Об'єктивна сторона кримінального правопорушення PDF

Розділ VІІІ автор ‒ проф. М.І. Панов Об’єктивна сторона кримінального правопорушення § 1. Поняття та значення об’єктивної сторони кримінального правопорушення Крим. зак-во України встановлює крим. відповідальність тільки за конкретні сусп. неб...

Розділ VІІІ автор ‒ проф. М.І. Панов Об’єктивна сторона кримінального правопорушення § 1. Поняття та значення об’єктивної сторони кримінального правопорушення Крим. зак-во України встановлює крим. відповідальність тільки за конкретні сусп. небезпечні винні діяння (дію або бездіяльність), передбачені законом як крим. правопорушення (ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 11 КК). Як і будь-який акт вольової поведінки людини, крим. правопорушення становить собою єдність його зовнішніх (об’єктивних) і внутрішніх (суб’єктивних) властивостей та ознак. Зовнішня сторона крим. правопорушення утворює його об’єктивну сторону, а внутрішня ‒ суб’єктивну. Визнаючи нерозривний взаємозв’язок об’єктивних і суб’єктивних ознак крим. правопорушення, наука крим. права в той же час розглядає їх окремо, що необхідно для більш глибокого їх розуміння. Такий підхід дає змогу глибше пізнати об’єктивну і суб’єктивну сторони крим. правопорушення, що складають у реальній дійсності єдиний і неподільний акт крим. протиправної поведінки. Ознаки об’єктивної сторони крим. правопорушення. При виявленні крим. правопорушення ми насамперед стикаємося з його об’єктивними ознаками: конкретним актом поведінки суб’єкта у вигляді діяння – дії або бездіяльності, що завжди здійснюється у певній об’єктивній обстановці, у певному місці і в певний час. Цей акт поведінки завжди відбувається у відповідний спосіб (напр., крадіжка з об’єктивної сторони виражається в таємному викраденні чужого майна (ст. 185 КК), грабіж ‒ у відкритому викраденні такого майна (ст. 186 КК). Крим. правопорушення завжди тягне за собою певні сусп. небезпечні наслідки, бо в результаті його вчинення завдається істотна шкода сусп.  2 відносинам, охоронюваним крим. законом (напр., вбивство своїм наслідком має смерть людини ‒ ст.ст. 115-119 КК, крадіжка, грабіж, шахрайство заподіюють майнову шкоду власнику ‒ ст.ст. 185, 186, 190 КК). Причому діяння (дія або бездіяльність) перебуває у причинному зв’язку із сусп. небезпечними наслідками. Ці ознаки притаманні будь-якому крим. правопорушенню як явищу реальної дійсності. Без них крим. правопорушення бути не може. Вони мають місце завжди, в усіх випадках, коли вчиняється крим. правопорушення. Іноді крим. правопорушення вчиняється з використанням тих чи інших предметів матеріального світу: технічних приладів, вогнепальної або холодної зброї, підроблених документів чи інших засобів. Їх вибіркове використання багато в чому дозволяє особі, що вчинила крим. правопорушення, більш успішно здійснити крим. протиправний намір, заподіяти більш тяжку шкоду. В об’єктивних ознаках виявляються як фактичні, так і соціал. властивості крим. правопорушення, передусім його сусп. небезпечність. Об’єктивні ознаки, які притаманні всім крим. правопорушенням, вивчаються Загальною частиною крим. права, а індивідуальні ознаки конкретних крим. правопорушень, напр., бандитизму, шахрайства, хуліганства, ‒ Особливою частиною. Викладене дає змогу зробити висновок про те, що об’єктивна сторона крим. правопорушення ‒ це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) крим. правопорушення, що характеризується сусп. небезпечним діянням (дією або бездіяльністю), сусп. небезпечними наслідками, причинним зв’язком між діянням і сусп. небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення крим. правопорушення. Усі ознаки об’єктивної сторони крим. правопорушення, з погляду на їх опис (закріплення) у диспозиціях статей Особливої частини КК, можна поділити на дві групи: обов’язкові (необхідні) та факультативні: а) до обов’язкових ознак належить діяння у формі дії або бездіяльності. Без діяння, інакше кажучи, без конкретного акту сусп. небезпечної поведінки людини, не може бути вчинено жодне крим. правопорушення.  3 Діяння завжди або безпосередньо вказується в диспозиції статті Особливої частини КК, або однозначно випливає із її змісту і, таким чином, завжди виступає обов’язковою ознакою об’єктивної сторони складу крим. правопорушення. Тому встановлення ознак такого діяння (дії чи бездіяльності) є обов’язковим у кожному крим. провадженні; Б) до факультативних ознак належать: сусп. небезпечні наслідки, причинний зв’язок між діянням і сусп. небезпечними наслідками, місце, час, обстановка, спосіб та засоби вчинення крим. правопорушення. Ці ознаки, як такі, що фактично притаманні крим. правопорушенню як явищу реальної дійсності, далеко не завжди вказуються в законі як ознаки конкретного складу крим. правопорушення. Так, диспозиції складів шпигунства (ст. 114 КК), незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК), хуліганства (ст. 296 КК) тощо не містять вказівок на конкретні сусп. небезпечні наслідки, які необхідно було б встановлювати при вирішенні питання про притягнення особи до крим. відповідальності. Так само далеко не завжди в статтях Особливої частини КК вказуються спосіб, місце, час, обстановка вчинення крим. правопорушення. Отже, зазначені ознаки об’єктивної сторони складу крим. правопорушення є не обов’язковими, а факультативними. Однак якщо сусп. небезпечні наслідки, місце, час, спосіб, обстановка та засоби вчинення крим. правопорушення прямо вказані у диспозиції статті Особливої частини КК або однозначно випливають із її змісту, то вони набувають значення обов’язкових ознак об’єктивної сторони конкретного складу крим. правопорушення і їх встановлення в такому випадку є обов’язковим. Значення об’єктивної сторони крим. правопорушення. По-перше, об’єктивна сторона є елементом складу крим. правопорушення і входить до підстави крим. відповідальності. Тому особа може бути притягнута до крим.  4 відповідальності лише тоді, коли у вчиненому нею діянні встановлено всі ознаки об’єктивної сторони складу крим. правопорушення. По-друге, ознаки об’єктивної сторони багато в чому визначають сусп. небезпечність крим. правопорушення. Характер діяння, спосіб його вчинення, місце, час, обстановка вчинення крим. правопорушення, тяжкість сусп. небезпечних наслідків, що настали, є найважливішими показниками сусп. небезпечності як соціал. властивості крим. правопорушення. У цьому зв’язку об’єктивні ознаки діяння ураховуються передусім при вирішенні питання про криміналізацію тих чи інших діянь, тобто при визнанні їх крим. протиправними і караними самим законодавцем. Крім того, напр., тяжкість наслідків, спосіб вчинення крим. правопорушення багато в чому визначають суворість покарання, встановленого в санкціях статей Особливої частини КК за відповідні крим. правопорушення. По-третє, об’єктивна сторона має важливе значення для правильної кваліфікації крим. правопорушення. Її аналіз дає можливість встановлювати ін. елементи та ознаки складу крим. правопорушення: об’єкт, якому заподіюється шкода даним крим. правопорушенням, відповідну форму вини, мотив, мету крим. правопорушення, які не завжди вказуються в диспозиціях статей Особливої частини КК, і, отже, правильно кваліфікувати вчинене. По-четверте, об’єктивна сторона має важливе значення для розмежування крим. правопорушень, а також відмежування крим. протиправних діянь від таких, які ними не є. Так, крадіжка, грабіж, розбій (суміжні крим. правопорушення) розрізняються між собою за способом їх вчинення. Хуліганство, відповідальність за яке встановлено в ст. 296 КК, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, відрізняється від адмін. караного дрібного хуліганства за об’єктивною стороною. По-п’яте, урахування ознак об’єктивної сторони дозволяє суду в кожному конкретному випадку правильно визначити ступінь тяжкості вчиненого  5 крим. правопорушення (ч. 3 ст. 65 КК) і виходячи з цього призначити покарання, що має відповідати вчиненому. § 2. Суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність) Термін «діяння» вживається в КК, теорії крим. права і судовій практиці у двоякому значенні: ‒ за допомогою цього терміна доволі часто визначається поняття крим. правопорушення, що охоплює всі ознаки, йому притаманні. Тобто цей термін вживається як синонім терміна «крим. правопорушення»; ‒ він застосовується також тільки для характеристики однієї з ознак об’єктивної сторони, формами якої є дія чи бездіяльність. При аналізі цієї ознаки складу крим. правопорушення мова повинна йти саме про друге значення терміна «діяння». Діяння є обов’язковою ознакою кожного складу крим. правопорушення. У ч. 1 ст. 2 КК встановлено, що підставою крим. відповідальності є вчинення особою сусп. небезпечного діяння, яке містить склад крим. правопорушення, передбаченого КК. Формами вираження такого діяння згідно зі ст. 11 КК є дія чи бездіяльність. Поняття «діяння» визначається сукупністю ознак, а саме воно має бути конкретним, усвідомленим, вольовим, суп. небезпечним та протиправним актом поведінки людини. 1. Діяння як ознака об’єктивної сторони складу крим. правопорушення завжди повинно мати конкретний характер. Воно становить собою конкретний акт поведінки людини, який відбувається в певній обстановці, місці та часі і завжди виявляється в конкретній дії чи бездіяльності. 2. Діяння ‒ це усвідомлений акт поведінки людини, що завжди є наслідком пізнавальної діяльності, відображенням у свідомості людини об’єктивного  6 світу. Тому не є діянням у крим.-правовому значенні такі рухи тіла, які не контролюються свідомістю. 3. Діяння, що належить до об’єктивної сторони складу крим. правопорушення, повинно бути вольовим, тобто проявом волі особи, яка діє з відповідних мотивів, переслідуючи певну мету. Діяння, в якому немає прояву волі, вчинене, напр., під безпосереднім впливом фізичного чи психічного примусу (ст. 40 КК), не може становити об’єктивну сторону складу крим. правопорушення. 4. Сусп. небезпечність як ознака діяння полягає в тому, що, будучи визнаним крим. правопорушенням, це діяння заподіює істотну шкоду сусп. відносинам, охоронюваним крим. законом, або створює реальну загрозу її заподіяння. Сусп. небезпечність органічно притаманна діянню, що й зумовлює необхідність його криміналізації, тобто визнання його крим. протиправним і караним. Це положення безпосередньо випливає із ч. 2 ст. 11 КК. Дія чи бездіяльність, що через свою малозначність не спричиняє істотної шкоди об’єкту крим.-правової охорони чи не створює загрози її заподіяння, не може розглядатися як крим. правопорушення, оскільки позбавлена такої соціал. властивості, як сусп. небезпечність. Матеріальна ознака крим. правопорушення ‒ сусп. небезпечність ‒ виявляється насамперед у діянні, конкретному акті поведінки особи. У той же час характер дії чи бездіяльності, спосіб і засоби, за допомогою яких здійснюється посягання, значною мірою визначають характер і ступінь сусп. небезпечності крим. правопорушення в цілому, тобто його тяжкість. 5. Протиправність як ознака діяння відповідно до ч. 1 ст. 11 КК означає, що крим. правопорушенням визнається тільки те діяння, яке саме в такій якості передбачено крим. законом. Тому для наявності об’єктивної сторони крим. правопорушення необхідно, щоб діяння (дія чи бездіяльність) було зазначено в диспозиції однієї зі статей Особливої частини КК, тобто заборонено крим. законом під загрозою застосування покарання або інших заходів крим.- правового характеру. З даного положення випливає, що крим. протиправність  7 і караність діяння, а також інші крим.-правові наслідки визначаються тільки КК (ч. 3 ст. 4 КК). Відсутність ознаки протиправності виключає можливість визнання діяння (навіть якщо воно є сусп. небезпечним) крим. правопорушенням, виключає можливість притягнення особи до крим. відповідальності, оскільки в такому разі буде порушена ч. 4 ст. 3 КК, відповідно до якої застосування закону про крим. відповідальність за аналогією заборонено. Ознака протиправності означає, що діяння завжди порушує відповідні заборони чи приписи, встановлені в нормах закону про крим. відповідальність. Для встановлення крим. протиправності при відсилочній чи бланкетній диспозиції (т. зв. змішана протиправність) необхідно звернутися до аналізу ін. статей КК чи до нормативних актів (законів чи підзаконних актів) ін. галузей права або до локальних нормативних актів. (Детальніше про діяння див. розд. IV підручника). Як уже зазначалося, крим. проиправне діяння може бути виражено у формі дії чи бездіяльності. Дія ‒ це активна, свідома, вольова, сусп. небезпечна, протиправна поведінка суб’єкта. Вона є найбільш поширеною формою сусп. небезпечного діяння. Понад 2/3 усіх крим. правопорушень, передбачених в Особливій частині КК, можуть бути вчинені тільки шляхом дії. Елементарною (найпростішою) одиницею дії є рух тіла. Дія може виражатися в одному (одиничному) русі тіла або в їх множинності. Рухи тіла, що складають дію, повинні мати цілеспрямований характер і, отже, поєднуватися метою в єдиний вольовий акт поведінки. Мета, як і об’єкт крим. правопорушення, виокремлюють дію, обмежують обсяг і межі дії, визначають її предметний характер і зміст. Інакше кажучи, рухи тіла утворюють дію в крим.- правовому розумінні, за умови що вони контролюються свідомістю і спрямовуються волею особи на певний об’єкт. Звідси випливає, що мимовольні (напр., рефлекторні) акти рухів тіла, що відбуваються поза  8 контролем свідомості і не виражають волю особи, не можуть утворювати дію як ознаку об’єктивної сторони крим. правопорушення (напр., рухи, внаслідок яких завдано шкоду охоронюваному законом благу, якщо вони викликані реакцією організму на біль від ураження струмом, вогнем тощо). З фізичного боку дія може бути простою або складною. Прості дії містять у собі одиничні (елементарні) акти поведінки людини (напр., нанесення удару). Складні дії характеризуються ускладненою структурою. Серед них можна виділити ті, що складаються із декількох актів поведінки, кожний з яких може бути визнаний як самостійна дія. Напр., у ч. 2 ст. 186 КК встановлено крим. відповідальність за грабіж (відкрите викрадення чужого майна), поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Тут мають місце дві дії ‒ викрадення і насильство, кожна з яких, якщо розглядати їх ізольовано, утворює самостійні крим. протиправні дії, передбачені окремими статтями КК (ч. 1 ст. 186, ч. 1 ст. 125 або ст. 126 КК). Подібну об’єктивну сторону мають і деякі інші крим. правопорушення, пов’язані з насильством, зловживанням службовим становищем (ч. 2 ст. 161, ч. 3 ст. 177, ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 373 КК) та ін. У зазначених випадках одна дія виступає як спосіб вчинення іншої. Вони перебувають у нерозривному зв’язку та органічній єдності – їх об’єднує крим. протиправний намір, мотив та мета – і в сукупності утворюють складну дію, яка і завдає шкоди об’єкту (як основному, так й додатковому). До складних належать також дії, що складаються з низки тотожних актів поведінки, об’єднаних єдиним умислом і спрямованих на досягнення єдиного крим. протиправного результату (напр., крадіжка цілого, вчинена в декілька прийомів), що утворюють у своїй єдності відповідне крим. правопорушення. До складних відносять, зокрема, і дії у так званих триваючих крим. правопорушеннях, коли воно розпочавшись одним актом поведінки (активною дією), потім продовжує здійснюватися упродовж певного часу на стадії закінченого крим. правопорушення (напр., незаконне зберігання вогнепальної  9 зброї). У деяких випадках складні дії утворюються з цілої низки вчинків, пов’язаних один з одним. Це, напр., зайняття забороненими видами господарської діяльності (ст. 203 КК), втягнення неповнолітніх у протиправну діяльність (ст. 304 КК) тощо. Але й у цих випадках спостерігається активна форма сусп. небезпечної протиправної поведінки, яка має всі необхідні ознаки дії (складної) в крим.-правовому розумінні. Залежно від характеру впливу на об’єкт крим. правопорушення всі дії можна поділити на фізичні та інформаційні. Фізичні (або енергетичні) дії полягають у застосуванні мускульної, фізичної сили для вчинення крим. протиправного посягання (крадіжка, грабіж, розбій, вбивство, нанесення тілесних ушкоджень тощо) і завжди спрямовані на зміну зовнішньої, фізичної сфери предметів матеріального світу. Інформаційні дії полягають у передаванні інформації ін. особам і завжди виражаються у словесній (вербальній) формі, а також у яких- небудь ін. діях, що несуть інформацію: смислових жестах (конклюдентні дії), виразних рухах (міміка). За допомогою інформаційних дій вчиняються такі крим. правопорушення, як погроза вбивством, вимагання тощо. Для деяких крим. правопорушень характерним є поєднання фізичних та інформаційних дій, напр., при шахрайстві, а також при грабежі, розбої, які поєднані з погрозою насильством. Важливе значення для характеристики крим. протиправної дії має спосіб вчинення крим. правопорушення, який являє собою сукупність (систему) прийомів і методів, що використовуються при вчиненні крим. правопорушення. Ці способи різноманітні. Найчастіше зустрічаються: фізичне насильство, психічне насильство (погроза насильством), обман, зловживання довірою, жорстокий чи особливо жорстокий спосіб, загальнонебезпечний спосіб та ін. Усі вони значною мірою визначають форму і зміст даної дії, її інтенсивність та шкідливість. Деякі крим. правопорушення можуть бути вчинені тільки у певний спосіб. У такому разі спосіб указується в законі як конститутивна ознака складу крим.  10 правопорушення, напр., таємне викрадення чужого майна як спосіб крадіжки (ст. 185 КК), відкрите викрадення такого ж майна при грабежі (ст. 186 КК), заволодіння чужим майном шляхом обману чи зловживання довірою при шахрайстві (ст. 190 КК). В ін. випадках крим. правопорушення може бути вчинено різними способами. Так, умисне вбивство (ч. 1 ст. 115 КК) і умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК) можуть бути вчинені в будь-які способи: шляхом нанесення ушкоджень колючим чи ріжучим предметом, із застосуванням вогнепальної зброї, отруйних речовин, шляхом нанесення ударів, побоїв тощо. У зв’язку з зазначеним законодавець не вказує в диспозиціях цих статей Особливої частини КК на певний спосіб вчинення крим. правопорушення як на обов’язкову ознаку складу крим. правопорушення. Для вчинення крим. правопорушення винні часто використовують різні засоби і знаряддя: зброю, технічні прилади, механізми, підроблені документи та ін. У цих випадках винний використовує закладені в засобах вчинення крим. правопорушення додаткові можливості, що можуть істотно посилювати інтенсивність і уражаючий ефект дії. Такі способи вчинення крим. правопорушень завжди свідчать про підвищену небезпечність як дії, так і особи, що її вчинила. Крим. відповідальність за крим. протиправну дію нічим не обмежена. Досить встановити, що вчинено сусп. небезпечну дію (як активну форму поведінки особи), передбачену крим. законом як крим. правопорушення. Крим. протиправні дії описуються в статтях Особливої частини КК по- різному. У більшості випадків у диспозиції описується один вид крим. протиправної поведінки, напр., крадіжка ‒ таємне викрадення чужого майна (ст. 185 КК), погроза вбивством (ст. 129 КК). Досить часто в диспозиції вказуються в альтернативі декілька дій, кожна з яких утворює об’єктивну сторону крим. правопорушення (напр., бандитизмом (ст. 257 КК) закон визнає: організацію озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинених нею  11 нападах). У подібних випадках для констатації об’єктивної сторони відповідного складу крим. правопорушення досить встановити хоча б одну із дій, альтернативно зазначених у законі. Нерідко в КК дається загальна характеристика дії, напр., у складі хуліганства (ст. 296 КК). У таких випадках для з’ясування ознак діяння слід вдаватися до тлумачення закону. Іноді при описуванні дії законодавець застосовує відсилочну диспозицію (напр., заподіяння майнової шкоди державі або громадській організації шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства (ст. 192 КК). В ін. випадках для з’ясування ознак дії необхідно звернутися до підзаконних нормативних актів (бланкетна диспозиція), напр., порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах (ст. 273 КК), порушення правил ядерної або радіаційної безпеки (ст. 274 КК) та ін. Різні прийоми описування дії у статтях Особливої частини КК обумовлені не розсудом законодавця, а особливостями того чи іншого крим. правопорушення, ступінь конкретності описування якого залежить від характеру самої дії, об’єкта посягання, способів учинення крим. правопорушення, засобів, що використовуються, та ін. Чим чіткіше описано в законі дію, тим більше гарантій правильного застосування крим. закону при розгляді конкретних крим. справ. Бездіяльність. Умови крим. відповідальності за крим. протиправну бездіяльність. Бездіяльність ‒ це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціал. та юрид. властивостями, тобто вона сусп. небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини. Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не вчиняє певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом сусп. відносинам. На практиці крим. протиправна  12 бездіяльність зустрічається значно рідше, ніж дія. Шляхом бездіяльності вчиняються такі крим. правопорушення, як залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані (ст. 136 КК), злісне невиконання обов’язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування (ст. 166 КК) та ін. Крим. протиправна бездіяльність характеризується тим, що вона є пасивною формою поведінки людини. Однак ця характеристика стосується не будь-якої поведінки особи в момент вчинення крим. правопорушення (напр., диспетчер аеропорту залишив на деякий час пульт керування ‒ треба було побачитися зі знайомим ‒ і не виконав своїх обов’язків щодо забезпечення безпечної посадки літака, внаслідок чого літак зазнав аварії), а тих конкретних дій, які ця особа повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Звідси випливає, що обов’язковою умовою крим. відповідальності особи за бездіяльність є наявність у неї обов’язку діяти певним чином і наявність у даних конкретних умовах реальної можливості діяти в такий спосіб. Обов’язок вчинити певні дії (діяти певним чином) може випливати з різних підстав: ‒ із закону (напр., закон покладає на громадянина обов’язок надати допомогу особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, ‒ ст. 136 КК) або з ін. (напр., підзаконного) нормативного акта ‒ у крим. правопорушеннях, описуваних у бланкетних диспозиціях; ‒ із професійних або службових функцій особи (напр., ненадання допомоги хворому медичним працівником ‒ ст. 139 КК, службова недбалість ‒ ст. 367 КК); ‒ із договору (напр., порушення обов’язків щодо охорони майна ‒ ст. 197 КК); ‒ із родинних відносин (напр., ухилення від сплати аліментів на утримання дітей ‒ ст. 164 КК, ухилення від сплати коштів на утримання непрацездатних батьків ‒ ст. 165 КК);  13 ‒ із попередньої поведінки особи, якщо вона своїми діями створює небезпеку для ін. особи і внаслідок цього зобов’язана надати їй допомогу (напр., човняр, що взяв на себе обов’язок перевезти людей через річку, повинен надати допомогу пасажирам, які опинилися у воді і стали тонути внаслідок того, що човен перевернувся через перевантаження або шторм). Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим крим. протиправним наслідкам. Так, якщо лікар повинен був з’явитися до хворого і надати йому допомогу, але не міг цього зробити внаслідок повені і розливу ріки, він не може нести відповідальність за ст. 139 КК. Так само ненадання допомоги потопаючому особою, яка не вміє плавати, не може тягти за собою крим. відповідальність за ст. 136 КК за ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпечному для життя стані, оскільки на боці особи відсутня можливість надати таку допомогу. Отже, при оцінюванні можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов’язки, слід ураховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов’язків, покладених на особу, а також її суб’єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. Крим. протиправна бездіяльність, як і дія, може проявитися в одиничному акті невчинення особою конкретної дії, яку вона повинна була і могла вчинити, але може являти собою і декілька (множинність) актів пасивної поведінки, що має місце, напр., при службовій недбалості, коли службова особа неодноразово не виконує покладені на неї обов’язки (ст. 367 КК). Крим. протиправна бездіяльність може відбуватися як одноактно (одномоментно), так й протягом певного, тривалого проміжку часу, зокрема при триваючих крим. правопорушеннях (напр., у разі ухилення від сплати аліментів на утримання дітей ‒ ст. 164 КК). Таким чином, крим. відповідальність за крим. протиправну бездіяльність настає лише за таких умов:  14 а) на особу було покладено спеціал. обов’язок вчинити активні дії, якими було б відвернено настання сусп. небезпечного наслідку; б) у особи була реальна можливість у даній конкретній ситуації вчинити відповідні активні дії і запобігти настанню сусп. небезпечних наслідків. У деяких випадках крим. протиправна бездіяльність може поєднуватися з активними діями, за допомогою яких суб’єкт ухиляється від виконання обов’язкових для нього дій. У таких випадках має місце акт змішаної поведінки ‒ активні дії тут виступають способом вчинення крим. протиправної бездіяльності. Проте у цих випадках об’єктивну сторону крим. правопорушення утворить саме крим. протиправна бездіяльність. Активні ж дії можуть отримати самостійну правову оцінку (кваліфікацію) за наявності в них ознак окремого складу крим. правопорушення. Непереборна сила, непереборний фізичний примус, психічний примус та їх значення для вирішення питання про крим. відповідальність за сусп. небезпечне діяння (дію або бездіяльність). Дія і бездіяльність ‒ це вольові вчинки людини, які являють собою психофізичну єдність зовнішньої (фізичної) та внутрішньої (психічної) сторін її поведінки. При цьому воля особи може бути безпосередньо виражена в її особистих конкретних діях (фізичних чи інформаційних) або опосередковуватися в її вчинках із застосуванням різних механізмів, засобів (напр., вбивство із застосуванням зброї чи отрути), або ж виявлятися в діяльності ін. осіб (напр., залучення до вчинення крим. правопорушення осіб, що не досягли віку крим. відповідальності, психічно хворих тощо). Отже, вольовий зміст дії чи бездіяльності має важливе значення при вирішенні питання про наявність діяння (дії чи бездіяльності) як ознаки об’єктивної сторони складу крим. правопорушення. Але можливі ситуації, коли у вчиненій особою дії чи бездіяльності її воля не виявляється, а тому психофізична єдність діяння відсутня. У таких випадках через наявність певних обставин вчинене діяння (дія чи бездіяльність), в якому відсутній прояв волі самого діяча, втрачає свій крим.-правовий характер. Отже,  15 тут відсутнє і саме діяння (дія чи бездіяльність) як ознака об’єктивної сторони крим. правопорушення. До таких обставин належать: ‒ непереборна сила; ‒ непереборний фізичний примус (насильство); ‒ психічний примус, що відповідає вимогам крайньої необхідності. 1. Непереборна сила ‒ це надзвичайна і нездоланна за даних умов обставина. Джерелом непереборної сили можуть бути явища природи, технічні механізми, хвороба тощо. У діянні, вчиненому під впливом непереборної сили, відсутня воля особи, а отже, відсутнє саме діяння і об’єктивна сторона крим. правопорушення. За таке діяння крим. відповідальність наставати не може (напр., не несе крим. відповідальності за бездіяльність за ст. 139 КК лікар, який не міг з’явитися до хворого і надати йому медичну допомогу внаслідок повені або землетрусу). Так само не підлягає крим. відповідальності особа і за активні дії, які вона виконала внаслідок непереборної сили (напр., під час зіткнення тролейбуса з вантажним автомобілем особа була викинута з кузова автомашини і при падінні збила перехожого, заподіявши йому тілесні ушкодження). Дії такої особи були викликані непереборною силою і тому виключають крим. відповідальність. 2. Під непереборним фізичним примусом розуміють такий протиправний фізичний вплив однієї людини на ін. (насильство ‒ застосування фізичної сили, завдання ударів, побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), що цілком пригнічує волю особи, яка зазнала насильства, внаслідок чого вона була позбавлена можливості обрати бажаний варіант поведінки і вчинила в результаті насильства такі рухи, якими була заподіяна шкода ін. особі, або не вчинила тих дій, які вона повинна була вчинити в даній ситуації. Якщо фізичний примус був непереборним (напр., зв’язаний охоронець не міг перешкодити особам, що вчинили крим. правопорушення, скоїти крадіжку або касир видав особам, що вчинили правопорушення, гроші внаслідок жорстоких побоїв), то у вчиненому діянні особи немає прояву її волі. Непереборний  16 фізичний примус «руйнує» психофізичну єдність діяння, знищує його цілеспрямований і вольовий характер, через що особа не може керувати своїми вчинками. У разі непереборного фізичного примусу в поведінці особи немає дії чи бездіяльності в крим.-правовому значенні (ч. 1 ст. 40 КК), внаслідок чого виключається її крим. відповідальність (див. § 4-5 розд. XIV підручника). Якщо ж фізичне насильство було переборним, тобто коли особа вчинила які- небудь сусп. небезпечні дії під впливом фізичного насильства, що не виключало її можливості керувати своїми діями, то в такому разі питання про відповідальність вирішується за правилами крайньої необхідності (ст. 39, ч. 2 ст. 40 КК). Однак такий фізичний примус повинен розглядатися як обставина, що пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК). 3. Психічний примус ‒ це вимога вчинити певні дії чи, навпаки, не вчиняти тих або ін. дій, які в даній ситуації повинні бути вчинені, під загрозою застосування фізичного насильства, заподіяння матеріальної чи моральної шкоди. У разі псих. примусу має місце загроза або залякування особи, яка піддалася примусу, для того щоб примусити її діяти або не діяти в напрямку, потрібному для того, хто примушує. Безумовно, воля особи, яка піддалася примусу, певною мірою обмежена, внаслідок чого вона відчуває ускладнення в обранні того чи ін. варіанта поведінки. Однак таке обмеження не має абсолютного характеру навіть за умови, що псих. примус підтримується фізичним насильством. У даному разі воля особи, щодо якої застосовується псих. примус, цілком не паралізована і вона все ж має можливість обрати той чи ін. варіант поведінки на свій розсуд. Ось чому сусп. небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), вчинене внаслідок псих. примусу, за загальним правилом, не виключає крим. відповідальності, але розглядається як обставина, що пом’якшує покарання (п. 6 ч. 1 ст. 66 КК). Але дія чи бездіяльність, вчинена внаслідок псих. примусу, не тягне за собою крим. відповідальності лише за умови, що мав місце стан крайньої необхідності. Інакше кажучи, вчинення сусп. небезпечного діяння під впливом  17 псих. насильства (загрози) виключає крим. відповідальність тільки тоді, коли уникнути в даній конкретній обстановці заподіяння шкоди, якою загрожували, було неможливо і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності (ст. 39 КК). § 3. Суспільно небезпечні наслідки: поняття, види, значення Поняття сусп. небезпечних наслідків. Найважливіша соціал. властивість крим. правопорушення ‒ його сусп. небезпечність ‒ полягає в тому, що діяння (дія чи бездіяльність) посягає на сусп. відносини, охоронювані крим. законом, викликає в них певні негативні зміни (шкоду, збиток). Механізм порушення об’єкта (сусп. відносин) і заподіяння йому шкоди може бути різним: в одних випадках негативному, руйнівному впливу піддається суб’єкт сусп. відносин (напр., при вбивстві ‒ ст.ст. 115-119 КК, заподіянні тілесних ушкоджень ‒ ст.ст. 121-125 КК); в ін. ‒ благо (предмет сусп. відносин), яке охороняється правом і у зв’язку з яким існують дані відносини (це насамперед майнові злочини ‒ крадіжка, шахрайство та ін.); у третіх ‒ розривається соц. зв’язок між суб’єктами відносин (ухилення від призову за мобілізацією ‒ ст. 336 КК, ухилення від сплати аліментів на утримання дітей ‒ ст. 164 КК) тощо. В усіх цих випадках об’єкту крим.-правової охорони заподіюється шкода, що і є наслідком крим. правопорушення. Сусп. небезпечні наслідки залежно від характеру і обсягу шкоди, завданої діянням об’єкту, можуть бути поділені на: а) наслідки у вигляді реальної шкоди і б) наслідки у вигляді створення загрози (небезпеки) заподіяння шкоди. Більшість крим. правопорушень завдають реальну шкоду. Це типова ситуація. Вбивство, крадіжка, грабіж своїм наслідком мають конкретну і реальну шкоду, що заподіюється відповідному об’єкту крим.-правової охорони. Разом з тим у чинному зак-ві в деяких випадках встановлюється відповідальність за діяння, що не завдають реальної шкоди конкретному  18 об’єкту, однак ставлять його при цьому в небезпеку заподіяння шкоди. Так, порушення працівником залізничного, водного або повітряного транспорту правил безпеки руху або експлуатації транспорту, а також недоброякісний ремонт транспортних засобів, колій, засобів сигналізації та зв’язку тягне за собою крим. відповідальність за ч. 1 ст. 276 КК у разі створення такими діями небезпеки для життя людей або настання ін. тяжких наслідків. Так само в ч. 1 ст. 135 КК встановлено відповідальність за завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані. Причому, на відміну від ч. 3 ст. 135 КК, тут не потрібно настання смерті особи, яку залишили без допомоги, чи настання ін. тяжких наслідків. Подібні крим. правопорушення одержали в літературі назву «делікти небезпеки» («делікти створення небезпеки»). Тут створення небезпеки («загроза заподіяння шкоди») зовсім не означає, що в об’єкті посягання не відбувається негативних змін. При загрозі порушуються стан захищеності, безпеки сусп. відносин, поставлених під охорону крим. закону, безпечні умови їх функціонування. Ось чому в деліктах небезпеки реальність створення такої небезпеки протиправною дією чи бездіяльністю, тобто загроза заподіяння шкоди об’єкту, повинна бути встановлена як факт об’єктивної дійсності. Таким чином, сусп. небезпечні наслідки ‒ це шкода (збиток), що заподіюється крим. протиправним діянням (дією чи бездіяльністю) сусп. відносинам, охоронюваним крим. законом, або реальна небезпека (загроза) заподіяння такої шкоди. Наслідки крим. правопорушення різноманітні і можуть мати місце в різних сферах: економіки, виробництва, прав людини, екології тощо. Усі вони можуть бути поділені на дві великі групи: наслідки а) матеріального і б) нематеріального характеру. 1. До матеріальних наслідків належить шкода, що має особистий (фізичний) характер (напр., смерть людини при вбивстві, шкода здоров’ю при тілесних  19 ушкодженнях ‒ ст.ст. 115-119, 121-125 КК), а також майнова шкода, (напр., у крим. правопорушеннях проти власності ‒ розд. VI Особливої частини КК). У свою чергу, крим. протиправні наслідки майнового характеру можуть виражатися у так званій позитивній шкоді чи упущеній вигоді (неодержані доходи). Позитивна майнова шкода полягає в тому, що майно, яке перебувало у власності чи володінні потерпілого, протиправно вилучається чи знищується (пошкоджується). У разі ж упущеної вигоди потерпілий не одержує тієї майнової вигоди, яку він має право і можливість отримати за законом, угодою чи на ін. правовій підставі. Таким наслідком буде, напр., несплата в повному обсязі обов’язкових платежів шляхом заниження вартості будинку, що продається. Тут внаслідок обманних дій продавця і покупця держава не одержує тих грошових сум, які вона повинна була одержати при сплаті платежів у повному обсязі. 2. Нематеріальні наслідки – це такі негативні зміни в об’єкті посягання, що поєднані з порушенням тих чи ін. інтересів учасників сусп. відносин, охоронюваних крим. законом, і, як правило, не пов’язані з фізичним впливом на людину як суб’єкта сусп. відносин чи впливом на матеріальні предмети зовнішнього світу (блага), з приводу яких існують сусп. відносини. Тут може бути виділена шкода інтересам політичним (крим. правопорушення проти основ національної безпеки України), організаційним (службові крим. правопорушення, крим. правопорушення проти правосуддя, громадської безпеки, громадського порядку та моральності), соціальним (крим. правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина). Залежно від виду безпосереднього об’єкта, якому сусп. небезпечне діяння заподіює шкоду, наслідки можуть бути поділені на основні та додаткові. Так, шкода, що завдається працівником правоохоронного органу нормальній діяльності держ. апарату при перевищенні влади або службових повноважень (ст. 365 КК), є основним, а шкода, що заподіюється особі, якщо перевищення супроводжувалося насильством або болісними і такими, що ображають  20 особисту гідність потерпілого, діями (ч. 2 ст. 365 КК), ‒ додатковим наслідком. У той же час додаткові наслідки можуть бути поділені на обов’язкові (додатково обов’язкові), тобто такі, які мають місце завжди, в усіх випадках при вчиненні даного крим. правопорушення (напр., шкода, що заподіюється здоров’ю потерпілого при кваліфікованому грабежі ‒ ч. 2 ст. 186 КК), та факультативні (додатково факультативні), що можуть мати місце, але можуть бути і відсутніми при вчиненні даного крим. правопорушення (напр., шкода особі чи власності при вчиненні хуліганства ‒ ст. 296 КК). Законодавець користується різними прийомами описування крим. протиправних наслідків. Так, при крадіжці чужого майна шкода заподіюється власності (ст. 185 КК). Тут вказується один (єдиний) наслідок, що має крим.- правове значення ‒ майнова шкода потерпілому. В ін. випадках у законі вказуються два і більше можливих (альтернативних) наслідків, що виступають обов’язковою ознакою складу крим. правопорушення. Так, у складі руйнування або пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ч. 1 ст. 277 КК) альтернативно зазначені такі наслідки, як аварія поїзда чи судна, порушення нормальної роботи транспорту чи створення небезпеки для життя людей або настання ін. тяжких наслідків. У деяких складах крим. правопорушень містяться вказівки на конкретні наслідки (напр., смерть потерпілого при вбивстві (ст. 115 КК), тілесні ушкодження відповідної тяжкості в складах крим. правопорушень, передбачених ст.ст. 121–125 КК). В ін. статтях КК не дано чіткого описування наслідків («тяжкі наслідки», «особливо тяжкі наслідки», «великий збиток» тощо). Отже, тут у законі застосовуються оціночні терміни і поняття, з’ясування змісту та обсягу яких вимагає уточнення і конкретизації за кожним окремим крим. провадженням. Настання зазначених у законі наслідків в одних випадках є необхідною ознакою основного (простого) складу закінченого крим. правопорушення (напр., поширення епідемій чи епізоотій, настання ін. тяжких наслідків  21 у результаті порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК); в ін., ‒ сусп. небезпечні наслідки відіграють роль кваліфікуючої обставини, що обтяжує відповідальність (напр., знищення або пошкодження лісових масивів загальнонебезпечним способом, якщо ці дії спричинили загибель людей, масову загибель тварин або ін. тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 245 КК). Деякі норми КК пов’язують крим. протиправність і караність діяння з обов’язковим настанням певних сусп. небезпечних наслідків. Так, зловживання владою або службовим становищем тягне за собою крим. відповідальність, якщо воно заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юрид. осіб (ч. 1 ст. 364 КК); порушення військовослужбовцем правил поводження зі зброєю, а також із речовинами і предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, тягне за собою крим. відповідальність, якщо такими діями потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження (ч. 1 ст. 414 КК). Ін. норми пов’язують караність діяння як з фактичним настанням сусп. небезпечних наслідків, так і з можливістю їх настання. Так, порушення правил ядерної або радіаційної безпеки тягне за собою крим. відповідальність, якщо цими діями була створена загроза загибелі людей чи настання ін. тяжких наслідків або заподіяна шкода здоров’ю потерпілого (ч. 1 ст. 274 КК). Сусп. небезпечні наслідки мають важливе значення для конструювання об’єктивної сторони складу крим. правопорушення. В одних випадках наслідки включаються в диспозицію статті Особливої частини КК як обов’язкова ознака складу крим. правопорушення, в ін. ‒ не включаються. Залежно від цього всі крим. правопорушення поділяються на дві групи: крим. правопорушення з матеріальним складом (матеріальні крим. правопорушення) та крим. правопорушення з формальним складом (формальні крим. правопорушення). Крим. правопорушення з матеріальним складом ‒ це такі крим. правопорушення, для об’єктивної сторони яких закон (диспозиція статті КК)  22 вимагає не тільки встановлення діяння (дії чи бездіяльності), а й настання сусп. небезпечних наслідків. Крим. правопорушення з формальним складом ‒ це такі крим. правопорушення, для об’єктивної сторони яких закон вимагає встановлення тільки діяння (дії чи бездіяльності). Наслідки цих крим. правопорушень хоча і можуть іноді наставати, але вони перебувають за межами складу крим. правопорушення, не включаються до об’єктивної сторони складу як обов’язкова ознака і їх встановлення на кваліфікацію крим. правопорушення не впливає. Визнання або, навпаки, невизнання сусп. небезпечних наслідків як ознаки складу крим. правопорушення не є довільним. Наслідки крим. правопорушення в одних випадках мають досить конкретний характер. Ці наслідки можна обчислити, точно визначити зміст, обсяг і характер шкоди. В ін. же випадках такий вимір, конкретизацію наслідків здійснити важко, а іноді і неможливо. У зв’язку з цим законодавець по-різному вирішує питання про визнання чи невизнання наслідків як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони складу крим. правопорушення. Наслідками в крим. правопорушеннях з матеріальним складом, як правило, є шкода матеріального, майнового, особистого або фізичного характеру. До таких крим. правопорушень належать, напр., крадіжка, грабіж, шахрайство, вбивство, заподіяння тілесних ушкоджень тощо. Ці крим. правопорушення вважаються закінченими з моменту настання зазначених у законі сусп. небезпечних наслідків. Так, вбивство вважається закінченим крим. правопорушенням, коли сталася смерть потерпілого; крадіжка ‒ коли особа, яка вчинила крим. правопорушення, протиправно вилучила чуже майно і мала реальну можливість розпорядитися ним за своїм розсудом; тілесні ушкодження ‒ коли здоров’ю людини заподіяно шкоду певного ступеня тяжкості.  23 У крим. правопорушеннях з формальним складом сам факт вчинення сусп. небезпечного діяння, передбаченого крим. законом, утворює закінчене крим. правопорушення. До таких складів належать, напр., шпигунство, одержання неправомірної вигоди, завідомо неправдиве повідомлення про вчинення крим. правопорушення, втеча з місць позбавлення волі чи з-під варти, дезертирство та ін. Крим. правопорушення з формальним складом також заподіюють шкоду сусп. відносинам. Однак вона має, як правило, нематеріальний характер. Ця шкода політична, організаційна, соціальна, моральна. Якщо при вчиненні крим. правопорушення з формальним складом фактично настали які-небудь наслідки, що перебувають за межами складу, вони не впливають на вирішення питання про встановлення підстави крим. відповідальності (складу крим. правопорушення й об’єктивної сторони як його необхідного елемента) і враховуються лише при призначенні покарання. Поділ крим. правопорушень на крим. правопорушення з матеріальним та з формальним складами відбиває об’єктивно існуюче положення, коли в законі: а) по-різному описується об’єктивна сторона складу крим. правопорушення; б) по-різному відображаються сусп. небезпечні наслідки. У крим. правопорушеннях з матеріальним складом необхідно встановити не тільки діяння, а й сусп. небезпечні наслідки, а також причинний зв’язок між ними. У крим. правопорушеннях же з формальним складом для крим. відповідальності достатньо встановити лише факт вчинення сусп. небезпечного діяння; в) по-різному на підставі цього поділу вирішується питання про момент закінчення крим. правопорушення: крим. правопорушення з матеріальним складом вважається закінченим з моменту настання сусп. небезпечних наслідків, а крим. правопорушення з формальним складом ‒ з моменту вчинення самого діяння незалежно від настання наслідків. Значення сусп. небезпечних наслідків. Наслідки, тобто шкода (збиток), заподіяна крим. протиправним діянням, її характер і розмір, багато в чому  24 визначають матеріальну ознаку крим. правопорушення ‒ сусп. небезпечність. Тому наслідок виступає: а) однією з найважливіших підстав криміналізації (декриміналізації) діяння; б) ознакою, на підставі якої проводиться відмежування крим. правопорушення від інших правопорушень; в) обставиною, що враховується судом при призначенні покарання в межах санкції відповідної статті КК (напр., у п. 5 ч. 1 ст. 67 КК тяжкі наслідки названі як обставина, що обтяжує покарання). Якщо ті чи ін. наслідки зазначені в диспозиції статті КК (крим. правопорушення з матеріальним складом), їх встановлення в такому разі є обов’язковим для: ‒ констатації складу крим. правопорушення як підстави крим. відповідальності; ‒ правильної кваліфікації крим. правопорушення та його відмежування від суміжних крим. правопорушень. У разі, коли наслідки (у крим. правопорушеннях з матеріальним складом) відсутні, питання про крим. відповідальність може вирішуватися таким чином: а) якщо діяння вчинене з прямим умислом, то воно кваліфікується як замах на крим. правопорушення; б) якщо жу законі не передбачена відповідальність за крим. правопорушення з ін. формами вини, то відсутність наслідків виключає склад крим. правопорушення і крим. відповідальність. Як обов’язкова ознака складу крим. правопорушення сусп. небезпечні наслідки мають важливе значення для диференціації крим. відповідальності, що виявляється, зокрема, у конструюванні в КК кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих складів або т. зв. спец. норм. § 4. Причинний зв’язок між діянням (дією чи бездіяльністю) та суспільно небезпечними наслідками  25 Теорія і практика крим. права виходять з основного принципу, відповідно до якого сусп. небезпечні наслідки можуть бути поставлені у вину особі лише за умови, що вони перебували в причинному зв’язку з її дією або бездіяльністю. Встановити причинний зв’язок між діянням і сусп. небезпечними наслідками означає дати відповідь на питання: чиє діяння викликало цей наслідок і кому цей наслідок може бути поставлений у вину? Необхідно, таким чином, констатувати, що в об’єктивній дійсності шкідливий наслідок, що настав, викликаний діями саме даної особи, а не діями третіх осіб чи яких-небудь ін. зовнішніх сил. Наука крим. права не створює своєї теорії причинності, а ґрунтується на теорії причинності, чи каузальності (лат. саиsа ‒ причина), розробленій філософією. Філософські категорії «причина» і «наслідок» відображають об’єктивно існуючі причинно-наслідкові зв’язки явищ об’єктивного світу. Ці зв’язки мають універсальний характер. У них одне явище (подія, процес) виступає причиною ін. явища (наслідку) ‒ перше передує другому в часі і є необхідною умовою чи підставою виникнення або зміни чи розвитку другого, тобто причина породжує наслідок. З цих філософських положень випливає, що під причинним зв’язком у крим. праві слід розуміти об’єктивно існуючий зв’язок між діянням ‒ дією чи бездіяльністю (причиною) ‒ і сусп. небезпечними наслідками (наслідком), коли дія чи бездіяльність викликає (породжує) настання сусп. небезпечного наслідку. У науці крим. права з проблеми причинного зв’язку склалися різні концептуальні підходи. До найважливіших з них слід віднести теорію необхідної умови «conditio sine qua non» («необхідна умова, без якої не може бути…»), теорію адекватної причинності, теорію необхідного спричинення. Кожна з цих теорій, базуючись на різних філософських концепціях, розглядає з більшою чи меншою повнотою і науковою обґрунтованістю проблему причинності у крим. праві. Вони мають низку безсумнівних позитивних  26 якостей, але в той же час містять ті чи ін. рішення і висновки, що викликають критичні зауваження. Кожна з цих теорій може бути доповнена новими положеннями, які тією чи ін. мірою могли б поглибити загальне уявлення про причинний зв’язок у крим. праві. При аналізі та встановленні причинного зв’язку між сусп. небезпечною дією (бездіяльністю) і сусп. небезпечними наслідками слід виходити з таких положень. 1. Причинний зв’язок як ознака об’єктивної сторони крим. правопорушення підлягає встановленню у випадках, коли сусп. небезпечні наслідки є обов’язковою ознакою складу крим. правопорушення, тобто в крим. правопорушеннях з матеріальним складом. Звідси випливає, що якщо відсутнє сусп. небезпечне діяння, то немає необхідності встановлювати причинний зв’язок, оскільки немає першої (обов’язкової) ознаки об’єктивної сторони ‒ діяння. У разі відсутності наслідку (за наявності сусп. небезпечного діяння) може мати місце або замах на крим. правопорушення, або склад формального крим. правопорушення, або взагалі відсутність складу крим. правопорушення. Якщо ж причинний зв’язок між діянням і сусп. небезпечним наслідком не встановлено, об’єктивна сторона крим. правопорушення з матеріальним складом відсутня, оскільки наслідок не є результатом сусп. небезпечного діяння, не належить йому. 2. Причинний зв’язок ‒ це об’єктивно існуючий зв’язок між причиною (сусп. небезпечним діянням) і наслідком (сусп. небезпечними наслідками). Причинний зв’язок між крим. протиправним діянням і сусп. небезпечними наслідками існує об’єктивно як факт реальної дійсності поза свідомістю і волею людини ‒ слідчого, прокурора, судді. Цей зв’язок, як зв’язок між явищами об’єктивної дійсності, є таким, що може бути пізнаним. Тому в кожному крим. провадженні для наявності об’єктивної сторони крим. правопорушення з матеріальним складом необхідно встановити (вивчити, пізнати) не тільки  27 діяння і сусп. небезпечний наслідок, а й причинний зв’язок між діянням і наслідками як явищами реальної дійсності. 3. При аналізі причинного зв’язку слід ураховувати, що в природі і суспільстві всі явища взаємопов’язані, перебувають у тісній взаємодії. В об’єктивному світі існують загальний та універсальний каузальний зв’язки. Тому, якщо розглядати всю сукупність причинно-наслідкових зв’язків, ланок та опосередкувань, що призвели до настання сусп. небезпечного наслідку, то досить важко встановити, яке ж явище виступає причиною, а яке ‒ наслідком, оскільки наслідок як результат дії причини в той же час за певних умов сам трансформується в причину і тягне за собою новий наслідок. Тому, щоб чітко повно і точно встановити зв’язок між причиною і наслідком, необхідно штучно (уявно) ізолювати два явища ‒ причину і наслідок, тобто сусп. небезпечне діяння (дію чи бездіяльність) і сусп. небезпечний наслідок, ‒ від ін. причинно- наслідкових ланок і опосередкувань, що так чи інакше перебувають у взаємодії з наслідками. Тільки при такому підході можна встановити, чи є певне діяння причиною даного сусп. небезпечного наслідку. 4. Причинний зв’язок має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку (conditio sine qua non). З цього випливають такі найважливіші вимоги: а) причина (діяння) повинна передувати у часі наслідку. Однак зовнішньої (часової) залежності у послідовному розвитку подій недостатньо, адже відомо, що «після цього» не завжди означає «внаслідок цього» (post hoc non est propter hoc). Напр., під час інвентаризації у завідувача складу. (який пропрацював чотири місяці на цій посаді) виявлено велику нестачу товарно-матеріальних цінностей, у зв’язку з чим він притягався до крим. відповідальності. Розслідуванням встановлено, що нестача утворилася внаслідок розкрадання і недбалості з боку завідувача складу, що працював раніше, який при передачі товарно-матеріальних цінностей новому завідувачу шляхом обману приховав  28 нестачу. У такому разі причинний зв’язок між поведінкою нового завідувача складом і нестачею товарно-матеріальних цінностей відсутній; б) причина (діяння) не тільки має передувати наслідку в часі, а й викликати його. Відомо, що причинний зв’язок за своєю сутністю є зв’язком генетичним (зв’язок породження). Тут діяння завжди повинно викликати (породжувати) сусп. небезпечні наслідки. При цьому сусп. небезпечна дія (причина) як активна форма поведінки людини безпосередньо заподіює шкоду, тобто безпосередньо здійснює негативний, руйнуючий вплив на об’єкт крим.- правової охорони і викликає тим самим сусп. небезпечний наслідок. На відміну від цього бездіяльність заподіює шкоду опосередковано. Це пояснюється тим, що особа при бездіяльності не втручається в розвиток причинного зв’язку для його припинення, не виконує покладеного на неї обов’язку щодо вчинення активних дій, якими вона повинна відвернути шкоду, що загрожує об’єкту. Унаслідок пасивної поведінки особи і дій ін. сил та засобів (дій третіх осіб, сил природи, механізмів, різних процесі?