Міжнародне гуманітарне право

Сукупність міжнародно-правових норм і принципів, що регулюють захист жертв війни та обмежують методи і засоби ведення війни.

Будь-яке застосування збройної сили між двома або більше державами, або між урядовими силами та збройними формуваннями на території держави.

Особи, що беруть безпосередню участь у бойових діях. Мають право на спеціальний захист, але на них поширюються певні обмеження.

Всі особи, що не є комбатантами. Мають право на особливий захист і не можуть бути об'єктом прямого нападу.

Серйозні порушення МГП, такі як вбивства, катування, незаконне ув'язнення, виселення цивільного населення, розграбування, руйнування об'єктів.

Систематичні напади на цивільне населення як частина широкомасштабної або систематичної атаки на будь-яке цивільне населення.

Принцип МГП, що вимагає віддати перевагу захисту життя та здоров'я у конфлікті.

Принцип МГП, що обмежує застосування сили до того, що є строго необхідним для досягнення військової мети.

Принцип МГП, що вимагає розрізняти комбатантів і цивільне населення, а також військові та цивільні об'єкти.

Принцип МГП, що вимагає, щоб завдані шкода і руйнування були пропорційними конкретній військовій перевазі.

Міжнародне гуманітарне право (МГП) - це сукупність норм, що регулюють ведення збройних конфліктів, з метою захисту жертв війни та мінімізації страждань.

МГП важливе, оскільки воно забезпечує мінімальний рівень захисту для всіх, хто постраждав від війни, обмежує насильство, сприяє відновленню після конфлікту та посилює міжнародну стабільність.

Четыре Женевські конвенції (1949 р.) і Додаткові протоколи (1977 р.) - ключові документи МГП, які регулюють захист жертв збройних конфліктів.

Женевська конвенція (I) про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях (1949 р.) зобов'язує держави піклуватися про поранених і хворих військовослужбовців під час збройного конфлікту, незалежно від їхньої національності.

Женевська конвенція (II) про поліпшення долі поранених, хворих і осіб, що зазнали корабельної аварії, зі складу збройних сил на морі (1949 р.) забезпечує захист поранених та хворих військовослужбовців на морі, а також осіб, які зазнали корабельної аварії.

Женевська конвенція (III) про поводження з військовополоненими (1949 р.) визначає правила поводження з військовополоненими, які потрапили в полон під час збройного конфлікту.

Женевська конвенція (IV) про захист цивільного населення під час війни (1949 р.) передбачає захист цивільних осіб, які опинилися в зоні збройного конфлікту.

Додатковий протокол I (1977 р.) до Женевських конвенцій розширює та уточнює положення про захист жертв міжнародних збройних конфліктів.

Додатковий протокол II (1977 р.) до Женевських конвенцій визначає правила захисту жертв збройних конфліктів неміжнародного характеру, тобто внутрішніх конфліктів.

Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту (1954 р.) та Додаткові протоколи до неї (1954, 1999) встановлюють правила для збереження культурної спадщини під час війни.

Гаазька конвенція зобов'язує держави вживати заходів для захисту культурних цінностей, забороняє реквізицію культурних цінностей від інших країн, забороняє будь-які дії, спрямовані на знищення чи пошкодження культурних цінностей.

Перший Додатковий протокол (1954 р.) до Гаазької конвенції розширює сферу застосування Конвенції, включаючи до неї не лише культурні цінності універсального значення, але й важливі для народу.

Другий Додатковий протокол (1999 р.) до Гаазької конвенції посилює захист культурних цінностей, забороняючи їх використання в військових цілях, вивезення з окупованих територій та посилюючи відповідальність за порушення Конвенції.

Конвенція про заборону або обмеження використання конкретних видів звичайної зброї (1980 р.) - міжнародний документ, який спрямований на заборону використання певних видів зброї, що можуть наносити надмірні пошкодження або мають невибіркову дію.