ТДП 26.11 Правова і соціальна держава PDF

Тема 11. Правова і соціальна держава 1. Поняття та ознаки правової держави 2. Сутність соціальної держави 3. Верховенство права 4. Поняття, ознаки та структура правового порядку 1. Поняття та ознаки правової держави Правова держава — це організація політичної влад...

Тема 11. Правова і соціальна держава 1. Поняття та ознаки правової держави 2. Сутність соціальної держави 3. Верховенство права 4. Поняття, ознаки та структура правового порядку 1. Поняття та ознаки правової держави Правова держава — це організація політичної влади, діяльність якої заснована на визнанні та реальному забезпеченні прав і свобод людини, поділі державної влади, верховенстві права та взаємній відповідальності особи і держави. Правова держава поряд із загальними ознаками, які властиві для всіх держав, характеризується наявністю ознак, ступінь реалізації яких є показником успішного просування суспільства на шляху до наближення ідеалу, закріпленого в концепції правової держави: - Безумовне визнання, законодавче закріплення та реальність здійснення і гарантування державою невід’ємних прав і свобод людини. Даний принцип передбачає визнання кожної людини найвищою соціальною цінністю. - Соціальна природа правової держави означає законодавче закріплення рівних прав і рівних шансів їх реалізації для всього населення. - Принцип верховенства права - Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову. Даний принцип передбачає висвітлення двох аспектів: - Незалежність і самостійність кожної з гілок влади. - Існування та ефективне функціонування конституційного механізму взаємних стримувань і противаг, тобто сукупність правових обмежень однієї гілки влади з боку інших. - Принцип взаємної відповідальності особи і держави: держава повинна проявляти відповідальне ставлення до людини, її прав і свобод, забезпечувати їх усіма передбаченими законами захисту. Особа повинна виконувати всі ті обов’язки, які покладені на неї державою. - Основним показником взаємовідносин особи і правової держави є правова захищеність людини і громадянина, постійне розширення їх прав і свобод, гармонійне поєднання інтересів держави і особи, сприяння соціальній активності особистості, її відповідальності, самодисципліни та виконання обов’язків. - Правові відносини ґрунтуються на основі рівності і взаємної відповідальності сторін. - Створення стабільного правового статусу громадянина і чіткого механізму забезпечення реалізації прав людини дає можливість відчувати своє стабільне становище в суспільстві, а повномасштабна реалізація принципу взаємодії сприяє поступовому відродженню довіри людини до держави. - Для ефективного функціонування правової держави набуває значення правова культура як окремого індивіда, посадової особи, так і суспільства 1   загалом, яка включає високий рівень правових знань, основних принципів права, стійких переконань. 2. Сутність соціальної держави Соціальна держава — це держава, що ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві, має збалансовану економіку і ефективну правову систему та здатна відповідно до принципу соціальної справедливості забезпечити громадянам гідний рівень життя, гарантувати соціальну стабільність, соціальну безпеку і соціальну допомогу, громадянський мир і злагоду. Соціальною може бути тільки багата і раціональна держава, держава стратегічного розрахунку. Ознаки соціальної держави: Ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві та ефективній правовій системі. Забезпечує стабільну та збалансовану економіку, з розумною пропорцією між виробничими і невиробничими секторами економіки. Має юридичну основу, цивілізоване законодавство, що відповідає принципу соціальної справедливості та динамічно реагує на зміни соціально- економічних процесів. Гарантує поєднання державної угоди про соціальну захищеність основних прав громадян відповідно до закону і соціальною активністю громадян у межах закону. Створює умови для здійснення роботи, навчання, перекваліфікації, що забезпечує необхідний рівень матеріального добробуту для себе і членів сім’ї. Надає соціальну допомогу громадянам, які неспроможні нести відповідальність за свій добробут, тобто соціально вразливим верствам населення, а саме старим, непрацездатним, хворим, безробітним з незалежних від них причин, малолітнім дітям, які не мають батьків. Проводить соціальну політику, спрямовану на зміцнення соціальної стабільності і злагоди в суспільстві, зведення до мінімуму надмірного майнового розшарування населення, формування середнього класу та розумне оподаткування доходів. Соціальні держави класифікують за різними критеріями: 1. Соціальна держава, що спрямовує виконання своїх соціальних функцій на пом’якшення наслідків економічних криз, не торкаючись економічної основи. 2. Економічний добробут охоплює своєю вагою широкий сектор економіки суспільства заради соціальної безпеки громадян. За моделями виділяють: 1. Найменший ступінь втручання держави в економіку і соціальне забезпечення, акцент на захисті корпоративних інтересів. Соціальна політика держави виступає як засіб підтримки. 2. Соціальна держава, наприклад Великобританія, що орієнтується на рівність можливостей. Політика держави виступає як засіб підтримки населення. 3. Держава духовна, в якій забезпечується мінімальний рівень життя і встановлюється максимальний рівень доходів, зменшується різниця у 2   зарплатах. Гарантується повне забезпечення потреб. Соціальна політика виступає як засіб забезпечення рівності, кооперації і солідарності. 3. Верховенство права. Верховенство права – це принцип діяльності органів державної влади, інших публічних і приватних суб’єктів на засадах законності, правової визначеності, рівності перед законом і недискримінації, забезпечення доступу до незалежного і неупередженого правосуддя, додержання прав людини. Уюридичній науці принцип верховенства права розглядається зазвичай у двох аспектах: у широкому розумінні – як модель правової організації державної влади в суспільстві, тобто як "верховенство права над державою", згідно з чим він практично охоплює всі засади правової державності. Принцип верховенства (панування) права. Право, по відн шенню до держави, є первинним. Держава не створює право, а лише дає юридично завершені формулювання, в яких закріпл ються уявлення про справедливість, що об’єктивно склалися в суспільстві і потребують державного захисту. Панування права в житті суспільства забезпечує створення д - мократичних державних структур, воно гарантує верховенство конституції як найвищого за юридичною силою нормативно-пр вового акта, а також правових законів, підвищення їх якості, здійснення принципу поділу влади. У вузькому розумінні – як модель співвідношення права і закону в регулюванні суспільних відносин. Саме на такий підхід орієнтує ст. 8 Конституції України, яка декларує визнання і дію принципу верховенства права, роз’ясняючи його зміст зокрема як: 1) найвищу юридичну силу Конституції, яка уособлює найвищі правові цінності та передбачає, що закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй; 2) пряму дію норм Конституції, яка передбачає гарантування звернення до суду для захисту конституційних прав безпосередньо на її підставі. Верховенство права разом із демократією і правами людини вважається однією із трьох засад Ради Європи, які закріплені в Преамбулі до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також у низці інших міжнародних документів у сфері прав людини. Необхідними елементами принципу верховенства права є: 1) законність, у тому числі прозорість, підзвітність і демократичний порядок ухвалення законів; 2) правову визначеність, яка передбачає легкість і доступність з’ясування змісту права та юридично забезпечену можливість скористатися цим правом; 3) заборону державного свавілля, у тому числі обмеження дискреційних повноважень органів держави, обгрунтованість їх рішень; 3  ю­ а­ о­ е­  4) ефективний доступ до правосуддя в незалежних і неупереджених судах, судовий контроль за законністю та конституційністю актів державної влади, функціонування незалежної адвокатури, виконання рішень судів; 5) додержання прав людини, передусім гарантованість права на ефективний засіб правового захисту, справедливий суд, бути вислуханим, презумпцію невинуватості, заборону зворотної дії закону; 6) недискримінацію і рівність перед законом, що передбачає відсутність законів, які містять дискримінаційні положення відносно певних осіб чи їх груп або закріплюють правові привілеї, заборону дискримінаційного тлумачення або застосування закону. 4. Поняття, ознаки, структура правового порядку. Правовий порядок – це стан відносно усталеної правової упорядкованості (урегульованості і погодженості), захищеності і безпеки правової системи суспільства, який складається в умовах реалізації принципу верховенства права та авторитету закону (законності), тобто це атмосфера (устрій) нормального, сприятливого, правового життя суспільства, що встановлюється в результаті здійснення приписів правових норм (використання дозволів (прав), виконання обов’язків, додержання заборон) усіма суб’єктами права. Різновидами правового порядку є: національний (Україна), міждержавний (інтеграційний) (ЄС) і міжнародний (всесвітній). Кожна країна формує свій національний правопорядок, який відображає специфіку національної правової системи. Ознаки правового порядку: 1) має соціальне підґрунтя – виступає системою забезпечення цілісності і життєдіяльності громадянського суспільства, виражається як його правова упорядкованість, захищеність, безпека; 2) закладається в правових нормах у процесі нормотворчості (є формально визначеним); 3) формується в умовах реалізації принципу верховенства права й авторитету закону (законності); 4) підтримується у «діючому» стані завдяки реальному втіленню правових норм і принципів в суспільно-правову практику через налагоджений механізм правового регулювання в межах всієї території держави; 5) функціонує зазвичай через систему правових відносин, правомірної та іншої юридично значущої поведінки членів суспільства, будь-яких видів правової активності; 6) потребує ефективної діяльності органів та інститутів громадянського суспільства і держави в усіх правових і організаційно-правових формах; 7) створює сприятливі (надійні) умови для використання суб’єктивних прав та виконання всіма суб’єктами юридичних обов’язків; 8) розраховує на сувору громадянську дисципліну; 4   9) підтримує динамічно-урівноважувальний стан усієї правової системи суспільства, рівновагу між інтересами громадянського суспільства і держави, особи і суспільства; 10) спирається на суспільні гарантії, зокрема на підтримку інститутів громадянського суспільства (політичних організацій, громадських об’єднань, преси, релігії), забезпечується усіма засобами держави, аж до примусу. Саме держава має нести відповідальність за реальний стан правового порядку в своїх територіальних межах. Структура правового порядку – це єдність і одночасно поділ системи правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процедур (процесів). Оскільки правопорядок є динамічною системою, комбінація його елементів може змінюватися, набувати нових властивостей, створювати певні стани, переходити з одного стану в інший. Однак це не виключає наявності структури правового порядку, що слугує його каркасом. Основні елементи структури правопорядку: 1) інституціональний – суб’єкти права (учасники правопорядку) – громадяни, суспільство; інституції у сфері забезпечення правового порядку – державні органи загальної компетенції (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації); державні органи спеціальної компетенції (прокуратура); органи місцевого самоврядування; недержавні формування та організації громадянського суспільства; 2) документально-актний – правові акти: нормативно-правові акти, акти реалізації права, правозастосовні акти, акти тлумачення права, тобто введення багатосторонньої взаємопов’язаної правової регламентації – розпорядку, у межах якого організуються і функціонують громадянське суспільство і держава; 3) ідеологічний – образ (загальне уявлення) правового порядку, що виробляється у свідомості людини і складається в результаті поєднання раціонального й ідеального уявлень про упорядкування правом суспільного життя; 4) функціональний – діяльнісний: а) правові відносини – створюють правовий порядок і водночас самі відновлюються на основі мінливої самоорганізації суспільства і динаміки правового порядку; б) правореалізація; в) правова діяльність та інші види правової активності; г) правомірна поведінка суб’єктів права/учасників правопорядку; 5) комунікативний (інтегральний) – процедурно-процесуальні форми здійснення та оформлення зв’язків між різними суб’єктами права (учасниками правопорядку), інституціями у сфері його забезпечення, з соціальним порядком, з міждержавним (інтеграційним) і міжнародним правовим порядком. 5