Конспект лекцій: Фінансовий аспект детінізації економіки України PDF

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ Кафедра фінансів та бізнес-консалтингу ФІНАНСОВИЙ АСПЕКТ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Конспект лекцій для здобувачів другого (...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА ДИЗАЙНУ Кафедра фінансів та бізнес-консалтингу ФІНАНСОВИЙ АСПЕКТ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ Конспект лекцій для здобувачів другого (магістерського) рівня вищої освіти Галузь знань: 07 Управління та адміністрування Спеціальність: 072 Фінанси, банківська справа та страхування Освітня програма: Фінанси, банківська справа та страхування Київ – 2023  ЗМІСТ ВСТУП.............................................................................................. 5 1. ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА: СТАН, СТРУКТУРА,....................... ДЕТЕРМІНАНТИ Й НАСЛІДКИ ПОШИРЕННЯ......................... 7 1.1. Категорія «тіньова економіка» як форма кризи державного управління в умовах протиріч трансформації.... 23 1.2. Структура тіньової економіки........................................... 38 2. МЕХАНІЗМИ ДЕТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ............................ 59 2.1. Кримінальна інфраструктура у сфері економіки: сутність, структура, загрози..................................................... 60 2.2. Вектори детінізації економіки України............................ 68 3. ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА Й ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ: АСПЕКТИ СПІВВІДНОШЕННЯ.............................. 75 3.1. Тіньова економіка в системі загроз економічній безпеці України........................................................... 75 3.2. Застосування SWOT- і PESTEL-аналізів під час визначення загроз для економічної безпеки держави............................................ 92 4. АЛЬТЕРНАТИВНІ БАНКІВСЬКІ ПЛАТФОРМИ ЯК ЗАСІБ ТІНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ............. 104 4.1. Історія банківських платформ......................................... 104 4.2. Перекази на банківських платформах............................ 105 4.3. Способи ідентифікування шахрая................................... 106 4.4. Приклади кіберринків...................................................... 107 4.5. Оцінювання ризику віртуальних валют......................... 111 3 5. ПОВЕРНЕННЯ З ТІНЬОВОГО ОБІГУ НЕЗАКОННО ОДЕРЖАНИХ АКТИВІВ............................................................ 113 5.1. Загальна характеристика механізму повернення активів.................................................................. 113 5.2. Схеми розслідувань і повернення активів, одержаних злочинним шляхом.............................................. 116 6. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД ЩОДО ПОВЕРНЕННЯ АКТИВІВ (НА ПРИКЛАДІ ЛИТОВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ)...................... 124 6.1. Iдентифікування злочинних активів з метою їх конфіскації............................................................. 139 6.2. Ідентифікування активів з метою застосування розширеної конфіскації........................................................... 144 6.3. Iдентифікування активів, еквівалентних за вартістю об’єкту конфіскації............................................. 146 6.4. Відшкодування збитків.................................................... 147 6.5. Легалізація активів, отриманих злочинним шляхом..... 148 4  ВСТУП Мета курсу: формування у студентів теоретичних знань та практичних навичок з проведення фінансового контролю та знання механізмів протидії відмиванню доходів та фінансування тероризму. Результати навчання дисципліни: знати: особливості світової фінансової системи; основні методи та інструменти розрахунку рівня тіньової економіки, процеси й процедури проведення фінансового контролю на підприємствах різних форм власності, функції фінансових посередників при проведенні фінансового контролю фінансових операцій; вміти: використовувати теоретичні знання та практичні навички у процесі реалізації фінансового контролю, застосовувати процедури та механізми фінансового контролю в цілях протидії відмиванню доходів та фінансування тероризму; здатен продемонструвати: навички щодо проведення фінансового контролю в цілях протидії відмиванню доходів та фінансування тероризму; володіти навичками: оцінювати сучасні тенденції у операціях, що пов’язані з протидією відмиванню доходів та фінансування тероризму, визначати наслідки тіньових операцій для економіки; здійснювати аналіз ризикованих операцій функціонування міжнародного ринку цінних паперів, кредитного та валютного ринків; самостійно вирішувати: питання впровадження, використання та наслідків фінансового контролю 5  1. ТІНЬОВА ЕКОНОМІКА: СТАН, СТРУКТУРА, ДЕТЕРМІНАНТИ Й НАСЛІДКИ ПОШИРЕННЯ Нині такі проблеми, як тіньова економіка та корупція, не втрачають актуальності для України. Революція гідності, на жаль, не забезпечила очікуваного подолання цих явищ, що спричинено низкою факторів. Давні істини вже не діють, навіть моральні імперативи в сучасних умовах зовсім інакше сприймає соціум. Цьогорічний Всесвітній економічний форум у м. Давос (Швейцарія) пройшов під лозунгом «Відповідальне лідерство» на тлі збільшення розриву між багатими й бідними у світі, що свідчить про відчуження еліт від суспільства, а також втрату довіри до інститутів влади. За даними доповіді, оголошеної в Давосі 2017 року Організацією боротьби з бідністю Oxfam, вісім осіб у світі мають такі статки, як половина населення планети. Сумарні статки найбагатших людей світу, за даними агентства Bloomberg, становлять $4,4 трлн1. Ще 2015 року аналітики агентства Bloomberg розмістили Україну на 2-ге місце в рейтингу за Індексом бідності країнсвіту, який формують на підставі показників рівня інфляції та безробіття2. Інфляція в Україні 2017 року, за оцінкою фінансових аналітиків Bloomberg в огляді Global Risk Briefing, сягне позначки 10 %, а рівень безробіття – 8,8 %. За рівнем цих показників наша держава належить до країн «високого ризику». Такий прогноз є підтвердженням високого рівня як економічної, так і національної небезпеки для України. Хоча безпосереднього зв’язку між зубожілістю населення та зростанням рівня тіньової економіки немає, проте населення України за таких умов може виживати лише шляхом самозайнятості або створення невеликих сімейних підприємств, що спричиняють явище неформальної зайнятості. Тіньова економіка стає не лише амортизатором, який надає можливість 1 Bloomberg Billionaires Index // Global Risk Briefing. February 2, 2017. URL: https://www.bloomberg.com/billionaires/2017-02-02/cya. 7 виживати населенню, підприємствам малих і середніх форм, пом’якшувати соціально-економічні потрясіння, а також спричиняє поширення корупції в різних її виявах (побутова, економічна, політична тощо), яка деструктивно позначається на соціально-економічному розвитку, становить національну й економічну небезпеку для держави. У глобалізованому світі, де панівними є інформаційний ресурс, ускладнення технологій, динаміка розвитку внаслідок утискання простору й часу, тінізація підприємницької діяльності також зазнає відповідних змін, що потрібно неодмінно враховувати. Спершу необхідно дослідити соціально-економічну сутність тіньової економіки для усвідомлення того, що її не можна: по-перше, подолати, оскільки вона має об’єктивний характер, тому необхідно зменшувати її масштаби всіма доступними методами; по-друге, що детінізація підприємницької діяльності не є підставою для лінійного збільшення коштів у бюджетах будь-якого рівня. У наукових колах немає єдиної позиції щодо визначення поняття «тіньова економіка». Проблема полягає не лише в трактуванні, а й у використанні термінів, яких налічується понад тридцять. Дослідник Дж. Томас, посилаючись на видану 1987 року Міжнародною організацією праці (МОП) анотовану бібліографію «таємної» зайнятості (Annotated Bibliography of Clandestine), зазначає про п’ятнадцять найменувань явища, яке він називає нерегулярним сектором: «чорна» (black), «таємна» (clandestine), «прихована» (hidden), «неформальна» (informal), «невидима» (invisible), «нерегульована» (irregular), «неофіційна» (non-official), «паралельна» (parallel), «друга» (second), «тіньова» (shadow), «секретна» (subterranean), «підпільна» (underground), «неповідомлена» (unobserved), «неофіційна» (unofficial), «незареєстрована» (unrecorded) економіка. Відповідно до його висновків, англомовний світ, зокрема й Індія, віддає перевагу застосуванню поняття «чорна» економіка або «прихована». Північноамериканські дослідники використовують здебільшого терміни «підпільна», «прихована» і «тіньова» економіка. Поняттям «чорна» економіка активно послуговуються датські, французькі, німецькі й італійські вчені, однак термін «секретна» переважає у Франції, «тіньова» – у Німеччині, «прихована» – в Італії. 8  Робоча група Євростату пропонує використовувати узагальнювальний термін «невидима» частина економіки. Ним пропонують охопити всі економічні зв’язки, які з певних причин не враховані офіційною статистикою. Цей підхід поділяє Європейська система рахунків (ЄСР). Відмінність полягає не лише в категоріях, а й у змісті, який кожен дослідник трактує по-різному, визначаючи шляхи та способи обліку тіньових економічних явищ, механізми державної протидії їхньому розвитку. З-поміж найвідоміших зарубіжних авторів слід відзначити Ф. Шнайдера, відомого австрійського дослідника тіньової економіки, П. Гутманна, Е. де Сото, Е. Фейга та інших, які досліджували сутність, методи та масштаби оцінювання тіньової економіки, а також причини переходу в тінь, шляхи детінізації. Серед українських науковців основні аспекти тіньової економіки висвітлюють В. Базилевич, З. Варналій, О. Засанська, Н. Краус, В. Мандибура, С. Огреба, Т. Тищук, М. Флейчук, О. Халковський, Ю. Харазішвілі та ін. Вивчають проблеми тінізації підприємницької діяльності не лише фахівці – науковці та практики, а й інші дослідники, не цілком усвідомлюючи соціально-економічну сутність тіньової економіки, не розрізняючи причини й наслідки, відмежовуючи корупцію від тіньової економіки тощо. Зазначене спонукає до всебічного міждисциплінарного аналізу тіньової економіки й обговорення на конференції з метою виявлення об’єктивності, системності та комплексності її розвитку. Якщо системність тлумачити як властивість об’єктів реального світу, то тіньова економіка як складне соціально- економічне явище має системні властивості. Системний підхід надає можливість розглядати тіньову економіку як емерджентність ринкового господарства. У сучасних умовах тіньова економіка набуває таких системних властивостей: – структурність – наявність стійких зв’язків і відносин усередині тіньової економіки, що забезпечують її цілісність; – притаманність усім економічним системам; – невизначеність її обсягів і масштабів унаслідок неможливості відмежування від офіційної економіки; – мережевість тіньових структур, що сприяє поширенню її у просторій часі; 9  – спільна мотивація тіньової і легальної економіки – отримати прибутки (здебільшого аморальним і злочинним шляхом – ознака тіньової економіки); – подвійний характер тіньової економіки, що полягає в конструктивних і деструктивних її засадах. На підставі синергетичного методу можна обґрунтувати її самовідтворення та самоорганізацію. Завдяки методам аналізу й синтезу доходимо висновку щодо необхідності регламентації та можливості практичного обмеження тіньової економіки. Історія впровадження категорії «тіньова економіка» в науковий обіг сягає середини ХХ ст. Щоб дослідити можливості використання концепції безробіття (яку на Заході застосовували для розроблення програми допомоги) на ринку праці в країнах, що розвиваються, МОП спільно із Всесвітнім банком здійснили емпіричні дослідження структури зайнятості в Африці. Результатом їх стало виявлення феномену неформальної зайнятості, а також пропозиція К. Харта використовувати в науковому обігу термін «неформальна економіка» (1973). Неформальна економіка, за висловом Р. Бромлі, мала на меті «підтримати бідних без суттєвої загрози багатим» (1978). Неформальність розглядали як елемент соціальної теорії, характер економічних відносин, а не як нелегальність. Наукове дослідження почали з неформальної зайнятості, неформальної економіки, зрештою дійшли до тіньової економіки. В Україні немає єдиного підходу не тільки до категоріального апарату (іллегальна, невидима, нелегальна, кольорова – на кшталт сіра, чорна тощо, андеграундна, прихована тощо), а й до трактування змісту тіньової економіки, що призводить до деструктивності поглядів на це явище, методів оцінювання його обсягів і масштабів та шляхів протидії. Поняття «тіньова» походить від фізичного явища виникнення тіні від світла, тобто тіньова економіка є відображенням легальної економіки. Тому й економічні закони діють не лише в легальній, а й у тіньовій економіці, а також (що, на нашу думку, є принциповим) тіньова економіка не є ні сектором, ні певною частиною легальної економіки, вона може існувати в будь-якому секторі легальної економіки, тісно переплітаючись із ним. Тому й неможливо чітко визначити її межі. Тіньова економіка в умовах інформаційного суспільства паралельно з легальною 10 переходить у мережевість і, пронизуючи всі сектори економіки, може бути названа комунікаційною тінню. Комунікаційна тінь – це економічна діяльність, зумовлена новітніми технологічними досягненнями інформаційного суспільства, на яку не поширюється дія чинного законодавства і яка не підлягає обліку офіційною статистикою, оскільки є віртуальною; водночас, як і виробництва третьої хвилі, не може бути оцінена за якимось відомим механізмом ціноутворення, а отже, і податкові надходження з такої діяльності складно визначити, а також проконтролювати їх надходження. Тіньова економіка – це складне соціально-економічне явище, що є сукупністю неконтрольованих і нерегульованих як протиправних, так і законних, але аморальних економічних відносин між суб’єктами економічної діяльності з приводу отримання прибутку шляхом приховування доходів й ухилення від сплати податків. Тіньова економіка має три складові: неформальну, приховану і підпільну (кримінальну) економіку. Неформальну економіку утворюють нерегламентовані виробництво товарів і надання послуг; прихована економіка – це легальне виробництво та продаж необлікованих товарів і послуг; підпільна (кримінальна) економіка – заборонені види діяльності (корупція, наркоторгівля тощо). Суб’єкти тіньової економічної діяльності – це суб’єкти (підприємці), що прагнуть до максимізації вигоди. Відмінність між суб’єктами легальної та тіньової економічної діяльності полягає в ступені вірогідності бути покараними за девіантну поведінку. До суб’єктів тіньової економіки входять: – у неформальній складовій тіньової економіки – дрібні власники, наймані робітники, дрібні та середні державні службовці. Це неформальна, незареєстрована діяльність осіб, що є такою внаслідок економічних і правових обставин у країні; – у прихованій складовій – так звані тіньовики- господарники, тобто підприємці, комерсанти, фінансисти, банкіри, промисловці тощо. Їх ще називають середнім класом; – у кримінальній складовій – безпосередньо кримінальні особи – наркоторговці, бандити, сутенери та ін. Крім того, це суб’єкти, тіньова діяльність яких пов’язана з використанням їхнього офіційного статусу (службового становища). 11  Тіньова економіка Неформальна Прихована Підпільна економіка економіка економіка Суб’єкти Види тіньової Сфери тіньової Соціально- тіньових економічної економічної економічні економічних діяльності діяльності наслідки тіньової відносин економічної діяльності Комунікаційна тінь Рис. 1.1. Структура тіньової економіки1 До сфер тіньової економічної діяльності може належати вся легальна економічна діяльність. Водночас найвищий рівень тіньової економічної діяльності притаманний для: – виробничої та розподільної діяльності, зокрема продуктивного капіталу; – інвестиційної діяльності; – банківської, біржової, страхової діяльності; – ресурсовидобувної та ресурсорозподільної діяльності; – сфери надання послуг (в освітній діяльності, медицині тощо); – будь-якої посередницької діяльності. З огляду на зазначене, організаційна структура тіньової економічної діяльності має складну схему внутрішніх взаємозв’язків, що і є системотворчим чинником тіньової економічної діяльності. 1 Мазур І. І. Детінізація економіки України: теорія та практика:монографія. Київ, 2006. 239 с. 12  Якщо перші два структурні елементи тіньової економіки (рис. 1.1) поширені переважно в постсоціалістичних країнах, то кримінальна економіка – у всіх країнах світу. Неформальна і прихована економіки забезпечують виживання населення за умов економічної кризи, зменшуючи транзакційні витрати. Тому ліквідувати їх неможливо, слід зменшувати їхні масштаби, створюючи сприятливі умови в легальному секторі економіки. На противагу цьому, корупцію як складову кримінальної частини тіньової економіки необхідно долати шляхом створення невигідних умов для її існування. За офіційними даними Державної служби статистики України, 2015 року в тіні знаходилося від 16 до 19 % від офіційного ВВП, а за даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (МЕРТУ) – 42–47 %1. Тобто навіть державні інституції по-різному оцінюють обсяги тінізації української економіки. Видатний дослідник тіньової економіки в Європі професор Лінцського університету (Австрія) Ф. Шнайдер констатує, що тіньова складова економіки України сягає рівня 46–53 %. Розбіжності в показниках рівня тіньової економіки у ВВП України зумовлені такими факторами: 1) різним трактуванням поняття «тіньова економіка»; 2) відмінностями в методології та методиці обчислення; 3) усі методики обчислення масштабів тіньової економіки спрямовані на використання в індустріальному суспільстві, що не дає змоги об’єктивно оцінювати реалізовані тіньові послуги. У вітчизняних державних інститутах застосовують різні підходи до визначення рівня тіньової економіки2. Західні дослідники, зокрема Ф. Шнайдер, не виокремлюють інші складові тіньової економіки, крім кримінальної. Вони є прихильниками операційного (тобто 1 Данилишин Б. Тіньова економіка: чим керує уряд? //Громадська спілка «Економічний дискусійний клуб». URL: http://edclub.com.ua/blog/tinova-ekonomika-chym-keruye-uryad (дата звернення: 28.12.2015). 13 шляхом обчислення) підходу до тіньової економіки. На наш погляд, найвищий рівень тінізації притаманний саме некримінальним її складовим. Причини виникнення тіньової економіки поділяють на загальні та часткові. До загальних належать заборони й обмеження, а до часткових – високе податкове навантаження та неефективна система його адміністрування; чисельні бюрократичні процедури; недовіра до інститутів влади й судової системи; корумпованість усіх ешелонів чиновництва тощо, зрештою – взаємодія тіньової економіки з тіньовою політикою. Історичні корені окреслених явищ можна виявити в офіційних даних початку ХХ ст. Так, Ю. Ларін (псевдонім – М. Лур’є) у книзі «Приватний капітал в СРСР» (1927) зазначає, що за НЕПу представники державного апарату створювали фірми на ім’я родичів для розпорядження ресурсами, забезпечення пільгових цін для них. Тому власників на державну власність призначали для того, щоб контролювати конкуренцію, використовували також зв’язки з владними структурами. Це спонукало до створення механізму співволодіння «чиновник– підприємець» державною власністю. Таким чином, тіньова політика – це комерціалізація адміністративних можливостей та обмеження конкуренції з метою задоволення економічних інтересів окремих груп усупереч державним інтересам. На жаль, наше суспільство рухається заданою траєкторією й досі. Окреслена ситуація спричинена складним соціально- економічним становищем в Україні, про що свідчать макроекономічні показники (рис. 1.2). Взаємодія тіньової економіки з тіньовою політикою відбувається у формі фінансового донорства для купівлі бізнесом адміністративних послуг і посадових місць тощо. Цю взаємодію забезпечують шляхом розподілу державних замовлень «для своїх»; через тіньові схеми чиновник задовольняє економічні інтереси, тіньова економіка створює умови для самозбереження чиновника тіньової політики тощо. Нині в Україні це явище можна назвати тіньовим державно-приватним партнерством. 14  38 40 35 27,7 28 30,6 30 23,3 23,3 23,6 24,3 24,8 25,8 26,2 25 20,6 21,9 22,4 17,6 18,2 20 12 12,2 12,3 12,4 13,2 14,1 15,1 15,2 15 8,2 8,3 9 9,4 11,3 10 5 0 Латвія Кіпр Польща Словаччина Угорщина Австрія Іспанія Естонія Румунія Німеччина Україна Ірландія Бельгія Нідерланди Фінляндія Рис. 1.2. Рівень тіньової економіки країн ЄС–28 й України, у % ВВП (за даними Ф. Шнайдера і МЕРТУ, 2015–2016 роки)1 Наслідками тіньового державно-приватного партнерства стають безкарність для підприємця в разі порушення ним чинного законодавства; різні привілеї та податкові пільги; відхилення від конкурсних умов, щоб позбутися конкуренції; вільне використання фінансових, економічних, інтелектуальних, правових та інших державних ресурсів; урахування економічних інтересів «своїх» фірм під час розроблення законодавчих і нормативних актів тощо. Тобто тіньова політика створює підприємцю вигідні умови для існування в тіні. Для подолання цієї проблеми необхідно проводити реформи. На початку 90-х років ХХ ст. вітчизняні юристи адаптували до українських реалій оптимальні західні закони. Однак проблему це не розв’язало. Чинне законодавство України діє подвійно: з одного боку, воно захищає інтереси владних структур (чиновників), а з іншого – перешкоджає капіталізації статків населення. Тому реформи мають змінити засади влади бюрократичного апарату за цих умов. 1 Schneider F. Sizeand Development of the Shadow Economy of 31 European and 5 other OECD Countries from 2003 to 2015: Different Developments. Mimeo. Linz, AUT: Department of Economics, Johannes Kepler University. URL: http://www.econ.jku.at/members/Schneider/files/ publications /2015/ShadEcEurope31.pdf. 15  Вихід з кризи владні структури вбачають у «детінізації економіки» та протидії тіньовій економіці, хоча сутністьй об’єктивність існування цих явищ у суспільстві лишаютьсяпоза увагою. Реформи, які реально здатні забезпечити вихід підприємців із тіні, мають ґрунтуватися на вивченні логіки та принципів «народного права» (Е. де Сото) для створення дієвої правової системи в країні. В умовах кризи українські підприємці не можуть працювати легально, оскільки «ціна легальності» значно вища за «позалегальну». Легальна підприємницька діяльність спричиняє високі витрати і стає недоступною, тому підприємці обирають тіньову діяльність. Дбаючи про своє майбутнє, вони створюють свої «правила гри» у формі «народного права», яким керуються в реальному житті. В історії розвинених країн Заходу є відповіді на питання українського сьогодення. «Схожа ситуація була і в США, коли 1783 року “бандити” – скватери та незаконні дрібні підприємці – самовільно захоплювали землі, які їм не належали. Протягом ста років вони боролися за узаконення права на ці земельні ділянки, тому що в кожному місті й містечку діяли свої закони про власність»1. Конгрес США прийняв понад 500 законів, спрямованих на реформування земельної власності. Виникли певні складнощі щодо їх реалізації, крім цього, вони дбали передусім про інтереси багатих землевласників. Унаслідокцього паралельно діяли дві правові системи: кодифікованих прав власності та «народних» (серед народних прав власності – «право томагавка», «право хатини», «право посівів» тощо). У праці Е. де Сото «Загадка капіталу», яка вийшла друком ще 2004 року, із цього приводу зазначено: «Сучасна людина оточена невидимими радіохвилями, джерелом яких єбразильське, китайське або українське телебачення. Але ми так само оточені речами, у яких невидимо наявний капітал. Як телебачення дає нам картинку через радіохвилі, які людина не здатна сприймати, так і невидимий капітал може бути 16 виокремлений зі своїх активів». Ідеться про те, що тільки західні країни володіють механізмом перетворення невидимого у видиме, тобто є джерелом капіталу, попри історію його формування. Автор доходить висновку, що капітал виник на Заході завдяки здатності використовувати легальні системи власності як механізм віртуального відображення ресурсів. Брак достатніх гарантій захищеності підприємницької діяльності, зокрема прав власності, є нині однією з причин відтоку капіталу з України. Іншими чинниками цього явища можуть бути як прагнення до мінімізації оподаткування, так і спроба замаскувати реальні джерела коштів (що притаманне олігархічним угрупованням). Вивчення проблеми вивезення капіталу з країни передбачає глибоке усвідомлення сутності цього явища. У світовій практиці наявна низка понять, які характеризують процес переміщення капіталу з економік одних країн у господарські системи інших: «вивезення капіталу», «відтік капіталу», «експорт капіталу», «відплив капіталу», «втеча капіталу». У більшості досліджень з аналізованої проблематики використовують зазначені поняття як синоніми, що призводить до термінологічної плутанини, некоректного тлумачення категорій і викривлення результатів аналізу процесу вивезення капіталу з країни. Таким чином, для вдосконалення теоретичного підґрунтя досліджень, спрямованих на виявлення причин, оцінювання масштабів і вивчення наслідків вивезення капіталу з країни, потрібно сформулювати понятійний апарат шляхом розмежування зазначених вище термінів. Поняття «вивезення капіталу» охоплює два процеси: перший – це зменшення обсягів іноземних інвестицій у національну економіку; другий – збільшення активів, які належать громадянам певної країни, у зарубіжних господарських системах. Економічна сутність вивезення капіталу з країни передбачає використання саме другого процесу для характеристики цієї категорії. У тому самому значенні слід застосовувати поняття «відтік капіталу» й «експорт капіталу». «Відплив капіталу» та «втеча капіталу» є кримінальною 17 складовою його експорту, тобто нелегальним вивезенням. Попри схожість двох останніх понять, вони також різняться. Найпоширенішим тлумаченням утечі капіталу є його швидке переміщення поза межі вітчизняної економічної системи, пов’язане із ситуацією фінансової паніки – швидким розпродажем національних активів і вилученням ресурсів із національної фінансової системи з метою рекапіталізації коштів за кордоном. Поняття «відплив капіталу» слід використовувати за умов, коли міграція активів має досить стабільний характер. Оскільки складно чітко розмежувати ці поняття, буде прийнятним застосування їх як синонімів. Отже, є дві базові категорії, які характеризують процес переміщення капіталу з економіки країни до зарубіжних господарських систем: вивезення (експорт, відтік) і втеча (відплив) капіталу. Вивезення капіталу – це об’єктивний економічний процес, який не становить безпосередньої загрози для економічної безпеки держави та може бути схарактеризований як збільшення національних активів за кордоном. Утеча (відплив) капіталу – це процес незаконного переміщення капіталу з вітчизняної економіки, що є загрозою для фінансової системи країни, свідчить про безперспективність внутрішнього інвестування та призводить до уповільнення соціально-економічного розвитку держави1. До причин «утечі капіталу» з України належать такі: низький соціально-економічний рівень життя населення, обмежена база для нагромадження й інвестування, високі темпи інфляції, реальний обмінний курс національної валюти, несприятливий інвестиційний клімат, непередбачуваність законодавства тощо. Для підприємця, що приймає рішення щодо вкладення капіталу у власній країні чи вивезення його за кордон, найважливішу роль відіграють два чинники: можливість 1 Огреба С. В. Статистичне оцінювання обсягів втечі капіталу з України // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. 2013. Вип. 22. С. 86–93. 18 нагромадження вкладеного капіталу (наприклад, за кордоном, де порівняно вища норма прибутку) та гарантії охорони капіталу (чи є такі у власній країні?), щоб не втратити вже наявне. Практика свідчить, що втеча капіталу відбувається як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються. Рис.1.3. Порівняння припливів/відпливів валюти (млрд, $) в Україні за класичною та альтернативною методологіями1 Національний банк України (НБУ) 2016 року опублікував звіт про платіжний баланс, у якому зазначено, що 2015 року в Україні був позитивний приплив валюти обсягом $849 млн, на відміну від попереднього року, коли офіційний відплив становив $13,3 млрд (рис. 1.3). Використовуючи альтернативну методологію розрахунку рухів валютних коштів, необхідно знайти різницю між кількістю валюти, що належить резидентам країни, на початок і кінець року. Цю різницю становить динаміка чотирьох складових: суми готівкової валюти в населення, валютних депозитів, зовнішніх активів банківської та парабанківської систем, крім НБУ і золотовалютних резервів країни. Наведена формула різниться з платіжним балансом, у якому збільшення резидентами своїх валютних запасів позначається знаком «мінус» і свідчить про відплив капіталу з країни, хоча насправді валюта не виходить за її межі. Водночас зменшення резидентами своїх валютних запасів позначається знаком «плюс» і є припливом капіталу в 1 Грошово-кредитна та фінансова статистика / Національний банк України. URL: https://bank.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id= 27843415&cat_id=44578#1. 19 країну1. Хоча реально це негативний процес, який відображає або відплив валютних депозитів із банківської системи, або плюсове сальдо продажу готівкової валюти населенням, що найчастіше зумовлений спробами підтримати попередній рівень життя в умовах зниження рівня доходів. Наприклад, 2015 року середнє сальдо продажу валюти населенням становило $130 млн на місяць2. Представники Міжнародного валютного фонду (МВФ) у Давосі на Всесвітньому економічному форумі ще 2016 року виступили з невтішними прогнозами щодо розвитку світової економіки, темпи якого знизяться до 3,4 % 2016 року, а2017-го – до 3,1 %. Це спричинено не лише падінням цін насировинних ринках, а й тим, що світова економіка ще не готова до втілення технологій «індустрії–4,0». Унаслідок цього, на думку засновника Всесвітнього економічного форуму К. Шваба, може збільшитися розрив між доходом від капіталу й доходом від праці, що найбільше позначиться на підприємницькому секторі. «Інтелектуалізація праці, – зазначає Ю. Латов, – надасть можливість створювати такі споживчі блага, корисний ефект від яких буде вищим за корисність “природних” товарів»3. Саметакі товари користуються попитом у світі віртуальної реальності. Ці товари контролюватиме держава з метою їхнього оподаткування. І не лише тому, що їх неможливо обліковувати,а тому, що навіть про їхнє існування немає відомостей. Ідеться про комунікаційну тінь. На думку М. Кастельса, «нові економічні форми вибудовуються навколо глобальних мережевих структур капіталу, управління та інформації, а здійснюваний через такі мережі доступ до технологічних умінь і знань становить у наш 1 Грошово-кредитна та фінансова статистика / Національний банк України URL: https://bank.gov.ua/control/uk/publish/ article?art_id=27843415&cat_id=44578#. 2 Скільки валюти насправді залишається в Україні. URL: http://forbes.net.ua/ua/opinions/1410814-skilki-valyuti-naspravdi- zalishaetsya-v-ukrayini. 20 час підґрунтя для продуктивності та конкурентоспроможності»1. Нині Україна посідає третє місце у світі після США та Ізраїлю за технологіями для безпілотників (інноваційне підприємництво), що має забезпечити позитивні зрушення для української економіки. Внутрішній ринок ІТ-технологій в Україні набирає серйозних обертів, що зумовлено активним набуттям українською молоддю профільних умінь, навичок і компетентностей у цій галузі, тому й іноземний інвестор охоче прийде в українську економіку, але за умов зниження ризиків у країні. «Водночас, – зазначає В. Поздняков, голова українського офісу IDC, – за рівнем внутрішніх витрат ІТ на душу населення Україна є аутсайдером у регіоні. Зокрема, 2014 року цейпоказник становив $34 на людину, а 2015-го – лише $20. Такий результат є наслідком певних чинників: непрозорості економіки, тотальної корупції, відсутності реформ і геополітики в інноваційній сфері»2. Інструментом послаблення впливу цих чинників може стати, на нашу думку, податкове стимулювання в галузі ІТ- технологій. У світі є чимало прикладів податкового стимулювання сфери IT-технологій, що дають підстави для ефективної R&D (Research&Development – науково-дослідної діяльності). Згідно з даними звіту Deloitte, Global Survey of R&D Incentives, наявні такі податкові стимули: – зменшення податкової бази на величину витрат на R&D; – зменшення податку на величину інвестицій у R&D; – прискорення амортизації основних засобів, задіяниху R&D; – гранти; – пільгові ставки податку на ПДВ, на прибуток, мито тощо. Підтвердженням розвитку IT-технологій на підставі ефективного використання податкових стимулів є приклад Індії. 21 З перелічених податкових стимулів в Україні заплановано використання лише звільнення від ПДВ на програмне забезпечення. «2015 року Україна експортувала продукції IT-індустрії на $2,5 млрд, – зазначила директор департаменту інновацій та інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України О. Мініч, – ІТ посідає третє місце після агросектору та металургії. Тому наша держава має значні шанси стати софтвер-хабом (важливим центром виробництва програмного забезпечення) для всієї Європи»1. Феномен виходу українських ІТ-технологій на світовий ринок полягає, на нашу думку, по-перше, у високому рівні освіти, фаховості, компетентностей підприємців, а по-друге, у тому, що вони виявилися поза межами інтересів чиновників- бюрократів, які не змогли вчасно забюрократизувати процес розвитку цього явища. На нашу думку, наявні всі підстави, щоб розвивати цю галузь в Україні без тіньової складової. Маючи такий потенціал, слід ураховувати досвід розвинених країн Заходу щодо перетворення власності в капітал. Тіньова економіка має соціальну сутність, пов’язану із психологічним розвитком людини. В Україні поширилася тінізація не лише економіки підприємницької діяльності, а й соціального сектору, що негативно позначається й на формуванні суспільно-політичної системи. Тіньова економіка і тіньова політика – це два аспекти одного процесу – тіньового державно-приватного партнерства в Україні, де тіньова політика: – створює сприятливе інституційне середовище (вигідні умови) для існування тіньової економіки; – демонструє активну «боротьбу» з тіньовою економікою (корупцією); – курує тіньові потоки з метою контролю за ними та використання їх для «державних інтересів» тощо; 1 У 2015 році Україна експортувала ІТ-продуктів на $2,5 млрд. URL: http://www.radiosvoboda.org/content/news/27538248.html. 22  а тіньова економіка стає: – джерелом фінансування тіньової політики; – суб’єктом використання державних ресурсів задля конкурентоспроможності на ринку, – засобом безкарності, мобільності, високої інформованості суб’єктів; – покупцем адміністративних послуг і посадових місць. Постала необхідність детінізації соціально-економічної системи загалом. Детінізація передбачає не виведення коштів з тіні, не легалізацію вкраденого, а створення несприятливого інституційного середовища (невигідних умов) для функціонування в тіні суб’єктів господарювання. Україна обрала курс на європейську інтеграцію. Проте стратегічно не визначено, якими засобами це може бути здійснено. Якщо рухатися заданою траєкторією, про яку йшлося, то лише шляхом зміни чинних інститутів соціально- економічну систему змінити не можна. Тому потрібна зміна траєкторії руху. 1.1. Категорія «тіньова економіка» як форма кризи державного управління в умовах протиріч трансформації Вихідною гіпотезою концепції тіньової економіки в умовах трансформаційних процесів є гіпотеза про тіньову економіку як форму кризи державного управління. Для перевірки гіпотези емпіричними засобами необхідно проаналізувати такі факти розвитку протиріч державного управління. Категоризація поняття «тіньова економіка» як вияву синергетичної концепції соціальної девіації дискурсивно пов’язана з розвитком процесів дисфункції державного управління економікою, накопиченням у ньому кризових явищ, їхньою циклічністю. У зв’язку із цим для формування її теорії важливе методологічне значення має дослідження закономірного розвитку цих процесів, їхніх механізмів1. 1 Предборський В. А. Економічна безпека держави: монографія. Київ: Кондор, 2005. 625 с. 23  На наш погляд, криза державного управління економікою – це закономірний перехідний патологічний стан у розвитку цієї системи, якому притаманні гостре суттєве порушення нормального її функціонування, втрата конгруентності її структури та функцій; здатність до створення необхідних умов для діяльності економічних агентів, посилення їхньої господарської активності, спрямованої на досягнення загальноекономічних суспільно значущих цілей; здатність її власних регулятивних систем підтримувати тотожність внутрішнього середовища (гомеостазу) цієї системи управління, унаслідок чого стрімко знижується рівень керованості економічними процесами; господарська діяльність економічних агентів протиставлена діям держави в економіці, яка втрачаєїхню довіру і сприймається як така, дії якої спрямовані проти їх інтересів з відповідним загостренням політичної, соціальної конфліктності в суспільстві. Цей вид кризи діалектично пов’язаний з іншими видами кризи в суспільстві, знаходиться з ними в системі прямих і зворотних зв’язків. Сутнісними ознаками кризи державного управління економікою є такі: – загострення економічних і соціальних конфліктів, які набувають гострого політичного характеру, оскількиможливість розв’язання їх, а також вимоги щодо цього адресовані структурам влади для зміни їхнього політичного курсу, стратегії, методів і засобів подолання кризи управління економікою; – нездатність державної влади управляти та розв’язувати конфлікти, що поширюються, регулювати соціально-економічні процеси шляхом консервації структур і методів управління; – розбалансованість структурно-функціональної системи державного управління економікою та політичних інституцій влади (дисфункційність державного управління), розрив їхньої взаємодії, ефективних зв’язків із зовнішнім і внутрішнім середовищем; – крах легітимності державної влади, перманентний гострий конфліктний стан суспільства, його політичної системи. Відновлення організації економічної влади в суспільстві – це такий стан у розвитку кризи, коли зникають (послаблюються) її вияви, організація економічної влади цілком відтворює свою здатність до забезпечення високого рівня негентропійних 24 процесів управління. Реалізація цього способу подолання кризи не означає повернення до вихідного становища, навпаки, вона передбачає переведення системи організацій на інший рівень (гомеорез) зі збереженням генетичного коріння системи, яке відтворюється в усіх її метаморфозах (гомеостаз). В умовах процесів трансформації особливою домінантою є всезагальний соціально-економічний конфлікт. Сутність цієї домінанти трансформаційного періоду виявляється в суперечностях динаміки руху економічних процесів – демонтажу старих методів, принципів, структур і функцій управління та нарощування системи нових, нетрадиційних інституціональних структур. Для трансформаційного періоду притаманна також наявність глобального протистояння в системі управління носіїв різних, часто протилежних, інтересів і цінностей, що істотно впливає на сутність конфліктів. Соціально-економічні конфлікти в умовах суспільної стабільності мають переважно горизонтальний характер, тобто накопичення протилежних спрямувань розвитку не передбачає чітко окресленої структурної адреси в системі управління, а за умов перехідного періоду – вертикальний, що стимулює боротьбу проти режиму державного управління, за встановлення нового1. Одним із вузлових аспектів, на якому слід акцентувати увагу під час дослідження кризових явищ управління в цих умовах і формування теорії тіньової економіки, полягає у взаємодії, протистоянні, порушенні інформаційного зв’язку між ланками державного (міждержавного) управління економікоюта периферійних управлінських систем, незалежно від їхніх форм власності. У рівнянні щодо визначення ступеня девіацій у системі управління, у якому еквівалентною формою є економічна поведінка державного управління, а відносною – поведінка периферійних систем управління, що формує нормативність останньої, її відповідність розвитку та функціонуванню першої сторони рівняння. На наш погляд, застосування нормативного підходу до економічних досліджень, зокрема щодо вивчення 25 рівня та характеру девіацій управління, надають можливість перевести ці дослідження на якісно новий рівень1. Так, важливого методологічного значення набуває уявлення про сутність тіньової економіки як «малого»суспільства – такої соціальної структури, яка виключає інституціоналізацію відносин, характеризується відсутністю взаємозв’язків між повсякденним життям людей і формальною владою, нерозвиненістю політичного представництва інтересів населення. Для «малого» суспільства характерним є локальна, неформальна та неінституціоналізована сутність соціальної організації, дуалізм чинних норм. Залежне становище «малого» суспільства (відноснаформа), нав’язування йому норм поведінки ззовні з боку «великого» суспільства (еквівалентна форма) створюють сприятливі умови для дуалізму норм і субкультури «малого», тіньового, суспільства, яке протистоїть «великому». Нав’язані ззовні норми поведінки (зокрема економічної) асоціюються у свідомості індивідів із зовнішнім ворогом, що спричиняє протидію, конфлікт інтересів і дій, а «свої» (дуальні) норми стимулюють добровільне підпорядкування їхнім приписам, солідарність, прозорість, відсутність насилля для підкорення їхнім вимогам. Функціонування в Україні дуалізму норм суспільно-економічної поведінки, субкультури «малого» суспільства зі стійкою протидією, ворожістю інтересів, які перевищують критичну масу тінізації, на думку А. Гальчинського, перетворило цю субкультуру на соціальний інститут із власними (офіційними і неофіційними) механізмами реалізації. Насамперед тіньова економіка набуває інституційного статусу завдяки наявним суперечностям норм права, суттєвим прогалинам, що притаманні чинному законодавству й унеможливлюють її офіційне обмеження2. Форма кризи державного управління, спричинена гострим протиборством за управління економікою, виявляється в розвитку малої субкультури, яка протистоїть макроекономічним 2 Гальчинський А. Суперечності реформ: у контексті цивілізаційного процесу. Київ, 2001. С. 143. 26 механізмам управління як ворожим і є так званою тіньовою економікою. Отже, субстанціональним підґрунтям кризи державного управління є його дисфункціональність, а вихідною категорією теорії тіньової економіки – категорія «державне управління».У такий спосіб розпочато процес сходження до центральної категорії теорії, яка знаходиться в центрі причиново- наслідкових тенденцій тінізації. Тіньова економіка є базисом складно організованої багаторівневої системи, до якої належить і вся тіньова інфраструктура, що забезпечує її функціонування (законодавча, судова, політична, ідеологічна, культурна, етична, система цінностей і поведінкових норм), що активно впливає на стан тінізаційних процесів. Важливою засадою розвитку теорії тіньової економіки є методологічний підхід, завдяки якому поділ економічного простору на офіційний і тіньовий є не абсолютним, а відносним, визначає спрямування розвитку певного сегмента цьогопростору щодо спрямування розвитку системи державного управління. Сегментація соціально-економічного простору на соціально позитивний (офіційний) і соціально негативний (тіньовий) відбувається на підставі встановлення соціальної якості його управління з боку органів державного управління. Тобто визначальним структурно-функціональним елементом економічної системи, спрямування якого визначає соціальну якість елементу економіки, є управління. Не визначивши цей елемент відносно еквівалентної форми рівняння, а саме спрямування його діяльності стосовно державного управління, неможливо визначити якість відносної форми, здійснити її поділ на тіньову й офіційну. Так, однією з головних атрибутивних ознак кризи державного управління в епоху трансформаційних процесів, дисфункціональності його як еквівалентної форми (загального тінізаційного фактора в Україні) є довготривале блокування прийняття законодавчих актів, які покликані забезпечити визначеність, транспарентність як у діяльності вищих органів державного управління, так і через них у режимі функціонування суб’єктів господарювання, а саме: законів України «Про Президента України», «Про Фонд державного майна», «Про спеціального слідчого прокурора Верховної Ради України» тощо. 27  На управлінні як найважливішому структурно- функціональному елементі побудови теорії тіньової економіки, що визначає розподіл економічного простору на тіньовий та офіційний, акцентували увагу дослідники1. Однак, на наш погляд, у цих класичних визначеннях тіньової економіки лише в неявному вигляді є управлінський аспект, їм притаманна неповнота врахування цього чинника – він представлений як часткова дисфункція цього інституту, що обмежує дослідження його як «провідної ланки», субстанціонального підґрунтя явища тінізації. Перетворення ж відносин управління на провідний об’єкт дослідження є зрушенням у методології досліджень тіньової економіки. Наприклад, якщо відбувається протистояння систем управління, то це автоматично означає порушення інформаційних процесів між ними, неповне відображення функціонування об’єкта контрольними і статистичними системами державного управління. Тобто в умовах протистояння порушуються всі без винятку управлінські зв’язки, які працюють на тінізацію об’єкта. Втрата рівнякерованості є виходом низки економічних процесів за межі управлінського контролю, який здійснює держава, втратою інформації про їхній стан, інші регуляторні функції держави. Головним видом шкоди, завданої інтересам держави з боку тіньової економіки, є втрата конгруентності функційуправління соціальним потребам, зниження рівня керованості економіки, збільшення обсягу ентропійних процесів обмеження економічних свобод. Під час побудови теорії тіньової економіки слід зважати на те, що кумулятивне підсилення від її небезпеки ґрунтується на синергетичному ефекті як в ендогенному, так й екзогенному аспектах. Наприклад, небезпека від порушень у сфері оподаткування підсилюється низкою інших порушень в економічній сфері, які є необхідною технологічною ланкою в системі легалізації доходів, одержаних протиправним шляхом. Тому важливо розглядати комплексно всі елементи системи 1 Турчинов О. В. Тіньова економіка: закономірності, механізми функціонування, методи оцінки. Київ, 1996. С. 8. 28 відтворення антисоціальної діяльності зі значно вищим рівнем загроз і руйнівними можливостями щодо економічної безпеки1. Зовнішні негативні фактори національної економічної безпеки (екзогенний аспект синергетичного ефекту) зазнають безпосереднього кумулятивного впливу тіньової економіки, розвиток яких призводить до руйнації та диспропорції фундаментальних зв’язків у системі «наднаціональний рівень– держава–суспільство–підприємство–особа». Втрачаючи контроль за значною частиною економічного простору під впливом наднаціональних і транснаціональних факторів, держава зменшує силу свого регуляторного впливу та контролю, вона не захищає особу від кримінальної частини тіньової економіки, а малий і середній підприємницький сектори – від дії згубного тінізаційного впливу паразитарних секторів економіки2. Поглиблюється розрив між особою та державою внаслідок втрати взаємної довіри, держава не виконує функції захисту експліцитних та імпліцитних контрактів, що також призводить до посилення недовіри та несхильності до довгострокової стратегічної економічної діяльності (зокрема й інвестування). Це, закономірно, знижує й ефективність економіки в середньо- та довгостроковому горизонтах функціонування3. Збільшення питомої ваги тіньової економіки в загальному обсязі господарювання провокує посилення недовіри у відносинах легітимних економічних суб’єктів, є перепоною на шляху розвитку ефективних економічних процесів загалом; це пов’язано зі збільшенням трансакційних витрат, що також посилює невизначеність і нестабільність процесів. Зазначене, з одного боку, істотно знижує якість трудових ресурсів країни за 1 Державна програма детінізації економіки України на 2001–2004 роки (проект) // Економічна безпека держави. Київ, 2001.С. 66. 2 Тенденції тіньової економіки в Україні (за 2008 рік): аналіт. довідка / Департамент макроекономіки Міністерства економіки України. URL: http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/category/ main?cat_id=38737. 29 рахунок, зокрема, руйнації позитивної мотивації діяльності, роз’єднання нації, а з другого – погіршує якість державного регулювання соціально-економічних процесів, деформує зв’язки між макро- та мікроекономічними рівнями. Відсутність довіри до держави з боку інших економічних агентів має реальну вартісну оцінку: вона виявляється в розміщеннях мільярдних доларових заощаджень громадян поза офіційною фінансовою системою, у тіньовій еміграції капіталів і робочої сили. Оскільки всередині країни застосовують валюту іншої держави, постає реальна загроза економічній безпеці, яка пов’язана із залежністю від монетарно-фінансової політики інших країн, втратою суверенітету у сфері економічної та соціальної політики. Тіньова економіка є системою, соціальна спрямованість окремих підсекторів якої визначена інтенсивністю небезпеки провідних її прошарків. За умов розширення масштабів тіньової економіки внаслідок розвитку протиріч трансформації, про що свідчать результати досліджень, функціонування кримінальної її частини фінансують усі складові тіньової сфери, причому некримінальна частина у фінансуванні криміналітету відіграє значну роль. Некорпорована зайнятість у неформальній економіці, як і прихована економічна діяльність, є легкою здобиччю кримінальної сфери, що під тиском кризи модифікує традиційно обмежені соціальні відхилення в загрозливі, масштабні кримінальні вияви. Найсуттєвіший деформаційний вплив експансія тіньової економіки чинить саме на інституціональну структуру суспільства та його культурний прошарок. У функціональному аспекті тіньова структура адитивна стосовно офіційної економіки та в низці аспектів (ВВП, доходи, зайнятість, послуги, товари тощо) доповнює її до масштабів і функцій, необхідних для забезпечення системи потреб. Однак в інституційному аспекті цієї адитивності немає: базові інститути тіньової економіки за своєю суттю мають протилежну спрямованість щодо діяльності офіційної складової економіки. Досягнення тіньовою економікою порогових значень якісно змінює становище цієї країни в системі світогосподарських зв’язків, знижує її конкурентноздатність на світових ринках капіталів через високу вірогідність потрапляння іноземних інвестицій у тіньовий сегмент економічного 30 простору: країна стає привабливою для інвесторів, які є представниками тіньового транснаціонального капіталу. Таким чином, процеси трансформації виводять проблеми боротьби з тінізацією української економіки поза національні межі. За даними Світового банку, у сфері світової тіньової економіки щорічно виробляють товарів і надають послуг на $8–10 трлн. Тіньова складова істотно впливає на інвестиційний клімат у країні-реципієнті, посилення впливу тіньового міжнародного капіталу на різні сфери суспільного життя, його зрощення з державним апаратом, зростання рівня корупції. У цих умовах «посилення боротьби з відмиванням коштів, отриманих злочинним шляхом, і перекриття каналів фінансування тероризму є однією з обов’язкових умов, які випливають із міжнародних правових актів та угод, зокрема Конвенції Ради Європи “Про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом”, Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму, Рекомендацією Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF) та інших документів. Це покладає на нашу країну зобов’язання міжнародного рівня щодо запобігання тінізації та криміналізації економічних процесів»1. Тіньова економіка є досить мобільною і легко пристосовується до змін у соціально-економічних процесах, виникнення специфічного попиту на тіньову діяльність. Так, у сучасних умовах новою галуззю формування загроз національній безпеці в зовнішньоекономічній сфері є тінізація військових технологій, виробництво та обіг зброї (від розробки до тиражування й розповсюдження). Доступ тіньовиків до тіньового обігу зброї (навіть потенційного) провокує загрозу, що виходить від коаліції країн на чолі із США й міжнародних організацій щодо політичної та економічної ізоляції України на сучасних фінансових, інвестиційних ринках, суттєвого гальмування її участі в діяльності міжнародних організацій. На розвиток тіньових явищ, зокрема і транснаціонального рівня, впливає наявна форма трансформаційних процесів. Згідно з результатами досліджень центру Разумкова, головним 1 Про внутрішнє і зовнішнє станов?