрібно скласти якомога повніший список можливостей. Потім приступити до вибору критеріїв і рішень, проводячи оцінку з використанням певної шкали оцінювання, що відповідає даному критерію (точні оцінки, наближені оцінки, відносні оцінки, очки чи бали, словесні оцінки чи оцінки з використанням апарата нечітких множин). 29  4.2. Підходи до обґрунтування й вибору господарських рішень Можливо виокремити три підходи до обґрунтування та вибору рішень:
концепція математичного вибору рішень (нормативний підхід);
якісно-предметна концепція (дескриптивний підхід);
комплексна концепція рішень. У рамках математичної теорії прийняття рішень за допомогою норма- тивних моделей вибір найкращих альтернатив здійснюють, виходячи із заданого критерію та ситуації, у якій приймаються рішення. Нормативні моделі наголо- шують на тому, який в особі, що приймає рішення має бути підхід до прийняття рішень. Теорія заснована на припущенні, що всі особи, що приймають рішення є «економічно мислячими» людьми, котрі намагаються максимізувати результати господарської діяльності підприємства (наприклад, прибуток). Однак насправді особа, що приймає рішення не завжди прагне максимізувати економічний результат, а приймає задовільне, «привабливе» рішення. У цьому випадку під час прийняття рішень можуть використовуватися такі критерії, як: «прийнятна величина прибутку», «надійне виконання плану» тощо. Математична теорія прийняття рішень не дає рецептів фактичного прийняття рішень. Спроби осмислити справжні причини прийняття рішень привели до виник- нення методу дескриптивних моделей. В основі його лежить поведінкова теорія прийняття рішень, яка носить яскраво виражений пояснювальний характер рішення (тобто як фактично приймаються рішення), але не визначає (якими мають бути рішення). У цій теорії використовуються психологічні моделі, в яких врахову- ються процеси та сили, що пояснюють реальну поведінку особи, що приймає рішення. Особисті якості особи, що приймає рішення є визначальними у виборі рішення. Не всі керівники прагнуть до максимізації певного критерію, тому що люди по-різному ставляться до ризику й до оцінки очікуваних наслідків прийнятих ними рішень, а також до їх впливу на досягнення цілей інших людей чи груп. Опис того, чим керується особа, що приймає рішення, використання нею аргу- ментів, технологічних аспектів цього процесу – важливе й складне завдання. Ця 30 складність зумовлена тим, що багато кількісних оцінок рішення (наприклад, «вага» цілей і критеріїв) носять суб’єктивний характер. Багато рішень приймаються інтуїтивно. Тому в основі вибору рішень лежить комплексне використання нормативних і дескриптивних моделей. Комплексний підхід має такі особливості: 1) побудова комплексних методик обґрунтування рішень, що сполучають у собі застосування взаємодоповнювальних методів: - структуризація (структурування) – визначає місце й роль об’єкта до- слідження у вирішенні завдань більш високого рівня (завдання фірми в завданнях об’єднання), виділяє основні елементи, встановлює стосунки між ними. Процедури структуризації дають змогу подати структуру зав- дання у вигляді, зручному для наступного аналізу, що має на меті досяг- нення бажаного результату; - характеризація як метод повинна описувати визначену систему характе- ристик, що кількісно розкривають структуру проблеми; - оптимізація – припускає вибір найкращого варіанту рішення за кон- кретних умов. Застосування цих методів дає можливість знижувати невизначеність у процесі обґрунтування рішення та підвищує ефективність діяльності особи, що приймає рішення; 2) сполучення формальних і неформальних методів обґрунтування рішень при- пускає широке використання експертних оцінок і людино-машинних процедур підготовки прийняття рішень. Включення керівника в процес прийняття рішення на всіх його етапах обов’язкове. Завдяки комплексному підходу можна сконцентрувати неформальне мислення особи, що приймає рішення на найбільш критичних аспектах проблемної ситуації, за якої приймається рішення, а також на пропонованих альтернативах розв’язання виниклої проблеми. При цьому виявляються та стають зрозумілішими приховані припущення, мотиви поводження, аргументи, що логічно включаються до моделі всього процесу. 31  Питання для самоперевірки 1. В чому сутність обґрунтування господарських рішень? 2. Які вимоги висувають до методів, що використовуються під час обґрунтування господарських рішень? Література до теми 4: [8, 25]. ТЕМА 5. ПРОГНОЗУВАННЯ ТА АНАЛІЗ ГОСПОДАРСЬКИХ РІШЕНЬ 5.1. Завдання та принципи прогнозування господарських рішень. 5.2. Методи аналізу господарських рішень. 5.1. Завдання та принципи прогнозування господарських рішень Економічне прогнозування – процес розробки економічних прогнозів на наукових методах пізнання економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики. Основним завданням економічного прогнозування для підприємстві є розробка й аналіз перспектив розвитку. На основі аналізу минулих і сучасних тенденцій у розвитку підприємства, обліку нових факторів, що виникають у справжній період і очікуваних у майбут- ньому, прогноз повинен давати «набір» можливих варіантів розвитку виробництва в майбутньому. Аналізуючи ці варіанти, із квазіоптимальних рішень приймається одне – оптима?