Марін Множинність кримінальних правопорушень (2024) PDF

Львівський державний університет внутрішніх справ Олександр Марін Множинність кримінальних правопорушень Н а вч а л ь ни й п о с і б ник Львів 2024 1 УДК 343.28/.29 М 26 Рекомендовано до друку та розмі...

Львівський державний університет внутрішніх справ Олександр Марін Множинність кримінальних правопорушень Н а вч а л ь ни й п о с і б ник Львів 2024 1 УДК 343.28/.29 М 26 Рекомендовано до друку та розміщення в електронних сервісах ЛьвДУВС Вченою радою Львівського державного університету внутрішніх справ (протокол від 28 березня 2024 року № 10) Р е ц е н з е н т и: Вячеслав Навроцький – доктор юридичних наук, професор (Український католицький університет); Тарас Созанський – кандидат юридичних наук, професор (Львівський державний університет внутрішніх справ) Марін О. М 26 Множинність кримінальних правопорушень : навчальний посібник. Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2024. 92 с. ISBN 978-617-511-398-1 Викладено теоретичний матеріал, тестові завдання для пере­­ вірки ступеня засвоєння здобувачами навчального мате­ріалу, зада- чі прикладної спрямованості для їх використання під час практич- них занять, питання для самоконтролю та список рекомендо­ваної літератури. Навчальний матеріал з теми «Множинність криміналь- них правопорушень» подано на основі чинного Кримінального ко- дексу України, проєкту нового Кримінального кодексу та сучасних наукових позицій. Для здобувачів вищої освіти юридичних спеціальностей, науково-педагогічних працівників та всіх, хто цікавиться питан­ нями кримінального права. The textbook contains theoretical material, tests for self-control and verification of the degree of assimilation of educational material by students, tasks of applied orientation for their use during practical classes, questions for self-control and a list of recommended literature. Educational material on the topic «Multiplicity of criminal offenses» is presented on the basis of the current Criminal Code of Ukraine, the project of the new Criminal Code and modern scientific positions. For students of higher education in legal specialties, scientific and pedagogical workers and everyone who is interested in issues of criminal law. УДК 343.28/.29 © Марін О., 2024 © Львівський державний університет ISBN 978-617-511-398-1 внутрішніх справ, 2024 2  Зміст Вступне слово...........................................................................................4 1. Поняття та ознаки множинності кримінальних правопорушень..................................................6 2. Форми множинності кримінальних правопорушень...............................................27 3. Поняття, ознаки та види повторності кримінальних правопорушень...............................................30 4. Поняття, ознаки та види сукупності кримінальних правопорушень...............................................45 5. Поняття, ознаки та види рецидиву кримінальних правопорушень...............................................63 6. Множинність кримінальних правопорушень у проєкті кк україни................................71 Тестові завдання................................................................................75 Задачі.............................................................................................................84 Питання для самоконтролю.....................................................89 Список рекомендованої літератури..................................91 3  ВСТУПНЕ СЛОВО Цей посібник повинен був стати частиною підручника з кримінального права, який готувала кафедра кримінального права і кримінології Львівського національного університету імені Івана Франка. Однак обставини склалися так, що він по- бачить світ як самостійне видання у комплексі з іншими нав­ чальними посібниками, які вже опубліковані або будуть опуб­ ліковані авторами кафедри кримінального права і криміно- логії Львівського державного університету внутрішніх справ. І я вдячний колегам, що погодилися розглянути та рекоменду- вати до друку цю роботу саме під егідою найпрофесійнішої ко- манди фахівців з кримінального права у нашому ре­гіоні. У навчальному посібнику розглянута чи не найскладніша тема з курсу Загальної частини кримінального права України крізь призму її зрозумілого та простого подання. Незва­жаючи на те, що питання множинності кримінальних право­порушень протягом останніх десятиліть ставали предметом наукових досліджень різних вчених, що завершувалися ус­пішним захис- том дисертацій, саме у навчальній формі тема окремо не ви- кладалася і не публікувалася вже майже чверть століття. Сподіваюсь, що це видання, яке охоплює всі питання, перед­бачені більшістю програм вивчення кримінального права, стане у пригоді будь-якому студенту чи курсанту, слу- хачу ма­гістратури або навіть аспіранту, який прагне опану- вати питання множинності кримінальних правопорушень. Маю також надію, що й для колег, які професійно займають- ся викладанням чи/та дослідженням кримінального права, ця робота буде корисною хоча б у частині того, що акумулює авторський пог­ляд на вирішення більшості проблем, які вини- кають із розумінням питань множинності кримінальних пра- вопорушень. Не зайвим це видання стане також і для практиків, у про- фесійній діяльності яких часто трапляються складні багато­ епізодні провадження, і під час надання кримінально-правової оцінки фактам, викладеним у них, інколи варто повторити 4 матеріал, який успішно, але давно був вивчений і, напевно, дещо призабувся. Із вдячністю прийму будь-які зауваження та побажання щодо змісту та форми матеріалу, викладеного в цьому нав­ чальному посібнику, та за можливості обов’язково врахую їх у наступних працях. З повагою до читача Олександр Марін 5  1. ПОНЯТТЯ ТА ОЗНАКИ МНОЖИННОСТІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ Вступні зауваги Поняття «множинність кримінальних правопорушень» у чинному Кримінальному кодексі України не використо­ вується, натомість воно є загальновживаним у кримінально- правовій доктрині і позначає собою інститут кримінального права, який відображено у положеннях розділу VII Загальної частини КК «Повторність, сукупність та рецидив криміналь- них правопорушень». Крім того, поняття «множинність кримінальних пра- во­порушень» позначає явище реальної дійсності, яке у най- більш загальному вигляді означає вчинення однією особою декількох кримінальних правопорушень. Справді, у практиці протидії кримінально-протиправним посяганням часто трап­ ляються випадки, коли особа самостійно або у співучасті із ін- шими особами вчиняє не одне кримінальне правопорушення, а два, три або навіть більше кримінально-протиправних діянь. У цьому разі йдеться про певну множину кримінальних право- порушень. Так, наприклад, особа незаконно придбала вогне- пальну зброю з метою у майбутньому вчинити умисне вбив- ство. Якщо протиправна діяльність такої особи буде припи- нена на цій стадії, то ми матимемо справу із сукупністю кри- мінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263 та ч. 1 ст. 14 – ч. 1 ст. 115 КК України. Або ж група осіб спочатку за по- передньою змовою вчинила розбійний напад, а наступного дня групове зґвалтування, множина такої кримінально проти- правної поведінки буде відображена в оцінці вчиненого за ч. 2 ст. 187 та ч. 3 ст. 152 КК України. Наприклад: Іван, Петро і Микола вирішили вчинити крадіжку з кварти- ри їх знайомого Степана, який поїхав на свята до родичів в інше міс- то. Вночі, використовуючи лом та викрутку, вони відчинили вхідні 6 двері квартири Степана, зайшли до неї і почали збирати цінне майно (побутову техніку, ювелірні прикраси та готівкові кошти). Іван, зайшовши у спальню, побачив Горпину, маму Степана, яка приїхала «приглянути за квартирою». Іван дістав пістолет марки Форт-17 і пригрозив Горпині вбивством, аби вона не здіймала галасу. Горпина кивнула головою і сховалась у ванній кімнаті. Про інцидент з Горпи- ною, а також про наявність у нього вогнепальної зброї Іван Петро- ві та Миколі нічого не сказав. Друзі продовжували збирати цінності. Петро, заван­таживши сумку, відніс її до припаркованого біля будинку автомобіля та повернувся за іншими речами. Так Петро вчинив три рази, щоразу виносячи з квартири повні сумки цінних речей. Після затримання Івана, Петра та Миколи з’ясувалося, що Іван вчиняв крадіжку вперше, Петро мав непогашену судимість за закінче- ний замах на крадіжку, поєднану із проникненням у приміщення, а Ми- кола рік тому вчинив шахрайство, а пів року тому – зґвалтування. Надайте кримінально-правову оцінку вчиненому Іваном, Петром та Миколою щодо наявності у їхній поведінці множинності кримі- нальних правопорушень. Множинність кримінальних правопорушень фактич- но можлива там, де однією особою або співучасниками вчи- нено два або більше кримінально протиправні діяння, кож- не з яких містить ознаки самостійного складу кримінально- го правопорушення, є самостійною підставою кримінальної відповідальності. Небезпека множинності як потреба її урахування Небезпека множинних кримінально-протиправних проя­ вів очевидно більша за одне кримінальне правопорушення. Підвищена суспільна небезпечність множинності криміналь- них правопорушень обумовлює існування у кримінальному праві цього інституту та визначається такими чинниками: 1. Якщо вчиняються два або більше правопорушення, то цим завдається більшої шкоди об’єкту посягання. Уражен- ню піддається більше коло суспільних відносин, які постав- лені під охорону КК України. Так, якщо одна чи декілька осіб вчинили крадіжку та вбивство, то шкода спричиняється не лише відносинам власності (крадіжка), але й такій найвищій 7 соціальній цінності, як життя людини (вбивство). Заподіяння шкоди двом (декільком) об’єктам посягання свідчить про під- вищену, порівняно із заподіянням шкоди одному об’єктові, сус- пільну небезпеку вчиненого. 2. Вчинення особою або групою осіб декількох криміналь- них правопорушень свідчитиме також про стійку антисоціаль- ну спрямованість психіки таких осіб, що є показником більшої їх схильності до вчинення кримінальних правопорушень та до зайняття кримінально протиправною діяльністю професійно. Все це визначає підвищену небезпечність особи, яка самостій- но або у співучасті вчиняє декілька кримінальних правопору- шень, та обумовлює потребу врахування цього факту під час визначення форм та змісту кримінальної відповідальності. 3. Вчинення двох або більше кримінальних правопору- шень має негативний вплив на інших осіб, які є не стійкими до протиправної поведінки членами суспільства, що викли- кає в них ілюзію безкарності, створює ореол романтизму про- типравної діяльності. Особливо це стосується неповноліт- ніх осіб. Так, за оцінками кримінологів одна особа, яка вчини- ла рецидив кримінальних правопорушень, сприяє пере­ходу на злочинний шлях в середньому 3–8 осіб, а надто з-поміж неповнолітніх. Отож множинність кримінальних правопору- шень здатна мати зворотний щодо превенції вплив на членів суспільства. 4. Множинність кримінальних правопорушень – це поши- рене явище у структурі та динаміці злочинності. Майже ко- жен другий засуджений вчинив не одне, а два і більше кри- мінальних правопорушень або раніше засуджувався за вчи- нення кримінального правопорушення. Рівень рецидив- ної злочинності протягом останніх десятиліть коливається в межах від 24 до 12% від усіх кримінальних правопорушень, які вчи­няються в Україні1. ______________________________________________ 1 Вербенський М. Г., Кисельов І. О. Стан і тенденції рецидивної злочиннос- ті в Україні. Право і суспільство. 2012. № 1. С. 221–226 ; Карабаджак К. Ре- цидивна злочинність в Україні: детермінанти й попередження. Новіт- ні кримінально-правові дослідження – 2020 : альманах наукових праць. Миколаїв : Миколаївський інститут права Національного університету «Одеська юридична академія», 2020. С. 228–234. 8  Отже, множинність кримінальних правопорушень ви- різ­няється підвищеною суспільною небезпечністю та доволі часто трап­ляється у практиці протидії кримінальним право­ порушенням, а тому відображення її у самостійному інституті кримінального права цілком виправдане. Акумулюючи надбання доктрини кримінального права, за- пропонуємо таке визначення явища, якому присвячені норми інституту множинності: множинність кримінальних пра- вопорушень – це вчинення особою двох або більше одинич- них кримінальних правопорушень, кожне з яких містить самостійний склад, зберігає своє кримінально-правове значення та є самостійною підставою кримінальної відповідальності. Ознаки множинності Наведене визначення дає підстави стверджувати, що множинність кримінальних правопорушень наділена такою сукупністю ознак: 1. Складниками множинності визнаються тільки кримінальні правопорушення, діяння, визнані такими відповідно до положень ч. 1 ст. 11 КК України та наді- лені ознаками, характерними саме для кримінальних правопорушень. Не є елементами множинності інші види правопору- шень: конституційні, цивільні, адміністративні, дисциплі- нарні тощо. Крім того, не можуть бути елементами множин- ності суспільно небезпечні діяння, які не містять всіх необ- хідних ознак складу якогось кримінального правопорушен- ня: суспільно небезпечні діяння неосудних, або осіб, які не до- сягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідаль- ність, діян­ня, які є лише частиною складу кримінального пра- вопорушення. Наприклад, відповідно до положень ч. 1 ст. 390 КК України, ухилення від відбування покарання у виді обме- ження волі, крім іншого, може становити систематичне пору- шення громадського порядку чи встановлених правил про- живання. Кримінально-правова доктрина під систематич- ністю поведінки пропонує розуміти вчинення її принаймні тричі. Тому не може становити собою елемент множинності 9 кримінальних правопорушень одноразове порушення громад- ського порядку чи встановлених правил проживання особою, засудженою до обмеження волі, оскільки така поведінка не міс- тить у собі всіх необхідних ознак складу кримінального пра- вопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК України. Водночас варто враховувати, що неповне виконання особою об’єктивної сторони складу кримінального правопорушення за певних умов може становити такий вид незакінче­ного кримі­нального правопорушення, як замах на кримінальне правопорушення, і, будучи самостійною підставою для кримінальної відпові- дальності, бути самостійним елементом множинності. Саме тому вважаємо за необхідне при розгляді характеристики еле- ментів множинності кримінальних правопорушень наголо- шувати на тому, що ці діяння, які є кримінальними правопо- рушеннями, містять склад кримінального правопорушення та є самостійними підставами кримінальної відповідальності. Наприклад: Іван, Петро та Микола вчинили кримінальне правопорушення не вперше. Їх попередня протиправна діяльність також була кримі- нально протиправно. Водночас для констатації факту множиннос- ті кримінальних правопорушень не має значення, чи притягалася осо- ба до кримінальної відповідальності за попередні кримінальні право- порушення, чи є вони закінченими, чи ні, чи самостійно вчиняла їх осо- ба, чи у співучасті. 2. Наступною ознакою множинності кримінальних правопорушень є те, що її елементом є одиничне кримі- нальне правопорушення. Проблема одиничного кримінального правопорушення у доктрині кримінального права насправді складна. У цій час- тині навчального посібника проблема розглядається у кон­ тексті того, що одиничне кримінальне правопорушення є не- обхідним елементом множинності. Інакше кажучи, ми ви- ходимо з того, що одиничне кримінальне правопорушення має місце там, де воно передбачене кримінальним законом як один самостійний склад кримінального правопорушення, може виступати самостійною та достатньою підставою кри- мінальної відповідальності. Заразом необхідно, щоб елемент 10 множинності кримінальних правопорушень становив собою самостійний склад кримінального правопорушення, не висту- пав частиною іншого складу кримінального правопорушення та підлягав само­­стійній кримінально-правовій кваліфікації. Одиничне кримінальне правопорушення та його види Одиничне кримінальне правопорушення конструюєть- ся законодавцем із урахуванням типових форм суспільно не- безпечної поведінки, які враховують єдність її об’єктивних та суб’єктивних ознак. З цього боку одиничними кримінальни- ми правопорушеннями є крадіжка (ст. 185 КК України), роз- бій (ст. 187 КК України), тяжке тілесне ушкодження (ст. 121 КК України), умисне вбивство (ст. 115 КК України), службова недбалість (ст. 367 КК України) тощо. Саме сполучення типо- вих ознак цих кримінальних правопорушень дає підстави за- конодавцю сконструювати їх як одиничні кримінальні пра- вопорушення, відповідальність за які передбачена в окремій статті Особливої частини КК України. Зрозуміло, що одиничні кримінальні правопорушення не подібні одне до одного і чинний КК України передбачає вели- ку різноманітність кримінально протиправної поведінки, яка відображена у різних видах одиничних кримінальних право- порушень. Найбільш простим поділом одиничних кримінальних правопорушень на види є їх поділ на прості та ускладнені. Просте одиничне кримінальне правопорушення Просте одиничне кримінальне правопорушення має міс- це у тих випадках, коли у вчиненому наявні принаймні по од- ній обов’язковій ознаці кожного елемента складу криміналь- ного правопорушення. Типовими прикладами простого оди- ничного кримінального правопорушення є крадіжка та умис- не вбивство. Так, відповідно до ч. 1 ст. 185 КК України, крадіж- кою є таємне викрадення чужого майна: діяння – таємне ви- крадення, наслідок – майнова шкода, заподіяна власникові. 11 Своєю чергою, відповідно до ч. 1 ст. 115, умисне вбивство – це умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині: діян­ня – заподіяння смерті; наслідок – смерть іншої людини. Просте одиничне кримінальне правопорушення за конструк­ цією об’єктивної сторони може становити собою й формаль- ний склад: коли у кримінальному законі як обов’язкова ознака об’єктивної сторони описане лише суспільно небезпечне діян­ ня. Прикладом такого одиничного кримінального правопору- шення може бути правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 129 КК України: погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози. До простих одиничних кримінальних правопорушень, як видається, варто віднести також і правопорушення, склади яких належать до таких видів: 1) кримінальне правопорушення із декількома альтерна- тивними суспільно небезпечними діяннями (наприклад, ч. 1 ст. 255 КК України передбачає відповідальність за створення злочинної організації, керівництво такою організацією або її структурними частинами); 2) кримінальне правопорушення із декількома альтерна- тивними предметами (наприклад, ч. 1 ст. 201-1 передбачає відповідальність за переміщення через митний кордон Укра- їни поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю лісоматеріалів або пиломатеріалів цінних та рідкіс- них порід дерев, лісоматеріалів необроблених, а також інших лісоматеріалів, заборонених до вивозу за межі митної терито- рії України); 3) кримінальне правопорушення із декількома альтерна- тивними суспільно небезпечним наслідками (наприклад, ч. 2 ст. 242 КК України встановлює відповідальність за порушення правил охорони вод (водних об’єктів), якщо це спричинило за- гибель або захворювання людей, масову загибель об’єктів тва- ринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки). Зрозуміло, що законодавець рідко конструює склади кри- мінальних правопорушень, умовно кажучи, у «чистому ви- гляді». Найчастіше такі склади мають «змішаний характер»: перед­бачають альтернативні діяння та альтернативні наслід- ки або ж альтернативні діяння стосовно альтернативних ви- дів предметів тощо. Водночас спільним є те, що й визначає 12 їх характер як простого одиничного кримінального правопо- рушення: підставу кримінальної відповідальності становить «простий» набір необхідних ознак залежно від виду складу кримінального правопорушення: якщо це формальний склад із альтернативними діяннями – достатньо вчинити одне з аль- тернативних діянь; якщо це альтернативні діяння стосовно альтернативного предмета – будь-яке з передбачених зако- ном діянь стосовно будь-якого предмета, визначеного у статті КК; якщо це матеріальний склад із альтернативними наслід- ками – настання будь-якого із визначених законом наслідків. Будь-яке просте одиничне кримінальне правопорушен­ ня кваліфікується за однією статтею Особливої час­тини КК Украї­ни і здебільшого не становить якихось усклад- нень для правозастосовних органів. Заразом слід також пам’ятати, що вчинення особою декількох з альтернативних діянь, або діян­­ня щодо декількох з альтернативних предме- тів, або запо­діяння декількох з альтернативних суспільно не- безпечних наслідків не становить множинності та кваліфі- кується за однією статтею Особливої частини КК України за умови, що така поведінка охоплюється одним кримінально протиправним наміром. Подібне положення відображене й у постанові Пленуму Верховно- го Суду України «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 04.06.2010 року № 7, п. 5 якої зазначає: якщо в од- ній статті (частині статті) Особливої частини КК передбачені різ- ні за своїм змістом діяння (статті 263, 307, 309 КК тощо), їх вчи- нення в різний час не утворює повторності злочинів у випадках, коли такі діяння охоплювались єдиним умислом особи. У цих випадках вчи- нені особою діяння стають елементами одного злочину (наприклад, незаконне виготовлення, придбання наркотичних засобів і наступне їх зберігання та перевезення; незаконне придбання вогнепальної зброї та бойових припасів і наступне їх зберігання та носіння). Наприклад: Іван щодо наявного у нього під час вчинення кримінального пра- вопорушення групою осіб за попередньою змовою пістолета Форт-17 вчинив у хронологічному порядку такі діяння: 1) придбання; 2) збе- рігання; 3) носіння без передбаченого законом дозволу щодо таких 13 предметів 1) вогнепальна зброя та 2) бойові припаси. Однак вся ця по- ведінка охоплювалася єдиним кримінально протиправним наміром, передбаченим однією ч. 1 ст. 263 КК України і може бути інкримінова- на Іванові як одне кримінальне правопорушення. Ускладнені одиничні кримінальні правопорушення Ускладнені одиничні кримінальні правопорушення ха- рактеризуються більш складною структурою складу порівня- но із простими одиничними кримінальними правопорушен- нями. У них більш складні об’єктивна та суб’єктивна сторо- ни, і «простого» набору ознак вже не достатньо для констата- ції наявності цього виду елемента множинності кримінальних правопорушень. У доктрині кримінального права виокремлюють такі різ- новиди ускладнених кримінальних правопорушень: три­ ваюче, продовжуване, складене та кримінальне право­ порушення із похідними наслідками. Триваюче кримінальне правопорушення Поняття триваючого кримінального правопорушення хоча і використовує дещо некоректний з лінгвістичного боку термін «триваюче», однак використовується не лише теорією та практикою кримінального права, але й чинне законодав- ство пов’язує з цим поняттям певні правові наслідки. У ст. 5 Закону України «Про застосування амністії в Україні» йдеть- ся, що «дія закону про амністію … не поширюється на триваю- чі або продовжувані кримінальні правопорушення, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання законом про амністію чинності». Звідси випливає, що саме поняття та істотні ознаки триваючого кримінального правопорушення мають не лише теоретичне, а й практичне правове значення. Триваюче кримінальне правопорушення визна­чають як одиничне кримінальне правопорушення, яке, буду- чи вчинене шляхом дії або бездіяльності, безперервно здійснюється протягом більш чи менш тривалого часу. 14 У КК України передбачено відповідальність за багато різно- видів триваючих кримінальних правопорушень: незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК Украї- ни); незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК України); ухилення від призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (ст. 335); дезертирство (ст. 408 КК України) тощо. Наприклад: Іван, придбавши та зберігаючи без передбаченого законом дозво- лу вогнепальну зброю – пістолет Форт-17, вчинив триваюче кримі- нальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 263 КК України. Особа, яка вчинила триваюче кримінальне правопору- шення, ніби перебуває безперервно у певному криміналь- но протиправному стані, оскільки триваюче кримінальне право­порушення характеризується безперервним здійснен- ням (вчиненням, реалізацією) складу закінченого криміналь- ного правопорушення. Триваюче кримінальне правопорушен- ня, будучи один раз розпочате, вчинене, триває весь час. Воно не переривається новими правопорушеннями, новими кримі- нально протиправними актами, ніби «тягнеться» за першим кримінально протиправним діянням. Так, наприк­лад, озна- кою об’єктивної сторони бандитизму, відповідно до ст. 257 КК України, є участь особи у такій банді. Інакше кажучи, осо- ба, вчиняючи таке діян­­ня – вступ до складу банди, розпочинає «тривання» складу «участі у такій банді» і перебуває у цьому кримінально протиправному стані, який охоплюється ст. 257 КК України, доти, доки кримінальне правопорушення не буде завершеним. Або особа, придбавши вогнепальну зброю без перед­­баченого законом дозволу, розпочинає її незаконне збе- рігання і виконує об’єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК Украї­ни, весь час, доки відповідна вогнепальна зброя перебуває у її незакон- ному володінні. Отже, початком триваючого кримінального правопо- рушення є вчинення особою діяння (дії або бездіяльності), яке визначене у кримінальному законі як ознака об’єктивної 15 сторони складу відповідного правопорушення. З цього момен- ту правопорушення починає тривати, а особа, яка його вчи- няє, перебувати, умовно кажучи, у «кримінально протиправ- ному стані» як така, що вчиняє його постійно. Тригерами, які використовує законодавець і які можуть вказувати на трива- юче кримінальне правопорушення, є опис об’єктивної сторо- ни складу відповідного кримінального правопорушення із ви- користанням слів «ухилення», «тримання», «носіння», «збе- рігання», «участь» – які позначають поведінку, що зазвичай триває у часі. Триваюче кримінальне правопорушення триває у стадії закінченого кримінального правопорушення і буде заверше- ним тоді, коли воно припиняється у своєму перебігу. Припи- нення триваючого кримінального правопорушення може від- буватися із об’єктивних та суб’єктивних причин. Об’єктивні причини завершення триваючого кримінально- го правопорушення не залежать від волі особи, яка його вчи- няє. Це, наприклад, затримання працівниками поліції та ви- лучення вогнепальної зброї, викриття банди та затримання її учасників, звільнення особи, яка незаконно позбавлена волі, тощо. Суб’єктивні причини, натомість, залежать від волі особи. Це, наприклад, збут вогнепальної зброї, або випадок, коли особа, яка незаконно була позбавлена волі, втекла з місця, у якому утримувалася. У всіх вказаних випадках триваюче кримінальне правопо- рушення завершується і тільки після цього розпочинається перебіг строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності або настає можливість застосування до такої особи амністії. Тривалість перебування особи у стані вчинення триваю- чого кримінального правопорушення на кваліфікацію цьо- го правопорушення за відповідною статтею Особливої части- ни КК України не впливає. Однак ця обставина може бути вра- хована судом при обранні конкретної форми реалізації кримі- нальної відповідальності. В окремих випадках, безпосередньо визначених у стат- тях Особливої частини КК України, особа, яка вчиняє три­ ваюче кримінальне правопорушення, за наявності необхідних 16 для цього підстав взагалі може бути звільнена від криміналь- ної відповідальності. Наприклад, відповідно до положень ч. 3 ст. 263 КК України, звільняється від кримінальної відповідаль- ності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами пер- шою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала орга- нам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибу- хові пристрої. Подібні положення є й у інших статтях КК Украї- ни, які передбачають відповідальність за триваючі криміналь- ні правопорушення (наприклад, ч. 4 ст. 212; ч. 2 ст. 258-3; ч. 4 ст. 307 КК України). Наявність таких положень про звільнен- ня від кримінальної відповідальності за умови так званої по- зитивної посткримінальної поведінки є виявом того, що дер- жава заохочує потрібну їй поведінку та зацікавлена у певних випадках більше у стимулюванні потрібного їй «завершення із суб’єктивних причин» триваючого кримінального право- порушення, ніж у притягненні винної особи до кримінальної відповідальності. Продовжуване кримінальне правопорушення У практикці протидії кримінальним правопорушенням є випадки, коли особа, яка прагне вчинити кримінальне пра- вопорушення, маючи на це єдиний кримінально протиправ- ний намір, розподіляє свої зусилля на певні етапи і реалізує та- кий намір не за один акт поведінки, а за декілька, кожен з яких може містити склад кримінального правопорушення, бути са- мостійною підставою кримінальної відповідальності. В таких випадках маємо справу із продовжуваним кримінальним пра- вопорушенням. У ч. 2 ст. 32 КК України йдеться, що повтор- ність, передбачена частиною першою цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного кримінального правопорушен- ня, яке складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним кримінально протиправним наміром. Отже, продовжуване кримінальне правопорушення на­ділене такими ознаками: 1) воно складається з двох або більше самостійних, тобто відділених одне від одного в часі протиправних тотожних діянь; 17  2) всі ці діяння об’єднані єдиним кримінально протиправ- ним наміром та спрямовані на досягнення єдиної кінцевої мети; 3) саме тому вони розглядаються не як множинність кримінальних правопорушень, а як одиничне кримінальне правопорушення; 4) це правопорушення підлягає кваліфікації за однією, окремою статтею (частиною статті) Особливої частини КК України. Інакше кажучи, особливість продовжуваного криміналь­ ного правопорушення полягає у тому, що кримінально проти- правний намір особи реалізується не відразу, а поступово, шля- хом вчинення декількох відмінних у часі тотожних діянь. Саме тому доктрина кримінального права та положення КК України пропонують вважати, що кожне з цих діянь не має самостійно- го характеру, не отримує окремої кримінально-правової оцін- ки та є лише етапом (ланкою) одного продовжуваного кримі- нального правопорушення. Наприклад: Петро, беручи участь у події кримінального правопорушення, описаного у навчальному прикладі, перший раз виніс з квартири сум- ку із цінними речами Степана, формально закінчивши кримінальне право­порушення, передбачене ч. 3 ст. 185 КК України. Потім він по- вернувся, зібрав нову сумку та виніс її вдруге, а потім ще і втретє. Водночас поведінка Петра охоплювалась єдиним кримінально про- типравним наміром і ніби була розділена на певні етапи, зберігаючи свою цілісність як одиничне кримінальне правопорушення. Враховуючи наведене, важливим видається встановлен- ня змісту поняття «тотожне діяння» у контексті ч. 2 ст. 32 КК України у понятті продовжуваного кримінального право- порушення. Вважаємо, що найбільш обґрунтованою є позиція, відповідно до якої тотожні діяння – це діяння, які містять од- наковий склад кримінального правопорушення. Початком продовжуваного кримінального правопору- шення потрібно вважати вчинення першого з числа декількох тотожних діянь. Закінченням продовжуваного кримінального правопору- шення вважається момент вчинення останнього із задуманих 18 (тих, які охоплювалися єдиним кримінально протиправним наміром) кримінально протиправних діянь, тобто досягнен- ня цієї загальної, єдиної мети, досягнути якої прагнула винна особа. Найчастіше практика протидії кримінальним правопору- шенням зустрічається із продовжуваним кримінальним право- порушенням при оцінці посягань на власність та статеву сво- боду й статеву недоторканність особи. Для кращого розумін- ня цього виду одиничного кримінального правопорушення на- ведемо та проаналізуємо такий приклад. Два товариша – Ми- кола та Петро, працюють на заводі із виготовлення пральних машин. Микола, маючи вдома пральну машину, яка виготов­ ляється на тому заводі, де він працює, вирішив вкрасти запас- ну деталь – барабан вартістю 5000 гривень, що і зробив одно- го дня. Петро, маючи бажання викрасти цілу пральну машину та «позитивний» приклад Миколи, вирішив зробити це у три етапи: спочатку викрасти барабан вартістю 5000 гривень, по- тім панель управління вартістю 7000 гривень і нарешті дета- лі корпуса вартістю 3000 гривень. До затримання працівни- ками охорони Петро встиг вкрасти зі заводу барабан та па- нель управління вартістю 12000 гривень. Свій кримінально протиправний намір він довести до кінця не зумів, і його дії за основ­ними положеннями кримінально-правової доктри- ни, які стосуються розуміння продовжуваного кримінально- го правопорушення, повинні бути розцінені як замах на кра- діжку чужого майна, поєднану із проникненням у приміщен- ня. З одного боку, така оцінка не здається нам несправедливою і відповідає і положенням ч. 2 ст. 32 КК України, і положенням кримінально-правової доктрини. Однак з іншого боку, поведін- ку Миколи, який мав на меті вкрасти лише барабан і реа­лізував свій намір до кінця, ми оцінимо як закінчену крадіжку, поєдна- ну із проникненням у приміщення. Отже, об’єктивно менш сус- пільно небезпечна поведінка Миколи потягне за собою пока- рання на третину більше, ніж небезпечніша поведінка Петра. У зв’язку із наведеним варто зауважити, що об’єктивно неза- вершена поведінка особи, яка вчиняє продовжуване кримі- нальне правопорушення, може бути оцінена як незакінчене кримінальне правопорушення (замах) лише у тому разі, якщо пов­на реалізація кримінально протиправного наміру (закінчене 19 кримінальне правопорушення) становитиме більш небезпеч- ний різновид відповідного складу – кваліфікований чи осо- бливо кваліфікований склад правопорушення. В описаному же випадку поведінка і Миколи, і Петра повинна бути кваліфіко- вана однаково – як закінчене кримінальне правопорушення. Складене кримінальне правопорушення На відміну від попередніх двох ускладнених одиничних кримінальних правопорушень, законодавство України не міс- тить згадки про складене кримінальне правопорушення, од- нак КК України містить доволі багато таких прикладів. Так, ч. 2 ст. 186 КК України, окрім іншого, передбачає відповідаль- ність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпеч- ним для життя чи здоров’я потерпілого. Тобто у цьому кваліфі- кованому складі грабежу поєднуються два склади: основ­ний склад грабежу, передбачений ч. 1 ст. 186, та склад правопо- рушення, в якому передбачена відповідальність за відповід- ний вид насильства: побої і мордування (ч. 1 ст. 126) або умис- не легке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК України). Ще од- ним прикладом складеного кримінального правопорушення є правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 296 КК України, в якій визначено відповідальність за хуліганство, пов’язане з опо- ром представникові влади, тощо. Тут вже ми маємо поєднан- ня складів кримінальних правопорушень, передбачених у ч. 1 ст. 296 та, скажімо, ч. 1 ст. 342 КК України. У нав­чальній літе- ратурі як приклад складеного кримінального правопорушен- ня часто наводять правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 187 КК «Розбій», водночас пояснюючи, що навіть основний склад цього правопорушення складається із поєднання двох само- стійних складів: викрадення чужого майна (ст. 185 або ст. 186 КК України) та заподіяння шкоди здоров’ю особи (ч. 2 ст. 125 або ст. 122 КК України). Незважаючи на хрестоматійний харак- тер цього прикладу, вважаємо його не зовсім вдалим, оскіль- ки фактичне вилучення чужого майна, яке охоплюється скла- дами, передбаченими і у ст. 185 «Крадіжка» і у ст. 186 «Грабіж», пере­­­буває за межами об’єктивної сторони складу криміналь- ного правопорушення, передбаченого у ч. 1 ст. 187 «Розбій», 20 хоча і за усталеною судовою практикою не потребує додатко- вої само­­стійної кримінально-правової оцінки. Наприклад: Іван розпочав вчинення кримінального правопорушення спільно із іншими співвиконавцями як крадіжку у складі групи осіб за поперед­ ньою змовою та поєднану із проникненням у житло. Однак, зустрів- ши у спальні квартири Степана його матір Горпину, не припинив по- сягання, а отже, вчинювана крадіжка «переросла» у грабіж, а засто- сування погрози вогнепальною зброєю «перетворило» вчинене пося- гання на розбій, передбачений ч. 3 ст. 187 КК України. Додатково ін- кримінувати Іванові крадіжку, з огляду на позицію судової практики, не потрібно. Вчинений Іваном розбій у цьому разі із використанням юридичної фікції вважатиметься складеним кримінальним право­­ порушенням, яке складатиметься із грабежу (ст. 186 КК України) та погрози вбивством (ст. 129 КК України). Проте аналіз наведених прикладів дає можливість ствер- джувати, що законодавець об’єднує в один склад декілька кри- мінально протиправних діянь, які утворюють, якщо розгля- дати їх ізольовано, самостійні кримінальні правопорушення. Сучасна доктрина кримінального права виходить з того, що законодавець об’єднує ці самостійні делікти в одне одинич- не кримінальне правопорушення відповідно до їх органічної єдності, типовості таких сполучень у практиці. Приміром, вилучення майна дуже часто поєднується із насильством до особи, яка його утримує, а хуліганські дії супроводжуються опором особам, які намагаються їх припинити, тощо. Тому такі діян­ня й розглядаються як одне одиничне кримінальне право- порушення і тягнуть за собою відповідальність за однією стат- тею Особливої частини КК України. Беручи до уваги наведене, зазначимо, що складене кримі- нальне правопорушення наділене такими ознаками: 1) складається з двох або більше кримінально протиправ- них діянь; 2) кожне з цих кримінально протиправних діянь, якщо роз- глядати їх окремо, самостійно, ізольовано, утворює склад окре- мого самостійного складу кримінального право­порушення; 3) ці окремі кримінальні правопорушення через їх органіч- ну єдність, типовість їх зв’язків, поширеність розглядаються 21 законодавцем як одне одиничне кримінальне правопорушен- ня. Інколи складене кримінальне правопорушення називають законодавчо врахованою сукупністю; 4) це одиничне кримінальне правопорушення охоп­ люється ознаками складу, закріпленими в одній статті (час- тині статті) Особливої частини КК України, тобто перед­ бачене у диспозиції статті КК як єдине складене кримінальне правопорушення. Отже, під складеним кримінальним правопорушенням розуміють правопорушення, що складається з двох або більше кримінально протиправних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх окремо (ізольовано), становить со- бою самостійне кримінальне правопорушення, але які че- рез їх органічну єдність утворюють одне одиничне кримі- нальне правопорушення, що охоплюється ознаками однієї статті (частини статті) Особливої частини КК України. Незважаючи на те, що наявність у КК України статей, які перед­бачають складені кримінальні правопорушення: а) дає можливість адекватно оцінити суспільну небезпеку від- повідних посягань, поєднання яких потребує більш суворого покарання та б) спрощує кваліфікацію, – розробники проєк- ту нового КК України проголошують свій намір відмовитись у тексті нового КК від статей, які передбачають такий вид ускладненого одиничного правопорушення. Кримінальне правопорушення з похідними наслідками У чинному КК України передбачено декілька складів кри- мінальних правопорушень, які у кримінально-правовій док- трині іменуються «кримінальні правопорушення, що кваліфі- куються за наслідками», «кримінальні правопорушення, які характеризуються наявністю додаткових тяжких наслідків», «кримінальні правопорушення, які кваліфікуються наявніс- тю додаткових тяжких наслідків» або «кримінальні правопо- рушення з похідними наслідками». Вказаною термінологією, що є близька за змістом, намагаються відобразити специфі- ку таких кримінальних правопорушень. До них, насамперед, належать умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило 22 смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), та умисне зни- щення або пошкодження майна, що спричинило загибель лю- дей чи інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 194 КК України). Питання про виокремлення цього виду ускладненого оди- ничного кримінального правопорушення у самостійний вид, відмінний від розглянутого складеного кримінального право- порушення, є дискусійним у кримінально-правовій доктрині. Водночас специфікою цього виду одиничного правопорушен- ня є те, що тут наявні два суспільно небезпечні наслідки – про- міжний (основний) та похідний (додатковий). Ці наслідки на- стають послідовно, один за одним у результаті вчинення осо- бою суспільно небезпечного діяння. Наприклад, заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть по- терпілого, у розглядуваному контексті можна уявити так: сус- пільно небезпечний наслідок, характерний для тяжкого тілес- ного ушкодження (проміжний) та смерть потерпілого (похід- ний). Подібна схема характерна для будь-якого кримінально- го правопорушення з проміжними наслідками. Тут проміжний наслідок зумовлює наступний – похідний. На відміну від скла- дених кримінальних правопорушень, суб’єктивне ставлення до цих видів наслідків є різним. До проміжного (основного) наслідку ставлення є умисним, а до похідного (додаткового) – необережним. Також потрібно пам’ятати, що наявність проміжного на- слідку в цих кримінальних правопорушеннях відрізняє їх від будь-якого іншого діяння, яке тягне за собою настання суспіль­­ но небезпечних наслідків. Наприклад, у складі криміналь- ного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК Украї­ни (неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником), відповідальність відповідно- го суб’єкта настає у разі, якщо недбала поведінка спричини- ла тяжкі наслідки для хворого і ці тяжкі наслідки є результа- том неналежного виконання своїх професійних обов’язків, а не якогось проміжного наслідку. Отже, якщо немає проміжних наслідків, то й такого виду ускладненого одиничного кримінального правопорушення, як кримінальне правопорушення з похідними наслідками, також не буде. Наведений детальний опис поняття та видів оди- ничних кримінальних правопорушень пояснюється тим, 23 що це найважливіший інструмент для пізнання інституту множинності кримінальних правопорушень. Це виявляється у тому, що: 1) поняття та характеристика видів одиничних кримі- нальних правопорушень дає можливість уявити, з яких струк- турних елементів складається сама множинність криміналь- них правопорушень. Остання ж становить у цьому аспек- ті різні «набори», комбінації одиничних кримінальних пра- вопорушень – простих одиничних кримінальних правопору- шень, триваючих, продовжуваних, складених кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень з похідними наслідками; 2) поняття і види одиничних кримінальних правопору- шень мають значення для кваліфікації та визначення на- слідків кримінально-правового характеру: наприклад, якщо діяння становить ускладнене одиничне кримінальне право­ порушення, то воно не кваліфікується за сукупністю кримі- нальних правопорушень або не становить їх повторності. Одиничне кримінальне правопорушення, на відміну від мно- жинності кримінальних правопорушень, не виключає мож- ливості застосування заохочувальних заходів кримінально- правового впливу тощо; 3) поняття та характеристика окремих видів одиничних кримінальних правопорушень необхідні для відмежування їх від подібних до них форм множинності кримінальних право- порушень: складеного кримінального правопорушення від су- купності кримінальних правопорушень; продовжуваного кри- мінального правопорушення від їх повторності тощо. Наприклад: У наведеному навчальному прикладі також спостерігається на- бір різноманітних одиничних правопорушень, простих та ускладне- них, закінчених та незакінчених, тотожних, однорідних та різнорід- них, проте всі вони можуть бути складовими різних форм множин- ності кримінальних правопорушень. 3. Наступною ознакою множинності кри­мінальних правопорушень є те, що вона передбачає відсутність матеріально-правових і процесуальних перешкод для 24 визнання окремих кримінальних правопорушень елемен- тами (складовими) множинності. Тобто всі складові множинності кримінальних правопо- рушень повинні зберігати свої правові властивості, здатність тягнути наслідки кримінально-правового характеру у широ- кому розумінні. Так, моментом початку здатності криміналь- ного правопорушення тягнути кримінально-правові наслід- ки у матеріально-правовому аспекті, видається, є момент за- кінчення кримінального правопорушення, або переривання його поза волею винної особи на стадії готування або замаху на кримінальне правопорушення. Моментом закінчення такої здатності є момент погашення або зняття судимості. У проміж- ку між цими моментами кримінальне правопорушення збері- гає свої юридичні властивості, необхідні для того, щоб стати елементом множинності. Наприклад, у разі вчинення декіль- кох кримінальних правопорушень одночасно (ідеальна сукуп- ність) особа добровільно відмовляється від доведення одно- го кримінального правопорушення до кінця, вчинивши зара- зом інше правопорушення, – множинності не виникає: особа придбала вогнепальну зброю з метою вчинити умисне вбив- ство – ідеальна сукупність закінченого складу, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, та готування до умисного вбивства (ч. 1 ст. 14 – ч. 1 ст. 115 КК України) – у разі припинення умисного вбивства на стадії готування. Якщо ж особа добровільно від- мовилася від доведення вбивства до кінця, її поведінка може бути кваліфікована лише за ч. 1 ст. 263 КК України – особа вчи- нила одне кримінальне правопорушення. Матеріально-правовою перешкодою визнання криміналь- ного правопорушення елементом множинності також є звіль- нення особи на підставах, визначених у КК України, від кримі- нальної відповідальності. Наприклад, якщо щодо одного кри- мінального правопорушення минули строки давності притяг- нення до кримінальної відповідальності й особа звільнена від кримінальної відповідальності ухвалою суду на підставі поло- жень ст. 49 КК України, то вчинення цією особою наступного кримінального правопорушення множинності не ут­ворює. З-поміж процесуальних перешкод визнання кримі- нального правопорушення елементом множинності можна навести, наприклад, таке: ст. 477 КПК України передбачає 25 поняття кримінального провадження у формі приватно- го обвинувачення. Тобто ч. 1 ст. 477 КПК України містить пере­­лік кримінальних правопорушень, провадження за яки- ми може бути розпочате лише на підставі заяви потерпі- лого. У разі якщо особа вчинила якесь кримінальне право­ порушення, перед­бачене цим переліком, а потерпілий не звер- нувся із заявою про таке правопорушення до компетентних органів, вчинення цією ж особою наступного кримінально- го правопорушення не створює множинності кримінальних право­порушень. Наприклад: Попередня кримінально протиправна поведінка учасників групи: Івана, Петра та Миколи зберігає своє кримінально-правове значення, адже Іван перебуває у кримінально-протиправному стані триваючо- го правопорушення, передбаченого ст. 263 КК України, Петро має не- погашену судимість за замах на крадіжку, а Микола у межах строків давності притягнення до кримінальної відповідальності вчинив шах- райство та зґвалтування. Отже, підсумовуючи окреслене, погодимось із тим, що множинність кримінальних правопорушень, вчинених однією особою, наділена такими ознаками: 1. Складовими множинності визнаються тільки кримі- нальні правопорушення, діяння, визнані такими відповідно до положень ч. 1 ст. 11 КК України, наділені ознаками, характер- ними саме для кримінальних правопорушень. 2. Її складовими є одиничні кримінальні правопорушення. 3. Відсутність матеріально-правових і процесуальних пере­шкод для визнання окремих кримінальних правопору- шень елементами (складовими) множинності. 26  2. ФОРМИ МНОЖИННОСТІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ Відсутність у кримінальному законодавстві закріпленого поняття «множинність кримінальних правопорушень», полі- семія цього терміна у кримінально-правовій доктрині призво- дять до дискусійності виокремлення різновидів такого явища, наповнення несуперечливим змістом цього кримінально- правового інституту. Закріплення у КК України у Розділі VII Загальної частини положень, що стосуються повторності, сукупності та рецидиву кримінальних правопорушень, зовсім не означає, що повтор- ність, сукупність та рецидив є саме видами множинності кри- мінальних правопорушень. А надто аналіз поняття множин- ності, її необхідних та істотних ознак та зіставлення їх зі зміс- том повторності, сукупності та рецидиву кримінальних право- порушень дає можливість стверджувати, що останні не є ви- дами множинності, оскільки не є результатом логічної опера- ції поділу поняття. Про це йдеться у спеціальній юридичній лі- тературі, де вказується, що ці «види множинності» виокрем- лені з поняття «множинність кримінальних правопорушень» із порушенням правил класифікування: такий поділ понят- тя відбувся одночасно за двома підставами: наявність чи від- сутність попереднього засудження (рецидив та повторність) та кількість учинених діянь (сукупність кримінальних право- порушень, з одного боку, та повторність і рецидив – з іншого). Крім того, порушена вимога про те, що обсяг явищ, які охоп­ люються цими поняттями, не повинен збігатися. Інакше ка- жучи, якщо ми щось відносимо до сукупності кримінальних правопорушень, воно не повинно становити їх повторність. Тут же як самостійні «види» множинності виділено яви- ща різного ступеня узагальнення, адже, наприклад, реци- див охоп­люється поняттям «повторність кримінальних правопорушень». Отже, застосовуючи традиційну термінологію, залежно від критерію, який обрано як підставу класифікації, можна ви- різнити такі види множинності: – залежно від того, чи передбачені кримінальні право- порушення однією і тією є статтею Особливої частини КК, 27 чи різними (формальний критерій): повторність та сукупність кримінальних правопорушень; – залежно від того, чи вчинено декілька криміналь- них правопорушень одним суспільно небезпечним діян- ням, чи декількома, вчиненими у різний час (фактичний кри- терій): повторність та ідеальна сукупність кримінальних право­порушень; – залежно від того, чи пов’язана множинність із по­ переднім засудженням за одне з кримінальних правопору- шень (юридичний критерій): рецидив та сукупність кримі- нальних правопорушень. Зрозуміло, що подібні класифікації можуть мати не один рівень, а бути продовженими, тобто кожен виокремлений вид множинності може бути поділений на підвиди тощо. У резуль- таті проведеної класифікації за всіма правилами цієї логічної операції ми зможемо отримати систему видів цього складного кримінально-правового поняття. У кримінально-правовій доктрині України містять- ся підходи, відповідно до яких виокремлені у КК України про­яви множинності кримінальних правопорушень не вичер­ пують собою всіх можливих випадків вчинення особою де- кількох кримінальних правопорушень, кожне з яких зберігає своє кримінально-правове значення. Наприклад, повторніс- тю, сукупністю чи рецидивом кримінальних правопорушень не охоп­люються випадки вчинення умисного кримінально- го правопорушення особою, яка має непогашену та незня- ту судимість за необережне кримінальне правопорушення, чи навпаки: вчинення особою, яка має непогашену та незня- ту судимість за умисне правопорушення нового необережно- го кримінального правопорушення. Не може бути визначений ні як рецидив, ні як сукупність кримінальних правопорушень випадок, коли особа вчинила нове кримінальне правопору- шення у проміжок часу піж постановленням обвинувального вироку за попереднє кримінальне правопорушення, але до на- брання цим вироком законної сили тощо. Однак Розділ VII Загальної частини КК України вка- зує нам на такі прояви множинності, як повторність, сукуп- ність та рецидив кримінальних правопорушень. Майже вся навчальна література з кримінального права спрямована 28 на висвітлення саме цих правових проявів множинності, а тому цілком справедливими видаються твердження про те, що нормативні положення КК України, які стосуються інсти- туту множинності у кримінальному праві України, закріплю- ють результат не класифікації, а лише певної систематизації, яка передбачає: 1) узагальнення окремих проявів множинності кримі­ нальних правопорушень за найбільш суттєвими, на думку за- конодавця, у кримінально-правовому розумінні ознаками; 2) виокремлення найбільш типових форм, а не видів множинності кримінальних правопорушень; 3) юридичну характеристику кожної з виділених форм множинності кримінальних правопорушень; це, зокрема, перед­бачає: розкриття основних юридичних ознак відповід- ної форми множинності кримінальних правопорушень; роз- гляд основних способів їх відображення у законі; виділення та характеристику основних різновидів цих форм множиннос- ті кримінальних правопорушень та з’ясування їх кримінально- правового значення. Отже, відображений у КК України інститут множин- ності кримінальних правопорушень має такі три основ­ ні форми: 1) повторність кримінальних правопорушень; 2) сукупність кримінальних правопорушень та 3) рецидив кримінальних правопорушень. 29  3. ПОНЯТТЯ, ОЗНАКИ ТА ВИДИ ПОВТОРНОСТІ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ Визначення повторності Відповідно до ч. 1 ст. 32 КК України, повторністю кри- мінальних правопорушень визнається вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої части- ни цього Кодексу. Повторність як форма множинності кримінальних право- порушень за своєю природою передбачає вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, учинених як особою са- мостійно, так і у співучасті з іншими особами. Крім того, ети- мологічно «повторити» – означає зробити вдруге. Тому, крім ознак, які законодавець зазначив у ч. 1 ст. 32 КК України, вар- то наголосити на тому, що повторність містить два або біль- ше кримінальних правопорушень, які відокремлені одне від одного у часі. Проте, враховуючи загальне поняття множин- ності кримінальних правопорушень та положення ч. 4 ст. 32 КК України, повторність відсутня, якщо за раніше вчинене кримінальне правопорушенн