Українське Килимарство PDF

ВИНИКНЕННЯ КИЛИМАРСТВА ТА ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО КИЛИМА З найдавніших часів килими відігравали важливу роль у господарстві і побуті, їх широко використовували для опорядження житла, виготовлення одягу, в господарських і обрядових діях. Перші відомості про ткацтво на українських...

ВИНИКНЕННЯ КИЛИМАРСТВА ТА ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОГО КИЛИМА З найдавніших часів килими відігравали важливу роль у господарстві і побуті, їх широко використовували для опорядження житла, виготовлення одягу, в господарських і обрядових діях. Перші відомості про ткацтво на українських землях сягають періоду трипільської культури. Археологічні знахідки того часу: значна кількість ткацьких знарядь для прядіння, деталі первісних верстатів, відбитки тканини на кераміці свідчать про використання рослин, вовни, а також володіння технікою переробки текстильної сировини вже в ІІІ – ІІ тис. до н.е. Найдавніша літописна згадка про килими на Русі походить з 997 року. Найбільше піднесення давнього килимарства відбулося у Х-ХІ ст., коли килими використовувалися в оздобленні праслов’янських язичницьких храмів. Стіни тодішніх храмів, де стояли скульптурні зображення богів-ідолів, покривали завісами із дорогих килимів. Килимові вироби в Україні мали різні назви. Найдавнішою була назва ковер, яка згадується в писемних джерелах з княжих часів. Назва килим з’явилася на початку ХІІ ст. На думку дослідників, тканинам із назвою ковер XVI – XVIII ст. був притаманний квітчастий орнамент, килимам – геометричний, смугастий. Значне виробництво килимів в Україні припадає на другу половину XVI і XVII ст. Килими на той час виготовляли, крім домашнього виробництва, в основному в килимарських цехах, спеціально організованих фабриках, а також при жіночих монастирях. У Києво- Печерській лаврі протягом XVII ст. діяла килимарська майстерня, в якій виготовляли ворсові килими. Використання килимів було обумовлено побутовими потребами, а також кліматичними, географічними та етнографічними особливостями окремих регіонів. Протягом всього історичного розвитку український народний килим набув різноманітних художніх форм, стильового та колористичного розмаїття. Функції килимів не були весь час сталими і змінювалися залежно від соціально- економічного життя народу. Ними прикрашали вівтарі, кімнати для цінного начиння у церквах та монастирях, стіни жител; застеляли столи, ліжка, скрині, лави; їх клали на долівку; взимку ними накривали худобу, сани, а влітку – вози. У святкові дні килими розвішували у хаті на жердках, розстеляли на парканах, дахах будинків; використовували при зустрічах знатних гостей. Килим був невід’ємним атрибутом у весільних та похоронних обрядах. У багатьох сім’ях, коли дівчина виходила заміж, їй у придане давали килим. В Україні побутували різні види килимових виробів: килими, коци, ліжники, залавники, запаски, скорци, верети, бегаси тощо. Сировиною для виготовлення килимів здавна слугувала овеча вовна, льон та коноплі. Для основи брали здебільшого зсукану конопляну, лляну (інколи вовняну) пряжу, а на піткання йшла чиста вовна, що фарбувалася рослинними барвниками. Ткалися килими ручним способом на вертикальних рамах (кроснах, розбоях) або горизонтальних ткацьких верстатах. Семантичні засоби – один з найважливіших і найхарактерніших змістових компонентів українського народного килимарства. В найдавніших геометричних килимах закодована інформація прадавніх праслов’янських язичницьких уявлень, система оберегової, заклинальної символіки. Найпоширенішими тут бувають знакові елементи: пряма лінія - земля, хвиляста лінія – вода, ромб – поле, ромб з однією чи декількома крапками – засіяне поле, ромб з розгалуженнями – родюче поле. Найпоширенішими символами килимів з рослинною орнаментикою є: Древо Життя – символічна модель будови Всесвіту (підземне царство, земне буяння, космос); вазон з квітами символізує врожай, добробут, заможність; птах – небесний посланець, оберіг родинного кола, якщо два птахи один проти одного – символ дружби, кохання і єднання; соняшник – знак сонця, добра, тепла; калина – символ кохання; виноград – радість родинного щастя; квітковий віночок символізує сімейну злагоду і любов. Безліч квіткових мотивів на тлі одного килима передає пишність, красу природи, її цвітіння. Килими з геометричним орнаментом ткали по всій Україні, але найбільшого поширення вони набули в західних областях. Рослинні килими найпоширеніші в Центральній Україні, а також на Поділлі, Волині і в південних районах України. У різних регіонах України народне килимарство за довгий час розвитку набуло самобутніх рис. На Поділлі виготовляли килими- залавники з традиційними орнаментами, що складалися з розміщених у ряд по горизонталі великих мотивів – вазонів. На Поліссі побутували килими з геометричними рослинними композиціями, в яких використовували антропоморфні та зооморфні мотиви. Окрему групу складають поліські килими з орнаментальними мотивами, які мають назву «козак», «волове око». В Західному Поліссі виготовляли також килимові вироби в різноманітні смуги, що мали назви: килимки, киліми, рядна, пасяки. На Слобожанщині великого розвитку набуло виробництво ворсових килимів-коців, волохатих із ворсом попон для накривання коней тощо. Коци відзначалися довгим ворсом та красою геометрично-рослинних мотивів. Характерними килимовими виробами на Буковині були килими-скорци, налавники. Вузькі й довгі килими скорци призначалися для оббивання стін за лавками. Цей тип килимів не мав кайми, а вся його площа розмежовувалася орнаментальними смугами із ромбів, хрестів, восьмикутних розеток, складних гачкоподібних фігур тощо. Відомо, що найвищий розквіт нашого килимарства припадає саме на XVIIІ – першу половину ХІХ ст. Гребінна техніка виконання давала можливість виконувати найскладніші форми рослинної орнаментики з двобічним ефектом візерунка. Вона найдавніша на Україні. Виготовлені в такий спосіб речі являли собою цупку грубу вовняну тканину полотняного переплетення. Нитки піткання клали не суворо горизонтально, а вільно змінювали напрямок відповідно до малюнка. Для ущільнення ниток піткання застосовували спеціальний молоток- гребінець (гребінку), завдяки чому техніка отримала свою назву. Двобічного ефекту домагалися завдяки кольоровому пітканню, яке прокладалося між нитками основи відповідно до візерунка. В малюнках таких килимів переважають зображення великих квітів, розміщених на полях окремими мотивами, або зібраних у пучки гілок чи букетів. Загальний колорит рослинного твору значною мірою залежить від розфарбування тла. В найстаріших зразках Лівобережжя переважає світле тло – жовте, світло-сіре, голубе, світло-зелене. Кайма, як правило, має забарвлення протилежне тонові основного поля. Проте в килимах XVIIІ ст. кайма ще не відіграє великої ролі, її або немає, або замість неї - вузький бережок із зубчатої смужки. До такої групи середини XVIIІ ст. належить килим з поховання гетьмана Данила Апостола з села Великі Сорочинці. На жовтому тлі зображено великі червоно сині квіти: він без кайми, в центрі – стилізоване невелике зображення двох двоголових орлів. Візерунки квіткових килимів Полтавщини здебільшого орієнтовані вертикально. Орнамент формується з окремих мотивів, розміщених прямими вертикальними й горизонтальними рядами. Наприкінці XVIIІ ст. з’явилися килими з бароковими композиціями, що відзначалися динамічністю малюнка, побудованого часто симетрично від центру поля. Складовою частиною їх є кайма, що здебільшого відокремлюється від центрального поля гнучким обрамленням. Такі композиції на українських килимах є результатом впливу стилю бароко, поширеного в той час і на Україні. До такої групи можна віднести й килим першої половини XІХ ст. Його центральна композиція розташована в бароковому резерві, в центрі якого пишні стилізовані квіти. Кайма у вигляді хвилястої гілки з квітами. У стилізованому рослинному орнаменті цього килима на чільному місці розташовані розгортки і розрізи квітки та бутона троянди, жоржини, тюльпана, гвоздики та ін. Серед килимів XVIIІ – першої половини ХІХ ст. є композиції з одним великим рослинним мотивом. Таке трактування має килим без кайми – на темно- коричневому тлі в центрі розташовано квіткову стилізовану композицію, подану в розрізі, від якої по всьому полю відходять квіти тюльпанів на довгих тонких стеблах. Вивчаючи історію українського килимарного мистецтва, маємо підстави говорити про велику різноманітність композицій і орнаментальних мотивів, виконаних з повним знанням матеріалу та високим почуттям краси. В них втілено велику творчу силу нашого народу. Свій внесок у розвиток українського килима зробили видатні художники України: Прядка В.М., Володимирова О.І., родини: Бабенків, Литовченків, Шнайдерів, Пілюгіних. ЕКилим це тканий, найчастіше ворсистий, з візерунками виріб для вкривання підлоги, оздоблювання стін тощо. Килимарство – один із найважливіших видів прикладного мистецтва мусульманського світу. Ручне килимарство існує з тих часів, коли люди навчилася виробляти прядиво і тканини з волокнистих матеріалів. Батьківщиною килимарства є Персія (сучасний Іран). Історики вважають, що тодішні східні кочівники ткали щільні теплі полотна, щоб мати можливість швидко облаштувати житло. В умовах кочового життя ці полотна захищали від вітру й піщаної бурі, дозволяли розділити приміщення на житлові зони чи прикрасити його. Мистецтво килимарства арабських майстрів передавалося від покоління до покоління і вважалося за найдорожчу сімейну цінність. Спочатку килими ткали вдома для особистого користування або в подарунок. Улюбленими декоративними мотивами на цих виробах були фантастичні птахи й тварини, рослинні й геометричні орнаменти. Назва «перський килим» збереглася за виробами, створеними в сучасному Ірані — території, що входила до складу давньої Персії. У Корані сказано, що світ був створений Аллахом за 6 днів. Спочатку в нескінченності порожнього Всесвіту виникли 7 небес і спалахнули світила, а потім під ними прекрасним килимом була розстелена земля, придавлена для міцності горами. Тому килим асоціюється на Сході з міні-моделлю земного раю. Без нього неможливо уявити жодну мусульманську оселю, а рівень добробуту визначається кількістю та якістю килимів. Історія східного килима нерозривно пов’язана з історією давньої Персії. Ткати килими перси вміли ще понад дві з половиною тисячі років тому. Історія зберегла для нас розповідь про перший шедевр перських майстрів — «Весняний килим» царя Хорова І, сплетений ще у VІ ст.. на честь перемоги персів над римлянами та завоювання Аравійського півострова. Такий килим був ознакою влади, а його краса символізувала божественне походження. За розміром килим був величезним – 122 м завдовжки, ЗО м завширшки. Але найціннішим був візерунок цього килима. Земля була вишита золотими нитками, вода – із прозорого коштовного каміння, квіти та плоди на деревах – із самоцвітів. Перекази оповідають, що, коли цей килим розгортали, відчувалася свіжість весняного повітря. Коли в Персії провідною релігією став іслам, зображення живих істот було заборонене. Орнаменти килимів «заговорили» мовою символів і абстрактних образів. Від 1038 до 1194 р. Персія перебувала під владою турків, які мали власну культуру килимарства, і в той час відбувався обмін навичками та прийомами килимарства. У XV ст. в часи династії Сефевідів новою столицею Персії стало місто Ісфахан. У ньому та багатьох інших містах були стороні державні майстерні, де вмілі майстри створювали справжні шедеври килимового мистецтва. Релігійна заборона на зображення тварин і птахів була знята, виробництво килимів перетворилося на одне із основних джерел доходу скарбниці. У Європі перські килими стали дуже популярними, за ними споряджалися торгові експедиції. Сьогодні Іран є провідним постачальником витворів килимарства Кум, Наїн, Тебріз, Ісфаган, Габе — у кожному з цих міст є свої секрети майстерності й самобутні художні традиції, що полягати, у якості сировини, способах плетення, кольоровій гамі, специфіці орнаментів та ін. Вважається, що тільки іранські майстри підтримують. на високому рівні всі характеристики своїх килимів. Майстер ніколи не повторює візерунка у своїх виробах, хоча загальні елементи зберігаються, і за ними можна судити, у якій місцевості зроблено килим. Краса і якість перського килимарства відома в усьому світі, адже воно — взірець гарного смаку.