Т24 Погода й клімат PDF

ТЕМА 24. ПОГОДА Й КЛІМАТ. ТИПИ КЛІМАТУ. МІКРОКЛІМАТ. КОМФОРТНІ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. МЕТЕОЧУТЛИВІСТЬ. ВПЛИВ ПОГОДНИХ УМОВ НА СТАН ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ. КЛІМАТ УКРАЇНИ. 1. Погода й клімат. Типи клімату. Мікроклімат. Комфортні умови життєдіяльності. Метеочутливість. Вплив погодних у...

ТЕМА 24. ПОГОДА Й КЛІМАТ. ТИПИ КЛІМАТУ. МІКРОКЛІМАТ. КОМФОРТНІ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. МЕТЕОЧУТЛИВІСТЬ. ВПЛИВ ПОГОДНИХ УМОВ НА СТАН ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ. КЛІМАТ УКРАЇНИ. 1. Погода й клімат. Типи клімату. Мікроклімат. Комфортні умови життєдіяльності. Метеочутливість. Вплив погодних умов на стан здоров’я людини. 2. Клімат України. 1. ПОГОДА Й КЛІМАТ. ТИПИ КЛІМАТУ. МІКРОКЛІМАТ. КОМФОРТНІ УМОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. МЕТЕОЧУТЛИВІСТЬ. ВПЛИВ ПОГОДНИХ УМОВ НА СТАН ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ.  Погода і клімат - це два терміни, які часто вживаються в повсякденному мовленні, але вони відрізняються за своїм значенням і важливістю для нашого життя і природного середовища. Погода — це фізичний стан нижнього шару атмосфери в певній місцевості в певний момент або за певний проміжок часу (година, доба, декада, місяць). Поняття «погода» включає шість основних показників: температуру повітря, атмосферний тиск, швидкість, силу й напрямок вітру, вологість повітря, хмарність та опади. Всі ці показники можуть швидко змінюватися. Через те на метеорологічних станціях проводять регулярні спостереження за ними.  Зміни погоди можуть бути періодичними й неперіодичними. Періодичні зміни погоди зумовлені добовим і річним обертаннями Землі, а отже відмінностями в надходженні сонячної радіації, що також упливає на добові та сезонні коливання всіх інших елементів: температури, тиску, вітрів, вологості повітря, хмарності, опадів. Неперіодичні зміни пов’язані з проходженням повітряних мас (великих об’ємів повітря в тропосфері з подібними властивостями, що пов’язані з районом їхнього формування). Величезне значення для науки й господарства має вивчення й передбачення погоди, яке можливе лише внаслідок систематичного довготривалого спостереження за нею. Спостереження за погодою ведуть на метеорологічних станціях за допомогою спеціальних приладів. Такі станції розміщені на території всієї земної кулі. Стан високих шарів атмосфери вивчають за допомогою радіозондів, метеорологічних ракет, метеорологічних супутників Землі. Наука, що вивчає зміни основних показників стану повітря, — метеорологія.  У кожній країні є служба погоди. Метеорологічні станції працюють за визначеною програмою й методикою. Результати спостережень систематично передають у зашифрованому вигляді особливим міжнародним кодом у світові і регіональні метеорологічні центри. У центрах на підставі численних зведень кілька разів за добу на визначений момент складаються синоптичні карти (карти погоди), на яких значками й цифрами зазначають атмосферний тиск, температуру й вологість повітря, вітер, хмарність, кількість і вид опадів, видимість, тумани, хуртовини, грози та інші метеорологічні елементи. Ізолініями (ізобарами) показують значення атмосферного тиску, виділяють області циклонів, антициклонів, теплі й холодні атмосферні фронти. За змістом розрізняють приземні й висотні синоптичні карти (https://meteopost.com/ua/weather/maps/) Зіставлення синоптичних карт дає змогу визначати напрямки переміщень повітряних мас з різними фізичними властивостями, фронтів, циклонів й антициклонів тощо й тим самим складати прогноз погоди. Прогнозування погоди має величезне значення для багатьох галузей господарства.  Багаторічний режим погоди певної місцевості, зумовлений сонячною радіацією, її перетворенням і пов’язаною із цим загальною циркуляцією атмосфери й океану називають кліматом. У самому визначенні поняття «клімат» названо чинники його формування. Перш ніж розглядати чинники формування клімату та його особливості, необхідно вказати на те, що взаємодію всіх оболонок планети розглядають як кліматичну систему. Кліматична система — це атмосфера, гідросфера, літосфера, кріосфера та біосфера, що мають різні фізичні властивості й постійно взаємодіють.  Сонячна радіація. Кількість сонячної радіації вимірюється за тепловою дією в кілокалоріях на 1 см2 (ккал/см2 ) або мегаджоулях на 1 м2 (мДж/м2 ) протягом року. Близько 25% сонячної радіації, що йде від Сонця до Землі, відбивається атмосферою. Безпосередньо від сонячного диска без перешкод надходить найбільш потужна пряма сонячна радіація (І пряма). Крізь хмари, розсіюючись краплинками води, голочками криги, часточками пилу, надходить на земну поверхню з усього небокраю розсіяна радіація (І розсіяна). У хмарні дні вона є єдиним джерелом сонячної енергії біля земної поверхні. Отже, поверхні планети досягає радіація двох видів (пряма та розсіяна), що разом становить сумарну сонячну радіацію (І сумарна). Та частина сонячної радіації, що відбивається від поверхні землі або хмар, називається відбитою (І відбита). Кількість відбитої від земної поверхні радіації залежить від її кольору та характеру рослинності. Відбивна здатність поверхні називається альбедо (від лат. albus – білий). Воно визначається у відсотках як відношення відбитої радіації до сумарної. Частина сумарної радіації, що нагріває земну поверхню, а від неї потім нагрівається повітря, називають поглинутою радіацією (І поглинута). Її кількість визначається як різниця сумарної та відбитої радіації.  Земна поверхня одержує не однакову кількість сумарної сонячної радіації. На її величну впливає як інтенсивність, так і тривалість надходження сонячної енергії. Інтенсивність випромінювання залежить від кута падіння променів Сонця на земну поверхню та хмарності, а тривалість освітлення – від часу перебування світила над горизонтом. Залежно від географічної широти кут падіння променів Сонця на земну поверхню зменшується від екватора до полюсів. Відповідно зменшується й кількість сумарної сонячної радіації від 140 до 50 ккал/см2 на рік. Тому переважно такий самий характер зменшення температури повітря. Хмарність також зменшує кількість сумарної радіації. Саме тому найбільшу кількість сумарної сонячної радіації одержують не приекваторіальні території (де хмарність висока), а тропічні (де переважає суха безхмарна погода) – 200–220 ккал/см2 на рік. Окрім того, найбільше сонячної радіації надходить влітку під час тривалішого перебування Сонця над горизонтом, а найменше – взимку, коли світловий день коротший.  Атмосферна циркуляція. У тропосфері постійно формуються та переміщуються повітряні маси, що суттєво впливає на перерозподіл температури повітря та атмосферних опадів. Повітряна маса (ПМ) – це велика рухома частина тропосфери, яка має свої властивості (температуру, вологість, прозорість та інші. Типи повітряних мас названо залежно від географічних широт їхнього формування: екваторіальні (теплі й вологі), тропічні (теплі й сухі), помірні (температури повітря змінюються за сезонами, переважно вологі), арктичні / антарктичні (холодні й сухі). Усі типи повітряних мас (окрім екваторіальних) поділяють на морські та континентальні. Морські повітряні маси характеризуються значною вологістю та незначними сезонними амплітудами температури: зимою вони достатньо теплі, а влітку прохолодні. Континентальні повітряні маси сухі та мають великі сезонні коливання температури: зимою вони дуже холодні, а влітку спекотні. Переміщуючись, повітряні маси чинять вплив на значні території. Однак самі, потрапляючи в інші широти та на іншу підстилаючу поверхню, змінюються – трансформуються (від лат. transformo – перетворення). Наприклад, морські повітряні маси, просуваючись над Європою, поступово віддають через опади свою вологу. Влітку вони поступово нагріваються від розігрітого Сонцем материка, а взимку, відповідно охолоджуються від переохолодженого суходолу. Так морські повітряні маси трансформуються в континентальні.  Підстилаюча поверхня. На місцеві особливості клімату суттєво впливає характер підстилаючої поверхні й передусім рельєф. Гірські хребти перешкоджають вільному пересуванню повітряних мас, створюючи своєрідні кліматичні бар’єри. Це впливає на перерозподіл атмосферних опадів і температурний режим розміщених перед та за ними рівнин. Рівнини ж сприяють проникненню повітряних мас на значні території. Клімат морського узбережжя визначають холодні та теплі морські течії. Крім того, на формування клімату впливає альбедо поверхні. Найменший показник відбивання в ріллі – 4%. Вода відбиває дуже мало – лише 5% сонячних променів. Зелена трава має альбедо 26%, пісок – 30%, а найбільше – свіжий сніг: 80 – 85%. Альбедо снігу і льоду залежить від їхньої чистоти. У горах та арктичних широтах альбедо снігу іноді досягає 94%, тому поверхня прогрівається слабо. Кліматичні умови Землі формуються трьома масштабними геофізичними процесами циклічного типу: теплообміном — обміном теплом між земною поверхнею й атмосферою; вологообігом — інтенсивністю випаровування води в атмосферу й співвіднесення її з рівнем опадів; загальною атмосферною циркуляцією — сукупністю повітряних течій над Землею. Для різних широт характерні притаманні саме їм ознаки клімату. Так, за широтною ознакою виділяють кліматичні пояси – величезні території, у межах яких основні показники клімату майже не змінюються. На тематичній карті показано 13 кліматичних поясів. Вони дзеркально повторюються від екватора в бік полюсів. Кліматичні пояси поділяють на 7 основних та 6 перехідних. Основні кліматичні пояси: екваторіальний, 2 тропічні, 2 помірні, арктичний і антарктичний. В їхніх межах характер клімату визначається панівними, однойменними з назвою поясу повітряними масами. Території, де повітряні маси змінюються двічі на рік за сезонами, належать до перехідних кліматичних поясів. У їхніх назвах є префікс «суб» (тобто «під» основним поясом): 2 субекваторіальні, 2 субтропічні, субарктичний і субантарктичний. Перехідні кліматичні пояси розташовані між основними поясами, з яких до них надходять відповідні повітряні маси. У липні усі повітряні маси зсуваються на північ, у січні – на південь. Наприклад, субекваторіальні кліматичні пояси в теплу пору року зазнають впливу екваторіальних (теплих й вологих) повітряних мас, в холодну – тропічних (теплих і сухих). Через те там протягом року панує тепла погода, але є літній сезон дощів і зимовий сезон посухи.  Мікроклімат - це місцеві атмосферні умови в певному просторі, які відрізняються від загальних кліматичних умов даного регіону. Він визначається такими факторами, як температура, вологість, швидкість вітру, освітленість та рівень шуму. Комфортні умови життєдіяльності - це такі умови мікроклімату, при яких людина відчуває себе комфортно та може забезпечувати оптимальну продуктивність без стресу та дискомфорту. Забезпечення комфортного мікроклімату має величезне значення для нашого здоров'я та добробуту. Комфортні умови праці та відпочинку допомагають зберегти фізичне та психічне здоров'я, підвищують продуктивність праці та сприяють загальному самопочуттю. Ключові аспекти комфортного мікроклімату: 1.Температура повітря: Оптимальна температура зазвичай коливається від 16°C до 25°C. Це діапазон, при якому людина відчуває комфорт і може відпочивати або виконувати легку фізичну роботу. 2.Вологість повітря: Оптимальна вологість знаходиться в діапазоні 40-60%. Занадто сухе або занадто вологе повітря може впливати на здоров’я та комфорт. 3.Швидкість руху повітря: Оптимальна швидкість руху повітря зазвичай становить 0,2-0,5 м/с. Це допомагає уникнути дратівливості та забезпечити приємний мікроклімат. 4.Радіаційна температура: Це температура навколишніх предметів. Вона повинна відповідати ±2°C в порівнянні з нормованою температурою повітря Недостатньо комфортні умови мікроклімату можуть призводити до стресу, втоми, зниження продуктивності праці та навіть до розвитку різних захворювань, таких як хвороби дихальних шляхів, алергії та головні болі.  Відомо, що зміни погоди впливають на організм людини. Ми нерідко чуємо від людей, що у них погіршився загальний стан, з´явився головний біль, ниють суглоби, давить серце. Організм здорової людини легко пристосовується до зміни сезонів, клімату та погоди. Проте організм літньої чи хворої людини гостро реагує на коливання погодних умов. Зміна погоди не є першопричиною тієї чи іншої хвороби, але сприяє її проявам. Насправді багатьом людям властива метеочутливість. Варто також відрізняти метеочутливість від метеозалежності. Метеозалежні люди набагато серйозніше переносять зміну погоди. Такі люди схильні до різких перепадів настрою і погіршенням самопочуття. У такий період у метеозалежних людей можуть навіть загострюватися різні захворювання. Така реакція на погоду є порушенням адаптації людини до умов навколишнього середовища. На зміну погоди у багатьох людей болить голова, з'являється денна сонливість, у деяких навпаки, безсоння, сильна стомлюваність і поганий настрій. У сердечників в цей період можуть бути болі в серці, може змінюватись артеріальний тиск. Метеочутливість, або метеопатія (від грецького meteora – «небесні явища» та pathos – «біль», «страждання») – це феномен погіршення стану здоров’я у відповідь на зміни кліматичних (погодних) умов (температури й вологості повітря, атмосферного тиску, швидкості вітру, опадів, геомагнітної активності, електричного поля атмосфери тощо). Метеочутливість мають близько 30% людства, а в деяких групах підвищеного ризику (наприклад, люди старшого віку, вагітні та жінки в менопаузі, пацієнти з хронічними захворюваннями) ця частка може сягати 50-85%  Про вплив погоди на здоров’я людини відомо з давніх часів. Іще Гіппократ у своїх «Афоризмах» (приблизно 400 р. до н. е.) писав, що «…тіла людей поводяться по-різному залежно від пори року: одні схильні радше до літа, інші – до зими; хвороби перебігають по-різному (добре чи погано) в різні пори року в різних країнах і за різних умов життя» Сучасні дослідники медичної метеорології вважають, що метеочутливість еволюційно була адаптивним механізмом – захисним рефлексом, який завчасно попереджав людей (а також і тварин, які теж реагують на погоду) про зміни погодних умов. У метеочутливих людей із хронічними захворюваннями зміни метеорологічних параметрів можуть спричиняти посилення проявів таких захворювань, але найчастіше метеочутливість проявляється неспецифічними симптомами. Пацієнти зазвичай скаржаться на періодичні втому та сонливість, загальну слабкість, пригнічений настрій, зниження розумової та фізичної працездатності, головний біль на тлі зниженого артеріального тиску. Цей симптомокомплекс відповідає соматоформній автономній дисфункції (нейроциркуляторній дистонії) за гіпотензивним типом. У клінічній практиці для визначення рівня метеочутливості використовують метеотропний індекс, який складається з 10 ознак: скарги при зміні погоди чи клімату; повторюваність одних і тих самих ознак конкретної метеоситуації; зниження активності; синхронність метеореакцій з іншими метеочутливими людьми; погіршення самопочуття; нормалізація самопочуття в сприятливу погоду; схильність до депресії; нетривалість погіршення стану; передчуття зміни метеоситуації; відсутність інших причин для загострення хвороби чи погіршення стану. За наявності 5 або більше ознак пацієнт із високою ймовірністю є метеочутливим. Метеочутливим пацієнтам рекомендовано додержуватися здорового способу життя – нормалізувати режим праці та відпочинку, дотримуватися збалансованої дієти, нормальної маси тіла, відмовитися від куріння та зловживання алкоголем. 2. КЛІМАТ УКРАЇНИ.  Територія України перебуває в помірному кліматичному поясі в області помірно-континентального клімату. І лише на вузькій смузі Південного берега Криму сформувався клімат, подібний до субтропічного середземноморського типу. Водночас помірно-континентальний клімат має суттєві відмінності основних показників (температури повітря та кількості опадів) у різних частинах України. Над рівнинною частиною країни з північного заходу на південний схід зростає континентальність клімату. В Українських Карпатах і Кримських горах формуються свої особливі кліматичні умови, пов’язані із значними перепадами висот.  Україна розташована в середніх широтах у помірному поясі освітленості, де полуднева висота Сонця завжди менша від 90° і щодоби відбувається зміна дня і ночі. Разом з тим, і висота Сонця, і тривалість дня суттєво змінюються протягом року, тому в Україні чітко виражені пори року. Південь країни отримує за рік більше сонячної радіації, ніж північ, оскільки полуднева висота Сонця на півдні щодня вища, ніж на півночі. Основна частина сонячної радіації надходить з травня по вересень, коли збільшується тривалість сонячного сяйва. Західні території України, де спостерігається більше хмарних днів, отримують протягом року менше сумарної сонячної радіації, ніж східні території на тих самих широтах. Річна кількість сумарної сонячної радіації в межах України змінюється від 3500 МДж/м² (у північно-західних районах) і 4000 МДж/м² (у північно-східних) до 5200 МДж/м² на півдні Криму.  Повітряні маси, які визначають кліматичні умови в Україні, мають як “місцеве” походження, так і надходять здалеку – з регіонів віддалених на тисячі кілометрів. Загалом упродовж року над територією України панують помірні, насамперед, морські повітряні маси з Атлантичного океану. Вони надходять із заходу і північного заходу завдяки постійним західним вітрам. Узимку прихід повітряних мас з Атлантики супроводжується потеплінням, влітку – деяким похолоданням. Крім того, це повітря завжди несе вологу. Його вплив особливо відчутний на заході і північному заході України. З просуванням на схід і південний схід, воно поступово перетворюється на континентальне. Завдяки цьому чиннику клімат України змінюється не тільки з півночі на південь, а й із заходу на схід. Помірні континентальні повітряні маси, які надходять в Україну, формуються над центральними районами Євразії. Вони завжди сухі і приносять холодну погоду взимку та спекотну влітку. Найбільш відчутний їх вплив на сході і півдні країни. На циркуляцію атмосфери взимку впливає смуга підвищеного атмосферного тиску, яка проходить уздовж лінії Луганськ – Дніпропетровськ – Балта. Вона є частиною так званої осі Воєйкова, що тягнеться майже через усю Євразію від Монголії до Іспанії. На північ від цієї смуги переважають західні відносно теплі і вологі вітри, на південь – східні і південно-східні холодні й сухі вітри. Час від часу в межі України проникають сухі й холодні арктичні повітряні маси, з якими пов’язані різке зниження температури повітря взимку, пізні весняні й ранні осінні заморозки. Сухі й жаркі тропічні повітряні маси, що надходять з пустельних районів Африки чи Південно-Західної Азії, приносять спекотну погоду влітку, теплу погоду восени. А взимку проходячи над областю низького тиску над Чорним морем насичуються вологою і приносять опади на Південний берег Криму. Зміна повітряних мас з різними властивостями спричиняє проходження через територію України атмосферних фронтів. Атмосферна циркуляція в Україні визначається також частою зміною циклонів і антициклонів – величезних атмосферних вихорів діаметром у кілька тисяч кілометрів і висотою кілька тисяч метрів.  На формування клімату впливає рельєф поверхні і віддаленість території від океану. Рівнинність території України сприяє вільному проникненню і поширенню над нею помірних морських і континентальних мас, а також арктичних. Водночас значна протяжність України в меридіональному напрямку зумовлює трансформацію морських повітряних мас у континентальні з просуванням на схід. Бар’єрами на шляху переміщення повітряних мас виступають Українські Карпати і Кримські гори. Вони перешкоджають проникненню холодного арктичного чи помірного континентального повітря в Закарпаття і на Південний берег Криму. Тому температура повітря взимку в степовому Криму може бути на 20 °С нижчою, ніж на Південному березі. У горах температури повітря нижчі, ніж на прилеглих рівнинах. Вологе повітря затримується на навітряних схилах гір. Гори посилюють висхідні рухи повітря, над ними формується більша хмарність і випадає більше опадів, ніж на рівнині. І навіть над невисокими Донецькою та Приазовською височинами річна сума атмосферних опадів, кількість гроз і туманів більша порівняно з навколишніми районами.  Середні температури січня знижуються від –1°С у рівнинному Криму до –8°С на крайній півночі України і від –4 °С на заході до –8 °С на крайньому сході країни. Найтепліше взимку – вздовж південно-західного і південного узбережжя Криму, де середні температури січня додатні й сягають +4 °С. Найхолоднішим січень є, крім північних і східних районів, у Карпатах (–8 °С). Середні температура липня зростають від +18 °С на півночі України до +23 °С на півдні і від +17 °С на заході до +21 °С на сході. У Кримських горах середня липнева температура знижується до +16 °С, а в Українських Карпатах (на висоті понад 1000 м) – до +14 °С. Найвища температура повітря, зареєстрована в Україні, становить +42°С. Вона була зафіксована в Криму. Найнижча температура повітря, зареєстрована в Україні, становить –42 °С. Вона спостерігалася на крайньому сході країни в Луганську.  Середня річна кількість опадів на території України зменшується від 650 – 550 мм на півночі до 450 – 350 мм на Чорноморсько-Азовському узбережжі та у північному Криму і від 750 – 700 мм на заході до 500 – 450 мм на сході. Найбільша кількість опадів за рік випадає в гірських районах – у високогір’ях Карпат (понад 1 500 мм) і гірському Криму (1 200 мм). На Південному березі Криму середня річна кількість опадів приблизно така сама, як на Закарпатті, – 600 – 650 мм. Основна кількість опадів (80%) в Україні випадає у вигляді дощу, решта – у вигляді снігу. На всій території максимум опадів припадає на літо, і лише на Південному березі Криму – на зиму. Найбільша кількість опадів в Україні зареєстрована в Карпатах в Чорногорі – 2 361 мм за рік, найменша – на узбережжі Каркінітської затоки і в Присивашші – менш як 300 мм за рік.  Кліматоутворювальні фактори упродовж року проявляються неоднозначно і істотно розрізняються за сезонами. У холодний період переважну роль відіграє циркуляція атмосфери, у теплий – зростає роль радіаційного фактора. Для клімату України характерні чітко виражені кліматичні сезони – зима, весна, літо, осінь, які визначаються, перш за все, за термічними показниками, а саме – датами стійкого переходу середньої добової температури повітря через визначені межі. Зима – найхолодніший сезон року, обмежений датами стійкого переходу середньої добової температури повітря через 00 С в період її зниження восени і підвищення навесні. Найраніше (середина листопада) вона розпочинається на північному сході і поступово поширюється на південь і південний захід. На більшій частині території настання зими припадає на третю декаду листопада. Зимовий сезон відзначається мінімальною тривалістю сонячного сяйва та найбільшою хмарністю (близько 75% небосхилу закрито хмарами). Сумарна радіація набуває найменших значень (від 255 МДж/м 2 на північному заході до 450 МДж/м2 у Криму). У її складі переважає розсіяна радіація, яка вдвічі перевищує пряму. В грудні – січні радіаційний баланс на переважній території від'ємний і змінюється від –80 МДж/м2 на північному заході до –70 МДж/м2 у Криму, а з лютого на значній частині території стає позитивним. У зимовий сезон відбувається широтний розподіл атмосферного тиску. Найбільших значень він досягає в січні: на крайньому сході та заході становить 1021 гПа, на півночі – 1020 гПа. На південному березі Криму тиск дещо нижчий.  Взимку (січень) у розподілі переважного напрямку вітру виділяють дві зони, що лежать по обидва боки від осі Воєйкова. На північ від осі спостерігається вітер із західною складовою, а на південь – переважає вітер зі східною складовою (північно-східний, східний та південно-східний), а на південному заході – північний вітер. Річний хід температури повітря майже збігається з річним перебігом надходження сонячної радіації, проте дещо запізнюється за нею й характеризується незначними коливаннями від місяця до місяця. Переважна роль циркуляційного фактора в формуванні режиму температури обумовлює часте чергування теплого і вологого та сухого і холодного повітря, що створює нестійкий характер зими. Тому особливістю зимового сезону в Україні є часті відлиги (максимальна температура повітря перевищує 00 С). Найчастіше (до 40%) відлиги бувають у грудні. У січні спостерігається найменша кількість днів із відлигою (9-14), у лютому їх повторюваність знову збільшується. Найчастіше відлиги бувають на півдні та в західних районах. У Степу кількість днів з відлигою становить 50-60, а на північний схід зменшується до 30. Максимальна температура повітря під час відлиг становить на півдні 20-220 С, на заході – 14-160 С, на півночі – 100 С. Відповідно до загального ходу температури повітря найнижчі значення абсолютного мінімуму за рік у більшості випадків спостерігаються у січні (-42…-260 С) і лютому (-39 …-260 С). Взимку кількість опадів найменша (30-40 мм), але вони досить тривалі. Переважають опади у вигляді снігу. Найбільша їх кількість спостерігається у Кримських горах, на Південному березі Криму. Найраніше сніговий покрив утворюється на північному сході та в Українських Карпатах. У зимовий сезон спостерігаються різноманітні атмосферні явища (тумани, хуртовини, ожеледь, рідко – грози). Найраніше зима закінчується, а весна настає на південному заході та на Закарпатській низовині (середина і кінець другої декади лютого), на значній території – в середині березня, на крайньому північному сході – наприкінці березня. Найтриваліша зима (150 днів) у високогірних районах Українських Карпат. У північно-східних районах її тривалість становить 120-130 днів. На південному заході зима найкоротша (50-55 днів), на решті території вона триває 90-110 днів  Весна настає з переходом середньої добової температури повітря через 00 С у бік її підвищення. В цю пору року послаблюється циркуляційна діяльність та посилюється роль радіаційного фактора й підстильної поверхні. Для весни характерне інтенсивне надходження сонячної радіації. Радіаційний баланс у березні зберігає ще зимові риси територіального розподілу й має додатні значення (від 30 МДж/м2 на півночі до 140 МДж/м2 на Південному березі Криму). У травні він стає таким же, як влітку. Навесні відбувається перебудова баричного поля, внаслідок чого спостерігається вітер різних напрямків. На півночі, сході й півдні переважає східний та південно-східний вітер, на заході – північно-західний, західний, а на південному заході – південний та південно- східний. У березні середня місячна швидкість вітру має такі самі показники, як узимку, з квітня починається послаблення вітру до 2-5 м/с.  У розподілі середньої температури повітря його зимовий характер утримується ще й у березні. Проте з березня починається її стрімке зростання, і вона стає на 3-50 С вищою, ніж у лютому. На півдні і заході температура повітря вже додатна, а на півночі, північному сході та в горах ще залишається від'ємною. Інтенсивне зростання максимальної температури повітря відбувається після остаточного сходження снігового покриву. У березні вона підвищується повсюди до 20о С, лише в Криму – до 300 С, у квітні – до 29-320 С. У травні максимальні значення температури повітря дорівнюють 32 – 350 С. Абсолютний мінімум температури повітря і в травні на значній території має від’ємні значення. Для весни характерні заморозки. Особливо небезпечні пізні заморозки (у травні, на початку червня). Кількість опадів у березні мало відрізняється від зимової. У квітні відбувається перехід від зимового розподілу опадів до літнього, кількість їх збільшується. Навесні облогові опади змінюються на зливові. Характер погоди на початку весни, особливо у першій половині березня, близький до зимового: нерідко під час посилення вітру спостерігаються хуртовини. Навесні починає розвиватися грозова діяльність, найбільш інтенсивно – наприкінці весни. В окремі роки можуть спостерігатися посушливі та суховійні явища. Весна – найкоротший сезон року. Найменша його тривалість (50 – 55 днів) на сході, де швидко зростає температура повітря. На більшій частині території весняний сезон триває 55 – 65 днів. У західних областях він триваліший (70 – 85 днів). В Українських Карпатах цей період збільшується до 80 днів біля підніжжя гір і схилів, до 100 днів – на високогірних ділянках.  Літо– найтепліший сезон року, обмежений датами стійкого переходу середньої добової температури повітря через 150 С у період її підвищення навесні та зниження восени. Цей сезон настає на значній території в середині травня, на півдні – у першій декаді травня, а на заході і півночі – дещо пізніше. Основними факторами формування клімату в цю пору стають сонячна радіація й підстильна поверхня. Для літа характерна значна однорідність та стійкість атмосферних процесів. Максимальні значення сумарної радіації від 1568 МДж/м2 на північному заході до 2210 МДж/м2 у західному Криму. Радіаційний баланс сягає найвищих значень із максимумом на півдні (1070 МДж/м2 ) і становить 40-55% від сумарної радіації. Влітку атмосферний тиск продовжує знижуватися. У черні встановлюється літній тип розподілу вітру. У липні відмічається північно-західний та західний вітер, у південних районах – північний. Середня місячна швидкість вітру влітку менша, ніж в інші сезони. У липні-серпні вона зменшується до 2- 3 м/с, у гірських районах – до 4-5 м/с.  Влітку поле температури повітря найбільш стійке і однорідне, межі її коливання скорочуються. Найвищих значень у річному ході середня температура досягає у липні. Із середини серпня температура повітря повсюди знижується до 17-200 С, за винятком узбережжя морів і Південного берега Криму (230 С). У деякі роки добова температура повітря може досягати 30о С і вище. Проте такі підвищення температури повітря короткочасні. Абсолютний максимум температури повітря становить 38-400 С, він поступово знижується у напрямі з півдня на північ зі сходу на захід. Найвищі його значення (39-410 С) зафіксовано в південних і південно-східних районах. У літній сезон випадає найбільша кількість опадів (60-85 мм за місяць), за винятком Південного берега Криму, де відповідні найвищі показники відзначаються взимку. Переважають зливи. Найбільша кількість опадів буває в червні- липні, у серпні вона зменшується. Для літа характерна значна мінливість опадів: розмах коливання їхньої кількості може сягати 200 мм і більше. Опади супроводжуються грозою, градом, шквалом, сильним вітром. В окремі роки спостерігаються посушливі явища (посухи, суховії). Літо закінчується майже на всій території в першій декаді вересня. Найкоротший літній сезон (100-105 днів) – на крайній півночі та в західних районах. У напрямі на південь його тривалість поступово збільшується до 140 днів на узбережжях морів. Найтриваліше літо (150 днів) – на Південному березі Криму.  Осінь настає в середині вересня. Найраніше (у першій декаді вересня) осінній сезон розпочинається на півночі та північному сході, в центральних областях – у середині вересня, на Закарпатській низовині – наприкінці другої декади вересня. На півдні початок осені зміщується на пізніші строки – третю декаду вересня, найпізніше (друга декада жовтня) вона настає на Південному березі Криму. Восени послабляється роль радіаційного фактора. Тривалість сонячного сяйва значно скорочується. Радіаційний баланс зменшується майже у чотири рази, проте до початку листопада залишається позитивним, а наприкінці листопада він стає від'ємним – 30 МДж/м2. З вересня відбувається інтенсивне зростання атмосферного тиску, особливо у східних і південних областях. У жовтні фіксується другий максимум тиску, який останніми роками збільшився й домінує над січневим максимумом. На вітровий режим восени впливає зміна синоптичних процесів літнього сезону на зимовий. У північно-західних районах спостерігається вітер західних румбів. У південних районах чітко виражена зона північного та північно- східного вітру. Середня швидкість збільшується й становить 2-4 м/с, у гірських районах – 5-6 м/с. Середня температура повітря осіннього сезону з вересня до листопада швидко знижується (на 4-80 С). Восени температура повітря знижується швидше, ніж підвищується навесні. Це пов’язано зі значним зменшенням радіаційного балансу. Максимальна температура повітря ще досить висока. У листопаді вона залишається додатною, за винятком Українських Карпат. Збільшується хмарність, установлюється зимовий розподіл температури повітря і в третій декаді листопада середня температура повітря майже повсюди знижується до від'ємних значень. Ранні заморозки на сході можуть мати місце вже наприкінці серпня, а на більшій частині території – в другій декаді вересня. Кількість опадів восени зменшується. У вересні на півночі випадає 45-55 мм; ці показники зменшується до 20 мм на узбережжях морів. Змінюється вид опадів: у вересні-жовтні переважають опади у вигляді дощу та мряки, в листопаді – змішані опади, наприкінці осені – тверді і змішані. Осінні опади менш інтенсивні, але вдвічі триваліші, ніж улітку. Закінчення осені на більшій частині території відбувається в третій декаді листопада, а на узбережжях морів та в Криму – наприкінці грудня. З цього часу закінчується теплий період і починається холодний.