Лекція 2 на тести PDF

Хоча сучасне МГП оформилося відносно недавно, його коріння сягають глибокої давнини. Перші спроби встановити обмеження на ведення війни можна знайти в кодексах поведінки різних цивілізацій, таких як давньогрецькі, римські та ісламські. На сьогодні є значна кількість наукових досліджень у сфері вивче...

Хоча сучасне МГП оформилося відносно недавно, його коріння сягають глибокої давнини. Перші спроби встановити обмеження на ведення війни можна знайти в кодексах поведінки різних цивілізацій, таких як давньогрецькі, римські та ісламські. На сьогодні є значна кількість наукових досліджень у сфері вивчення воєнних злочинів під час військових конфліктів в ХХ столітті. Так, дослідник Н. Е. Туторов зібрав вичерпну бібліографію з анотаціями, які вказують, «де знайти» джерела інформації щодо ймовірних військових злочинів і воєнних злочинів від давніх і середньовічних часів до конфлікту між Афганістаном і Радянським Союзом. Середньовіччя: Цей період характеризується відсутністю систематичних правил ведення війни. Проте, деякі релігійні доктрини, зокрема християнство та іслам, містили норми, що засуджували жорстокість у війні. Епоха Просвітництва: Ідеї гуманізму та раціоналізму сприяли розвитку міжнародного права загалом і МГП зокрема. Виникли перші спроби кодифікувати правила війни. Перші міжнародні конвенції ХІХ – початку ХХ ст.  XIX століття: Перші міжнародні конвенції, що стосувалися ведення війни, були укладені в середині XIX століття. Вони стосувалися, зокрема, захисту поранених на полі бою.  Початок XX століття: Гаазькі конвенції 1899 і 1907 років стали значним кроком у розвитку МГП. Вони встановили перші всеосяжні правила ведення війни, включаючи заборону певних видів зброї та захист цивільного населення. Міжнародне суспільство визнало війну «злочином проти миру» після Першої світової війни. Ще у 1917 р. Девід Дж. Хілл у «Американському журналі міжнародного права» писав, що принципи гуманності та «конкретне застосування їх у законах війни – звичаєвих чи конвенційних – не завжди можуть бути реально виконаними, навіть коли вони урочисто прийняті; але вони залишаються стандартами поведінки націй і будуть оцінені думкою людства та отримають вирок історії». 1. Друга світова війна та Женевські конвенції: Жахи Другої світової війни підкреслили необхідність міжнародного права, яке б ефективно захищало жертв збройних конфліктів. У відповідь на ці злочини були укладені чотири Женевські конвенції 1949 року, які стали основою сучасного МГП. Ці конвенції регулюють захист поранених і хворих, військовополонених, цивільного населення та осіб, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях.  Організація Об’єднаних Націй, створена після Другої світової війни, розширила концепцію групового забезпечення безпеки. Міжнародне співтовариство загалом вважали, що санкції міжнародного суспільства необхідні проти військових дій, поступово зменшували прямі збитки від війни на глобальній основі. Воєнні злочини японських і німецьких військових злочинців аналізуються в працях Д. Блоксмана, М. М. Нета, В. Полуніної, Ю. Танаки, Т. Хансена, В.Л. Чеа. З 1945 до 1956 рр. відбувалися суди і над японськими мілітаристами. Близько 5700 людей, які працювали на імперські збройні сили Японії, були притягнуті до відповідальності. Близько 4500 осіб було визнано винними і в кінцевому підсумку трохи більше 900 було страчено. Решту винних засудили до позбавлення волі.  2. МГП в другій половині ХХ ст. і на сучасному етапі Після Другої світової війни у різних регіонах земної кулі було зафіксовано понад 250 збройних конфліктів, але вони переважно були збройними конфліктами внутрішнього характеру. Були укладені Додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1977 року, які розширили сферу застосування МГП на нові типи збройних конфліктів, такі як внутрішні збройні конфлікти. З праць, що аналізують воєнні злочини, вчинені в кінці ХХ на початку ХХІ століття варто відзначити дослідження відповідальності за збитки та компенсацію за воєнні злочини хорватського вченого Я. Юга. Ставлення американських урядових кіл до злочинів боснійських сербів вивчено в праці Л.Ріги і Дж. Кеннеді. У статті К. В. Маллінза досліджуються відмінності серед воєнних злочинів, скоєних усіма воюючими сторонами під час громадянської війни в Сьєрра-Леоне (1991– 2002 рр.). Дослідниками (Т. Хансен, С.Р Горіші, С. Ніаварані, С.Г. Замані, М.А. Фазі, П.М. Техрані, М.В. Ахмед, С.А. Шах) проаналізовано специфіку судових переслідувань воєнних злочинців в Бангладеш та Іраку. Натомість Російська Федерація у 2014 р. в результаті анексії Криму і розгортання війни на українському Донбасі зруйнувала всі існуючі міжнародно-правові механізми зі збереження миру в світі, а в 2022 р. розгорнула небачене за масштабами з часів Другої світової війни кровопролитне вторгнення в Україну. Зазначимо, що до військової агресії в Україні російська військові відзначилися здійсненням воєнних злочинів в воєнних кампаніях в Чечні, Грузії, Сирії. Так, значною мірою наслідком участі армії російської федерації у громадянській війні в Сирії стало те, що станом на січень 2017 року з Сирії було близько 5 мільйонів біженців, 6,3 мільйона внутрішньо переміщених осіб, 13,5 мільйонів сирійців потребували гуманітарної допомоги, а за оцінками, кількість загиблих внаслідок війни становила 500 тисяч. Тобто можна стверджувати, що воєнні злочини вже є невід’ємною частиною військової культури росіян. Так само як організовані після Другої світової війни британськими військовими 131 судовий процес у Сінгапурі, засвідчили, що більшість підсудних у цих процесах не заперечували своєї причетності до відповідних військових злочинів; натомість ці обвинувачені стверджували, що їхня поведінка відповідала японським нормам, віруванням і звичаям.