Лекції № 1: Етнографія України - Походження українського народу

**Лекція 1. ВСТУП. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ «ЕТНОГРАФІЯ УКРАЇНИ». ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.** **План.** 1\. Предмет і об'єкт української етнографії. 2\. Становлення української етнографії. 3\. Джерела та методи етнологічних досліджень. **4. Концепції походження українського народу.** **5...

**Лекція 1. ВСТУП. ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ «ЕТНОГРАФІЯ УКРАЇНИ». ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ.** **План.** 1\. Предмет і об'єкт української етнографії. 2\. Становлення української етнографії. 3\. Джерела та методи етнологічних досліджень. **4. Концепції походження українського народу.** **5. Проблема давньоруської народності.** **6. Походження етноніму «Русь» та назви «Україна».** Земну кулю населяють люди багатьох національностей. Кожен народ, кожна нація має своєрідний і неповторний характер, своє національне обличчя, систему поглядів та уявлень, свою творчість. У характері народних традицій людей, що проживають на різних, часто віддалених територіях, є багато спільних рис та елементів, хоча зустрічається чимало відмінностей, навіть у культурних традиціях народів, що довгий час перебувають поряд. Тому постає питання: чим зумовлені ці особливості, що відрізняють національне обличчя одного народу від іншого? Що впливає на формування своєрідних і неповторних рис, якими кожна нація вирізняється з-поміж інших? Етнографія має своїм **завданням** простежити історію формування нації, виявити етнічні елементи, з яких нація складається; описати специфіку даного народу та показати, що саме відрізняє одну націю від другої, або навпаки, що їх споріднює. Отже, народ, його національна або етнічна специфіка --- це головний **об'єкт** дослідження етнографії як науки. Етнографія пов'язана з іншими ділянками людського знання, як ось з історією, археологією, мовознавством, антропологією, частково з ботанікою, зоологією, географією та іншими науковими дисциплінами. З історією етнографія пов'язана тому, що події історії народу мають значний вплив на його культуру і побут; з другого боку, правильне розуміння історичних подій вимагає всебічного обліку культурно-побутових особливостей даного народу, нації. З археологією етнографія пов'язана тому, що досліджуючи історію формування культури даного народу, а особливо вивчаючи його походження, етнографія постійно звертається до матеріялів археології, які допомагають відновляти картину первісної культури людства. В свою чергу археологія широко користується даними етнографії при реконструкції культури стародавнього населення, що залишило по собі ті, чи інші археологічні пам'ятки. З мовознавством етнографія пов'язана тому, що мова, як одна з найважливіших етнічних прикмет, дає етнографії багато важливих відомостей для дослідження національних прикмет даного народу, чи характеристичних 15 особливостей окремих етнічних груп. Зі свого боку етнографічні матеріали часто допомагають мовознавству в дослідженні історії та поширенні мови, чи її окремих діалектів, а також і процесів асиміляції. З антропологією, як наукою про фізичну природу людини, етнографія стикається найбільшою мірою при дослідженні проблеми етногенези, --- проблеми походження народу чи нації. З природничих наук, крім антропології, етнографія якоюсь мірою пов'язана з медициною та ветеринарією при дослідженні народних способів лікування тварин і людей. Крім того, існує ще етноботаніка --- частина етнографії, що вивчає народні способи використання рослин, а особливо дикоростучих, в щоденному побуті та в народній медицині; етнозоологія --- дослідження тварин у звичаях і віруваннях народу. З географією етнографія пов'язана якоюсь мірою при дослідженні географічних, чи краще сказати, екологічних (природних) умов, у яких формуються культурні та побутові особливості народу. Досить близькі для географії проблеми розселення народів по земній поверхні та проблеми етнічної статистики і картографії, що також входять і до кола ведення частини етнографії, що має назву «етнічна географія». Крім того, етнографія пов'язана з архітектурою при вивченні народної архітектури та традиційних способів будування споруд; з мистецтвознавством --- при дослідженні народного мистецтва. Етнографія певною мірою сходиться з демографією, бо обидві ці науки досліджують людські колективи; але демографія досліджує склад та рух людности з погляду статі, віку, родинного стану, економічного становища, народження, шлюби, смертність людей взагалі, іґноруючи при цьому національний момент, а етнографія має справу саме з племінними або національними групами. Для розуміння завдань етнографії дуже важливо правильно зрозуміти взаємовідношення її з усіма переліченими тут науками, а ще важливіше вміти правильно сполучати дані цих наук; вміти практично застосовувати, розробляти, комбінувати матеріяли всіх цих наукових предметів. Для цього треба багато знати, треба мати широку ерудицію одночасно в кількох науках, а особливо в біології і соціяльних предметах, бо ж етнографія, як ніяка інша наука, стоїть на кордоні поміж соціологією і природознавством. Як відомо, історичний розвиток національностей є складним довготривалим процесом, *пов´язаним із територіальним розміщенням, міграційними розселеннями, міжетнічними зв´язками та впливами, культурно-світоглядною взаємодією* та ще цілим рядом факторів, які відіграють важливу роль при зародженні, виникненні, формуванні та розвитку етнічних спільнот. Можна виділити **ряд найважливіших факторів**, які впливають на розвиток окремих народів. **Географічне розміщення** --- територіальне розселення націй зумовлює значні відмінності у поглядах на світ, на життя, на основні поняття. На ранніх етапах формування етнічних груп саме цей фактор відіграє вирішальну роль при виникненні первісних вірувань, які згодом переходять у систему народної міфології. Відмінності У географічному розміщенні різних народів пояснюють різницю у їх ставленні до одних і тих же явищ і речей (неважко зрозуміти, чому в системі вірувань північних народів сонце --- це божество, що дає життєву силу й енергію всьому живому, а в народів екваторіальної зони воно часто постає руйнівною спопеляючою силою). Географічне розміщення впливає на особливості клімату (який може значно відрізнятись навіть в межах однієї географічної широти), а відтак --- на особливості річних циклів, їх тривалість. Це теж формує певні уявлення про світ, створюючи систему обрядів, присвячених зустрічі чи проводам пір року та пов´язаних з цим змінами у житті людей. Значну роль відіграють також особливості рельєфу території етнічного поселення, оскільки ці елементи часто фігурують у віруваннях та уявленнях про навколишній світ (так, якщо у зоні проживання людської спільноти чи біля неї знаходяться вулкан, водоспад, гора чи річка і т. ін., вони обов´язково входять у магічно-обрядову систему, часто персоніфікуються, стають об´єктами поклоніння). До того ж вченими, які працюють у сфері цих зацікавлень, вже давно звертається увага на те, що особливості рельєфу зумовлюють характер життя людей, а відтак --- впливають на їхню творчість. Тому фольклору кочових племен пустельних територій властиві монотонність, одноманітність музики, танців, обрядів. Це пояснюється тим, що під впливом географічних умов проживання (відсутність змін пір року, водних потоків) у них зміщене розуміння руху (оскільки його вони не бачать у природі). Якщо спостерігати характер музики і танців народів, які проживають на різних територіях, то виявляється їх закономірна залежність від характеру річок, що знаходяться поблизу («гірським» народам властиві швидкі танці та музика, а «долинним» --- повільні, хороводні, наспівні). До географічних факторів можна віднести й інші елементи --- ґрунт, напрям вітрів, особливості опадів і т. п., вплив яких на людську свідомість не важко простежити за аналогією до вище наведених прикладів. **Історичний розвиток** --- надзвичайно важливий фактор становлення націй. В основному він майже повністю підпорядковується і залежить від географічного розміщення. Особливості розселення різних етнічних груп на ранніх етапах становлення великою мірою визначають їхні історичні долі. Усім відомий факт, що північні племена кельтів, вікінгів залишили про себе пам´ять як про войовничі нападницькі жорстокі етнічні групи. Це спонукає нас задуматись: що саме зробило їх такими, змусило вести завойовницький спосіб життя? Розглядаючи цю проблему, неважко помітити, що сувора оточуюча природа (постійний холод, скелястий рельєф, кам´янистий ґрунт, зовсім не придатний для обробітку) не тільки сформували жорсткі, строгі риси ментальності, а й створили своєрідні умови «боротьби за виживання». Щоб вижити за таких обставин, ці племена повинні були захоплювати нові території, більш придатні для проживання. Звісно, в історії завжди точилась боротьба за кращі землі, що зумовлювало розвиток і тих етнічних груп, які на них проживали, і тих, які здійснювали завойовницькі напади. Історичний розвиток кожного народу кладе відбиток на людську свідомість і зберігається у народній творчості як пам´ять про минуле. **Наступним важливим фактором є природа,** тобто світ рослин, тварин, птахів і т. ін., в якому живе народ. Особливості природного оточення зумовлюють відмінності національної символіки, яка наскрізь пронизує систему уявлень та вірувань, а також словесну та художню творчість. Серед рослин, птахів чи тварин люди надають перевагу окремим їх видам, зважаючи на їхні властивості та вигляд. Але цей вибір здійснюється лише з-поміж природних елементів, що існують у безпосередньому оточенні (тому для українців символами є калина, верба, барвінок, а, скажімо, для індійців --- лотос, сандал). До того ж природа є невичерпним джерелом фольклорних образів. Представники фауни та флори часто стають персонажами народних казок, переказів, пісень; про їх походження складено чимало легенд. Кожному народові властива своя особлива образність, яка відображає навколишню природу (тому, коли в українській казці зустрічаємо образ лева, то це є безсумнівним підтвердженням, що сюжет запозичений або ж відноситься до пізнього періоду творення). Якщо народ розселений-на великій території, то в окремих регіонах можуть спостерігатися відмінності в образності та символіці, відповідно до безпосереднього оточення. Світ природи і система первісних уявлень та поглядів впливають на вироблення та формування релігійних вірувань і пов´язаних з ними магічно-обрядових дій і ритуалів. Первісні культові системи виникають зі спроб людей пояснити навколишній світ та явища, які відбуваються в ньому, що також залежить від географічного розміщення. Тому в одних племенах предметами культів стають дерева, в інших --- каміння чи річки. Практично всі культові дії та релігійні погляди формуються на тлі природи і тісно з нею пов´язані. **Усі вище згадані фактори впливають на розвиток занять та ремесел.** Природно-географічні елементи є підґрунтям виникнення певних видів діяльності (для північних племен це --- мисливство, обробка шкіри, металів, оскільки їхні ґрунти не придатні для вирощування сільськогосподарських культур; для слов´янських народів Це --- землеробство, скотарство, гончарство, бджільництво та ін.). Історичні події також значною мірою регулюють виникнення та розвиток ремесел. Так, виготовлення зброї набуває важливого значення не тільки в народів-завойовників, а й серед миролюбних етнічних груп, котрим доводиться захищатися від ворожих нападів. Особливості ремесел впливають на формування етнографічних відмінностей кожної етнічної спільноти. Тут нас цікавлять такі елементи, як одяг, житлові будівлі, прикраси, вишивка, народні інструменти, що теж зазнають впливу довкілля (наприклад, особливості одягу залежать від клімату, роду занять людей; житло будується з матеріалу, доступного на певній місцевості --- дерева, каменя, очерету, глини; прикраси виготовляються із золота, срібла, шкіри, кості чи коралу, --- в залежності від того, чим багата певна територія; у вишивці відображена народна кольористика та орнаменталістика; музичні інструменти майструються не тільки з наявного матеріалу, а й з урахуванням особливостей розсіювання звуку, що відрізняється в гірській та рівнинній місцевості). ***Серед найголовніших факторів впливу на розвиток окремих етнічних спільнот виділяють мову, як чинник, тісно пов´язаний з географічним розміщенням, історією та етнографією, природою.*** З цього огляду мова трактується як семіотична система, що фіксує усі знання та погляди народу, зміни, які відбуваються у процесі його становлення та формування. Мова є засобом, за допомогою якого твориться та функціонує нація Національна специфіка кожного народу має глибоке історичне коріння, бо процес формування нації є складним процесом злиття, перетворення та органічної адоптації культур окремих племен, а то й цілих народів. В процесі формування нації відбувається забуття, відмирання одних і поява інших елементів культури і цивілізації, а це, в свою чергу, веде до зміни народних звичаїв, вірувань та обрядів. Ось чому, щоб дослідити характер культур і способи життя народу --- основну базу національних прикмет і національного характеру, --- треба, користуючись науковими методами, дослідити, вивчити звичаї, вірування та обряди, а також і матеріальну культуру даного народу, себто вивчити прикмети, які є джерелом формування національної свідомости. А національна свідомість, як це ми всі знаємо, е найкращим показником здібностей даного народу до державної організації. **Поняття "народ". Бачення народу є наступним**. 1\. Народ певної країни складається на основі одного або кількох автохтонних етносів, що їх з\'єднують спільність історичної долі, толерантне ставлення кожного з його суб\'єктів до етнічних особливостей усіх інших сукупних суб\'єктів, які утворюють це людське угруповання. 2\. Водночас загальновідомо, що термін "народ" може бути синонімом: - а) корінного етносу певної країни; - б) розпорошеного по світу етносу (наприклад, "єврейський народ", "вірменський народ" тощо); - в) усього населення певної країни або держави; Втім розглянемо деякі з цих можливих застосувань терміна "народ" докладніше. *По-перше*, треба визнати, що, говорячи про народ тієї чи тієї країни або держави, зазвичай мають на увазі не моно-, а поліетнічне утворення. Отже, *абсолютно "чистих" в етнічному сенсі народів не існує.*  Разом з тим, не потребує спеціальних доказів той факт, що більшість народів, принаймні Європи, має своє **етнічне ядро -- титульний етнос. **Тобто той, який дає назву країні, народу, а коли у народу є державність -- то й державі. (Тому, до речі, науково некоректним є вживання понять "титульний народ" або "титульна нація".) Саме титульний етнос очолює рух *всього народу* за державність, самостійність, незалежність. Набуття народом державності перетворює представників усіх його етнічних спільнот на громадян, уможливлює процес їхньої *державної* (а далі -- й національної) *ідентифікації.* Важливим у цьому зв\'язку є питання ***про назву народу**.* У Старому Світі ця назва зазвичай походить від самоназви титульного етносу (Албанія, Білорусь, Данія, Угорщина, Україна, Фінляндія тощо), але не завжди. Так, не існує етнічних швейцарців або бельгійців. Щодо Нового Світу, то тут назви народів уже завжди не мають ніяких етнічних коренів або джерел. Немає етнічних канадців, американців, панамців, болівійців, аргентинців тощо. Повертаючись до українського сьогодення, не можемо обминути увагою практики **звуження поняття "народ" *до ототожнення його з поняттям "етнос"*** \[21, с. 26, 27\], хоч би йшлося й про титульний етнос. Тому в нас й виникає питання: "Чи правомірно (припустимо) підводити під поняття "український народ" всю масу людей, які не є етнічними українцями, але проживають на теренах України?" Якщо неприпустимо, то що ж тоді являє собою ця маса, -- тільки населення? А з кого ж тоді складається український народ? Якщо ж, навпаки, -- всі етнічні групи (включно й етнічні українці) є народами, то тоді маємо справу із своєрідною "багатонародністю" в Україні, тобто *водночас*, з одного боку, -- із, так би мовити, "державо-народом" (деякі вчені, наприклад, потрактовують етнічних українців в Україні як етнонацію \[10, с. 36-47\]), з іншого боку -- з "народами-етносами". Підхід має бути один: в Україні слід бачити лише один народ (як сукупну єдність всіх етнічних спільнот) і мати на меті формування лише однієї нації -- політичної. Отже, в етносоціології у науковий обіг найдоцільніше вводити поняття "народ" (з точки зору його об\'ємності), маючи на увазі **"всі етноси-автохтони, традиційні діаспорні спільноти та натуралізованих новітніх етнофорів-іммігрантів країни".**. Таким чином, вважаємо за можливе таке визначення: **народ **(від укр. рід, родина, народити) -- **це соціально-історична, органічна, певною мірою споріднена спільність людей, яка населяє територію певної країни і ідентифікує себе передусім із цією країною. При цьому на народ перетворюється та зазвичай етнічно гетерогенна людність країни, представників якої об\'єднують спільність історичної долі, економічні, соціальні, політичні, духовно-культурні, може й релігійні потреби та інтереси, загальна мова міжетнічного спілкування і погляди на майбутнє.** **Народ -- це біосоціальний організм, колективна істота вищого таксономічного рівня, «велика людина». **Саме народи є учасниками еволюційної змагальності, тому народ, або популяція є базовою еволюційною одиницею. Подібно до «людини малої», тобто окремої особистості, народ має дух, душу і плоть. Відтак наведене вище загальне визначення потребує уточнення: **Народ -- це спільнота, яка відрізняється від усіх інших стійким КОМПЛЕКСОМ ДУХОВНИХ, ПСИХІЧНИХ ТА ФІЗИЧНИХ ЯКОСТЕЙ і спроможна його передати своїм нащадкам**.  Народ може володіти різною мірою організованості -- **від аморфного ЕТНОСУ до державно структурованої НАЦІЇ**. Це подібно до того, що гомо сапієнс може перебувати у двох якісно відмінних станах -- «гомо сімплекс» («простий») і «гомо дуплекс» («подвійний»). Духовним чинником належності до народу є **етнічна самосвідомість**, відчуття свого, рідного. Психічним чинником народної ідентичності є **рідна мова**,  притаманний народу **стереотип поведінки** (звичай, етнопсихіка, національний характер), спільний народний **егрегор** (психоенергетичний банк) - скупчення енергії, яке народжується думками та емоціями людей та впливає на них.  Фізичним чинником народної ідентичності є унікальний **генофонд**. Усередині народів (популяцій) ймовірність схрещування у багато разів перевершує ймовірність схрещування з представниками інших народів. Це веде до формування унікального колективного генофонду і, відповідно, характерного усередненого колективного фенотипу, тобто зовнішніх фізичних проявів. **Нація** **Нація -- це народ, який має власну систему управління**. Натомість етнос -- це народ, який не має такої системи, тому етнос схильний підпадати під зовнішнє керування. В результаті етнос -- це об'єкт історії (той, ким керують), а **нація -- суб'єкт історії, суверен, гравець**. Як бачимо, терміни «етнос» і «нація» позначають перебування народу в одному з двох станів -- аморфному і структурованому (сімплекс і дуплекс). А що означає термін раса? **Раса** **Раса -- це спільнота, яка відрізняється від інших стійким комплексом БІОЛОГІЧНИХ якостей і спроможна його передати своїм нащадкам. **Тобто раса (порода) -- це фізичний компонент народу. Оскільки кожний народ має унікальний генофонд, то виходить, що кожний народ має власну унікальну расову основу. Притаманну кожному народу «породу» ще називають «малою расою».   **Такий підхід відповідає сучасній популяційній концепції раси**. Згідно з нею, раси -- це популяції (народи), між якими можуть існувати плавні або різкі переходи.  Наголосимо, що базовою одиницею еволюції є народ, а **раса -- це його фізичний компонент, який стало відтворюється у нащадках**. Так само у нащадках відтворюються психічний і духовний компоненти народу.  **Великі раси** Усі раси («малі раси») походять від трьох первинних рас -- див.: [[Расове питання в постіндустріальному суспільстві]](https://www.ar25.org/node/36684). В ході розвитку ці первинні раси не лише ділилися, а й змішувалися. З усім тим **кожну расу можна досить впевнено віднести до однієї з трьох «великих рас»** -- європеоїдів, монголоїдів і негроїдів. Велика раса -- це загальна тілесна основа народів зі спільним походженням.     *-- Для прикладу, чи правильно казати, що етнічні німці й етнічні українці належать до різних рас?* -- Так, вони належать до різних малих рас, адже це різні народи, у кожного з них є власний унікальний генофонд. *-- Чи належать вони до споріднених рас?* -- Так, адже вони походять від первинної європеоїдної (білої) раси, відтак належать до однієї великої раси. **Концепції походження українського народу.** Як стверджує археолог Л.Залізняк є три головні концепції україногенезу: ***1.*** ***Аматорсько-романтична трипільска.*** ***2. Ранньосередньовічна***. ***3. Пострадянська пізньосередньовічна.*** ***Аматорсько-романтична трипільска.*** Трипільська концепція була започаткована наприкінці ХІХ -- на початку ХХ 19 ст. одним з перших дослідників трипільської культури (сучасна назва -- археологічна енеолітична культура Трипілля-Кукутені, чи трипільсько-кукутенська спільність, яка датується IV--III тис. до н. е.) В.Хвойкою, який вважав її носіїв предками слов'ян. З трипільською тісно пов'язана арійська концепція етногенезу українців, за якою український етнос є прямим спадкоємцем прааріїв, себто індоєвропейців, які у IV--III тис. до н. е. рушили з українських причорноморських степів на схід і десь, ймовірно, в середині ІІ тис. до н. е. оволоділи землями Північної Індії та Ірану. Один з прихильників арійської теорії доктор економічних наук, письменник Ю.Канигін (праця «Шлях аріїв. Україна в духовній історії людства»). Він переносить т. зв. «арійські міфи» на українські терени, доводячи, що людство саме з України отримало мову санскрит, писемність, землеробську культуру й інші здобутки цивілізації. На противагу цим дослідникам, Л. Залізняк стверджує, що трипільська та арійська версії походження українців є типовим прикладом історичної міфотворчості, бо надто погано аргументується науковими фактами. Вона є породженням, щирого патріотизму, постколоніального комплексу меншовартості й аматорства. ***Ранньосередньовічна версія.*** Справжнім фундатором ранньосередньовічної версії походження українського етносу став М. Грушевський. Він генетично пов'язав українців із ранньосередньовічними антами ІV--VІ ст. Ранньосередньовічну концепцію походження українського етносу багато сучасних вітчизняних науковців вважає найбільш аргументованою і прийнятною. ***Пізньосередньовічна концепція.*** Витоки цієї концепції сягають ще часів Російської імперії, коли в другій половині ХІХ ст. представники великодержавницької школи стали трактувати у своїх працях малоросів (українців) як субетнос російського. У 1856 р. історик М.Погодін писав, що великороси спершу мешкали у Подніпровї. Саме вони заснували Київ і Русь, але після погрому татарами 1240 р. відійшли на Верхню Волгу, де побудували Московську державу. Малороси ж нібито прийшли у спустошене татарами Середнє Подніпровя з Волині та Прикарпаття лише у пізньому середньовіччі у ХIV -- ХV ст. Стаття у 1904 р. М.Грушевського «Звичайна схема руської історії і справа раціонального укладу історії східного слов\'янства» підвела підсумок дискусій про історичну спадщину Київської Русі. У ній історик стверджує, шо «Київська держава, право, культура були утвором однієї народності, українсько-руської; Володимиро-московська -- другої, великоруської\... Київський період перейшов не у володимиро-московський, а у галицько-волинський ХІІІ віку. Володимиро-московська держава не була ні спадкоємницею, ні наступницею Київської, вона виросла на своєму корені. Общеруської історії не може бути, як немає общеруської народності». **Походження назви «Україна».** Походження назви Україна здавна привертало увагу вчених, але однозначного пояснення й досі немає. 1) Одні дослідники пов\'язували її зі словами край «найвіддаленіша від центру частина території, околиця», у(= біля) краю, тобто «погранична територія»; 2) з іменниками край, країна у значенні «рідний край, своя країна, рідна земля; земля, населена своїм народом». 3) від дієслова украяти (відрізати), тобто первісне значення цієї назви --«шматок землі, украяний (відрізаний) від цілого, який згодом сам став цілим (окремою країною)». Уперше в Іпатіївському списку «Повісті минулих літ», де літописець розповідає про смерть переяславського князя Володимира Глібовича у 1187 р., сказано: «І плакали по ньому всі переяславці\... За ним же Україна багато потужила». Через два роки, у 1189 р., було відзначено, що князь Ростислав приїхав «до України Галицької». Є й пізніші згадки у цьому літописі; «і всю Украину (Забужанську, 1213 р.), «украйняни» (1268 р.), «на Вкраинь» (1280 р.)». Найвірогіднішою й найпереконливішою слід вважати версію, яка пов\'язує назву Україна зі словами край, країна. Деякі польські і російські історики доводять, що слово «Україна» походить від «окраїна», а цетрами цих окраїн є Польща, або Росія. Одна, у польській мові пограничні райони називаються кресами, ане окраїнами, а в ХІІ -- ХІІІ ст., коли вже широко вживалося слово «Україна», Росії ще не було. Що стосується Московського і Смоленського князівств, які межували на північномусході, то навряд чи Київщину -- центр Київської Русі можна вважати їх окраїнами. Це стосується і Польщі, адже її пограниччям були Надсяння, Люблінщина і Підлшшя, а не Київщина. Отже, національна історія є стрижнем національної свідомості, на основі якої формується модерна українська нація. Відсутність чітких уявлень про час та обставини появи суб'єкта української національної історії тільки гальмують формування національної свідомості українців, що, в свою чергу, стримує формування сучасної української нації. **Питання для самоперевірки:** 1\. Хто започаткував українську етнологія як науку? 2\. Дайте визначення термінам «українознавство», «етнологія»? 3\. Хто започаткував метод реконструкції пережитків? 4\. Які особливості «ідеологічного» чи радянського етапу розвитку вітчизняної етнології? 5\. Художні твори яких авторів можуть використовуватися як джерела етнологічних досліджень? 6\. Проаналізуйте автохтонну концепцію походження українського народу. 7\. Які основні думки викладені у праці М.Грушевського «Звичайна схема руської історії і справа раціонального укладу історії східного слов\'янства»? 8\. Хто із основних адептів пізньосередньовічної концепції? 9\. Коли у джерелах вперше згадується назва Україна? 10\. В чому суть теорії «давньоруської народності»? Хто її основоположник? 11\. Які аргументи свідчать не на користь конпеції про існування «давньоруської народності»? 12\. Походження назв « Русь», «росія» , « Малоросія», «Україна». **Література** 1. 2. 3. 4. 5. 6.