Курсова Робота з Народознавства (3) PDF

Комунальний заклад Львівської обласної ради «Самбірський фаховий педагогічний коледж імені Івана Филипчака» Циклова комісія фізичного виховання ЕТНОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК МЕТОД НАВЧАННЯ НАРОДОЗНАВСТВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ...

Комунальний заклад Львівської обласної ради «Самбірський фаховий педагогічний коледж імені Івана Филипчака» Циклова комісія фізичного виховання ЕТНОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯК МЕТОД НАВЧАННЯ НАРОДОЗНАВСТВА У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ КУРСОВА РОБОТА з народознавства студентки IV курсу ПО–42 групи спеціальності 013 «Початкова освіта» Прізвище Ім’я По батькові (у род. в.) Керівник: кандидат педагогічних наук, викладач народознавства, Прізвище та ініціали Оцінка __________________ Члени комісії: __________ ________________ (підпис) (прізвище та ініціали) __________ ________________ (підпис) (прізвище та ініціали) __________ ________________ (підпис) (прізвище та ініціали) Самбір – 2025 рік  2 ЗМІСТ ВСТУП ……………………………………………………………………………... 3 РОЗДІЛ 1. ЗМІСТ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ……………………………............................................................. 6 1.1. Історія розвитку етнографічних досліджень в Україні та світі …….…... 6 1.2. Етнічна культура як предмет етнографічного дослідження …………... 10 1.3. Методи етнографічних досліджень.………………….…………………. 12 1.4. Організація польових етнографічних досліджень ……………………... 14 РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ Й ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ НАРОДОЗНАВСТВА МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ..…………………….………………………. 17 2.1. Підготовка учнів початкових класів до проведення етнографічних досліджень …………………………………………………………………. 17 2.2. Методика організації пошукової етнографічної роботи у початковій школі ………………………………………………………………………... 19 2.3. Етнографічний гурток як форма позакласної роботи ………………... 22 2.4. Практичні рекомендації щодо проведення етнографічних досліджень у процесі вивчення народознавства молодшими школярами …………….. 24 ВИСНОВКИ …………………………………………………………………….... 27 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………... 29 ДОДАТКИ ………………………………………………………………………... 32  3 ВСТУП Актуальність дослідження. Актуальність проблеми, а також її практичне значення підштовхнули нас до вибору теми курсової роботи «Етнографічні дослідження як метод навчання народознавства у початковій школі». Вивчення народознавства молодшими школярами має важливе значення, оскільки сприяє вихованню у них любові до народної культури й традицій, формуванню національної ідентичності, розвитку та реалізації творчих здібностей, а також їхній соціалізації. Вчитель початкових класів повинен постійно удосконалювати та урізноманітнювати свої методи викладання для того, щоб учні могли краще засвоювати нову інформацію й проявляти заінтересованість до участі в навчальному процесі. Проведення етнографічних досліджень, як метод навчання народознавства у початковій школі, може значною мірою полегшити процес засвоєння й закріплення знань про народну культуру молодшими школярами. Перевагами проведення етнографічних досліджень із учнями початкових класів є: практичне засвоєння учнями народознавчих знань, розвиток базових науково-дослідних навичок (спостереження, аналіз, фіксація та інтерпретація даних опитувань), знайомство із місцевими традиціями та звичаями, виховання толерантного ставлення до різних культур, формування національної свідомості. Окремо хочемо підкреслити те, що проблема організації етнографічних досліджень як методу викладання народознавства у початковій школі залишається малодослідженою у сучасній педагогічній науці. Об’єкт дослідження – форми організації етнографічних досліджень у початковій школі. Предмет дослідження – процес організації етнографічних досліджень у контексті вивчення народознавства молодшими школярами. Мета нашого дослідження полягає у висвітленні змісту, основних методів та форм організації етнографічних досліджень, а також розкритті  4 методики їх застосування у процесі навчання народознавства у початковій школі. Виходячи з мети нашої курсової роботи, нами було визначено наступні завдання:  висвітлити історію розвитку та сучасний стан етнографічних досліджень у світі та Україні зокрема;  описати основні методи та форми організації етнографічних досліджень;  розкрити зміст методики проведення етнографічних досліджень у процесі вивчення народознавства молодшими школярами;  розробити практичні рекомендації щодо проведення етнографічних досліджень у рамках навчання народознавства в початковій школі. Методи дослідження. У курсовій роботі застосовано наступні методи дослідження: 1) вивчення й аналіз науково-педагогічної літератури (використовувалося для теоретичного обґрунтування проблеми нашого дослідження, оцінювання стану її наукової розробленості та виявлення нерозглянутих досі аспектів цієї проблеми); 2) аналіз і синтез (застосовувалися для виокремлення окремих аспектів об’єкту нашого дослідження (аналіз), а також для того, щоб із окремих фактів формувати цілісне знання (синтез)); 3) індукція й дедукція (за допомогою цих методів нам вдалося із висновків про окреме сформувати уявлення про загальне (індукція) і, навпаки, із загальної інформації виокремити знання про окреме (дедукція)); 4) метод узагальнення (цей метод допоміг нам виокремити найважливішу інформацію по темі нашого дослідження); 5) метод порівняння (застосовувався для виділення загальних і відмінних рис об’єкту нашого дослідження шляхом його порівняння зі схожими явищами);  5 6) метод систематизації (використовувався для пояснення складних явищ за допомогою їх структурування на окремі складові частини); 7) метод експертних оцінок (завдяки здійсненню аналізу думок педагогічних фахівців нам вдалося зробити висновки про доцільність проведення етнографічних досліджень у процесі навчання народознавства у початковій школі); 8) вивчення передового педагогічного досвіду (на основі прикладів успішного впровадження практики проведення етнографічних досліджень у рамках початкової школи ми змогли розробити відповідні практичні рекомендації щодо застосування цієї методики у процесі навчання народознавства); 9) моделювання педагогічних ситуацій (за допомогою цього методу нам вдалося продемонструвати приклади практичного застосування методики організації етнографічних досліджень у контексті вивчення народознавства молодшими школярами, а також виявити можливі проблемні аспекти). Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (28 найменувань) і трьох додатків. Загальний обсяг курсової роботи становить 37 сторінок.  6 РОЗДІЛ 1 ЗМІСТ І МЕТОДИКА ПРОВЕДЕННЯ ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯ 1.1. Історія розвитку етнографічних досліджень в Україні та світі Накопичення етнографічних знань пояснювалося насамперед інтересом людей до власної етнічної культури, а також прагненням зберегти її та передати наступним поколінням. Процес нагромадження знань про традиційно-побутову культуру різних народів спостерігався ще у державах Стародавнього Сходу (Месопотамія, Єгипет). Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму уже вміли чітко вирізняли «своїх» та «чужинців» (тобто представників сусідніх народів). У період Середньовіччя знання про народи розширилися, проте проблема їхнього етногенезу та причин їхніх культурних відмінностей обґрунтовувалася виключно на основі біблійних текстів [27, с. 7–8]. Подальше становлення та розвиток науки про народи пов’язані з діяльністю німецького письменника Й. Зоммера, який запровадив у 1607 році поняття «етнографія» (від грец. «етнос» – «народ» і «графо» – «пишу»; «народоопис») для позначення опису традиційної культури різних етносів. В ХІХ ст. це визначення поширилося в інших європейських державах, в яких починають засновуватися різні етнографічні товариства, які займалися дослідженням етнічної культури, традицій та побуту різних народів, а також проблемою їх походження та етнокультурних взаємозв’язків [27, с. 8]. Зрештою, етнографія так і не змогла стати універсальною наукою у сфері вивчення етнічної культури різних народів. В англомовних державах вчення про опис народів розвивалося як частина антропології – науки, що займається вивченням походження й еволюції людини. Так, у Великій Британії, як аналог етнографічної науки, сформувалася соціальна антропологія, тоді як у Сполучених Штатах наукою про культурні особливості різних етносів стала культурна антропологія. В інших європейських країнах етнографічна наука також набула своїх локальних форм: у Франції та Іспанії – «народні традиції», у  7 Словаччині – «народопис», у Польщі – «людознавство», у Греції – «лаографія», в Україні – «народознавство» або «українознавство» [27, с. 9–10]. Зацікавлення етнічною культурою корінного населення України сягало ще давніх часів, проте мало винятково описовий характер. Вперше в Україні поняття «етнографія» вжив закарпатський поет і філософ В. Довгович (1783– 1849), який не тільки відстоював інтереси українського населення Закарпаття, але й намагався теоретично обґрунтувати етнографічну науку [25, с. 9]. Загалом, процес становлення етнографічних досліджень в Україні умовно можна поділити на п’ять етапів: 1) Остання чверть XVIII – перша половина ХІХ ст. Перші етнографічні дослідження на території України були проведені в останні десятиліття XVIII ст., зокрема у 1777 році була видана праця Г. Калиновського, присвячена опису української весільної обрядовості. Водночас, у 1774 році була проведена перша етнографічна експедиція на українській території, очолена німецьким дослідником Й.-А. Гюльденштедтом. Наприкінці XVIII ст. збором етнографічних матеріалів по території України займалися Я. Маркович, Б. Гакет, М. Антоновський, Ф. Туманський, О. Шафонський, О. Рігельман. У перші десятиліття ХІХ ст. формуються народознавчі осередки у Львові, Києві й Харкові. Етнографічні дослідження на західноукраїнських землях активно проводили члени «Руської трійці» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький), які організовували польові етнографічні експедиції та публікували народознавчі праці. У 30–40 роки ХІХ ст. вивченням традиційної культури українців активно займалися дослідники Наддніпрянщини, насамперед М. Максимович («Дні та місяці українського селянина») та члени Кирило-Мефодіївського товариства (П. Куліш, М. Костомаров, Т. Шевченко) [9, С. 25–29]. 2) Друга половина ХІХ ст. На західноукраїнських землях основним джерелом розповсюдження етнографічного матеріалу стали періодичні видання, зокрема «Зоря галицька», «Правда» та «Слово». Саме тут починають формуватися перші осередки систематичних етнографічних досліджень,  8 зокрема у 1883 році у Львові за ініціативи І. Франка виник «Етнографічно- статистичний кружок». На території Наддніпрянської України дослідження традиційно-побутової культури у другій половині ХІХ ст. пов’язані насамперед з діяльністю Комісії по опису губерній Київського навчального округу (1851– 1854) та Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (1873–1876). Серед наддніпрянських етнографів найбільша заслуга належить П. Чубинському, якому вдалося поєднати етнографічний матеріал із статистичними, історичними та економічними даними, а також удосконалив методику проведення етнографічних досліджень [9, С. 33]. 3) Кінець ХІХ – 30-ті роки ХХ ст. У 90-х роках ХІХ ст. етнографічні дослідження проводилися членами Наукового товариства ім. Т. Шевченка. У 1895 році за ініціативи М. Грушевського почав видаватися «Етнографічний збірник», а в 1898 році у рамках НТШ було започатковано Етнографічну комісію, члени якої розробляли програми етнографічних досліджень, проводили тематичні виставки та налагоджували співпрацю із зарубіжними етнографами. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. активізувалася народознавча діяльність також на Наддніпрянщині, зокрема у 1904 році було відкрито Київський художньо-промисловий і науковий музей під керівництвом М. Біляшівського. У період Першої світової війни етнографічні дослідження на території України призупинилися, проте вже у 1921 році було відкрито Музей антропології і етнології ім. Ф. Вовка, який через рік перейменували в Кабінет. Окрім цього, від 1921 року діяла також Етнографічна комісія ВУАН (В. Білий, В. Камінський, В. Петров). Втім, сталінські репресії 30-х років проти українських науковців призвели до подальшого занепаду етнографічної науки в Україні [9, С. 37–42]. 4) 40–80-ті роки ХХ ст. Після завершення Другої світової війни здійснення польових етнографічних досліджень на території України проводилося Інститутом мистецтвознавства, фольклору й етнографії АН УРСР, в якому у 1944 року було засновано окремий етнографічний відділ. Водночас, в 1951 році у Львові було створено Державний музей етнографії й художнього  9 промислу АН УРСР. До середини 60-х рр. минулого століття домінуючим напрямом етнографічних досліджень залишалося вивчення побутової культури селян та робітників, а також впровадження у повсякденне життя українців радянських свят і традицій. У період 70 – 80-х років ХХ ст. було опубліковано цінні етнографічні дослідження, зокрема колективні монографії «Бойківщина» (1983) та «Гуцульщина» (1987). Загалом, у цей період українськими науковцями проводилася систематична етнографічна робота, проте тематика таких досліджень була вкрай обмеженою, у зв’язку з радянською ідеологією [9, С. 37–38]. 5) 90-ті роки ХХ – початок ХХІ ст. Проголошення незалежності Україною стало потужним поштовхом для українських дослідників у контексті проведення польових етнографічних досліджень. У 1992 році були перейменовані головні центри етнографічних досліджень, насамперед Інститут мистецтвознавства, фольклористики й етнології ім. М. Рильського НАН України та Інститут народознавства ім. І. Крип’якевича НАН України. Втім, на перших порах цьому суттєво перешкоджала відсутність належного фінансування та матеріально-технічного забезпечення. Сьогодні у багатьох вітчизняних закладах вищої освіти діють освітні програми, пов’язані з вивченням етнографії та народознавства, зокрема методикою їх викладання у навчальних закладах [9, С. 51–54]. Отже, можемо підсумувати, що зарубіжна та вітчизняна етнографічна наука пройшла складний і тривалий шлях розвитку від простого опису народних традицій до проведення організованих етнографічних експедицій. Кожен етап становлення етнографічної науки відзначався оновленням та удосконаленням методики проведення етнографічних досліджень, розширенням їхньої тематики і територіальних меж, а також впровадженням у науковий обіг нових етнографічних матеріалів.  10 1.2. Етнічна культура як предмет етнографічного дослідження Етнографія, як ми визначили вище, постає як наука про опис народів, народоопис. Відповідно, у структурі етнографічних досліджень визначальну роль відіграє пошук і відбір матеріалу про певний народ та його етнічну культуру. Виявлені й отримані дослідником-етнографом матеріали від носія етнічної культури (етнофора) визначаються як польовий етнографічний матеріал, а сам процес його пошуку і збору – це польове етнографічне дослідження [9; 23]. Етнографічне дослідження – це науково-дослідна діяльність, що проводиться у середовищі певного етносу та націлена на збір первинного етнографічного матеріалу стосовно окремих структурних компонентів його етнічної (традиційно-побутової) культури, а також їхнього функціонування як цілісної системи. Об’єктом етнографічного дослідження виступають певні народи, тоді як предметом постають особливості їхньої етнічної культури [9; 26]. Частина культури, яка включає у себе основний етнічний компонент, називається етнічною або традиційно-побутовою культурою. В широкому розумінні, етнічна культура включає в себе також повсякденну мову (діалект, говірка чи наріччя) й свідомість. У вузькому розумінні, етнічна культура розглядається у рамках її традиційно-побутового змісту. Відповідно, побутова мова, свідомість, а також етнічна культура у вузькому розумінні формують основний етнічний прошарок загальної культури. Головним компонентом етнічної культури виступає традиція, яка визначається тим, що не залежить від певного представника етносу, а є масовою. Сьогодні традиції уже не є властивими для всієї культури певного етносу, вони функціонують насамперед у рамках її побутової сфери [9; 13]. Враховуючи багатоаспектний характер польової етнографічної роботи, вчені упорядковують виявлені й отримані у ході експедиції етнографічні матеріали за різними напрямами. Загалом, виокремлюють чотири основні напрями етнографічних досліджень:  11 1) Відтворення історії первісного суспільства. Сучасні дослідники виявляють цінний етнографічний матеріал у середовищі тих етносів, які зберегли архаїчні форми життєдіяльності, традиційні елементи культури та первинні соціальні інститути. Давні етнокультурні елементи (пережитки) можна спостерігати також і у представників сучасних націй, зокрема й в українців, проте вони втратили уже своє первинне значення і зустрічаються у видозміненій формі. У сучасних умовах науково-технічного розвитку пережитки поступово відходять у минуле, саме тому у ході проведення етнографічних досліджень обов’язковою вимогою є повна та всебічна фіксація етнографічного матеріалу як важливого першоджерела про походження етнічної культури певного народу [9, с. 18–20]. 2) Дослідження проблеми походження й етнічної історії різних народів. Одним із пріоритетних завдань етнографічної науки є вивчення питання походження й історії розвитку певних етносів. Цей напрям етнографічних досліджень передбачає застосування дослідником даних інших наукових дисциплін, зокрема етнології, історії, археології, антропології, філології та фольклористики [9, С. 20]. 3) Вивчення культурних взаємовідносин між різними етносами. Встановлення та збір етнографічного матеріалу стосовно процесу культурної взаємодії певного етносу із іншими етнічними спільнотами може слугувати об’єктивним підтвердженням наявності давніх взаємозв’язків між різними народами, а також може виявляти культурні запозичення та визначити їхнє місце у ході культурного розвитку певного етносу [9, С. 21–22]. 4) Дослідження сучасних етносів. Етнічні спільноти постійно розвиваються, що, своєю чергою, зумовлює активний інтерес дослідників- етнографів. У ході взаємодії із представниками певного етносу етнограф повинен звертати свою увагу насамперед на ті предмети й явища, що відображають давнє походження цієї етнічної спільноти. При цьому, дослідник має зважати також на сучасні етнічні, мовні й культурні процеси, що значною мірою впливають на розвиток того чи іншого етносу [9, С. 22–23].  12 Таким чином, етнографічні дослідження передбачають здійснення пошуку й збору польового етнографічного матеріалу, що відображає етнічну культуру певного народу. Об’єктом етнографічного дослідження виступають окремі етноси, тоді як предметом – їх етнічна культура. Основними напрямами сучасних етнографічних досліджень є відтворення історії первісного суспільства, вирішення проблеми походження народів та вивчення їх етнічної історії, встановлення давніх культурних взаємозв’язків між різними етносами, а також дослідження впливу сучасних суспільних процесів на розвиток етносів. 1.3. Методи етнографічних досліджень В етнографічній науці виокремлюють чотири основні методи польових етнографічних досліджень: 1) спостереження (просте й активне); 2) опитування населення (усне опитування, анкетування, бесіда, інтерв’ю); 3) метод фіксації етнографічного матеріалу (ведення польового щоденника, фотографування, відеозйомка, креслення, копіювання, складання планів поселень); 4) метод формування етнографічних колекцій. Найбільш цінним першоджерелом, виявленим у ході проведення етнографічних досліджень, вважаються матеріали, отримані в результаті спостережень за життям певної етнічної спільноти. Під час спостереження етнограф повинен звертати увагу насамперед на ті явища, які для нефахівця можуть здатися несуттєвими або непомітними. У першу чергу, дослідник має звертати увагу на природно-кліматичні умови проживання, особливості менталітету, мовну специфіку (наявність діалекту, наріччя чи говірки), а також особливості міжособистісних відносин. Метод спостереження допомагає досліднику виявити важливу етнографічну інформацію, яка базується на його безпосередній взаємодії із представниками певного етносу [9; 11]. У залежності від тривалості та інтенсивності цієї взаємодії, виділяють два типи спостереження просте та активне. Просте спостереження полягає у пасивному спогляданні за конкретними аспектами матеріальної культури певного етносу. Активне спостереження передбачає пряму участь дослідника у  13 процесі життєдіяльності етнічної спільноти, що дозволяє виявити та проаналізувати найбільш складні компоненти та явища їхньої етнічної культури [9, С. 87–88]. Ще одним важливим методом польової етнографічної роботи виступає опитування, яке базується на соціально-психологічному контакті між дослідником та носієм етнічної культури. На противагу спостереженню, опитування обов’язково вимагає здійснення особистої комунікації із представниками етносу. Опитування може проводитися у різних формах: усне опитування, анкетування, бесіда, інтерв’ю. До усного опитування дослідник повинен готуватися заздалегідь, оскільки неорганізована розмова із представниками певного етносу не дозволить отримати справді важливий та цінний етнографічний матеріал. Анкетування – це форма опитування, у процесі якої збір інформації здійснюється за допомогою заповнення респондентами спеціально розробленої анкети-опитувальника. Інтерв’ю – один із методів отримання етнографічної інформації, у ході якого дослідник безпосередньо спілкується із носіями етнічної культури. Інтерв’ю може проводитися у трьох формах – формалізованій, напівформалізованій та відкритій. У рамках етнографічного дослідження найбільш доцільним є проведення відкритого інтерв’ю [9; 11]. Метод фіксації етнографічного матеріалу передбачає ведення дослідником польового щоденника, а також застосування різних форм графічного відтворення інформації (креслення, копіювання, фотографування, малювання, створення планів поселень тощо). Основним робочим документом у ході проведення етнографічного дослідження є польовий щоденник. На титульній сторінці польового щоденника зазначається назва та адреса наукової установи, яка організовує експедицію, а також наводяться вихідні дані дослідника. Кожна сторінка щоденника пронумеровується, а усі записи ведуться із нової сторінки на одній стороні аркуша. У польовий щоденник вноситься вся зібрана дослідником етнографічна інформація, вичерпні дані про респондентів та досліджувані населені пункти [25, с. 32].  14 Останнім методом польових етнографічних досліджень є формування колекцій етнографічних матеріалів. Для етнографа пріоритетним є збереження найбільш автентичних пам’яток етнічної культури певного народу, насамперед тих, які швидко втрачаються. Головною метою формування етнографічної колекції є виокремлення найтиповіших пам’яток, властивих для традиційної культури конкретного етносу. Іншими словами, дослідник-етнограф має здійснювати не стільки пошук виключно унікальних пам’яток, скільки відбір типових предметів, притаманних певній етнічній культурі. При цьому, потрібно зважати на те, що зібрані етнографічні матеріали мають становити цілісний комплекс та повинні відображати традиційну культуру одного населеного пункту чи місцевості [9, С. 95]. Отже, зважаючи на комплексний характер етнографічних досліджень, цей вид науково-дослідної діяльності передбачає використання різних методів. Так, ми встановили, що кожен дослідник-етнограф повинен володіти навичками спостереження, вміти правильно проводити опитування та інтерв’ю з респондентами, а також зафіксовувати етнографічний матеріал і укомплектовувати його в тематичні колекції. 1.4. Організація польових етнографічних досліджень Основними об’єктами етнографічних досліджень постають насамперед сільські населені пункти (села, хутори, селища міського типу), хоч у контексті вивчення сучасних етнокультурних і демографічних процесів важливу роль можуть відігравати також і міста. При виборі населеного пункту, в якому проводитиметься етнографічна експедиція, дослідник повинен зважати на однорідність чи поліетнічність його населення. Потрібно враховувати те, що на території багатьох країн, у тому числі на українській території, компактно розселені представники різних етносів. Наявність поліетнічних поселень завжди створювала умови для міжетнічної взаємодії, що сприяла появі культурних запозичень. Дослідження таких поселень допомагає виявити механізми, напрями та інтенсивність етнокультурних взаємозв’язків, а також  15 встановити частку запозичень в етнічній культурі певного народу. Якщо ж дослідник прагне зібрати автентичний етнографічний матеріал про традиційну культуру певного етносу без запозичень, то доцільнішим буде проведення етнографічного дослідження у населених пунктах з однорідним (моноетнічним) населенням [9; 18]. За тривалістю проведення польові етнографічні експедиції розділяють на стаціонарні, тривалі і короткотермінові. Стаціонарні етнографічні експедиції передбачають постійне проживання дослідника у середовищі певної етнічної спільноти і тривають упродовж одного календарного року та декількох місяців (загалом становлять приблизно 14–15 місяців). Перші два-три місяці дослідник пристосовується до життя в етнічній спільноті, а вже потім спостерігає й вивчає різні аспекти їхньої господарсько-побутової культури протягом різних пір року. Стаціонарні етнографічні дослідження мають найбільшу цінність, оскільки дають змогу глибоко та повноцінно дослідити традиційно-побутову культуру поселення, хоч і не можуть охоплювати великі етнічні спільноти, для яких властива більш складна внутрішня структура [18; 25]. Найбільш поширеним у теперішній етнографічній науці є проведення тривалих етнографічних експедицій, які можуть проходити декілька місяців, один або декілька сезонів. Тривалі експедиції є ефективними при зборі етнографічного матеріалу для вивчення окремих тематичних аспектів етнічної культури населення. Недоліком тривалих експедицій є те, що вони проводяться зазвичай влітку, оминаючи таким чином можливість спостерігати за господарськими заняттями й духовним життям етнічної спільноти в інші пори року. Саме тому тривалі експедиції доцільно проводити для вивчення матеріальної культури, тобто особливостей знарядь праці, одягу, посуду, житла, ремесел тощо [25, с. 20]. Короткотермінові етнографічні експедиції є дуже обмеженими в часі і можуть тривати протягом декількох днів або тижнів. У ході короткотермінової експедиції дослідник може отримати окрему інформацію про традиційну обрядовість та матеріальну культуру певного поселення, проте не може  16 сформувати цілісну картину про їхню етнічну культуру. По цій причині короткотермінові етнографічні експедиції зазвичай проводяться з метою збору матеріалу стосовно окремих питань традиційної культури або для уточнення інформації попередніх досліджень [24, с. 20]. Окрім цього, варто зазначити, що для організації польових етнографічних експедицій застосовують два методи – маршрутний й кущовий. Маршрутний метод передбачає проведення етнографічного дослідження за заздалегідь визначеним маршрутом та перебування у конкретних поселеннях. Кущовий метод організації етнографічного дослідження передбачає наявність базового населеного пункту, з якого будуть проводитися виїзди до сусідніх поселень на незначні відстані. Застосування кущового методу є доцільним при проведенні етнографічних досліджень у рамках навчальних закладів [9; 18]. Отже, у процесі організації польових етнографічних досліджень потрібно правильно обирати місце його проведення, насамперед зважати на однорідність чи поліетнічність поселення, що визначається цілями, які ставить перед собою дослідник. За тривалістю проведення виділяють стаціонарні (більше одного календарного року), тривалі (декілька місяців) й короткотермінові (декілька днів або тижнів) етнографічні експедиції. Організовують польові етнографічні дослідження двома основними методами – маршрутним та кущовим.  17 РОЗДІЛ 2 МЕТОДИ Й ФОРМИ ПРОВЕДЕННЯ ЕТНОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ НАРОДОЗНАВСТВА МОЛОДШИМИ ШКОЛЯРАМИ 2.1. Підготовка учнів початкових класів до проведення етнографічних досліджень Вивчення народознавства у початковій школі має вагоме значення у процесі формування в молодших школярів рис національного характеру й самосвідомості, а також у контексті їхнього розвитку як окремої творчої особистості. Застосовуючи елементи народної культури у навчально-виховному процесі молодших школярів, учитель може ознайомлювати їх з історією своєї країни, народними звичаями, традиціями, побутом, моральними цінностями, а також мотивувати їх до вивчення особливостей рідного краю. Для збільшення ефективності засвоєння народознавчого матеріалу учнями початкових класів доцільним є застосування різноманітних методів викладання, одним із яких може виступати проведення етнографічних досліджень у рамках початкової школи [2; 4–5; 12]. Для учителя початкових класів важливим завданням є навчити своїх учнів правильно здійснювати пошук інформації, а також виробити у них навички критичного аналізу й уміння робити власні висновки. По мірі зростання молодших школярів, потрібно послідовно ускладнювати завдання й впроваджувати нові форми й методи навчання. На наш погляд, організація етнографічних досліджень у процесі вивчення народознавства учнями початкових класів може задовільнити цю потребу й навіть спрямувати їх на подальше здійснення науково-дослідної діяльності. Експедиційна етнографічна робота, як специфічний метод навчально-виховної діяльності у початковій школі, має ряд переваг: 1) забезпечує цілісність педагогічного процесу (поєднує класну й позакласну роботу); 2) сприяє реалізації принципу зв’язку процесу виховання із життям; 3) відповідає віковій психології молодших школярів,  18 тобто їхній потребі у творчій активності й особистому самоствердженню [8; 14; 20; 24]. Для успішної організації етнографічних досліджень у рамках початкової школи учитель повинен забезпечити належну підготовку учнів, що має здійснюватися на трьох рівнях: теоретичному, матеріально-технічному й організаційному. Навчально-теоретичну підготовку молодших школярів до проведення етнографічної роботи варто здійснювати через народознавчий гурток, організацію якого ми детально описуватимемо у наступному підрозділі. Під час підготовчих занять учитель має пояснити молодшим школярам те, яким чином організовуються етнографічні експедиції та якими методами вони повинні послуговуватися у ході науково-дослідної діяльності. Так, учні мають опанувати основні методи польових досліджень, зокрема вміти правильно здійснювати спостереження та опитувати респондентів [22, с. 53–54]. На практичних заняттях учитель має навчити молодших школярів складати тематичну анкету-опитувальник (зразок анкети наводимо у Додатку А), вести польовий щоденник, описувати знайдений етнографічний матеріал і робити відповідні записи. Не менш важливим є складання карти етнографічної експедиції й окреслення маршруту (див. Додаток Б). На карті мають бути відображені населені пункти, в яких проводитиметься дослідження, місця для розміщення табору та відпочинку, контрольні терміни проходження маршруту [22, с. 54]. У ході матеріально-технічної підготовки учитель має визначити та підготувати спорядження для всієї групи (намети, ремонтний набір, медичні аптечки). Усі ці предмети за списком мають роздаватися членам групи експедиції. Необхідно підготувати також особисте спорядження кожного учня (рюкзак, спальний мішок, миска, ложка, кружка, зошит, ручка, олівці тощо). Окрім цього, доцільним є проведення практичних занять щодо організації табору та встановлення наметів [22, с. 55–56]. Під час підготовчого періоду адміністрація школи та вчитель, який виступає організатором етнографічної експедиції, повинні виконати ряд  19 організаційних заходів, зокрема видати розпорядження про проведення етнографічної експедиції, призначити її керівника й заступника, затвердити склад учасників. Окрім цього, учитель має провести батьківські збори, під час яких він повинен проінформувати батьків про майбутню участь їхніх дітей у польовій етнографічні роботі. Підготовка учнів початкової школи до проведення етнографічного дослідження має здійснюватися протягом навчального року. Підготовчі заняття мають організовуватися учителем так, щоб у молодших школярів поступово зростав інтерес до науково-дослідної діяльності, виробилися навички групової роботи, а також формувалися відповідні розумові й фізичні якості [7; 22]. Отже, ефективність застосування етнографічних досліджень у контексті вивчення народознавства молодшими школярами безпосередньо залежить від їхньої підготовки. На підготовчому етапі проведення етнографічного дослідження важливо ознайомити учнів з основною теоретичною інформацією, виробити у них необхідні практичні навички, організувати матеріально- технічне забезпечення, поінформувати батьків учнів, підготувати відповідну документацію, розподілити обов’язки між членами групи, а також провести інструктаж із техніки безпеки. 2.2. Методика організації пошукової етнографічної роботи у початковій школі Організацією етнографічних досліджень у рамках початкової школи може займатися або певна структура (наприклад, етнографічний гурток чи певна молодіжна організація), або вчителі-ентузіасти, які мають досвід проведення етнографічних досліджень чи викладають народознавство. До складу експедиційної групи бажано залучати учнів, які є членами етнографічного гуртка і які є фізично здоровими. Оптимальна чисельність групи має становити приблизно 12–15 осіб. Важливим є те, щоб керівник експедиції роз’яснив кожному члену групи або окремим підгрупам свої завдання та надав їм теми індивідуальних досліджень [22; 24].  20 Для юних етнографів важливо застосовувати у процесі виконання етнографічної роботи основні методи польових досліджень, а саме: 1) метод аналізу карт та планувань населених пунктів – застосовується для кращого розуміння специфіки забудови житлових будівель, впливу природного середовища та особливостей побуту місцевих жителів; 2) метод спостереження – використовується для вивчення поведінки та ментальних рис місцевого населення, а також особливостей їхньої традиційно- побутової культури; також важливо у ході спостереження виявити відмінні риси забудови населеного пункту (планування жител, архітектурне оформлення, внутрішній інтер’єр, конструкція будівель тощо); 3) метод опитування (анкетування, бесіда, інтерв’ю) – застосовується для збору інформації про традиції, звичаї, календарну обрядовість, свята, господарство, матеріальну й духовну культуру місцевого населення; 4) метод відбору й фіксації етнографічного матеріалу – учні мають вміти правильно систематизувати зібраний матеріал; отримані у ході експедиції речові пам’ятки підлягають відповідній обробці (очищення, реставрація, опис, зберігання) та подальшому упорядкуванню в окремі тематичні колекції [10; 22]. Основним документом етнографічного дослідження є польовий щоденник, в якому ведуться записи (права сторона сторінки) та робляться зарисовки й примітки до них (ліва сторона сторінки). Рекомендується здійснювати записи спочатку олівцем і вже потім ручкою. У польовому щоденнику кожен день етнографічної експедиції має описуватися з нової сторінки (вказуються основні події, результати опитувань, позитивні сторони та недоліки роботи, можливі пропозиції) [22, с. 58]. До початку опитування учнями респондентів важливо попередньо встановити конкретну мету й дослідницькі завдання, які мають вирішуватися на основі зібраного етнографічного матеріалу. Відповідно до теми індивідуального дослідження, кожен учасник експедиції (або окремі підгрупи) має розробити анкету-опитувальник (орієнтовне коло запитань), на основі якої буде вестися бесіда з респондентом. Важливо, щоб молодші школярі опитували  21 не одного, а декілька респондентів, оскільки це дає можливість порівнювати відповіді та одержати в результаті найбільш повну інформацію по темі дослідження [1; 22]. Опитування респондента рекомендується проводити групою (2–3 учні), коли один учень задає йому питання, а інший – фіксує й записує одержану інформацію. За погодження респондента, молодші школярі можуть навіть здійснювати відеозапис бесіди та робити фотографії. Розмову з респондентом не можна переривати, натомість вчитель-керівник експедиції повинен її будь- яким способом підтримувати. У кінці опитування необхідно уточнити всі дати, назви та прізвища, а також показати респонденту записаний матеріал для внесення, за потреби, виправлень чи уточнень. У фінальному варіанті зафіксованого етнографічного матеріалу учні мають записувати дату проведеного опитування та вказати персональні дані [22, с. 57]. Завершується етнографічна експедиція етапом камеральної обробки зібраних матеріалів, що передбачає наступні форми робіт: 1) опрацювання записів індивідуальних спостережень, підготовка доповіді за обраною тематикою; 2) дослідження отриманих у ході експедиції речових пам’яток, складання паспорту зібраних експонатів, формування тематичних колекцій; 3) підготовка аудіо-, відео- та фотоматеріалів; 4) підготовка підсумкового заняття за результатами проведеного етнографічного дослідження. Звіт про результати науково-дослідної роботи можна оформлювати як: короткий реферат або доповідь на визначену тему; докладний опис зібраного етнографічного матеріалу; тематичну колекцію із зібраних речових пам’яток; індивідуальний варіант анкети-опитувальника; персональний щоденник польових матеріалів, отриманих у ході експедиції [17; 22]. Загалом, відзначимо, що учитель початкових класів має організувати етнографічне дослідження таким чином, щоб у молодших школярів виникли стійкий інтерес та мотивація до здійснення подальшої народознавчої науково- дослідної роботи, спрямованої на вивчення традиційної культури рідного краю.  22 2.3. Етнографічний гурток як форма позакласної роботи Етнографічні (народознавчі) гуртки, як форма позакласної роботи з вивчення народознавства, значною мірою пов’язані з усім навчально-виховним процесом школи, оскільки без теоретичного й практичного опанування народознавчого матеріалу важко забезпечити ефективний процес національно- патріотичного виховання учнів. Розрізняють два типи етнографічних гуртків – загального та предметного спрямування. Перші передбачають комплексне вивчення історії рідного краю й традиційної культури місцевого населення, тоді як другі відображають навчальну програму певної навчальної дисципліни (наприклад, народознавства). Зміст діяльності етнографічного гуртка має відповідати насамперед інтересам та захопленням учнів, а гурткові заняття мають проводитися на добровільній основі із можливістю обирати напрями дослідницької діяльності [3; 6; 15; 21]. У навчальній програмі етнографічного гуртка (приклад програми етнографічного гуртка наводимо у Додатку В) повинні поєднуватися наступні тематичні блоки: 1) людина в системі різних спільнот (сім’я та родинні відносини, знання про суспільні відносини, національну приналежність та громадянство); 2) матеріальна культура народу (предмети побуту, особливості господарства, виробничі відносини); 3) духовна культура народу (релігійні норми, народні традиції, звичаї та цінності). Загалом, програма етнографічних гуртків повинна зосереджуватися на наступних темах: усна народна творчість, державна й народна символіка, історія рідного краю, календарна обрядовість, народні звичаї та традиції, народне мистецтво та архітектура, етнопедагогіка, народні ремесла й промисли [6; 19; 28]. Варто відзначити, що робота етнографічного гуртка у початковій школі може передбачати не лише засвоєння теоретичних знань, які відображають певний аспект традиційної культури місцевого краю, але й також активну участь молодших школярів у практичній діяльності народознавчого змісту. У цьому контексті можемо виділити наступні форми практичної діяльності етнографічного гуртка: 1) суспільно корисні (участь в етнографічних  23 експедиціях, громадських акціях, охороні історико-культурних пам’яток); 2) трудові (проведення різних святкувань, організація археологічних розкопок, майстер-класи з народних ремесел); 3) пізнавально-розвивальні (проведення вікторин, турнірів, круглих столів, екскурсій); 4) спортивно-патріотичні (проведення національно-патріотичних ігор, змагань та естафет) [6; 16]. У процесі гурткової роботи учнів початкових класів необхідно надавати перевагу саме активним формам діяльності, які передбачають здійснення індивідуальної або групової роботи, отримання досвіду соціальної взаємодії, розвиток критичного мислення, а також відповідальність за власні вчинки й дії. Робота етнографічного гуртка включає у себе також залучення школярів до процесу створення виставок і музейних експозицій етнографічних матеріалів, організації святкових урочистостей, приготування страв народної кухні й дослідження власного родоводу [6, С. 46–47]. Результатом діяльності членів етнографічного гуртка можуть стати народознавчі музеї й кімнати, створені на базі шкільного закладу. Експозиції такого музею повинні містити традиційні предмети побуту, родинні реліквії, моделі традиційних жител, зразки національного одягу, знаряддя праці, вироби народного ремесла тощо. Також у приміщенні шкільного народознавчого музею можуть проводитися різні виховні заходи за участі молодших школярів, зокрема уроки з народознавства, екскурсії, тематичні бесіди й зустрічі з відомими діячами рідного краю [6, С. 47]. Таким чином, завдяки участі в діяльності етнографічного гуртка учні початкових класів можуть практично засвоїти теоретичний матеріал з народознавства та оволодіти навичками проведення етнографічної науково- дослідної діяльності. Окрім цього, народознавчий гурток забезпечує умови для національно-патріотичного виховання молодших школярів, поглиблення їхніх знань про традиційну культуру свого народу, виховання у них шанобливого й толерантного ставлення до культурних надбань інших народів, а також вироблення потреби у постійному творчому самоствердженні.  24 2.4. Практичні рекомендації щодо проведення етнографічних досліджень у процесі вивчення народознавства молодшими школярами У ході аналізу наукової літератури та передового педагогічного досвіду ми звернули увагу на ряд аспектів, врахування яких допоможе учителям початкових класів краще інтегрувати методику організації етнографічних досліджень у процес вивчення народознавства молодшими школярами. Відповідно, нами були розроблені наступні практичні рекомендації: 1. Для того, щоб молодші школярі у подальшому мали інтерес та мотивацію до проведення етнографічних досліджень потрібно створити для цього відповідний ґрунт під час уроків народознавства. Оскільки для дітей молодшого шкільного віку притаманними є емоційна вразливість, переважання конкретно-образного мислення і нестійкість уваги, вчителю початкових класів необхідно застосовувати наочні методи пояснення навчального матеріалу (тематичне малювання, рольові ігри, обговорення казок або оповідань), а також давати учням такі завдання, що сприятимуть розвитку у них соціальних, комунікативних і дослідницьких навичок. Окрім цього, учитель повинен забезпечувати сприятливу атмосферу для налагодження дружніх відносин в учнівському колективі й вироблення бажання в учнів допомагати один одному, що згодом пригодиться у процесі групової роботи. 2. Під час уроків народознавства важливо навчити молодших школярів задавати питання за змістом навчального матеріалу, а також спрямовувати їх на пошук інформації і виправлення власних помилок. Це сприятиме виробленню у них базових науково-дослідних навичок, які стануть у нагоді під час організації етнографічних досліджень. Учитель повинен виважено підбирати народознавчий матеріал та доповнювати ним інформацію, запозичену з навчальних посібників, враховуючи, при цьому, його доцільність та виховні можливості. Важливим чинником формування у молодших школярів уявлень про традиційну культуру свого рідного краю може стати їхня безпосередня участь у проведенні різноманітних свят і виховних заходів народознавчого спрямування.  25 3. У процесі організації позакласної діяльності з народознавства учитель має враховувати пізнавальні інтереси кожного учня, надаючи їм можливість займатися обраним напрямом науково-пошукової роботи. При цьому, хорошою ідеєю може стати залучення до цього процесу учнів середньої та старшої школи, які уже мають досвід участі в проведенні пошукової етнографічної роботи. Вони можуть не тільки поділитися корисною інформацією із молодшими школярами, але й виступити у ролі помічника учителя чи організатора виховних заходів. 4. Учитель початкових класів повинен враховувати індивідуальні можливості кожного учня та визначити потенціал учнівського колективу в цілому. Потрібно пам’ятати про те, що не весь народознавчий навчальний матеріал може стати цікавим й доступним для певного класу, тому треба знати можливості та інтереси учнівського колективу і, уже виходячи з цього, визначати об’єкт майбутнього етнографічного дослідження. До того ж, учитель має пам’ятати не тільки інтереси та індивідуальні можливості кожного учня, але й також зважати на те, що вони можуть змінюватися. 5. У ході підготовки до проведення етнографічних досліджень з молодшими школярами учитель має передбачити усі можливі емоційні реакції як кожного окремого учня, так і усього класу загалом. Це є важливо, оскільки подібний вид науково-дослідної роботи передбачає безпосередню взаємодію дітей із чужими дорослими людьми, що вимагає від них високого рівня розвитку соціальних навичок. 6. Ефективність організації етнографічних досліджень з учнями початкової школи залежить від рівня фахової підготовки учителя, а також від його індивідуальних моральних якостей і здатності цікаво пояснювати народознавчий матеріал, застосовуючи інтерактивні методи викладання. Саме тому пріоритетним для вчителя початкових класів має стати постійне підвищення своєї кваліфікації через участь у різноманітних курсах, майстер- класах, семінарах, лекційних, практичних та тренінгових заняттях для педагогів.  26 7. Чимале значення має також залучення батьків у процес засвоєння народознавчих знань молодшими школярами. Важливим завданням учителя у цьому контексті є розвинути у батьків етнопедагогічні знання, уміння й навички, а також залучити їх до процесу вироблення у дітей моральних якостей засобами народознавства. Окрім цього, учитель повинен роз’яснити батькам усю важливість проведення етнографічних досліджень для формування у їхніх дітей потреби цінувати надбання народної культури і розвинути у них зачатки науково-дослідного інтересу.  27 ВИСНОВКИ Отже, у процесі вивчення проблеми нашого дослідження ми дійшли наступних висновків: 1. Зарубіжна та вітчизняна етнографічна наука пройшла складний і тривалий шлях розвитку від простого опису народних традицій до проведення організованих етнографічних експедицій. Кожен етап становлення етнографічної науки відзначався оновленням та удосконаленням методики проведення етнографічних досліджень, розширенням їхньої тематики і територіальних меж, а також впровадженням у науковий обіг нових етнографічних матеріалів. Етнографічні дослідження передбачають здійснення пошуку й збору польового етнографічного матеріалу, що відображає етнічну культуру певного народу. Об’єктом етнографічного дослідження виступають окремі етноси, тоді як предметом – їх етнічна культура. 2. Враховуючи комплексний характер етнографічних досліджень, цей вид науково-дослідної діяльності передбачає використання різних методів. Так, ми встановили, що кожен дослідник-етнограф повинен володіти навичками спостереження, вміти правильно проводити опитування та інтерв’ю з респондентами, а також зафіксовувати етнографічний матеріал і укомплектовувати його в тематичні колекції. За тривалістю проведення виділяють стаціонарні (більше одного календарного року), тривалі (декілька місяців) й короткотермінові (декілька днів або тижнів) етнографічні експедиції. Організовують польові етнографічні дослідження двома основними методами – маршрутним та кущовим. 3. Ефективність використання методики організації етнографічних досліджень у контексті вивчення народознавства молодшими школярами безпосередньо залежить від їхньої підготовки. На підготовчому етапі проведення етнографічного дослідження важливо ознайомити учнів з основною теоретичною інформацією, виробити у них необхідні практичні навички, організувати матеріально-технічне забезпечення, поінформувати батьків учнів,  28 підготувати відповідну документацію, розподілити обов’язки між членами групи, а також провести інструктаж із техніки безпеки. 4. Під час безпосереднього проведення етнографічного дослідження важливо, щоб кожен учень (або окрема підгрупа учнів) обрав для себе індивідуальну тему досліджень, розробив власну анкету-опитувальник, а також умів опитувати респондентів і вести щоденник польових записів. Завершується етнографічна експедиція етапом камеральної обробки зібраних матеріалів, що може передбачати наступні форми робіт: 1) опрацювання записів індивідуальних спостережень, підготовка доповіді за обраною тематикою; 2) дослідження отриманих у ході експедиції речових пам’яток і формування тематичних колекцій; 3) підготовка аудіо-, відео- та фотоматеріалів; 4) підготовка підсумкового заняття за результатами проведеного етнографічного дослідження. 6. Завдяки участі в діяльності етнографічного гуртка учні початкових класів можуть практично засвоїти теоретичний матеріал з народознавства та оволодіти навичками проведення етнографічної науково-дослідної діяльності. Окрім цього, народознавчий гурток забезпечує умови для національно- патріотичного виховання молодших школярів, поглиблення їхніх знань про традиційну культуру свого народу, виховання у них шанобливого й толерантного ставлення до культурних надбань інших народів, а також вироблення потреби у постійному творчому самоствердженні. 7. Також нами були розроблені практичні рекомендації, що можуть допомогти учителям початкових класів правильно інтегрувати етнографічні дослідження у процес вивчення народознавства молодшими школярами. Загалом, відзначимо, що учитель початкових класів має організувати етнографічне дослідження таким чином, щоб у молодших школярів виникли стійкий інтерес та мотивація до здійснення подальшої народознавчої науково- дослідної роботи, спрямованої на вивчення традиційної культури рідного краю.  29 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Андрощук І. Організація етнографічного дослідження з декоративно-прикладного мистецтва у майбутніх вчителів трудового навчання. Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету. 2010. № 2. Ч. 1. С. 1–9. DOI: https://doi.org/10.31499/2307-4906.2.2010.187993 2. Баглай Г. В. Використання елементів народознавства на уроках природознавства в початкових класах. Реалізація наступності в природничій освіті: реалії та перспективи: зб. наук.-метод. праць. Житомир, 2018. С. 57–60. 3. Білинська Н. Використання засобів народознавства в позанавчальному виховному процесі загальноосвітньої школи. Молодь і ринок. 2018. № 9(164). С. 117–120. DOI: https://doi.org/10.24919/2308-4634.2018.144297 4. Богданець-Білоскаленко Н., Михайлина Н., Хорошковська-Носач Т. Народознавство: програма для 1–2 класів закладів загальної середньої освіти. К., 2023. 29 с. 5. Богданець-Білоскаленко Н., Михайлина Н., Хорошковська-Носач Т. Народознавство: програма для 3–4 класів закладів загальної середньої освіти. К., 2023. 25 с. 6. Буклов Ю. Народознавчий гурток як форма національно- патріотичного виховання учнівської молоді. Педагогічна освіта: теорія і практика: зб. наук. праць. Вип. 24. Ч. 1. Кам’янець-Подільський, 2018. С. 43– 49. 7. Геник М. С. Педагогічна взаємодія педагогів і батьків у формуванні морально-етичних цінностей молодших школярів засобами народознавства. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. Вип. 12. К., 2008. С. 242–250. 8. Геник М. С. Підготовка вчителів початкової школи до формування в учнів початкових класів морально-етичних цінностей засобами народознавства. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської  30 молоді: зб. наук. праць. Вип. 15. Кн. 2. Кам’янець-Подільський, 2011. С. 513– 521. 9. Глушко М. Методика польового етнографічного дослідження: навч. посіб. Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2008. 288 с. 10. Гончару?