Т26 Природні ресурси PDF

ТЕМА 26. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ. ВИДИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ. РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ КРАЇН СВІТУ. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ. ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ. 1. Природні ресурси. Види природних ресурсів. Ресурсозабезпеченість країн світу. 2. Природно-ресурсний потенціал Укра...

ТЕМА 26. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ. ВИДИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ. РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ КРАЇН СВІТУ. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ. ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ. 1. Природні ресурси. Види природних ресурсів. Ресурсозабезпеченість країн світу. 2. Природно-ресурсний потенціал України. Природокористування та його наслідки.  1. ПРИРОДНІ РЕСУРСИ. ВИДИ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ. РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ КРАЇН СВІТУ. Природа - сукупність природних умов існування людського суспільства, на які внаслідок своєї господарської діяльності людство здійснює прямий чи опосередкований вплив та задовольняє свої потреби. Людина, як елемент природи є частиною складної системи «природа - суспільство». Всі елементи природи формують навколишнє середовище. У поняття «довкілля» не входять створені людиною предмети (будівлі, автомобілі та ін.), оскільки вони оточують окремих людей, а не суспільство в цілому. Однак ділянки природи, змінені діяльністю людини (міста, сільськогосподарські угіддя, водосховища, лісосмуги), входять в навколишнє середовище, так як створюють середовище суспільства. Природні умови – це природні об’єкти і явища, що впливають на життєдіяльність і функціонування географічної оболонки, проте не залучаються у виробничу і невиробничу діяльність суспільства. Вони виступають передумовою формування природних ресурсів. Природні ресурси - це компоненти природи, що використовуються людиною з часу її існування, сприяють створенню матеріальних благ, відтворенню трудових ресурсів. До природних ресурсів відносять: корисні копалини, ґрунт, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, вода, клімат, сонячна і космічна радіація. Сукупність природних ресурсів та природних умов для життя суспільства, що використовуються сьогодні чи можуть бути використані в майбутньому, називають природними благами.  Складники природно-ресурсного потенціалу. Важливою передумовою розвитку господарства країни є наявні природні умови та природні ресурси на її території. Природно-ресурсний потенціал (ПРП) – сукупність наявних природних ресурсів і природних умов певної території (світу, регіону, країни чи її частини), що фактично використовується або може бути використана у господарстві. До основних компонентів природно-ресурсного потенціалу належать:  Природні ресурси є найважливішим складовим елементом природно-ресурсного потенціалу. Географія природних ресурсів вивчає розміщення і структуру окремих видів ресурсів, дає їм економічну оцінку, визначає рівень забезпеченості, а також розглядає питання їхнього відтворення, раціонального використання й охорони. Природні ресурси можна класифікувати за характером відновлення і за належністю до компонентів природи. За характером відновлення їх поділяють на: Вичерпні природні ресурси, мають кількісні обмеження. Одні з них можуть відновлюватися за сприятливих природних умов або допомоги людини (штучна очистка води, повітря, підвищення родючості ґрунтів, відновлення поголів'я диких тварин та ін.). До невичерпних природних ресурсів відносять ресурси, які знаходяться в «необмеженій» кількості: космічні (сонячна енергія і викликані нею природні сили – морські припливи і відпливи та ін.), кліматичні (атмосферне повітря, тепло і волога атмосфери, енергія вітру), водні. За належністю до компонентів природи вирізняють такі основні види ресурсів: мінеральні кліматичні водні ґрунтові біологічні рекреаційні космічні  В основі економічної класифікації природних багатств закладено їх переважне використання у сферах і галузях господарської діяльності тобто за призначенням, згідно таких ознак виділяються ресурси: промислові — паливні, енергетичні, металічні, агрохімічні, будівельні, водні, лісоресурси та іні сільськогосподарські — ґрунтово-земельні, тобто родючість ґрунтів; вода для зрошування; сума температур і опади вегетаційного періоду; тобто кліматичні умови; промислові тварини та рослини і ін. ресурси невиробничої сфери (рекреаційні): водоймища та їх використання для потреб населення; ліси навколо міст і природоохоронні ліси; ресурси для відпочинку та оздоровлення людей (рекреаційні та бальнеологічні); ресурси спортивної охоти і рибальства та ін Мінеральні корисні копалини – це природні ресурси, які мають велике значення для господарського розвитку різних країн. Ці копалини формуються в надрах землі і мають такі основні ознаки, як унікальність, надзвичайну цінність та обмеженість. Вони є джерелом сировини для промисловості і запасами енергії, необхідними для економічного зростання.  З паливних ресурсів (вугілля, нафта, газ, уран, горючі сланці, торф) головні - кам'яне і буре вугілля, нафта, природний газ. Відомо понад 3,6 тис. вугільних басейнів і родовищ у 75 країнах світу з розвіданими запасами (60% припадає на кам'яне, 40% - на буре вугілля). Більша частина вугілля (90%) знаходиться у Північній півкулі. Найбільш багаті на вугілля Азія, Північна Америка і Європа. Головна частина цих запасів сконцентрована в Аппалачському (США), Рурському (Німеччина), Сілезькому (Польща), Кузнецькому, Кансько-Ачинському, Тунгуському (Росія), Фушунському (Китай) басейнах. У Південній півкулі значні запаси вугілля є у Південній Африці та Австралії. Нафтогазоносних басейнів розвідано понад 600, розробляється - 450. Розвідані запаси нафти складають 150 млрд. т, природного газу - 135 трлн м3. Особливе значення мають родовища нафти і газу з величезними запасами - таких у світі близько 50. Більше половини з них знаходиться в країнах Близького і Середнього Сходу (Саудівська Аравія, Ірак, Кувейт, Іран, ОАБ), у Латинській Америці (Венесуела, Мексика). Значні запаси є в Росії, США, Китаї, Лівії, Норвегії. Потенційні ресурси урану оцінюють у 10 млн. т. У першу десятку країн добувачів і експортерів урану входять Австралія, ПАР, Нігерія, Бразилія та ін.  Структура світових Структура світових Частка найбільших Частка 10 найбільших запасів/видобутку вугілля запасів/видобутку нафти країну світових запасах країн у світовому природного газу видобутку природного газу  Рудою називають мінерали та гірські породи, які містять у своєму складі певну частку одного або кількох металів та які економічно доцільно використовувати для переробки. За призначенням рудні ресурси поділяють на ті, що є сировиною для чорної металургії (залізні й марганцеві), кольорової металургії (алюмінієві, мідні, поліметалічні, олов’яні та інші), рідкісноземельні та благородні метали.  Видобувають залізні руди понад 50 країн в обсязі 2,4 млрд тонн на рік. 80% усього їх видобутку припадає на три країни: Китай (43 % світового видобутку), Австралія (20%) та Бразилія (17%). Багаті на вміст заліза руди постачають на світовий ринок Індія, Австралія та Бразилія. Видобуток ведеться переважно кар’єрним способом. У зв’язку з поступовим виснаженням ресурсів усе більше зазнають переробки залізні руди з низьким умістом заліза. Поблизу місць видобутку відбувається збагачення руд. У більшості країн Європи родовища залізних руд виснажено. Україна дає близько 3% світового видобутку залізних руд, посідаючи 6-те місце в світі та 1-ше в Європі. Значний їх видобуток веде Швеція. Поклади марганцевої руди утворилися у давній корі вивітрювання, яка сформувалася внаслідок руйнування поверхні щитів на давніх платформах. Світові запаси марганцевих руд оцінюють у 21,3 млрд тонн, понад 95% яких зосереджено у 13 країнах: Південній Африці, Україні, Казахстані, Габоні, Бразилії, Китаї, Австралії та ін. Ці країни дають понад 70% світового видобутку даної сировини. Видобуток марганцевих руд здійснюється переважно кар’єрним способом з використанням високопродуктивних екскаваторів. Найбільше марганцевих руд видобувають Південна Африка, Україна, Казахстан, Габон, Бразилія, Китай, Австралія. У перспективі є намір видобувати залізо-марганцеві конкреції з ложа Тихого, Індійського та Атлантичного океанів. їх сумарні запаси перевищують у кілька разів усі розвідані родовища на суходолі.  Руди кольорових металів. Сировиною для кольорової металургії є руди кольорових металів, які поділяють на легкі (вміст корисної речовини в яких достатньо високий: алюмінієві, магнієві, титанові руди) та важкі (з малим умістом металу: мідні, свинцево-цинкові, олов’яні руди). Більшість руд кольорових металів мають магматичне походження й залягають у надрах землі у поясах складчастості різного віку. Так, мідні та поліметалічні руди знаходять у складчастих поясах Кордильєр-Анд та Альпійсько-Гімалайському поясі, вольфрамові та олов’яні руди - у Тихоокеанському рудному поясі в Азії. У наш час у господарстві найбільше значення мають мідь та алюміній. Мідь міститься у понад 200 мінералах, з яких промислове значення мають лише близько 20, більшість з яких є сполуками із Сульфуром, вміст металу - 0,3-5,0%. Найбільшими мідними поясами є Кордильєри-Анди (Чилі, Перу, Мексика, США, Канада) та «мідний пояс» Африки (Замбія, Демократична Республіка Конго), що сформувався уздовж розлому земної кори в межах Африканської платформи. Понад 1/3 мідних руд видобуває Чилі. До найбільших країн, що видобувають цю сировину, також належать США, Перу, Китай, Австралія, Росія, Індонезія, Канада. У Європі мідні руди видобувають у багатьох країнах, але великим обсягом видобутку вирізняється лише Польща.  Алюмінієві руди формуються в корі вивітрювання. Освоєними районами їх поширення є північ Австралії, країни Гвінейської затоки, Карибського басейну, Середземномор’я. Алюміній міститься у близько 250 мінералах, але промислове значення мають лише кілька. Найбагатшими з них на вміст металу є боксити (30-60% алюмінію). Їх розвідані запаси становлять 30 млрд тонн. Понад половину їх покладів припадає на Гвінею (27% світових запасів) та Австралію (25%). Також значні запаси бокситів є у Бразилії, Ямайці, Росії, Китаї, Індії. За видобутком бокситів вирізняються Австралія, Бразилія, Гвінея, Китай, Ямайка. Серед європейських країн видобуток бокситів ведеться в Угорщині, Греції, Хорватії, на півдні Франції. Рідкісноземельні метали. Усього нині відомо 17 рідкісноземельних металів та близько 250 мінералів, до складу яких вони входять. Рідкісноземельні метали зазвичай залягають разом по кілька видів у одному зразку гірської породи. Найпоширенішим у земній корі з цієї групи є церій, найменш поширеними - тулій та лютецій. Залягають рідкісноземельні метали у корі вивітрювання на щитах давніх платформ та прибережних морських розсипах. Лідерами за їх покладами є Китай (41 % світових), Росія (18 %) та США (12 %), а за видобутком - Індія, Китай та Бразилія. Відкриті значні поклади рідкісноземельних металів на дні Тихого океану в районі Гавайських остовів та Французькій Полінезії. Найбільше використовують рідкісноземельні метали у скляній промисловості для суттєвого підвищення прозорості скла, а також для виробництва скла певного призначення: що поглинає ультрафіолетові промені сонця, пропускає інфрачервоні промені, жаростійкого скла. Крім того, рідкісноземельні метали широко застосовують у хімічній промисловості для одержання високоякісних фарб, лаків, пігментів. У нафтопереробній промисловості ці метали слугують каталізаторами. Сумарні запаси рідкісноземельних металів оцінюють у 100-110 млн тонн. Нині у світі щорічно видобувають близько 125 тис. тонн цих металів. Благородні метали. До благородних належать 8 металів: золото, срібло, платина, а також 5 металів з групи платини (іридій, осмій, паладій, родій та рутеній). Свою назву вони одержали через високу хімічну стійкість та гарний зовнішній вигляд в ювелірних виробах. Хоча використовуються вони не лише в ювелірній справі. З них виготовляють контакти з великим ступенем надійності, що стійкі до корозії. Благородні метали та їх сплави використовують у виробництві хімічного та лабораторного обладнання, медичних інструментів, електротехнічного обладнання, мобільних телефонів, комп’ютерів, акумуляторних батарейок, космічної техніки. Метали групи платини тугоплавкі, тому широко застосовуються в техніці. Благородні метали (переважно золото) мають функцію валютних металів, визначаючи рівень золотовалютних запасів країни, а також з них виробляють колекційні монети та зливки. Нині найбільший золотовалютний запас мають США (8133,5 т), Німеччина (3 384,2 т) та Італія (2451,8 т). Загальний запас золота усіх країн ЄС (10 784 т) робить валюту евро найбільш забезпеченою у світі. Благородні метали мають магматичне походження, тому їх родовища розвідують на щитах давніх платформ або у поясах складчастості. Часто знаходять зливки самородного золота та платини. Інші благородні метали трапляються у складі гірських порід, а також на берегах річок у вигляді розсипів металів, які мають осадове уламкове походження. Попит на благородні метали постійно зростає. Найбільшими запасами золота вирізняються Південна Африка, США, Канада, Австралія, Індонезія та Росія. Через високі темпи видобутку меншає в світі кількість родовищ цього жовтого металу. Його нові поклади відкривають лише у Південній Африці. Левову частку видобутку золота здійснюють Китай (17,5%), Австралія (10,4%), Росія (9,5%), США (9,1 %), Південна Африка (6,8%), Перу (7,3%), Канада (5,1%), Мексика (4%), Гана (3,9%) та Індонезія (3,8%). Щорічні обсяги видобутку срібла на початку XXI ст. зросли втричі. Людство вже використало 95 % усіх відомих запасів срібла, тому найближчим часом на нас очікує його дефіцит. Найбільші запаси срібла нині сконцентровані у Перу (20% світових), Польщі (14,2%), Чилі (12,8%), Австралії (11,5%) та Росії (11,3%). Найбагатші родовища срібла розташовані у Мексиці, Перу та Китаї. Натомість найбільше срібла видобувають Мексика (19% світового видобутку), Китай (17%), Перу (16,5%), Австралія (8,5%) та Росія (6,7%).  Родовища платини та металів її групи зазвичай трапляються у покладах нікелю, міді та золота. Вони є одними з найбільш рідкісних металів у земній корі. До середини XVIII ст. платина була відома лише в Америці. У Старому Світі про неї взагалі не знали. Серед нечисленних родовищ найбільш відомі - у Південній Африці (87,5 % покладів), Росії (8,3 %) та США (2,5%). Важка й м’яка платина широко використовується у ювелірній справі, для виробництва монет, у медицині, виготовленні дзеркал для лазерної техніки, елементів опору, дисплеїв, у механізмах автомобілів. У світі видобувають платини у 14 разів менше, ніж золота - 183 т. Майже 98% усього видобутку припадає на 5 країн: Південну Африку (72,7%), Росію (13,4%), Зімбабве (6%), Канаду (3,8%) і США (2%). Японія також виробляє платину та метали її групи, але не з власних родовищ, а вилучає як побічний продукт з імпортних руд кольорових металів. Росія СШАІнші Канада США Інші 8% 3% 2% 4% 2% 2% Зімбабве 6% Росія 13% Південна Африка 73% Південна Африка 87% Нерудні ресурси світу. Запаси нерудної сировини розміщені по світу вкрай нерівномірно. Так, понад 80% покладів фосфоритів припадають на США, Марокко, Сенегал, Того. 3/4 усіх покладів калійних солей світу сконцентровано у Канаді, Білорусі, Росії та Німеччині. Найбільші запаси самородної сірки - у США, Мексиці, Польщі, Україні. Найбільші поклади алмазів відомі у країнах Африки (Південна Африка, Демократична Республіка Конго, Намібія, Ботсвана), Росії (Східний Сибір), на півночі Канади. Австралійські родовища алмазів сильно виснажено.  Кліматичні ресурси - невичерпні природні ресурси, що містять сонячну енергію, вологу та енергію вітру. Кліматичні ресурси не споживаються безпосередньо в матеріальній та нематеріальній діяльності людей, не знищуються у процесі використання, але можуть погіршуватись (забруднюватись) або покращуватись (за умови цілеспрямованої діяльності). Поєднання тепла, вологи, водного режиму, ґрунтів певної території, що використовуються в сільському господарстві, називають агро-кліматичними ресурсами.  Рекреаційні ресурси - сукупність природних та антропогенних об'єктів і явищ, що їх можна використовувати для відпочинку, лікування й туризму. Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно- технічні геосистеми, об'єкти і явища природи, їхні компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території. Розрізняють: природні і соціально-економічні (або природні і культурно- історичні) ресурси рекреаційної діяльності. Природні рекреаційні ресурси - це особливості природи, природні та природно-технічні геосистеми, тіла, явища природи, їх компоненти й властивості, природоохоронні об'єкти. Соціально-економічні рекреаційні ресурси - культурні об'єкти, пам'ятки історії, архітектури, етнографічні особливості території. Фактори привабливості рекреаційно-туристичних ресурсів,% До основних об'єктів рекреаційних ресурсів належать: 1) узбережжя теплих морів; 2) береги річок, озер та водосховищ; 3) лісові масиви; 4) передгір'я та гірські країни; 5) міста — столичні та історичні центри; 6) міста- курорти або курортні місцевості; 7) релігійно-культові комплекси та окремі споруди, розташовані поза межами населених пунктів; 8) давні міста, фортифікаційні споруди (печерні міста, фортеці тощо), каменярні; 9) підземні печери; 10) масові видовищно-розважальні заходи (спортивні, культурні, ділові тощо).  Загальну кількість води на Землі оцінюють у 1386 млн км3. Близько 97,5 % — солоні води океанів і морів (середня солоність 35 ‰), частини підземних водоносних горизонтів і солоних озер. Прісна вода становить 2,5 % від загальної кількості води. Більшість прісної води (68,7 %) накопичується в льодяному покриві Арктики та Антарктиди, а також у гірських льодовиках. Близько 30,1 % представлено прісними підземними водами. Тільки 0,3 % прісної води знаходиться в легкодоступних поверхневих водних об’єктах — озерах (0,26 %) і річках (0,006 %). Теоретично природні води вважаються поновлюваним та невичерпним ресурсом. Але останнім часом вони відносяться до категорії обмежених, тому що світовий рівень водоспоживання випереджає процеси природного відновлення прісної води. Останнє десятиліття свідчить, що водні ресурси в усьому світі перебувають під серйозною загрозою через зростання населення, потреб сільського господарства та промисловості, а також посилення наслідків зміни клімату. Відповідно до даних Інституту світових ресурсів, близько однієї третини населення планети – майже 2,6 млрд чол. проживає у країнах із значним дефіцитом води, а ще 1,7 млрд – у 17 державах стикаються з крайнім її дефіцитом. Близько десяти країн у посушливих зонах Ближнього Сходу потерпають від найбільш гострої нестачі води, а в Індії через її надмірне споживання та неефективне управління водними ресурсами нестача води досягла критичного рівня. Пакистан, Еритрея, Туркменістан та Ботсвана також зіткнулися з проблемою крайньої нестачі водних ресурсів.  Річковий стік серед поверхневих вод суші (води річок, озер) є найбільш доступним і (що найважливіше) відновним ресурсом. Граничним чинником для використання поверхневих вод із будь-якого водозбору є середня кількість атмосферних опадів у басейні на рік. Загальний об’єм річкового стоку на Землі становить близько 42 780 км3/рік. На поверхні планети він розподілений нерівномірно (%): У питомих показниках у перерахунку на одну людину картина змінюється (м3/рік/людину) У світі в середньому припадає 6800 м3/рік/людину річкового стоку. Земельні ресурси – це сільськогосподарські землі та інші земельні ділянки, які використовуються або можуть бути використаними при сучасному рівні розвитку продуктивних сил суспільства в різних галузях діяльності людини. Площа Землі становить 510 млн. км кв. Більшу її частину займає Світовий океан – 361 млн. км кв (70,8%), а площа суші займає 149 млн. км кв (29,2%). Територія суші є неоднорідною: 9% більше 70% її площі займають рівнини, 21% рівнини 21% - гори та 9% льодовики і вічні сніги. гори 70% льодовики та вічні сніги Якщо із складу суші виключити Антарктиду (15 млн. км кв), то площа земельних ресурсів, які використовує людство, становить 134 млн. км кв, або 26% поверхні Землі. За рахунок впливу різноманітних лімітуючи чинників більша частина суші не є придатною для ведення сільського господарства. Це обширні пустелі Африки, Австралії, Азії, гірські території з виходами скальних порід, величезні заболочені простори північної півкулі (Росія, Канада, Аляска), лісотундра і тундра. Сільськогосподарські угіддя в світі займають 37,1%, в тому числі рілля становить лише 10,4%. Найвищі показники ріллі характерні для Європи та Азії, що обумовлено значною землеробською освоєністю території та високою щільністю населення. Світові земельні ресурси (млн. га) В тому числі Загальна Земельний В т.ч. площа Землі, що Необроб- фонд В т.ч. рілля Луки і території обробляються лювані землі Лісові землі Інші землі пасовища Росія 1709,8 1690,4 129,4 128,9 1561 84,2 767,8 709 Європа 589 570 187 170,3 383 83 158 142 Азія 3174,8 3085,4 516,4 470,1 2569 1000,8 562,2 1006 Африка 3031,2 2963,5 192,9 173,4 2770,6 901 682 1187,6 Північна і Центральна 2239,1 2137 277,4 269,8 1859,6 362 709 788,6 Америка Південна 1783,2 1752,9 120,5 99,1 1632,4 496 825 311,4 Америка Австралія і 856,4 849,1 52,8 50,1 796,3 430 157 209,3 Океанія Світ в цілому 13383,5 13048,3 1476,4 1361,7 11571,9 3357 3861 4353,9 В % до загальної 100 11,3 10,4 88,7 25,8 29,6 33,3 площі Значні площі орних земель у світі, розташовуючись в арідних умовах, потребують зрошення. Розширення площі ріллі в регіонах з недостатнім зволоженням вимагають розширення площ зрошувальних земель. Темпи приросту зрошувальних земель в світі досягли 3,5 млн. га в рік. Близько 80% всіх зрошувальних площ розташовані в Азії та Північній Америці. Лісові землі у структурі світового земельного фонду займають 29,6% від площі суші, а найбільші їхні площі розміщені в тропічному поясі південної Америки і на півночі Азії, в межах Росії. Четверту частину світових земельних ресурсів займають луки та пасовища, які використовуються для тваринництва. Найбільші площі цих угідь розташовані в Африці, сухих степах, тундрі і лісотундрі. В тому числі В % до площі орних Орні землі зрошувальні земель Росія 128,9 5,4 4,2 Європа 170,3 19,8 11,6 Азія 470,1 175,4 37,3 Африка 173,4 12,3 7,1 Північна і Центральна 269,8 30,1 11,2 Америка Південна 99,1 9,8 9,9 Америка Австралія і 50,1 2,6 5,2 Океанія Світ в цілому 1361,7 255,4 18,8  Світові земельні ресурси в розрахунку на одного жителя (1995 р.) Площа земельного Сільськогосподарські Рілля Лісові землі фонду землі Населення З кожним десятиріччям в світі (млн. чол.) Всього На одного Всього На одного Всього На одного Всього На одного (млн. га) жителя (га) (млн. га) жителя (га) (млн. га) жителя (га) (млн. га) жителя (га) все більшої гостроти набуває Росія 148,1 1690,4 11,41 213,6 1,44 128,9 0,87 767,8 5,18 проблема землезабезпечення Європа 580,7 570 0,98 270 0,46 170,3 0,29 158 0,27 населення. Загальна кількість Азія 3488 3085,4 0,88 1517,2 0,44 470,1 0,13 562,2 0,16 населення світу постійно Африка 738,7 2963,5 4,01 1093,9 1,48 173,4 0,24 682 0,92 Північна і зростає. Центральна 461,2 2137 4,63 639,4 1,39 269,8 0,58 709 1,54 Америка Південна 322,3 1752,9 5,44 616,5 1,91 99,1 0,31 825 2,56 Америка Австралія і 28,8 849,1 29,48 482,8 16,76 50,1 1,74 157 5,45 Океанія Світ в 5767,8 13048,3 2,26 4833,4 0,84 1361,7 0,24 3861 0,67 цілому Площа сільськогосподарських угідь на одного жителя в окремих країнах світу та в Україні, га  До біологічних ресурсів належать всі живі організми, у тому числі й організми, які людина окультурила, тобто культурні рослини і свійські тварини, що їх використовують у промисловості та сільському господарстві. У біосфері загалом переважає рослинна маса (фіто- маса), яка становить 97-99 %, і лише 1-3 % припадає на тварин (зоомасу), серед яких переважна більшість - безхребетні організми (90-95 %). Завдяки здатності організмів розмножуватися всі біологічні ресурси відносять до відновлювальних. Утім людина має підтримувати умови, за яких це відновлення буде здійснюватися, адже за сучасного використання біологічних ресурсів значній їхній частині загрожує знищення. Біологічні ресурси - усі живі організми, що є джерелом необхідних для людини матеріальних благ (їжі, сировини для промисловості, матеріалу для селекції культурних рослин, сільськогосподарських тварин і мікроорганізмів) і які використовують для рекреації. Складовими біоресурсів є біомаса Світового океану і біомаса суходолу. Біомаса Світового океану становить 43 % біомаси планети. Щорічно з океанічних вод добувають 85-90 млн т риби, молюсків, ракоподібних та інших організмів. Це забезпечує близько 20 % потреби людства в білку тваринного походження. Загалом біологічні ресурси океану поділяють на три основні групи: планктон - організми, які населяють товщу води і пасивно переносяться течіями (мікроскопічні водорості, медузи, дрібні рачки та ін.); нектон - організми, що живуть у товщі води і активно пересуваються (риби, кальмари, восьминоги, дельфіни, кити); бентос - донні мешканці (водорості, коралові поліпи, губки, морські зірки, краби).  За значенням і масштабами промислу провідне місце серед біологічних ресурсів океану посідає нектон. Так, на вилов риби припадає 85 % біомаси океану, яку використовує людина. Донні рослини і тварини (бентос) використовуються поки недостатньо: в основному двостулкові молюски (гребінці, устриці, мідії), голчасті (морські їжаки), ракоподібні (краби, омари, лангусти). Нині щораз більше застосовують водорості. Так, мільйони людей вживають їх в їжу. З водоростей отримують ліки, крохмаль, клей, виготовляють папір, тканини. Водорості - відмінний корм для худоби і якісне добриво. Рибопродуктивність Світового океану (кг/км2)  Біомасу суходолу, як і Світового океану, утворюють рослини (фітомаса) і тварини (зоомаса). Рослинні ресурси представлені як культурними, так і дикорослими видами. Існує майже 6 тис. видів окультурених рослин, проте значно поширених на Землі налічують 80-90 сільськогосподарських культур, а найпоширенішими з них є лише 15-20 видів, як-от: пшениця, рис, кукурудза, ячмінь, батат, соя тощо. Серед дикорослої переважає лісова рослинність, що формує лісові ресурси. До лісових ресурсів належать: деревина, гриби, плоди, ягоди, горіхи, лікарські рослини тощо. Ліси мають важливе водоохоронне, кліматорегулювальне, ґрунтозахисне, протиерозійне та рекреаційне значення. Ліси світу утворюють два величезні пояси. Північний лісовий пояс розташований у зоні помірного й субтропічного поясів на території Росії, США, Канади, Фінляндії, Швеції тощо. На нього припадає майже половина всіх лісових масивів у світі, що представлені на 2/3 хвойними породами. Південний лісовий пояс охоплює території екваторіального, субекваторіального й тропічного поясів (Амазонія, басейн р. Конго і Південно-Східна Азія), майже 97 % його складу - широколистяні породи. Розміри лісової площі світу становлять 40 млн км2, і на одного мешканця планети в середньому припадає приблизно 1 га лісу. Загальні запаси деревини в лісах світу оцінюються у 350 млрд м3. Найбільша площа лісів збереглася в Євразії (майже 40 % усіх світових лісів), найменшу лісистість має Австралія. Найінтенсивніше винищуються екваторіальні ліси, що призвело до втрати майже 15 % лісів Амазонії («легенів планети»).  До біологічних ресурсів тваринного світу належать тварини, які прямо або опосередковано використовуються для різних потреб людини. Основними вигодами для людини від тварин є: їжа (м’ясо, яйця, молоко), матеріали (вовна, шкіра), лікарські засоби, добриво, транспорт (коні, верблюди, мули, віслюки, буйволи), прикраси (слонова кістка, перли устриць, корали). За період з 1600 р. і донині людиною було знищено понад 160 видів і підвидів птахів і майже 380 видів перебуває під загрозою зникнення. Серед ссавців уже зникло понад сотні видів і майже 250 видів є під загрозою зникнення. Так, в Австралії з її унікальною фауною зникло або є під загрозою зникнення, за різними даними, майже 40 % ендемічних видів, в Європі на межі знищення перебувають чимало видів ссавців і понад 30-50 % усіх видів птахів. Розміщення біологічних ресурсів залежить від: зміни кліматичних умов від екватора до полюсів (широтна зональність); зміни умов від океану у глиб материка (секторність) особливості гірських порід, ґрунту, саме вони визначають поєднання рослинних та тварин угруповань на кожній окремій ділянці тієї чи іншої зони.  2. ПРИРОДНО-РЕСУРСНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ. ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ ТА ЙОГО НАСЛІДКИ. Природно-ресурсний потенціал (ПРП)– це сукупність природних ресурсів та природних умов, які властиві певній території. Він є важливим фактором розміщення та розвитку її продуктивних сил і визначається кількістю, якістю, сполученням природних ресурсів території. Україна володіє потужним природно-ресурсним потенціалом, що визначається її природним капіталом. Це сукупність ресурсів – об’єктів і систем живої та неживої природи, компонентів навколишнього природного середовища, які містять природно-ресурсний потенціал, мають споживчу вартість і можуть бути використані у процесі суспільного виробництва для задоволення матеріальних і культурних потреб людини й суспільства. Таким чином, природно-ресурсний потенціал як джерело добробуту нації уречевлюється у природному капіталі відповідних природних ресурсів – водних, земельних, лісових, мінерально-сировинних, екосистемних тощо, які становлять у сукупності природне багатство держави. Вартість природного багатства України (за оцінками ДУ ІЕПСР НАН України ) орієнтовно визначено в розмірі 133 млрд дол. США, з яких на водний капітал припадає 6,4 % (8,6 млрд дол.); земельний – відповідно 44,7 (59,5); лісовий – 8,0 (10,6); мінеральний – 24,8 (32,9), екосистемний капітал – 16,1 % (21,4 млрд дол. США). Земельний капітал є головним ресурсом, мінеральний – відіграє провідну роль у формуванні виробничого потенціалу держави, водні та лісові ресурси – мають важливе структуроформуювальне і допоміжне значення для національного господарства Територіальні особливості зосередження, а також використання природно-ресурсного потенціалу по регіонах України показують, що нерівномірність розподілу вартості природних ресурсів у просторовому вимірі можна описати законом Парето зі співвідношенням, близьким до 30 : 70, тобто на 30 відсотків регіонів (переважно території південного сходу держави та Придніпров’я) припадає 70 відсотків природного багатства. У більшості регіонів забезпеченість природним багатством населення є середньою та нижчою ніж середня, але близькою до середньоукраїнського значення. В Україні, як і світі загалом, прісна вода є стратегічним ресурсом. У сучасних умовах зростання дефіциту якісної питної води та водних ресурсів першочерговими заходами слід вважати її раціональне використання та всебічне збереження. Доступні для широкого споживання водні ресурси України формуються переважно у басейнах Дніпра (місцеві – 19,7 км3 , сумарні – 53,9 км3 ), Дністра (9,9 і 10,7 відповідно), Сіверського Дінця (3,2 і 5,1), Південного (3,2) та Західного (0,9 км3 ) Бугу, а також малих річок Приазов’я (1,13 км3 ) та Причорномор’я (0,91 км3 ). Більшість із річок має транскордонний статус, що значно обмежує використання водних ресурсів для внутрішніх потреб країни: майже 40 % становить транзитний стік, частину якого використовують сусідні держави. Населення і галузі національної економіки щорічно потребують залучення у господарський обіг значних об’ємів води. Забір прісної води та співвідношення її забору з різних джерел в Україні, по роках, тис. м³ (за даними Державної служби статистики України) Незважаючи на закономірність зменшення забору і використання води протягом останніх років, інтенсивність водокористування в Україні залишається на високому рівні. Сьогодні витрати води становлять близько 15 % середньобагаторічного місцевого стоку, що перевищує екологічну ємність водних об’єктів. Однією з головних проблем нашої країни, пов’язаних із водними ресурсами, є також незбалансованість схеми розміщення підприємств із найбільшою водоємністю та особливостей природного формування водних ресурсів регіонів, значні диспропорції в балансі використання поверхневих і підземних вод. Наводимо загальні показники водокористування в Україні 2020 року Доступ до сталого та безпечного водопостачання і водовідведення визначається суттєвими відмінностями для міського та сільського населення. Згідно з останніми даними, централізоване водопостачання охоплює понад 99 % міст, 90 – селищ міського типу і 30 % сільських населених пунктів. Решта сільського населення використовує воду з вуличних водозабірних колонок (близько 20 %), колодязів та інших джерел (більше як 60 %). Водночас тільки 69 % населення має доступ до систем централізованого водопостачання, а 48 % ‒ до систем централізованого водовідведення. Мешканці щонайменше 824 сіл, селищ і малих міст переважно південних регіонів (близько 268 тис. чол.) досі користуються привізною питною водою або за графіком.  Якість води у централізованих мережах сьогодні за своїми фізикохімічними параметрами значною мірою не відповідає вимогам чинних нормативних документів і потребує попереднього очищення при заборі з поверхневих і підземних джерел у більшості регіонів України, що стосується і систем водовідведення. За останніми даними Всесвітньої організації охорони здоров’я низька якість води загрожує здоров’ю 25% населення України. Недотримання хімічних та бактеріологічних параметрів спостерігається майже постійно (у централізованій міській системі водопостачання середнє хімічне забруднення становить 12, а бактеріологічне – 5 %, у сільських централізованих мережах водопостачання – відповідно 15 і 8 %). Найбруднішою за санітарно-хімічними показниками є вода у промислових регіонах країни – Дніпропетровській, Луганській, Донецькій та Запорізькій областях, бактеріологічними – Донецькій, Луганській та Кіровоградській. Завдяки постійній поновлювальності й легкій доступності поверхневі водні ресурси є найбільш придатними і зручними для використання, тому на них базується сучасне водне господарство – водоспоживання населення, енергетики, промисловості, сільського і рибного господарства, по ним проходять основні водно-транспортні магістралі. Одночасно поверхневі води найбільш вразливі до забруднення, мають недостатню якість для споживчих цілей, що обумовлює потребу широкого використання для питного водопостачання України прісних підземних вод. Захищені від забруднення, підземні води є стратегічним ресурсом, оскільки за певних природних чи техногенних надзвичайних ситуацій вони стають єдиним надійним джерелом питного водопостачання населення. Природна захищеність підземних вод від забруднення визначає їх якість, від впливу процесів випаровування – стабільність запасів, а широка розповсюдженість – доступність для споживачів. Згідно з регіональною оцінкою за даними геологічного вивчення надр обсяги підземних вод, що характеризують потенційні можливості їх видобування з надр на відповідній території з визначеною забезпеченістю їх витрат (рівнів) прогнозні ресурси підземних вод (ПРПВ) в Україні становлять 22,5 км3 /рік (61 689,2 тис. м 3 /добу), із яких 93 % – із мінералізацією до 1,5 г/дм3.  Експлуатаційні запаси (ЕЗПВ) – середній за розрахунковий період відбір підземних вод, який можна отримати на родовищі за допомогою геологічно та економічно обґрунтованих водозабірних споруд при заданих режимі, умовах експлуатації та якості, що відповідає вимогам їх цільового використання в народному господарстві з урахуванням природоохоронних обмежень – за станом на 01.01.2021 р. становили 16 284,921 тис. м3 /добу (або 26 % від ПРПВ. Їх приріст упродовж останніх років є незначним. Це означає, що в цілому країна має достатні ресурси підземних питних вод для забезпечення потреб населення та секторів економіки. Однак розподіл цих ресурсів по території країни нерівномірний – 65 % зосереджено у північній та північно-західній частинах, а південна має обмежені ПРПВ. Найбільше підземних вод зосереджено в Чернігівській, Херсонській, Луганській, Полтавській, Київській, Харківській, Львівській, Рівненській та Сумській областях, на які припадає 67 % від загальних ПРПВ, на інші дев’ять регіонів, що є найменш забезпеченими, – Кіровоградська, Чернівецька, Миколаївська, Житомирська, Одеська, Івано-Франківська, Вінницька, Закарпатська та Дніпропетровська області, – лише 9%. У басейновому розрізі величини ПРПВ розподілені так: Дніпра – 12,90 км 3 /рік, або 61 %; Сіверського Дінця – 2,52, або 12 відповідно; Дністра – 1,81, або 9; усі інші – менше ніж 20,85 км 3 /рік, або 18 %. Найвищим рівнем розвіданості підземних вод відзначаються території басейну Сіверського Дінця – понад 49 %; Південного Бугу – 30; Дністра – 27 та Дніпра – 20 %  Значна розвіданість характерна для центральних та південних регіонів (більше ніж 50 %), зокрема Одеської (66), Дніпропетровської (65) та Кіровоградської (56 %) областей, незначна – Чернігівської (8 %). За станом на 01.01.2020 р. розвідано і затверджено 702 родовища підземних вод, із них найбільше – у Донецькій (48), Львівській та Харківській (по 41) областях, а найменше – у Чернівецькій (5). На зазначених родовищах розвідано 1 469 ділянок, з яких 670 (або 55 %) введено в експлуатацію. Більшість з них розташовано на родовищах Донецької (116), Київської (151) та Луганської (102) областей, найменша кількість – у Миколаївській (16) та Чернівецькій (15). Сьогодні в регіональному розрізі найбільший видобуток спостерігається у Донецькій (257,428 тис. м3 /добу), Київській (208,640), Львівській (315,831) областях, найменший – Івано-Франківській (11,672) та Чернівецькій (17,067 тис. м3 /добу). Сьогодні підземні води в загальному водоспоживанні припадає лише 10– 15 % і використовуються вони переважно для господарсько-питного водопостачання (у середньому 77 %), виробничо-технічного (11), зрошення (2), сільського господарства (10), промислового розливу та виготовлення напоїв (0,2 %), а частина видобутих підземних вод (20 %), що відкачується з надр (переважно з гірничих виробок під час видобутку корисних копалин), скидається без використання. Інтенсивність їх залучення до господарського використання останнім часом практично не змінюється. При цьому спостерігається суттєва регіональна диференціація експлуатації підземних горизонтів переважно залежно від розподілу ресурсів поверхневих вод та економічного потенціалу. Структура використання підземних вод в Україні, 2020 р., тис. м3 Порівняльна характеристика стану землекористування в країнах Європи та ЄС із нашою державою свідчить про значний невикористовуваний потенціал земельних ресурсів, зокрема українських сільськогосподарських земель (46,4 % – чорноземів) порівняно з європейськими (8,3 %), а також неможливість капіталізації та екологізації земельних ресурсів до середньоєвропейського рівня без ефективної інфраструктури земельного ринку та платформи взаємодій. Загальний аналіз земельного фонду України виявив надзвичайно високий рівень освоєння життєвого простору: співвідношення антропогенних і природних екологостабілізаційних угідь становить 3:1, де до господарського використання залучено близько 45 279,3 тис. га (75 %) земель території України і тільки 15 075,6 тис га (25,0 %) – це екологостабілізаційні угіддя Порівняльна характеристика стану землекористування в державах Розподіл земельних ресурсів за господарським їх Європи, ЄС та України.Чисельник – млн га, знаменник – %. використанням не має достатньої економічної та екологічної обґрунтованості. Так, оцінка екологічної стабільності землекористування в межах регіонів України шляхом розрахунку коефіцієнта екологічної стабільності та антропогенного навантаження свідчить, що вона характеризується як стабільно нестійка (К. ек. ст. = 0,40). У межах регіонів країни цей показник коливається від 0,71 в Закарпатській області до 0,27 – у Запорізькій та Кіровоградських. Крім того, тільки одна область (Закарпатська) є екологічно стабільною, а шість перебуває у межах середньої стабільності (Волинська, Житомирська, Івано- Франківська, Львівська, Рівненська, Чернівецька). Характеристика земельного ресурсного потенціалу України за показниками земельного фонду, тис. га  Бал антропогенного навантаження характеризує ступінь впливу діяльності людини на стан довкілля, у тому числі земельні ресурси. Високий його ступінь мають забудовані землі, промисловості, транспорту; значний – рілля, багаторічні насадження; середній – природні кормові угіддя (сінокоси, пасовища), залужені балки; незначний – лісосмуги, чагарники, ліси, болота, під водою; низький – мікрозаповідники. Загалом по країні антропогенне навантаження становить 3 та 4 бала і характеризується відповідно як середнє та значне. Така ситуація спричинена високим рівнем розораності території України, який перевищує 54,2 %, тоді як у розвинених країнах Європи він менший ніж 35 %. Фактична лісистість території нашої держави становить 17,5 %, що недостатньо для забезпечення екологічної рівноваги (в європейських країнах – 25–30 %). Зазначимо, що в Україні нараховується понад 1,1 млн га деградованих, малопродуктивних і техногенно забруднених земель, які підлягають консервації; 143,4 – порушених земель, що потребують рекультивації, 315,6 тис. га малопродуктивних угідь, котрі слід поліпшувати. Визначальним фактором зниження продуктивності земель і збільшення деградації агроландшафтів є водна ерозія ґрунтів. Загальна площа сільськогосподарських угідь, які зазнали згубного впливу водної ерозії, становить 13,3 млн га (32 %), у тому числі 10,6 млн га орних земель. У складі еродованих земель – 4,5 млн га із середньо- та сильнозмитими ґрунтами, у тому числі 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт. На якісний стан земельних ресурсів впливають також інші негативні фактори, зокрема засоленість, солонцюватість, перезволоженість, кислотність, кам’янистість. Крім того, інтенсивне сільськогосподарське використання земель призводить до зниження родючості ґрунтів через їх переущільнення, зокрема чорноземів, утрати грудкуватозернистої структури, водопроникності та аераційної здатності з усіма екологічними наслідками [.  Загальна площа лісів України становить 11,7 млн га, у т. ч. землі, вкриті лісовою рослинністю, – 10,2 млн га із загальним запасом деревини 1,88 млрд м 3. Середньорічний приріст деревини загалом дорівнює близько 35 млн м 3 , частка вкритих лісом земель у загальній площі території (лісистість) – 17,0 %. Це значно нижче розрахункового оптимального показника (20–22 %), необхідного для досягнення збалансованості між землями сільськогосподарського призначення, лісами, населеними пунктами, обсягами лісоспоживання та екологічними вимогами. Лісистість України майже у 3 рази менша порівняно із Західною Європою (43,2 %). На одного жителя країни припадає близько 0,18 га вкритих лісом земель і 34 м3 запасу деревини. Рубки лісу проводяться в обмежених обсягах – у середньому 16–17 млн м 3 щорічно, або близько 50 % середнього приросту, при нормі 80–85 %, тоді як, наприклад, в Австрії, Угорщині, Чехії, Швеції, Швейцарії та інших країнах цей показник наближається до 60–80 %. Низький рівень використання деревини в лісах нашої держави є наслідком переважання в лісовому фонді молодняків і середньовікових насаджень та лісів природоохоронного призначення з обмеженим режимом лісокористування. Зазначені чинники обмежують можливості задоволення держави і населення країни в ресурсах лісу. Сьогодні дефіцит ресурсів деревини в Україні становить близько 8–10 млн м3 щорічно, що змушує задовольняти деревообробну і целюлозно-паперову промисловість за рахунок імпорту. Нерівномірність розміщення лісів на території України спричинена передусім природно-кліматичними умовами. Основні площі лісових насаджень зосереджені в зоні Карпат та Полісся, а в Лісостепу їх значно менше. У структурі лісового фонду переважають цінні хвойні й твердолистяні насадження – відповідно близько 42 і 43 % укритих лісом земель, на м’яколистяні (вільха, береза, осика, тополя тощо) припадає близько 13–14 %. Вікова структура лісів нерівномірна: молодняки становлять майже 30 %, середньовікові – 45, достигаючі – 15, стиглі – 10%.  Україна має достатньо потужний мінерально-сировинний потенціал. Структура мінерально-сировинної бази промислових регіонів за ступенем геологічної вивченості та підготовленості родовищ до промислового освоєння в цілому сприяє забезпеченню промисловості багатьма видами мінеральної сировини. Вона включає значні ресурси палива, металевих і неметалевих корисних копалин. Попри потенційну спроможність мінерально-сировинної бази забезпечити потреби країни й експорт окремих видів викопних природних ресурсів, обсяги видобутку паливної сировини є суттєво меншими від потреби. Використання надр в Україні не лише недостатнє, але й нераціональне, здійснюється часто з порушенням екологічних і технологічних вимог. В структурі паливних ресурсів України домінує кам'яне і буре вугілля, запаси якого складають 45,7 млрд. т і є цілком достатніми для забезпечення власних потреб. Основні запаси кам'яного вугілля зосереджені в Донецькому і Львівсько-Волинському басейнах; бурого вугілля – переважно в Дніпровському басейні.  В Україні виявлено 307 родовищ нафти і газу, які зосереджені переважно на північному сході країни, у Прикарпатті і Причорномор'ї. Початкові розвідані запаси становили понад 3,4 млрд. т умовного палива. Ступінь виснаження розвідних запасів становить понад 60%. Водночас значним резервом є майже 5 млрд. т умовного палива ще не розвіданих запасів. За існуючими оцінками ресурси нафти і природного газу в Україні дозволяють збільшити їх видобуток майже вдвічі. Крім того, на Державному балансі запасів знаходиться 127 родовищ метану вугільних родовищ. На території України розміщено понад 1,5 тис. родовищ торфу, що зосереджені переважно у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Чернігівській, Черкаській, Хмельницькій, Сумській та Львівській областях.  Загальні запаси залізних руд, оцінюються в 27,4 млрд. т, а прогнозовані - у 20 млрд. т. Основні родовища зосереджені в Криворізькому та Кременчуцькому басейнах, Білозерському залізорудному районі та Керченському. Країна посідає одне з провідних місць у світі за запасами марганцю, які становлять 2,28 млрд. т. Запаси нікелю невеликої потужності зосереджені у Вінницькій, Кіровоградській та Дніпропетровській областях; ртуті - у Донбасі і Закарпатті; титану - в Житомирській, Київській, Черкаській, Дніпропетровській областях, на узбережжі Чорного та Азовського морів; бокситів - у Дніпропетровській області; алунітів - у Закарпатті; нефелінів - у Приазов’ї. Унікальні родовища сировини для отримання ряду рідкісних і Україна багата на неметалічні корисні копалини, серед яких: рідкісноземельних елементів розташовані у кухонна сіль, самородна сірка, вогнетривкі глини, високоякісний Житомирському Поліссі та в Приазов'ї. Розробку каолін, облицювальний камінь тощо. золоторудного родовища розпочато в Закарпатті.  У надрах України налічується понад 20 тис. родовищ і 117 видів мінеральної сировини. Понад 11 тис. родовищ мають промислове значення. Промисловістю освоєно 4,7 тис. родовищ та 99 видів корисних копалин, на базі яких функціонує понад 2 тис. гірничодобувних і збагачувальних підприємств. Таким чином, в Україні в резерві перебувають 6,3 тис. родовищ. Сьогодні в значних обсягах видобувається кам’яне вугілля (1,7 % від загального видобутку у світі), товарних залізних (4,5) і марганцевих (9) руд, урану, титану, цирконію, графіту (4), каоліну (18 %), брому, нерудної металургійної сировини (кварцитів, флюсових вапняків і доломітів), хімічної сировини (самородної сірки, кам’яних і калійних солей), облицьовувального каменю (гранітів, габро, лабрадоритів). Країна має достатні можливості для забезпечення своїх власних потреб та експорту таких корисних копалин і продуктів їх переробки, як залізо, марганець, титан, цирконій, калійна сіль, кухонна сіль, бентонітова глина, графіт, каолін, флюсова сировина, глина для вогнетривів, декоративнооблицьовувальні матеріали Динаміка обсягів видобутку і виробництва окремих видів корисних копалин в Україні, 2011–2015 рр., млн т Природокористування – це сфера виробничої та наукової діяльності, спрямована на вивчення, освоєння, охорону й перетворення природи з метою забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини. За характером впливу на довкілля природокористування може бути раціональним і нераціональним. Раціональним вважають природокористування, під час якого обсяги залучення природних багатств компенсуються заходами щодо їх відновлення й охорони. Воно має, з одного боку, забезпечити повноцінне існування і розвиток суспільства, а з іншого – зберегти високу якість навколишнього середовища. Це досягається за рахунок економної експлуатації природних ресурсів та найефективнішого режиму їх відтворення з урахуванням перспективних інтересів розвитку господарства і збереження здоров’я людей. Діяльність людини повинна відбуватися строго за законами розвитку природи і суспільства та законами взаємодії між ними. Природокористування має бути під суворим контролем держави. Нераціональне природокористування зумовлене значним перебільшенням антропогенного впливу на природні комплекси. Наслідком цього є наростання екологічної кризи. Вплив людини на природу призводить до послаблення її відновлювальних властивостей, зниження якості й вичерпання природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища. Воно може виникнути як наслідок не тільки прямих, а й опосередкованих впливів на природу. Крайнім проявом нераціонального природокористування є хижацьке, за умов якого знищуються окремі види ресурсів або цілі природні комплекси. Так, зокрема, сталося з деякими тваринами та рослинами, що колись існували в Україні. Зовсім зникли з наших лісів європейські тури, а зі степів – дикі коні тарпани, на межі вимирання опинилися морські ссавці: чорноморські дельфіни й тюлень-монах.  У результаті нераціонального природокористування зростає антропогенний тиск на природу, що спричиняє екологічні проблеми. Екологічними вважають проблеми, які виникли внаслідок взаємодії людини з навколишнім середовищем. Через ці проблеми відбувається порушення біологічної рівноваги, яке призводить до екологічних катаклізмів і загрожує всьому живому. Нині екологічні проблеми набули глобальних масштабів, тобто стали актуальними для всього людства. Це насамперед такі проблеми, як забруднення навколишнього середовища, скорочення орних земель, виснаження мінеральних ресурсів, енергетична проблема. Усі ці проблеми пов’язані між собою. Їх можна здолати лише спільними зусиллями, широко залучаючи світове співтовариство. Забруднення навколишнього середовища часто вважають найгострішою екологічною проблемою. Негативно впливають на довкілля різні види забруднення. Забруднення – це надходження у навколишнє середовище речовин, які погіршують якість окремих компонентів природи (повітря, води, ґрунтів) і завдають шкоди природним комплексам. Фахівці поділяють забруднення природного середовища за типом їхнього походження на механічне, хімічне, біологічне,