ТЕМА 1 РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ PDF

1 ТЕМА 1 РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ І ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ Теоретичні положення Сучасний морський порт (МП) – це крупний транспортний вузол, який зв’язує бі...

1 ТЕМА 1 РОЛЬ ТА ЗНАЧЕННЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ. ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ І ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ Теоретичні положення Сучасний морський порт (МП) – це крупний транспортний вузол, який зв’язує більшість видів транспорту, зокрема: морський, річковий, залізничний, автомобільний та трубопровідний, а іноді й авіаційний. Згідно із Законом «Про морські порти України» (від 2013 року), морський порт – визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов’язаних з цим видів господарської діяльності. Акваторія морського порту (портова акваторія) – визначена межами частина водного об’єкта (об’єктів), крім суднового ходу, призначена для безпечного підходу, маневрування, стоянки і відходу суден; Територія морського порту – частина сухопутної території України з визначеними межами, у тому числі штучно створені земельні ділянки. В межах акваторії та території морського порту розташовані об’єкти портової інфраструктури – рухомі та нерухомі об’єкти, що забезпечують функціонування морського порту, у тому числі акваторія, гідротехнічні споруди, доки, буксири, криголами та інші судна портового флоту, засоби навігаційного обладнання та інші об’єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден, інформаційні системи, перевантажувальне обладнання, залізничні та автомобільні під’їзні шляхи, лінії зв’язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інші засоби, обладнання, інженерні комунікації, розташовані в межах території та акваторії морського порту і призначені для забезпечення безпеки мореплавства, надання послуг, забезпечення державного нагляду (контролю) в морському порту. До об’єктів портової інфраструктури загального користування відносяться:  2 акваторія, залізничні та автомобільні під’їзні шляхи (до першого розгалуження за межами території порту), лінії зв’язку, засоби тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерні комунікації, інші об’єкти, що забезпечують діяльність двох і більше суб’єктів господарювання у морському порту. До стратегічних об’єктів портової інфраструктури (об’єкти права державної власності) відносяться: гідротехнічні споруди, об’єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об’єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських шляхів, системи управління рухом суден. Державне регулювання діяльності в морському порту здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах морського і внутрішнього водного транспорту, національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади в межах їх повноважень з метою забезпечення: 1) безпеки мореплавства, життя і здоров’я громадян; 2) порядку в морському порту; 3) безпечної експлуатації об’єктів портової інфраструктури у межах території та акваторії морського порту; 4) комплексного розвитку та підвищення конкурентоспроможності морських портів; 5) належного утримання, ефективного управління та використання об’єктів портової інфраструктури державної власності; 6) створення рівних умов для провадження господарської діяльності у морському порту; 7) рівного доступу до послуг, що надаються в морському порту; 8) недопущення забруднення навколишнього природного середовища, дотримання вимог щодо використання та охорони водних об’єктів у межах території та акваторії морського порту.  3 Адміністрація морських портів України утворюється з метою: 1) утримання та забезпечення ефективного використання державного майна, переданого їй в господарське відання, у тому числі модернізації, ремонту, реконструкції та будівництва гідротехнічних споруд, інших об’єктів портової інфраструктури, розташованих у межах території та акваторії морського порту; 2) надання послуг суднам на підходах і безпосередньо в акваторії морського порту для їх безпечного судноплавства, маневрування та стоянки; 3) організації та забезпечення безпечної експлуатації об’єктів портової інфраструктури державної власності, у тому числі гідротехнічних споруд, систем забезпечення безпеки мореплавства, розташованих у межах території та акваторії морського порту; 4) організації та забезпечення безпеки мореплавства; 5) збору та обліку даних, що вносяться до Реєстру морських портів України; 6) організації розроблення та виконання плану розвитку морського порту, підготовки пропозицій щодо його вдосконалення; 7) організації та координації аварійно-рятувальних робіт; 8) організації робіт з підйому затонулого майна в акваторії морського порту; 9) забезпечення дотримання законодавства про охорону навколишнього природного середовища, у тому числі шляхом участі в межах визначеної законодавством компетенції у виявленні випадків скидання суднами (плавзасобами) забруднюючих речовин у межах акваторії порту. У межах морського порту функціонують суб’єкти господарювання усіх форм власності, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням суден, пасажирів, вантажів, та підприємства, продукція та/або сировина яких транспортується територією та акваторією порту. У морському порту утворюється Рада морського порту (Рада порту) – постійно діючий дорадчо-консультаційний орган, основним завданням якого є координація питань, пов’язаних із розвитком та функціонуванням морського порту. До складу Ради порту входять начальник та капітан морського порту,  4 представники власників (користувачів) морських терміналів, стивідорних компаній, інших суб’єктів господарювання, що надають послуги у морському порту. Раду порту очолює начальник морського порту, який забезпечує організацію її роботи. Рада порту розглядає зміни та доповнення до Плану розвитку порту, Зводу звичаїв морського порту та Постанов по порту і приймає відповідне рішення щодо доцільності їх внесення. У морських портах України надаються послуги з обслуговування суден, у тому числі порядок приймання з суден нафти, нафтовмісних вод, суднових стічних вод, сміття, експлуатаційних та вантажних відходів, здійснення операцій з вантажами, у тому числі проведення вантажно-розвантажувальних робіт, послуги з обслуговування пасажирів та інші послуги, передбачені законодавством. Виключно державними підприємствами, установами та організаціями надаються послуги з: 1) регулювання руху суден; 2) забезпечення проведення аварійно-рятувальних робіт; 3) навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства; 4) картографічного забезпечення мореплавства; 5) забезпечення запобігання і ліквідації розливу забруднюючих речовин. Майно, що використовується під час провадження діяльності у морському порту, може перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення. В останнє десятиріччя міжнародна торгівля перетворилась в двигун економічного зростання багатьох країн, що корінним чином змінило характер діяльності портів. Сучасний порт сьогодні є не тільки проміжною ланкою між видами транспорту, а й грає активну роль в світовій транспортній системі. Морський порт розглядається не як самостійний (самодостатній) елемент, а як  5 важлива ланка транспортного ланцюга, який має бути взаємозв’язаною, послідовно і цілісно для забезпечення ефективності та конкурентоздатності транспорту і можливості впровадження сучасних логістичних рішень, такі як «just in time» (точно в строк) та інших. Процес глобалізації національних економік приводить державу до необхідності здійснювати макроекономічну політику, орієнтовану на експорт, що в свою чергу забезпечує суттєве зростання обсягів зовнішньої торгівлі. У зв’язку з цим зростає стратегічне значення портів і їх роль у досягненні національних економічних цілей. Таким чином, значне збільшення обсягів перевезень зовнішньоторгових вантажів, впровадження інтермодальних транспортних систем, зростання контейнеризації та спеціалізації транспорту та значне загострення міжпортової конкуренції змінюють роль портів та вимагають виконання нових, раніше не затребуваних функцій. В їх числі: 1. Підвищення якості та надання додаткових комерційних послуг з підготовки, пакетуванню та контейнеризації вантажів. 2. Створення розподільних центрів, які виконують роль реалізації товарів. 3. Технічне переоснащення портів для готовності обробки нових транспортних засобів та технологій перевезення вантажів. 4. Створення портових промислових зон, які мають велике значення для економіки країни (підвищення конкурентоздатності продукції, яка виготовляється у цих зонах, наприклад, металургійний комбінат в Марселі). Тут треба відзначити, що портовою промисловою зоною є первинна форма взаємодії порту та припортової промисловості: вона включає в себе порт, підприємства, що взаємодіють з морським портом, організації, які обслуговують їх інфраструктуру. Наступною, більш розгорнутою формою взаємодії є портово- промислові вузли (комплекси), які об’єднують декілька портових промислових зон, що мають загальну інфраструктуру; їх основна мета – розвиток транзитної функції країни та збільшення експортного потенціалу. Повсюдна контейнеризація, розвиток мультимодальних перевезень  6 обумовлюють розширення сфери взаємодії підприємств, що приводить до формування транспортно-виробничих об’єднань – об’єднання взаємозв’язаних транспортних та промислових підприємств, а також пов’язаних з ними організацій, розташованих на визначеній території, які функціонують з метою задоволення потреб учасників ринку транспортних послуг. Новою формою взаємодії виступає морський кластер – територіально- галузеве добровільне об’єднання підприємств та організацій морегосподарського комплексу та суміжних галузей, котрі тісно співпрацюють з науковими та навчальними закладами й органами місцевої влади з ціллю підвищення рівня конкурентоздатності всіх учасників об’єднання і економічного росту регіону. Враховуючи сучасні тенденції розвитку портів, збільшення їх ролі та функцій, морські порти у відповідності з класифікацією ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі та розвитку) підрозділяються на три категорії або генерації (покоління). До 1-ої генерації належать порти, функціонування яких обмежене традиційними рамками, операціями завантаження-розвантаження. До 2-ої генерації належать порти з широким діапазоном промислових (ремонт суден, портові промислові зони, виробництво контейнерів, будівельних матеріалів тощо) та комерційних послу (маркування вантажів, пакетування, стафірування тощо), які збільшують вартість товарів, та безпосередньо не пов’язані з вантажно-розвантажувальними роботами. В портах 3-ої генерації створюються центри комплексної міжнародної виробничо-дистриб’юторської мережі (розподільні центри). В цих портах поряд з здійсненням традиційних функцій, наданням промислових, природоохоронних, комерційних та адміністративних послуг здійснюється логістичне обслуговування. Створюються портові товариства, які поєднують підприємства та організації, що функціонують в портовому просторі для досягнення загальної мети – підвищення ефективності, якості та конкурентоздатності морського порту. Порти 2-ої генерації це вантажно-розвантажувальні та обслуговуючі центри, а порти 3-ої генерації перетворюються на базу матеріально-технічного  7 забезпечення торгівлі та зовнішньоекономічних зв’язків. Особливістю цього періоду є приватизація діяльності портів, яка в цілому підвищила ефективність роботи порту (повністю приватизованими є порти Англії). Функції морських портів: 1. Перевалочний пункт з морського на інші види транспорту та зворотно з наданням послуг з перевантажування та складування вантажів. 2. Центр соціально-економічного розвитку регіону, що прилягає (доходи регіону, додаткові робочі місця). 3. Політична функція – забезпечення незалежності морського торгового обороту (порти України перепрацьовують 70 % всіх зовнішньоторгових вантажів, в портах реалізується національна морська, митна та прикордонна політика, здійснюється державний портовий контроль). 4. Військова – оборона держави (Севастополь, Феодосія, Одеса), якщо держава морська, вона повинна мати військово-морський флот для захисту своїх кордонів. 5. Фінансова-валютна – значні доходи у валюті для держави (доходи порту Роттердам – 20 % ВВП Голландії, в портах окремих держав може формуватися до 60 % всіх митних платежів до бюджету). 6. Транзитна – перевантаження через порти транзитних вантажів (відносно стабільний розвиток економіки країн Балтії до недавнього часу забезпечував транзит російських вантажів через прибалтійські морські порти). 7. Захисна – надання акваторій та споруд порту для захисту суден від негоди та при аварійних ситуаціях. 8. Забезпечення безпеки мореплавання та екологічної безпеки на зовнішній та внутрішній акваторії порту, включаючи: – лоцманську проводку суден; – надання буксирів для здійснення швартових операцій; – швартування суден; – ліквідація аварійних розливів нафти;  8 – бонірування танкерів, які стоять у причалу тощо. 9. Сервісна (обслуговуюча) – надання портових послуг транспортним засобам, вантажам, екіпажам суден (бункерування тощо). 10. Перетворювальна – трансформація різнорідних вантажопотоків в однорідні та навпаки (пакетизація, контейнеризація). 11. Ремонтна – забезпечення місця та технічних засобів для ремонту суден та інших технічних засобів. Порти мають сухі доки, які відповідають спорудам для ремонту суден та здають їх в оренду приватним компаніям. 12. Промислова – концентрація промислових підприємств на території або біля порту, які використовують морський транспорт для доставки (відправки) сировини та готової продукції. Такі підприємства сприяють як збільшенню пропускної спроможності портових споруд, так й збільшенню додаткової вартості. Продукція підприємств (металургійних, олійних, переробних тощо), створених в портових промислових зонах має конкурентні переваги за рахунок зниження витрат на перевезення та перевалку продукції та сировини сухопутним транспортом. 13. Комерційна – надання послуг з пакетування, контейнеризації, стафірування, маркування вантажів, формування суднових партій, стелажування, зважування, переупакування, сюрвейерському огляду, надання інформації про рух вантажів (тобто послуги, основною метою яких є створення додаткової вартості). Наприклад, в порту Амстердам вугілля, що доставляють із індонезійського порту Калімантан, піддається додатковій обробці з метою зменшення зольності. У китайських портах розфасовують по мішкам мінеральні добрива, що доставляють із п. Чорноморськ навалом, а потім експортують в країни Південно-Східної Азії вже за більш високі ціни. В рамках цієї функції передбачається створення розподільних центрів, основною функцією яких є акумуляція та реалізація товарів сумісно з торговельними фірмами. З’явились так звані порти-дистриб’ютори, які виступають в ролі стратегічних центрів комплексного управління товарорухом та  9 товаророзподіленням у світовій торгівлі. Це Роттердам, Гамбург, Трієст, Пірей, Абу-Дабі, Сінгапур, Гонконг, Пусан, Галіфакс, Хьюстон, Лонг-Бич, Монреаль. 14. Підприємницька – забезпечення життєдіяльності портів в умовах відсутності державного фінансування, пошук власних коштів та способів для самостійного розвитку та виробничої діяльності. Зростання обсягів зовнішньої торгівлі України та її подальша інтеграція у світове економічне співтовариство роблять особливо актуальними питання розвитку вітчизняних портів. 15. Виконання пасажирських операцій при прибутті та відбутті пасажирських суден. Такі операції у великих портах, як правило, здійснюються на спеціальних пасажирських терміналах та морських вокзалах. 16. Здійснення перевезень вантажів та пасажирів в місцевому сполучені суднами портового флоту. 17. Адміністративна функція. Включає: – контроль технічного стану, пожежної та екологічної безпеки суден, які знаходяться в порту. Видача дозволів на вихід судна в рейс; – перевірка стану та кваліфікації екіпажу судна у відповідності з міжнародними вимогами; – видача робочих дипломів міжнародного зразка морякам закордонного плавання. Контрольні питання 1. Роль та значення морських портів. 2. Перерахуйте основні функції морських портів. 3. Схарактеризуйте три основні, на Ваш погляд, функції портів. 4. Схарактеризуйте «сучасні», функції морських портів, які з’явились у останні роки. 5. В чому суть та значення розподільних центрів в порту? Навести приклад. 6. В чому суть та значення портових промислових зон? Навести приклад.  10 7. Розкрийте поняття морського кластеру. 8. Схарактеризуйте особливості портів трьох генерацій, в залежності від функцій, які вони виконують. 9. В чому суть комерційної функції портів? 10. В зв’язку з чим виникла необхідність виконання портами підприємницьких функцій? 11. Що включає функція із забезпечення безпеки мореплавання та екологічної безпеки? 12. Які задачі вирішує адміністративна функція?  1 ТЕМА 2 ПОКАЗНИКИ РОБОТИ ПОРТУ. ВАРІАНТИ ВАНТАЖНИХ РОБІТ ТА ЇХ ХАРАКТЕРИСТИКА Теоретичні положення Основні показники роботи порту є його вантажообіг і вантажопереробка, які визначають роль та значення порту в транспортній системі та економіці держави. Вантажообіг — це кількість вантажу в тоннах, який вивантажується із суден та завантажується на судна за визначений період часу (рік, квартал, місяць). Ін- шими словами, це кількість вантажу, який проходить через причальний фронт та перероблюється в рейдових умовах за прямим варіантом (судно-судно). Вантажообіг характеризується трьома основними аспектами: 1. Величина — вимірюється в фізичних тоннах. 2. Структура вантажообігу визначає спеціалізацію порту та його переванта- жувальних комплексів та кваліфікується: а) за родом вантажу: – наливні - нафта, нафтопродукти, хімічні, масло тощо; – сипучі - вугілля, кокс, руда, будівельні, хімічні, цукор, хлібні, у тому числі зерно, та інші; – тарно-штучні - автотехніка, лісні, чорні та кольорові метали, папір, цемент, контейнери, продтовари, промтовари тощо. б) за видом плавання: – закордонне плавання; – каботажне. в) за напрямом: – експорт; – імпорт; – транзит (за прибуттям, за відправленням). 3. Нерівномірність.  2 Нерівномірність вантажообігу в цілому негативно відбивається на роботі порту. З одного боку існують періоди “пикового” завантаження, коли в порту не достає технічних та трудових ресурсів для обробки всього вантажопотоку. В цьо- му випадку змушені простоювати судна та інші транспортні засоби. З іншого боку, в періоди спаду пропускна спроможність порту використовується не повністю, в результаті чого простоюють трудові та технічні ресурси. Причини нерівномірності: 1. Сезонність деяких вантажопотоків (зернові, цитрусові). 2. Непостійність метеоумов, тривалість навігації між кореспондуючими по- ртами. 3. Нерівномірність прибуття суден в порт та завозу-вивозу вантажів сухопу- тним транспортом. 4. Умови контрактів із закупівлі сировини та товарів. Ступінь нерівномірності вантажообігу характеризується коефіцієнтом міся- чної нерівномірності, який визначається як відношення максимального місячного вантажообігу до середньомісячного: физ.т Q max(мес) К нер( мес) = физ.т (2.1) Q ср( мес) физ. т де Q max(мес ) – максимальний місячний вантажообіг, фіз. т; Q физ.т ср ( мес ) – середньомісячний вантажообіг порту, фіз. т. физ.т Q физ год.т Q ср(мес) = , фіз. т (2.2) n нав физ. т де Q год – річний вантажообіг, фіз. т; n нав – кількість місяців навігації.  3 Нормальне значення цього показника – К нер ( мес ) = {1,2 - 1,3}. Згладжування нерівномірності вантажообігу можливе шляхом координації взаємодії морського та суміжного видів транспорту, а також поліпшення операти- вного планування в порту. Вантажопереробка (перевалочний вантажообіг) — це показник, який охоп- лює весь обсяг перевантажувальних робіт в порту, які виконуються силами та за- собами порту, а також за допомогою залучених до порту робочої сили та орендо- ваного підйомно-транспортного обладнання. Вантажопереробка включає всі вантажні роботи, які виконуються в порту, у тому числі складські. Тому вантажопереробка у порівнянні з вантажообігом більш повно характеризує виробничу діяльність порту. Вимірюється в тонно-операціях та в фізичних тоннах. При навантажені-розвантажені судна тонно-операції, які ви- конуються, враховуються як фізичні тони. Перевантаження вантажу по іншим ва- ріантам виражається тільки в тонно-операціях. Наприклад, у завершеному перева- нтажувальному процесі, виконаному за варіантами вагон – склад, склад – склад, склад - судно, з кожною фізичною тонною вантажу здійснюється три тонно- операції. При прямому перевантажувальному процесі вагон – судно здійснюється одна тонно-операція, яка враховується як фізична тонна. Первинним документом для обліку вантажопереробки є наряд-завдання, який видається комплексній бри- гаді портових робочих та залучених робочих. При визначені обсягу вантажопереробки необхідно враховувати, що перева- нтажувальні роботи в портах розділяються на основні, допоміжні та зовнішньопо- ртові (рис. 2.1). Варіанти вантажних робіт. Варіантом називається переміщення вантажу за будь-яким виробничим при- значенням з метою завантаження або розвантаження суден, залізничних вагонів та автомобілів. В порту існує 12 варіантів вантажних робіт (табл. 2.1).  4 Перевантажувальні роботи Основні Допоміжні Зовнішньопортові завантаження та розва- підвезення та відвезення роботи, нтаження суден, вагонів такелажу що виконуються та інших видів портовими робочими на транспорту облаштування мостків території порту та за її межами, непередбачені покриття вантажів брезе- акордними ставками як переміщення вантажів нтом та його прибирання зі складу на склад перевантажувальні ремонт тари прибирання виробничого сміття киркування вантажів, що злежалися кріплення та в’язання вантажів на платформі підкатка та відкатка вагонів Рис. 2.1 Види перевантажувальних робіт Таблиця 2.1 Варіанти вантажних робіт Основні Додаткові 1. Вагон–судно 8. Вагон–склад 2. Судно–вагон 9. Склад–вагон 3. Автомобіль–судно 10. Автомобіль–склад 4. Судно–автомобіль 11. Склад–автомобіль 5. Судно–судно 12. Склад–склад 6. Склад–судно 7. Судно–склад Всі варіанти вантажних робіт кваліфікуються наступним чином: 1. За виробничим характером:  5 а) основні – створюють продукцію порту в фізичних тоннах, пов’язані з за- вантаженням/розвантаженням судна; б) додаткові – переміщення цими варіантами виражається тільки в тонно- операціях. Характери та ефективність організації вантажних робіт в порту визначає ко- ефіцієнт перевалки: т − оп Q год K пер = (2.3) Q физ год.т т − оп де Q год – річна вантажопереробка (враховується за всіма дванадцятьма ва- ріантами вантажних робіт), т-операції. Коефіцієнт перевалки показує, яка кількість перевантажень здійснюється в середньому з 1 тонною вантажу при його проходженні через порт. Тому ідеальним варіантом є той, при якому K пер = 1. 2. За способом проходження вантажу через порт: а) прямі варіанти, при яких вантажі в порту перевантажуються з морських суден безпосередньо на інші види транспорту і зворотно; б) складські, при яких завантаження/розвантаження пов’язане з розміщен- ням вантажу на складах порту. Доля вантажообігу, яка проходить через порт за прямим варіантом характе- ризується коефіцієнтом транзитності – кількість вантажу, переробленого прямим варіантом, до всієї кількості вантажу в фізичних тоннах: Qфиз.т прям.вар. K транз = (2.4) Qфиз год.т физ. т де Q прям.вар. – кількість вантажу, переробленого прямим варіантом протягом року, фіз. т;  6 Більш економічно вигідними є прямі варіанти. Вони забезпечують: – скорочення трудових та матеріальних витрат; – зниження собівартості навантажувально-розвантажувальних робіт (НРР); – прискорення доставки вантажу; – значну збереженість вантажу; – скорочення потреб у складських приміщеннях. Коефіцієнт складських робіт є величиною, зворотною коефіцієнту транзит- ності, та показує, яка частина вантажообігу проходить через склади порту: К скл = 1 − К транз (2.5) 3. За способом виконання: а) ручні (без використання механізмів) – основані на фізичній праці порто- вих робочих, є найбільш трудомісткими та рідко використовуються; б) механізовані – основна частина перевантажувальних операцій здійсню- ється за допомогою ПТО, а інша частина ручним способом; в) комплексно-механізовані – здійснюються машинами та механізмами, а праця докерів зводиться до управління машинами та виконання допоміжних робіт (застропка, відстропка, кріплення тощо); г) автоматизовані – праця докерів зводиться тільки до управління переван- тажувальними машинами; д) автоматичні – управління машинами здійснюється програмами. Рівень комплексної механізації порту визначається відношенням тонно- операцій, виконаних комплексно-механізованим способом, до загальної кількості тонно-операцій. Q кгод −м У к −м = т − оп *100 , % (2.6) Q год  7 к −м де Q год – кількість комплексно-механізованих операцій, т-операції. Порт повинен прагнути максимізації робіт, виконаних комплексно- механізованим та автоматизованим способом, тобто У к −м має прагнути до 100 %. Виробничі кількісні показники діяльності порту включають також число оброблених портом перевізних засобів для кожного виду транспорту: морського (суднообіг), залізничного (вагонообіг), автомобільного (машинообіг). По паса- жирському флоту враховуються пасажирообіг загальною кількістю пасажирів, які прибули та відправилися портом на суднах протягом року. По суміжним видам транспортна форма, періодичність та реквізити звітності оговорені: по вагонообі- гу – у вузловій угоді, яка укладається між портом та управлінням залізничної до- роги; по машинообігу – у місцевих договорах порту з трансагентствами. Контрольні питання 1. Вантажообіг та вантажопереробка порту: поняття, значення, характерис- тика. 2. Причини та значення нерівномірності вантажообігу. Коефіцієнт місячної нерівномірності. 3. Розкрийте різновидності перевантажувальних робіт в порту. 4. Визначення, поняття та характеристика варіантів вантажних робіт. 5. Характеристика варіантів вантажних робіт за виробничим характером. Коефіцієнт перевалки. 6. Характеристика варіантів вантажних робіт за характером проходження вантажів через порт. Коефіцієнт транзитності. 7. Переваги прямих варіантів вантажних робіт. 8. Характеристика варіантів за способом виконання робіт. Рівень комплекс- ної механізації.  1 ТЕМА 3 ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА І ХАРАКТЕРИСТИКА ТЕХНОЛОГІЧНОГО ПРОЦЕСУ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ ВАНТАЖІВ Теоретичні положення Під технологією перевезень розуміють способи розміщення та кріплення вантажів на суднах і систему дій, чинених на судні заздалегідь і протягом рейсу для попередження псування та пошкодження вантажів. Під технологією портових перевантажувальних робіт (технологічний процес навантажувально-розвантажувальних робіт НРР) розуміють характер і послідовність дій, чинених з вантажем при переміщенні з одних транспортних за- собів на інші через склад або минаючи його. Іншими словами, сукупність способів і засобів захвату вантажу в початко- вому стані, переміщення й укладання його в кінцевому положенні представляє со- бою технологію перевантажувальних робіт. З усіх можливих варіантів технології повинна застосовуватися та, яка вико- ристовує найсучасніші перевантажувальні засоби і дає найбільший виробничий і економічний ефект. Під технологічною оснасткою передбачають вантажозахватні пристрої до підйомно-транспортних машин, інструменти та допоміжні технологічні пристосу- вання, що застосовуються при перевантажувальних роботах. Переміщення вантажів у порту в ході здійснення технологічних процесів може здійснюватися за різними варіантами (12 основних надані Темі 2). Під варіантом роботи розуміють перевантаження з одного виду транспорту на інший, з транспорту на склад або назад, а також внутрішньопортове перемі- щення (з одного складу до іншого). Варіант роботи характеризується начальним і кінцевим місцезнаходження вантажу.  2 Структура технологічного процесу. Метою будь-якого перевантажувального процесу є зміна місцерозташування вантажу. В умовах порту процес перевантаження є технологічно завершеним, як- що результатом його стало зміна місцезнаходження вантажу згідно з одним з 12 варіантів. Технологічний процес визначає: 1. Які послідовні дії вчиняються з вантажем. 2. Які перевантажувальні засоби, вантажо-захватні пристрої (ВЗП) і засоби пакетування при цьому використовуються. 3. Скільки робочих бере участь у виконанні перевантажувального процесу, і яким чином вони розставлені. Технологічний процес складається з технологічних операцій - сукупність дій, чинених з вантажем в ході технологічного процесу на певному робочому місці (в трюмі, вагоні, на складі, на причалі тощо). Тобто це етапи тенологічного проце- су, що характеризується: – певною цілеспрямованістю (початкова, кінцева операція, операція пере- міщення); – робочим місцем (трюм, причал, вагон, склад тощо); – певними організаційно-технічними умовами: кількість робочих, типи пі- дйомно-транспортного обладнання (ПТО), види ВЗП тощо. Технологічні операції також можна підрозділити на: 1. Початкові (суднова, вагонна автотранспортна, складська). 2. Кінцеві (аналогічно). 3. Операції переміщення (кордонна, внутрішньопортова, передавальна). Метою початкової операції є захоплення вантажу в його вихідному поло- женні за допомогою ВЗП (при необхідності формування пакету). Мета операції переміщення: транспортування вантажу з початкового поло- ження кінцеве по території або акваторії порту. Мета кінцевої операції: штабелювання або укладання вантажу (при необ- хідності – розформування пакету).  3 Коротка характеристика технологічних операцій: 1. Суднова – початкова при розвантаженні судна і кінцева при завантаженні. Позначається за місцем проведення робіт: трюм, твіндек, палуба судна. 2. Вагонна – початкова при розвантаженні вагона і кінцева при його заван- таження. Позначається за місцем проведення робіт: вагон, напіввагон, платформа. 3. Автотранспортна – початкова при розвантаженні, кінцева при заванта- женні автомобіля. Позначається за місцем проведення робіт: вантажний автомо- біль, причіп, напівпричіп. 4. Складська – початкова при відвантаженні вантажу зі складу і кінцева при завантаженні вантажу на склад. Позначається за місцем проведення робіт: склад, рампа складу, балкон складу. 5. Кордонна операція – наступна за судновою операцією при розвантаженні судна і попередня при завантаженні судна. Вона завжди здійснюється на причалі. Позначається по типу використовуваних машин: кран, плавучий кран, судновий кран, суднова стріла. 6. Внутрішньопортова – забезпечує переміщення вантажу по території або акваторії порту. Позначається по типу використовуваних машин: автонавантажу- вач, електронавантажувач, портовий тягач з причепом або напівпричепом і т.п. 7. Передавальна операція – є проміжною і забезпечує взаємодію суміжних операцій. Позначається за місцем проведення робіт: причал, рампа складу. Технологічні операції складаються з елементів, які також характеризуються певною цілеспрямованістю і організаційно-технічними умовами. Елементи технологічних операцій: 1. Формування пакету з окремих вантажних місць [ФГ]. Включають: захват, переміщення й укладання вантажу на ВЗП. 2. Розформування пакету [РГ] на окремі вантажні місця. Включає: захват, переміщення, укладання вантажу на судні, у вагоні, в автомобілі і на складі. Також сюди відносять прибирання порожнього ВЗП. 3. Захват (зачеплення вантажу) [ЗГ]. Включає: підхід робочого, безпосеред-  4 ній захват або зачеплення вантажу, перевірку застропки вантажу. 4. Відчеплення (віддача) вантажу [ОГ]. Включає: безпосередньо відчеплен- ня і маневрування машини для подачі вантажу в потрібне місце. 5. Зачеплення або захват порожнього ВЗП [ЗП], є не завжди. 6. Відчіплення або віддача порожнього ВЗП [ОП]. Завжди передує захвату вантажу. ЗП - ОҐ, ОП - ЗГ. 7. Хід з вантажем [ХГ]. Присутній в будь-якому технологічному процесі. 8. Хід з порожнім ВЗП [ХП]. Аналогічно присутній завжди. 9. Активне спостереження за вантажем [АНГ] 10. Активне спостереження за порожнім ВЗП [АНП.] Основні типи технологічних операцій складаються з наступних елементів: Початкова операція: ФГ - АНП - ОП - ЗГ - АНГ. Кінцева операція: АНГ - ОГ - ЗП - АНП - РГ. Операція переміщення: ОП - ЗГ - ХГ - ОГ - ЗП - ХП. Передавальна операція: АНГ - ОГ - ЗП - АНП - РГ або ФГ - АНП - ОП - ЗГ - АНГ. Технологічний процес Початкова Операція пе- Кінцева операція реміщення операція Елемент тех. опер. Технологічна операція Рис. 3.1 Безперервність технологічного процесу  5 Структура технологічного процесу перевантаження вантажу характеризу- ється кількістю, складом, способом виконання основних операцій, а структура останніх – кількістю, складом і способом виконання елементів операцій. Ґрунту- ється на наступних основних правилах та умовах технологічного процесу: 1. Технологічні (основні) операції перевантажувальних процесів викону- ються в строгій послідовності: початкова операція – перша операція переміщення – перша передавальна операція – друга операція переміщення – друга передаваль- на операція – третя операція переміщення і т.д. 2. Безперервність технологічного процесу перевантаження вантажу забез- печується виконанням в суміжних операціях ідентичних елементів: ЗГ, ОГ, ЗП, ОП (рис. 4.1). Відсутність деяких елементів (ОП, ЗП) не змінює положення. 3. Елементи ОП і ЗП зустрічаються у випадках застосування зйомних ван- тажозахватних пристроїв, що відчіплюються - зачіплюються в кожному циклі. Ці елементи зустрічаються через кілька циклів, якщо при перевантаженні вантажів готовими пакетами практикується одноразова подача до місця формування пакету з 10-12 порожніх універсальних майданчиків. 4. Елементи активного спостереження (АНГ, АНП) виникають в початковій, кінцевій і передатній операціях, коли безпосередньо на робочому місці знаходять- ся виконавці відповідної операції. 5. Елементи ФГ, РГ зустрічаються в початковій і передаточній операціях у випадку: якщо для здійснення захвату і подальшого переміщення необхідно попе- редньо сформувати підйом вантажу; коли укладання вантажу не обмежується від- чепленням доставленого вантажу, а виникає необхідність у розформування порції вантажу. 6. Елементи ЗГ, ОГ притаманні будь-якому технологічному процесу перева- нтаження вантажу і виконуються за допомогою ручних, механізованих або маши- но-автоматичних прийомів робіт. 7. Елементи ХГ і ХП присутні в будь-якій операції переміщення.  6 Операції технологічного процесу перевантажувальних робіт та їх елементи здійснюються технічними засобами і робочими. Технологічна лінія являє собою сукупність взаємодіючих в певному порядку основних та допоміжних перевантажувальних машин, технологічного оснащення і робітників, які здійснюють переміщення вантажів за тим чи іншим варіантом і мають не менше однієї загальної технологічної ланки. Технологічна схема це певний варіант технологічного процесу переванта- ження вантажів однією технологічною лінією. Визначає склад і послідовність операцій у цій лінії, а також типи машин, вантажозахоплювальних пристроїв, при- строїв та засобів укрупнення, що використовуються при виконанні кожної з опе- рацій. Кожна технологічна схема характеризується відповідними техніко- експлуатаційними показниками, до яких належать: кількість та розстановка пор- тових робітників і технічних засобів, продуктивність технологічної лінії, рівень комплексної механізації, вироблення робітника. Технологічні схеми відрізняються один від одного по складу і кількості опе- рацій. Наприклад, простий технологічний процес складається з 3 операцій, а скла- дний з 10-11. Наприклад, технологічна схема: Трюм (електронавантажувач) – Кран (вилковий захват) – Причал (готові па- кети на піддоні) – Автонавантажувач (вилковий захват) – Склад; Склад (готові пакети) – Автонавантажувач (вилковий захват) – Рампа – Ва- гон (вручну). Основним документом, що регламентує в даному порту технологічний про- цес перевантаження вантажів за різними технологічними схемами, є робоча тех- нологічна карта (РТК) – документ, що відображає технологію перевантаження на одну технологічну лінію (люк).  7 Технологічна схема (за варіантом судно-сортувальний майданчик): судно – причальний контейнерний перевантажувач – автотягач – козловий кран на пневмошасі – сортувальний майданчик. Технологічна лінія: Причальний контейнерний перевантажувач – Автотягач – Козловий кран на пневмошасі  8 Розробка прогресивних технологічних процесів – найперший обов’язок пор- товиків, оскільки вдосконалення технології забезпечує підвищення ефективності вантажних робіт і поліпшення показників роботи портів в цілому. Впровадження в портах прогресивної технології дозволяє скоротити число докерів, зайнятих на на- вантажувально-розвантажувальних роботах, підвищити продуктивність праці, знизити собівартість вантажних робіт. Основні вимоги, що висуваються до технології перевантажувальних робіт в порту: 1. Забезпечення комплексної механізації та автоматизації перевантажуваль- ного процесу (підвищує продуктивність праці, знижує трудомісткість). 2. Зниження собівартості вантажних операцій (витрати на оплату праці, на утримання портової інфраструктури). 3. Прискорення обробки транспортних засобів (суден, залізничних вагонів, автомобілів). 4. Забезпечення схоронності вантажів (збереження основних споживчих властивостей). 5. Забезпечення безпечних умов праці (недопущення нещасних випадків, виробничого травматизму). 6. Підвищення якості перевантажувального процесу (задоволення потреб цінностей судновласників і вантажовласників в якісному обслуговуванні суден і якісній перевалці вантажів). Основні умови виконання таких вимог: - використання передового вітчизняного і зарубіжного досвіду в області по- ртових перевантажувальних робіт; - найбільш ефективна розстановка портових робітників на технологічних лі- ніях.  9 Фактори, що визначають характер технології вантажних робіт, ділять на зовнішні (безпосередньо не залежать від порту) і внутрішні (залежні безпосеред- ньо від порту). Зовнішні фактори: 1. Рід вантажу і форма його пред’явлення до перевезення. Ретельне ви- вчення транспортних властивостей вантажів дозволяє правильно вибирати необ- хідні засоби, пристрої, перевантажувальні машини малої механізації та застосову- вати такі прийоми роботи, які забезпечують високу ефективність перевантажува- льного процесу. Використовується наступна класифікація вантажів: а) генеральні: - тарно-штучні: мішкові, кіпові, катно-бочкові, ящики, вантажі без упаков- ки; - метали і металовироби; - важкі та великогабаритні вантажі. б) контейнери; в) лісові; г) навалочні та насипні; д) наливні. Великий вплив на технологію надає те, в якому вигляді або в якому паку- ванні вантаж пред’являється до перевезення (у пакетах, контейнерах, штабелях з штучним укладанням) і які транспортні засоби використовуються. Також велику роль грають фізико-хімічні властивості вантажу. 2. Обсяг, регулярність і напрямок вантажопотоку. Залежно від розміру ван- тажообігу і ступеня спеціалізації причалів можна використовувати різне підйом- но-транспортне устаткування, підбирати його продуктивність і маршрут прохо- дження вантажу по виробничій території порту. Також велику роль грає напрям, оскільки при експорті може використовуватися одна схема механізації, а при ім- порті – інша. При постійних і значних вантажопотоках має сенс впровадження спеціалізованих дорогих машин та обладнання. 3. Характеристика транспортних засобів для перевезення вантажу. Техноло-  10 гія вантажних робіт визначається типами суден, з/д вагонів, засобів автотранспор- ту, а також характеристиками їх вантажних приміщень. Вони, як правило, вплива- ють на способи навантаження/розвантаження, укладання і штивку вантажу. 4. Гідрометеорологічні умови порту. До них відносяться: а) напрям пануючих вітрів; б) коливання температури; в) наявність приливо-відливних явищ. Ці умови викликають необхідність застосування особливих заходів щодо за- безпечення збереження вантажу і дотримання вимог техніки безпеки при вироб- ництві вантажних робіт. Внутрішні фактори: 1. Підйомно-транспортне обладнання (ПТО). Полегшує працю портових робітників, підвищує продуктивність технологічних ліній (використання кранів підвищує продуктивність на 20-25 % у порівнянні з використанням суднових за- собів), підвищує інтенсивність обробки морських суден. ПТО поділяють: а) за діапазоном застосування: – універсальні – портальні крани, крани на рейковому і на пневмоходу, авто- та електронавантажувачі; – спеціалізовані – перевантажувальні установки на основі машин безперер- вної дії, вагоноперекидачі, контейнерні перевантажувачі тощо. б) за принципом дії: – машини циклічної дії – крани, навантажувачі, перевантажувачі; – машини безперервної дії – конвеєри, пневмоустановки, гідронасоси. в) за місцезнаходженням у технологічній лінії: – кордонні (на причалі); – трюмні (у трюмі або в твіндеці); – вагонні; – складські. Сучасні порти оснащуються високопродуктивним перевантажувальним  11 устаткуванням, що забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію переван- тажувального процесу. Технологія перевантаження вантажів у такому разі відріз- няється від технології з використанням портальних кранів. Застосування переван- тажувальних машин однакової конструкції, але з різними техніко- експлуатаційними даними (портальні крани з різними швидкостями підйому ван- тажу і повороту стріли) обумовлює різні технології (продуктивність праці, число людей у бригаді). 2. Вантажозахватні пристрої і пристосування (ВЗП). Повинні відповідати наступним вимогам: а) забезпечення збереження і безпеки перевантаження; б) мінімум витрат часу на захват і звільнення вантажу; в) мінімальна власна маса та вартість; г) забезпечення повного використання вантажопідйомності ПТО; д) простота обслуговування і застосування. Класифікація ВЗП: 1. Універсальні: – стропи – сталеві або синтетичні стрічки; – сітки; – кранові підвіски; – рами, траверси; – вилкові захвати. 2. Спеціалізовані: – поліспастні захвати; – важільні захвати; – храпци – для бочок; – електромагніти для перевантаження чорних металів; – грейфери; – спредери – для контейнерів. 3. Складські площі, їх характеристика та розташування. Спосіб складування в порту в одних випадках може бути підпорядкований технології перевантаження,  12 а в інших випадках доводиться підбирати технологію, виходячи з певних умови складування. Наприклад, склади, розташовані в безпосередній близькості до при- чалу припускають одну технологію, а на віддалі, іншу. Способи складування (поштучно в штабелях, в пакетах в штабелях), харак- теристика складів (відкриті, закриті, одно- і багатоповерхові), віддаленість від причалу обумовлює типи використовуваних внутрішньоскладських перевантажу- вальних машин, необхідне для роботи на складі число докерів, продуктивність праці, потреба у внутрішньопортових транспортних засобах, види машин (наван- тажувачі, тягачі з причепами, автомобілі) та їх кількість. 4. Кваліфікація кадрів. Впровадження прогресивних способів переванта- ження можливо тільки в тих випадках, коли порти мають кадрами, які підготовле- ні для цього. Основні напрямки вдосконалення технології вантажних робіт: – корінні зміни початкових умов виконання перевантажувальних операцій (введення в експлуатацію спеціалізованих суден, нових вагонів; реконструкція іс- нуючих і будівництво нових складів; застосування високопродуктивних переван- тажувальних машин і комплексів); – контейнеризація і пакетизація перевезень; – комплексна механізація і автоматизація вантажних робіт; – впровадження нових високопродуктивних вантажозахватних пристроїв, перевантажувальних машин малої механізації; – підвищення рівня організації праці; – спеціалізація перевантажувальних комплексів; – розробка на основі типової прогресивної технології робочих технологіч- них карт та їх застосування у практиці роботи портів; – зростання кваліфікації портових робітників.  13 Контрольні питання 1. Характеристика основних понять технологічного процесу. 2. Вимоги, що висуваються до технології перевантажувальних робіт. 3. Характеристика факторів, що визначають характер технології вантажних робіт. 4. Класифікація підйомно-транспортного устаткування. 5. Класифікація вантажозахватних пристроїв і пристосувань. 6. Структура технологічного процесу. 7. Типи і характеристика технологічних операцій. 8. Характеристика елементів технологічних операцій. 9. Основні правила і умови технологічного процесу. 10. Основні напрямки вдосконалення технології вантажних робіт.  1 ТЕМА 5 ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ ПЕРЕВАНТАЖУВАЛЬНИХ КОМПЛЕКСІВ Теоретичні положення Складовими частинами виробничого процесу в порту є організація і техно- логія перевантажувального процесу. Загальною умовою ефективної організації перевантажувальних процесів є раціональний внутрішньопортовий розподіл і ко- операція сукупної праці, що засновані на принципах спеціалізації, пропорційнос- ті, прямоплинності, безперервності та ритмічності. Предметом організації перевантажувальних процесів є: 1. Виробнича і організаційна структура порту. 2. Організація праці робочих, зайнятих в перевантажувальних процесах. 3. Нормативна база. 4. Порядок функціонування перевантажувальних процесів. Виробнича структура порту будується на принципах: 1) Спеціалізації виробничих підрозділів за призначенням: – перевантажувальні комплекси (ПК); – портофлот; – комплекси технологічного оснащення, механізації; – ремонтно-будівельні ділянки і так далі. 2) Пропорційність потужностей усіх структурних частин: – пропускних спроможностей перевантажувальних комплексів і суден пор- тового флоту, що забезпечують їх діяльність, комплексів технологічного оснащен- ня, ремонтно-будівельного, з ремонту устаткування; – пропускних спроможностей морського вантажного фронту, складів і під'їз- них шляхів кожного перевантажувального комплексу; – складу перевантажувального обладнання в кожній механізованій лінії. Спеціалізація перевантажувальних комплексів з родом вантажу і типом су- ден, що оброблюються, забезпечує високу продуктивність і інтенсивність обробки  2 транспортних засобів, знижує трудомісткість перевантажувального процесу і час стоянки суден, підвищує рівень комплексної механізації і автоматизації, сприяє пі- двищенню якості і збереженню вантажу, що зрештою призводить до підвищення економічної ефективності роботи порту. Завдяки пропорційності виробничих потужностей забезпечується найкраще використання технічних параметрів елементів даної сукупності. Організація виробничого процесу порту зв'язана з порядком руху суден, по- тягів, автомобілів. Спеціалізація перевантажувального комплексу може перегляда- тися у разі освоєння нового вантажопотоку, зростання об'єму існуючого, попов- нення парку перевантажувального обладнання новими машинами, вантажозахват- ними пристосуваннями, при збільшенні вантажопідйомності суден, що обслуго- вуються. Важливу роль в ефективності організації виробничого процесу порту грає поточне планування. Основними завданнями поточного планування є: 1. Спеціалізація перевантажувальних комплексів, що експлуатуються за принципом максимальної відповідності їх розмірень, планування і обладнання специфіці освоєння вантажопотоків. 2. Формування системи виробничих перевантажувальних комплексів (ВПК). 3. Оптимальний розподіл підйомно-транспортного обладнання по причалах ВПК порту. 4. Визначення оптимальної чисельності і форм кооперації праці портових робітників. Спеціалізація перевантажувальних комплексів порту проводиться за ванта- жопотоками масових вантажів (контейнери, цемент, вугілля, зерно, добрива, мета- ли), карантинних вантажів (шерсть, мокросолоні шкури) і за типами суден, що об- роблюються (контейнеровози, ро-ро, універсальні, танкери). У 80-х роках ХХ ст. в цілях вдосконалення експлуатаційної діяльності мор- ських портів шляхом спрощення структури управління перевантажувальними процесами, ліквідації багатоланкованості, паралелізму і дублювання функцій була  3 здійснена перебудова структури управління перевантажувальними процесами, в основу яких покладено створення виробничих перевантажувальних комплексів (ВПК). За кордоном, як правило, використовується поняття «термінал». ВПК як основні експлуатаційні підрозділи порту створюються з метою ско- рочення часу обробки суден та інших транспортних засобів шляхом зосередження зусиль трудових колективів ВПК на підвищенні інтенсивності і якості переванта- жувальних процесів. За ВПК закріплюються причали, склади, перевантажувальне обладнання і трудові ресурси, в т.ч. контингент докерів-механізаторів, що призначені для обро- бки транспортних засобів, для прийому, зберігання і відправлення вантажів зада- ної номенклатури. ВПК є виробничим структурним підрозділом порту, що здійснює виробни- чо-господарську діяльність відповідно до затверджених планів порту. У деяких портах ВПК об'єднуються у вантажні райони. Перевантажувальні комплекси призначені для виконання наступних функ- цій: 1. Виробництво робіт по завантаженню/розвантаженню суден і суміжних видів транспорту. 2. Виконання складських робіт і допоміжних операцій. 3. Виконання транспортно-експедиторських операцій. 4. Забезпечення зберігаючої перевалки, зберігання вантажів, що переванта- жуються, забезпечення своєчасної і якісної відправки їх за призначенням. 5. Здійснення заходів щодо скорочення часу обробки суден і інших транс- портних засобів на основі раціонального використання трудових і технічних ресу- рсів ВПК. 6. Забезпечення безпечних умов праці при виробництві навантажувально- розвантажувальних робіт (НРР) і виконання необхідних умов охорони навколиш- нього середовища. 7. Ведення оперативного і первинного обліку виробничої діяльності, забез- печення інформаційно-обчислювального центру (ІОЦ) порту своєчасною і якіс-  4 ною інформацією. 8. Забезпечення високої якості виконання перевантажувальних процесів і пов'язаних з ними робіт. ВПК створюються на базі одного або групи причалів і залежно від їх спеціа- лізації можуть бути наступних типів: 1. Спеціалізовані: а) за типами суден (контейнеровози, ролкери, пороми), що оброблюються; б) за родом вантажів (переробні вугільні, рудні, мінерально-будівельні, хі- мічні, лісові, наливні вантажі). 2. Універсальні ВПК (обробляють судна з генеральними вантажами). Технічна база ВПК: 1. Причали. Кількість причалів на ВПК повинна забезпечувати переробку запланованого вантажообігу. Глибини у причалів і довжина причалів повинні від- повідати техніко-експлуатаційним характеристикам суден (осіданню і довжині), що передбачені до обробки на цих причалах, а також встановленого на причалі переван?