Тема 10. Гносеологія PDF

## Тема 10. Гносеологія **Мета:** навчитися розрізняти основні рівні, форми та методи пізнання; проаналізувати межі наукового пізнання та можливі інтерпретації поняття істини у філософії. **План:** 1. Гносеологія та епістемологія. Межі пізнання. Епістемологічне коло. 2. Методологія наукового піз...

## Тема 10. Гносеологія **Мета:** навчитися розрізняти основні рівні, форми та методи пізнання; проаналізувати межі наукового пізнання та можливі інтерпретації поняття істини у філософії. **План:** 1. Гносеологія та епістемологія. Межі пізнання. Епістемологічне коло. 2. Методологія наукового пізнання. Парадокси в пізнанні та проблема істини 3. Моделі розвитку науки: класичної, некласичної, постнекласичної. **Література:** 1. Петрушенко В. Л. Філософія: навч. посібник, К., 2008, с. 277-300. 2. Філософія: навч. посібник / за ред. У. Ф. Надольного та ін., К., 2002 с. 328-351. 1. **Гносеологія** мае предметом свого дослідження сутність, закономірності та межі знання й пізнання. Вона прагне дати відповідь на питання: що таке пізнання, який його механізм та які його джерела? Чи можливе пізнавання поза межами людського досвіду, тобто трансцендентально? Що є істина та який її критерій? **Основні питання класичної гносеології:** * чи може людина пізнати світ? * які засоби для цього вона мае? * що є істина? На ці питання у класичній філософії ми розглянули такі варіанти відповідей: **І питання - чи може людина пізнати світ?** * **гносеологічний оптимізм (Гегель):** пізнання можливе, воно реально здійснюється безперервно у процесі саморозвитку світу і не мае меж, тобто сягає аж до граничних засад буття * **скептицизм (Кант):** пізнання можливе, але лише до певної межі. Ми ніколи не матимемо гарантії, що наше знання є істинним * **агностицизм (Берклі, Юм):** пізнання в принципі неможливе, те, що ми називаємо знанням про об'єктивні речі – це витвір наших власних відчуттів **ІІ питання - які засоби мае людина для пізнання?** Класичний підхід, який бере початок від філософії Аристотеля і стає домінуючим у філософії Нового часу, стверджує: пізнання є адекватним відбитком предмета в розумі людини. * **Емпіризм (Ф. Бекон):** Пізнання це відображення об'єктивної дійсності у розумі суб'єкта, розум подібний до дзеркала: “Немає нічого у розумі, чого перед тим не було б у відчутті”. * **Раціоналізм (Р. Декарт):** знання це результат діяльності розуму, абстрактного мислення. Емпіризм та раціоналізм розглядають дві реальні сторони процесу пізнання, але кожен бере за основу лише один бік, тому не можуть показати цілісну картину. Причина на це те, що вони не можуть пояснити, яким чином у пізнанні поєднуються чуттєвість ma ratio у класичній філософії це зробив лише Кант, проте некласична філософія буде змушена ще не раз повернутися до цього питання. **III питання - що є істина?** У розумінні істини класичні філософи дотримувалися кореспондентної теорії Аристотеля: * **істинне знання** -це правильне відображення зовнішнього предмета в розумі людини. * **Істинне знання** - це “точне” віддзеркалювання предметів і процесів природи. **Питання 2.** **Вирішальну роль у переході від класичної до некласичної гносеології відіграв І. Кант** До цього спричинилося нове, порівняно з попередньою гносеологією, розуміння пізнання: це не дзеркальне відображення об'єктів, а творча конструююча діяльність, свідомості. **Увага:** * пізнання не відображає, а заново конструює свій об'єкт. аткований І. Кантом підхід покликав до життя низку некласичних теорій пізнання, що їх розробили зокрема такі течії: * (a) марксизм * (b) прагматизм * (c) позитивізм (аналітична філософія) * (d) феноменологія **2. Метод** (с. 291-295) це система регулятивних принципів діяльності суб'єкта, яка залежить від її мети, засобів здійснення і характеру об'єкта, є усвідомленою і визначає всю сукупність прийомів та операцій, що спрямовані на ефективне пізнавальне, практично-перетворювальне або творчо-художнє освоєння дійсності. **Класифікація методів наукового пізнання** включає три головні групи: * загальні (філософські); * спільні методи науки; * спеціальні наукові методи. **Спільні методи поділяють на три підгрупи:** * методи емпіричного дослідження; * методи теоретичного дослідження; * загальні формально-логічні методи. **Методологія** це система методів діяльності та вчення про неї (с. 297-298). Філософія виконує роль методології наукового пізнання (с. 303), оскільки різноманітні філософські знання (ідеї, концепції, принципи тощо) виступають як регулятивні фактори людської пізнавальної діяльності. Зокрема це виявляється в розробці принципових моделей розвитку науки. **Питання 4.** Царина філософського знання, що вивчає сутність, закономірності функціонування та розвитку науки, називається **епістемологія** (с. 316-317). Епістемологія виникла у 30-х роках XIX ст. як результат перетворення науки в самостійний соціальний інститут. Представники першого позитивізму (с. 317) поставили завдання: * визначити критерії наукового знання і здійснити його класифікаці5 У пошуку цих критеріїв О. Конт описав основні особливості класичної науки (с. 318-319): * Об'єкт дослідження – замкнені статичні системи (с. 319) * Вихідний принцип методології – принцип спостережуваності (с. 318) передбачає, що об'єкт дослідження емпірично представлений суб'єктові пізнання. * Метод – спостереження (с. 318). **Зміст наукового знання:** * **емпіричний** – він грунтується не на спекулятивних твердженнях, а на даних досвіду; * **об'єктивний і предметний** – з опису і пояснення виключене все, що стосується суб'єкта. **Мета пізнавальної діяльності** – **прикладна**, знання повинне забезпечувати ефективність дії. У 70-х роках XIX ст. відбувається переорієнтація науки на вивчення замкнених динамічних (с. 319-320) систем. **Методологія дослідження** – **замкнених динамічних систем** – **матеріалістична діалектика** (с. 320-321). Її розробили К. Маркс і Ф. Енгельс на основі діалектичного метода Г.Гегеля. **Модель класичної науки – лінійно-кумулятивна** (с. 321-322): * о під лінійністю мають на увазі безперервний поступальний рух науки від незнання до знання, від неповного, неточного знання до повнішого і точнішого; * о під кумулятивністю – властивість зберігати у процесі зростання наукового знання всі нагромадженні дотепер результати з додаванням нових. **Некласична наука** (с. 322-324) зароджується поряд з класичною на початку ХХ ст. у зв'язку з низкою революційних відкриттів (с. 322) у різних галузях знання, зокрема – переходом фізичних досліджень на субатомний рівень. **Основні особливості некласичної науки:** * **Об'єкт дослідження – відкрита система** (с. 323+322) – під відкритістю мають на увазі, що об'єкт постає у пізнавальному акті не таким, який він є сам собою, дослідження показує лише результат взаємодії об'єкта із засобами спостереження. * **Некласична наука відмовляється від принципу спостережуваності** – її об'єкт безпосередньо не спостережуваний. Засоби, що опосередковують спостереження становлять єдине ціле з об'єктом дослідження. * **Зміст наукового знання** – **теоретично сконструйовані ідеальні об'єкти, математично-формалізовані моделі.** * **Методологічна база (с. 323)** – **математика та математична логіка.** * **Одержаний результат пізнання** – **реальність другого порядку, раціональні моделі – реалізуються в класі штучних технічно відтворюваних феноменів.** **Модель некласичної науки** – **лінійно-некумулятивна** (с. 324-325): на зміну принципу кумулятивності приходить принцип фалібілізму (фальсифікації) Κ. Поппер: будь-яка теорія через обмеженість емпіричної бази з часом має бути критично переглянутою і замінена іншою. Зростання знання здійснюється як безперервний рух від пояснення до пояснення, від проблеми до проблеми. **Розвиток науки постає як конкуренція науково-дослідницьких програм (І.Лакатос) (с. 326-327).** **Принцип лінійного розвитку знання також ставиться під сумнів – Т. Кун запропонував нелінійну некумулятивну модель (327-329):** розвиток науки відбувається через зміну несумісних між собою парадигм (с. 328), позбавлених спадкоємності. **П. Шьорер (с. 329-331) удосконалив цю модель, показавши, що різні етапи розвитку науки, по видимості позбавлені спадкоємності, постають як складові моменти єдиної більш загальної динамічної системи.** **Постнекласична парадигма науки (с. 331)** **Основні особливості постнекласичної науки:** * виникла у 60-70-х роках XX ст. * Об'єкт – **самоорганізовані і саморегульовані системи** (с. 331), яким притаманні: * багаторівнева організація; * наявність автономних і варіабельних підсистем; * масова стохастична (випадкова) детермінація; * наявність рівня управління та зворотних зв'язків; * ускладнення організації в процесі еволюції; * незворотність розвитку; * відкритість; * нелінійність (багатоваріантна спрямованість розвитку); * динамічна нестабільність. * **Методологія дослідження** - **синергетика** (с. 332+331+332+ 332), розвинута І. Пригожиним та І. Стенгерс. * **Найважливіші засади:** * відома від принципу когерентності (с. 332); * багатоваріантність розвитку; * застосування імітаційного крмп'ютерного моделювання (с. 331); * пошук прогностичної методології для передбачення наслідків людської діяльності. **Модель постнекласичної науки (П. Фейєрабенд)** – **епістемологія анархізму** (с. 333): допустиме все, що не перешкоджає прогресові науки. **Основні принципи методології:** * **принцип проліферації теорій** (с. 333+334) одна й та сама множина даних спостереження сумісна з дуже різними і взаємно несумісними теоріями; * **принцип неспіввимірності теорій** (с. 334) між різними науковими теоріями неможливо встановити жодного із звичних логічних відношень. * **принцип проліферації** характеризує нелінійність розвитку постнекласичної науки, * **принцип неспіввимірності** – некумулятивність. **Питання для самоконтролю** 1. Охарактеризуйте основні питання класичної гносеології. 2. Розкрийте зміст понять: гносеологічний оптимізм, скептицизм, агностицизм. 3. Як розуміють закономірності пізнавального процесу емпіризм та раціоналізм. У чому відмінність між ними? 4. У чому суть кореспондентної теорії істини Аристотеля? 5. Розкрийте суть принципу відображення у теорії пізнання.