index.php.pdf

тема 1 культура як соціальне явище § 1. Осмислення сутності поняття «культура» Проблеми культури є об’єктом дослідження гуманітарних наук, а саме: культурології (дослідження різних явищ і законів буття куль- тури), філософії кул...

тема 1 культура як соціальне явище § 1. Осмислення сутності поняття «культура» Проблеми культури є об’єктом дослідження гуманітарних наук, а саме: культурології (дослідження різних явищ і законів буття куль- тури), філософії культури (теоретичне осмислення специфіки культу- ри, її взаємодії з природою й суспільством), етнографії (вивчення ма- теріальної та духовної культури окремих народів), соціології (аналіз закономірностей розвитку й функціонування культури суспільства як цілісної системи), історії (дослідження культурно-історичного поступу людства). історія української культури як галузь знань досліджує куль- турні особливості українського народу в цілому та конкретних етапів його розвитку. культура українського народу розвивалася в контексті світового культурного процесу, у тісній взаємодії з культурами інших народів. український народ століттями творив самобутню культуру, успадковуючи культурні традиції своїх предків, убираючи та творчо осмислюючи культурне надбання інших народів, що зумовило станов- лення власної національної культури, а також збагачення своїм дороб- ком скарбниці світової культури. розкрити сутність і специфіку укра- їнської культури можна на основі осмислення основних положень сучасної теорії культури, історії культури як галузі гуманітарного знання, що досліджує культурно-історичний поступ людства. на побутовому рівні слово «культура» вживається в різних зміс- товних контекстах – культура праці, культура відпочинку, культура мови, культура особистості тощо. Як одне з фундаментальних науко- вих понять гуманітарної сфери знань, поняття «культура» характе- ризує складний і багатогранний вимір людського буття. доцільно звернутися до історії осмислення поняття «культура». у ранній античності ще не ототожнювали поняття «культура» з куль- туротворчою діяльністю людей, але вже тоді сформувалися перші поняття, пов’язані із сучасним розумінням культури. Передусім це 6  § 1. Осмислення сутності поняття «культура» поняття «пайдея» («pais» – дитина), яке за Платоном позначало «ви- ховання», «навчання», «освіченість», певні ціннісні орієнтири, які дитина отримувала за допомогою створеної давніми греками системи освіти. саме ця спрямованість на формування особистості стала осно- вою античного розуміння культури та зумовила її гуманістичний зміст – реалізація ідеалу людини визначалася як мета культурного розвитку. антична людина пишалася своїми силою, розумом і здатністю жити «за природою», тобто природний порядок був гарантом стабільності, а життя «за природою» перетворювалося на мету культури, зокрема освіти. саме слово «культура» походить від латинських слів «colo», «colere» – зрощувати, обробляти землю, займатися землеробством, з латини «cultura» означає оброблення. За часів стародавнього риму слово «культура» позначало оброблення землі для забезпечення її ро- дючості, передбачаючи особливе духовне ставлення до такої праці та до самої землі. водночас поняття «культура» було використано й у пе- реносному значенні. Марк Туллій Цицерон, поширюючи його на інші сфери людської діяльності, позначив ним вихованість людини, розви- неність її душі, освіченість. отже, поняття «культура» остаточно на- повнилося антропологічним змістом, пов’язувалося з «обробленням людської душі». таким чином, в античності сформувалася думка про те, що куль- тура, з одного боку, це діяльність щодо перетворення природи на благо людини, а з іншого – засіб удосконалення духовних сил людини, її розуму. В епоху Середньовіччя не було теоретичних розробок, спеціаль- но присвячених визначенню поняття «культура». світоглядну основу цієї епохи становили релігійні моральні настанови, Божі запо- віді. розкриваючи їх сутність, релігійний мислитель Августин Бла- женний стверджував, що жити необхідно за Богом, який є ідеалом. він підкреслював, що земна людина є гріховною і може лише прагну- ти наближення до ідеалу через богоугодні вчинки. абсолютна пере- вага нематеріальної душі над тлінним тілом вимагала від людини ас- кетичного способу життя – відмови від спокус земного світу. так сформувалося протиставлення природи та культури як благодаті – досконалості, якої повинна прагнути кожна людина, яка виявляється у вірі в Бога, житті за християнськими ідеалами. саме благодать поставала як сенс життя людини європейського Середньовіччя. 7  Тема 1. Культура як соціальне явище і в природі, і в самій собі людина повинна любити більше те, що на- ближає її до Бога. це зумовило виникнення ідеї постійного самовдос- коналення індивіда, розуміння його буття як діалогу з універсальною системою моральних координат, утілених в Абсолюті, яким є Бог. новий етап осмислення культури починається в епоху Відроджен- ня. на відміну від людини доби середньовіччя, яка повністю вважала себе зобов’язаною Богові, самостійна, самодостатня людина відро- дження виявляє схильність приписувати свої заслуги власним талан- там. мислителі відродження, закликаючи до повернення античної традиції навчатися в природи, на перший план виводили саме людину. вона повинна була не стільки наслідувати природу, скільки перевер- шити її завдяки власному таланту. так утверджувалась одна з найваж- ливіших ідей ренесансу – ідея людини-творця, яка творить світ, красу, саму себе. отже, розуміння культури наповнюється гуманістичним змістом, поступово асоціюється з досконалістю людини. Культу- ра – не тільки перетворення людиною природи, а й перетворення людиною самої себе. слово «культура» оформлюється як наукове поняття в епоху Ново- го часу, позначену суттєвими зрушеннями в соціальному бутті людей (на зміну феодальним суспільним відносинам прийшли буржуазні, капіталістичні), глибокими змінами в процесі виробництва (промис- ловий переворот, пов’язаний з переходом від мануфактурного до ма- шинного виробництва), змінами у ставленні людини до природи тощо. Завдяки науковій революції людство почало усвідомлювати себе силою, яка здатна протистояти природі – «натурі». Європейська людина ново- го часу наділялась якостями, які значно відрізняли її від «природної» людини минулого і визначали її як людину культурну. в епоху Просвітництва (ХVіі–ХVііі ст.) поняття «культура» постає як самостійне. німецький юрист і політичний мислитель С. фон Пу- фендорф був першим, хто використав поняття «культура» для харак- теристики свідомо цілеспрямованої сукупної діяльності людей, «поліпшення природи», що зумовлює зміну життя. Під культурою с. фон Пуфендорф розумів також певний рівень упорядкованості й роз- витку: культура – те, що відрізняє цивілізовану людину від дикуна. це розрізнення понять культура та природа в тому чи іншому ви- гляді зберігається практично в усіх подальших концепціях культури. у XVIII ст. мислителі вважали культуру водночас інструментом 8  § 1. Осмислення сутності поняття «культура» удосконалення людини, і метою, яка надає внутрішнього смислу історії людства. майже одночасно сформувалося поняття «цивілі- зація», яке переважно пов’язували з певним етапом розвитку люд- ства, з розвитком матеріальної сфери життя (засоби виробни- цтва, транспорт, технології тощо). культуру почали розуміти як «людяність», протиставляючи «тваринності» та «природності». італій- ський мислитель Джамбаттиста Віко відводив культурі вирішальну роль у суспільстві. діяч французького Просвітництва Шарль Монтеск’є стверджував, що розвиток культури народу залежить від клімату, ґрун- ту, території держави. Філософ Ж.‑Ж. Руссо протиставляв культуру «чистій природі». він доводив, що культура зробила людину нещасною, віддалила людей від природи, призвела до соціальної нерівності та негараздів, занепаду моралі тощо. Ж.-Ж. руссо ідеалізував близькі до «природного стану» патріархальні форми життя та прагнув встанови- ти природну гармонію людини, її узгодженість із самою собою. виняткову роль у процесі осмислення поняття «культура» відігра- ли німецькі просвітителі, представники німецького романтизму і ні- мецької класичної філософії. велике значення в осмисленні культури мало вчення І. Канта, який розглядав культуру як засіб реалізації здібностей людини, її морального вдосконалення, ототожнюючи її з мораллю. І. Ф. Шиллер ототожнював культуру з мистецтвом, лише воно, на його думку, допоможе подолати протиріччя цивілізації, тобто вирішити головне завдання культури – відновити цілісність людини, цілісність духовного та фізичного буття людини. у німецькій філософії XVIII – поч. XIX ст. розвиток культури починає усвідомлюватися як єдиний процес, що має всесвітньо-іс- торичний масштаб і характеризується певним зв’язком причин та наслідків, внутрішніми закономірностями. Перший значний крок у цьому напрямі зробив Й.‑Г. Гердер. він заклав основи дослідження культури як цілісного явища, складовими якого є мова, мистецтво, релігія, наука, традиції та звичаї. мислитель дослідив кілька культурно-історичних світів (східну й Південно-схід- ну азію, Близький схід, грецію, рим, Європу германців і слов’ян та ін.), визначив, що кожен із них має специфічні риси, є певною ці- лісністю та складовою людської культури в цілому. Заслуговує на увагу й те, як й.-г. гердер вирішував проблему зв’язку всезагального й особливого в культурі. Культура людства, на 9  Тема 1. Культура як соціальне явище його думку, єдина й має єдину мету – досягнення істинної гуманнос- ті, людяності. Проте ця мета досягається різними народами по-різному, що створює різноманіття «кольорів та відтінків» культури. Філософ одним із перших виступив проти вузького європоцентризму, проти зневажливого ставлення до народів, що не входять у романо-герман- ський культурний світ. оцінювати рівень культури різних народів, як він стверджував, потрібно не тільки з європейської точки зору, а й з точки зору їхніх історичних потреб і завдань. своєрідним підсумком і узагальненням теоретичних пошуків у сфе- рі культури протягом 2-ї пол. XVIII – поч. XIX ст. стала філософська система г. в. Ф. гегеля. саме він уперше перейшов від простого зі- ставлення культури і цивілізації до аналізу логіки їх історичного зв’язку. На його думку, культура й цивілізація – закономірні етапи єдиного культурно-історичного процесу, кожен з яких виконує спе- цифічні завдання та становить підґрунтя подальшого, вищого етапу розвитку. Процес розвитку культури філософ поєднував із діа- лектичним рухом абсолютного духу, який проходить три етапи розви- тку: мистецтво, релігію, філософію. на первісних етапах людської історії переважали художні форми вираження духовного змісту, пізні- ше першості набула релігія, потім – теоретичне мислення. гегелівське розуміння діалектики духовно-історичного процесу мало значний вплив на погляди багатьох європейських мислителів, які досліджували проблему культури. у XIX ст. сформувався марксистський погляд на культуру. к. маркс і Ф. енгельс, а пізніше й в. і. ленін, засновники ідеології робітничо- го класу, процес розвитку культури пов’язували з розвитком суспіль- но-економічних відносин, вони виходили з того, що культура є формою практичної діяльності людей і самостійною ділянкою життя. марксизм говорить про культуру як про безперервний процес людської діяль- ності. культура може бути зрозуміла тільки у зв’язку із конкретними періодами розвитку суспільства. встановлюється тісний зв’язок куль- тури з виробництвом матеріальних благ як визначальним видом люд- ської праці. у процесі трудової діяльності люди не тільки змінюють зовнішню природу, пристосовуючи її до себе, але і форму своєї со- ціальної організації, власні погляди, думки, почуття. тому до культу- ри можуть бути застосовані найважливіші характеристики трудової діяльності: активність, творчий характер, цілеспрямованість, універ- 10  § 1. Осмислення сутності поняття «культура» сальність, колективний спосіб здійснення. такі висновки надали до- слідникам нових можливостей для аналізу культури, які були реалі- зовані в ХХ ст. релігійний напрям у розумінні культури було розроблено в межах російської релігійно-ідеалістичної філософії 2-ї пол. XIX – поч. ХХ ст. в. с. соловйов, м. о. Бердяєв, П. о. Флоренський та ін. підкреслюва- ли, що культура зобов’язана своїм існуванням релігійній вірі, виражає прагнення людини «добудувати», піднести своє природне й соціальне життя до духовності. Концепцію історії саме як історії культур розвивав німецький науковець М. Вебер. специфіку західної цивілізації він убачав у пере- важанні принципу раціональності – у чіткому співвідношенні цілей і засобів діяльності, що постійно утверджується і в інтелектуальній сфері (наука), і в господарстві (капіталізм), і в державному управлінні (бюрократія), і в мистецтві. м. вебер розглядав соціальні явища як явища насамперед культурні, а культуру визначав як сукупність цін- ностей, що мають виняткове значення для людини та суспільства. розвиток філософських й історичних наук кін. XIX – поч. ХХ ст. уможливив не тільки типологічне порівняння культури різних епох і народів, але й розуміння кожної з них як особливого культурного феномену. це відбилося в концепції локальних цивілізацій, яку обґрунтував російський мислитель М. Я. Данилевський. він відкидав поняття за- гальнолюдської культури, пов’язував її з егоцентризмом романо-гер- манських народів, що розглядали свою культуру як універсальну і розуміли прогрес як відмову інших народів від своєї самобутності. За вченням науковця, сенс історії – не в прагненні до універсальної культури, а, навпаки, у досягненні її різноманіття. Концепцію локальних цивілізацій репрезентує праця О. Шпенгле- ра «Присмерки Європи» (вийшла друком у 1923 р.). Учений уважав цивілізації своєрідними організмами, а всесвітню історію – «зведен- ням біографій» цих організмів. кожен культурний організм, за о. Шпенглером, проходить природне коло розвитку (на відміну від ідеї лінійної еволюції) від народження до розквіту, а виснажившись, у фор- мі цивілізації – до природного кінця. цивілізація, що досягла висот у Європі, свідчить про виснаженість, занепад Європи. Терміном «ци- вілізація» О. Шпенглер позначав останню фазу будь-якої культури. 11  Тема 1. Культура як соціальне явище створюючи вчення про наявність рівноцінних за досягнутою зрі- лістю культур, о. Шпенглер спирався на численний етнографічний матеріал. Зрілих культур, на його думку, було вісім: єгипетська, індій- ська, вавилонська, китайська, антична (греко-римська, «аполлонівська» за термінологією вченого), візантійсько-арабська, західноєвропейська («фаустівська», згідно з його термінологією), південноамериканська культура майя. Порівнюючи античну та європейську культури, зіставляючи об- рази грецького бога аполлона (утілення міри, гармонії, порядку) і док- тора Фауста (утілення незадоволеності та недовершеності, двоїстості й сумніву), о. Шпенглер виявив принципову несхожість між людиною античного (аполлонівського) та західного (фаустівського) типу. на під- ставі цього він дійшов висновку про відсутність спадкоємного зв’язку культур античності й сучасної йому Європи. Західна фаустівська лю- дина, на його погляд, замкнена у своїй самотності та перебуває в обо- лонці власного цивілізаційного простору, вона втратила єдність із життям. криза європейської людини, згідно з висновком о. Шпенгле- ра, полягає в її прагненні до безкінечності і могутності, що призводить до духовного зубожіння. аналізуючи духовний клімат сучасної йому Європи, о. Шпенглер стверджував: як колись загинула греко-римська культура, так тепер занепадає західноєвропейська, і ніщо не в змозі зупинити цей процес. він проголошував духовну самотність Європи, повну відірваність від коріння й витоків, якими завжди вважали античність. концепції, подібні до шпенглерівської, набули поширення в науко- вій думці ХХ ст. так, у працях англійського історика А. Дж. Тойнбі визнається лише множинність культур і заперечується єдність цієї множинності, їхня спадкоємність і загальнолюдський зміст. у період між світовими війнами сформувалася функціональна школа, засновником якої був англійський етнограф Б. Малиновський. Представники цієї школи розглядали культуру як цілісність, кожний елемент якої є необхідним, оскільки задовольняє певну потребу. вони критикували поняття пережитку, уважали всі явища культури необхідними й незамінними. тема культурного декадансу («падіння» від лат. «cado» – падаю) стає однією з провідних у творчості німецького філософа Е. Гуссерля. осмислюючи причини кризи європейської культури та можливості її 12  § 1. Осмислення сутності поняття «культура» подолання, філософ не використовував поняття «культура». Згідно з його поглядами, культура як поняття містить не тільки духовний, а й матеріальний елемент, який він не досліджував. тому науковець використовував поняття «духовний образ Європи», яке не співвідно- ситься ні з чим матеріальним і є ланкою, що поєднує європейське людство духовними узами. Безліч типів культур пов’язані цими духо- вними узами, які поєднують життя людей та народів у межах світової культури, долають національні особливості культур і забезпечують їх духовну спорідненість. її витоки е. гуссерль убачав у філософії – уні- версальній науці про єдність усього існуючого, джерела якої сягають давньої греції. однак, на думку філософа, принцип раціоналізму, що становив ядро європейської культури, зазнав суттєвих змін. це виявилось у ви- тісненні зі сфери науки всього людського. наука втратила зв’язок із людиною, який полягає в людській потребі осмислення світу та сво- го місця в ньому. е. гуссерль проголосив віру в людський розум, за- кликав повернутися до відродження традиційних цінностей старої Європи. у цьому, згідно з його концепцією, полягає подолання кризи європейської культури. аналізу історії культури присвячені філософські праці А. Швей- цера. Фундаментом культури він визнавав мораль, тому значне місце в його дослідженнях відведено історії етичних ідей і систем від часів давньої греції. За його теорією, культура ХХ ст. втратила етичні засади, наповнилась ідеями насильництва, що й спричини- ло її кризу. на думку а. Швейцера, відродження культури може від- бутися за умов творчої діяльності окремих особистостей, відродження моральних цінностей на рівні особистості, що поверне людству гума- ністичний зміст культури й забезпечить справжнє духовне оновлення. не оминула аналізу понять «культура», «світова культура», «націо- нальна культура» вітчизняна гуманітарна думка. одним із перших вітчизняних мислителів, який звернувся до осмислення поняття «куль- тура», був Г. Сковорода. Фундаментом його філософії була концепція трьох світів – природного всесвіту (макрокосму), людини (мікрокос- му) і символічного світу (Біблії). саме символічний світ для нього був узагальненням усієї духовної культури людства, через вивчення та засвоєння духовного змісту символічного світу «народжується людське в людині», власне культура. 13  Тема 1. Культура як соціальне явище Завдяки творчій спадщині Т. Шевченка українська культура на- була загальнонаціональних рис. але створення концепції культурно- історичного процесу розвитку українського народу належить Кирило- Мефодіївському товариству, зокрема М. Костомарову та П. Кулішу. основна ідея цієї концепції – визнання рівних прав і можливостей усіх народів на національну культурну самобутність. однією з важливих складових концепції культурно-історичного процесу була думка про особливі риси українського народу та його культури: волелюбність, природний демократизм, поетичність, віротерпимість. до питань, пов’язаних із сутністю культури, зверталися І. Котля- ревський, І. Франко, Леся Українка, П. Грабовський та ін. вони під- креслювали необхідність спрямовувати культуру на служіння загально- національним цінностям, обстоювали демократичне наповнення на- ціональної української культури, утверджували ідею її зв’язку з культурами інших народів. вагомим внеском у розуміння сутності української культури стали дослідження М. Костомарова «книга буття українського народу», нарис І. Нечуя-Левицького «світогляд українського народу», праці таких учених-українознавців: Ф. вовк, в. гнатюк, Ф. колесса, м. воз- няк, с. томашівський та ін. Подальший розвиток української культурологічної думки пов’язують з іменами М. Грушевського, І. Лисяка-Рудницького, Є. Ма- ланюка, які створили власне підґрунтя геокультурної концепції, де вперше здійснили історичний аналіз залежності української культури від географічного положення її території, осмислили історію україн- ського народу крізь призму двох площин геокультурного аналізу: «культура – природне оточення» й «культура – культура». вивчення історії української культури також пов’язане з ім’ям В. Перетца, який був активним популяризатором унікальності та самобутності україн- ської культури. За кордоном вивчення історії української культури продовжив І. Крип’якевич. важливою подією в розвитку національної культурологічної думки було видання праці Д. Антоновича «україн- ська культура» в 1940 р., у якій подано визначення терміна «культура», розподіл культур на матеріальну й духовну, наголошено на особливос- ті українського гуманізму, визначено періодизацію культури, запере- чено замкненість культур, а також теза про культурний взаємовплив як важливий принцип культурного розвитку будь-якої нації. у такий 14