Лекція 1.pdf

Лекція 1 Анатомія опорно-рухового апарату 1. Загальні поняття про будову та функції скелету людини 2. Будова осьового скелету 3. Будова додаткового скелету 4. Загальні відомості про з'єднання кісток 5. Остеокінематика. Осі та пло...

Лекція 1 Анатомія опорно-рухового апарату 1. Загальні поняття про будову та функції скелету людини 2. Будова осьового скелету 3. Будова додаткового скелету 4. Загальні відомості про з'єднання кісток 5. Остеокінематика. Осі та площини обертання 6. Загальні відомості про м’язи та типи м’язових скорочень 1. Загальні поняття про будову та функції скелету людини Скелет виконує наступні функції: опори (внаслідок прикріплення м'яких тканин до різних частин скелета); рухів (завдяки будові кісток у вигляді важелів); захисну (шляхом формування кісткових каналів і порожнин - череп, грудна клітка, таз); обміну речовин (особливо мінеральний обмін, тому що кістка є депо мінеральних солей - фосфору, калію, кальцію, заліза тощо); кровотворну (кістковий мозок, який знаходиться в кістках); діагностичну (за допомогою радіоактивних ізотопів рентгенівських променів). Класифікація кісток: 1. Довгі кістки - мають тіло (діафіз) і кінці (епіфіз - проксимальний та дистальний). Між діафізом та епіфізом є "зона росту" - метафіз, за рахунок чого кістка росте у довжину. 2. Короткі кістки – наприклад, фаланги пальців. 3. Плоскі кістки – широкі, мають захисну функцію (наприклад лопатка). 4. змішані кістки – мають елементи плоских і губчастих кісток (наприклад, хребці). 5. Повітроносні кістки – мають порожнину, яка заповнена повітрям (наприклад, верхня щелепа). 6. Сесамоподібні кістки (наприклад, наколінок). 2. Будова осьового скелету Череп є скелетом голови, в якому розташовані: головний мозок, органи зору, слуху і рівноваги, нюху і смаку, початкові відділи травної та дихальної систем. Череп людини утворюють 23 кістки (8 парних і 7 непарних). У складі черепа виділяють мозковий череп і лицевий череп. Топографічно череп поділяють на основу черепа та його склепіння. Мозковий череп утворений: лобовою, потилично, клиноподібною, решітчастою, тім’яною, та скроневою кістками. Лицевий череп утворюють: верхня щелепа, піднебінна кістка, вилична кістка, носова кістка, сльозова кістка, нижня носова раковина, нижня щелепа, леміш, і під’язикова кістка. Скелет тулуба є частиною осьового скелета. Він складається з хребтового стовпа і скелета грудної клітини. Грудну клітку утворюють дванадцять пар ребр і груднина разом з грудним відділом хребта Ребра, кількістю 12, складаються з кісткової і хрящової частин. Реберний хрящ є переднім відділом ребра, який у семи верхніх ребер з’єднується з грудиною. Розрізняють справжні ребра ( I - VII ), несправжні ребра (VIII - X), і коливні ребра, які вільно закінчуються в товщі передньої черевної стінки. У кісткової частини ребра виділяють головку ребра, яка з ІІ по X ребро розділена гребнем на дві частини. Кожна з частин з’єднується з відповідними ямками сусідніх грудних хребців. Головка ребра переходить в вузьку частину – шийку ребра, а шийка - в широку і довгу частину реберної кістки – тіло ребра. У місці переходу шийки в тіло ребра утворюється кут ребра. Тут же розташований горбок ребра, із суглобовою поверхнею для з’єднання з поперечним відростком відповідного хребця. На тілі ребра розрізняють зовнішню і внутрішню поверхні, верхній та нижній краї. На внутрішній поверхні уздовж нижнього краю знаходиться борозна ребра. Груднина - плоска кістка, до якої справа і зліва приєднуються ребра. Вона складається з трьох окремих частин, з’єднаних один з одним прошарками хряща: 1. Верхня частина – ручка груднини; 2. Середня частина – тіло; 3. Нижня частина – мечоподібний відросток. У дорослих людей ці три частини зазвичай зростаються в одну кістку. Хребтовий стовп є основою всього тіла і утворюється з 31-35 хребців, з'єднаних між собою рухомими і нерухомими зчленуваннями. Хребці розділяють на справжні та несправжні. До справжніх відносять 24 хребці, які з'єднуються за допомогою міжхребцевих зчленувань і зв'язок, а до несправжніх — решту хребців (9—11), що зростаються у крижову та куприкову кістки. Структура, форма і ступінь розвитку хребтового стовпа та окремих хребців у різних тварин та людини дуже різноманітні, але мають специфічні ознаки. Справжній, нормально розвинений хребець (vertebra) складається з тіла хребця, дуги хребця і семи відростків. Тіло хребця (corpus vertebrae) знаходиться попереду від інших його частин і має форму низенької колони, передня та бічні поверхні якої опуклі, задня дещо плоска, а нижня і верхня поверхні нерівні і дещо вгнуті. Ззаду до тіла хребця приєднується тонка і висока дуга хребця (arcus vertebrae), яка разом із тілом утворює хребцевий отвір (foramen vertebrale). Отвори всіх хребців формують хребтовий канал (canalis vertebralis), де міститься спинний мозок — його оболонки, судини та нерви. Від дуги відходять відростки, які поділяють на суглобові та м'язові. Дві пари суглобових відростків починаються від нижнього та верхнього країв пластинки дуги хребця і зчленовуються з однойменними відростками хребців, розташованих вище і нижче. Між тілом хребця, його дугою та суглобовими відростками розміщені верхня / нижня хребцеві вирізки. Нижня хребцева вирізка верхнього хребця разом з верхньою хребцевою вирізкою нижнього хребця обмежують міжхребцевий отвір, крізь який проходять судини та нерви. Крім вищезгаданих відростків від дуги хребця відходять парні поперечні відростки, а також непарний, направлений назад, остистий відросток. Окремі хребці різних відділів хребтового стовпа мають специфічні особливості, залежно від функціонального навантаження та ступеня розвитку м'язів. У людини, як і у багатьох вищих тварин, шийний відділ хребтового стовпа складається з семи шийних хребців. Кожен з хребців (крім першого) має низьке, невеликих розмірів тіло, відносно великий трикутний хребцевий отвір і відростки, з яких найхарактернішими є поперечні. Поперечні відростки складаються з передньої та задньої частин, між якими є отвір поперечного відростка, де проходять хребцева артерія та вени. Кожна з частин закінчується відповідно переднім і заднім горбками. Передню частину відростка більшість морфологів розглядають як недорозвинене ребро. Цю точку зору підтверджує той факт, що інколи передня частина VII шийного хребця значно подовжується і рухомо з'єднується як з його тілом, так і з задньою частиною. Така аномалія дістала назву шийного ребра і може спостерігатися з обох боків. Остисті відростки шийних хребців короткі і розщеплені на кінцях. Винятком є VII хребець, в якому цей відросток відносно довгий, не розщеплений, потовщений і нахилений униз. У зв'язку з тим що остистий відросток цього хребця легко промацати крізь шкіру, хребець назвали виступним. Верхній та нижній суглобові відростки шийних хребців розміщені таким чином, що суглобові поверхні верхніх обернені назад і вгору, а нижніх — вперед і вниз. Два верхніх шийних хребці відрізняються від інших значними морфологічними і функціональними особливостями. Це пов'язано з тим, що вони в процесі еволюційного розвитку пристосувались до зчленування з черепом. Перший шийний хребець, або атлант, сполучається з черепом і має форму кільця, оскільки в нього немає тіла і остистого відростка. Хребець складається з передньої та задньої дуг, між якими знаходяться бічні маси. Передня дуга замінює тіло хребця і має на передній поверхні передній горбок, а на задній поверхні — ямку зуба для зчленування із зубом II шийного хребця. На задній дузі знаходиться задній горбок, який є залишком остистого відростка. Від бічних мас, на яких виділяють верхню і нижню суглобові ямки, що замінюють суглобові відростки, відходять короткі та товсті поперечні відростки. Шийний хребець, або осьовий, дістав назву відповідно до функції, яку виконує, оскільки навколо нього, як навколо осі, обертається і хребець разом з черепом. Від тіла хребця, яке має неправильну форму, угору відходить невеликий товстий відросток — зуб, який слід розглядати як частину тіла І хребця, що приєдналася у процесі філогенезу до тіла II хребця. На зубі є невеликі. передня та задня суглобові поверхні, що сполучаються з І хребцем. Замість верхніх суглобових відростків по обидва боки від зуба розташовані дві суглобові поверхні, обернені вгору і вбік. Нижні суглобові відростки такі, як і в інших хребців, а остистий відросток короткий і товстий. Важливе практичне значення має передній горбок-поперечного відростка VI шийного хребця, оскільки він розвинений трохи більше, ніж в інших шийних хребців, і попереду від нього проходить загальна сонна артерія (внаслідок цього він дістав назву сонного). При пораненні сонної артерії або її гілок необхідно швидко притиснути судину до горбка і тим самим припинити кровотечу. Грудний відділ хребтового стовпа складається з дванадцяти грудних хребців. На їхніх високих, майже трикутних тілах знаходяться реберні ямки, з якими сполучаються суглобові поверхні головок ребер. Оскільки більшість ребер з'єднуються з тілами двох хребців, то вони мають по дві «неповні» реберні ямки: на верхньому краї хребця,-І верхню реберну ямку, а на нижньому — нижню, які разом формують «повну» реберну ямку для головки ребра. Винятком є І грудний хребець, на верхньому краї якого знаходиться «повна» реберна ямка для І ребра, а на нижньому — «неповна» для II ребра. Головними ознаками X, XI та XII грудних хребців є «повні» суглобові ямки на їхньому тілі. Верхні та нижні суглобові відростки плоскі, розміщені у фронтальній площині і майже вертикально, а їхні суглобові поверхні обернені відповідно вперед і назад. Поперечні відростки знаходяться ззаду від суглобових, дуже розвинені, потовщені на кінцях і мають на передній поверхні суглобову ямку для зчленування з горбком ребра. Слід пам'ятати, що поперечні відростки XI та XII грудних хребців таких ямок не мають. Остисті відростки значно довші, ніж у шийних хребців, і мають тригранну форму; у верхніх грудних хребців розташовані більш горизонтально, у середніх — ідуть майже вертикально вниз, а в нижніх — знов набувають горизонтального напряму. Хребцеві отвори грудних хребців округлої форми і менших розмірів, ніж у шийному та поперековому відділах. Поперековий відділ хребтового стовпа утворюється з п'яти хребців. Своїми розмірами (тіло велике, овальної форми), масою, відсутністю суглобових ямок і поперечних отворів вони відрізняються від шийних хребців. Суглобові відростки поперекових хребців масивні, розміщені в сагітальній площині і вертикально, причому верхні обернені досередини та вгнуті, а нижні спрямовані назовні і опуклі. Поперечні відростки тонкі та плоскі. Біля основи кожного з них є додаткові відростки, які більшість анатомів розглядають як залишки ребер. Остисті відростки цих хребців великі, довгі, мають вигляд широкої пластинки, потовщені на кінцях та лежать майже горизонтально.  Крижовий відділ хребтового стовпа формується з п'яти крижових хребців, які у 17—22 роки зростаються в одну кістку. За формою крижова кістка нагадує трикутник, основа якого обернена догори, а верхівка — униз і трохи вигнута уперед. Основа крижової кістки нагадує тіло хребця і зчленовується з останнім поперековим хребцем під кутом, утворюючи мис. До заду від неї розміщується верхній отвір крижового каналу, який проходить крізь усю крижову кістку і є продовженням хребтового каналу. Вгору від задньої частини основи відходять два невеликих плоских верхніх суглобових відростки, які разом з нижніми суглобовими відростками останнього поперекового хребця утворюють попереково-крижове зчленування. Верхівка крижової кістки закінчується крижовими ріжками, між якими знаходиться крижовий отвір. На крижовій кістці виділяють тазову і спинну поверхні та бічні частини. Тазова поверхня значно вгнута, входить до складу задньої стінки малого таза. Біля її краю розміщуються чотири або п'ять пар тазових крижових отворів, крізь які проходять нерви крижового сплетення та судини. Між крижовими отворами знаходяться поперечні лінії, що залишились на місцях зрощення окремих крижових хребців. Спинна поверхня крижової кістки опукла і на відміну від тазової має складнішу будову. Вздовж серединної лінії проходить серединний крижовий гребінь, що утворився внаслідок зрощення остистих відростків крижових хребців. По боках від нього лежать невисокі проміжні крижові гребені, що утворилися від злиття верхніх та нижніх суглобових відростків, а назовні від них знаходяться бічні крижові гребені, сформовані внаслідок зрощення поперечних відростків. Масивні, неправильної форми бічні частини крижової кістки утворилися внаслідок зрощення поперечних відростків крижових хребців та залишків крижових ребер. На верхніх половинах бічних частин знаходяться вушкоподібні поверхні, що зчленовуються з клубовими кістками і формують крижово-клубові суглоби. Ззаду цих поверхонь є крижові горбистості, до яких прикріплюються зв'язки. Куприковий відділ хребтового стовпа складається з чотирьох або п'яти куприкових хребців, що зрощуються між собою у людей середнього віку і утворюють одну кістку — куприк. Ця кістка за формою нагадує дзьоб птаха, обернений основою догори і дещо зігнутий. Порівняльно-анатомічні дослідження доводять, що купри обернена догори, а верхівка — униз і трохи вигнута уперед. Основа крижової кістки нагадує тіло хребця і зчленовується з останнім поперековим хребцем під кутом, утворюючи мис. До заду від неї розміщується верхній отвір крижового каналу, який проходить крізь усю крижову кістку і є продовженням хребтового каналу. Вгору від задньої частини основи відходять два невеликих плоских верхніх суглобових відростки, які разом з нижніми суглобовими відростками останнього поперекового хребця утворюють попереково-крижове зчленування. Верхівка крижової кістки закінчується крижовими ріжками, між якими знаходиться крижовий розтвір. На крижовій кістці виділяють тазову і спинну поверхні та бічні частини. Тазова поверхня значно вгнута, входить до складу задньої стінки малого таза. Біля її краю розміщуються чотири або п'ять пар тазових крижових отворів, крізь які проходять нерви крижового сплетення та судини. Між крижовими отворами знаходяться поперечні лінії, що залишились на місцях зрощення окремих крижових хребців. Спинна поверхня крижової кістки опукла і на відміну від тазової має складнішу будову. Вздовж серединної лінії проходить серединний крижовий гребінь, що утворився внаслідок зрощення остистих відростків крижових хребців. По боках від нього лежать невисокі проміжні крижові гребені, що утворилися від злиття верхніх та нижніх суглобових відростків, а назовні від них знаходяться бічні крижові гребені, сформовані внаслідок зрощення поперечних відростків. Масивні, неправильної форми бічні частини крижової кістки утворилися внаслідок зрощення поперечних відростків крижових хребців та залишків крижових ребер. На верхніх половинах бічних частин знаходяться вушкоподібні поверхні, що зчленовуються з клубовими кістками і формують крижово- клубові суглоби. Ззаду цих поверхонь є крижові горбистості, до яких прикріплюються зв'язки. Куприковий відділ хребтового стовпа складається з чотирьох або п'яти куприкових хребців, що зрощуються між собою у людей середнього віку і утворюють одну кістку — куприк. Ця кістка за формою нагадує дзьоб птаха, обернений основою догори і дещо зігнутий. Попереково-крижовий суглоб утворений суглобовими поверхнями V поперекового хребця і основою крижової кістки. Суглобова капсула укріплюється клубовопоперековою зв'язкою. Подібний до інших суглобів між хребцями. Крижово-куприковий суглоб утворений суглобовими поверхнями V крижового хребця та куприком. Дуже часто костеніє. Капсула суглоба укріплюється поверхневою спинною, глибокою спинною, чещеною та бічною крижово-куприковими зв'язками. У чоловіків з віком крижово-куприковий суглоб майже повністю костеніє. У жінок наявність цього суглоба має значення при пологах, оскільки дещо розширює передньо-задній розмір виходу таза. Атланто-потиличний суглоб парний; утворений суглобовою поверхнею потиличних виростків та верхніми суглобовими ямками атланта. Суглобова капсула зміцнюється передньою та задньою атланто-потиличними перетинками, а також бічною атланто-потиличною зв'язкою. Цей суглоб належить до еліпсоподібних. Рухи відбуваються одночасно в правому та лівому суглобах (згинання вперед та назад і незначні бічні рухи). Серединний атлантоосьовий суглоб утворений суглобовими поверхнями ямки зуба атланта та передньою суглобовою поверхнею зуба осьового хребця. За формою суглоб циліндричний. Рухи у ньому відбуваються навколо вертикальної осі (повороти голови праворуч та ліворуч). Бічний атлантоосьовий суглоб складається з правого та лівого ізольованих суглобів. Утворений нижніми суглобовими ямками атланта та верхніми суглобовими поверхнями осьового хребця. Суглоб малорухомий, оскільки суглобові поверхні плоскі. Рухи в ньому відбуваються за типом ковзання в усіх напрямах і синхронні з рухами атлантопотиличного та серединного атлантоосьового суглобів.  Три вищеописаних суглоби укріплюються крилоподібними зв'язками, зв'язкою верхівки зуба та покривною перетинкою. Міжхребцевий симфіз — з'єднання тіл двох вище- та нижче розміщених хребців, починаючи з осьового і закінчуючи V поперековим, за допомогою міжхребцевих дисків. Кожен з дисків складається з зовнішнього волокнистого кільця та внутрішнього драглистого ядра (залишка спинної струни). Крім міжхребцевих дисків тіла хребців з'єднуються між собою довгими та короткими зв'язками. До перших відносять передню і задню поздовжні зв'язки. Передня поздовжня зв'язка тягнеться по передній поверхні тіл хребців від попереднього горбка І шийного хребця до крижової кістки, де зрощується з окістям. Задня поздовжня зв'язка розміщується у хребтовому каналі по задній поверхні тіл хребців від II шийного хребця до крижової кістки. До коротких зв'язок відносять жовті зв'язки, які з'єднують дуги сусідніх хребців; міжостьові зв'язки, що виповнюють проміжки між остистими відростками; надостьову зв'язку, яка фіксує верхівки остистих відростків по всій довжині хребтового стовпа. В шийній ділянці надостьова зв'язка потовщується в сагітальній площині, а її верхня частина прикріплюється до зовнішньої потиличної горбистості, утворюючи каркову зв'язку. Між поперечними відростками хребців розміщуються міжпоперечні зв'язки. Найбільшого розвитку вони досягають у грудному та поперековому відділах хребтового стовпа. 3. Будова додаткового скелету Кістки поясу і вільної верхньої кінцівки Верхня кінцівка, рука, складається з плечового поясу та вільної верхньої кінцівки, яка поділяється на плече, передпліччя та кисть. Кістки верхньої кінцівки, поділяють на пояс верхньої кінцівки і скелет вільної верхньої кінцівки.  Пояс верхньої кінцівки. Вільна верхня кінцівка прикріплюється до тулуба за допомогою кісток плечового поясу, що складається з лопатки і ключиці. Ключиця - парна трубчаста S -образної форми кістка, в якій виділяють тіло і два кінці: груднинний і акроміальний. Груднинний кінець розширений, має суглобову поверхню для з’єднання з грудниною; акроміальний кінець потовщений і з’єднується з плоским плечовим відростком лопатки. Верхня поверхня ключиці гладекнька, на акроміальному кінці нижньої поверхні добре виражені дві шорсткості: конусоподібний горбик і трапецієподібна лінія. До них прикріплюється зв’язка, що йде від дзьобоподібного відростка лопатки. Лопатка, scapula - плоска кістка трикутної форми, яка розташована з латерально-заднього боку грудної клітки на рівні II - VII ребер. У неї розрізняють три кути: нижній, латеральний, і верхній. Лопатка має також три краї: медіальний, обернений до хребетного стовпа; зовнішній латеральний, спрямований назовні і дещо вниз, і верхній, який має вирізку лопатки для проходження судин і нервів. У лопатці наявні дві поверхні - передня і задня. Передня поверхня прилягає до ребер. Вона утворює підлопатку ямку. Задня поверхня лопатки, розділяється високим гребенем (або остю), на дві ямки: надостьову та підостьову. У цих ямках розташовані однойменні м’язи. Латеральний кут потовщений і має суглобову западину. Вище і нижче її знаходяться невеликі півищення - надсуглобовий горбок і підсуглобовий горбок. Відразу за суглобовою западиною лопатки височить дзьобоподібний відросток. Скелет вільної верхньої кінцівки складається з трьох відділів: плече, передпліччя, і кисть. Плечова кістка - довга трубчаста кістка. У ній розрізняють тіло і два потовщених кінця (епіфізи): верхній - проксимальний і нижній - дистальний. Верхній кінець потовщений і утворює кулясту головку плечової кістки. Головка обернена медіально і трохи назад, відокремлена анатомічною шийкою, від двох шорсткуватих горбків. Один з них – малий горбок, інший – великий горбок. Від кожного з горбків йдуть до тіла кістки шорсткі гребені горбків. Горбки і їх гребені розділені міжгорбковою борозною, в якій проходить сухожилки довгої головки двоголового м’яза плеча. Звужене місце нижче горбків називається хірургічною шийкою. Нижній кінець плечової кістки розширений, трохи загнутий вперед і закінчується виростками плечової кістки. Медіальна частина виростка утворює блок плечової кістки, для зчленування з ліктьовою кісткою, а латеральна - головку виростка плечової кістки, для з’єднання з променевою кісткою. Ззаду над блоком плечової кістки знаходиться ямка ліктьового відростка. Кістки передпліччя представлені ліктьовою і променевою кістками. Ліктьова кістка в області проксимального епіфіза має ліктьовий і вінцевий відростки, які обмежують блокову вирізку, призначену для зчленування з блоком плечової кістки. На латеральному боці вінцевого відростка є променева вирізка, з якою зчленовується головка променевої кістки. Дистальний епіфіз має головку, з медіального боку від якої відходить шилоподібний відросток. Головка має суглобову окружність, для зчленування з променевою кісткою. Променева кістка, має головку (проксимальний епіфіз) з плоским заглибленням - суглобовою ямкою, для зчленування з головкою виростка плечової кістки. По краях головки йде суглобова окружність, для зчленування з ліктьовою кісткою. На розширеному дистальному епіфізі променевої кістки з медіального боку знаходиться ліктьова вирізка, в яку заходить головка ліктьової кістки. З протилежного боку йде донизу шилоподібний відросток. На нижній поверхні дистального кінця променевої кістки є увігнута суглобова поверхня зап’ястка, для човноподібної і півмісяцевої кісток. Кістки кисті включають кістки зап’ястка, п’ясткові кістки і кістки пальців кисті - фаланги пальців. Зап’ясток, складається з 8 коротких (губчастих) кісток, розташованих в два ряди. У верхньому (проксимальному) ряду, якщо розглядати в медіальному напрямку (від великого пальця до мізинця) знаходяться човноподібна, півмісяцева, і тригранна кістки. Четверта кістка цього ряду – горохоподібна, розташована на долонній поверхні тригранної кістки і відноситься до сесамоподібних кісто. Дистальний ряд кісток зап’ястка становлять, починаючи від латерального краю: кістка-трапеція, трапецієподібна кістка, головчаста і гачкувата кістка. На поверхнях кожної кістки є суглобові поверхні для зчленування із сусідніми кістками. П’ясток, складаєтьсяі з 5 коротких трубчастих кісток, відлік яких ведеться від великого пальця до мізинця. Кожна п’ясткова кістка складається з основи, тіла і головки. Кістки пальців кисті представлені фалангами. У кожного пальця, окрім I (великого), є три фаланги: проксимальна, середня і дистальна. Великий палець має лише дві фаланги - проксимальну і дистальну. Розрізняють основу фаланги, тіло фаланги і головку фаланги. Кістки поясу і вільної нижньої кінцівки Кістки нижньої кінцівки поділяють на скелет поясу кінцівки і скелет нижньої кінцівки. Пояс нижньої кінцівки (тазовий пояс), утворений парною тазовою кісткою. Тазова кістка у дорослої людини складається з трьох зрощених кісток - клубової, сідничної і лобкової, або лонної. Тіла всіх трьох кісток з’єднуються в області вертлюжної (кульшової) западини, яка розташовується із зовнішнього поверхні тазової кістки. Скелет вільної нижньої кінцівки складається з стегнової, великогомілкової та малої гомілкової кісток, надколінка та кісток предплесни, плесни і пальців стопи. Стегнова кістка має два епіфізи (кінці)- верхній та нижній, такі ж два метафізи і між ними діафіз – тіло. Проксимальний кінець закінчується головкою. Головка продовжується в шийку. Вище і нижче шийки стегнової кістки знаходяться два горби – великий і малий вертели, між ними на задній поверхні тіла знаходиться міжвертельний гребінь, а на передній - міжвертельна лінія. На задній поверхні тіла розташовується шорстка лінія. Дистальний кінець стегнової кістки розширено за рахунок двох виростків, які розділяє міжвиросткова ямка. Спереду поверхні обох виростків переходять одна в іншу, утворюючи надколінникову поверхню. Надколінок вважається сесамоподібною кісткою. У кістки розрізняють передню поверхню, і, обернену дозаду, суглобову поверхню. Верхній широкий кінець називається основою надколінника, і нижній загострений - верхівкою надколінника. Великогомілкова кістка має два епіфізи і тіло (діафіз). Верхній епіфіз розширений за рахунок медіального і латерального виростків. Верхня суглобова поверхня, виростків увігнута і розділена міжвиростковим підвищенням. На задньо-нижній поверхні латерального виростка знаходиться невелика плоска суглобова поверхня для з’єднання з головкою малогомілкової кістки. Малогомілкова кістка, розташовується із зовнішнього боку гомілки. У ній розрізняють тіло, проксимальний і дистальний епіфізи. Проксимальний епіфіз має головку малогомілкової кістки, із загостреною доверху верхівкою. Нижній дистальний кінець малогомілкової кістки потовщений і утворює латеральну кісточку. На медіальній поверхні гомілки, виділяється суглобова поверхня, розташована в сагітальній площині, для зчленування із надп’ятковою кісткою. Позаду суглобової поверхні знаходиться ямка латеральної кісточки, до якої прикріплюються сухожилки малогомілкових м’язів. Кістки стопи, включають 3 відділи: кістки передплюсна, плесни і кістки пальців стопи. Передплюсна складається з 7 кісток. Дві з них утворюють проксимальний ряд: п’яткова і надп’яткова (таранна) кістки. Чотири кістки складають дистальний ряд, рахуючи від медіального краю: медіальна клиноподібна, проміжна клиноподібна, латеральна клиноподібна і кубоподібна. Сьома кістка, човноподібна, займає майже центральне положення: вона лежить між надп’ятковою кісткою позаду і клиноподібними кістками спереду. Плесна складається з 5 коротких трубчастих кісток. Кістки пальців стопи представлені фалангами, причому I палець має дві фаланги, решта - по три. 4. Загальні відомості про з'єднання кісток У людини, як і у вищих тварин, існують всі вищезгадані типи сполучення кісток, які на основі структурних особливостей поділяють на волокнисті (articulatidnes fibrosae), хрящові (articulationes cartilagineae) та синовіальні (articulationes synoviales;). До волокнистих сполучень відносять синдесмози, шви та вклинення. Синдесмоз (syndesmosis) — кісткове з'єднання, при якому кістки з'єднуються за допомогою волокнистої сполучної тканини або зв'язок. Тут основне функціональне навантаження несуть зв'язки, що знаходяться на поверхні з'єднуваних кісток. Зв'язки (ligamenta, лат. ligo — зв'язую) у людини і хребетних тварин мають вигляд щільних тяжів та пластин, побудованих з волокнистої сполучної тканини, до складу якої входять колагенові та еластичні волокна, кількість яких залежить від функції сполучення. Шви зустрічаються у людини тільки при з'єднанні плоских кісток черепа (між краями кісток знаходиться невеликий прошарок волокнистої сполучної тканини). Залежно від форми країв кісток розрізняють зубчастий шов, в якому зубці на краю однієї кістки входять у заглиблення між зубцями другої кістки (наприклад, стріловий шов); лускоподібний, що утворюється внаслідок накладання країв кісток, зрізаних навскіс (наприклад, між тім'яною та висковою кістками); а також плоский, коли рівний край однієї кістки прилягає до рівного краю іншої. Вклинення, або зубокоміркове з'єднання, за традицією розглядається у вченні про нутрощі. При хрящових з'єднаннях кістки з'єднуються між собою прошарками хрящової тканини. До цих з'єднань відносять синхондрози та симфізи. Синхондроз (зупспопсігозіз)—таке з'єднання кісток, коли між /ними знаходиться різної товщини хрящова пластинка, щільно зрощена з поверхнями обох кісток (наприклад, клинопотиличний і клинокам'янистий синхондрози, а також синхондроз мечоподібного відростка). Між хрящовими клітинами, розміщуються волокна сполучної тканини, що зрощуються з кістками (окістям) і таким чином підвищують міцність з'єднання кісток між собою. Різновидом хрящового з'єднання є симфіз — з невеликою порожниною у товщі хряща. Такі утвори з'єднують деякі кістки грудини (симфіз ручки грудини), хребці (міжхребцевий симфіз) та лобкові кістки (лобковий симфіз). Міжхребцевий та лобковий симфізи для більшої міцності укріплені багатьма зв'язками. У людини та хребетних тварин найбільш поширеним з'єднанням кісток є синовіальні з єднання, або суглоби. Обов'язковими структурними компонентами суглоба вважають суглобові поверхні зчленованих кісток; суглобову порожнину та суглобову капсулу. Суглобові поверхні найчастіше збігаються (конгруентні) одна з одною, або між ними знаходяться хрящові пластинки — суглобові диски. Іноді суглобові диски за формою нагадують півмісяць, і тоді їх називають менісками. Суглобові поверхні завжди вкриті тонким шаром (0,2—1,5 мм) суглобового хряща, при вивченні якого під невеликим збільшенням мікроскопа виділяють поверхневу, проміжну та глибоку зони, а також субхондральну кісткову пластинку. Суглобова порожнина ніколи не сполучається з навколишнім середовищем, завдяки тому що вона оточена суглобовою капсулою. В порожнині міститься невелика кількість липкої синовіальної рідини, яка змащує суглобові поверхні і сприяє ковзанню їх. Суглобова капсула побудована з волокнистої сполучної тканини і складається з двох шарів. Зовнішній, або волокнистий, шар сформований з щільної волокнистої сполучної тканини, волокна якої йдуть у поздовжньому та поперечному напрямах. Внутрішній, або синовіальний, шар має складнішу будову, в зв'язку з чим його поділяють на ворсинчасту та плоску частини. Поверхня ворсинчастої частини вкрита спеціальними утворами — синовіальними ворсинками, які продукують синовіальну рідину, або синовію. Крім ворсинок на поверхні синовіального шару можна побачити синовіальні складки, в яких іноді відкладається жир. Суглобова капсула багатьох суглобів місцями ущільняється і досягає значної товщини за рахунок сполучнотканинних утворів — зв'язок, що доповнюють і зміцнюють суглоб. Залежно від розміщення зв'язок відносно суглобової капсули розрізняють зовнішньої капсульні, капсульні та внутрішньокапсульні зв'язки. Зовнішньокапсульні зв'язки— сполучнотканинні утвори, що знаходяться на деякій, іноді досить значній, відстані від суглобової капсули (наприклад, велико- та мало-, гомілкові бічні зв'язки). Капсульні зв'язки — потовщення самої суглобової капсули (наприклад, клубово-стегнова зв'язка). Внутрішньокапсульні зв'язки розміщуються в суглобовій порожнині і з'єднують кістки, що зчленовуються (наприклад, схрещені зв'язки коліна). У зв'язку із складністю будови синовіальних сполучень існують різноманітні класифікації їх, в основу яких покладено або структурні, або функціональні особливості суглобів. За формою суглобових поверхонь розрізняють кулястий, або чашоподібний, циліндричний, блокоподібний, еліпсоподібний, сідлоподібний та плоский суглоби. При визначенні форми поверхонь, які зчленовуються, порівнюють їх з відповідними геометричними фігурами, але обов'язково враховують, що суглоб — живий об'єкт вивчення, а не мертве тіло з його механічними властивостями. Кулястим, або чашоподібним називають суглоб, в якому суглобова поверхня однієї з кісток, що з'єднуються, за формою наближається до кулі, а друга кістка має вгнуту суглобову западину (плечовий суглоб). Циліндричний суглоб утворюють кістки, одна з яких має суглобову поверхню, що нагадує відрізок циліндра, а друга — вгнута (ближчий та дальший променеліктьові суглоби). Якщо на циліндричній суглобовій поверхні є борозна, а на відповідній вгнутій поверхні — гребінь, то такий суглоб називають блокоподібним. Прикладом блокоподібного суглоба є гомілковостопний суглоб. До еліпсоподібних синовіальних сполучень відносять такі суглоби, що мають видовжені суглобові поверхні, які нагадують відрізок еліпсоїда. Еліпсоподібні суглоби найчастіше сформовані з багатьох кісток (наприклад, променезап'ястковий суглоб). Суглоби, в яких суглобові поверхні вгнуті в поздовжньому і опуклі в поперечному напрямах (нагадують два сідла, складені разом), дістали назву сідлоподібних. Як приклад можна згадати зап'ястковоп'ястковий суглоб великого пальця. Плоскі суглоби утворені майже плоскими суглобовими поверхнями, які розглядають як поверхні кулі з дуже великим радіусом (наприклад, дуговідростчасті суглоби). У деяких суглобах форму суглобових поверхонь неможливо порівняти з простою геометричною фігурою, оскільки вона складається з відрізків кількох фігур. Це — виросткові суглоби, до яких відносять колінні суглоби. Крім поділу за формою суглобових поверхонь суглоби поділяють також на прості та складні залежно від кількості кісток, які з'єднуються. Під простим суглобом (articulatio simplex) розуміють таке синовіальне з'єднання, яке утворюється двома кістками (відповідно двома суглобовими поверхнями). Типовим прикладом простого суглоба є міжфалангові суглоби кисті. У складному суглобі зчленовується більш ніж дві кістки. Іноді складний суглоб складається з кількох функціонально самостійних простих суглобів, що мають спільну суглобову капсулу (наприклад, ліктьовий суглоб). 5. Остеокінематика. Осі та площини обертання Якщо розглядати суглобові поверхні як відрізки геометричних фігур, то можна уявити, що рухи кісток, які зчленовуються, відбуваються навколо осі обертання цих відрізків. Отже, вісь обертання — це уявна лінія, яку проводять крізь центр суглоба і навколо якої одна кістка обертається відносно іншої. Для визначення характеру рухів у суглобах проводять три взаємно перпендикулярні осі — поперечну, або фронтальну, передньозадню, або сагітальну, та вертикальну. Слід пам'ятати, що всі рухи в синовіальних сполученнях розглядають виходячи з анатомічного положення тіла.  Залежно від кількості осей, навколо яких можуть відбуватись рухи, розрізняють одноосьові, дво- і трьохосьові суглоби. До одноосьових суглобів відносять циліндричні та блокоподібні, до двохосьових — еліпсоподібні та сідлоподібні, а до трьохосьових —кулясті. В усіх цих суглобах можливий великий обсяг рухів. Плоскі суглоби осі обертання не мають, в них можливе лише ковзання однієї кістки відносно другої. Чим більше осей обертання мають суглоби, тим більші в них рухомість і різноманітність рухів, але міцність таких з'єднань менша, і тому тут частіше, ніж в інших з'єднаннях кісток, можливі різні травми. При аналізі рухів тіла хребетних тварин і людини виділяють згинання й розгинання, приведенняй відведення, а також обертання. Навколо поперечної, або фронтальної, осі відбуваються згинання (flexio) — зменшення кута між кістками, які з'єднуються, та розгинання (extensio) — збільшення кута між ними. Навколо передньозадиьої, або сагітальної, осі можливі приведення (adductio) — наближення до серединної площини і відведення (abductio) — віддалення від неї. Навколо вертикальної осі відбуваються обертання (rotatio). Обертання назовні називають супінацією (supinatio), а досередини— пронацією (pronatio). Колове обертання, при якому вільний кінець кінцівки (наприклад, кисть) описує коло, а кінцівка в цілому — поверхню конуса, дістало назву циркумдукції (circum-ductio). При вивченні зчленувань слід звертати увагу на індивідуальні, вікові та статеві особливості кісток, оскільки рухомість і різноманітність pyхів неоднакові у людей різного віку, статі, а також ступеня тренованості. 6. Загальні відомості про м’язи та типи м’язових скорочень М’язи (лат. musculi) — активна частина опорно-рухової системи, скорочення якої зумовлює переміщення частин тіла або всього тіла в просторі. В організмі людини є три типи м’язів, що розрізняються за будовою та іннервацією: ₋ непосмуговані або гладкі (мимовільні); ₋ посмуговані скелетні (довільні); ₋ посмугований серцевий. Скелетні м’язи належать до посмугованих м’язів. Клітини м'язової тканини називають міоцитами. У цитоплазмі міоцитів розташовуються міофібрили, що складаються зі скоротливих білків. Завдяки міофібрилам м'язова клітина здатна скорочуватися під впливом нервових імпульсів. М'язове волокно посмугованих м’язів являє собою об'єднання багатьох клітин в межах однієї мембрани - сакролеми. Цитоплазми цих клітин зливаються, утворюючи саркоплазму. Волокно має багато ядер. Діаметр волокон становить зазвичай близько 100 мікрометрів, тоді як довжина може сягати від декількох міліметрів до 10-12 см. Поперечні смуги, які можна спостерігати в мікроскоп, зумовлені наявністю скоротливих білків у саркоплазмі, які структуровані в чіткому порядку. Структурно-функціональною одиницею м'язового волокна є саркомер. Виділяють статичний та динамічний типи роботи м'язів: Статичний Ізометричне скорочення це тип напруження при якому довжина м'яза під час скорочення не змінюється, наприклад, натискання на стіну. Динамічний Концентричне скорочення м'язів це м'язова дія, коли точки кріплення м'язу зближується. Зазвичай концентричні скорочення виникають при рухах проти гравітації. Ексцентричне скорочення м'язів це м'язова дія, коли точки кріплення м'язу віддаляються. Зазвичай ексцентричне скорочення відбуваються в напрямку сили тяжіння. Також виділяють ізотонічний та ауксотонічний типи динамічних м’язових скорочень. Ізотонічне м'язове напруження - скорочення м'язів із збереженням постійного напруження та зміною довжини. Ауксотонічне (анізотонічне) м’язове напруження – це змішаний тип скорочення м'язів із зміною довжини та зміною напруження. Рекомендована література 1. Андрійчук, Ольга Ярославівна. "Основи практичної діяльності у фізичній терапії та ерготерапії." (2022). 2. Дорошенко, Едуард Юрійович, Антоніна Михайлівна Гурєєва, and Олена Євгенівна Черненко. "Терапевтичні вправи. Тема 7. Застосування терапевтичних вправ після переломів кісток та при ампутованих кінцівках:[метод. рек. для самостійної роботи]." (2019). 3. Ільницька, Г. С., and Н. В. Гончарук. "Терапевтичні вправи." (2021). 4. Магльований, А., А. Мухін, and Г. Магльована. "Основи фізичної реабілітації." Львів: Ліга-Прес (2006): 6. 5. Пикалюк, Василь Степанович, et al. "Анатомія опорно-рухового апарату." (2020). 6. Сітовський, Андрій Миколайович. "Оцінка суглобово-м’язової дисфункції при порушенні діяльності опорно-рухового апарату." (2022). 7. Сітовський, Андрій Миколайович. "Фізична терапія при порушенні діяльності опорно-рухового апарату." (2022). 8. Цанько, Іван Іванович, et al. "«Методи обстеження в фізичній терапії, ерготерапії». Навчальний посібник." (2023).