Реабілітація пацієнта з хірургічними та неврологічними захворюваннями

Реабілітаційні заходи при пошкодженнях грудної клітки, органів черевної порожнини, кінцівок, травмах хребта і таза

• Після складних операцій на органах грудної та черевної порожнини можуть виникати ранні та пізні ускладнення через операційну травму, наркоз, малорухливість пацієнта і поверхневе дихання.
• Оперативні втручання і травми спричиняють сильний біль, що призводить до порушення функцій організму і може спричинити тромбоемболію, пневмонію, атонію кишок, метеоризм, затримку сечі, інфільтрати, а в пізній період – спайкові процеси і гіпостатичну пневмонію.
• Реабілітаційні заходи, зокрема лікувально-охоронний режим, фізіотерапія, ЛФК, масаж та санаторно-курортне лікування, відіграють важливу роль у зменшенні ускладнень.
• Фізична реабілітація застосовується на всіх етапах для запобігання ускладнень, відновлення здоров’я, функціонального стану і працездатності.
• Фізіотерапія використовується як після операцій, так і під час підготовки до планових втручань з метою корекції змін в організмі та профілактики ускладнень.
• Проблеми пацієнта визначаються основним захворюванням, а планування медсестринських втручань відбувається на різних етапах реабілітації індивідуально.

Застосування ЛФК, масажу та фізіотерапії у передопераційний період

• При оперативних втручаннях на органах грудної порожнини у передопераційний період застосовують ЛФК, лікувальний масаж і фізіотерапію.
• ЛФК проводять згідно з руховим режимом, щоб підвищити тонус пацієнта, зміцнити його фізичні сили, стимулювати функції організму.
• Пацієнта навчають прийомам відкашлювання, техніки повертання на бік, піднімання таза, тренують черевний тип дихання та зміцнюють дихальні м’язи.
• Лікувальний масаж проводять для підвищення загального тонусу, покращення діяльності внутрішніх органів і застосовують сегментарно-рефлекторний масаж.
• Фізіотерапевтичні процедури спрямовані на покращення функціонального стану ЦНС, стимуляцію імунітету та санацію вогнищ інфекції, призначають мікрохвильову терапію, УФО, УВЧ-терапію, електросон, аероіонізацію та різні ванни.
• Теплові процедури припиняють за 2-3 дні до операції, а аероіонотерапію застосовують для підготовки органів дихання до наркозу.

Застосування ЛФК, масажу та фізіотерапії у післяопераційний період

• У післяопераційний період призначають ЛФК, лікувальний масаж і фізіотерапевтичні процедури, механотерапію та працетерапію використовують у післялікарняний період.
• ЛФК призначають через кілька годин після операції, а лікувальний масаж – на 1-2 добу для сприяння відходженню мокротиння, підвищення тонусу дихальних м’язів, покращення легеневої вентиляції та запобігання ускладненням.
• Застосовують сегментарно-рефлекторний масаж, масаж спини і грудної клітки з використанням легких технік.
• Фізіотерапевтичні процедури спрямовані на запобігання інфекційним ускладненням, зменшення болю, стимуляцію кашльового рефлексу та покращення бронхіальної прохідності, застосовують УФО, інгаляції, електрофорез, діадинамо- та УВЧ-терапію.
• У віддалений післяопераційний період ЛФК проводять у реабілітаційному центрі або санаторії з метою підвищення тонусу пацієнта, збільшення функціональної здатності серцево-судинної та дихальної систем, зміцнення м’язів тулуба.
• Лікувальний масаж спрямований на ліквідацію залишкових явищ після операції та нормалізацію скоротливої здатності м’язів, а фізіотерапевтичні процедури – для нормалізації нервово-психічного стану, покращення діяльності серцево-судинної та дихальної систем.
• Працетерапія враховує працездатність пацієнта до втручання, особливо для тих, хто тривалий час був інвалідом.
• Терміни відновлення працездатності варіюються від 2-6 місяців після операцій на легенях до 6-12 місяців після операцій на серці.
• Пацієнтам, які були оперовані за екстреними показаннями, фізична реабілітація призначається у тому ж обсязі, що й при планових втручаннях, але розширення рухової активності відбувається швидше.
• Рекомендується періодичне лікування у санаторіях відповідного профілю для закріплення результатів оперативного втручання та підтримання функціонального стану.

Застосування ЛФК, масажу та фізіотерапії при операціях на органах черевної порожнини

• При планових оперативних втручаннях на органах черевної порожнини у передопераційний період застосовують ЛФК, лікувальний масаж і фізіотерапевтичні процедури.
• ЛФК спрямована на підвищення загального тонусу організму, покращення емоційного стану, зміцнення фізичного стану та стимуляцію функцій різних систем організму.
• Використовують ЛФК у формі ЛГ, РГГ та лікувальної ходьби.
• Лікувальний масаж застосовують для підвищення загального тонусу організму, а фізіотерапевтичні процедури – для покращення функціонального стану нервової та інших систем, а також запобігання післяопераційним ускладненням.
• Для профілактики пневмонії та бронхіту призначають мікрохвильову терапію, аероіонізацію, УФО, а для запобігання парезу кишок – опромінення ділянки живота, підводно-кишкові промивання та гідроколонотерапію.
• У післяопераційний період застосовують ЛФК, лікувальний масаж і фізіотерапевтичні процедури з перших годин після операції.
• Протипоказання до призначення ЛФК включають різкий біль в операційній рані, небезпеку кровотечі, наявність абсцесів у черевній порожнині та порушення ритму серцевої діяльності.
• ЛГ призначають через 1-2 години після операцій під місцевим знеболюванням і через кілька годин після загального наркозу.
• Під час вставання та ходьби слід звертати увагу пацієнта на правильну поставу, щоб сприяти нормальному положенню внутрішніх органів.
• Завдання ЛФК включає ліквідацію залишкових явищ, нормалізацію функції органів травлення, адаптацію серцево-судинної і дихальної систем до навантаження та підготовку до побутових навантажень.
• Лікувальний масаж призначають з першої доби для зменшення застійних явищ у легенях, покращення дренажної функції та запобігання післяопераційним ускладненням.
• Використовують сегментарно-рефлекторний масаж, погладжування, розтирання, легку вібрацію та ніжні поплескування грудної клітки.
• Фізіотерапевтичні процедури застосовують для запобігання інфекційним ускладненням, зменшення болю, активізації крово- і лімфообігу, використовуються УФО, магнітотерапія, діадинамотерапія, інгаляції та електрофорез.
• У післялікарняний період реабілітації застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію та працетерапію.
• У віддалений післяопераційний період пацієнти продовжують лікування у поліклінічних умовах або їх направляють у спеціалізовані санаторії.
• ЛФК застосовують для відновлення функції оперованого органа, зміцнення м'язів, тренування серцево-судинної і дихальної систем.
• Лікувальний масаж призначають для покращення загального тонусу організму, еластичності м'язів і рухливості післяопераційного рубця.
• Фізіотерапевтичні процедури призначають для стимулювання функції нервової, серцево-судинної, дихальної та травної систем.
• Працетерапію застосовують для підвищення нервово-психічного та фізичного тонусу пацієнта.
• Пацієнтам, які були оперовані за екстреними показаннями, розширення рухового режиму затримується.
• Для стабілізації функцій травної системи та підтримання загального стану показане профільне санаторне лікування.
• Оцінювання ефективності медсестринських втручань проводять на всіх етапах реабілітації.

Основні завдання відновного лікування при захворюваннях і травмах головного мозку

• Реабілітація пацієнтів із травмами та захворюваннями нервової системи має надзвичайно важливе соціальне значення.
• До захворювань периферичної нервової системи належать радикуліт, плексит і неврит, які можуть бути спричинені травмами, запальними процесами, інтоксикацією, порушенням обміну речовин та авітамінозом.
• Лікування є комплексним і проводиться в стаціонарі, поліклініці чи санаторії з використанням консервативних і хірургічних методів.

Завдання та етапи реабілітації при захворюваннях нервової системи

• Завдання реабілітації включають підвищення загального і психоемоційного тонусу пацієнта, покращення кровообігу та обмінних процесів, протидію судинним і трофічним розладам, сприяння відновленню нормальної нервової провідності.
• Медсестринське обстеження включає виявлення проблем пацієнта, таких як біль, зниження чутливості шкіри та рухові порушення, а також об'єктивні дані: зниження м'язового тонусу, атрофія м'язів, зниження рефлексів та розлади чутливості шкіри.
• Протипоказання до масажу включають сильний біль і загальний тяжкий стан пацієнта.
• Призначають ЛФК, лікувальний масаж і фізіотерапію після усунення гострих проявів захворювання.
• Фізіотерапевтичні процедури призначають у гострий період для зменшення болю, стимуляції імунітету і застосовують УФО, ультразвукову та УВЧ-терапію, діадинамотерапію, мікрохвильову терапію.

Методичні принципи та засоби ЛФК в лікарняний період реабілітації

• Методичні принципи проведення ЛФК включають вибір безболісного положення, розвиток рухомості в суглобах, поступове збільшення амплітуди рухів, чергування спеціальних вправ із загальнорозвивальними.
• Засоби ЛФК включають вправи, які сприяють відновленню функцій паретичних м'язів (пасивні, ідеомоторні, зі стимуляцією активних рухів) і посиленню кровообігу (динамічні вправи для суглобів, на координацію).
• На початку лікування застосовують лікування положенням для уникнення контрактур і деформацій, призначають спеціальні вправи для покращення рухливості у суглобах, зміцнення м'язів.
• Поряд із фізичними вправами застосовують масаж і гідрокінезотерапію.

Завдання та засоби реабілітації в післялікарняний період

• Застосовують ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапевтичні процедури, механо- та працетерапію.
• Завдання ЛФК: повне відновлення функції ураженої ділянки, тренування складних рухів і координації, відновлення професійних та побутових навичок, підтримання працездатності.
• Медсестринське обстеження включає визначення стану опорно-рухової системи, ступеня атрофії м'язів, їх сили, функціональної здатності, ступеня побутової активності.
• Фізіотерапевтичні методи лікування: електростимуляція, грязелікування, парафіно-озокеритні аплікації, УВЧ-терапія, УФО, радонові, сульфідні, хвойні ванни, кліматолікування.
• Застосовують механотерапію для збільшення сили і витривалості м'язів, покращення гемодинаміки і трофіки тканин, зменшення контрактур.
• Рекомендовано санаторно-курортне лікування в місцевих санаторіях неврологічного профілю.

Реабілітація пацієнтів після перенесеного інсульту

• Інсульт — гостре порушення мозкового кровообігу, розрізняють ішемічний та геморагічний інсульт.
• Реабілітацію проводять у три етапи: ранній відновний (до 3 міс.), пізній відновний (до 1 року) та етап залишкових порушень (понад 1 рік).
• Виділяють п’ять ступенів порушення рухових функцій: легкий парез, помірний парез, парез, глибокий парез, плегія або параліч.

Завдання та медсестринське обстеження при реабілітації після інсульту

• Завдання реабілітації: підтримання життєдіяльності пацієнта, запобігання ускладненням, поліпшення загального стану пацієнта, зниження м’язового тонусу, стимуляція активних рухів, протидія патологічним рухам, навчання ходьбі та самообслуговуванню.
• Медсестринське обстеження включає: оцінку порушення рухової активності, неможливість самообслуговування, стан свідомості, серцево-судинної системи (пульс, артеріальний тиск), дихальної системи (частота дихання, патологічні типи дихання), мовлення, чутливості, рухів, координації.
• Призначають руховий режим залежно від ступеня порушення рухових функцій: суворий постільний, розширений постільний, напівпостільний, вільний руховий режим.

Реабілітація в лікарняний період після інсульту

• Реабілітаційні заходи включають ЛФК, лікувальний масаж та фізіотерапевтичні процедури.
• Суворий постільний режим передбачає спокій, медикаментозне лікування та лікування положенням.
• Розширений постільний режим (2а) включає лікування положенням на спині, на боці, дихальні вправи, активні вправи для здорових кінцівок та пасивні рухи для паретичних кінцівок.
• Розширений постільний режим (2б) передбачає активні вправи для здорових кінцівок та пасивні вправи для паретичних кінцівок.
• Задачами ЛФК є зниження м’язового тонусу, протидія контрактурам, відновлення активних рухів, навчання ходьбі, відновлення навичок самообслуговування.
• Масаж призначають за щадною методикою, починаючи від дистальних відділів до проксимальних.
• Фізіотерапевтичні процедури: електрофорез, діадинамотерапія на ділянку суглобів, дарсонвалізація, УВЧ-терапія, електростимуляція м’язів, магнітотерапія.
• Працетерапію розпочинають з навчання самообслуговуванню.
• Психотерапія спрямована на подолання змін особистості та адаптацію до нових життєвих обставин.

Реабілітація в післялікарняний період після інсульту

• Медсестринське обстеження: оцінка рухової активності, розладів мовлення адаптації у побуті, зниження пам’яті та мислення.
• Завдання ЛФК — загальнотонізувальний вплив на організм, зміцнення м’язів, покращення постави, тренування ходи, активізація серцево-судинної та дихальної систем.
• Застосовують класичний, сегментарний, рефлекторний, точковий, вібраційний масаж, самомасаж, підводний душ-масаж.
• Фізіотерапія: електрофорез, діадинамо- та УВЧ-терапію, двокамерні гідрогальванічні ванни, аплікації парафіну, озокериту, пелоїдотерапію, кисневі, сульфідні ванни, електростимуляція ослаблених м’язів та механотерапія
• Реабілітація в місцевому санаторії через 6 міс. після інсульту, санаторно-курортне лікування через рік після інсульту.

Значення фізичної, психологічної, трудової реабілітації

• Фізична реабілітація спрямована на мобілізацію захисних і пристосувальних механізмів, попередження ускладнень, прискорення відновлення, адаптацію до навантажень.
• Психологічна підготовка допомагає подолати труднощі, пов’язані з хворобою, та готує до перекваліфікації.
• Соціальна реабілітація передбачає повернення до активного життя, правовий і матеріальний захист.
• Для тяжкохворих метою є розвиток навичок самообслуговування за допомогою реабілітолога, фахівця з працетерапії та психолога.
• Професійна реабілітація готує пацієнта до праці, враховуючи характер хвороби, функціональний стан, професію та умови праці.