Основи управління підрозділом та підготовки бою (PDF)
Document Details
Tags
Summary
This document provides a lecture on organizational management, focusing on the processes, systems, and situational approaches, with examples related to military management. It outlines fundamental concepts and functions of management and planning. This lecture introduces concepts of management processes and theory.
Full Transcript
**Тема 1. Основи управління підрозділом та підготовки бою.** **Заняття 1.1. Лекція.** Основи теорії управління організаціями. **Навчальні питання:** 1\. Предмет і завдання навчальної дисципліни. 2\. Процесний підхід до управління. Функції управління. 3\. Системний та ситуаційний підходи до упра...
**Тема 1. Основи управління підрозділом та підготовки бою.** **Заняття 1.1. Лекція.** Основи теорії управління організаціями. **Навчальні питання:** 1\. Предмет і завдання навчальної дисципліни. 2\. Процесний підхід до управління. Функції управління. 3\. Системний та ситуаційний підходи до управління. Властивості системи. 4\. Закони та принципи управління організаціями. Принцип ефективності управління. **1 навчальне питання. Предмет і завдання навчальної дисципліни.** **2 навчальне питання. Процесний підхід до управління. Функції управління.** Поняття управління не є формалізованим настільки, щоб можна було дати його точне і, при тому, достатньо широке визначення. Тому в теорії управління це поняття розглядається з погляду, так званих, різних «підходів». ***Основними є системний і процесний підходи.*** Також широко використовується ***ситуаційний підхід,*** суть якого ми коротко розглянемо у третьому навчальному питанні. Далі розглянемо суть кожного підходу, оскільки їх розуміння є фундаментом на якому будується теорія управління, зокрема й теорія управління військовим підрозділом. ***З погляду процесного підходу***, **управління -- це процес цілеспрямованого впливу управляючої системи (чи суб'єкта) на керовану систему (або об'єкт управління) з метою забезпечення його ефективного функціонування чи розвитку.** Р**ис. 1. Процесний підхід до управління** Процесний підхід до управління є універсальним і може застосовуватися не тільки до соціальних систем (тобто колективів людей), але й до технічних та біологічних систем. Нижче коротко розглянемо складові процесного підходу, як універсальної моделі управління. **Суб'єкт** (лат. subjectivus -- те, що перебуває в основі) **управління** -- елемент або група елементів системи, які своїми свідомими чи несвідомими активними діями (поведінкою) чи бездіяльністю впливає на об'єкт управління. Суб'єкт управління не може існувати ізольовано. Сенсом його існування і функціонування є вплив на об'єкт управління, в сукупності з яким вони утворюють систему управління. **Об'єкт** (лат. objectus -- предмет) **управління** -- елемент або група елементів системи управління, який змінює свою поведінку під впливом суб'єкта. Об'єктом управління можуть бути люди, машини, військові підрозділи (установи), які становлять собою складні динамічні системи. Складність характеризується кількістю елементів, характером і чисельністю зв'язків між ними, а також кількістю різноманітних станів системи. Динамічність системи виявляється у постійному змінюванні стану зовнішнього середовища та параметрів цієї системи. Суб'єкт управління отримує інформацію про зовнішні умови та стан об'єкта управління і направляє імпульси впливу, які містять у собі в прямому або непрямому вигляді інформацію щодо того, як повинен функціонувати надалі об'єкт управління (регламентуються ті аспекти функціонування об'єкта управління, що входять у сферу управлінського впливу суб'єкта управління). Дані імпульси називаються управлінськими командами. Об'єкт управління одержує управлінські команди та функціонує відповідно до змісту даних команд (див. рис.1). Таким чином, процесний підхід розглядає управління як процес, тобто як сукупність безперервних взаємопов'язаних дій. Ці дії, кожна з яких є також процесом, називають ***функціями управління***. Взаємозв'язок функцій управління показаний на рис. 2. **Функції управління** -- це сукупність дій і операцій, які виконує керівник організації з метою узгодження спільної діяльності її працівників у процесі досягнення цілей організації. Функції управління поділяються на основні (або загальні) та конкретні. **Основні (або загальні) функції управління** -- з це види діяльності, що не пов'язані зі специфікою об'єкта управління і є загальними для всіх рівнів управління. Основними функціями ВУ є: 1\. Планування 2\. Організування 3\. Мотивування 4. Контролювання **Конкретні функції** -- це ті, що пов'язані з видами управлінської діяльності та залежать від специфіки організації і особливостей об'єктів управління. У військовому управлінні це, наприклад: управління розвідкою, управління зв'язком, управління бойовою підготовкою, управління логістичним забезпеченням тощо. Розглянемо основні функції управління більш детально. **Планування --** це вид управлінської діяльності, що визначає перспективу і майбутній стан організації. Сутність функції планування полягає у пошуку відповіді на такі основні питання: 1\) де ми знаходимось зараз? 2\) куди ми хочемо рухатися? 3\) як ми збираємось це зробити? З урахуванням цього, здійснюючи функцію планування, визначають кінцеву мету організації, стратегію її діяльності, а також розробляють плани, спрямовані на координацію цієї діяльності. **Організування** -- вид управлінської діяльності, який відображає процес створення структури управління організацією. ***Головна мета організування*** -- створити і налагодити функціонування такої організаційної структури, котра могла б максимально сприяти досягненню мети організації. Тому, здійснюючі функцію організування, визначають та координують відношення між структурними підрозділами та виконавцями, *визначають повноваження та відповідальність.* **Мотивування** -- це процес спонукання до діяльності, спрямований для досягнення мети організації. ***Головна мета*** ***мотивування*** -- визначити, якою мірою слід задовольняти потреби підлеглих, щоб вони ефективно та результативно виконували свої обов'язки і прагнули досягнення цілей організації. **Контролювання** -- вид управлінської діяльності із забезпечення процесу, за допомогою якого керівництво організації визначає, наскільки правильні управлінські рішення та напрями здійснення необхідних коректив. ***Головна мета контролювання*** -- об'єктивно оцінити та проаналізувати результати діяльності організації і внести відповідні корективи. Існують три аспекти управлінського контролю: 1\) встановлення стандартів (встановлення кінцевих результатів, які повинні бути досягнути впродовж певного часу); 2\) аналізування та порівняння отриманих результатів із запланованими (в результаті виконання цих дій керівництву відомо, що в організації існує проблема, та відомі причини її виникнення); 3\) корекція (корегування відхилень, які виникли в процесі управління, для досягнення мети організації). **3 навчальне питання. Системний та ситуаційний підходи до управління. Властивості системи.** ***З погляду системного підходу***, **управління -- це функція системи, яка орієнтована на збереження її основних якостей (тобто сукупності властивостей, втрата яких веде до зруйнування системи) в умовах змін середовища, або на виконання деякої програми, що повинна забезпечити стійкість функціонування, досягнення певної мети.** Цей підхід передбачає організацію як сукупність взаємопов'язаних елементів, які постійно взаємодіють між собою в інтересах досягнення мети цієї організації. Основними елементами організації є мета, структура, завдання, технології, люди та техніка (або сили та засоби). Всі організації є *відкритими системами*, тобто вони постійно взаємодіють із зовнішнім середовищем\ і залежать від нього. Основні елементи організації та їх взаємозв'язок зображені на рис. 3. Рис. 3. Управління з точки зору системного підходу В основу системного підходу покладено поняття системи. **Система** -- це організована множина взаємопов'язаних компонентів та елементів, що взаємодіють між собою і зовнішнім середовищем у процесі досягнення поставленої мети. **Елемент системи** -- це самостійна (відокремлена) її частина, що має свої специфічні риси, властивості й особливе призначення і виявляє притаманні йому властивості лише у взаємодії з іншими елементами. **Системам притаманні такі властивості:** **1. Цілісність** -- система виступає як цілісний об'єкт, більшою чи меншою мірою відокремлений від зовнішнього середовища. **2. Взаємопов'язаність** -- всі елементи системи прямо чи опосередковано пов'язані один з одним і зміна їх складу змінює стосунки між рештою елементів. Система може втратити свої властивості, вона не обов'язково поліпшується, якщо вдосконалюється і стає ефективнішим лише якийсь її елемент. Ефект при цьому може бути зворотним. **3. Синергізм (емерджентність системи)** -- всі елементи системи у їх сукупності забезпечують вищу ефективність, ніж сумарна ефективність частин, взятих окремо. 4**. Адаптивність** -- здатність системи адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища і пристосовуватись до них. Трансформаційні процеси у системі відбуваються як відгук на сигнали зовнішнього оточення. **5. Гомеостатичність** -- підтримання суттєво важливих для системи параметрів у допустимих межах. Якщо параметр перевищить ці допустимі межі, що система «дасть збій» або може припинити своє існування. Системний підхід сприяв розумінню того, що ***ефективність будь-якої організації забезпечується не якимось одним її елементом, а є результатом, що залежить від багатьох факторів. У будь-якій системі важлива робота цілого -- як результат досягнутої динамічної рівноваги.*** **Ситуаційний підхід** виник у 60-х роках як доповнення до системного підходу. В управлінні він передбачає вивчення залежності методів і прийомів управління, стилів керівництва від ситуації, тобто конкретного набору обставин, що впливають на організацію протягом певного часу. Згідно з цім підходом ***найефективнішим методом у конкретній ситуації є той, який найбільш їй відповідає.*** Ситуаційний підхід передбачає вміння управлінцями правильно інтерпретувати ситуацію, в якій опиняється організація, знати і вміти застосовувати такі прийоми й методи управління, які у даній ситуації забезпечать найкращий результат. Цей підхід дуже широко використовується в управлінні військами. Розроблення варіантів (способів) дій в процесі планування бою є прикладом використання ситуаційного підходу. **4 навчальне питання. Закони та принципи управління організаціями. Принцип ефективності управління.** Наукове управління організацією не зводиться до виключно вольових, суб'єктивних дій, а базується на правилах і принципах, сформульованих у результаті узагальнення багаторічної практики. Воно припускає розкриття сутності управлінських процесів, пізнання і використання об'єктивних законів розвитку суспільства. Управління організацією враховує дію економічних законів, а також законів філософії, соціології, психології. Крім того управління використовує найбільш загальні закони кібернетики, властиві процесам управління в динамічних системах будь-якої природи і складності: закон зворотного зв'язку, закон оптимізації (закон пристосування системи до умов зовнішнього середовища), закон єдності управління й інформації, закон необхідної розмаїтості й ін. ***Закон -- це внутрішній суттєвий зв'язок явищ, який зумовлює їх необхідний розвиток***. *До основних законів управління організаціями можна віднести такі.* ***Закон відповідності управління стану розвитку суспільства***. Цей закон відображає об'єктивний характер формування систем управління відповідно до умов культурного і економічного розвитку, а також політичного строю країни. ***Закон спеціалізації управління***, сутність якого у тому, що управління в організації, як правило, здійснюється значним числом керівників, які спеціалізуються на управлінні певними функціями. Поділ діяльності управлінського персоналу у цьому випадку набуває характеру спеціалізації. ***Закон інтеграції управління*** передбачає об'єднання, координацію діяльності принаймні більшості персоналу (інакше управління не може бути дієвим). ***Закон оптимального (необхідного) поєднання централізації і децентралізації управління*** припускає, з одного боку, централізоване, сконцентроване управління, тобто проведення певної лінії по вертикалі, з іншого, -- передбачає необхідність передавання окремих функцій управління на більш низькі рівні. ***Закон демократизації управління*** відображає взаємини між людьми в колективі, співвідношення влади і підпорядкованості. Використання даного закону припускає залучення великої кількості персоналу до процесу управління і встановлення таких відносин між керівником і підлеглим, коли дії першого викликають позитивну відповідну реакцію другого, а в системі управління задіяний весь персонал організації. ***Закон часу в управлінні*** -- темпи розповсюдження інформації у суспільстві постійно зростають, що змушує управлінців скорочувати час на прийняття й реалізацію управлінських рішень. Виражаючи внутрішні і найбільш істотні причинно-наслідкові зв'язки та взаємозалежності предметів і явищ об'єктивної дійсності, закони є своєрідними обмежувачами в практиці управління соціальними системами. Тому тільки за умови повного врахування дії об'єктивних законів можна успішно досягти цілей, і навпаки, ціль стає недосяжною, якщо вона суперечить вимогам певних законів, координаційним зв'язкам і субординації. В управлінні організаціями використовують також ***принципи управління -- найбільш загальні правила та рекомендації, які необхідно враховувати та виконувати у практичній діяльності з керівництва на всіх рівнях.*** Їх черпають з життя шляхом пізнання найбільш суттєвих зв'язків та відношень різних сторін управління, наукового узагальнення практичної роботи органів управління під час виконання завдань управління в різних умовах обстановки. Різниця між принципами та законами управління у тому, що закони існують та діють об'єктивно, незалежно від волі та бажання людей, а принципи формулюють в інтересах практики й застосовуються залежно від конкретних умов. Принципи є ланкою, що поєднує фундаментальні основи теорії управління -- закони управління та управлінську практику. Принципи управління, умовно кажучи, перекладають на мову практики об'єктивні закони та закономірності. Основна вимога до принципів управління полягає у тому, щоб їх виконання *підвищувало ефективність управління*. Треба вміти ними користуватися і на їх основі будувати систему управління в конкретних умовах. Розробляючи та реалізуючи принципи управління, потрібно враховувати такі положення: 1\) застосування певних принципів управління гарантує ефективність управління лише у певному місці, за певних умов і протягом певного часу; 2\) принципи управління забезпечують ефективні результати за умови їх системного використання; 3\) принципи не слід догматизувати (вважати за універсальні для будь-яких ситуацій); 4\) науковому узагальненню підлягають ті принципи управління, що стабільно гарантують очікуваний результат. *Найбільш розповсюдженими прикладами принципів управління організацією є такі*: *дисципліна, єдиноначальність, єдність напряму ієрархічність, підпорядкування особистих інтересів загальним, мотивація (заохочення) персоналу, ініціатива, корпоративний дух тощо. Однак в межах даного заняття пропонується розглянути **принцип ефективності***, оскільки це допоможе відповісти на важливі питання: що значить управляти ефективно?, та якого командира (менеджера, начальника) слід вважати ефективним? Взагалі, ***ефективність є відношенням результату (синонім: ефект) до затрат***. Отже, ефективним вважають управління Е, яке забезпечує максимізацію відношення результату R до затрат І: Е=R/I max Залежно від вибраного критерію, затратами слід вважати витрачання не тільки *матеріальних та фінансових* *ресурсів* на шляху досягнення потрібного результату (ефекту), а й інших ресурсів, як-то: час, психічна та фізична енергія, а під час війни -- ще й втрати особового складу. Отже, **ефективним управлінням є таке, що дозволяє досягати визначених результатів з мінімальними затратами ресурсів**. Відповідно, ефективним командиром (менеджером, начальником) слід вважати не того, хто вміє догодити старшому керівнику, а того, хто спроможний досягати результатів з мінімальними затратами ресурсів.