Лекція 1: Наукові дослідження в інформаційному суспільстві PDF

1 ЛЕКЦІЯ 1 НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1. Роль та місце наукових досліджень в сучасному світі Наука (наукова діяльність) – соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономір...

1 ЛЕКЦІЯ 1 НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 1. Роль та місце наукових досліджень в сучасному світі Наука (наукова діяльність) – соціально-значуща сфера людської діяльності, що спрямована на виробництво та систематизацію знань про закономірності існуючого засобами теоретичного обґрунтування та емпіричного випробування і перевірки пізнавальних результатів для розкриття їх об’єктивного змісту (істинності, достовірності, інтерсуб’єктивності) [1, 2]. Поряд з цим, на практиці даний термін використовується також для позначення сформованої системи наукових знань про закономірності розвитку природи, суспільства та мислення, а також окремої галузі таких знань. Основними елементами системи наукових знань є: теорія, закон, гіпотеза, поняття й науковий метод. Теорія – вчення, система ідей, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища, побудованих за результатами отриманими на емпіричному рівні дослідження. Закон – це внутрішній зв’язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток. Гіпотеза являє собою наукове припущення, висунуте для пояснення деяких процесів (явищ) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза є складовою наукової теорії. Структурні елементи наукової теорії  Факти – достовірні знання про об’єкт  Поняття – думки, в який узагальнюються та виділяються предмети певного класу за визначеними загальними специфічними ознаками. Поняття виробляються (уточнюються) не лише на початку наукової діяльності, а переважно як необхідні наукові наявні знання в постановці проблеми й формуванні гіпотез.  Положення – сформульовані в формі наукового твердження думки  Аксіоми – положення, що приймаються без доведення  Постулати – положення, істинні в рамках певної наукової теорії  Принципи – основні вихідні положення будь-якої теорії, вчення, науки  2  Категорії – фундаментальні поняття для відображення суттєвих властивостей  Судження – думки, виражені в довільній формі, які можуть бути істинними чи хибними Наукові методи – це весь арсенал накопичених методів дослідження (емпіричних та теоретичних), система регулятивних принципів практичної або теоретичної діяльності науковця [3, 4]. У структурі загальнонаукових методів можна виділити наступні рівні : 1. Методи емпіричного дослідження (спостереження, експеримент, порівняння, опис, вимірювання). 2. Методи теоретичного пізнання (формалізація, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод і сходження від абстрактного до конкретного). 3. Загальнологічні методи і прийоми дослідження (аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, системний підхід, статистичні методи). Головними етапами наукового дослідження є :  ідея, формулювання питання/проблеми, мети та завдань дослідження;  опрацювання джерел, формування основи дослідження;  висунення гіпотези, теоретичні дослідження;  проведення експерименту;  перевірка гіпотези, узагальнення наукових фактів і результатів;  аналіз та оформлення наукових досліджень;  публікація, впровадження та визначення ефективності наукових досліджень. Важливими рисами науки є її самоцінність, теоретичність, прагнення до знання заради самого знання. Раціональний характер науки виражається в доказовості її положень і наявності спеціальних методів отримання й перевірки знань. Системність наукових знань стосується її принципів: від гіпотези до обґрунтованої теорії [5, 6]. Відзначимо також соціальний характер науки. Для її провадження необхідне функціонування розвинутої наукової інфраструктури, що включає,  3 насамперед, спеціальну категорію людей, науково-дослідні заклади, професійні спілки вчених, системи фінансування, системи наукової інформації тощо. Наука, як соціальний інститут, включає наступні види діяльності:  науково-дослідну (експериментальну і теоретичну), мета якої полягає в прирості нового знання;  науково-організаційну, спрямовану на управління науковою діяльністю;  науково-інформаційну, яка покликана забезпечити інформаційне обслуговування інших видів діяльності;  науково-допоміжну, що виконує решту всіх функцій обслуговування, крім власне інформаційного забезпечення;  науково-педагогічну, що забезпечує рух знань з науки в інші сфери. Описані вище поняття є універсальним тезаурусом, що використовується для пояснення сутності наукової діяльності. Проте, очевидно, що наука в усіх її проявах не може не змінюватися з часом. Причому, мова йде не про кумулятивний підхід, відповідно до якого процес науки зводиться до накопичення наукового знання. Ми говоримо про історичні зміни в тому, як функціонує наука (з точки зору організованих наукових інститутів та індивідуальних науковців). Темпи розвитку науки в ХХ ст. стимулювали створення наукознавства, яке вивчає закономірності функціонування і розвиток науки, структуру й динаміку наукової діяльності, економіку та організацію наукових досліджень, форми взаємодії її з іншими сферами матеріального та духовного життя нашого суспільства. Визначною працею для історії та філософії науки є книга Томаса Куна "Структура наукових революцій" (1962), відповідно до якої науку слід сприймати не як таку, що постійно розвивається й накопичує знання у напрямку руху до істини, а як явище, що проходить через періодичні революції, що називаються "змінами парадигми". Цикли розвитку науки (за Т. Куном): Нормальна наука, за якої кожне нове відкриття піддається поясненню з позицій пануючої теорії. Екстраординарна наука. Існує криза науки, при цьому спостерігається  4 поява аномалій – нез'ясовних фактів. Збільшення кількості аномалій призводить до появи альтернативних теорій і співіснування протиборчих наукових шкіл. Наукова революція – відбувається формування нової парадигми. За Куном, наукова революція відбувається тоді, коли вчені виявляють аномалії, які неможливо пояснити за допомогою універсально прийнятої парадигми, в рамках якої до цього моменту відбувався науковий прогрес. При цьому, парадигму слід розглядати не просто як поточну теорію, але в якості цілісного світогляду, в якому вона існує разом з усіма висновками, що витікають з неї. У науковому співтоваристві розрізняють три етапи розвитку науки: класичний, некласичний (індустріальне суспільство) і постнекласичний (постіндустріальне суспільство), які можна описати як наука для науки, наука для виробництва, наука для людства, відповідно. Незважаючи на те, що як і будь-яка інша, концепція постіндустріального суспільства (а радше тлумачення цього терміну) є предметом активного обговорення, спільним і для її прибічників, і для опонентів є визнання особливої ролі інформації в сучасному світі. Відповідно, терміни "інформаційне суспільство" чи "суспільство знань" доволі часто використовуються в якості синонімічних. Досліджуючи специфічні риси науки початку ХХІ ст., філософи науки не залишаються осторонь від вивчення питань пов’язаних із її комп’ютеризацією , виділяючи два основні наслідки. Першим наслідком комп’ютеризації науки є поява нових напрямів пізнання, безпосередньо пов'язаних з розвитком високотехнологічних галузей, таких як дослідження наслідків і проблем комп'ютеризації різних сфер людської діяльності, а також конструювання нових високотехнологічних способів перетворення світу. Сюди ж відносять й орієнтацію на мультидисциплінарність, що приводить до появи нових галузей наукового знання. Другим наслідком комп'ютеризації науки є поява нових форм трансляції та структуризації наявного наукового знання. Тут мова йде про  5 представленість знання як інформації – структурування у формі on-line, створення пошукових систем, форм організації інтерактивного спілкування в науковому співтоваристві. До проблем, що при цьому виникають, відносяться: питання про авторське право, про цензуру, про достовірність і відповідальність, про зв’язок між активним зверненням вченого до інформаційної сфери та його професійною продуктивністю. 2. Інформаційні технології та інформаційне суспільство Домінуючою тенденцією розвитку сучасної цивілізації є її перехід до інформаційного суспільства, головною ознакою якого є виробництво й поширення інформації, перетворення її на головний вид послуг, на товар і навіть на владу. При цьому, об’єктами й результатами праці переважної частини населення є інформаційні ресурси та знання, що відповідно вимагає ґрунтовної підготовки всіх членів соціуму до використання ІКТ. В інформаційному суспільстві наукове дослідження теж набуває нових форм та засобів реалізації. Зважаючи на той факт, що термін "інформація" використовується в різних сферах, існує значна множина його визначень, побудованих з використанням специфічних наборів ознак, притаманних тій чи іншій сфері. Прикладами визначень інформації є :  міра неоднорідності розподілу матерії (енергії) у просторі та у часі, міра змін, якими супроводжуються всі процеси, що протікають у світі (кібернетика, Віктор Глушков);  міра впорядкованості матеріальних систем (на противагу ентропії) (термодинаміка, Людвіг Больцман, Леон Бріллюен);  комунікація та зв'язок, в процесі якого усувається невизначеність; сигнали, потрібні й корисні для одержувача (математична теорія інформації, Клод Шеннон). Практично всі погляди на сутність інформації групуються навколо двох концепцій – атрибутивної та функціональної. Згідно з атрибутивною  6 концепцією, інформація є атрибутом не тільки живих істот, але й усіх матеріальних тіл. Прибічники функціональної концепції розглядають інформацію як властивість лише високоорганізованої, тобто живої матері, а визначають її як зміст сигналу або повідомлення, отриманого кібернетичною системою (системи управління) із зовнішнього світу. В Українському педагогічному словнику С. Гончаренка інформація в широкому розумінні розглядається як "нові відомості про навколишній світ, одержані в результаті взаємодії з ним" (що узгоджується із соціальним підходом до інформації), а в педагогіці й психології – як "зміст будь-якого повідомлення, дані про щось, які розглядаються в аспекті передачі їх у часі і просторі". Інформація має певний сенс, який можна зрозуміти й інтерпретувати за допомогою природної мови в процесі людського спілкування. Зазначимо однак, що у процесі комунікацій люди сприймають не думки, не знання і навіть не інформацію, а сигнали. Сигнал – матеріальний носій інформації; сукупність умовних знаків та засобів їх прийому й передачі. Сигнали у випадку їх інтерпретації на основі вже наявних знань можуть стати знаннями, а можуть і не стати. Тобто, здійснюється передача повідомлень й у випадку взаєморозуміння, сумісності тезаурусів в свідомості суб’єкта з’являється не передана ззовні думка, а своя власна, відбувається формування знань. Розглянемо детальніше поняття "дані", "інформація" та "знання". Дані – це відомості, отримані шляхом вимірювання, спостереження, логічних або арифметичних операцій і представлені у формі, придатній для постійного зберігання, передачі та автоматизованої обробки. Інформація, як вже зазначалося вище, це оброблені певним чином дані, що є об'єктом зберігання, передачі та/або перетворення. Знання – це результат процесу пізнавальної діяльності, її перевірене суспільною практикою й логічно упорядковане відображення у свідомості людини. Знання відрізняється від простої інформації тим, що потребує не тільки розв’язання проблеми адекватності певних уявлень дійсності, а й створення складної системи оцінок  7 зв’язку пізнавального результату з минулим досвідом та перспективами подальшого пізнання, його включення в сферу соціально-культурних цінностей та практичних потреб, методологічних і світоглядних орієнтирів, у певну галузь науки чи діяльності, цивілізацію взагалі. Основними властивостями інформації є : 1. Релевантність – здатність інформації відповідати потребам споживача. 2. Повнота – властивість інформації вичерпно (для даного споживача) характеризувати об'єкт та/або процес, що відображається. 3. Своєчасність – здатність інформації відповідати потребам споживача в потрібний момент часу. 4. Достовірність – властивість інформації не мати прихованих помилок. 5. Доступність – властивість інформації, що характеризує можливість її отримання даними споживачем. 6. Захищеність – властивість, що характеризує неможливість несанкціонованого використання або зміни. 7. Ергономічність – властивість, що характеризує зручність форми або обсягу інформації з точки зору даного споживача. 8. Адекватність – властивість інформації однозначно відповідати об'єкту або явищу, що відображається. Адекватність для споживача є внутрішньою властивістю інформації, що проявляється через релевантність і достовірність. 9. Живучість – здатність інформації зберігати свою якість з плином часу. 10. Унікальність – характеристика інформації, що зберігається в єдиному екземплярі. Дані, призначені для передачі, називаються повідомленням. Повідомлення несуть інформацію, але відповідність між повідомленням й інформацією не є взаємно-однозначною. Об'єкт, що передає інформацію, є джерелом, а об'єкт, що її сприймає, є приймачем. Процес, що виникає у результаті встановлення зв'язку між джерелом інформації та її приймачем, називається інформаційним процесом. Забезпечення ІП відбувається шляхом використання інформаційних технологій та інформаційних систем [11-13].  8 Інформаційна технологія (ІТ) – сукупність методів і програмно- технічних засобів для збору, створення, обробки, зберігання, відображення, передачі та використання інформації. Інформаційна система (ІС) – сукупність технічного, програмного й організаційного забезпечення, а також персоналу, призначена для того, щоб вчасно забезпечувати користувачів належними даними. Проектування й експлуатація інформаційних систем забезпечуються шляхом використання інформаційного, технічного, математичного, програмного, організаційного та правового забезпечення. Інформаційне забезпечення – сукупність єдиної системи класифікації й кодування даних, уніфікованих систем документації, схем інформаційних потоків, що циркулюють в організації, а також методологія побудови баз даних. Технічне забезпечення – комплекс технічних засобів, призначених для роботи інформаційної системи, а також відповідна документація на ці засоби й технологічні процеси. Математичне й програмне забезпечення – сукупність математичних методів, моделей, алгоритмів і програм для реалізації цілей і завдань інформаційної системи, а також нормального функціонування комплексу технічних засобів. Організаційне забезпечення – сукупність методів і засобів, що регламентують взаємодію працівників з технічними засобами й між собою в процесі розробки й експлуатації інформаційної системи. Правове забезпечення – сукупність правових норм, що визначають створення, юридичний статус і функціонування інформаційних систем, регламентують порядок одержання, перетворення й використання даних. Комунікаційні технології – це засоби передачі даних. Термін інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ) є загальнішим ("umbrella term") у порівнянні з ІТ, оскільки включає також аспект пов’язаний з обміном інформацією та засобами її передачі (комп’ютери, мережеве апаратне та програмне забезпечення, мобільний зв’язок, системи управління, статистичне ПЗ, системи геолокації та ін.). Термін ІКТ як правило використовується в  9 певному контексті, наприклад, ІКТ в навчальній діяльності, в охороні здоров’я, наукових дослідженнях тощо. У приведено наступне визначення: "ІКТ – це сукупність методів, виробничих процесів і програмно-технічних засобів, інтегрованих з метою збору, обробки, зберігання, розповсюдження, відображення й застосування інформації на користь її користувачів за допомогою Інтернету". Масове поширення ІКТ сформувало нові суспільні вимоги та привело до впровадження (починаючи з останньої декади ХХ ст.) таких термінів як "цифрова грамотність/digital literacy", "комп’ютерна грамотність/computer literacy – базові знання і навики з використання комп’ютерів, достатні для життя в комп’ютеризованому суспільстві )", "цифрова компетентність/digital competence" та ін. Зазначимо, що в міжнародній практиці поняття "цифрової компетентності" не зводиться лише до технологічної чи комп’ютерної складової, що робить його максимально функціональним, зокрема і в частині розробки способів опису та оцінювання цієї компетентності. У 2006 році ЄС визнав "цифрову компетентність" однією з восьми ключових компетентностей для освіти впродовж життя (lifelong learning), визначаючи її зв’язок з працевлаштуванням, навчанням, дозвіллям та соціалізацією. Цифрова компетентність – це сукупність знань, навичок і вмінь у сфері ефективного використання ІКТ та цифрових пристроїв для професійної діяльності, спілкування, управління інформацією, співпраці, обміну контентом. Концептуальна модель цифрової компетентності, запропонована вперше в 2013 р. та оновлена в 2016 р., включає : Таблиця 1. Модель цифрової компетентності Сфери Компетентності компетентності 1. Інформаційна 1.1. Перегляд, пошук та фільтрація даних, інформації та та цифрова цифрового контенту. грамотність. 1.2. Оцінка даних, інформації та цифрового контенту.  10 1.3. Управління даними, інформацією та цифровим контентом. 2. Спілкування 2.1. Взаємодія за допомогою цифрових технологій. та співпраця. 2.2. Спільне використання за допомогою цифрових технологій. 2.3. Участь в суспільному житті за допомогою цифрових технологій. 2.4. Співпраця за допомогою цифрових технологій. 2.5. Мережевий етикет. 2.6. Управління цифровою особистістю. 3. Створення 3.1 Розробка цифрового контенту. цифрового 3.2 Інтеграція та вдосконалення цифрового контенту. контенту. 3.3 Авторське право і ліцензії. 3.4 Програмування. 4. Безпека. 4.1 Захист пристроїв. 4.2 Захист персональних даних і конфіденційність. 4.3 Захист здоров'я і благополуччя. 4.4 Захист навколишнього середовища. 5. Вирішення 5.1 Рішення технічних проблем. проблем 5.2 Визначення потреб і технологічних рішень. (задач). 5.3 Творче використання цифрових технологій. 5.4 Визначення прогалин у цифровій компетентності. 3. Інформаційне забезпечення наукових досліджень Наукова інформація - це логічна інформація, яка отримується в процесі пізнання, адекватно відображає закономірності об'єктивного світу та використовується в суспільно-історичній практиці. Основні ознаки наукової інформації:  отримується в процесі пізнання закономірностей об'єктивної дійсності, підґрунтям якої є практика, і подається у відповідній формі;  11  це документовані або публічно оголошувані відомості про досягнення науки, техніки, виробництва, отримані в процесі науково-дослідної, дослідно- конструкторської, виробничої та громадської діяльності. До основних джерел науково-технічної інформації відносяться: 1. Монографія – це наукова праця, присвячена глибокому викладу матеріалу в конкретній, зазвичай вузькій галузі науки. Це наукова праця одного або декількох авторів. 2. Збірник – це видання, яке складається з окремих робіт різних авторів, присвячених одному напряму, але з різних його галузей. У збірнику публікуються закінчені праці з рекомендацією їх використання. 3. Періодичні видання – це журнали, бюлетені та інші видання з різних галузей науки й техніки. У періодичних виданнях можуть друкуватись оригінальні статті та огляди. 4. Спеціальні випуски технічних видань – це документи інформаційного, рекламного плану, аналітичні, статистичні дані тощо. 5. Патентно-ліцензійні видання (патентні бюлетені). 6. Стандарти – це нормативно-технічні документи щодо єдиних вимог до об’єктів різної природи, їх створення та застосування. 7. Навчальна література – це підручники, навчальні посібники, навчально- методична література. 8. Надруковані документи – це дисертації, звіти про науково-дослідну роботу, окремі праці. Це планові, звітні документи, статистичні та опубліковані доповіді, методичні та інструкційні матеріали. За даними зарубіжних джерел інтенсивність старіння інформації становить понад 10% на день для газет, 10% на місяць для журналів, 10% на рік для книг і монографій. Зазначимо, що для науковця інформація є предметом і результатом його праці. Осмислюючи та опрацьовуючи інформацію, дослідник видає специфічний продукт – якісно нову інформацію. Підраховано, що при цьому, близько 50% часу витрачається саме на пошук. Інформація, яка опрацьовується, поділяється на дві групи. Первинна  12 інформація – це вихідна інформація, яка є результатом безпосередніх соціологічних експериментальних досліджень, вивчення практичного досвіду (це фактичні дані, зібрані дослідником, їх аналіз і перевірка). Вторинна інформація – це результат аналітичної обробки та публікації інформації з теми дослідження (це опубліковані документи, огляд інформації з теми). Відповідно, інформатика (у найзагальнішому розумінні цього терміну), має декілька специфічних напрямків розвитку. Серед них, технічне створення автоматизованих інформаційно-пошукових систем; забезпечення обчислювальних машин програмами різного призначення; розробка алгоритмів змісту баз і банків даних. Говорячи про роботу з науковою інформацією виділяють способи обробки інформації та інструментарій, за допомогою якого ці дії виконуються. Інтенсивний розвиток програмного забезпечення та мобільних додатків, з одного боку, допомагає ефективно виконувати складні задачі і швидше – вже добре відомі, але й вимагає від науковця постійно бути в курсі останніх програмних новинок. Обробка цифрової, символьної, текстової, табличної інформації, масивів даних, сигналів, мови, звуків, документів, зображень має свою специфіку та реалізовується інструментами відповідних видів ІТ. Виділяють наступні види прикладного програмного забезпечення :  Офісне ПЗ (текстові і табличні процесори, графічні редактори, засоби розробки презентацій.  Фінансові та бухгалтерські програми  Програми автоматизації діловодства та документообіг  Лінгвістичні програми  Програми-словники  Програми машинного перекладу  Графічні програми  Системи управління базами даних  Видавничі системи  Статистичні програми  13  Математичні програми  Системи автоматизованого проектування  Бази знань, експертні системи  Програми підтримки роботи в мережі Розвиток технічних можливостей ПК та мережевого обладнання призвів до зростання швидкості роботи в Інтернеті (до можливості оперувати великими об’ємами даних різних типів) і до зміни концепції роботи Інтернету та в Інтернеті у цілому. Web 1.0 – технології, які надавали користувачу можливість шукати інформацію, переглядати її та копіювати. З 2004 р. домінуючою вважається парадигма Web 2.0. Її сервіси надають наступні можливості: використання відкритих, безкоштовних і вільних електронних ресурсів (навчальних програм, електронних підручників, зображень і звукових файлів); самостійне створення контенту; участь у нових формах навчально-пізнавальної діяльності, пов'язаних як з пошуком інформації, так і зі створенням та редагуванням власних матеріалів; участь у професійних наукових спільнотах. Особливістю Web 2.0 є впровадження ідей "оренди" комп’ютерних потужностей, програмного забезпечення та інфраструктури. Таким чином, нині користувач має можливість здійснювати різноманітну діяльність on-line, використовуючи лише браузер. За своїми характеристиками, функціоналом, зовнішнім виглядом таке програмне забезпечення максимально подібне до встановленого на комп’ютері ПЗ. З точки зору роботи з інформацією Web 2.0 має ряд недоліків, пов’язаних насамперед із "людським фактором" – недостовірність інформації, її неповнота, необ’єктивність дописувачів, поширення однієї і тієї ж інформації, що сповільнює пошук тощо, низький рівень структурованості даних. У 2007 р. вперше було використано поняття Web 3.0, для пояснення якого, на даний момент, використовуються різні підходи. Спільним для них є переконання, що Web 3.0 допоможе подолати негативні тенденції Web 2.0 , надасть користувачам можливість створювати контент та бути модераторами; сприятиме вдосконаленню технологічних аспектів роботи в мережі.  14 Література 1. Філософський енциклопедичний словник / НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди ; редкол.: В. І. Шинкарук (голова). - К. : Абрис, 2002. - 742 с. 2. Основи методології та організації наукових досліджень: Навч. посіб. для студентів, курсантів, аспірантів і ад’юнтів / за ред. А. Є. Конверського. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 352 с. 3. Цехмістрова Г.С. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2004. - 240 с. 4. Соловйов С.М. Основи наукових досліджень. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 176 с. 5. История науки и техники. Учебно-методическое пособие./Под ред. Ткачева А.В. – СПб.: СПБ ГУ ИТМО, 2006. – 143 с. 6. Бєсов Л.М. Історія науки і техніки. 3-є вид., переробл. І доп. – Харків: НТУ ″ХПІ″, 2004. − 382 с. 7. Онопрієнко, Ю. Наука у ХХІ столітті: проблеми і перспективи [Текст] / Ю. Онопрієнко // Вісник Національної академії наук України. - 2007. - № 11. - С. 37-51. 8. История и философия науки. Под ред. Мамзина А.С. СПб.: 2008. — 304с. 9. Волошина Н. М. Поняття "безпека інформації" та "інформаційна безпека" в сучасному науковому просторі / Н. М. Волошина // Сучасні інформаційні технології у сфері безпеки та оборони. - 2010. - № 2. - С. 53-56. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/sitsbo_2010_2_14. 10. Гончаренко С.У. Український педагогічний енциклопедичний словник. Видання друге, доповнене і виправлене – Рівне: Волинські обереги, 2011. - 522 с. 11. Організація та обробка електронної інформації: навчальний посібник./Бонч-Бруєвич Г.Ф., Носенко Т.І.; Київ. ун-т ім. Б.Грінченка, ін-т суспільства, каф. інформатики. – К.: [Київ. ун-т ім. Б. Грінченка], 2013. – 108 c.  15 12. Основи інформаційно-аналітичної діяльності [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / І. В. Захарова, Л. Я. Філіпова. - К. : Центр учбової літератури, 2013. - 336 с. 13. Тлумачний словник з інформатики / Г.Г. Півняк, Б.С. Бусигін, М.М. Дівізінюк та ін. – Д., Нац. гірнич. ун-т, 2010. – 600 с. 14. Формування інформаційно-комунікаційних компетентностей у контексті євроінтеграційних процесів створення інформаційного освітнього простору : Посібник / О. В. Білоус, О. О. Гриценчук, І. В. Іванюк, О. Є. Кравчина, М. П. Лещенко, І. Д. Малицька, Н. В. Морзе, О. В. Овчарук, Д. Б. Рождественська, Н. В. Сороко, Л. І. Тимчук, В. А. Ткаченко, М. А. Шиненко, А. В. Яцишин ; За заг. ред. Бикова В. Ю., Овчарук О. В. ; НАПН України, Ін-т ін- форм. технол. і засобів навч. – К. : Атіка, 2014. – 212 с. 15. Key Competences for Lifelong Learning – European Reference Framework, 2006. 16. Vuorikari, R., Punie, Y., Carretero Gomez S., Van den Brande, G. (2016). DigComp 2.0: The Digital Competence Framework for Citizens. Update Phase 1: The Conceptual Reference Model. Luxembourg Publication Office of the European Union. EUR 27948 EN. doi:10.2791/11517. 17. Кадемія М. Ю., Шахіна І. Ю. Інформаційно-комунікаційні технології в навчальному процесі : Навчальний посібник / Кадемія М. Ю., Шахіна І. Ю. / – Вінниця, ТОВ «Планер». - 2011. – 220 с.