IV. PDF

**IV** \[\...\] Павлусевi забилося серце, як почув сотникiв наказ. Вiн сьогоднi побачить те, про що вiд дiдуся стiльки наслухався. Поба- чить, як козацтво зустрiнеться з татарами, тими страшними чор- тами, що цiєї ночi так лютували у Спасiвцi. Його напав страх. Чи козаки дадуть раду тим чортам?...

**IV** \[\...\] Павлусевi забилося серце, як почув сотникiв наказ. Вiн сьогоднi побачить те, про що вiд дiдуся стiльки наслухався. Поба- чить, як козацтво зустрiнеться з татарами, тими страшними чор- тами, що цiєї ночi так лютували у Спасiвцi. Його напав страх. Чи козаки дадуть раду тим чортам? Павлусь дрижав усiм тiлом, хоч надворi була спека, i дивував- ся, що козакам було все байдуже, наче б на празник iшли. \[\...\] Козаки станули лавою, поздiймали списи з ремiнцiв i насторчи- ли перед себе\... --- З Богом! Уперед! Козаки рушили спочатку ходом, а вiдтак пiдбiгцем\... Татарин, що прибiг у кiш, засвистав на тривогу. В кошi завору- шилось, як у муравлищi. Молодий Мустафа-ага вже сидiв на конi й порядкував. Татари кинулись до коней, миттю посiдлали їх i виступили пе- ред кiш та уставились по-татарському звичаю пiвмiсяцем. Вони хотiли лиш оборонятися, а не нападати. На те не було в них нi охо- ти, нi спроможности. Не знаючи, яка в козакiв сила, Мустафа наказав запрягти вози, звивати шатра й готовитися в похiд. Коли Трiска наблизився, застав татар, готових до бою. Їх се- редина стояла не рушаючись, щоб так замкнути козакам дорогу назад. Це змiркував Трiска вiдразу. Вiн пiдвiв шаблю вгору i скоман- дував: --- Завертай! Мустафа не хотiв пустити їх. Козакiв так мало, що можна їх на аркан половити\... Йому здавалося, що це вся козацька сила, бо бiльше нiкого й не було видко. Тепер з усiх бокiв засвистали по татарськiй сторонi бойовi свиставки, й татари з пекельним криком «Аллах! Аллах!» кинулись наздогiн за козаками. Татарськi конi, витягнувши шиї, як гуси в лету, з отворени- ми широко нiздрями, гнали так, що животами мало не достава- ли землi. На них сидiли поганцi в сторчатих шапках та виверне- них кожухах, похилившись уперед. У кожного блищала в руках шабля. Вони доганяли козакiв. Вiддаль мiж ними меншала. Позаду ватаги їхав Трiска. Нараз Трiска завернув пiвкругом коня i став проти татар. Пiд час погонi татари помiшалися трохи. Деякi конi висунулись наперед. Трiска першому стрiчному татариновi вiдрубав голову. Вона впала в траву, а кiнь погнав з татарином дальше. Вiн все ще держав шаблю вгору, поки не звалився з коня. Нога лишилася в стременi, i кiнь поволiк його отак у степ. Коло Трiски збиралася щораз бiльша купа татар. Вiн рубав на обидва боки. З того одна частина татарської сили здержалася. Козаки змiркували, що щось сталося. Один оглянувся й крикнув: --- Хлопцi, ватажок мiж татарвою\... Хто в Бога вiрує, не дай- мо! Який десяток козакiв завернули коней i пустилися виручати Трiску. Вони бачили, як Трiска ввихався, рубаючи поганцiв. Але й татари роїлися, як оси. Козакам стало зле. Татар було чи не триста, козакiв --- сорок. Вони готовились вже на певну смерть, i кожен молився Боговi в передсмертнiй годинi. Татари згуртувались у подовгасту валку i вже досягали козаків. В одного козака кiнь спотикнувся i впав, його, сердегу, розтоп- тали татарськi конi. А поки те, Недоля заходився привiтати татар. Вiн роздiлив свою сотню на двi частини й поставив їх лицем до до- роги, куди мали втiкати Трiска з своєю ватагою. Для бiльшого роз- гону лишили мiж собою вiддаль шістсот ступенiв. Татари були такi певнi перемоги, що й не дивились на боки. Вони гнали вперед, як хорти за серною. Як наблизилися до того мiсця, Недоля дав умовлений знак. Козацтво рушило з мiсця, i в найбiльшiм розгонi вдарило на та- тар з обох бокiв. Залунало козацьке: «Слава Богу!» Татари не були в силi здержати розiгнаних коней. Вони гнали одною збитою валкою. Розвитися по боках проти козакiв вони й не гадали. Козаки насторчили свої списи i кололи ними завзято у збиту купу. Козакам не стало часу витягати списiв, бо з великого розгону списи прошибали татарськi тiла; вони взялись до шаблюк. Наста- ла страшна рубанина. Козакам аж руки млiли, а татари помiшались так, що один одного рубав. Татари верещали, конi кричали i ставали диба, а це все заглу- шав могутнiй крик з козацької груди: «Рiж, бий!» Татари загадали перебитися iншим боком i вийти з тої тiсної вулицi. Вони рвались наперед, та тут натрапили на нову перешко- ду. Ватага Трiски, побачивши, в чому справа, завернула i вдарила спереду. Козаки встигли стiльки нарубати татарських трупiв, що зроби- лася з них гребля. Конi без їздцiв погнали в степ. Тi татари, що йшли ззаду, завернули коней i втiкали. За ними погнали козаки. \[\...\] Татари один по одному вiдлучалися вiд гуртка й утiкали до сво- го коша. «Ось i на моїй вулицi празник!» --- подумав Непорадний i вiдiпняв вiд сiдла свiй шовковий аркан. Аркан форкнув у повiтрi i вхопив татарина за шию та звалив з коня. Непорадний вийняв шаблю i взяв її в зуби. Руками звивав ар- кан, поки не доїхав до татарина та вiдрубав йому голову. --- А в мене пiде воно швидше, --- говорив бiля нього дiд Панас, прицiлився i стрiлив в найдальшого татарина. --- Коби так, хто набивав вам рушницю! --- каже Непорадний. --- А я то швидше шнурок розмотаю. Вороний пiгнав вихром, а Непорадний складав аркан, поки не пустив його на голову татариновi. Повторив так кiлька разiв. Багато козакiв розпустило теж свої аркани, а деякi стрiляли з рушниць. Погром татарiв повний. Непорадний впiймав ще одного татарина. Кiнь шарпнув, а та- тарин впав на землю. Татарин успiв розсилити петлю, щоб його не задушила. Над ним стояв уже Непорадний з пiднятою шаблею. --- Не забивала мене козак\... Татарин дає грошi, много золота син Девлет-Гiрей, --- лепетав татарин, заслонюючи себе руками. Непорадний задержався. Це був татарський ватажок. На те вка- зувала його багата одежа. --- Вставай! --- гукнув Непорадний. Татарин пiдвiвся, а козак зв'язав йому руки i повiв мiж своїх. Битва скiнчилася. На побоєвищу лежали трупи людей i коней. Козаки добивали ранених. Iншi погнались з арканами по степу ло- вити наляканi конi без їздцiв\... Помiж козаками їздив на своєму конi Недоля, опершись рукою пiд боки, i порядкував. \[\...\] В козацькому обозi гомонiло ще. Козаки, розставивши вартових з усіх бокiв, кiнчали свою роботу. До Недолi приблизився Непо- радний. --- Пане сотнику, в мене татарський бранець\... \[\...\] За хвилину привели молодого татарина перед сотника. Це був молодий i гарний татарин. Одежа на ньому багата. --- Як тебе звуть? --- питає Недоля по-татарськи. --- Я Мустафа-ага, син Iбрагiма, ханського Девлет-Гiрея, --- ска- зав гордо татарин. --- А я тобi кажу, --- обзивається один козак, --- що ти чортiв син, а твiй Магомед i твiй хан чортовi братами приходяться\... --- Не смiй, джавре, зневажати його свiтлости хана ханiв, бо вiн вас усіх перерiже або в полон візьме! --- крикнув люто татарин i затупотiв ногами. --- А заки ти йому це скажеш, то пiдеш за твого дядечка в пе- кло, --- вiдрубав козак i брався уже за шаблю. --- Тихо! --- гримнув Недоля. --- Не твоє дiло, не твiй бранець, Ти- хоне! До сотника приступив молодий гарний козак. --- Як засвiтає, вiзьмеш десяток козакiв i поведеш оцього бран- ця в Лубни та вiддаси його пановi полковниковi. Розкажеш усе, що було, та не забудь поклонитися гарненько. Гляди, щоб не втiк та щоб його приставили живого i цiлого. \[\...\] Цей тата- рин для нас важнiший, як сьогоднiшня перемога, --- говорив Недоля пiвголосом до діда Панаса. --- Полковник наказав менi дiстати якогось визначного татарина. Вiд нього гадає полковник дiзнатися дещо про намiри орди\... На те все дивився Павлусь. Вiн перший раз дивився очима на битву з татарами. Вiн побачив те, що дiдусь йому розказував, i це показалося правдою. Тепер татари не видавалися йому такi страшнi, як учора. Козаки сильнiшi. Коли б так було вчора, не вбили б вони дiдуся й маму, не взяли б сестри в полон. I в нього вступила надiя, що козаки вiдiб'ють ще й тата й сестру\... Та коли це буде? Павлусевi бажалось, щоб зараз погнались козаки й роз- били татар до решти та освободили полонених.