Лекція 3: Типи раціональності та психологічні парадигми PDF

Типи раціональності й парадигми психології. З якої точки зору розглядати психологічні дослідження? Лекція 3 1. Етапи розвитку наукової картини світу. 2. Класична наукова картина світу (раціональність). 3. Некласична наукова картина світу. 4. Постнекласич...

Типи раціональності й парадигми психології. З якої точки зору розглядати психологічні дослідження? Лекція 3 1. Етапи розвитку наукової картини світу. 2. Класична наукова картина світу (раціональність). 3. Некласична наукова картина світу. 4. Постнекласична (постмодерна) наукова картина світу.  1. Етапи розвитку наукової картини світу  Наукова раціональність Раціональність (розумність) є характеристикою знання з точки зору його відповідності найбільш загальним принципам мислення, розуму. Наука є зразком раціональності для всіх інших областей застосування людського міркування. Мислення людини є різним не тільки в різні історичні епохи, а й у різних областях його застосування. Універсальна раціональність охоплює цілу епоху або культуру. Локальна раціональність - окремі області теоретизування конкретної епохи чи культури.  Формування наукової раціональності - інтелектуальний стрибок у VII–VI ст. до н.е. в античній Греції (від міфу до логосу); хоча протонаука паралельно розвивалася й у Єгипті, Вавилоні, Індії, Китаї. Фактори: - особливий (гнучкіший) спосіб мислення, погляд на буття лише як на один з можливих проявів сутності світу; - звільнення від жорстко фіксованої ієрархії відносин, дуже повільних змін соціальних норм, консервативності, стереотипності діяльності; - географія, доступ до морського узбережжя; суміжна потреба опановувати професію воїна.  Приклад https://youtu.be/_qqwq8EmTY4?si=oV6Ol4g-gdnjiHSK&t=65  Типи раціональності за В. Стьопіним за домінуючими об’єктами освоєння 1. Класична (додисциплінарна + дисциплінарно організована) – прості системи. 2. Некласична – складні саморегульовані системи. 3. Постнекласична – складні системи, що саморозвиваються.  Наукова картина світу система уявлень людей про властивості і закономірності дійсності (реально існуючого світу), побудована в результаті узагальнення та синтезу наукових понять і принципів  Наукова картина світу у психології продукт психологічного мислення (положення, теорія тощо), який окрім фіксації передбачає перегляд, зміну і розвиток правил 2. Класична наукова картина світу (раціональність)  Класична наука XVII–XIX ст. - виявлення раніше невідомого, прихованого; - відокремлення (невтручання) суб’єкта від об’єкта пізнання; - істина – тільки те, що існує завдяки перевірці досвідним (емпіричним) шляхом;  Класична наука XVII–XIX ст. - механістична картина світу: жорсткий детермінізм, світобудова як годинниковий механізм.  Класична психологія - дуалізм, дихотомії (протиставлення внутрішнього зовнішньому); - біологічний, статистичний детермінізм; фокус на відображенні; - принципи редукції, реактивності, елементалізму, рефлексу (спрощення реальності). Представники класичної психології Р. Декарт Г. Фехнер А. Бен, Г. Спенсер В. Вундт Е. Тітченер Дж. Вотсон, Е. Торндайк В. Дільтей Дж. Міллер, Дж. Брунер та ін.  Школи і напрями класичної психології - структуралізм - функціоналізм - біхевіоризм - когнітивна психологія - гештальтпсихологія - французька соціологічна школа тощо https://youtu.be/_qqwq8EmTY4?si=5NqlkgFhyq1s3wqW&t=124  Надбання класичної психології Психічна реальність: а) існує як окреме сутнє і має якісну своєрідність; б) існує незалежно від того, пізнаємо її чи ні; в) може бути пізнана в її власних законах, а отже спроектована, сформована, вдосконалена й розвинута згідно зі зразком. 3. Некласична наукова картина світу  Некласична наука (перша пол. XX ст.) Вихідний пункт - розроблення релятивістської та квантової теорій. - перехід від пошуку знань до соціального конструювання (теорія – це домовленість); - залежність знання від засобів його отримання (суб’єкт і об’єкт мають взаємовплив; вивчення не фактів, а умов); - поява антиномій (однаково вагомих суперечливих суджень).  Некласична психологія - від монологізму до діалогізму (свідомість різних людей стає відкритою одна для одної); - від детермінізму до самодетермінації (визначає сам суб’єкт, бо наділений рефлексією, свободою, відповідальністю, автономією); - від потенціоналізму до екзистенціалізму (я не те, що уявляю про себе, а те, ким стаю, коли щось пережив); - від кількісного до якісного (поява проєктивних методів), від констатування до діяння (включеність, залученість дослідника).  Представники некласичної психології З. Фройд К. Г. Юнг А. Адлер «Наука про те, як з об’ К. Левін єктивного світу людської культури народжується і В. Франкл виникає суб’єктивний світ Д. Гольдштейн окремої людини» К. Роджерс А. Маслоу Р. Мей Л.С. Виготський https://youtu.be/_qqwq8EmTY4?si=5Jj-_GQ_otgT_h9M&t=357 С.Л. Рубінштейн  Здобутки некласичної психології - смислова, специфічно людська причинність; - багатовимірність й багаторівневість свідомості; - проблема артефактів (вплив методу та особистості дослідника); - взаємозалежність зовнішнього та внутрішнього. 4. Постнекласична (постмодерна) наукова картина світу  Постнекласична наука (з 70-х рр. XX ст.) Вихідний пункт – революція у зберіганні та отриманні знань (комп’ютеризація науки). Авангардизм – руйнує минуле, очищує свідомість для нового досвіду. Постмодернізм – осмислює минуле, пристосовує його до життя, що змінилося («пост-»: постпозитивізм, постструктуралізм, ).  Риси постнекласичної науки антиуніверсалізм, плюралізм: світ множинний, багатоваріантний, мозаїчний (залежить від фокусування свідомості); категорії нерівноважності, нестабільності, невизначеності; хаос – різновид порядку; складні системи – дисипативні структури, що мутують навмання (т-я самоорганізації І. Пригожина; синергетика); здобуті знання співвідносяться не тільки зі специфікою методів, а й з ціннісно-цільовими структурами, увага на посереднику; термінотворчість (епістема, ентропія, сингулярність, ризома, симулякр, дискурс, наратив тощо); підтвердженням теорії не є ні логіка, ні емпірика, важливою є історія (в т.ч., самого дослідника).  Постнекласична психологія завдання інтеграції психологічного знання, логіка «і-і» замість «або-або»; відхід від протиставлення природничо-наукового й гуманітарного пізнання; становлення міждисциплінарних досліджень силами професіоналів різних наук; будь-яка психологічна школа може стати провідною для вирішення певного дослідницького контексту; проблеми сенсу, цінностей (аксіологія); текст, мова, символи, герменевтика (лінгвістичний поворот); введення психотехнічної реальності (досвід, що засвоюється не вербально, а духовно-практично; напр., у психотерапевтичній сесії); вимірювач душі – душа іншого.  Представники постнекласичної психології К.-Дж. Джерджен Р. Харре Д. Макадамс М. Уайт В.П. Зінченко Т.М. Титаренко В.О. Татенко Н. В. Чепелєва Чи є наукова раціональність непохитною? https://youtu.be/opW4Tq-PLZ4?si=RB8RduT3q_Yf3CU2