Лекція 6 Психологічні особливості немовлячого віку

Лекція 6 Психологічні особливості немовлячого віку +-----------------------------------+-----------------------------------+ | **3 міс -- 1 рік** | | +===================================+===================================+ | **Соціальна ситуація роз...

Лекція 6 Психологічні особливості немовлячого віку +-----------------------------------+-----------------------------------+ | **3 міс -- 1 рік** | | +===================================+===================================+ | **Соціальна ситуація розвитку** | Головні особи -- батьки, | | | суспільний дорослий (дитина може | | | вже реагувати і по своєму | | | спілкуватися не тільки батьками а | | | й з іншими дорослими (*лікарі, | | | інші родичі*) | +-----------------------------------+-----------------------------------+ | **Провідна діяльність** |  **Безпосереднє  емоційне | | | спілкування - ** тип діяльності, | | | в якому предметом є інша людина | | | (емоційна реакція на слова | | | дорослого -- «агу»). | +-----------------------------------+-----------------------------------+ | ** ** |    **[ГОЛОВНЕ | | | -]** ходіння  | | ** ** | (* після 10 міс дівчатка, | | | хлопчики пізніше*) (*дуже | | **Новоутворення** | важливий для подальшого розвитку | | | ходьби дитини перший досвід -- | |   | якщо перший раз пішла і впала, | | | батьки не встигли підтримати | | | дитину, то після цього буде | | | пауза, пізніше продовжить | | | ходити*) | | | | | | **Поступово з'являються інші | | | зміни:** | | | | | | **Після 3 міс** - Активна потреба | | | в спілкуванні з дорослими, | | | емоційне став­лення до них | | | | | | **У 4 міс** малюк розрізняє форми | | | й основні кольори. Краще за все | | | розрізняє червоний і жовтий, | | | пізніше починає бачити зелений та | | | синій, а потім й інші кольори та | | | відтінки. Добре тримає голівку (є | | | діти, які вже на 2 міс можуть | | | тримати голівку  - це не є добре, | | | ознака внутрішньочерепного тиску, | | | показати педіатру.) | | | | | | **У 5 міс**. виникають предметні | | | маніпуляції, дія хапання | | |   (*спочатку дитина | | | зорієнтовується на предметі, а | | | потім ним маніпулює);* | | | | | | Ø   **до 6 міс** -- легко і | | | безболісно адаптуються до нових | | | дорослих і нових умов | | | | | | Ø   **7-8 міс**  - здатність | | | відрізняти чужих людей від | | | рідних, тому може плачем | | | реагувати на чужих людей; | | | розширюється самостійність дитини | | | у пересуванні й пізнанні; | | | з\'являються перші \"запитання\", | | | які дитина задає дорослому у | | | формі погляду, жесту, які можливо | | | зрозуміти лише в ситуації дії; | | | починає повзати на колінках. | | | | | | Ø   **8-9** міс - Розвивається | | | уявлення дитини про себе (впізнає | | | себе у дзеркалі),. | | | | | | \-    **З 10 міс** дитина | | | опановує ходьбою | +-----------------------------------+-----------------------------------+ | **Криза** | Початок цієї кризи пов'язують з | | | першими кроками дитини.   | | | | | |  **Причина кризи** - Різко | | | зростає активність, потреба у | | | спілкуванні з іншою людиною та | | | пізнанні навколишнього світу, | | | незалежність дитини від дорослих: | | | вона активно опановує ходьбу, при | | | цьому сама обирає куди йти або | | | які дії здійснювати. Дорослі  в | | | певних ситуаціях корегують або | | | забороняють такі дії (*туда не | | | можна, туда не лізь, там ручки | | | замастиш, там впадеш і т.п.*). Це | | | спричиняє кризу, тобто прояв у | | | дитини таких **симптомів:**  | | | | | |  плаксивість, | | | похмурість, упертість, | | | вередливість, вимоги підвищеної | | | уваги, інколи порушення сну, | | | втрата апетиту тощо. | | | | | | Ø Підвищена чутливість до | | | зауважень дорослих -- | | | образливість, незадоволеність, | | | агресія. | | | | | | **Щоб подолати кризу 1** року | | | дорослим потрібно змінити своє | | | відношення до прояву | | | самостійності дитини, | | | перебудувати свою поведінку і | | | надати дитині більше свободи і | | | самостійності у дозволених межах. | +-----------------------------------+-----------------------------------+ | **Відбувається** | **[Увага]**  До кінця | | | 1-го року життя у дитини виникає | | ** активний розвиток пізнавальних | здатність одночасно діяти з двома | | психічних процесів** | предметами, розподіляючи та | | | переключаючи свою увагу:* м\'ячик | | | дитина штовхає лі­вою ручкою, а | | | правою у цей час трясе коробочку. | | | Дістаючи мілкі предмети (кубики | | | різної форми) з коробочки дитина | | | переключає увагу з того предмета, | | | що дістала, на той, який ще у | | | коробочці.* | | | | | | **Мовлення ситуативне | | | пасивне** (тобто -- це коли | | | дитина задає запитання у вигляді | | | поглядів очей, рухом голови, | | | деколи пальчиком показує на | | | щось).    | | | | | | **Після ** проходження дитиною | | | етапів гуління, агукання, лепету, | | | жестикуляторного мовлення на **6 | | | міс** поступово розвивається | | | автономне активне мовлення | | | (багаторазове повторення складів | | | ба-ба-ба, ма-ма-ма і т.д.); | | | | | |  **з 11 міс** у дитини виникає | | | перше розуміння слів (до 20 | | | найбільшвживаних у спілкуванні з | | | дитиною), | | | | | | **в 1 рік** вони вже вимовляють | | | 10-12 слів (\"на\", \"дай\", | | | \"мама\", \"папа\"\...), (*діти, | | | з якими мами мало спілкуються | | | починають говорити | | | пізніше*). *Мовний прогрес | | | відбувається на протязі першого | | | року перебування у садочку -- | | | активне спілкування з іншими | | | дітками)* | | | | | | **Немовлячий **період | | | це** сенситивний** період | | | розвитку **мовлення**. | | | | | | **Сприймання у | | | вигляді*** *обстеження, яке у | | | малюка ще недосконале. *Дитина  | | | досить тривало й зосереджено | | | розглядає зображення догори | | | ногами, не звертаючи уваги на | | | розміщення предметів.* | | | | | | **Мислення**  в дитини починає | | | розвиватись з другого року життя. | | | | | | Проявом  **пам\'яті **дитини є | | | умовні рефлекси, помітні вже у | | | перші місяці життя дитини | | | (припинення плачу, коли в кімнату | | | заходить мама). На 4-му міс життя | | | починає формуватися образ | | | предмета (силует). Створюється  | | | основа образної пам\'яті. | | | Поступово збільшується коло | | | об\'єктів, які впізнає дитина. | | | Пам\'ять у немовлячому віці не є | | | самостійним процесом, вона | | | включена у сприймання і відчуття, | | | тому матеріал запам\'ятовується | | | ніби мимовільно (сам | | | собою). *Якщо малюка в один час | | | годують, купають, у нього | | | виробляється рефлекс на ту | | | годину, він починає | | | \"готуватися\" до відповідного | | | режимного процесу, наприклад | | | прокидатися до годування.* | +-----------------------------------+-----------------------------------+ Лекція 7 Психологічні особливості раннього дитинства ***Лекція 7  Загальнахарактеристика раннього дитинства*** 1. Своєрідність соціальної ситуації розвитку у ранньому дитинстві. 2. Характеристика провідної діяльності. 3. Головні новоутворення. 4. Криза 3-х років. *Література:    *\[1\] 429-445; \[2\] 53-90; \[4\] 78-83; \[6\] 40-45; \[10\] 174-236; \[11\] 94-102; \[12\] 146-171, 223-236;\[ 20\] 16-33; \[28\] 71-75;   1. **1.     [Своєрідність соціальної ситуації розвитку у ранньому дитинстві.]**    Своєрідність нової соціальної ситуації розвитку полягає у тому, що відтепер дитина живе не разом з дорослим, а через нього з його допомогою. Дорослий робить дії не замість дитини, а разом, з нею. Дорослий стає для дитини не лише джерелом уваги i доброзичливості, не лише \"постачальником\" самих предметів, але й взірцем людських специфічних предметних дій. I хоча протягом всього раннього віку форма спілкування з дорослим залишається ситуативно-діловою, характер ділового спілкування суттєво змінюється. Так співробітництво вже не зводиться до прямої допомоги або до демонстрації предметів.  Відтепер  необхідні  співучасть дорослого. У такому співробітництві дитина одночасно отримує i увагу дорослого i його участь у діях дитини, i, головне, нові, адекватні способи дій з предметами. Дорослий не лише дає дитині у руки, предмет, але й разом з предметом \"передає\" cпociб дії ним. У   такому    співробітництві    спілкування    перестає    бути провідною діяльністю,    воно     стає    засобом    опанування    суспільними  способами використання предметів. Дитиною керує діловий мотив, прагнення діяти з предметами, а дорослий виступає як умова цієї дії, як взірець для наслідування. Спілкування   з   дорослими   відбувається   на   фоні,   практичної   взаємодії   з предметами. Наприкінці цього віку дитина використовує свої предметні дії для налагоджування контактів з дорослим за допомогою предметної дії. Дитина намагається викликати дорослого на спілкування. Знову виникає спілкування як діяльність, предметом якої для дитини стає доросла людина. Дитина - ПРЕДМЕТ-- Дорослий  змінюється  на Дитина -Предмет - ДОРОСЛИЙ Ранній дитячий вік є одним із ключових у житті дитини. Він характеризується новою соціальною ситуацією розвитку, оскільки на цьому етапі її життя провідною стає предметно-маніпулятивна діяльність, яка заміняє емоційне спілкування з дорослим (провідну діяльність немовляти), виникають важливі новоутворення.    Особливе значення раннього дитячого віку полягає в тому, що він безпосередньо пов\'язаний із ходьбою. Здатність до переміщення, будучи фізичним надбанням, має відчутні психічні наслідки. Завдяки їй дитина починає вільніше та самостійніше спілкуватися із зовнішнім світом. Ходьба розвиває вміння орієнтуватися в просторі, розширює можливості ознайомлення з оточенням, а також забезпечує перехід до самостійної предметної діяльності. Малюк повністю захоплений предметами, внаслідок чого змінюються його стосунки з дорослими. Все рідшим стає емоційне спілкування з ними, поступаючись місцем ситуативно-дійовому спілкуванню, практичному співробітництву, спільним діям з предметами. Дорослий, як правило, спонукає до спілкування завдяки своїм діловим якостям, а не емоційності. 1. **2.     [Характеристика провідної діяльності.]** Новій соціальній ситуації розвитку відповідає і. новий тип провідної діяльності дитини. Це вже не просто неспецифічні маніпуляції з речами; а предметна діяльність, яка пов\'язана з опануванням суспільно-вироблених способів дій з предметами.. Ранній вік. є періодом найбільш інтенсивного засвоєння дій з предметами..Наприкінці першого періоду дитина в основному вміє, користуватися побутовими предметами і. грати з іграшками. В ранньому дитинстві відбувається диференціація предметно-практичної та ігрової діяльності з предметами, *Процесуальна гра *складається як самостійний вид діяльності дитини. Предметна діяльність є провідною тому, що вона забезпечує розвиток всіх інших сторін життя. Саме в ній виникають основні НУ раннього віку, одним з яких є мовлення. Для здійснення предметної діяльності і ділового спілкування вже не достатньо експресивно-мімічних і локомоторних засобів спілкування. Зазвичай, перехід до активного використання мовлення відбувається у віці від 1,5 до 2-х років. Ця подія перебудовує не лише спушування з дорослим (воно стає мовленнєвим), але й всі психічні процеси дитини - *сприймання, увагу, пам\'ять, мислення. *Мовлення, стає не лише засобом спілкування» але й засобом мислення і опанування своєю поведінкою, В ранньому віці вперше виникає особливе ставлення дитини до свого однолітка, Інша дитина стає не лише \"цікавим предметом.^1^\', але й *партнером- по спілкуванню. *Перші суб\'єктивно орієнтовані контакти з однолітками з\'являються саме в ідей період в 2-3 роки.    Провідна діяльність у ранньому дитинстві. Для раннього дитинства основними видами діяльності є предметна діяльність, мовлення і гра. Розвиток предметної діяльності пов\'язаний з оволодінням виробленими людством способами користування предметами. Дитина вчиться від дорослих використовувати предмети, осягає значення речей. Відмінність предметної діяльності від характерного для періоду немовляти простого маніпулювання предметами полягає в підпорядкуванні способів дії дитини з предметами функціональному їх призначенню у житті культурної людини.    Засобом здійснення предметної діяльності, знаряддям оволодіння суспільними способами використання предметів є спілкування. Попри те що емоційне спілкування перестає бути провідною діяльністю в ранньому дитячому віці, воно продовжує дуже інтенсивно розвиватися і стає мовним. Адже пов\'язане з предметними діями спілкування не може бути тільки емоційним, воно повинне опосередковуватися словом, яке стосується предмета.    Ранній дитячий вік є сенситивним (сприятливим) періодом для розвитку мовлення, оскільки саме в цей час оволодіння мовою є найефективнішим. До трьох років дитина оволодіває мовленнєвим диханням, засвоює майже всі звуки рідної мови. її словниковий запас становить 1200--- 1500 слів, вона використовує поширені речення (5---6 слів), що свідчить про опанування основ синтаксису, виявляє активність у мовному спілкуванні з дорослими та дітьми, оволодіває експресивно-мімічними діями (усмішка, контакт очей, рухи, пози, дотики тощо). Якщо дитина з певних причин не має необхідних умов для розвитку мовлення, то пізніше надолужити втрачене дуже важко. Тому на 2---3-му роках життя необхідно особливо інтенсивно займатись її мовленнєвим розвитком.    Для розвитку малюка особливе значення має гра --- діяльність, спрямована на орієнтування в предметній і соціальній дійсності.    Елементи гри використовують уже немовлята, маніпулюючи предметами (іграшками). На другому році життя гра стає більш спонтанною і змістовною. Вона є не просто маніпуляцією, а розгортається як дії з предметами, в яких дитина відтворює те, що роблять дорослі (наприклад, розмова по телефону, пиття чаю). Це перші кроки на шляху до символічних дій. Найпоширенішими у цьому віці видами ігор є гра-дослідження (ігрове дослідження особливостей предметів), гра-конструювання (самостійне зведення споруд і обігрування їх), рольова (перебирання дитиною на себе ролі дорослого) гра.    Серед дослідників побутують різні погляди щодо причин виникнення і цілей гри. Прихильники психоаналітичної теорії, наприклад, вважають, що рольова гра допомагає малюкові впоратися з конфліктами. Однак, будучи відображеними у грі, психологічні конфлікти не завжди є її причиною. Якщо у грі з лялькою, стверджують вони, дитина дуже піклується про неї, цілком можливо, що це виражає її потребу в любові, компенсує відсутність батьківського тепла та опіки.    Ігрова діяльність малюка є основою формування майбутніх умінь і навичок, розумових дій. У процесі ігрового експериментування формується багато його нових складних здібностей. До двох років малюки вже можуть бавитися в елементарні логічні (передбачають використання і розвиток навичок логічного мислення) і тематичні (за заданою дорослими чи самостійно обраною) ігри, виявляючи свою здатність складати план дій.    З розвитком символічної (умовне позначення у грі предметів, подій, явищ) гри змінюється ставлення дитини до інших дітей. На першому році життя вони майже не взаємодіють між собою. Десятимісячні діти ставляться один до одного, як до живих забавок: смикають за волосся, торкаються пальцями очей тощо. На 18---20 місяці вони починають взаємодіяти з партнерами по грі, прагнуть бавитися одне з одним.    Отже, предметна діяльність, мовлення і гра свідчать про психічний розвиток малюка. У цих видах діяльності проявляються певні психічні новоутворення раннього дитинства.    Новоутворення в ранньому дитинстві. До новоутворень зараховують психічні та особистісні якості, які вперше виникають на конкретному етапі розвитку людини. Наприкінці першого року життя малюки вже можуть легко упізнавати предмети, на початку другого року в них розвивається здатність до використання предметів у грі не за прямим призначенням. Якщо немовлята, сприймаючи будь-яку нову подію, створюють перцептивні схеми, які реально відображають її ознаки, то на другому році життя діти не просто пристосовують свої дії до фізичних якостей об\'єкта, а співвідносять з ним власні ідеї.    Уже в ранньому дитинстві вони виявляють здатність до символічних дій --- створення нових відношень між предметом і його використанням. Ця якість розвивається в кілька етапів. Дещо старша одного року дитина може ставитись до іграшкової чашки, як до реальної, справжньої, робити вигляд, ніби п\'є з неї; може покласти ляльку на дерев\'яний брусок, як на ліжко. У півтора року вона робить наступний крок у розвитку символічних дій: перевернувши, наприклад, ляльку вниз головою, удаватиме, що сипле сіль із сільнички. А дворічна дитина, побачивши дві дерев\'яні кульки різних розмірів, може стверджувати, що це мама і тато. На завершенні другого року життя діти вводять у гру замість себе іграшку, активно використовуючи її в ігрових сюжетах: можуть давати пити ляльці, підносити телефонну трубку до її вуха тощо.    У грі дитина починає активно наслідувати людей, які її оточують. Наслідування (відтворення дій, ідеалів, рис характеру, творчої манери інших осіб) малюка є вибірковим, тобто його реакція виникає лише після певної поведінки дорослого або інших дітей. Однак на початку другого року життя він здатен наслідувати поведінку дорослого ще не відразу і не всі його дії. Це залежить від характеру самої дії. Найлегше дітям дається наслідування моторних дій, значно важче --- соціальних.    Притаманна лише людині здатність наслідувати пов\'язана з її дозріванням. Вона є основою інтелектуального та моторного розвитку дитини. Протягом перших двох років життя наслідування залежить від ступеня впевненості дитини у здатності виконати побачене. Малюки більше схильні наслідувати ті форми поведінки, дії, які вони лише опановують, або ті, що їм ще не під силу.    Наслідування зумовлене прагненням дитини до соціального утвердження, бажанням бути подібним на іншу людину або досягти певної мети. У ранньому дитинстві воно залежить від рівня когнітивного (пізнавального) розвитку. У цьому віці дитина виявляє форми поведінки, що свідчать про перші прояви самопізнання (процесу, який ґрунтується на самоспостереженні та ставленні інших людей) своїх дій, станів. Дворічні малюки починають підпорядковувати поведінку інших людей своїм потребам, пов\'язаним з особистісним розвитком.    На третьому році життя, коли діти починають вимовляти короткі речення, виконуючи будь-яку дію, вони часто описують її, а поведінку інших людей описують рідше. Це означає, що вони найбільше заклопотані своїми вчинками.   **[3. Головні новоутворення]** Для раннього віку характерні яскраві емоційні реакції, які пов\'язані з безпосередніми бажанями дитини. Наприкінці цього періоду, ближче до кризи 3-х років, спостерігаються афективні реакції на труднощі, з якими зустрічається дитина. Розвиток емоційно-потребісної сфери дитини тісно пов\'язаний з зародженням в цей час самосвідомості. Перший етап розвитку самосвідомості     «пізнавання в дзеркалі; другий етап починається, коли: дитина називає себе- спочатку на ім\'я в третій особі \'Тата\". \"Саша\". До трьох, років - третій етап -з\'являється займенник \"Я\". Більше того, у дитини з\'являється і. первинна самооцінка -усвідомлення не лише свого \"Я\"і, але й того, що \"Я хороший\", \"Я дуже хороший\", \"Я хороший і більше ніякий\". Це чисто емоційне утворення, яке не містить раціональних компонентів, воно грунтується на потребі, дитини В емоційній безпеці, прийнятті, тому самооцінка завжди максимально завищена. Усвідомлення \"Я\", \"Я хороший\", \"Я сам\" і поява, власних дій просувають дитину на новий рівень розвитку. Л.С.Виготський називав це новоутворення \'\'Зовнішнє Я сам\", Його виникнення призводить до повного розпаду попередньої ССР, що виявляється в кризі 3-х. років.    Про формування самосвідомості (образу себе і ставлення до себе) дитини на другому році життя свідчить її здатність впізнавати себе у дзеркалі, активно використовувати займенник "Я". У період від одного до трьох років відбувається перетворення малюка з істоти, яка вже стала суб\'єктом (зробила перший крок на шляху становлення особистості), на істоту, що усвідомлює себе як особистість.    Саме в цьому віці виникає психологічне новоутворення --- Я --- глибинна суть людини, самість, справжність, автентичність, що дає їй змогу відрізняти себе від інших людей, відчувати, переживати, усвідомлювати реальність свого існування (діяння). Як активне начало, Я об\'єднує всі життєві вияви особистості, забезпечує погляд на себе із середини, усвідомлення, змінювання себе, регулювання своєї життєдіяльності, а також подолання меж свого Я, щоб збагнути свою глибинну суть, цінності, об\'єднати своє минуле, теперішнє і майбутнє. Я є найвищою концентрацією суб\'єктивності (індивідуальності, глибинної неповторності) та суб\'єктності (зовнішньої і внутрішньої активності, духовного споглядання) людини, в якій втілюються усі відчуття: від ситуативних станів до кардинальних учинків, фундаментальних життєвих рішень, переживання власної цілісності й нероздільності свого минулого, теперішнього, майбутнього і вічного.    Вираження, підвищення цінності власного Я є однією з головних життєвих потреб людини. У глибинах Я зосереджена одвічна совість і вірування людини.    У ранньому дитинстві Я має тілесне вираження: розкутість, вільність чи скутість, напруженість, усмішка чи сум, доброта і щирість чи зверхність і зухвала поведінка. Саме в цей період виникає тенденція до "сили Я", основою якої є справжні (нормативні) людські цінності і яка забезпечує розвиток просоціальної спрямованості особистості дитини, або тенденція до "слабкості Я", що виражається в почутті меншовартості, інфантильних інтересах. Ця тенденція зумовлює постійне напруження у психіці та суперечливість поведінки (заздрощі, ревнощі, невдоволення, агресію, намагання використати інших людей у власних інтересах, дискредитувати їх тощо).    Основними функціями Я є самоузгодження внутрішнього світу людини, забезпечення його цілісності (холістичності), саморегулювання життєдіяльності, визначення стратегії життя та поведінки, інтеграція життєвого досвіду, забезпечення саморозвитку і самореалізації, реагування на моральні та соціальні норми і духовні цінності.    У своєму розвитку Я долає кілька стадій, пов\'язаних з виокремленням його із зовнішнього світу, розвитком довільності та рефлексивності. Без Я людина подібна до наповненої речами скрині, в якій для нових речей немає місця, а старі самі псуються і псують добрі речі, що лежать поруч. Нові речі немає куди класти (нові враження не сприймаються), а якщо це і вдається, то використати їх не можна (враження не поліпшують взаємодію з внутрішнім образом світу і об\'єктивним світом). Тому дорослі повинні відповідально ставитися до формування Я дитини на ранньому етапі її розвитку.    Після виникнення первинного ставлення до себе як до окремо існуючого суб\'єкта, відкритої заяви про себе як про особистість у психіці дитини з\'являються й інші особистісні новоутворення. На третьому році життя малюки починають порівнювати себе з іншими людьми, у результаті чого у них поступово складається певна самооцінка, прагнення відповідати вимогам дорослих. Далі формуються почуття гордості, сорому, елементарні опредмечені форми рівня домагань.    Про розвиток самосвідомості дитини на третьому році життя свідчать: --- називання свого імені в різних варіантах; --- твердження про себе в першій особі ("Я"); --- здатність виражати засобами мови окремі стани і потреби ("Я хочу", "Я буду"); --- позитивно забарвлене твердження про себе ("Я гарний"); --- позитивне ставлення до похвали дорослого, намагання самостійно повторити позитивну дію; --- прагнення до активних самостійних дій.    Із зародженням самосвідомості у дитини розвивається здатність розуміти емоційний стан іншої людини. Після 1,5 року вона виявляє усвідомлене прагнення втішити засмучену людину, обняти її, поцілувати, дати їй іграшку або солодощі. Це свідчить про її здатність згадати свої попередні емоційні почуття, діяти відповідно до власного досвіду.       **[  4. Криза трьох років.]** Наприкінці третього року життя (часом і дещо раніше) діти вже обстоюють своє право на незалежну поведінку ініціативними заявами "Я сам". Поява цього феномену спричинює цілковитий розпад попередньої соціальної ситуації, що проявляється в кризі трьох років.      Криза трьох років --- криза соціальних відносин, яка зумовлена становленням самосвідомості дитини і проявляється в негативізмі, впертості, непокірності, свавіллі, протесті, деспотизмі.      Особливості цієї кризи вперше описано Ейзою Келер у праці "Про особистість трирічної дитини". Найважливішими ознаками цієї кризи є: --- негативізм. Проявляється він як негативна реакція дитини, передусім як відмова підкорятися вимогам до неї. Негативізм не слід плутати з неслухняністю, яка буває і в більш ранньому віці; --- впертість. Вона є реакцією дитини на власне рішення і проявляється у наполяганнях на своїх вимогах, рішеннях. Дитина хоче, щоб з нею рахувалися, що свідчить про становлення її як особистості. Впертість не слід ототожнювати з наполегливістю --- завзятістю, стійкістю, непохитністю в досягненні мети; --- непокірність. За своїми зовнішніми ознаками вона є близькою до негативізму та впертості, однак має більш генералізований і більш безособовий характер. Найчастіше вона постає як протест проти порядків, заборон, звичаїв, що панують удома; --- свавілля. Проявляється як прагнення звільнитися від опіки дорослого, намагання діяти самостійно. Частково воно нагадує кризу першого року, але тоді немовля прагнуло фізичної самостійності. Тепер його метою є досягнення самостійності у здійсненні намірів, задумів; --- знецінення дорослих. Дитина починає сприймати їхні слова, вчинки не безумовно, а крізь призму своїх інтересів; --- протест. Формами його є бунт проти батьків, налаштованість на суперечку з ними; --- деспотизм. Дитина різноманітними способами та засобами демонструє деспотичну владу щодо всього оточуючого. Часто це відбувається у сім\'ях з єдиною дитиною.    Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дій і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з\'являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб ("Я сам"). Однак дорослий за звичкою зберігає попередній тип стосунків і цим обмежує її активність. Тому вона чинить цьому опір усіма наявними у неї засобами, стає капризною, робить усе навпаки, демонструє негативне ставлення до вимог дорослого. Якщо батьки заохочують самостійність дитини, то труднощі у взаєминах з нею швидко минають. Отже, феномен "Я сам" означає не тільки виникнення самостійності, а й відокремлення малюка від дорослого.    У результаті подолання кризи трьох років виникають такі важливі психічні новоутворення, як порівняння себе з іншими людьми, прагнення до самостійної діяльності, подібної на діяльність дорослих. Тенденція жити спільним життям із дорослими, діяти, як вони, властива всьому періоду дитинства: малюк, відокремлюючись від дорослого, одночасно встановлює з ним значно глибші взаємини.    Прагнення бути як дорослий може знайти найповніше втілення тільки у формі гри (лише в грі дитина може зварити обід, зробити укол, піти в магазин тощо). Тому криза трьох років розв\'язується завдяки переходу дитини до ігрової діяльності. Ця криза є скороминущим явищем, але пов\'язані з нею новоутворення (прагнення самостійності, відокремлення себе від дорослих, бажання наслідувати їхні дії) є важливим кроком у психічному розвитку дитини.    Отже, на етапі раннього дитинства головним у соціальній ситуації розвитку є ситуативно-дійове спілкування дитини з дорослим, провідною стає предметна діяльність. Цей період сприятливий для оволодіння мовою, виникнення символічної гри, здатності до наслідування, розвитку самосвідомості. Емоційний розвиток дітей раннього і дошкільного віку ==================================================== Чому так важливо співпрацювати зі своїми емоціями та як сприяти емоційному розвитку дитини раннього й дошкільного віку Дитина вчиться співіснувати з емоціями від найменшого віку. Уперше використовує їх тоді, коли в неї ще не достатньо добре сформоване мовлення, аби виразити свої потреби, бажання тощо. Згодом, опиняючись у середовищі ровесників у дитячому садку, на гуртках тощо, дитина все активніше використовує свої емоції і вчиться розпізнавати чужі. Цю здатність усвідомлювати, називати й виражати емоції --- власні та інших людей --- фахівці позначають поняттям «[**[емоційний інтелект]**](/article/1579-emotsyniy-ntelekt-doshklnikv-shlyahi-rozvitku)». Чому емоції важливі для дитини ------------------------------ Уміння «співпрацювати» зі своїми емоціями й адекватно реагувати на ситуації та емоції інших має дуже вагоме значення. Воно допомагає дитині: - знайомитися і спілкуватися з іншими дітьми - почуватися комфортно в колективі дітей, навіть малознайомих - розуміти причину свого покарання (батьками чи вихователями) - глибше й точніше розуміти казки та різні історії (прочитані й переглянуті), а також побутові ситуації - швидше засвоювати новий матеріал - зміцнювати свою самооцінку. Вікові особливості емоційного розвитку -------------------------------------- Протягом перших місяців життя дитина виражає чотири основні емоції: - страх - радість - сум - злість. У віці 2-4 місяці вона реагує мімікою і жестами на найближчих та знайомих їй осіб. Від 4 до 10 місяців вчиться ініціювати контакт з людьми, які її оточують. Наприклад, простягає руки, щоб її взяли, подає шматочок своєї їжі дорослому, аби він скуштував, або забрав якщо їй не смакує. У віці 7-12 місяців дитина стало реагує на своє ім'я. У віці від 18 до 30 місяців використовує прості і складніші жести, які складаються з кількох простих. Наприклад, може переказати іншій особі без мовлення, а лише жестами те, що вона собі уявляє у процесі гри. У 2-річному віці дитина, намагаючись показати картинку дорослому, який сидить по інший бік столу, перевертає її. Тобто дбає про те, щоб інша людина побачила зображення з кута свого зору. Це доволі істотне вміння, що свідчить про нормальний перебіг емоційного розвитку дитини. У віці 2,5 років дитина може робити спроби пояснити й показати, що означають ті чи ті нескладні емоції. Якщо дитині у 3-4 роки показати простий сюжетний малюнок, на якому, наприклад, персонаж відкриває подарунок й усміхається, то вона зможе пояснити цю ситуацію. Скаже, що в особи, яка на малюнку, День народження або інше свято. І вона усміхається, бо щаслива, що отримала бажаний подарунок. У віці 6-9 років дитина здатна по-своєму проінтерпретувати сюжетний малюнок з нетиповою реакцією персонажа: наприклад, коли персонаж отримує подарунок і плаче. Для дитини більш раннього віку подібні сюжетні малюнки незрозумілі. Починаючи з 3-го року життя, дитина може грати в ігри, що відтворюють дії представників певних професій: продавця, касира, вчителя тощо. Тобто діти цього віку вже здатні пригадувати притаманні працівникам певної професії жести, емоції та намагатися відтворити їх у грі. У віці 6-8 років дитина розпізнає основні та ускладнені (відраза, нудьга, образа) емоції на фотографіях, зображеннях смайликів. Відмінності в емоційному розвитку хлопчиків і дівчаток ------------------------------------------------------ Емоційна сфера у всіх дітей розвивається з різною швидкістю. Вона залежить від індивідуальних особливостей дитини, а також від виховання і впливу найближчого середовища, у якому зростає дитина. Впливає на становлення емоційної сфери і ширше оточення дитини --- дошкільний заклад, країна та її традиції, пов'язані з толерантністю чи табуюванням тих чи тих проявів емоцій. Значний вплив також мають джерела масової інформації --- його батьки контролюють не завжди. Різниці у розвитку емоційної сфери дівчаток і хлопчиків практично немає. Утім у суспільстві усталеною є манера виховання дівчат більш емоційними, а хлопчиків --- більш стриманими. Діти не повинні стримувати своїх емоцій через штучно встановлені правила. Адже це може призвести до пригніченого стану, змін настрою, що заважатиме засвоєнню знань та всебічному розвитку. А у ще гіршому випадку --- може призвести до соматичних захворювань. Не слід також вимагати від дитини проявляти певні емоції тоді, коли вона не виказує такої потреби. Це може занижувати її самооцінку. Отже, розвивати емоційність варто у дітей обох статей. При цьому обов'язково слід враховувати індивідуальні особливості кожної дитини. Як сприяти емоційному розвитку дитини ------------------------------------- Наведемо кілька порад щодо того, як батькам взаємодіяти з дитиною, аби лише сприяти розвитку її емоційної сфери. Передусім слід розмовляти з дитиною, обговорювати за вечерею чи певною спільною діяльністю, як пройшов день, запитувати про ситуації, які виникали в дитячому садку протягом дня, про ставлення дитини до цих ситуацій, її почуття. Дорослі мають приймати емоції дитини. Часто виконання певних справ, наприклад, читання, гра за комп'ютером, плавання або малювання у батьків та в дитини викликають різні емоції. Якщо вони абсолютно протилежні до дитячих, батькам ліпше нейтралізувати свої емоції і прийняти вподобання дитини. Те саме стосується різного реагування на ситуації. Будь-яку ситуацію дорослий має обговорити з дитиною, висловити своє ставлення до цієї ситуації, вислухати думку дитини, відтак привести зрозумілий і близький для неї приклад. Коли дитина радиться, як їй вчинити у певній ситуації, не поспішайте давати певні вказівки. Спочатку розгорнуто обговоріть ситуацію, з'ясуйте всі важливі деталі, вислухайте пропозиції дитини щодо розв'язання, а відтак порадьте, як ліпше зробити. Варто також навчати дитину підтримувати розмову: задавати певну тему для обговорення, не перебивати співрозмовника, висловлювати свої думки по черзі, пропонувати наступну тему розмови, коли попередня здається вичерпаною. У цьому особливо вдало можна повправлятися під час відвідування з дітьми бабусі чи дідуся. Ігри та вправи для емоційного розвитку -------------------------------------- Ефективними для розвитку емоційної сфери є ігри на розпізнавання емоцій. Матеріалом для них може, наприклад, бути **набір з карток** із фотографіями дітей або зображеннями обличь, що виражають різні емоції; **ігри** **для планшетів** та комп'ютерів, спрямовані на розпізнавання емоцій, тощо. Корисними також є ігри на відгадування, зокрема різновиди шарад, та інші ігри на 3-8 осіб. Під час таких ігор дитина вчиться переказувати інформацію без допомоги мовлення --- лише жестами й мімікою, а також контролювати власні емоції, аби привести свою команду до успіху. Розвитку міміки дитини також сприяють вправи на копіювання. Копіювати можна тварин, членів родини, персонажів казок, мультфільмів тощо.