Дослідження воєнних злочинів і біженців

Перші спроби встановити правила ведення війни, що з'явилися в кодексах поведінки давніх цивілізацій, таких як грецька, римська та ісламська.

Період, який характеризується відсутністю чітких правил ведення війни, але деякі релігійні доктрини, як-от християнство та іслам, містили норми, що засуджували надмірну жорстокість у війні.

Ідеї гуманізму та раціоналізму, що панували в епоху Просвітництва, сприяли розвитку міжнародного права, в тому числі й МГП. Почали з'являтися перші спроби кодифікувати правила ведення війни.

Перші міжнародні конвенції, що стосувалися правил ведення війни, були укладені в середині XIX століття. Вони зосереджувалися на захисті поранених на полі бою.

Вивчення воєнних злочинів під час військових конфліктів XX століття є важливим напрямком наукових досліджень. Н.Е.Туторов зібрав вичерпну бібліографію з анотаціями, що вказують на джерела інформації про можливі військові злочини з давніх часів до конфлікту між Афганістаном і Радянським Союзом.

Збірник документів та інформації про військові злочини, що дозволяє дослідникам отримати всебічне уявлення про цю тему.

Міжнародне гуманітарне право (МГП) є сукупністю міжнародних правил, які регулюють ведення війни, і спрямовані на захист жертв збройних конфліктів.

Вивчення історії МГП дає можливість краще зрозуміти еволюцію людського ставлення до ведення війни та намагання зменшити її негативні наслідки.

Перші великі міжнародні угоди, які встановили правила ведення війни, включаючи заборону певних видів зброї та захист цивільного населення.

Війна визнана злочином проти миру міжнародною спільнотою.

Девід Дж. Хілл стверджував, що хоча гуманність у війні важлива, її дотримання не завжди ідеальне, але вона залишається важливим стандартом для поведінки націй.

Чотири міжнародні угоди, підписані у 1949 році, що стали основою сучасного міжнародного гуманітарного права (МГП).

Женевські конвенції 1949 року регулюють захист поранених, хворих, військовополонених та цивільних осіб під час війни.

Організація Об'єднаних Націй розширювала ідею колективної безпеки, тобто спільних зусиль для забезпечення міжнародного миру.

Правила ведення війни, які прагнуть зменшити страждання - жертви, військовополонені, цивільні.

Міжнародна спільнота вважала, що санкції проти військових дій необхідні, аби поступово зменшити збитки від війни на глобальному рівні.

Військові злочини японських та німецьких солдатів досліджують в працях Д. Блоксмана, М. М. Нета, В. Полуніної, Ю. Танаки, Т. Хансена та В. Л. Чеа.

Військові трибунали над японськими мілітаристами тривали з 1945 по 1956 рік.

З 1945 по 1956 рік було висунуто обвинувачення проти близько 5700 осіб, що працювали на японські збройні сили.

4500 осіб було знайдено винними, а 900 - страчено.

Після Другої світової війни було зафіксовано більше 250 збройних конфліктів, але більшість з них були внутрішніми.

Додаткові протоколи до Женевських конвенцій 1977 року розширили сферу МГП на внутрішні конфлікти.

Я. Юга досліджує відповідальність за збитки та компенсацію за воєнні злочини.

Дослідники вивчають відмінності між воєнними злочинами, скоєними всіма воюючими сторонами під час громадянської війни в Сьєрра-Леоне (1991-2002 рр.).

Вчені досліджують специфіку судових переслідувань військових злочинців в Бангладеш та Іраку.

Російська Федерація у 2014 році порушила міжнародне право, анексуючи Крим і розпочавши війну на українському Донбасі. Пізніше, у 2022 році, вони розгорнули повномасштабне вторгнення в Україну.

Російські військові скоїли воєнні злочини в Чечні, Грузії та Сирії, а також під час вторгнення в Україну.

Дослідження Л.Ріги і Дж.Кеннеді зосереджується на ставленні американського уряду до злочинів боснійських сербів.

Внаслідок участі російської армії в громадянській війні в Сирії, за станом на січень 2017 року, налічувалось близько 5 мільйонів біженців, 6,3 мільйона внутрішньо переміщених осіб, 13,5 мільйонів потребували гуманітарної допомоги, а за оцінками, загинуло 500 тисяч людей.

Російські солдати, беручи участь у війні в Сирії, скоювали воєнні злочини, що стало невід'ємною частиною їхньої військової культури.

Під час судових процесів над японськими військовими злочинцями у Сінгапурі (131 процес) після Другої світової війни, більшість підсудних не заперечували своєї причетності до злочинів, але аргументували, що їхні дії відповідали японським нормам і традиціям.

Цей приклад демонструє, що військові злочини не завжди сприймаються як злочини, а можуть інтегруватися в систему цінностей і норм конкретної держави чи групи.

Військові злочини – це серйозне порушення міжнародного права, яке має наслідки для всіх учасників конфлікту.