Конспекти уроків 1-7

Класицизм у мистецтві - це стилістичний напрям, що виник у Стародавній Греції та Римі і характеризується шануванням естетичних принципів гармонії, пропорцій і симетрії. Черпаючи натхнення в мистецтві та архітектурі античності, класицизм прагнув наслідувати ідеали краси і досконалості, втілені в циві...

Класицизм у мистецтві - це стилістичний напрям, що виник у Стародавній Греції та Римі і характеризується шануванням естетичних принципів гармонії, пропорцій і симетрії. Черпаючи натхнення в мистецтві та архітектурі античності, класицизм прагнув наслідувати ідеали краси і досконалості, втілені в цивілізаціях Стародавньої Греції та Риму. У цій статті ми розглянемо визначення, особливості, приклади та спадщину класицизму в мистецтві. ================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================== **Класицизм: Позачасова краса та гармонія** =========================================== Початку поговоримо про визначення класицизму в мистецтві.[[Класицизм у мистецтві]](https://en.wikipedia.org/wiki/Ancient_Greek_art#Classical) можна визначити як стиль, що наголошує на порядку, ясності та стриманості, часто спираючись на принципи балансу та пропорцій, узяті з давньогрецького та римського мистецтва. Укорінений у переконанні, що мистецтво повинне прагнути до універсальності та позачасовості, класицизм відмовляється від швидкоплинних тенденцій свого часу на користь неминущих принципів краси та гармонії. ===================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================== **Характеристика мистецтва класицизму** ======================================= Мистецтво класицизму прагнуло створити відчуття порядку та раціональності, відображаючи ідеали епохи Просвітництва. У цій статті ми розглянемо ключові характеристики художнього стилю класицизм і те, як він вплинув на розвиток західного мистецтва. Від використання класичних сюжетів до акценту на симетрії та балансі, класицизм продовжує надихати художників і глядачів своєю позачасовою красою та елегантністю. Тут ви можете ознайомитися з його ключовими характеристиками: ======================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================= **Ідеалізовані форми:** Класицизм часто демонструє ідеалізовані зображення людської фігури, наголошуючи на симетрії, пропорціях та анатомічній точності. Фігури зображуються з ідеалізованими пропорціями та безтурботними виразами, втілюючи вічні ідеали краси й чесноти. =========================================================================================================================================================================================================================================================================== **Збалансована композиція:** Класицизм віддає перевагу збалансованим композиціям, які характеризуються гармонійним розташуванням форм і фігур. Симетричні композиції, ретельно вибудувані просторові відносини та геометрично впорядковані конструкції створюють відчуття стабільності та порядку у творах класицизму. ====================================================================================================================================================================================================================================================================================================================== **Ясність і точність:** Для творів класицизму характерні ясність форм і точність виконання, скрупульозна увага до деталей і майстерності. Кожен елемент класицистичної композиції промальований із ясністю й точністю, сприяючи загальному відчуттю ясності та впорядкованості. =============================================================================================================================================================================================================================================================================== **Наративні та міфологічні теми:** Класицизм часто спирається на наративні та міфологічні теми з давньогрецької й римської міфології, зображуючи героїчні постаті, богів і богинь у сценах епічної величі. Ці оповіді слугують засобом передачі моральних і філософських ідей, що відображає неминущу актуальність класичної міфології в західній культурі. =========================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================== **Архітектурний вплив:** Класицизм у мистецтві часто містить елементи класичної архітектури, віддаючи перевагу колонним формам, фронтонам та іншим архітектурним мотивам, навіяним давньогрецькими та римськими будівлями. Архітектурні елементи інтегруються в живопис, скульптуру та декоративне мистецтво, зміцнюючи ідеал класичної архітектурної гармонії та пропорцій. ============================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================ Елліністичний Пергамський вівтар: зліва направо Нерей, Доріс, Гігант, Океан =========================================================================== **Приклади мистецтва класицизму** ================================= Мрамори Парфенона за [[Фідія]](https://en.wikipedia.org/wiki/Phidias): Ці мармурові скульптури з Парфенона в Афінах є прикладом ідеалізованих форм і збалансованих композицій, характерних для класицизму в давньогрецькому мистецтві. ================================================================================================================================================================================================================================================== \"Афінська школа\" [[Рафаеля]](https://en.wikipedia.org/wiki/Raphael): Ця фреска в палаці Ватикану зображає збори давньогрецьких філософів у ретельно вибудуваній архітектурній обстановці, що втілює класичні ідеали мудрості та інтелектуального пошуку. ====================================================================================================================================================================================================================================================================== \"Клятва Гораціїв\" [[Жака-Луї Давида]](https://en.wikipedia.org/wiki/Jacques-Louis_David): на цій неокласичній картині зображено сцену з римської історії, яка демонструє ясність, точність і героїчну велич, характерні для класицизму кінця XVIII століття. ========================================================================================================================================================================================================================================================================== **Художній рух класицизму** =========================== Художній рух класицизму пережив відродження в епоху Відродження та знов у період неокласичного відродження XVIII і XIX століть. Художники епохи Відродження, як-от Леонардо да Вінчі та Мікеланджело, черпали натхнення в мистецтві та філософії Давньої Греції та Риму, наповнюючи свої роботи класичними ідеалами краси та пропорцій. Так само художники-неокласики, як-от Жак-Луї Давид та Антоніо Канова, відроджували класичні теми та стилі у відповідь на бурхливі політичні та соціальні потрясіння свого часу, шукаючи розраду та стабільність у неминущих принципах класичного мистецтва. =================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================== Класицизм - стиль мистецтва, натхненний Давньою Грецією та античністю. Класицизм у мистецтві являє собою вічне прагнення до краси, гармонії та досконалості, натхненне мистецтвом і культурою Стародавньої Греції та Риму. Відрізняючись ідеалізованими формами, збалансованими композиціями і благоговінням перед класичними темами і мотивами, класицизм продовжує чинити глибокий вплив на мистецтво та естетику західної цивілізації. Від монументальних скульптур античності до неокласичних шедеврів XVIII і XIX століть, класицизм є свідченням невиліковної сили класичних ідеалів у формуванні художнього висловлювання. ================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================= **Ві́денська класи́чна шко́ла**, Віденський класицизм ([нім.](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D1%96%D0%BC%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0) *Wiener Klassik*) --- художній напрямок в європейській [музичній](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%83%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0) культурі 2-ї половини [XVIII](https://uk.wikipedia.org/wiki/XVIII) --- початку [XIX](https://uk.wikipedia.org/wiki/XIX) століть. ========================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================== **Музика** ========== Представники --- [Й. Гайдн](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D1%84_%D0%93%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%BD), [В. А. Моцарт](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%84%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B3_%D0%90%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%B9_%D0%9C%D0%BE%D1%86%D0%B0%D1%80%D1%82), [Л. Бетховен](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D0%B4%D0%B2%D1%96%D0%B3_%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%91%D0%B5%D1%82%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%BD). Мистецькими принципи представлені в музиці 1780-х --- 1810-х років, тому що в ранній творчості Гайдна і Моцарта вони тільки складалися, а в пізніх творах Бетховена відчутна близькість романтизму.Діяльність композиторів віденської школи підготовлена художнім досвідом їхніх попередників і сучасників, включаючи італійську і французьку оперу і інструментальну культуру, досягнення німецької музики ([Г. Ф. Гендель](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3_%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%93%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8C), [Й. С. Бах](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD_%D0%A1%D0%B5%D0%B1%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C%D1%8F%D0%BD_%D0%91%D0%B0%D1%85) і його сини, мангеймська школа). Величезну роль у становленні Віденської школи зіграв музичний побут [Відня](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C) --- найбільшого музичного центру, музичний фольклор багатонаціональної [Австрії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%81%D1%82%D1%80%D1%96%D1%8F). Творчі ідеї віденських класиків тісно стикаються з поглядами [Г. Е. Лессінга](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D1%82%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B4_%D0%95%D1%84%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BC_%D0%9B%D0%B5%D1%81%D1%81%D1%96%D0%BD%D0%B3), [Й. Г. Гердера](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD-%D0%93%D0%BE%D1%82%D1%84%D1%80%D1%96%D0%B4_%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B5%D1%80), [Й. В. Ґете](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BD_%D0%92%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D1%84%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B3_%D1%84%D0%BE%D0%BD_%D0%93%D0%B5%D1%82%D0%B5), [Ф. Шиллера](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%A8%D0%B8%D0%BB%D0%BB%D0%B5%D1%80), [І. Канта](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%BC%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%97%D0%BB_%D0%9A%D0%B0%D0%BD%D1%82), [Г. Гегеля](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3_%D0%92%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BC_%D0%A4%D1%80%D1%96%D0%B4%D1%80%D1%96%D1%85_%D0%93%D0%B5%D0%B3%D0%B5%D0%BB%D1%8C), з деякими положеннями французьких енциклопедистів. Для мистецтва представників Віденської школи характерні універсальність мислення, логічність, ясність художньої форми. У їх творах органічно сполучаються почуття й інтелект, трагічне і комічне, точний розрахунок і природність, невимушеність висловлення. У творчості віденських класиків виражене динамічне розуміння життєвих процесів, що знайшло найповніше втілення в [сонатній формі](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%B0_%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0) і обумовило [симфонізм](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D1%84%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC) багатьох їх творів. Із симфонізмом, у широкому сенсі, зв\'язаний розквіт провідних інструментальних жанрів епохи --- [симфонії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D1%84%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F), [сонати](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B0), [концерту](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%86%D0%B5%D1%80%D1%82_(%D0%B6%D0%B0%D0%BD%D1%80)) й камерного ансамблю. Музика композиторів Віденської класичної школи --- новий етап у розвитку музичного мислення; ================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================== Розквіт Віденської школи збігся із загальним процесом становлення [симфонічного оркестру](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D1%84%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BE%D1%80%D0%BA%D0%B5%D1%81%D1%82%D1%80) --- його стабільного складу, функціональної визначеності оркестрових груп. Склалися основні класичні типи камерних ансамблів --- фортепіанного тріо, [струнного квартету](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D1%80%D1%83%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%B5%D1%82) й ін.; з музики для сольних інструментальних особливо виділилася фортепіанна. Оперна творчість Моцарта відкрила широкі перспективи розвитку різних типів опери --- ліричної і соціально-викривальної комедії, драми музичної, філоської опери-казки й ін. ([«Весілля Фігаро»](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D1%81%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%8F_%D0%A4%D1%96%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%BE), [«Дон Жуан»](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%BD_%D0%96%D1%83%D0%B0%D0%BD_(%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0)), [«Чарівна флейта»](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D1%84%D0%BB%D0%B5%D0%B9%D1%82%D0%B0)). ======================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================= Кожний з майстрів Віденської школи мав неповторну індивідуальність. Якщо Гайдну і Бетховену ближчою виявилася сфера інструментальної музики, то Моцарт рівною мірою виявив себе і в оперному, і в інструментальному жанрах; Гайдн більше тяжів до народно-жанрових образів, гумору, жарту, Бетховен --- до героїки, Моцарт, як універсальний художник, --- до різноманітних відтінків ліричного переживання. Творчість композиторів Віденської школи належить до вершин світової художньої культури, і вплинула на подальший розвиток музики. ============================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================================= Вольфганг Амадей Моцарт (1756-1791) ----------------------------------- Творчість геніального австрійського композитора Моцарта вражає своєю багатогранністю. Проживши неповних 36 років, він створив безліч творів у всіх існуючих в його епоху жанрах і формах. Але, на відміну від Гайдна, основне значення якого полягало в області інструментально-симфонічної та камерної музики, Моцарт залишив у всіх жанрах, в яких він писав, твори неминущого значення. Його симфонії, опери, твори для хору з оркестром, квартети, тріо, сонати, концерти однаково значні і досі вважаються найвищим рівнем музичної думки. Як музикант він синтезував усі досягнення минулого, довівши до досконалості всі музичні жанри і перевершивши майже всіх своїх попередників. **Вольфґанґ Амадей Моцарт** (з нім. *Wolfgang Amadeus Mozart*) народився 27 січня 1756 року в родині Леопольда Моцарта, скрипаля і композитора при дворі Зальцбургського архієпископа. Батько Моцарта був одним з відомих музичних педагогів Європи, його праця *«Есе з основ гри на скрипці»*, що була видана у 1756 році, пережила декілька видань. Геніальна обдарованість дозволила Моцарту вже з чотирирічного віку писати музику, дуже швидко оволодіти мистецтвом гри на клавірі, скрипці, органі. Батько вміло керував заняттями сина. У 1762-71 роках він організував гастрольні поїздки -- при Дворі курфюрста Баварії в Мюнхені, при Імператорському дворі у Відні та Празі, при дворах в Манґаймі, Парижі, Лондоні та Гаазі. Талант його дітей -- старша сестра Вольфганга, Марія Ганна, була обдарованою клавесиністкою, сам він співав, диригував, віртуозно грав на різних інструментах та імпровізував -- всюди викликав захоплення. Перебуваючи 1770 року у Римі Моцарт був удостоєний аудієнції папи Климента XIV -- вражений талантом 14-річного музиканта, папа нагородив його однією з найвищих католицьких відзнак -- Орденом Золотої шпори. У поїздках Вольфганг знайомився з музикою різних країн, освоюючи характерні для епохи жанри. Так, знайомство з Й. К. Бахом у Лондоні, викликає до життя перші симфонії (1764 рік). Вони наслідували галантний, жвавий та енергійний стиль музики Йоганна Крістіана, який став вчителем хлопчика. У Відні 1768 року він отримує замовлення на опери в жанрі італійської опери-buffa -- *«Удавана простачка»* і німецького зінгшпіля -- *«Бастьєн і Бастьєнна»*. Роком раніше в Зальцбурзькому університеті була поставлена шкільна опера *«Аполлон і Гіацинт»*. Особливо плідним було перебування в Італії, де Моцарт удосконалюється в контрапункті у Дж. Б. Мартіні (Болонья), зустрічається з Н.Піччіні і Дж.Б.Саммартіні в Мілані, з Н.Іоммеллі, Дж.Ф. Майо і Дж.Паізіелло які очолювали неаполітанську оперну школу. Ставить в Мілані оперу-серіа *«Мітрідат, цар понтійський»* (1770 рік), а в 1771 році оперу *«Луцій Сулла»*. За наполяганням Мартіні він був екзаменований у відомій Болонській філармонічній академії і був прийнятий в члени цієї академії. Та незважаючи на талант сина, не знайшовши для Вольфганга відповідного місця служби в Італії, Леопольд і Вольфганг були змушені повернутися в Зальцбург для виконання обов'язків придворного концертмейстера у архієпископа графа Ієроніма Коллоредо. Залишаючись в Зальцбурзі, Моцарт цілком віддався композиції: в цей час з'являються симфонії, дивертисменти, твори церковних жанрів, а також перший струнний квартет -- ця музика незабаром забезпечила автору репутацію одного з найталановитіших композиторів Австрії. У 1777-79 роках Моцарт робить невдалі спроби влаштуватися в Мюнхені, Мангеймі, Парижі. Поїздки в ці міста принесли, однак, багато емоційних (перша любов -- до співачки Алоїзії Вебер, смерть матері) і художніх вражень, що відбилися, зокрема, в клавірних сонатах (ля мінор, ля мажор з варіаціями та *"Rondo alla turca"*), в Концертній симфонії для скрипки і альта з оркестром та інші. Окремі оперні постановки -- *«Сон Сципіона»* (1772 рік), *«Цар-пастух»* (1775 рік), обидві в Зальцбурзі; *«Уявна садівниця»* (1775 рік, Мюнхен). У січні 1781 року при дворі курфюрста Карла Теодора була поставлена опера Моцарта *"Ідоменей, цар Критський"*. Прибувши з Мюнхена до Відня, куди попрямував на коронаційні урочистості архієпископ, Моцарт порвав з ним, відмовившись повернутися в Зальцбург. Чудовим віденським дебютом Моцарта став зінгшпіль *«Викрадення із сералю»* (1782 рік). Тоді ж він одружується на Констанці Вебер -- молодшій сестрі Алоїзії. У цей час Моцарт знайомиться з Йозефом Гайдном -- це знайомство переростає у міцну багаторічну дружбу та значний творчий взаємний вплив. У відомому листі від 1785 року Моцарт присвячує Гайдну свій цикл з шести квартетів. У 1784 році Моцарт стає масоном, цей крок безпосередньо відбивається на його творчості та подальшому житті. У той час багато відомих у Європі вчених, поетів, письменників, музикантів входили в масонські ложі (Гайдн також був масоном), масонство розповсюджувалося і в придворних колах. У цей час Моцарт починає тісно співпрацювати з придворним лібреттистом Л. да Понте. Л. да Понте сприяв постановці на сцені Бургтеатру опер, написаних на його лібрето: двох оперних шедеврів Моцарта -- *«Весілля Фігаро»* (1786 рік) і *«Дон-Жуана»* (1788 рік). *"Весіля Фігаро "* завоювала величезну популярність у Празі. Моцарт був запрошений диригувати кількома виставами. У січні 1787 року він та його дружина Констанца провели близько місяця в Празі. Директор оперної трупи Бондіні замовив йому нову оперу. Опера *"Дон Жуан"* була вперше представлена в Празі 29 жовтня 1787 року. Тріумф цієї опери можна вважати вершиною творчого шляху геніального композитора. У травні 1787 року помирає батько композитора. Після повернення до Відня наприкінці 1787 Моцарта почали переслідувати невдачі, а під кінець життя -- злидні. Постановка Дон Жуана у Відні в травні 1788 закінчилася провалом. Зважаючи на безнадійність ситуації, що склалася у Відні, у квітні 1789 року Моцарт вирішив зробити концертну поїздку до Берліна, де сподівався знайти собі місце при дворі пруського короля Фрідріха Вільгельма II. Останніми безсмертними творіннями моцартівського генія стали опера «Чарівна флейта»,замовлена у 1791 році Е.Шіканедером -- письменником, актором, імпресаріо, давнім другом Моцарта -- і скорботний величний *Реквієм*, не завершений композитором. Опера *«Чарівна флейта»* (в лібретто Е. Шиканедера використано багато джерел) -- один з найяскравіших прикладів моцартівського художнього синтезу. Під покровом чарівної казки з заплутаним сюжетом ховаються утопічні ідеї мудрості, добра і справедливості, характерні для епохи Просвітництва (тут також позначився і вплив масонства -- опера багата на масонську символіку). Раптовість смерті Моцарта, таємничі обставини замовлення *Реквієму* (як з'ясувалося, анонімне замовлення належало якомусь графу Ф. Вальзаг-Штуппаху, який мав намір видати його за свій твір), поховання в загальній могилі -- все це дало привід до поширення легенд про отруєння Моцарта, які не отримали жодних підтверджень. Втілюючи характерні риси віденської класичної школи, Моцарт узагальнив досвід італійської, французької, німецької культури, народного і професійного театру, різних оперних жанрів і ін. У 1862 році Людвіг фон Кехель видав каталог творів Моцарта в хронологічному порядку. З цього часу найменування творів композитора зазвичай включають номер за Кехелем -- так само, як твори інших авторів зазвичай містять позначення опусу. Вказівник Кехеля шість разів переглядався. У 1964 видавництво *«Брайткопф і Хертель»* (Вісбаден, Німеччина) опублікувало глибоко перероблений і доповнений вказівник Кехеля. У нього включено чимало творів, для яких доведено авторство Моцарта і які не були згадані в більш ранніх виданнях. Людвіг ван Бетховен (1770-1827) ------------------------------- Геніальний композитор, творчість якого носить епохальний характер. Будучи разом з Гайдном та Моцартом одним з основоположників віденського класицизму, мистецтво Бетховена є поворотною точкою від епохи класицизму 18 ст. до епохи романтизму 19 ст., а його вплив на творчість декількох наступних поколінь європейських композиторів неможливо переоцінити. **Людвіг ван Бетховен** (з нім. *Ludwig van Beethoven*) народився в Бонні (Німеччина), та був хрещений 17 грудня 1770 року. Засновником музичної династії був дід композитора Лодевік ван Бетховен (*Lodewijk van Beethoven*, 1712-1773), фламандський музикант, який до кінця життя займав посаду капельмейстера -- керівника придворної капели. Першим учителем музики Бетховена був його батько -- Йоганн ван Бетховен, який служив у капелі в якості вокаліста (тенора) та підробляв, даючи уроки гри на скрипці і клавірі. Іншими вчителями Бетховена в цей період були: органіст капели Жиль Ван ден Еден, Тобіас Фрідріх Пфайфер, друг сім'ї, який займався з ним на клавірі, і Франц Ровантіні -- скрипка і альт. Його музичний талант проявився рано, тому батько намагався зробити з нього вундеркінда і другого маленького Моцарта. Так, наприклад, на афіші першого публічного виступу в березні 1778 року Людвіг був оголошений шестирічною дитиною, в той час, як йому вже йшов восьмий рік. Однак, найбільший вплив на початкову музичну освіту Бетховена мав Крістіан Готліб Нефе, органіст придворної капели в 1779 році. Під керівництвом Нефе Людвіг вивчав композицію, з його допомогою був написаний та виданий в березні 1783 року перший опублікований твір Бетховена -- *Варіації на тему маршу Дресслера*. З Нефе Бетховен опрацьовував [*«Добре темперований клавір»*[ Й. С. Баха]](https://muzabetka.com.ua/biograf_bach.html), твори Генделя, знайомиться з музикою старших сучасників: Ф.Е.Баха, Гайдна, Моцарта та ін. Бетховену виповнилось лише 10 років, як він вже працює в якості помічника органіста, а з 1784 року -- штатним музикантом капели. У 1783 році були видані перші три фортепіанні сонати Бетховена, присвячені тодішньому курфюрсту Максиміліану Фрідріху, що отримали загальну назву *"Курфюрст"*. У 1787 році він відвідує Відень і знайомиться зі своїм кумиром, Моцартом, який, прослухавши імпровізацію юнака, сказав: *«Зверніть на нього увагу -- він коли-небудь змусить світ говорити про себе»*. Та стати учнем Моцарта Бетховену не вдається: важка хвороба і смерть матері змусили його спішно повернутися до Бонна, де він змушений був провести ще п'ять років. У цей час він знайомиться з людьми, які складали його оточення на найближчі роки. Франц Вегелер, молодий студент-медик, познайомив його з родиною фон Брейнінг, з якою він подружився, та працював у якості вчителя музики для дітей. Тут він знаходить ту атмосферу родинного тепла, якої йому так не вистачало вдома. Перебування в інтелігентному середовищі сприяло його зацікавленню до німецької та античної літератури, філософії. Під їхнім впливом Бетховен поступає у 1789 році на філософський факультет Боннського університету, щоправда, навчання його там було недовгим. У Бонні Бетховен написав цілий ряд великих та малих творів: дві кантати для солістів, хору та оркестру, 3 фортепіанних квартети, кілька фортепіанних сонат (зараз їх називають Сонатинами). Більшу частину боннського періоду творчості складають також варіації та пісні, призначені для аматорського музикування. Серед них -- *«Бабак», «Елегія на смерть пуделя», «Вільна людина», «Зітхання нелюбого та щасливе кохання», «Жертовна пісня»*. У листопаді 1792 року він остаточно покидає Бонн та переїздить до Відня -- найбільшого музичного центру Європи на той час. Тут під керівництвом Гайдна він оволодіває майстерністю контрапункту. Крім того, бере уроки гри на скрипці у Ігнаца Шуппанціга та уроки італійської вокального письма в Антоніо Сальєрі. Перший публічний виступ Бетховена у Відні відбувся в березні 1795 року, де він дебютував зі своїм фортепіанним концертом. У своїй тривалій гастрольній поїздці 1796 року він підкорив публіку Праги, Берліна, Дрездена, Братислави, завоювавши славу неперевершеного імпровізатора та блискучого віртуоза. Бетховен також займається педагогічною діяльністю, його найвідомішими учнями були К. Черні та Ф. Рис -- обидва згодом завоювали європейську славу. До його творчого доробку в перші десять років перебування у Відні належить переважно фортепіанна та камерна музика. У 1792-1802 роки були створені 3 фортепіанних концерту і двадцять сонат. З них тільки Соната № 8 (*«Патетична»*) має авторську назву. Сонату № 14, що носить підзаголовок соната-фантазія, назвав *«Місячною»* поет-романтик Л. Рельштаб. Ця соната була присвячена його коханій -- юній графині Джульєтті Гвіччіарді, з якою він познайомився через сім'ю Брунсвік, де давав уроки фортепіано сестрам Терезі та Жозефіні. Стійкі найменування збереглися також за сонатами № 12 (*«З траурним маршем»*), № 17 (*«З речитативами»*) і більш пізніми: № 21 (*«Аврора»*) і № 23 (*«Аппассіоната»*). У цей період крім фортепіанних, були також написані 9 (з 10-ти) скрипкових сонат (у тому числі № 5 -- *«Весняна»*, № 9 -- *«Крейцерова»*; обидві назви також неавторські), 2 віолончельні сонати, 6 струнних квартетів, декілька ансамблів для різних інструментів. У 1797 році з'являються перші ознаки невиліковної хвороби -- прогресуючої глухоти. Усвідомлення безнадійності всіх спроб лікування недуги призвело Бетховена до душевної кризи у 1802 році, свідченням якої став знаменитий документ -- *«Гайлігенштадтский заповіт»*. Виходом з кризи стала творчість:* «... Бракувало дещиці, щоб я покінчив із собою», -- писав композитор. -- «Тільки воно, мистецтво, воно мене утримало».* 2 квітня 1800 року в Бургтеатрі проходить прем'єра Першої симфонії Бетховена, в програму концерту були включені також твори Гайдна і Моцарта, а також його власні: Септет, Перша симфонія, і один з фортепіанних концертів. 1802-15 роки (другий період згідно *«трьохперіодної»* класифікації, запропонованої в 1852 році одним з перших дослідників творчості Бетховена В. фон Ленцем) вважаються періодом блискучого розквіту музичного генія Бетховена. В цей час були написані найвідоміші творіння композитора: ідеї Французької революції і визвольних змагань початку XIX ст. отримали втілення в Третій (*"Героїчній"*) і П'ятій симфонії, опері *«Фіделіо»*, музиці до трагедії Й. В. Гете *«Егмонт»*. Композитора надихали також філософські і етичні ідеї епохи Просвітництва, сприйняті ним у юності. Світ природи постає повним динамічної гармонії в Шостій (*«Пасторальній»*) симфонії, в Скрипковому концерті, в фортепіанній (№ 21) та скрипковій (№ 10) сонатах. Народні або близькі до народних мелодії звучать в Сьомій симфонії і в квартетах № № 7-9. Потужним оптимізмом сповнена Четверта симфонія, гумором та злегка іронічною ностальгією за часами Гайдна і Моцарта пронизана Восьма. Епічно і монументально трактується віртуозний жанр в Четвертому та П'ятому фортепіанних концертах, а також в Потрійному концерті для скрипки, віолончелі та фортепіано з оркестром. У всіх цих творах знайшов найповніше і остаточне втілення стиль віденського класицизму. Коли в 1815 році померає його брат Каспар, композитор стає одним з опікунів свого десятирічного племінника Карла. Бетховен заявив свої одноосібні права на опікунство, оскільки вважав матір дитини, Джоанну негідною виконувати материнські обов'язки -- крім фінансової неспроможності жінка мала проблеми із законом і репутацією, та виявився втягнутим в багаторічний судовий розгляд. Бетховена практично повністю стає глухим. Одним з результатів глухоти Бетховена став унікальний історичний матеріал: його розмовні зошити. Бетховен використовував їх для спілкування з друзями протягом останніх десяти років. Він відповідав на письмові репліки або усно, або також вписуючи відповіді в зошит. Зошити містять суперечки про музику і з інших питань, дозволяють отримати уявлення про його особистість, погляди та ставлення до мистецтва. Для виконавців його музики вони є важливим джерелом, що дозволяє дізнатися авторську думку з питань інтерпретації його творів. На жаль, 264 з 400 зошитів були знищені (а ті що залишилися -- відредаговані) після смерті Бетховена Антоном Шиндлером, який прагнув зберегти ідеалізований портрет композитора. Творчість 1817-26 років ознаменувала новий злет генія Бетховена і одночасно стала епілогом епохи музичного класицизму. До останніх днів зберігши вірність класичним ідеалам, композитор знайшов нові форми і засоби їх втілення, що межують з романтичними, але не переходять у них. П'ять останніх фортепіанних сонат (№ № 28-32) та П'ять останніх квартетів (№ № 12-16) відрізняються особливо складною і витонченою музичною мовою, 33 варіації на вальс Діабеллі і Багателі ор. 126 також є справжніми шедеврами. У 1823 році Бетховен закінчив *«Урочисту месу»*, яку сам вважав своїм найвизначнішим твором. А в травні 1824 року у Відні відбувся останній бенефісний концерт Бетховена, в якому, крім частин з меси, прозвучала його *Дев'ята симфонія* з заключним хором на слова *«Оди до радості»* Ф. Шиллера. Помер Бетховен у Відні 26 березня 1827 року, та був похований на Верінгському кладовищі (сьогодні Парк Шуберта). У 1862 році його останки були ексгумовані для проведення розслідування причин смерті, і в 1888 році відбулося перепоховання праху композитора на *Zentralfriedhof* -- Центральному кладовищі Відня. **Григо́рій Са́вич Сковорода́** (22 листопада ([3 грудня](https://uk.wikipedia.org/wiki/3_%D0%B3%D1%80%D1%83%D0%B4%D0%BD%D1%8F)) (https://uk.wikipedia.org/wiki/1722), [Чорнухи](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%83%D1%85%D0%B8), [Лубенський полк](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA), [Гетьманщина](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0), [Російська імперія](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F), нині [Полтавська область](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C), [Україна](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0) --- 29 жовтня ([9 листопада](https://uk.wikipedia.org/wiki/9_%D0%BB%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%B0)) (https://uk.wikipedia.org/wiki/1794), [Іванівка](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%B0), [Харківщина](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C), [Російська імперія](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%96%D1%8F)) --- український [філософ](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84)-[містик](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0), [богослов](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F), [поет](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D1%82), [педагог](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D1%87%D0%B8%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8C), можливо, і композитор літургійної музики. Мав значний вплив на сучасників і подальші покоління своїми байками, піснями, філософськими творами, а також способом життя, через що його називали [«Сократом»](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BE%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%82). Навчався в [Києво-Могилянській академії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%BE-%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F_(1632%E2%80%941817)) (вищої освіти не здобув). Філософські погляди Сковороди присвячені головним чином [етиці](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0). Власної філософської системи не створив. Не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі. Від 1769 року вів життя самітника й [мандрівного філософа](https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D1%84%D1%96%D0%BB%D0%BE%D1%81%D0%BE%D1%84&action=edit&redlink=1); мандрував переважно по [Слобожанщині](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0). Тоді ж почав писати філософські [діалоги](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B3) й [трактати](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%82), в яких [біблійна](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%96%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%8F) проблематика переплітається з ідеями [платонізму](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC) та [стоїцизму](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%BE%D1%97%D1%86%D0%B8%D0%B7%D0%BC). Головним сенсом людського існування вважав [самопізнання](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F). Григорій Сковорода писав свої твори різновидами [староукраїнської літературної мови](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0): художні та філософські твори [слов\'яноруською](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0) (слов\'яноукраїнською), поезії та байки --- книжною українською (у ній менше цер­ковнослов\'янських елементів). Частину листування Сковорода вів також [латинською мовою](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0). Народився в сотенному містечку [Чорнухи](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%BE%D1%80%D0%BD%D1%83%D1%85%D0%B8) [Лубенського полку](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA), що нині на [Полтавщині](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%BB%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0) в [козацькій](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B8) родині Сави та Пелагеї. Батько Сава Сковорода був рядовим козаком, у мирний час займався шинкуванням і продажем вина в Чорнухах; помер наприкінці 1730-х або на початку 1740-х років. У сім років Григорія віддали до чотирирічної дяківської школи в Чорнухах.[^\[7\]^](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87#cite_note-FOOTNOTE%D0%A3%D1%88%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B2201736-38-7) У серпні (https://uk.wikipedia.org/wiki/1734) року Григорій вступив до [Києво-Могилянської академії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%BE-%D0%9C%D0%BE%D0%B3%D0%B8%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F_(1632%E2%80%941817)), яка на той час перебувала на вершині свого розквіту. У першому, ординарному класі (аналогія, інфима) вивчали [українську книжну](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%BE%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0), польську мови і поступово переходили на [латину](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0), яка ставала основною в подальших класах, також вивчали [церковнослов\'янську](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A6%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0). У 1735---1738 роках Сковорода продовжив навчання в наступних граматичних класах, вивчав латинську мову, прозові та поетичні твори цією мовою. Далі були класи поетики та риторики, а також у 1739---1740 роках починає вчити грецьку, німецьку й [гебрейську](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D1%80%D0%B8%D1%82) мови в [Симона Тодорського](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BD_(%D0%A2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)). Потім схема навчання передбачала клас філософії тривалістю два роки, де вивчались [діалектика](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0), [логіка](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%BE%D0%B3%D1%96%D0%BA%D0%B0), [етика](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0), [фізика](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D1%96%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0), [метафізика](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%84%D1%96%D0%B7%D0%B8%D0%BA%D0%B0). У цьому класі Сковорода навчався під орудою префекта академії [Михайла Козачинського](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%97%D0%BB_%D0%9A%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D1%87%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)[^\[8\]^](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87#cite_note-FOOTNOTE%D0%A3%D1%88%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B220119-8). ### Придворна капела (1742---1744) У 1741 році, не завершивши клас філософії, Сковорода у [Глухові](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BB%D1%83%D1%85%D1%96%D0%B2) пройшов конкурсний відбір до придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни і вирушив до Санкт-Петербурга. У придворній капелі в Санкт-Петербурзі та Москві виконував партії [альта](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%8C%D1%82_(%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%81)) в операх, літургіях, різних урочистостях. Зокрема, співав на коронації Єлизавети в Москві в італійській опері Йоганна Адольфа Гассе «La clemenza di Tito» («Милосердя Тита»). Наприкінці серпня 1744 року разом з почтом імператриці [Єлизавети](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%84%D0%BB%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D1%82%D0%B0_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0) прибув до Києва, куди Єлизавета їхала «на поклоніння святим Божим угодникам». Назад з імператорським двором вертатися Сковорода не став, звільнився в чині «придворного уставника» і повернувся до Києво-Могилянської академії, аби завершити курс філософії. Наприкінці (https://uk.wikipedia.org/wiki/1745) року, закінчивши штудії філософії в Києво-Могилянській академії і бажаючи побачити чужі краї, пізнати ширше «коло наук», завербувався до «Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору» під керівництвом генерал-майора Федора Степановича Вишневського (1682---1749; за походженням серб із [Трансільванії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%96%D1%8F), від 1715 року на російській службі). Усі перші біографи Сковороди вважали, що він потрапив до комісії в ролі дячка для похідної православної церкви, але на думку Леоніда Ушкалова він найімовірніше поїхав до Угорщини як компаньйон генерала Вишневського. Наприкінці серпня (https://uk.wikipedia.org/wiki/1745) року комісія вирушила з Києва і у 20-х числах вересня прибула до Токаю. Окрім Токаю, Сковорода відвідав [Пресбург](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0), [Офен](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B0_(%D0%91%D1%83%D0%B4%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D1%88%D1%82)), [Відень](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C) та інші навколишні міста, де спілкувався з ученими людьми. Існують припущення, що Сковорода побував в Італії й Німеччині, проте документальних підтверджень цього, як і можливого навчання в університеті [Галле](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B0%D0%BB%D0%BB%D0%B5_(%D0%A1%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%8F-%D0%90%D0%BD%D0%B3%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%82)), немає. У Пресбурзі Сковорода міг ознайомитися з містичними ідеями [пієтизму](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D1%94%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC), які прийшли з Галле і побутували в середовищі місцевої [лютеранської](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D1%8E%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE) громади. Можливо, на цьому позначився вплив [Симона Тодорського](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BD_(%D0%A2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)), який до того ж у 1737---1738 роках вчителював у православних школах на території колишньої Угорщини. У січні 1749 у [Токаї](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%B9_(%D0%A3%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0)) помер Вишневський; керівником «Токайської комісії...» призначили його сина Гаврила. Наступного року Сковорода вирішує повертатися в Україну. З черговим транспортом вина 10 жовтня 1750 він прибув до Києва, а звідти --- до Чорнухів, де нікого з родини не застав у живих. ### Перебування в Переяславі, Ковраях (1750---1759) Один з класів колегіуму з фігурою Сковороди, тепер [Меморіальний музей](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D1%83%D0%B7%D0%B5%D0%B9_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8) У 1750---1751 році переяславський єпископ [Никодим (Скребницький)](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC_(%D0%A1%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%B1%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)) запросив Сковороду працювати учителем [поетики](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%BA%D0%B0) в нещодавно заснованому [колегіумі](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D1%96%D1%83%D0%BC) в [Переяславі](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2). Сковорода погодився, підготував свій курс і розпочав заняття. За три-чотири місяці назрів конфлікт зі Скребницьким, якого не вдовольняли методи викладання Сковороди і який наполягав на дотриманні старих зразків. Сковорода не погодився змінити написані ним правила для поезії. Владика образився, Сковороду вигнали[^\[13\]^](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87#cite_note-FOOTNOTE%D0%A3%D1%88%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B22017161-162-13). Після скандалу Сковорода проживав у приятеля, бідував. У вересні 1751 року він відновив навчання в Києво-Могилянській академії, вступивши на [богослов\'я](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%8F). Богословський курс вів видатний поет, префект академії [Георгій Кониський](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B9_(%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)); він передбачав 4-річне навчання і прирівнювався до вищої університетської освіти. Сковорода навчався лише два роки. Улітку 1753 року київський [митрополит](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%82_%D0%9A%D0%B8%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9) [Тимофій Щербацький](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%84%D1%96%D0%B9_(%D0%A9%D0%B5%D1%80%D0%B1%D0%B0%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)), на прохання свого приятеля [бунчукового товариша](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D0%BD%D1%87%D1%83%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9_%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%88) Степана [Томари](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B8) (1719---1794) знайти гувернанта («інспектора») для навчання старшого сина Василя (1746---1819), порекомендував йому Григорія Сковороду як найкращого студента. Восени 1753 року Сковорода прибув у село [Каврай](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D1%80%D0%B0%D0%B9_(%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD,_%D0%93%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0)) [Переяславського полку](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA), де був маєток Томари У Томари Сковорода мешкав близько шести років. Восени 1754 року стався конфлікт, через який виховання [Василя](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) перервалося на кілька місяців: хлопець дав кепську відповідь на поставлене запитання, за що запальний Сковорода назвав його «свинячою головою». Про це стало відомо матері Ганні, доньки [Василя Кочубея](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D1%87%D1%83%D0%B1%D0%B5%D0%B9), і вона наполягла на тім, аби покарати «інспектора». Томара не зміг відмовити дружині і звільнив Сковороду Сковорода подався до свого приятеля, одного з переяславських сотників. За його протекцією в перших числах січня 1755 року разом з [ієромонахами](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%94%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%85) Каліграфом ([Василем Крижанівським](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80_%D0%9A%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84)) та [Іринеєм Братановичем](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%B9_(%D0%91%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87)), котрі отримали призначення до [Слов\'яно-греко-латинської академії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%BD%D0%BE-%D0%B3%D1%80%D0%B5%D0%BA%D0%BE-%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B4%D0%B5%D0%BC%D1%96%D1%8F), вирушив до [Москви](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B2%D0%B0), а звідти до [Троїце-Сергієвої лаври](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D1%80%D0%BE%D1%97%D1%86%D0%B5-%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%94%D0%B2%D0%B0_%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B0). Тут на нього чекав намісник [Кирило Ляшевецький](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE_(%D0%9B%D1%8F%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)), який викладав богослов\'я в лаврській [семінарії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F) і, здається, пропонував викладати Сковороді. Проте Григорій відмовився, вочевидь, через те, що не бажав приймати монаший постриг, або ж тому, що його пекла, як писав [Михайло Ковалинський](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87), «постійна відраза до цього краю». На зворотному шляху Степан Томара умовив його повернутися до вчителювання у своєму домі У [Кавраї](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D1%80%D0%B0%D0%B9_(%D0%97%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD,_%D0%93%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BC%D1%8F%D0%B7%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B0)) Сковорода почав писати поезію, зокрема кілька поезій для збірки [«Сад божественних пісень»](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%B4_%D0%B1%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D1%85_%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%8C). Пізньої осені 1758 року він бачив віщий сон, в якому явилися різноманітні людські прошарки зі суспільними й моральними вадами. Розцінивши його як Боже Об\'явлення, Сковорода почав розмірковувати над життям [аскета](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%81%D0%BA%D0%B5%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%BC) Улітку 1759 року Сковорода покинув Каврай, оскільки [Василь Томара](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%80%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87_(%D0%B4%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%82)) зібрався їхати вчитися за кордон до [Замостя](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%8F) і [Відня](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%8C). До свого домашнього вчителя на все життя зберіг повагу і найтепліші почуття. ### Харківський колегіум (1759---1762) Улітку (https://uk.wikipedia.org/wiki/1759) року Сковорода прийняв запрошення [білгородського](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%94%D0%BB%D0%B3%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4) та обоянського єпископа [Йоасафа Миткевича](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B0%D1%81%D0%B0%D1%84_%D0%9C%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87) викладати поетику в [Харківському колегіумі](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B0%D1%80%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%B3%D1%96%D1%83%D0%BC). Він покинув [Гетьманщину](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D1%89%D0%B8%D0%BD%D0%B0) і перебрався на [Слобожанщину](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B0), яку полюбив усією душею. На той час колегіум був найпередовішим навчальним закладом в усій Україні, тут, на відміну від Києво-Могилянської академії, віддавали перевагу природничим і точним наукам, поряд з латиною більше вивчали грецьку, німецьку, французьку мови. Сковорода викладав тут з ентузіазмом. Але й тут стався конфлікт. Владика [Йоасаф Миткевич](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B0%D1%81%D0%B0%D1%84_%D0%9C%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87), маючи на меті залишити Сковороду для духовної служби, збирався вмовити його прийняти постриг --- цю справу він доручив судді єпархіяльної [консисторії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D1%83%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0_%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%81%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F) й [архімандритові](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D1%80%D1%85%D1%96%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B8%D1%82) білгородського Миколаївського монастиря [Гервасієві Якубовичу](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%80%D0%B2%D0%B0%D1%81%D1%96%D0%B9_%D0%AF%D0%BA%D1%83%D0%B1%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87), який був приятелем філософа по [Переяславу](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%8F%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2). На це Сковорода відповів: «Невже ви хочете, щоб і я примножив число фарисеїв?». У результаті подальших наполягань Якубовича влітку 1760 року Сковорода звільнився з колегіуму. Надалі він проживав у невідомого на ім\'я приятеля в селі [Стариця](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%86%D1%8F_(%D0%A7%D1%83%D0%B3%D1%83%D1%97%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD)), яке належало бєлгородському Миколаївському монастиреві. Упродовж 1760---1762 років жив на самоті, розмірковував над Божественним промислом і пізнанням себе. Навесні 1762 року Сковорода, приїхавши на кілька тижнів до Харкова, довідався від знайомого протоієрея [Петра Ковалинського](https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9&action=edit&redlink=1) про його талановитого племінника [Михайла Ковалинського](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%9C%D0%B8%D1%85%D0%B0%D0%B9%D0%BB%D0%BE_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) і спеціально подався до колегіуму, аби познайомитися з ним. Юнак відразу припав йому до душі і тільки через те Сковорода прийняв повторну пропозицію єпископа [Йоасафа Миткевича](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B0%D1%81%D0%B0%D1%84_%D0%9C%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87) викладати в Харківському колегіумі («Адже заради тебе, одверто кажучи, заради тебе одного я залишив мій такий приємний спокій, пустився на життєві хвилі», --- згодом писав Ковалинському в листі). 1 вересня 1762 року Сковорода почав викладати в класі синтаксими, також вів екстраординарний 2-річний курс грецької мови[^\[9\]^](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0_%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B9_%D0%A1%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87#cite_note-FOOTNOTE%D0%A3%D1%88%D0%BA%D0%B0%D0%BB%D0%BE%D0%B22017101-9). Навколо нього сформувалося коло шанувальників --- студенти філософії [Яків Правицький](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%AF%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87), Василь Білозерський, Микола Заводовський, сам Ковалинський зі своїм молодшим братом Григорієм, учнем синтаксими, і навіть 9-річний учень інфими [Яків Єнкевич](https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%84%D0%BD%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87_%D0%AF%D0%BA%D1%96%D0%B2_%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87&action=edit&redlink=1). Вони збиралися в домі Сковороди, читали античних авторів, писали вірші, співали, гуляли за містом у садах. Не зразу Ковалинський потягнувся до Сковороди («Любив його серце, але цурався його ума») --- аж після того, як у 1763 році йому приснився учитель, від якого навсібіч сипалися духовні іскри. У них встановилося інтенсивне духовне спілкування, своєрідний «духовний роман», листування. У листах Сковорода висловлював ідеї, які згодом розвивав у своїх філософських трактатах. Згодом, після смерті вчителя, Ковалинський написав його ґрунтовну біографію, на яку посилаються всі дослідники творчості мудреця. Про стиль його життя він пише: За дружбу з юним спудеєм Сковороду в колегіумі почали цькувати. Після того, як помер [Йоасаф Миткевич,](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%99%D0%BE%D0%B0%D1%81%D0%B0%D1%84_%D0%9C%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87) на посаду білгородського та обоянського єпископа 29 жовтня 1763 року призначили [Порфирія Крайського](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%84%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%B9_(%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)). Той відразу незлюбив філософа. Коли владика в листопаді прибув з інспекцією до Харкова, викладачі колегіуму влаштували йому пишну учту. Однак Сковорода не пішов («Для шляхетної людини ніщо не є таким тяжким, як пишний бенкет, особливо коли на ньому перші місця посідають дурномудрі»). Оскільки дійшло до звинувачень у моральній розбещеності і духовній єресі, він перестав зустрічатися з Ковалинським і навіть писати йому. В результаті, 15 липня 1764 року Сковорода вдруге покинув Харківський колегіум. У серпні вони з Михайлом поїхали до Києва, де у друкарні [Києво-Печерської лаври](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%94%D0%B2%D0%BE-%D0%9F%D0%B5%D1%87%D0%B5%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%80%D0%B0) служив двоюрідний брат Сковороди [Іван (чернече «Юстин») Звіряка](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD_%D0%97%D0%B2%D1%96%D1%80%D1%8F%D0%BA%D0%B0). У лаврі знайомі ченці пропонували Сковороді постригтися в монахи, аби стати стовпом церкви і окрасою господи. На це він відповів: «Досить і вас, стовпів неотесаних, у Храмі Божому». На початку навчального року Ковалинський вернувся до Харкова, а Сковорода --- через кілька місяців. Тепер він проживав в околицях Харкова без будь-якого заняття. За той період в Україні скасували [гетьманський](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%92%D1%96%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE) уряд і автономію [слобідських](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BA%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%8C%D0%BA%D1%96_%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%BA%D0%B8) полків, що означало швидку ліквідацію української державності. Сковорода, однак жодним чином не відгукнувся на ці події. У цей період він практично покинув писати поезію. Улітку 1767 року, перебуваючи в [Курязькому монастирі](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D1%83%D1%80%D1%8F%D0%B7%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%BC%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%80) в архімандрита [Феофана Федоровського](https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%A4%D0%B5%D0%BE%D1%84%D0%B0%D0%BD_%D0%A4%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9&action=edit&redlink=1), Сковорода написав Ковалинському листа, з якого видно, що з ним нещодавно трапилася «буря», «вихор». Свого часу [Ізмаїл Срезневський](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%80%D0%B5%D0%B7%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%86%D0%B7%D0%BC%D0%B0%D1%97%D0%BB_%D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) записав історію, котра начебто сталася зі Сковородою в 1765 році, коли він проживав на хуторах біля [Валків](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%BA%D0%B8_(%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%BE)). Згідно з нею, у вже немолодого Сковороду, який проживав на пасіці, закохалася дочка відставного майора Олена, яка жила по сусідству і яку він навчав духовній поезії і співам. Загалом філософ почував себе надто стримано у товаристві красивих дівчат, але схоже, їй відповів взаємністю. Однак коли начебто дійшло до вінчання, Сковорода не зміг дати відповідь, чи з доброї волі вступає в шлюб, і втік з-під вінця. Скоро після того новоспечений губернатор [Слобідсько-Української губернії](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%BB%D0%BE%D0%B1%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B3%D1%83%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D1%8F) (у 1765---1775) [Євдоким Олексійович Щербинін](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A9%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%96%D0%BD%D1%96%D0%BD_%D0%84%D0%B2%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D0%B8%D0%BC_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87) (1728---1783) запросив Сковороду викладати у «додаткових класах» Харківського колегіуму. Для цього Сковорода написав (https://uk.wikipedia.org/wiki/1766) трактат «Вхідні двері до доброго християнського життя». Однак відкриттю «додаткових класів» противився [Порфирій Крайський](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%84%D0%B8%D1%80%D1%96%D0%B9_(%D0%9A%D1%80%D0%B0%D0%B9%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9)), і вони запрацювали тільки в лютому 1768 р. По суті, це був самостійний навчальний заклад для дітей шляхти. У день смерті Крайського 7 липня 1768 р. Сковорода подав прохання про призначення учителем [катехізису](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%85%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%81). Однак у грудні 1768 р. білгородським та обоянським єпископом призначили [Самуїла Миславського](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%83%D1%97%D0%BB_%D0%9C%D0%B8%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9), з яким Сковорода навчався в класі богослов\'я у Києво-Могилянській академії. Він обурився, чому курс [катехізису](https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%85%D1%96%D0%B7%D0%B8%D1%81) читає світська людина, також йому не сподобалися певні положення з трак