Повернувшись із мандрів, я жив, проводячи час у розвагах. Та незабаром душа моя знову запрагла подивитись на чужі землі, поплавати морями-океанами, і я ще раз вирішив спробувати ща... Повернувшись із мандрів, я жив, проводячи час у розвагах. Та незабаром душа моя знову запрагла подивитись на чужі землі, поплавати морями-океанами, і я ще раз вирішив спробувати щастя. Наготувавши кілька тюків з дорогими товарами, я відвіз їх до Басри. Там побачив корабель, споряджений на плавання, на якому було чимало купців, потоваришував з ними, і незабаром ми вирушили в путь. Ми швидко припливли до міста, яке зветься Китай. На душі у всіх нас було легко й радісно… Зненацька зірвався шалений вітер і полив рясний дощ. Ми понакривали наші тюки парусиною, боючись, що товари зіпсуються, і почали благати долю відвернути від нас біду. Капітан міцніше затягнув пояс й виліз на щоглу. Поглянув по сторонах, тоді подивився на купців і став бити себе по обличчю та рвати бороду. – О капітане, що трапилось?– спитали ми. І він відповів: – Благайте в долі порятунку! Знайте, що вітер закинув нас в останнє море світу. Капітан зліз із щогли, відчинив свою скриню, дістав із неї невелику книжку, перегорнув кілька сторінок і сказав: – Знайте, о мандрівники, що ця книжка містить дивовижні відомості. І в ній написано, що жодна людина, яка попаде в ці місця назад не повернеться! Тут водяться змії з величезними тілами, і до кожного корабля, який сюди припливає, виринає з глибин морських страхітлива рибина й ковтає корабель з усім, що є на ньому! Read more