Тема 12. Соціальна філософія PDF

### Тема 12. **Соціальна філософія** **Мета:** є формування багатоаспектного бачення (пост)сучасної соціальної реальності (світової і вітчизняної) і вміння оцінювати її у динаміці, поглиблене вивчення соціально-філософського надбання. Розглянути провідні категорії та проблеми сучасної соціальної фі...

### Тема 12. **Соціальна філософія** **Мета:** є формування багатоаспектного бачення (пост)сучасної соціальної реальності (світової і вітчизняної) і вміння оцінювати її у динаміці, поглиблене вивчення соціально-філософського надбання. Розглянути провідні категорії та проблеми сучасної соціальної філософії, основні підходи до розуміння суспільства та охарактеризувати натуралістичні концепції розвитку суспільства, цілісність і суперечливість розвитку сучасного світу, філософські підходи до соціального і економічного пізнання. Обґрунтувати екзистенційний характер категорій людського буття, значущість «власності», «свободи», «відповідальності» для реалізації людиною сенсу свого життя. **Література:** 1. Рітцер Дж. Сучасні соціологічні теорії. К., 2002. Частина II. 2. Тульчинський Культура в шопі 3. Андрущенко В.Л., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія: Курс лекцій. -- К.: Генеза, 2001. -- С. 94-155. 4. Васильчук Ю.А. Социальное развитие человека. Фактор социума // Обществ. науки и современность. -- 2003. -- № 6. -- С. 28-40. 5. Павленко Ю.В. Історія світової цивілізації. Соціокультурний розвиток людства. -- К: Либідь. -- 2001. -- С. 117-133. 6. Філософський словник соціальних термінів. -- Х.: ТОВ "Р.И.Ф.", 2005. -- С. 571-574. 7. Хантингтон С. Зіткнення цивілізацій // Філософ. і соціол. думка. -- 1996. -- № 1-2. -- С. 9-29. План ---- 1\. Соціальна філософія в *раціоналістичній* традиції. 2\. Соціальна філософія в *ірраціоналістичній* традиції. **Питання 1/а** Засновник позитивізму Огюст Кант вважав , що *дотеперішні концепції суспільства нездатні дати наукове пояснення* його природи , бо спираються на умоглядні причини, тоді як *потрібно ґрунтуватися на спостереженні та експерименті*: \"наука не повинна вести пошуки кінцевих причин явищ, а констатувати наявний у світі порядок\". Соціальну філософію О. Конт називає ***соціальною фізикою*** (с. 414-415). За О.Контом, **\"великий основний закон\"** трьох стадій розвитку пізнання (с. 415) підносить соціальну філософію до рівня позитивного знання. "**Великий основний закон**": кожна галузь пізнання проходить послідовно три різні стани: - - - Людський розум, досягнувши позитивного стану, відкидає гонитву за абсолютним знанням і *прагне до пізнання дійсних законів*, явищ". Згідно з Контом, настав час, коли соціальна філософія досягає позитивної стадії і стає ***соціологією.*** Вона зможе віднайти ***закони,*** які лежать в основі функціонування і розвитку суспільства. Це дасть змогу розробити принципи політичної діяльності для раціональної організації суспільства як цілісної системи. Основний принцип соціальної організації -- ***принцип консенсусу***: **кожне суспільство тримається на консенсусі** **(узгодженості) думок.** Суспільство -- це цілісна система, ***аналогічна живому організмові*** (с.416-417). Теорія суспільства -- це частина загальної теорії органічних систем, а саме суспільство -- \"***дискретний організм***\"(с.417-418). Еволюцію суспільства позитивізм розглядає під кутом зору ***концепції рівноваги*** між консервативними та революційними тенденціями (с. 416, 418-419): суспільство, як і організм, прагне до природного порядку, що означає рівновагу, гармонію в усьому суспільному організмі. Основними складовими соціології О. Конта є концепції ***соціальної статики і динаміки:*** - соціальна статика розкриває архітектоніку, будову соціальної системи, тобто показує її «анатомію», виявляє, як працює соціальна система, тобто її «фізіологію» - вона показує, за допомогою яких механізмів забезпечується стійкість системи. В основі соціальної статики покладено принцип консенсусу. - соціальна динаміка спирається на закон послідовної зміни станів людства (закон трьох стадій): в основі соціальної революції лежить прогрес розуму. Тому завдання динаміки полягає в тому, щоб розкрити зміст людської історії -- ***невпинний прогрес***, що є поступовим переходом від теологічного світогляду до позитивного в духовній (теоретичній) сфері, а в практичній -- це перехід від ***мілітарного*** способу життя до ***індустріального*** (На думку Конта, цей шлях Європа вже пройшла, слідом за нею його обов'язково пройде все людство). За **еволюційною теорією** Спенсера, суспільне життя є прямим продовженням розвитку природи. Сутність як біологічної, так і соціальної еволюції -- це ***адаптація, пристосування внутрішніх характеристик соціальної системи до зовнішніх умов***. *П**рогрес супроводжується послідовною диференціацією від загальності до специфічності***: кожна соціальна система включає в себе такі елементи, як техніка, матеріальна культура, мова, знання, звичаї, закони, вірування, які є воднораз специфічними чинниками соціальної еволюції і здійснюються за однією моделлю: ***від невизначеної однорідності***, позбавленої зв'язків, до ***визначеної різнорідності*** з усталеними зв'язками. Диференціація полягає в поділі системи: - - - У свою чергу, *промислова* система диференціюється на *оперативну систему* (виробництво та обмін) і *регулятивну* (звичай, ринок, адміністративна регламентація). - *Оперативна* система диференціюється на *виробничу* і *розподільчу*. **Співвідношення в суспільстві між захисною та підтримуючою системами визначає собою певний тип суспільства --** - ***Мілітарне* --** примусова кооперація, є чітка соціальна ієрархія, а всі сфери суспільного життя (праця, релігія, побут тощо) строго регламентовані. Ідеологією цього суспільства є холізм. Тут окрема одиниця не є цінністю. Перевага віддається цілому суспільству, таке суспільство нагадує казарму, де не беруться до уваги інтереси особи, а важать лише патріотичні. - ***Індустріальне* --** добровільна угода незалежних особистостей. Для нього характерна свобода і демократичне правління. Промисловість і торгівля стимулюють прагнення до свободи. Ідеологією цього суспільства є індивідуалізм, тобто обстоювання свободи особистості від посягань державної влади. ***Суспільний прогрес -- це поступовий перехід від мілітарного типу суспільства до індустріального, який є більш високим і досконалим, бо він служить благу індивідів краще, ніж мілітарний тип.*** **Карл Поппер** (1902 -- ), теоретик сучасної різновидності позитивізму -- критичного раціоналізму, висунув концепцію *історії як переходу **від** **трибалізму до цивілізації**, або **від закритого суспільства до відкритого***. - *У **трибалістському*** суспільстві *регулятором соціального життя є **звичай***. Це «магічне», чи племінне, чи колективістське, суспільство -- **закрите**: у своєму функціонуванні воно *нагадує біологічний організм* у концепції Спенсера, де ***ціле домінує над частинами***. Його ідеологією, як у мілітарному суспільстві, є ***холізм (***або ***колективізм)***. Критерієм моральності тут є інтерес цілого. - За умов ***цивілізації*** поширюється сфера особистих рішень та особистої відповідальності. Це суспільство, в якому люди живуть за своїми власними персональними рішеннями -- **відкрите** суспільство. Воно є повною протилежністю закритому: його ідеологією є ***індивідуалізм***, *на якому ґрунтується етика та демократичний устрій права й держави*, особистість є його головною цінністю. Перехід до цивілізації почався ще в Давній Греції й продовжується в наш час. Ще й тепер існують соціально-політичні рухи, що прагнуть відкинути цивілізацію й повернутися назад до закритого суспільства. Усі форми тоталітаризму XX ст. є тому наочним прикладом. **Питання 1/б.** Німецький філософ ***Макс Вебер*** (1864 -- 1920) стверджує, що в основі сприйняття світу людиною лежать ***цінності.*** На початках людської історії *основними елементами, що формували поведінку людей*, завжди і скрізь були ***магічні та релігійні ідеї*** і закорінені в них ***етичні уявлення про обов'язок***. Саме вони формували початкові «картини світу» у свідомості людей. Центральне поняття його соціології -- "***соціальна дія***". **Дія називається соціальною, коли:** - вона спрямована індивідом на досягнення ***чітко усвідомленої мети*** - заснована на застосуванні ***найдоцільніших засобів*** - індивід ***розуміє смисл*** дії - орієнтується на ***інших людей*** - основою смислу і мети дії є певний ***зразок, схема, стандарт***, властивий конкретному ***культурному середовищу***. ***Існує три культурно-історичні способи ставлення людини до світу***: - - - ***Основний напрям здійснення кожного з цих трьох векторів життя людини у світі є "раціоналізація".*** Зростання раціональності в ході історії, за Вебером, науково можна зобразити через історію формування *типів "соціальної дії*": - ***традиційний*** -- здійснюється унаслідок звички, ***традиції***, «тому, що так роблять усі завжди» - ***афективний*** -- здійснюється унаслідок ***емоційних імпульсів***, дія відбувається без усвідомлення її сенсу - ***цілераціональний*** -- здійснюється унаслідок ***усвідомлення*** ***умов і засобів*** досягнення поставленої мети - ***ціннісно-раціональний*** -- здійснюється унаслідок ***свідомої віри в певні цінності.*** Хід історичного процесу характерний передовсім зростанням раціональності. Так, якщо в традиційному суспільстві переважають афективний і традиційний типи соціальної дії, то вже індустріальне суспільство прикметне цілераціональним та ціннісно-раціональними типами. **Питання 1/в.** Автором теорії матеріалістичного розуміння історії є Карл Маркс (1818 --1883) -- філософ, економіст, автор "Капіталу", співавтор «Маніфесту Комуністичної партії». В основі його соціальної концепції лежить постулат: *природа, суспільство і людське мислення розвиваються за одними й тими самими законами діалектики*. ***Джерелом розвитку***, за Марксом, як і за Геґелем, ***є єдність і боротьба протилежностей.*** В індустріальному (капіталістичному) суспільстві протилежностями є два соціальні класи: *буржуазія і пролетаріат*. *Боротьба протилежностей -- це боротьба класів.* *Центральний пункт* матеріалістичного розуміння історії -- це вчення про ***суспільно-економічні формації***: ***Суспільно-економічна формація*** -- це суспільство на *певному історичному етапі еволюції*, яке виникає *на основі певного **способу виробництва*** В історії людства існувало чотири способи виробництва - *азійський,* - *античний* -- для нього характерне рабство, - *феодальний* -- для нього характерне кріпацтво - *буржуазний* -- для нього характерна наймана праця. Історія Західної Європи знала три останніх. Капіталізм, за Марксом, є ***останньою антагоністичною економічною формацією***, на зміну якій прийде ***соціалістична, в якій не буде експлуатації, оскільки робітники фізичної праці будуть водночас і власниками на засоби виробництва і матимуть у руках політичну владу***. У XX столітті реалізація марксистської концепції суспільного розвитку призвела до історичного експерименту небачених масштабів - створення так званого „реального соціалізму, що зрештою призвело до її дискредитації\" Упродовж ста років сталися ***три великі кризи марксистської*** ***соціально-політичної й філософської думки*** та ідеології, зазначає відомий французький соціолог Раймон Арон у книзі "Етапи розвитку соціологічної думки": - *Перша* -- на початку ХХ ст. у формі так званого *ревізіонізму*, який виявив, що *насправді в суспільстві класові антагонізми не загострюються*, а тому не можна сподіватися на швидку революцію. - *Друга* пов'язана з ***більшовизмом** під керівництвом Леніна і створеної ним партії*. Більшовики російської імперії, коли взяли у 1917 році владу, оголосили це перемогою пролетарської революції, владу партії -- диктатурою пролетаріату, а радянський лад -- пролетарським, що будує соціалізм і комунізм. Проте марксистські лідери Західної Європи стверджували, що *диктатура марксистської партії в Радянському Союзі є не диктатурою пролетаріату, а **диктатурою над пролетаріатом**.* - *Третя* -- наприкінці ХХ ст. ***стала її крахом***. Не стало «соціалістичного табору». Розпалася "совєтська" імперія, а держави, які утворилися на її місці, прагнуть будувати *не соціалізм, а громадянське демократичне суспільство з ринковою економікою*. **Питання 1/г.** Засновник методу структурно-функціонального аналізу Еміль Дюркгейм (с.432- 434) у центрі своєї концепції поставив людську особистість та її взаємини зі спільнотою. ***Вирішальною умовою виживання суспільства є консенсус, гармонія, соціальна солідарність***. У своєму розвитку ***соціальна солідарність*** проходить два етапи: - ***механічна***, притаманна примітивним, архаїчним суспільствам, заснована на «Ми-свідомості». Історично першими виникають суспільства, де індивіди «розчинені» в цілості, тобто суспільства **колективістські**, де кожний схожий на всіх. - ***органічна*** -- за аналогією з жими організмом, притаманна соціально диференційованим спільнотам. ***Органічна солідарність заснована на***: - особистій свободі членів суспільства; - принципі індивідуалізму; - особистій відповідальності людини за свої дії. Причина появи органічної солідарності -- зростання чисельності членів суспільства та інтенсивності різноманітних взаємин між індивідами. Для суспільства з *органічною солідарністю* характерна диференціація соціальних функцій, що виражається у ***розподілі праці***: це *збільшення різновиду діяльностей,* збільшення числа професій, а, отже, і соціальних відмінностей між людьми. Суспільна диференціація стимулює розвиток *особистої свободи* індивіда, яка дозволяє самостійно міркувати і діяти. У міжперсональних зв'язках у сфері праці, торгівлі людина покладається на сталі, *вироблені колективною свідомістю* *норми,* зразки, цінності, обов'язковість яких ***визнають** усі члени суспільства*. Колективна свідомість постає тут не просто сукупністю загальновизнаних норм, уявлень, вірувань, ідеалів, вартостей, а їх ***цілісною системою***, що є правилом у діях ***кожного*** члена суспільства. Така структура колективної свідомості є ***ціннісно-нормативною системою*** суспільства. Для того, щоб індивід став членом колективу, він має пройнятися повагою до його законів, моральних норм, забобонів, на яких ґрунтується колективне життя. *Тому не організація економіки і не конкуренція індивідів є вирішальною для суспільства, **а проблема консенсусу, соціальної злагоди.*** Структуру суспільства становлять не економічні, політичні, правові інститути, а його ***ціннісно-нормативна система***. Консенсус базується на прийнятті її усіма членами, тому *провідною соціальною проблемою є **проблема соціалізації**.* (с. 435 - 436). ***Ціннісно-нормативна система*** забезпечує соціальну рівновагу, чи то консенсус, завдяки таким своїм функціям: 1\) **адаптативна** -- дотримання цінностей, норм, правил *забезпечує індивіду в суспільстві **пристосування*** до його вимог та виживання; 2\) **доцільна** -- ідеали та імперативи нормативно-ціннісної сфери визначають ***мету*** суспільства та способи її досягнення; 3\) **інтегративна** -- забезпечення в суспільстві ***злагоди*** між усіма соціальними прошарками та групами; 4\) **відтворення цінностей, ідеалів** -- забезпечення *внутрішнього комфорту* людині віт того, що вона *живе в раціонально організованій спільноті, де **непохитним** законом є норми, вартості, ідеали*, зрозумілі та близькі всім громадянам. **Питання 2.** Ідеї, які відрізняють ірраціоналістичну традицію в соціальній філософії від раціоналістичної, можна окреслити так: ***фундаментальні основи соціального буття не піддаються раціональному пізнанню та практичному освоєнню. Людина не здатна усвідомити причини та рушійні сили своєї соціальної поведінки, соціальне життя -- це лише ілюзія свідомої діяльності, а насправді людина перебуває під владою незрозумілих їй сил.*** Ірраціоналістичний напрям соціальної філософії підкреслює руйнівну роль розуму та породженої ним цивілізації для природних основ людського буття. Вічній, незмінній, самодостатній, нестримній у своєму життєвому пориві природі ця філософія протиставляє світ культури, який втілює ***не силу, а слабкість людини.*** У своєму теперішньому стані *культура виявляє вичерпання природних життєвих ресурсів людства*. З такого підходу випливають найбільш характерні риси ірраціоналістичного розуміння соціуму\": - - - Такі мотиви надають соціальній філософії в її ірраціоналістичному варіанті характеру ***грізного попередження людству про трагічні небезпеки,*** посталі з усевладдя корисливого та винахідливого людського розуму, засліпленого ілюзією панування над природою. Разом з тим, ця філософія прагне *відродити зруйновану цивілізацією цілісність людської істоти* й таким чином витворити гармонію з хаосу людського буття. **Питання 2/а.** **Фрідріх Ніцше** (1844 -- 1900) -- німецький філософ, засновник "філософії життя" основним змістом своєї філософії поставив ***проблему кризи європейської культури:*** ***духовний стан кінця ХІХ ст. -- це "нігілізм" --*** ***утрата значущості всіх традиційних цінностей.*** *Причина* кризового стану суспільства -- та сама *раціоналізація* життя, яку ми вже розглядали, спираючись на ідеї М.Вебера. *Фатальна роль розуму* в історії людства -- прагнення *нав'язати людині сконструйовані ним, розумом, схеми поведінки.* Насправді ж ***[не розум, а воля]*** зумовлює єдино можливий варіант нормальної людської поведінки -- а саме слідування "***найглибшому інстинктові життя***". Те, чим є людина -- це "бажання життя, навіть у його найтяжчих та найсуворіших викликах, ***воля до життя,*** що радіє своїй власній невичерпності". - ***Волю до життя**, яка дає людині сили, "незважаючи на жах і співчуття, самій бути вічною радістю буття", Ф. Ніцше називає [**еллінським, діонісійським** **початком** ]у людині* (Діонісій у давньогрецькій міфології -- бог родючості, пізніше -- покровитель виноробства)*.* - Людина відрізняється від інших живих істот тим, що, поряд з діонісійським, несе в собі ще один початок -- ***розум***, який *упорядковує світ і пристосовує його до потреб людини* -- ***[аполлонівський початок]*** (Аполлон у давньогрецькій міфології -- бог мудрості, покровитель мистецтв). Ці два початки в людині *роблять людину внутрішньо суперечливою*: якщо ***діонісійський початок -- джерело сили***, то ***аполлонівський, розум -- це те, що ослаблює*** інстинкти життя, це *знаряддя слабких*. За доби еллінізму діонісійський та аполлонівський початки в людині *були врівноважені*. Однак ***увесь хід розвитку європейської культури призвів до порушення цієї рівноваги на користь аполлонівського первня***, який спонукує слабких людей боротися за владу в суспільстві: "***слабкі завжди будуть знову панувати над сильними завдяки тому, що вони становлять більшість і, при тому, вони розумні***...". ***Людина як продукт європейської культури є "щось, що має бути подолане", це "брудний потік", її щастя, розум, чесноти -- "убогість, бруд, і жалюгідне задоволення".*** Історія має свою велич ***за собою, позаду***: все найсуттєвіше в ній відбулося в минулі часи, зокрема в Стародавній Греції та Римі. Історія є історією людини, але людина -- це лише "безформна маса, матеріал, камінь, що потребує ще майстра". **Вона є матеріалом, з якого має зродитися** ***надлюдина***. "Усі істоти досі створювали щось вище від себе". А людський рід? ***Перед людством стоїть альтернатива:*** - або стати "відливом цієї великої хвилі і повернутися до звірів" -- - або "подолати людину" і *витворити істоту, що підноситься над людиною такою мірою, у якій людина підноситься над мавпою*. Попередній хід історії створив ***ілюзію безпечного світу*** для тоталізованої "малої" людини. Доба нігілізму ***оголює ілюзорність цієї безпеки***, ставить людину сам на сам з трагічними викликами життя: ***"Боги померли"***. ***Протистояти цим трагічним викликам може лише надлюдина,*** настав її час. ***Людина -- це "линва, натягнута між твариною та надлюдиною --*** ***линва над прірвою".*** Шлях до надлюдини Ніцше розкриває через три образи, які ***символізують три перетворення духу***: ***Верблюд*** -- прагнення до *найтруднішого* та найтяжчого, уміння нести хрест життя, "тяжко навантажений поспішає він у свою пустелю". ***Лев*** -- *свобода*, "священне **НІ** перед обов'язком та сила". "Лев", відкидає чужу волю й утверджує свою власну як єдиний закон свого буття. ***Дитя*** -- це символ невинності, *доброти, не опосередкованої розрахунком*, "новий початок, гра, коло, що котиться само собою, перший рух, святе "так", ствердження". Це ***образ відновленої рівноваги між діонісійським та аполлонівським початками в людині.*** Надлюдина постає як творець, що має волю будувати новий світ, *утверджувати цінності нової доби.* У передчутті трагічних викликів ХХ століття Ф. Ніцше звертається до людини з суворим, але сповненим глибокого гуманізму меседжем: *ти маєш у собі все необхідне,* *щоб здолати катастрофічні проблеми нової доби.* **Питання 2/б.** Німецький філософ **Освальд Шпенґлер** (1880--1936), продовжуючи ідеї філософії життя Ф. Ніцше, вважає: всі країни і народи Європи вступили у ***"всесвітньо--історичну фазу" згасання західної культури.*** Сутність нового підходу до суспільства, висунутого О. Шпенґлером, - це концепція ***колообігу локальних культур-організмів***. До кінця ХІХ ст. соціальна філософія розглядала *життя людства як лінійну еволюцію єдиної системи*, всі елементи якої підпорядковані спільному порядкові: історія сприймалася як *поступальне сходження* від періоду Давнього світу через античність та середньовіччя до наших днів. За Шпенглером, історія людства -- це ***ряд паралельних світів***, які називаються ***культурами***. **Кожна культура -- це окремий організм,** **який свого часу народжується з хаосу буття,** **здійснює закладені в ньому можливості й гине**. Кожна культура має свою "душу", яка виражається у притаманних їй цінностях -- релігії, наукових знаннях, мистецтві, моралі, стилі та законах мислення, соціальних та політичних інститутах тощо. ***Жодного внутрішнього зв'язку між культурами не існує.*** ***Людство як єдиний суб'єкт світової історії -- порожня абстракція.*** О. Шпенґлер виділяє вісім типів культурних організмів: - - - - - - - - Ці культури утворюють *вісім самостійних циклів розвитку*. Кожне коло містить у собі *спільний для всіх порядок*, який неминучо несе в собі й кінцевий пункт їх існування -- ***кожна культура неминучо має загинути***. Завершальний етап існування кожного суспільства -- ***цивілізація.*** Це епоха занепаду, *що відрізняється від доби піднесення культури так,* *як мертвий механізм відрізняється від живого організму*. "Переоцінка всіх цінностей", про яку говорив Ф. Ніцше -- обов'язковий для кожної культури вияв її *переходу в стан цивілізації.* **Ознаки переходу культури в цивілізацію:** - Покладаючись на ілюзорну могутність розуму, ***людина намагається здолати свою долю***, ***утвердити свою зверхність над природою***. Усі повинні дотримуватися її політичного, соціального, економічного ідеалу або загинути -- західна мораль завжди є "наказ і вимога покори". - Органічне, "***душевне" ставлення до світу замінюється в суспільстві на розсудкове, раціональне***. *Згасання свободи творчості*, опора на ***раціональне*** дослідження дійсності, замість легкого і радісного ***художнього сприйняття***, інтелектуальна рефлексія замість безпосереднього переживання. Усе це -- ознаки ***стомленої душі***, яка втратила здатність сприймати життя як наочну достеменність, як накреслену Богом невідворотну долю. +-----------------------------------------------------------------------+ | О.Шпенглер. "Присмерк Європи" (1918-- 1922 р.): | | | | В основу "філософії майбутнього", яка має створити образ світу як | | історії, О. Шпенґлер покладає протиставлення світу історії та світу | | природи. Центром його філософії є ідея долі. Це поняття означає у | | філософії життя не лише песимістично--романтичну покірливість | | фатумові, але, завдяки Ніцше, волю до майбутнього, приреченість до | | виконання місії, призначеної країні, народові, расі чи окремій | | людині. Доля -- це неминучість, її не можна пізнати розумом. Але її | | можна любити, з гордим усвідомленням власного призначення йти їй | | назустріч. Коментуючи ніцшівське "*amor fati*" -- любов до | | приреченості, Шпенґлер підкреслює, що життя можна знищити, але в | | ньому нічого не можна змінити. | | | | Цей незмінний порядок життя виявляється у поділі на нижчу та вищу | | форми життя -- "етику хижаків" та "етику травоїдних тварин". Доля | | людей--"травоїдних" -- бути приниженими, маленькими та боязкими, доля | | людей--"хижаків" -- влада, перемога, гордість, ненависть. Це | | стосується не лише окремих індивідів, а й цілих народів. Для | | "сильних" доля -- матінка, для "слабких" -- недобра мачуха. | | | | Кожна культура має свою ідею долі, власну "душу". Оскільки "душі" | | культур не мають внутрішніх зв'язків, людина одної культури ніколи не | | зможе зрозуміти людину іншої культури. | | | | Історія є "образ відомої душі", "результат одноразового дійсного | | переживання". Тому в ній нема законів, які поширюються на всі | | об'єкти, а є ідеї, які символічно розкриваються у явищах. У кожній | | "душі" -- як окремої людини, так і народу -- живе невситиме прагнення | | повністю себе реалізувати. Це прагнення спонукує до творчості, до | | творення специфічної реальності, яка в символічній формі утверджує | | незбагненний зміст цієї "душі". Світ культури -- це сукупність усіх | | форм самовираження "душі" народу. "Закінчений світ є випромінення, є | | перемога душі над чужими силами... Існує стільки ж світів, скільки | | людей та культур". | | | | Щось "остаточно розпалося" в житті європейської культури -- про це | | свідчать пошуки "природної" релігії, повстання проти культу та | | догматів християнства, протиставлення "природного" права історичному, | | створення "стилів" у мистецтві замість свободи творчості, прагнення | | замінити державу "соціальним устроєм". Життя фаустівської людини | | відривається від своїх природних коренів, переміщується у великі | | міста, перенасичується технікою. Почуття витіснюються інтелектом, | | інстинкт -- розумом. Руйнується органічний порядок, настає час | | панування маси. Маса -- це "кочовики світової історії", "кінець, | | цілковите ніщо". Небезпека стала такою неминучою та руйнівною, що | | необхідно з абсолютною ясністю усвідомити реальний стан справ, і не | | існує можливості мудрого відступу, нема альтернативи загибелі | | західної культури. "Оптимізм -- боягузтво". Фаустівська людина має | | хоробро пройти до кінця приречений їй шлях. "Терплячо чекати на | | безнадійному посту без надії, без спасіння -- такий обов'язок". Дата | | загибелі фаустівської душі, яку називає О. Шпенґлер, -- 2000 рік. | +-----------------------------------------------------------------------+ **Питання 2/в.** - На думку М. Гайдеґґера, вирішальним для всієї філософії є питання: ***чи готова людина у своїй дотеперішній сутності до того,*** ***щоб узяти на себе панування над Землею?*** Відповідь Гайдеґґер дає в дусі Ніцше: **щоб відповідати своєму призначенню*,*** ***людина повинна вийти поза межі самої себе.*** М. Гайдеґґер розширив хронологічні рамки описаного Ніцше нігілізму: ***нігілізм починається в дохристиянські віки і заповнить собою не лише ХХ, а й найближчі наступні століття***, він виповнює собою весь спостережуваний історичний простір. Нігілізм означає: - ***історія не має смислу*** - потрібно не переоцінювати, а ***повністю звільнитися від традиційних цінностей*** і визначити смисл буття заново. - ***вийти за межі абсурду можна, лише занурившись у "ніщо***". - **Карл** **Ясперс (**1883 -- 1969) намагається зрозуміти витоки історії людства та її мету. Історія повинна дати відповідь на питання: ***які можливості для сучасного розвитку ховає в собі минуле?*** На противагу теорії культурних циклів О. Шпенґлера, Ясперс стверджує: ***людство має єдине походження і єдиний шлях розвитку, спільну для багатьох народів "вісь світової історії".*** Це час між 800 та 200 роками до н. е. У цьому проміжку часу паралельно в Китаї, Індії, Персії, Палестині та Стародавній Греції виникли духовні рухи, які сформували сучасний тип людини: - Людина ***втрачає безпосередність*** у ставленні до світу та самої себе, вона ***усвідомлює свої межі***, своє безсилля перед "межовими питаннями буття" -- перед смертністю, скінченністю. - Закінчилася міфологічна епоха з її самозаспокоєністю, "само--собою--зрозумілістю". Цю загальну зміну людського буття Ясперс називає ***одуховленням.*** Людина відтепер не замкнена в собі. Вона *невідома для самої себе*, а тому ***відкрита для нових безмежних можливостей***. **Пробудження духу й було початком загальної історії людства.** Виходячи з того, що найархаїчніші писемні джерела історіографії датуються починаючи від 3000 р. до н. е., К. Ясперс визначає *термін тривалості історії:* ***приблизно 5 тисяч років.*** ***Тобто доісторичне становлення людини***, яке сформувало фундамент нашого людського буття, ***тривало незрівнянно довший час***. *Історія порівняно з доісторією -- лише перша мить нового процесу.* Вона подібна до тонкої оболонки над кратером вулкана. ***Історія -- це велике питання, яке ще не одержало свого розв'язання.*** **Вона може виявитися миттю, проміжною ланкою між *неісторичними* існуваннями людства у тому разі, якщо тонка оболонка нашої історичної основи буде скинута силою тих чи інших обставин і *нам загрожує небезпека знову перетворитися на людей кам'яного віку.*** Фундаментальні властивості людини, які склалися за доісторичної доби, невідворотно притаманні нашій природі, отже, *по суті, ми ніколи не перестаємо бути людьми кам'яної доби*. ***Однак історія може стати також проривом обмежень, які навіть в образі безмежних нещасть у цілому ведуть до того, що людина здобуде нові, досі невідомі можливості.*** Історія стає шляхом до надісторичного -- її велич, надихаючи нас, пов'язує зі сферою, яка ***підноситься над історією***. Таким чином, ***смисл та призначення історії -- вивести людину поза свої межі***. Однак у цьому рухові людини до трансцендентних основ буття ***немає шляху "в обхід" історії, він пролягає лише через історію***. **Питання 2 / г.** Видатний іспанський мислитель **Хосе Ортеґа-і-Ґасет** (1883 -- 1955) вважає філософською темою нашої доби питання: ***хто в суспільстві є реальним суб'єктом прийняття екзистенціальних рішень?*** **Суспільство являє собою динамічну єдність двох чинників:** ***меншин та мас*.** ***Меншини (еліта)*** -- це особи чи групи осіб, ***здатні виконувати функції управління*** своїм власним та чужим життям. ***Маса*** -- сукупність індивідів без спеціальної підготовки, "рядові люди", "суспільна безформність", людей, що не відрізняються одні від інших і лише повторюють загальний тип. ***Центральна, провідна думка Ортеґи-і-Ґасета:*** ***маси не здатні і не повинні керувати власним буттям,*** ***а тим більше життям суспільства як цілого.*** Маса -- це не просто велика кількість людей, це певний ***психологічний та соціальний тип***. Головні його характеристики: - **"Людина--маса"** -- це ***примітив***. Вона не дає сама собі обґрунтованої оцінки -- "доброї" чи "злої", вирішальний орієнтир її *самооцінки -- "така, як усі"*. Однак цю пересічність вона не сприймає як ваду -- навпаки, *вважає свій усереднений, простацький рівень за добрий, взірцевий, довершений*. - "**Людина--маса**" *переконана, що життя легке*, багате, позбавлене трагічних обмежень, а завтра воно буде ще багатшим і щасливішим. Вона "просякнута почуттям влади й тріумфу". По суті, це почуття розпещеної дитини, яке в дорослих людях постає як ***тип "самовдоволеного панича" -- людини, яка прийшла у світ, щоб робити те, що їй заманеться.*** - \"**Людина-маса**" -- ***це варвар***. Варварство -- це *відкидання норм співжиття, відмова від необхідності вести діалог та досягати позуміння* з іншими людьми. Сучасна доба, коли ***маси перестали коритися меншинам*** і дістали у своє розпорядження весь репертуар можливостей меншин -- ***"вертикальна навала варварів"***. *Історія вперше залежить від рішення простої людини* як такої. ***"Європа переживає тепер найтяжчу кризу, яка лише може охопити народи, держави чи культури... Це -- бунт мас".*** Тому сучасна епоха **"вища за інші часи і нижча від себе. Потужна і рівночасно непевна свого призначення. Горда зі своїх сил і рівночасно застрашена ними".** ***Історія*** становить безперервне і послідовне чергування двох процесів: - **формування добірних меншин** -- водночас і ***соціуму,*** - **занепад аристократій** і водночас ***розклад суспільства***. ***Те, що є, має і може бути основою здорового суспільства -- це добірна меншина, аристократія.*** ***Соціальна функція добірної меншини*** -- *виробляти і репрезентувати масі* ***взірцеві норми*** та способи життя. *Підпорядкування цим нормам -- це і є сутність суспільного об'єднання людей.* Їх об'єднує сила привабливості найдосконаліших індивідів, що становлять ідеали, архетипи, моделі. ***Добірний чоловік*** -- ***не той, хто вважає себе вищим за інших, а людина, що вимагає від себе більше, ніж інші, бере на себе все нові труднощі та обов'язки.*** ***Не маса, а добірна людина живе у властивій неволі. Ця неволя полягає в тому, що добірна людина присвячує своє життя служінню вищим інтересам. Належність до добірної верстви визначається вимогами, обов'язками, а не правами -- це життя, обернене в дисципліну. Права та привілеї шляхетної людини не є пасивною власністю, а вказують на висоту, якої сягнули зусилля цієї особи. Шляхетність -- це синонім напруженого життя, яке постійно прагне перевершити себе, життя аскетичного, бо його сутнісна ознака -- самозречення в ім'я вищої мети.*** 1. Аргументуйте твердження О.Конта: суспільство -- це цілісна система, аналогічна живому організмові. 2. У чому суть концепції рівноваги в позитивізмі? 3. Розкрийте суть вчення позитивізму про зміст людської історії. 4. Розкрийте смисл понять «мілітарне\" та індустріальне суспільство» в позитивізмі. 5. Розкрийте суть вчення К.Поппера про перехід від закритого суспільства до відкритого.