Правопис - Корсет мови? PDF

 Ірина Фаріон ПРАВОПИС - КОРСЕТ МОВИ? А ЧАС МИНАЄ.,. Малюнок Оксани Вовк  Ірина Ф а р і о н ПРАВОПИС - Світлій пам яті мовознавців — творців першого академічного і соборного Правопису 1929 року присвячую ...

 Ірина Фаріон ПРАВОПИС - КОРСЕТ МОВИ? А ЧАС МИНАЄ.,. Малюнок Оксани Вовк  Ірина Ф а р і о н ПРАВОПИС - Світлій пам яті мовознавців — творців першого академічного і соборного Правопису 1929 року присвячую  Ілюстрації Р о м а н а Скиби mimw. -nraww "roniiimw- КОРСЕТ МОВИ? український правопис як культурно-політичний вибір Видання друге, виправлене і доповнене Львів Видавництво "Свічадо" 2009 УДК 811.161.2'35 ББК 811.411.1-8 Ф 24 Рецензенти: Ігор Калинеир, письменник, лавреат премії ім. Тараса Ш е в ч е н к а. Левко Полюга, професор, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту українознавства А Н України ім. І. Крип'якевича. Зеновій Терлак, кандидат філологічних наук, завідувач катедри української мови Національного університету ім. Івана Ф р а н к а. Оксана Микитюк, кандидат філологічних наук, доцент катедри Національного університету " Л ь в і в с ь к а політехніка". Видавництво спирається на "Український правопис. Проект найновішої редакції" ( 1 9 9 9 ) Інституту української мови Н А Н України. Рекомендувала до друку Вчена Рада Національного університету "Львівська політехніка". (Протокол № 35 від 1 березня 2005 р.) Фаріон Ірина Ф 24 Правопис — корсет мови? Український правопис я к культурно-політичний вибір. — Л ь в і в : Свічадо, 2 0 0 9. — 120 с. ISBN 978-966-8744-16-7 Досліджено одну зі злободенних проблем сучасного мовознавства — ортографічну. Правописне ж и т т я мови висвітлено у лінгвістичному, історичному і політичному аспектах. Розкрито знакове культурно-політичне навантаження правописних норм і вагому роль у цьому позамовних чинників. Д л я найширшого кола читачів, що прагне відкривати правду і змінювати своє ж и т т я завдяки мові. Б Б К 811.411.1-8 © Ірина Ф а р і о н , 2 0 0 4 ISBN 978-966-8744-16-7 © Монастир Свято-Іванівська Л а в р а , 2 0 0 4  слово ДО ЧИТАЧА року пройшов російський більшо- Що таке наше життя? вицький варвар — і зруйнував стіни мовного Це минання. дому. Більшість про це не знає. Багато хто Що таке книга? захотів забути. Новий час постколоніяльної Це тривання. України подарував мені потребу пізнати правду. Що таке книга ще? Цю правду, смисли якої відкрилися великому Це писемна мова. Івану Франкові: "Пам'ятайте, мої други, Що таке мова? Це дім народного буття ширіть скрізь і все Правду і ніщо більше як Що таке народ? Правду. Бо хоча Правда зразу усім гірка, так Це мова, у якій він живе. все-таки згодом вона скрізь бере верх і стає Що таке врешті солодкою спасителькою людства". правопис? Правда найперше у тому, що мовні Це стіни цього мовного факти ставали Долями людей, Долею краї- дому. ни, Долеюлінгвістів-творців правопису 1929 Ірина Фаріон року. їхня Доля через правдиві мовні факти стала їхнею Недолею: їх репресували і роз- стріляли, а українську мову не инакше як зґвалтували російським "язьїком" — і наро- дилась радянська укрмова із такими російсь- кими родимими плямами, як хелоуін замість геловін, Хемінгуей замість Гемінґвей, Ме- фодій замість Методій, ефір замість етер, матеріальний замість матеріяльний, Юліан замість Юліян, Іуда замість Юда, аудиторія замість авдиторія, Ф а у с т замість Фавст, нема солі замість нема соли, не знати імені замість не знати імени, жити у Торонто замість жити у Торонті, ходити в кіно замість до кіна; пів'яблука замість пів яблука, Едіп замість Едип, Уальд замість Вайлд тощо. Франко Іван. Сотвореинє Сьвіта. - Вінніпег, 1918; перевидано 1993. - С. 8. 5  Ці мовні факти стали підставою для убивства лінгвістичного ренесансу 20—30-х ро- ків X X століття. Віднайдена пам'ять про це — це дорога в майбутнє. Присвята цієї праці цим людям — це їхня присутність у нашому ду- ховому житті і їхня подальша творчість у домі нашої мови. Це моя і більшости з нас дистанційованість від терористичного Правопис — сталінсько-комуністичного режиму, що через це мовна конституція, орадянщену мову творив і далі творить окреме яка час до часу плем'я, відчужене від себе, — homo sovietikus. потребує реформи. Про це все я написала. Роман Скиба це Ірина Фаріон все намалював. Богдан Трояновський це видав. Ви це прочитаєте — і ми разом повернемо мові її справжній корсет, що підкреслює неповторну внутрішню природу. Що таке наше життя? Це щоденне вростання в слова, що є свідками правди і брехні. Треба лише ви- брати — і не зупиняючись іти. 6  І. ПРЕЛЮДІЯ ДО ВБИВСТВА Той, хто бажає реформи суспільства, має у своєму розпорядженні такий ефективний засіб, як реформа мови. Р. Блакар К л а с и к еспанської літератури, філософ- мораліст XVII ст. Бальтасар Грасіян зазначав:...заборонений перший "Розсудливий робить спершу те, що неро- загальноукраїнський зумний у кінці, себто один діє вчасно, ин- правопис 1929 року— ший — невчасно"\ У контексті нашої право- це частка нашого писної проблеми все було б гаразд, якби разом розстріляного відрод- із проголошенням незалежносте та всіма її не- ження, оскільки від'ємними атрибутами: прапором, гербом, більшість його авторів національними грошима та ин. — повернуто репресовано і знищено українцям єдиний науковий та соборний Пра- комуністичним вопис 1929 p., що тривало й ґрунтовно напра- режимом. Прийняття цьовували визначні вчені-мовознавці з усіх пропонованих змін теренів України. буде гідним Фундатором правопису X X століття був ушануванням їхньої Іван Огієнко (1882—1972 pp.) — учений-ен- світлої пам'яті. циклопедист, позаяк сфера його ґрунтовних наукових досліджень охоплює якнайшир- Олександр Пономарів. ший спектр мовознавчих, літературознавчих, Український правошіс — повернення до 1 Бальтасар Грасіан. Кишеньковий оракул. — К , 2001. — національних засад. — С. 231. К„ 2003. — С. 13. 7  релігійних та культурологічних проблем — тобто це огієнкіяна із понад тисячею біб- ліографічних позицій. Мабуть, Огієнкові "Найголовніші правила українського право- пису" (1918 р.) символічні, бо тільки сприй- маючи мову як "вираз національної психіки" 1 як "душу кожної національности", можна було обґрунтовано формувати її зовнішню оболонку, образно кажучи, одяг, що при- Реабілітуючи вчених і пасований до її внутрішньої природи. Саме письменників, що з огляду на такі засади Івану Огієнкові вдалося, загинули в ці роки, по-перше, використавши найкращі традиції наявних правописних напрямів, закласти ніхто не реабілітував підґрунтя ортографічної системи, яка відобра- 'їхню українську мову, жає найголовніші особливості фонетики й і, головне, ніхто й ніде граматики розмовної мови українців; по-друге, виразно не сказав, що відхилити низку сумнівних пропозицій щодо тодішні заходи, реформи української графіки; по-третє, вперше спрямовані на в історії української літературної мови на ліквідацію української переважній частині України впровадити єдині мови, були з самого загальнообов'язкові правописні норми^. початку злочинними і 17 січня 1919 р. вийшли друком "Голов- за метою, що ніші правила українського правопису, ух- ставилася, і за валені Міністерством народної освіти для методами, що для S шкільного вжитку на всій Україні". Підписав досягнення їх 37-річний міністр народної освіти Іван застосовувалися. Адже Огієнко. Однак у жовтні 1920 p., коли під в цей час багатьох навалою більшовиків Директорія полишила засуджено й свою столицю — Кам'янець-Подільський, розстріляно саме за Іван Огієнко змушений емігрувати до Польщі, мову, її відрив, її а 1927 р. вийшла праця ученого "Нариси з недостатнє зближення історії української мови. Система українського з російською... правопису". 2 Ачшюва В., Власенко В. Іван Огієнко і становлення українського правопису // Духовна і науково-педагогічна діяльність І.Огієнка в контексті українського національного відродження. — Кам'янець-Подільський, 1992. — С. 102.  У титанічному творенні українського правопису брав якнайпотужнішу участь Ага- тангел Кримський (1871—1942 pp.)- Народ- жений у Володимирі-Волинському в родині нащадка бахчисарайського мулли і литовської польки, він був одним із найвидатніших схо- дознавців світу, поліглот (близько 60 мов), мовознавець, етнограф, письменник, один із організаторів та творців Академії наук України, керівник її історико-філологічного відділу, ди- Все своєрідне, відмінне ректор у майбутньому розгромленого Інституту від російського В ЇЇ української наукової мови — автор близько фонетиці, граматиці, тисячі наукових праць. Як зазначає Василь лексиці, фразеології Німчук, очевидно, Агатангел Кримський в систематично основному доповнював і впорядковував "Най- усувалося як головніші правила українського правопису", "буржуазно-націо- які схвалило спільне зібрання Академії наук налістичне", "заста- 1919 і 1920 рр.^ Вони вийшли вже за редакцією ріле", "побутове", Агатангела Кримського 1921 р. і визначили на "хуторянське". певний час стандарти нашої ортографії. Пра- цюючи над правописним удосконаленням, Орест Ткаченко. учений мав на меті "якнайбільше спростити Мовне самоствердження систему нашого правопису, наблизити його до української мови на тлі живої мови і не ламати вже встановлених історичного досвіду принципів Однак почалося найвідвертіше картини світу// "ламання принципів" українізації, себто держава Дивослово. —1994. — закрила більшість установ, які започаткував N° 4. — С. 18. Агатангел Кримський, а він, утративши всі засоби до існування, опинився у Звенигородці ледь животіючи. І хоч 1938 р. його несподівано запросили до Інституту мовознавства 3 Німчук В.В. Проблеми українського правопису в XX ст. // Український правопис. Проект найновішої редакції. — К„ 1999. - С. 252. 4 Павличко Соломія. Націоналізм, сексуалізм, орієнталізм. Складний світ Агатангела Кримського. — К , 2000. — С. 34. 9  керувати аспірантурою, за абсурдною логікою репресивної держави 20 липня 1941 р. вче- ного — хворого і знеможеного — заареш- тували за "антирадянську націоналістичну діяльність" і відправили на заслання до Ка- захстану, де він, геть виснажений хворобою й голодом, помер 25 січня 1942 року-\ Про складний шлях творення нашого правопису учений написав праці "Про научність Та хоч у цей правопис фонетичної правописи" (1897 p.), "Нарис 1933-го року і історії українського правопису до 1927 р." вноситься силу новин, (1929 р.) та вже зазначений відредагований які відверто ведуть до перший декретований український правопис. русифікації та До складу Правописної комісії 1918 p., яку штучного наближення очолював Іван Огієнко, входив і Євген Тимченко української мови до (1866—1948 pp.) — провідний учений, що російської, все ж і цей здобув загальне визнання своїми численними правопис не задо- працями із сучасної української мови, зокрема вольняє совєтських синтаксису й історії української мови, діялек- русифікаторів. тології, порівняльного мовознавства і най- Починається цькуван- яскравіше — із лексикографії ("Історичний ня й переслідування словник українського язика"). Питання ук- вже Затонського й раїнського правопису відображено у його працях Хвилі, звинувачених "Управильнення українського правопису: De- так само в націо- siderata в справі нашого правопису" (1925 р.) і налізмі, як вони "До проекту українського правопису" (1926 p.). звинувачували в цьому 1938-го року професора Євгена Тимченка як Скрипника, і замість представника лінгвістичної етнографічної школи, що пропонувала повернення та творення мовних явищ на суто національній основі, арештовано і заслано на 6 років до Красноярського краю. Професор добре усвідомлював, що його провина лише "в українській ідеольоґії, але що робити — я українець", і саме через те його так боліло, що 5 Із порога смерті. - К„ 1991. - С. 278-282. 10 наша національна свідомість ще твердо спить. Ви собі і уявити не можете, як ми замоскаліли"^. 1925 року Р а д а Народних комісарів ухвалила створити нову Комісію для подальшо- го впорядкування вже напрацьованого право- пису. Це завдання передусім доручено знаним професорам-мовознавцям Агатангелу Кримсь- кому, Олексі Синявському, Всеволоду Ганцову та великій групі инших знаних філологів, серед яких і Євген Тимченко, Олена Курило, Сергій виданого ним Єфремов, Григорій Голоскевич, Микола Хви- правопису складається льовий та ин. Довведено до комісії і визначних проект ще одного, учених Західної України Степана Смаль- який так і не побачив Стоцького, Володимира Гнатюка та Василя світу, бо остаточному Сімовича. його оформленню Олекса Синявський (родом із Запоріж- перешкодила війна з чини) — провідний нормотворець української Німеччиною. літературної мови 1917—1931 pp. (монографія "Норми української літературної мови", 1931), І.Ж. Заходи совєтів автор блискучих праць із української фонетики, русифікувати українську діялектології, синтаксису тощо, а також "Ко- мову//Львівські вісті. — роткої історії "Українського правопису"" 1945. —4 вересня, (1931 р.) — був фактичним редактором ос- (цит. за Василь Лизанчук. таточного тексту "Українського правопису" Навічно кайдани кували. 1927 року (його Проект опубліковано 1926 ро- — Львів, 1995. — ку). Цей учений — один із тих трьох інди- С. 217-218.) відуальностей, які визначили розвиток ук- раїнської літературної мови, тобто її норми на всіх рівнях. Якщо Тарас Шевченко заклав перші загальнонаціональні основи українсь- кої літературної мови своєю геніяльною ін- туїцією, а Борис Грінченко своїм методичним 6 Уляна Єдлінська. Євген Тимченко — член наукового товариства ім. Шевченка у Львові //Українська історична та діалектологічна лексика. — Львів, 1996. — С. 25. 11  підходом і впертою працьовитістю, то Олекса Синявський, як науковець, вніс у...українським процеси нормалізації мови глибоке знання, правопис 1928 -1929pp. науковий досвід і розуміння тенденцій своєю ідейною розвитку'. Отож було за що 1937-го року його спрямованістю, своїм репресувати і розстріляти. пориванням до Третьою особою комісії був Всеволод розширення Ганцов (родом із Чернігівщини) — глибокий функціонального знавець української діялектології, зокрема статусу української північних говірок ("Діялектологічна класи- мови на українські фікація українських говорів", 1926 p.), лек- етнічні території, які не сикографії та історії української мови (вивчення були в межах радянської говірок привело вченого до перегляду всієї України, сумлінно схеми історії української мови, з огляду на яку опрацьованими цілком відпадала теорія "праруської єднос- нормативними ти" — цієї, за Євгеном Тимченком, зайвої основами абстракції) — був членом правописної комісії загальнонаціональної та автором розділу "Фонетика" у Проекті наукової мови виражав українського правопису (1926 p.). І як вислід ту зриму і перспективну такої діяльности — репресований у справі тенденцію розвитку Спілки визволення України 1929—46 pp., літературної мови, яку 1 9 4 9 - 1 9 5 6 pp. 8 І.Огієнко вже в 1907 До складу редакційної колегії правописної році бачив і радо вітав: комісії, а це перелічені вище вчені, згодом було українська літературна введено і Григорія Голоскевича (родом із мова "робиться справді Хмельниччини) — автора праць із діялек- репрезентанткою тології Поділля і опису Євсевієвого Євангелія національної єдности, 1283 р. Він уклав перший, найкращий і най- спільним для всіх повніший "Правописний словник" української діялектів рідним мови (близько 40.000 слів) (1914 p., 7-е вид. огнивом, що сполучає їх 1930 p.). Зрозуміло, що така ортографічна в одну органічну пам'ятка стала основним свідченням проти цілість". нього на процесі С В У (Спілки визволення Микола Жулинський. 7 Шевельов Юрій. Покоління 20-х років в українському мовознавстві //Слово. — 1993. — Число 6. — С. 6. 8 Українська мова. Енциклопедія. — К., 2000. — С. 86. 12 України) 1929 року і як вирок — 5 років ув'яз- нення. Учений не витримав знущань і 1935 року наклав на себе руки. Газети І инші видання 2 6 травня — 6 червня 1 9 2 7 року в перейшли на новий Харкові відбулася Всеукраїнська право- правопис негайно — у писна конференція, у якій брало участь понад травні 1933 року, ще 50 делегатів, які представляли всі історичні до його публікації, і землі, заселені українцями, серед них і вчені зі непідготовані читачі Л ь в о в а : а к а д е м і к Кирило Студинський, опинилися перед професори Іларіон Свєнціцький і Василь доконаним фактом. Сімович. Обговоривши проект правопису і Вражені викладачі й відповідно проголосувавши, делегати затвер- студенти раптом дили новий правописний кодекс, а 6 вересня виявили, що правила, 1928 року нарком освіти Микола Скрипник яких вони підписав його до виконання. Правопис набув дотримувалися, не чинности в січні 1 9 2 9 року. Н а у к о в е дійсні, а які дійсні, — Товариство ім. Шевченка у Львові також не знати. Спочатку... 9 правила опублікували приєдналося до цієї ухвали. у малопоширеному Крізь ухвалений правопис проступає ти- журналі "Політехнічна танічна праця, глибокий інтелект і кров освіта", 1933. Окремою видатних подвижників нашої винищуваної, але книжкою вони незнищенної мови, що внеможливлює чергове з'явилися наприкінці затишшя у правописній царині і безпринципне 1933 року. виправдання невчасністю цієї проблеми. Не ми вибираємо час, а навпаки — нас він випро- бовує. І тільки сильні індивідуальності стають Юрій Шерех. реальним знаком часу, відчуваючи силою свого Українська мова в першій духу та глибиною інтелекту його нагальну половині двадцятого потребу: себто природний розвиток мови у століття (1900-1941)// сув'язі внутрішньо- та позамовних чинників Пороги і Запоріжжя. — напротивагу політичному диктатові. Харків, 1998. -Т.З- — С. 341. 9 Німчук В.В. Проблеми українського правопису в XX ст. // Український правопис. Проект найновішої редакції. - К , 1999. - С. 2 5 5 - 2 5 6. 13  II. ДО ІСТОРІЇ НАШОГО ПРАВОПИСУ За певних історичних умов саме вибір варіянта написання може стати символом і показником культурної дистанції. Галина Яворська Правопис у всіх Н аіаша графічна система письма у формі народів—річ кирилиці та правопис як система ортографічних практична, річ звички, знаків — поняття навзаєм залежні. Орто- і зміна його не графія, відображаючи внутрішнє наповнення повинна б викликувати графічної системи, є водночас і зовнішньою ніяких трагедій, ніяких оболонкою мови. Відомо, що кирилицю наз- заверюх. Головно, вано на честь упорядника слов'янської пи- коли ті зміни не надто семности просвітителя Кирила, якому на- радикальні. Та це воно лежить функція кінцевого впорядкування так так, коли народ живе званого кириличного алфавіту, генетично серед нормальних пов'язаного ще з надчорноморською єрог- умов, коли має змогу ліфікою, себто з алфавітом, що згодом під сам рішати про всі свої грецьким впливом і на грецькій основі вироб- справи, коли його лявся протягом тривалого часу (VI—V ст. до життя не заколочують н.е. до IX ст. н.е.)^. Винахід Кирила — це не дошкульні бурі. початок, а завершення процесу, який водночас став початком нового пристосування, а далі і Василь Сімович. часткового звільнення нашої фонетики й Літери і політика. Там само. — С. 196. 10 Огієнко Іван. Історія української літературної мови. — К„ 1995. - С. 241. 14 морфології від насправді чужої для нас кирилиці у її болгарському варіянті. Варто наголосити й на тому, що на початковому етапі становлення своєї писемної традиції більшість слов'янських мов взагалі не користувалися О абеткою, створеною саме для них. Йшлося лише про елементарне прилаштування системи 11 чужої мови до потреб власної. Ортографія давньоруських писемних па- Пропуск або додання м'яток не мала засобів для відображення окре- однієїлітери мішних фонетичних ознак української мови, може означати зокрема таких: а) д.-руськ. жєрєло (укр. дже- загибель усього світу. рело); б) д.-руськ. улица (укр. вулиця); в) на- Вислів із Талмуду повненість д.-руськ. 'Ь (читання як є замість і); г) подвоєна зм'якшеність приголосних у Галина Яворська. групі іменників *-bje; ґ ) ствердіння при- голосних перед [е]; д ) дієслівне закінчення Прескриптивна -мо, яке виникає у письменстві аж у XIV ст., лінгвістика як дискурс. хоч старіше від Київської держави; е) від- Мова. Культура. Влада. — сутність графічних знаків, які б передали К., 2000. — С. 192. перетворення етимологічних (давніх, істо- ричних) о, е в новозакритих складах (давньо- українські книжники знайшли спосіб пере- давати лише подовжений голосний е перед пом'якшеним приголосним, позначаючи його літерою Tfe, а подовжене о аж із сер. XIII ст. стали передавати літерами у, оу, ю); є) за- маскована 12 справжня фонетична природа -ь, ь тощо. Чужа ортографія, себто церква та її мова, за Степаном Смаль-Стоцьким, "довгий час 11 Брайчевський Михайло. Походження української писемності. - К„ 1998. - С. 70. 12 Царук Олександр. Українська мова серед інших слов'янських: етнологічні та граматичні параметри. — Дніпропетровськ, 1998. — С. 124. 15  закривали дійсний стан речей у нас на Ру- "13 т сі. І власне через це маємо наукову не- певність щодо встановлення хронології про- цесу подвоєння приголосних у групі імен- ників на *-bje (типу знання — знаниє) та процесу ствердіння приголосних перед [е] (типу день— день). З цього приводу слушно бідкається Михайло Максимович, а д ж е чужий правопис змушує філолога рухатися Назагал роль письма "манівцями", "навпомацки", бо "замість не можна цілковито списків, де буква часто залежить від руки, звести до нетривалих що пише, є живі звуки м о в и " ^. Це за- політичних свідчує, що "безперервність ортографічної маніпуляцій, оскільки традиції, маючи свою цінність як об'єд- воно виступає навчий елемент певної культури, є водночас важливим культурним перешкодою при відтворенні конкретної символом: образ фонетики різних історичних періодів розвит- сакральних і магічних ку мови, особливо найдавніших"^. Через це писемних знаків доводиться відрадно задовольнятися логіч- супроводжує людину ними помилками писарів, а також "позбав- впродовж усього леними архаїзуючого маскування право- існування цивілізації, писної традиції" латинськими текстами у виступаючи вагомою польському варіянті XVI—XVII ст., бо тут складовою нашої "набагато ясніше, ніж у староукраїнських ментальности. кириличних текстах, прозирають риси то- дішньої української.. фонетики „іб. Олена Гузар. 1 3 Царук Олександр. Там само. — С. 106; Ткаченко О.Б. Майбутнє українського Російська та церковнослов'янська мова (російської редакції) я к джерело реконструкції найдавнішого періоду історії правопису на тлі української мови //Мовознавство — 1993. — № 2. — С. ортографічних змін у 13-14; Півторак Г.П. Занепад зредукованих ь, ь і його вплив на формування фонологічних систем слов'янських європейських мовах// мов //Мовознавство. — 1998. — № 2 - 3. — С. 6; Ткаченко Українська мова. О.Б. Українська фонетика на історико-типологічному тлі //Мовознавство. - 1998. - № 2 - 3. - С. 1 5 - 1 6. 2005.-Ns4.~C. 117. 14 Цит. за Царук Олександр. Там само. — С. 106. 15Ткаченко О.Б. Російська та церковнослов'янська мова... Там само. — С. 13. 16 Ткаченко О.Б. Там само. — С. 14. 16  А мова у той час, як утаємничена маг- матична сила, нуртувала, розвиваючись і змі- нюючись. Чужий правопис, як чужий одяг, не відповідав її, як зазначає Іван Франко, "внутрішній вдачі": "Руський язик пишуть ортографією, не виведеною з природи його звуків, але позиченою від церковнослов'янської і зближеною до російської. В письмі означають звуки не так, як їх чується в поправній людові вимові, але буквами, вживаними у відповідних випадках у церковнослов'янському письмі. Наслідком цього принципу стало неможливо, незважаючи на всякі приписи та пояснення, представити руську мову граматично так, як "17 ті - сього вимагає п внутрішня вдача. Цей процес одвічної зміни внутрішньої суті — мови — добре розуміли самі болгари. Неві- дповідність між живим мовним організмом та закостенілим правописом у вже усталеній графічній системі вимагала правописної реформи, і таку реформу здійснив перший митрополит Тирновський Євфимій у половині XIV століття. Під кінець XIV ст. цей правопис прийшов і в Україну і міцно закоренився аж до початку XVII ст., а почасти — і до X I X. Проблема хіба в тім, що він був ще менше відповідний до наших потреб, як попередній, позаяк Євфиміїв правопис спрямовано на потреби болгарської мови, і аж ніяк не инших слов'янських, зокрема української. Д л я прикладу, цей правопис уживав ь замість -ь в кінці слова (відтоді давня форма й вимова грецького слова аминь перетворилася хибно в 1 7 Франко Іван. Азбучна війна в Галичині 1859 р. // Зібрання творів: У 50-ти томах. — К , 1982. — Т. 47. — С. 614.  нову: аминь з м'яким н в кінці слова); такі форми, як meoa, сеятаа; юс великий замість ь, я, о та ин. Зокрема наша славна Пере- сопницька Євангелія (1556—1561) — берегиня духу живої мови — писана чужим правописом, із якого годі видобути на поверхню українську форму: створіль, вьішоль, ньекотораа то- що^. Промовисто щодо цього розмірковує і Пантелеймон Куліш: "Оттак письменний язик Разом з християнським помалу та несвідомо відчужується від народу, благочестям, після і люди привикають уважати се зовсім природ- ним, коли пишеться переважно по-церковно- грецького обряду, слов'янськи або по-російськи. Чи ж може така ми прийняли книги література піднести освіту народу?" "Пись- церковні, писані в язиці менні люди прийшли з землі чужої і принесли старослов 'янськім. инший язик укупі з Божим словом... Отож Хоча й був той язик природня мова тинялась по лісових заступах подібним до нашого, укупі з давніми піснями і звичаями, а ново- та вже ж від нього кована, нібито вища мова княжила у високих відрізнявся.. будинках і судила по городах і селах, і писала Було б се для руського "19 народу кориснішим, книжки і судні грамоти по монастирях. коли б ми з почину Слушно зазначає Михайло Брайчевський, що мали церковні книжки вкрай важливо досліджувати ортографію най- руським язиком і чисто давніших документів, бо вона, на щастя, руський язик засвідчує цікаві відхилення від норм XI ст. і розвивали. пізнішого часу, наприклад, нечасте вживання Іван Верхратський редукованих (коротких) голосних -ь зі зміною на о, ь на е або звичайного пропуску в позиції, Оксана Микитюк. де вони мали б стояти. Бо, зрозуміло, що це А для мене найдорожчі пізніші знаки, привнесені через болгарську кургани Вкраїни // кирилицю, мабуть, уже в X с т. ^ Дивослово. —2003. — Розвиток освіти і шкільництва у X V I ст. Nsl2.-C.56. кардинально загострив правописну проблему і 18 Огієнко Іван. Там само. - С. 2 2 9 - 2 3 0. 19 Цит. за Царук Олександр. Там само. — С. 106. 20 Брайчевський Михайло. Там само. — С. 146, 150-151. 18 вже у Львівській граматиці "Адельфотпес" (1591 р.) віднаходимо нашу "заполітизовану" літеру ґ (до цього вживали кг), яка отримала ґрунтовну лінгвістичну прописку у "Граматиці слов'янській" (1619 р.) Мелетія Смотриць- кого. Власне за нормами "Граматики..." Мелетія Смотрицького впорядковано всі церковнослов'янські тексти на сході і півдні Славії, себто всіх слов'ян, які використовували кирилицю. Саме ця "Граматика..." на всі 150 Розвинутися окремому років стала головним джерелом граматичного українському правопи- знання для всіх слов'ян і аж до 2-ої пол. сові в XVI-XVII вв., XVIII ст. не знала собі рівних у слов'янській коли народна мова філології. Із стосовних до нашої теми проблем почала входити у свої завважимо, що великий філолог Мелетій Смот- права, — не дозволила рицький установив правила вживання літер на церковна мовна позначення голосних і приголосних, уживання традиція, скована великої букви, розділових знаків, правила окремими шкільними переносу тощо. Очевидно, що характер норм правилами, що дають Мелетія Смотрицького "благотворно вплинув докладні приписи, на усталення ортографії й пунктуації староук- коли вживати яких раїнської.. літературної... мови „?і , однак пам я- церковнословянських таймо, що Мелетій Смотрицький описував і знаків, головно тих, систематизовував граматично-правописні що здавна не мали категорії церковнослов'янської мови пізнього окремої звукової періоду, лінгвістично-термінологічні назви яких функції... і дотепер функціонують у російській граматиці на зразок ім'я, містоименіє, глагол, при- Василь Сімович. частіє тощо; назви відмінків: именительньїй, Українська мова і родительньш, дательньш... тощо; числа: правопис// Українське единственное, двойственное, множественное. Попри усвідомлення незаперечної цінности мовознавство. — "Граматики..." Мелетія Смотрицького, 1984. — С. 95. 21Німчук В.В. Смотрицький Мелетій //Українська мова. Енциклопедія. - К„ 2000. - С. 582. 19  розуміймо, що саме вона "скувала окремими шкільними правилами" живу народну мову, яка повсякчас проривалася у писані пам'ятки. Постійно плутали закони про вживання и — ьі, Ні — і, 'fe — е; уживали церковних знаків, які не мали окремої звукової функції, на зразок ь, і»; о, є — однина, W, є — множина; А — 22 кінець і середина слів; га — початок слів та ин.. На превеликий жаль, українська мова, як...за своїм зазначає Олександр Царук, на тривалий час походженням була заступлена в державному, культурному та російська літературна релігійному житті мовою старослов'янською — мова — це перенесена чужою з походження, відмінною за грама- на московський грунт тичною структурою. І "якщо для української церковнослов 'янська мови прийняття церковнослов'янської мови (з походження давньо- стало гальмом її еволюції, то для іншої східної болгарська) мова, що слов'янської мови — російської — таке прилу- впродовж сторіч, чення було напрочуд животворним"^. зближуючись із живою Відомо, що XVII ст. — це золотий вік в народною мовою, історії нашої культури: небачене з часів Київсь- поступово втратила кої Руси піднесення національної само- своє чужомовне свідомосте, розквіт науки, культури, мис- обличчя. тецтва. Становим хребтом розвитку всіх цих складників культури — є мова у її зовнішньому А.А. Шахматов. правописному вияві. З а час XVII ст. жива Очерк современного фольклорно-діялектна стихія могутнім стру- русского литературного менем уливається до літературної мови старо- язьїка// слов'янського зразка. Мусів пристосуватися до —М., 1941. тих змін і правопис, який нагадував кригу, під — С. 60. якою нуртувала розбурхана мовна природа, що ось-ось у нестримі мала вилитися назверх. Серед таких фонетичних рис народної мови 22 Сімович Василь. Українська мова і правопис // Українське мовознавство. Упорядкував Ю.Шевельов. — University of Ottawa Press, 1984. - C. 95. 23 Царук Олександр. Там само. — С. 105-106. 20 крізь традиційну ортографію проступає зву- чання як і; перехід /о/та /е/ в /у/ та /і/; поплутання на письмі и з ьі та ин. Мова вимагала зміни зовнішньої оболонки відповідно до свого внутрішнього розвитку. Але сталося, як влучно зауважує Іван Огієнко, "небувале революційне потрясіння" правопису: у березні 1708 року з наказу царя Петра І замінено стародавню кирилицю на нову гражданку, яка задовольняла потреби тільки Мовносвідомі, ЯКІ російської мови. Так українське письменство повязані з графікою та силою поєднано з російським правописом, і вже ортографією, не стало місця для літери ґ; повибивано, мов на перебувають полі бою, надрядкових значків над кириличними найближче до тих літерами, пристосованими до нашої вимови; ТЬ слід читати як е; понавписувано закінчень при- сфер психіки, шо'іх у кметникового відмінювання в родовому відмінку школі І. Бодуена де однини — аго ( ж и в а г о ) ; вилучено спонукальну Куртене називали форму з часткою нехай, а впроваджено да та "світлим полем ин., себто чужа форма якнайактивніше свідомости". втрутилася у суть нашої мови. Однак усупереч накинутій гражданці Києво-Печерська лавра як Олена Гузар. осердя книгодрукування вперто видавала книги Майбутнє українського пристосованим до української мови правописом. правопису... Спочатку були штрафи, а 1720 року у к а з Там само. — С. 116. Петра І, відповідно до якого у к р а ї н с ь к у правописну систему цілком уподібнено до російської, а 1726 року Московський Синод наказав Лаврі: "И впредь, какия церковньїя книги когда печататся будут, велеть накрепко смотреть, дабьі все правописание в литерах и в просодиях (наголос — І. Ф. ) происходило соответственно великороссийских печатей, без всякого упущення..." ^. Отож правопис "вбито 24 Лизанчук Василь. Навічно кайдани кували. — Львів, 1995. - С. 5 4 - 5 5. 21  якраз тоді, коли він почав перероджуватися на потрібний для українського письменства новий правопис. А через це нормальний розвиток нашого правопису перервався більше як на століття"^ — і як наслідок до Київської ака- демії впроваджено новий предмет — російську мову і новий правопис "по правилам господина Ломоносова". Ми вступили у чорне XVIII ст., яке є су- Маркіян Шашкевич, цільним ліквідаційним темпом нашої високої Яків Головацький та Іван культури. Слов'яноруська мова (штучна Вагилевич вперше в церковнослов'янська), зародившись напри- Наддністрянщині ввели кінці XVII — на поч. XVIII ст., пишним до літературного вжитку цвітом розквітає після указу 1720 р С л у - народну мову, гуючи культурним потребам українців, і сло- надрукувавши збірку в'яноруська і витворена спільносхідносло- "Русалка Дністровая" в'янська мова Григорія Сковороди, витіснили гражданським шрифтом із з ужитку вже освячену двома століттями ста- використанням роукраїнську літературну мову і з пристосо- правопису, створеного за ваним до неї правописом. Об'єктивно вони фонетичним відіграли деструктивну роль. Але, руйнуючи принципом..., що староукраїнську мову і відкриваючи тим самим викликало обурення простір для поширення в Україні російської серед консервативних літературної мови, ці штучні мови розчищали місце для нової української літературної галичан, які мови — уже не на церковнослов'янській, а на користувались історико- суто народній основі^. А це означало творення етимологічним правопису не традиційно-етимологічного, а правописом Михайла фонетичного, себто такого, що дихає в унісон Максимовича. з мовою, легко лягає на її поверхню, охопивши пружно і довершено. Себто "пиши як чуєш Олена Гузар. читай як бачиш" (Маркіян Шашкевич). Лінгвоісторичний аспект.... Там само. — С. 72. 25 Огієнко Іван. Там само. — С. 231. 26 Русанівський В.М. Історія української літературної мови. - К., 2001. - С. 131-132. 27 Русанівський В.М. Там само. 22  Кінець XVIII ст. ознаменований "Енеї- дою" Івана Котляревського, що "стала мостом "28 між старою традицією і новими повівами , тим мостом, де на одному просторі зійшлися паралельні варіянти звукового або морфо- логічного оформлення слова, словосполучень та ин., себто суцільний пересит дублетів, який, по-перше, засвідчив просто вибухову потенцій- ність народної мови, а по-друге, ця неуста- Першу спробу леність, нестрункість, хаотичність вимагали створити правопис, нормалізування на всіх мовних рівнях, і зокрема пристосований до ортографічному. Адже норма, серед яких і звукової системи правописна, нагадує берег зі зведеною есте- письма української тично-доцільною огорожею, щоб захистити мови, зробив одвічне мовне творення від витоку його О. Павловський, назовні, себто — мова потребує форми, як намагаючись при цьому людина одягу. всі українські слова Починаючи від Івана Котляревського, передати на письмі кожен відомий письменник і науковець так чи максимально так поправляв правопис, а в цьому випадкові чужу російську "гражданку". Цього вимагала наближено до 'їхньої жива мова, маючи на це не лише очевидне вимови. право, але й нагальну, невідкладну потребу. Батьком нового українського правопису Олена Гузар. став Олександр Павловський, автор "Грама- Лінгвоісторичний аспект тики малоросійського наріччя", яку написав унормування 1805 року, а після довгих випрошувань у українського правопису Російської Академії наук надрукував її аж //Про український 1818 р. Як свідчить лист автора до згаданої правопис і проблеми установи, Олександр Павловський неодноз- мови. —Нью-Йорк — начно ставився до української мови: прагнучи Львів, 1997.—С. 72. зберегти її, він усе-таки вважав українську мову діялектом російської^. Попри це, його 28 Шевельов Юрій. Традиція і новаторство в лексиці і стилістиці І.П.Котляревського. — Чернівці, 1998. — С. 42. 29 Лизанчук Василь. Там само. — С. 7 9 - 8 0. 23  заслуга полягає у фонетизації (відповідність висловленого написаному) українського правопису, себто у вивільненні живої мови від старослов'янських пут російського зразка у значенні змісту й форми водночас, а саме: вживання літери і на позначення фонеми /і/ (фонема — це звуковий тип, що розрізняє значення слова), що походить із давніх о, е, ^к (піль, стіль, літо); літери на позначення Правопис- сполуки /\е/; двозвука іо на позначення /jo/ не законодавець та ин. Його граматика вийшла саме до речі, мови, а лише її адже кінець XVII — поч. XVIII ст. позна- найточніший образ. чений шаленим зударом двох правописних Михайло Возняк принципів: 1) традиційний церковний (ети- мологічний ), який має перевагу там, де цер- Іван Франко. ковна традиція в письменстві не переривалася Азбучна війна в Галичині (Галичина, Буковина, Закарпаття) та 2 ) фо- 1859// Зібрання творів: нетичний, де церковну традицію почала ви- У 50-ти томах. —А'.,тискати нова літературна російська мова. При- 1982. - Т. 47. хильником етимологічного правопису був про- фесор, перший ректор київського університету, авторитетний учений-славіст, історик Михайло Максимович. Мабуть, відчуваючи прире- ченість чинного правопису і йдучи на поступки фонетистам, він пропонував ставити над літерами б, Є, 'Ь дашки, якщо вони звучать, як /і/. Цей правопис не сприйняли ні Григорій Квітка-Основ'яненко, ні Петро Гулак-Арте- мовський, ні Євген Гребінка. Певне засто- сування він мав лише в Галичині аж до 1893 року, і то через зрозумілу неперерваність там.„зо української церковної традиції. Однак галичани мали своїх захисників фонетичного принципу правопису ("читай — 30Русанівський В.М. Там само. — С. 168; Сімович Василь. Українська мова і правопис. Там само. — С. 9 5 - 9 6. 24 як бачиш, пиши — як чуєш"), що сприяв об'єднанню всієї України — це отці Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Ярослав Голо- вацький. Визрівання фонетичного письма в Галичині мало свої передумови. Йшлося о про можливий перехід на латинку (стаття Йосипа Лозинського "Про впровадження польського алфавіту в руське письменництво", 1834 р.) і відповідь на цю статтю Маркіяна Шашкевича "Азбука і abecadio", де він зазначає, що, ПИСЬМО пов'язане з прийнявши латинку, "будемо незрозумілі ні релігією: арабський собі, ні чужим: собі, тобто слов'янам взагалі, алфавіт прив 'язаний до через правопис, а іншим — через склад і дух ісламського мови". На думку Маркіяна Шашкевича, ки- культурно-історичного рилиця — спеціяльно створена для слов'янсь- ареалу, латинський і ких мов, тому відображає їхні особливості і слов 'янокириличний характер; саме вона зберегла русинів у Галичині розмежовує католиків і як народі. Протилежну щодо цього думку православних. висловив згодом Іван Франко. Аналізуючи невтішні причини "не пізнаного значення В.К.Журавлев. руського язика і в X I X ст.", учений, крім Язьж, язьїкознание, безсумнівного політичного чинника, а саме без- язьїковедьі. державносте, рекомендував "глибшої причини —М., 1991- —С. 48. [... ] шукати не деінде, як лиш у впливі церков- нослов'янського язика", який замкнув нас "у черепашиній шкаралющі перед чужими на- родами"^. Попри полярну значущість цих двох думок, непроминальна заслуга Маркіяна Шашкевича полягала в тому, що, обстоюючи кирилицю, він усвідомлював потребу її рефор- мувати, через те вилучив зайвий, бо нео- звучений і»; ьі незалежно від походження 31Комаринець Т.І. Ідейно-естетичні основи українського романтизму. — Львів, 1983. — С. 130. 32 Ф р а н к о Іван. Там само. — С. 613, 517. 25  заступив літерою и; давні о та е, як і в Олександра Павловського, передавав через і; впровадив до гражданки церковне є, але з послідовним уживанням у відповідній фоне- тичній позиції моє, маєш\ уперше вжив йо, ьо: ройом, зьобали та ин. — себто запровадив... потреби українського гражданську азбуку. І якщо галичани нерадо, письменства вимагали а то й зовсім не закріплювали цих новацій, то реформи правопису у ділі вони гарно, з легкої руки Левка Борови- будови самої української ковського та ин. проросли на Великій Україні. мови, і за це Великим популяризатором і співтворцем реформування взявся цього правопису на Східній Україні став винят- П.Куліш. Засади свого ковий знавець "усіх найтонших і найтен- правопису письменник дітніших відтінків нашої мови"^ Пантелеймон виклав у вступі до Куліш. З а метафоричним висловом Василя "Записок о Южной Руси", Сімовича, він "зреформував і той назверхній популяризував 'їх у своїх одяг [літературної мови — І.Ф.], у який вона численних виданнях, була вбрана, ті знаки, що її віддають на зокрема, в журналі папері, — зреформував і український право- "Основа". Найбільшим пис"^. Найважливіше у Кулішевій реформі те, досягненням правопису що "ті (зреформовані — І. Ф. ) знаки вже "Основа" було усталення відразу мали вказувати, що ми маємо до діла з «35 вживання літер /, и для окремою мовою, самостійною. передачі зв)ків Говорячи про "кулішівку", мусимо мати на української мови [і] та їй] увазі Кулішів правопис 1856—1862 pp., а саме будь-якого походження надруковані "Записки о Южной Руси", "Гра- матка", "Метелики", українські писання в Олена Гузар. "Основі" 1861—1862 pp. Це був раціональний Лінгвоісторичний аспект шлях між фонетичним та історичним унормування українського правописом. Але й за це його звично звину- правопису//Про ватили у політичному сепаратизмі, правопис український правопис і проблеми мови. 33 Сімович Василь. Кулішева мова й "кулішівка" // Українське мовознавство. — University of Ottawa Press, —Нью-Йорк—Львів, 1984. - C. 100. 1997р.-С. 72-73. 34 Сімович Василь. Там само. — С. 100. 35 Сімович Василь. Там само. 26 назвали "знаменем русской розни", та ще й приплели до цього "польские деньги, которьіе деиствительно кокетничают с кулишивкои. Над удосконаленням Кулішевого право- пису працювали визначні вчені, об'єднані у " П і в д е н н о - З а х і д н и й відділ російського географічного товариства" (1873 p.). Пере- Контроль за графікою дусім це співавтори вдосконаленого правопису та правописом став Павло Житецький і Кость Михальчук, а також своєрідним різновидом Володимир Антонович, Михайло Драгоманов, політичного Микола Аисенко, Павло Чубинський. До контролю, який кулішівки внесено певні зміни: йотований звук протривав до 1905р. і вперше почали позначати ї, йотований е — літерою є, у кінці слова перестали вживати т>, Ірина Фаріон вибуховий ґ передали не літерою g, а букво- сполученням кг, однак прославлений украї- нофоб Михайло Юзефович, родом українець, розпочав завзяту боротьбу проти такого пра- вопису — і як наслідок Емський у к а з 1 8. 0 5. 1 8 7 6 року: "...чтобьі при печатании исторических памятников безусловно удер- живалось правописаніе подлинников, в произ- веденіях же изящной словесности не бьіло допускаємо никаких отступлений от обще- принятого русскаго правописанія", себто слова української мови слід було записувати ро- сійськими літерами. Так контроль за графікою та правописом став своєрідним різновидом політичного контролю, який протривав до 1905 р. У середовищі української інтелігенції він дістав іронічну назву "ярижка" від назви кириличної літери ьі — єри. Характерно, що 36Огієнко Іван. Історія української літературної мови. — К„ 1995. - С. 234. 27  національно самодостатні українські пись- менники користувалися "ярижкою" лише в творах, призначених для друкування у Росії, в приватному листуванні і в творах, опубліко- ваних у Західній Україні, вони використовували.. „37 Фонетичний правопис давав кулішівку. відразу писаному чи Відтак епіцентр боротьби за правопис, що друкованому слову ознаку відповідний "мовній вдачі", зосередився в чогось окремого від Галичині. 1893 року супротив між захисниками російської мови, чогось історичного (етимологічного) правопису та самостійного — фонетистами (розумій "кулішівка") сягнув і москвофільська частина кульмінації. Очевидно, що це була боротьба політична. Фонетичний правопис, як вичерпно українського громадянства на зазначив Василь Сімович, "давав відразу західних землях, та частина, писаному чи друкованому слову ознаку чогось що стояла за одну літературну окремого від російської мови, чогось самос- мову з Росією, що не тійного — і москвофільська частина українсь- признавала потреби кого громадянства на західних землях, та час- самостійної української тина, що стояла за одну літературну мову з літератури, не вірила в її Росією, що не признавала потреби самостійної розвиток, — бачила, не без української літератури, не вірила в її розви- причини, в заведенні ток, — бачила, не без причини, в заведенні Кулішевого правопису в Кулішевого правопису в школі упадок свого школі упадок свого впливу впливу серед народу, а то і гріб для своїх серед народу, а то і гріб для ідей 38 своїх ідей. Але у вересні 1893 року після висна- жливої політично-правописної боротьби зас- Василь Сімович. вітило сонце — і діти у школах Галичини й Літери і політика (п'ятдесятроків Буковини за розпорядженням міністерства фонетичною правопису в освіти Австрії (лише шлях через державне Галичині і на Буковині) // взаконення найкоротший) отримали підручник Українське мовознавство. — 37 Українська мова. Енциклопедія. — К„ 2000. — С. 478, University of Ottawa Press, 1984. 745. -C.193. 38 Сімович Василь. Літери і політика (п'ятдесят років фонетичного правопису в Галичині і на Буковині) // Українське мовознавство. — University of Ottawa Press, 1984. - C. 193. 28 Степана Смаль-Стоцького і Федора Ґартнера "Руська граматика", написаний за фонетичним правописом. Лише десятилітня фанатична впертість професора Степана Смаль-Стоцького у