Лекція 1. Релігієзнавство як наука PDF

**Тема 1. Релігієзнавство як наука** **Лекція 1.** [Релігієзнавство як явище духовної культури. Становлення релігієзнавства як галузі знання.] **Мета лекції**: формування у здобувачів освіти уявлень про предмет релігієзнавства, про сутність релігії як суспільного феномену та основні етапи його роз...

**Тема 1. Релігієзнавство як наука** **Лекція 1.** [Релігієзнавство як явище духовної культури. Становлення релігієзнавства як галузі знання.] **Мета лекції**: формування у здобувачів освіти уявлень про предмет релігієзнавства, про сутність релігії як суспільного феномену та основні етапи його розвитку, **План лекції:** 1\. Релігієзнавство як явище духовної культури. 2\. Становлення релігієзнавства як галузі знання. 3\. Методологічні принципи релігієзнавства. **Основні терміни та поняття:** релігія, релігійна діяльність, релігійні відносини, релігійна свідомість, культ, релігійний світогляд, конфесія, церква, деномінація, секта, богослов'я, Бог, вільнодумство, віра релігійна, критика релігії, богоборство, антиклерикалізм, атеїзм, нігілізм антирелігійний, монотеїзм, пантеїзм, деїзм, релігійний індиферентизм, політеїзм, скептицизм, секуляризація. **Контрольні питання:** 1\. Назвіть та схарактеризуйте основні теорії походження релігії. 2\. Порівняйте теологічні і наукові теорії. 3\. Схарактеризуйте релігійні концепції. 4\. Визначте функції релігії та їх роль у житті суспільства. 5\. Доведіть об'єктивність виникнення та існування релігійного світогляду. 1. ***Релігієзнавство як явище духовної культури. Становлення релігієзнавства як галузі знання*** Що таке релігія? Чому і коли вона виникла? Чим можна пояснити факт існування багатьох різних релігій? Кожній із них притаманні свої основи розуміння божества, обрядів, а їх прихильники вважають свою релігію істинною, вірною. Відповіді на ці питання дає релігієзнавство. Релігієзнавство як окрема галузь філософії прагне дати відповіді на одвічні питання, пов'язані зі світом сакрального (священного). Релігієзнавство як самостійна галузь сформувалась у ХІХ ст., відокремившись від онтології, соціальної філософії, філософії історії, етнології, етики та естетики. У 70-х роках ХІХ ст. релігієзнавці почали читати лекції з історії та філософії релігії у провідних університетах Англії, Німеччини, Голландії та Франції. Становлення та прогнозування всебічних об'єктивних знань про дійсність зумовило негативну реакцію християнських теологів і певних наукових кіл, які доводили, що не можна вивчати релігію за допомогою раціональних методів, оскільки вона містить ірраціональний аналіз різних релігій, здатний спричинити ревізію християнських принципів, загальнолюдської моралі та цінностей. Релігієзнавство виходить із того, що від початку створення людських спільнот існує й релігія, яка в тій чи іншій мірі сприяє врегулюванню суперечностей, що виникають в соціумі, консолідує та зв'язує його. *[Релігієзнавство -- це галузь гуманітарної науки, що досліджує феномен релігії]*. *[Предметом релігієзнавства є закономірності виникнення, розвитку та функціонування релігії, її різноманітні соціально-організаційні форми, їх історична динаміка, взаємозв'язки й взаємні впливи релігії та інших галузей духовної культури]*. Предметом релігієзнавства є його функціонування у трьох формах -- віровчальній, обрядовій та організаційній. Релігія у релігієзнавстві виступає не чимось зовнішнім щодо індивіда, як сукупність предметів культу чи ритуалів, а його внутрішнім станом, глибинною вірою в реальну присутність вищої сили, яка не піддається об'єктивному вираженню. Особливістю релігії є те, що вона виступає як позалогічний засіб освоєння людиною світу. Релігія є формою суспільної свідомості, що виражає віру в існування надприродного начала, яке є джерелом буття всього існуючого. Походження терміна «релігія» (від лат. religio -- побожність) вказує на світогляд та світосприйняття, які базуються на вірі в існування надприродних сил, що забезпечують і підтримують зв'язок між звичайним земним та священним позаземним світом. Ця сфера духовного життя є особливою формою суспільної свідомості й одночасно способом духовно-практичного освоєння світу суспільством. Релігія через організацію віри, культову й ритуальну практику виступає засобом спілкування та зв'язку не лише з Абсолютом, а й у межах певних спільнот -- родової громади, племінного об'єднання, народу чи у рамках певної конфесії. Головним поняттям будь якої релігії є віра в надприродні сили (єдиного Бога, або велику кількість богів і священних істот, а також істот ворожих до божеств і людей), що здатні впливати на поцейбічний світ і долю людей. В сучасних умовах релігієзнавство постає як самостійна, цілісна, полідисциплінарна галузь гуманітарного знання, яка об'єднує в собі філософію, соціологію, психологію, історію, феноменологію, антропологію, культурологію, географію релігії, вільнодумство та науковий атеїзм. Світське і богословське релігієзнавство. Слід розрізняти світське й богословське релігієзнавство. Богословське, або теологічне релігієзнавство завжди пов'язане з конкретною релігією, представники якої наголошують на пріоритеті власного віровчення та церкви. Тому воно завжди є конфесійним (віросповідним) релігієзнавством, упередженим щодо інших конфесійних релігієзнавчих вчень. Світське ж релігієзнавство не віддає переваги жодному віровченню та жодній церкві, чітко дотримуючись принципу об'єктивності щодо них і намагаючись дати неупереджені пояснення їх історії, сучасного стану та соціально-особистісного значення. В даному курсі пропонується підхід саме світського релігієзнавства. У структурі релігієзнавства розрізняють: 1\) академічне (світське) релігієзнавство (виходить із принципу нейтральності, незаангажованості); 2\) богословське релігієзнавство (входить до богословського комплексу). Релігієзнавство як наукова дисципліна включає велику кількість відносно автономних розділів. Найважливішими серед них є філософія релігії, історія релігії, соціологія релігії, психологія релігії, дослідження вільнодумства, феноменологія релігії, герменевтика та ін. Філософія релігії -- сукупність філософських понять, категорій і концепцій, які тлумачать релігію та допомагають теоретично осягнути релігійний феномен. Соціологія релігії досліджує взаємодію релігії та суспільства, вплив релігії на соціальну поведінку індивідів, груп, спільнот, специфіку зворотного впливу на релігію певного суспільства. Психологія релігії вивчає емоційний вимір релігії, досліджує психологічні закономірності виникнення, розвитку, функціонування релігійного феномену на індивідуальному, груповому та суспільному рівнях. Історія релігії вивчає походження та внутрішній розвиток релігії від часу виникнення примітивних первісних вірувань до становлення й розвитку етнічних, національних і світових релігійних систем, накопичує та зберігає інформацію про численні релігії минулого й сучасності. Вільнодумство -- форма критичного релігієзнавства, що з'явилась у боротьбі з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії, як антирелігійна течія суспільної думки; виступає як незалежний, вільний засіб мислення, самостійне переконання, пропонує перевагу понять над чуттєвим досвідом, абстракції над враженнями. Атеїзм -- складова частина вільнодумства, система поглядів, яка заперечує будь які релігійні уявлення, релігію як таку в усіх її формах і виявах; є частиною матеріалістичного світогляду, загальною, специфічною ознакою та принципами якого є заперечення реальності надприродного світу. 2. ***2. Методологічні принципи релігієзнавства*** Будучи комплексною дисципліною, релігієзнавство широко використовує різноманітні методи наукового пізнання: каузальний, історичний (з його різновидами -- генетичним та порівняльно-історичним методами), типологічний, феноменологічний, герменевтичний, системний та ін. Засновані на них наукові підходи характеризуються певними рисами. Каузальний аналіз має на меті вивчення причинно-наслідкових зв'язків та з'ясування причин виникнення та еволюції різних явищ релігії. Історизм передбачає виведення наступних етапів розвитку із початкової фази. Порівняльно-історичне дослідження співвідносить різні етапи розвитку однієї й тієї ж релігії в різні моменти часу, різні релігії, що існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку. Типологічний підхід являє собою застосування процедур розчленування та групування об'єктів, що вивчаються, за особливими ознаками. В результаті типологізації утворюються стійкі комплекси ознак -- типи, що формують модель типологічної спільності певних об'єктів або явищ. Феноменологічний підхід пропонує сукупність засобів з'ясування сенсу й значень у духовній взаємодії людей. Співвідносяться мотиви, ідеї, уявлення практично діючих індивідів і таким чином, досягається розуміння сенсового зв'язку в їх поведінці, що допомагає з'ясувати формальні структури спілкування. Герменевтичний підхід пов'язаний з тлумаченням священних текстів, творів релігійних діячів і взагалі об'єктивних феноменів релігійної культури, з'ясуванням зв'язку релігійного тексту з соціально-культурним контекстом. Системний підхід засновується на розгляді об'єктів дослідження як систем, тобто упорядкованих множин елементів, поєднаних між собою відносинами субординації та координації. Цей метод спрямований на розкриття їх сутності та визначення особливостей функціонування. У системі релігієзнавчих досліджень використовуються методологічні принципи: об'єктивності, історизму, толерантності, терпимості, культурологічний, антропологічний, правового забезпечення свободи совісті. Принцип об'єктивності полягає у тому, щоб розглянути релігію такою, якою вона є сама по собі, без будь яких суб'єктивних інтерпретацій, емоційно-упереджених установок. У релігієзнавстві цей принцип доповнюється принципом позаконфесійності, що орієнтує дослідника на уникнення конфесійної заангажованості при досліджені релігії. Принцип історизму орієнтує на розгляд релігійних явищ і процесів у їх історичному розвитку з урахуванням конкретних просторово-часових факторів. Принцип толерантності передбачає діалог релігійного та нерелігійного світоглядів. Тому релігія має аналізуватися як загальнолюдське явище, що втілює в собі прагнення й волю людини незалежно від її соціального стану та національності. Принцип правового забезпечення свободи совісті передбачає право кожної особи на свободу совісті, світогляду, релігії та переконань. Це право містить свободу мати, приймати й змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноосібно чи разом з іншими сповідувати будь яку релігію або не сповідувати жодної, відправляти релігійні культи, відкрито виражати й вільно поширювати свої релігійні чи атеїстичні переконання. 1. Свобода совісті та релігії в Україні. Толерантність. Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні. Держава і церква в Україні Події середини 1980-х --- початку 1990-х років спричинилися до ***значних змін **у **релігійному житті України:*** 1. наявна *чітка тенденція зростання питомої ваги вірян серед дорослого населення *(понад 18 років) України. Якщо у 1991 р. тих, хто називав себе вірянами, було трохи більш як 40%, то у 2002 р. їх уже понад 60%; 2. помітно *пожвавились інституційні прояви релігії. *Загалом на 1 січня 2005 р. у країні діяли приблизно 30 тис. релігійних громад. Це приблизно **у **п\'ять разів більше, ніж у 1988 р.. В Україні налічується майже 28 тис. священнослужителів, 378 монастирів (6184 ченців), відкрито більш як 160 духовних навчальних закладів із майже 20 тис. слухачів, 12 тис. недільних шкіл, виходить друком понад 350 часописів і газет релігійного змісту. У розпорядженні релігійних організацій перебуває понад 20 тис. культових споруд (церкви, храми, мечеті, синагоги тощо), ще приблизно 2,5 тис. будуються; 3. *розширився релігійний спектр. *На сьогодні в Україні кількість відомих релігій сягнула 115, однак 99,5% всіх релігійних утворень належать до 25 основних віровизнань чи напрямів; 1. *стався розкол в українському православ\'ї. *Нині **в **Україні діють: - ***Українська Автокефальна Православна Церква ***(УАПЦ), що перебуває під духовною опікою глави Українських Церков в Америці і в діаспорі, --- понад 1200 організацій; - ***Українська Православна Церква Київського патріархату *(УПЦКП), її очолює **патріарх Київський і Всієї Русі-України --- 3600 релігійних організацій; - ***Українська Православна Церква Московського патріархату ***(УПЦМП) --- 10700 релігійних організацій. Сьогодні релігійна мережа ***Української Греко-Католицької Церкви ***(УГКЦ) повністю відновлена на рівні 1930---1940-х років --- періоду її найвищого розквіту. За кількістю релігійних організацій (3532) вона посідає третє місце в Україні. Діють понад 800 громад власне ***Римсько-КатолицькоїЦеркви.*** Майже третина релігійних організацій в Україні є ***протестантськими. ***Вони представлені трьома «пізньопротестантськими» Церквами: - *баптизмом;* - *адвентизмом;* - *п\'ятдесятництвом.* Особливості сучасного стану протестантизму в Україні:. 1. протестантизм є найдинамічнішою конфесією, вплив якої на релігійне життя в Україні, за прогнозами, й надалі зростатиме; 2. протестантизм дедалі більше набуває національно маркованих рис. Дедалі частіше він лозиціонує себе як невіддільну складову релігійної історії українського народу, його загальної культури. *Іудаїзм *нині в Україні поділяється на сім течій, які разом нараховують 251 об\'єднання. Найвідоміший з них --- *Всеукраїнський конгрес іудейських релігійних громад. *Створено 120 культурних єврейських центрів, організацій, товариств. Товариства єврейської культури діють у 70 містах. У багатьох населених пунктах розгорнули свою Діяльність представництва міжнародної єврейської організації *«Сохнут».* Продовжується відродження ***мусульманських релігійних громад. ***Станом на 1 січня 2005 р. мусульманських громад в Україні понад 470. Вони розділені між чотирма управліннями. Найбільше громад має *Духовне Управління мусульман Криму *--- 333. Неофіційно до десятки найпоширеніших в Україні конфесій увійшли також представники нового релігійного руху --- *«Свідки Єгови» *(за їхніми даними --- 1400 об\'єднань, кількасот тисяч членів і прихильників). Міжконфесійні конфлікти у сучасній Україні, на щастя, не набувають такої гостроти, як деінде на теренах колишнього СРСР. Релігійні організації (за поодинокими винятками) намагаються не залучати державних органів влади до розв\'язання внутрішніх непорозумінь. Однак не можна не помічати деяких «ліній напруги», що пролягають: - між трьома Православними Церквами; - між Православними Церквами, з одного боку, та греко-католицькими громадами і Римсько-Католицькою Церквою --- з Другого; - між «традиційними» Церквами (включаючи Православну, Греко-Католицьку, Римсько-Католицьку, а також протестантські організації) та нетрадиційними релігійними організаціями. 2\. Свобода совісті та релігії с складовою загальної свободи, що --- поряд із правом на життя і власність --- вважається підмурівком сучасного західного суспільства з часів «батька» західного лібералізму, англійського філософа **Дж. Локка **(1632-1704). Поняття ***свобода совісті **означає свободу внутрішнього духовного-.вибору тих чи інших поглядів.* Поняття ***свобода релігії ***постає як *свобода вибору й самоствердження індивіда у системі релігійних координат *--- *віровченні, культовій діяльності, релігійній організації чи релігійних стосунках.* ***Засадничі принципи релігійної свободи ***викладено у декількох міжнародних правових документах: ---Загальній Декларації прав людини, ухваленій ООН у 1948 р.; --- Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (1966 р.); ---Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості й дискримінації на підставі релігії чи переконань (1981 р.). Так,  стаття 18 Загальної декларації визначає: «Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів». ***Правові гарантії свободи совісті та релігії в Україні ***встановлено Конституцією України, Законами України «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про освіту»,«Про альтернативну (невійськову) службу» та деякими іншими. Ось якими є ці гарантії: - свобода совісті, релігії; - гарантії рівності особи перед Законом незалежно від її релігійних переконань, участі в релігійних організаціях, конфесійної приналежності; - забезпечення прав релігійних меншин; - окремішність Церкви й держави. ***Обмеження свободи совісті та релігії ***встановлюються у таких сферах: у *царині політичної діяльності. *Релігійні організації не мають права брати участь у діяльності політичних партій, висувати кандидатів до органів державної влади; - у *сфері міжнародних зв\'язків. *Згідно зі ст. 14 Закону України, іноземці можуть займатися проповідуванням релігійних віровчень, виконанням релігійних обрядів лише у тих релігійних організаціях, на запрошення яких вони прибули до країни і за погодженням із відповідними державними органами; - у *царині освіти. *Тут діє принцип *відокремлення релігії від освіти. *Згідно з цим принципом освіта в Україні мас науковий, світський характер. Проте релігійні організації мають право створювати для релігійної освіти дітей та дорослих навчальні заклади і групи, а священнослужителі мають право брати участь у навчально-виховному процесі у школах, надавати педагогам консультативну допомогу. Однією із невіддільних конституційних гарантій забезпечення свободи совісті та релігії в Україні є *право на альтернативну (невійськову) службу. *Цю службу громадянин проходить, якщо виконання військового обов\'язку суперечить його релігійним переконанням. Альтернативну службу громадяни проходять на державних підприємствах В установах та організаціях соціального забезпечення, охорони здоров\'я та навколишнього середовища, а також у сфері комунального, сільського господарства тощо. В Україні діє *коопераційна модель відносин між державою і Церквою: *держава дотримується нейтралітету щодо релігії. Тому до участі в офіційних заходах запрошуються представники всіх трьох Православних Церков, Римсько-Католицької та Греко-Католицької Церкви, протестантських, мусульманських та іудейських об\'єднань. Для регулювання відносин між Церквою та державою в Україні до 2005 р. діяв Державний комітет у справах релігії. Утворено Всеукраїнську Раду Церков та релігійних організацій. Вона є представницьким міжконфесійним коНсультативно-дорадчим органом, що діє на громадських засадах. ***Філософія та релігія. Духовність, релігійність*** Філософія, як і релігія є формою суспільної свідомості. Серед головних проблем, які досліджує філософія має місце і проблема Бога. Утім способи, якими відбуваються осягнення цього поняття у філософії та релігії відмінні. Поняття Бога у філософії постає об'єктом розумового пізнання та логічних міркувань, тоді як у релігії поняття Бога є предметом віри. Релігія виражає ставлення людини до нескінченного та вічного, такий зв'язок не абстрактно-поняттєвий як у філософії, а радше як споглядальний та передбачає участь у культових діях. Одне із перших філософських тлумачень Бога бачимо у Аристотеля. У «Метафізиці» Бог постає загальною формою світу, загальною ціллю та причиною руху, формою усіх форм, яку можна розуміти як світовий розум. Бога не можна сприйняти у досвіді, але він є умовою можливості осмислення світу в єдності. Таке розуміння Бога Аристотелем спродуковане у результаті теоретичного осмислення світу і не є придатним для формування релігійного культу. У філософії Бог постає мисленєвою трансценденцією та абстракцією, а в релігії людина хоче вбачати у цьому понятті Всемогутнього Творця, який надає етичні вимоги та вказує шлях до спасіння. У релігійній теології Бог уявляється живою особистістю, наділеною волею, розумом, почуттями, а його осягнення потребує емоційного сприйняття цієї суті. Філософське тлумачення поняття Бога ґрунтується на мисленні та має задовольняти потреби теоретичного осмислення світу, його цілісності та завершеності побудови. Головними типами філософсько-релігійних уявлень про Бога у філософії є теїзм, деїзм, пантеїзм, атеїзм. Теїзм є релігійно-філософським світоглядом, за яким існує надприродна сила чи істота, яка створила світ та керує його розвитком. Бог, як творець світу, існує поза ним і постає поза простором та часом, у вічності. Історично теїзм набув розвитку у християнстві, юдаїзмі та ісламі. Деїзм -- філософсько-світоглядна позиція, за якою Бог творить світ та його закони, надає йому поштовху, а надалі не втручається у створену систему. Пантеїзм є світоглядною позицією, за якою Бог зливається з усією природою, стає тотожною із нею. Протилежним поняттям до теїзму є атеїзм. Атеїзм як світоглядна позиція характеризується відсутністю віри в існування будь-яких надприродних істот, тому заперечує існування Бога або богів. Атеїсти підкреслюють, що релігія не в змозі вирішити проблему людини, оскільки сама релігія є проблемою, а релігійні переконання людини є ірраціональні, забобонні, часом жорстокі та небезпечні для життя людини. Філософія і релігія є важливими складовими духовного життя суспільства. Чи однакове смислове навантаження мають поняття «духовність» та «релігійність»? Духовність є філософським концептом, який «характеризує сукупність ціннісних надбань людства в процесі суспільно-історичного розвитку та акумуляцію особистісного людського досвіду в процесі ціннісного сходження у духовних формах». На особистісному рівні духовність постає виявом внутрішнього світу особистості. Під духовним становленням особистості слід розуміти надбання духовних цінностей, а також розвиток свідомості та самосвідомості, встановлення духовних пріоритетів. Умістилищем духовності слугують наука, освіта, культура, релігія, мистецтво, спорт тощо. Духовний розвиток особистості є процесом самостійного та свідомого вдосконалення, пов'язаного із розвитком мислення, сили волі, естетичного смаку, моральних якостей, а також політичної та правової культури. Визначальним елементом становлення духовності людини є формування її моральності. Релігійність -- характеризує якісну та кількісну визначеність (ступінь, рівень, характер) суб'єктивного засвоєння релігійних ідей, норм, цінностей та їх вплив на поведінку віруючих і релігійної спільноти. В особистісному сенсі релігійність постає як рівень сприйняття канонів та норм поведінки певної релігії та слідування ним. При цьому потрібно зауважити, що будь яка релігійна система визнає лише свою виключність, свою систему цінностей та вимагає повного її дотримання. Таким чином бачимо, що «релігійність» та «духовність» не є синонімами, а поняття духовності є більш ширшим поняттям. Культура відіграє надважливу роль у процесі духовного розвитку особистості через засвоєння накопичених людством моральних цінностей та побудову свого простору духовного життя.