Англія у XVIII–XIX ст. PDF

66. Державний механізм конституційної монархії в Англії у XVIII–XIX ст. Початок розвитку конституційної монархії в Англії: XVII століття та революції В XVII ст. відбулися англійська громадянська війна (1642–1651) і революція, що призвела до тимчасового скасування монархії (1649) і встановлення респу...

66. Державний механізм конституційної монархії в Англії у XVIII–XIX ст. Початок розвитку конституційної монархії в Англії: XVII століття та революції В XVII ст. відбулися англійська громадянська війна (1642–1651) і революція, що призвела до тимчасового скасування монархії (1649) і встановлення республіки під управлінням Олівера Кромвеля. Лише в 1660 році, після Реставрації Карла II, монархія була відновлена, але з істотними обмеженнями. Боротьба за баланс влади між королем і парламентом досягла кульмінації в "Славній революції" 1688 року. Після зречення Якова II, який був змушений відступити через загрозу війни з Нідерландами та відсутність підтримки серед своїх підданих, трон був переданий Вільгельму Оранському і Марії II. Вони погодилися з Конституцією, яка обмежувала повноваження монарха та посилювала роль парламенту. Роль парламенту в XVIII столітті Конституційна монархія в Англії сформувалася через взаємодію двох основних органів: королівської влади та парламенту, а також через розвиток судової системи. 1. Парламент: У XVIII столітті парламент став основним органом законодавчої влади. Він складався з двох палат: Палати лордів і Палати громад. Палата лордів була верхньою палатою, до складу якої входили представники дворянства та духовенства. Палата громад була нижньою палатою, і її члени обиралися народом. Важливим аспектом було те, що парламент став все більше незалежним від короля, що стало результатом боротьби за вплив між короною і парламентом. У цей час парламентарі часто мали сильний вплив на політичне життя та на зовнішню політику країни. 2. Прем'єр-міністр і Кабінет міністрів: Перші ознаки прем'єр-міністерства, з'явилися в середині XVIII століття. Після приходу до влади Роберта Уолпола в 1721 році зміцнилася роль Кабінету міністрів. Відтепер саме Кабінет, який очолював прем'єр, керував урядом і розробляв основні політичні рішення, а не король. 3. Король і обмеження його влади: Хоча король продовжував бути символічною фігурою та головою держави, його повноваження ставали дедалі обмеженішими. Так, після Славної революції та прийняття Білля про права 1689, монарх не міг без дозволу парламенту накладати податки чи скасовувати закони, а також був обмежений у праві розпускати парламент. Під час XVIII століття королі, такі як Георг I (1714–1727) та Георг III (1760–1820), все більше втрачали політичний вплив, поступаючись місцем парламенту та прем'єр-міністрові. Соціально-політичні зміни в XIX столітті XIX століття стало періодом значних соціальних, економічних і політичних змін в Англії. Промислова революція, урбанізація, розширення виборчого права та підвищення ролі громадянського суспільства визначали нову роль парламенту та монархії.  1. Реформи парламенту: У XIX столітті розпочався процес розширення виборчого права. Першою значною реформою стала реформа виборчої системи 1832 року, яка збільшила кількість виборців, надаючи право голосу представникам середнього класу. У 1867 році відбулася друга реформаторська хвиля, в результаті якої право голосу було розширене для робітників. Продовжувався процес демократизації політичної системи. 2. Роль прем'єр-міністра: Важливість прем'єр-міністра та його кабінету в управлінні країною значно зросла. Важливою подією була парламентська реформа 1832 року, яка змінила співвідношення сил між короною та парламентом, підвищивши вплив останнього. Прем'єр-міністр отримав практично повний контроль над урядовими справами. 3. Король у XIX столітті: На початку XIX століття король Георг III фактично втратив здатність здійснювати функції правителя. Більше влади зосереджувалося в руках прем'єр-міністрів і парламенту. Відтак королівська влада стала більш церемоніальною і символічною 67. Акти про народне представництво Великої Британії 1832 р., 1867 р 1. Акт про народне представництво 1832 року: Початок виборчих реформ Передумови та причини прийняття Акту 1832 року До початку XIX століття виборчий процес у Великій Британії був сильно обмежений. Права голосу мали лише чоловіки, які були власниками великих земельних наділів або мали значні доходи. Вибори проводилися по старому представницькому округу, який не відповідав сучасним соціально-економічним реаліям. Це призводило до того, що у багатьох виборчих округах, де мешкали невеликі громади, мали місце "вибори без виборців", або ж округа, що вже не існували через значне зменшення населення. Крім того, право голосу було обмежене за соціальним і майновим цензом, що означало, що в парламенті здебільшого були представлені лише аристократи та заможні землевласники. Зростання промислового класу, поява великих міст та активізація робітничого руху викликали вимоги до реформування виборчої системи, щоб забезпечити більш справедливе представництво. Боротьба за ці зміни набула особливої гостроти після 1815 року, коли Великобританія пережила серію соціальних і економічних криз. Основні положення Акту 1832 року Акт про народне представництво 1832 року, також відомий як Перший реформаторський акт, був ухвалений після петицій і протестів. Основні положення Акту: 1. Розширення виборчого права: Акт значно розширив коло виборців, особливо серед середнього класу, дозволяючи частини з них, що володіли певними активами, брати участь у виборах. У 1832 році право голосу було надано чоловікам, які мали власність або отримували доходи в розмірі 10 фунтів стерлінгів і більше на рік. Це дозволило розширити коло виборців тобто на третину населення, яке раніше не мало права голосу. 2. Перегляд виборчих округів: Було переглянуто систему, що існувала ще з середньовіччя. Деякі округа, що вже не мали населення, були скасовані, а  деякі нові, які утворилися через індустріалізацію та зростання міст, отримали представництво. Цей захід зменшив вплив "гнилих округів" (порожніх, із символічними виборами). 3. Зменшення політичної влади аристократії: Акт обмежував вплив аристократії, розширюючи коло людей, які могли брати участь у виборах. Виборчі права були надані більшості міщан і навіть частині робітників. 4. Посилення ролі парламенту: Акт підтвердив значення парламенту як основного органу влади в країні, послаблюючи абсолютну монархію та зміцнюючи парламентаризм. Вплив Акту 1832 року Прийняття цього Акту стало важливим кроком на шляху до більш демократичної Великої Британії. Він дозволив значно розширити виборче право, хоча на той час ще не забезпечував права для робітничих класів або жінок. Тим не менш, Акт 1832 року був важливим етапом у розвитку британської демократії та послабленні привілеїв аристократії. 2. Акт про народне представництво 1867 року: Реформа, що розширила виборчі права Передумови та причини прийняття Акту 1867 року До 1860-х років стало очевидно, що попередня реформа 1832 року не задовольняє потреби більшої частини населення, зокрема робітничого класу та ще більшої частини середнього класу, який усе ще був позбавлений виборчого права. Тому політичні активісти та партії, зокрема Ліберальна партія під керівництвом Вільяма Гладстона, почали вимагати нової реформи. Основні положення Акту 1867 року Акт про народне представництво 1867 року, або Другий реформаторський акт, суттєво розширив виборче право в країні. Основні положення цього акту: 1. Розширення виборчого права для чоловіків: Виборчі права були надані більшій частині робітничого класу, зокрема тим чоловікам, які проживали в містах і мали певний мінімум доходу або володіли майном. Це дозволило ще близько 1,5 мільйонам людей отримати право голосу. 2. Рівномірний розподіл округів: Як і в Акті 1832 року, переглянули виборчі округи, зробивши їх більш репрезентативними для населення, що зросло за рахунок індустріалізації. Були скасовані деякі старі "гнилі" округи та створені нові в промислових містах. 3. Зменшення майнового цензу: Однією з основних змін було зниження майнового цензу, що дозволяло більшій кількості робітників і середнього класу брати участь у виборах. Це зробило систему більш демократичною, зокрема для міських робітників. 4. Покращення представництва для великих міст: Більше представництва було надано великим містам, таким як Лондон, Манчестер, Ліверпуль, що відображало зростання урбанізації та індустріалізації. Вплив Акту 1867 року Акт 1867 року став важливим етапом у розвитку британського парламентаризму. Він значно розширив коло виборців, особливо серед робітничого класу, і підготував ґрунт для наступних реформ. Однак він все ще залишав значну частину населення, зокрема жінок, без виборчого права. Така виборча система, хоча і була значно демократичнішою, ніж попередня, все ще зберігала соціальні бар'єри. 68. Зміни в системі судоустрою Великої Британії у ХІХ ст 1. Система судоустрою Великої Британії до початку XIX століття До початку XIX століття система судоустрою Великої Британії була складною та заплутаною. Вона базувалася на англійському загальному праві (common law), яке ґрунтувалося на прецедентному праві. У той час існувало кілька судових інстанцій, що мали різні функції й підпорядковувались різним органам влади: Королівські суди — це були найвищі суди, які здійснювали правосуддя у справах кримінальних та цивільних. Церковні суди — займалися справами, пов’язаними з церковними питаннями, таких як шлюб, спадщина та моральні злочини. Міські суди — мали обмежену юрисдикцію, яка поширювалась на менші кримінальні та цивільні справи. Магістратські суди — судили менші правопорушення, такі як крадіжки або розпивання алкоголю в недозволений час. Система була досить заплутаною, а суди не завжди могли ефективно вирішувати спори між людьми через різноманітні процедури і правила. Це викликало необхідність реформ. 2. Перші реформи: Судова реформа 1830-х років Перші серйозні реформи в системі судоустрою Великої Британії почалися в середині XIX століття. Ось кілька основних кроків: 1. Акт про судову реформу 1834 року: Цей акт спрямовувався на створення більш ефективної та централізованої судової системи. Зокрема, була проведена реорганізація королівських судів, що дозволило значно спростити їх роботу. У рамках цієї реформи було об’єднано декілька старих судів у єдину систему з визначеною компетенцією. 2. Створення Суду Вищої інстанції (Court of Appeal) у 1834 році: Цей суд став необхідним для забезпечення апеляційного перегляду справ, що дозволило створити більш справедливу судову систему. Раніше функцію апеляційних судів здійснювали самі королівські суди, що призводило до затримок і неефективності. 3. Акт про магістратів 1835 року: Цей акт поклав основи для утворення єдиного суду для розгляду кримінальних справ на місцевому рівні. Згідно з актом, функції суддів мали виконувати не тільки місцеві аристократи, але й обрані особи, що дозволило покращити справедливість у місцевих справах. 3. Реформи 1850-1860-х років: Створення єдиного суду та удосконалення процесу У середині XIX століття була розпочата друга хвиля реформ, яка включала значні зміни в організації судів та процесуальному праві. 1. Акт про створення Вищого суду 1851 року: В результаті цього акту було створено єдиний суд, який мав бути відповідальним за розгляд цивільних та кримінальних справ. Цей суд мав повноваження для розгляду справ як  на рівні країни, так і на рівні окремих територій, а також право переглядати рішення місцевих судів. 2. Реформа судового процесу 1854 року: Відтепер було запроваджено спрощену і стандартизовану процедуру для різних типів справ, що значно покращило доступність правосуддя для громадян. Раніше складні і дорогі судові процеси стали менш затратними, а справи почали розглядатися швидше. 3. Акт про скасування церковних судів 1855 року: Це дозволило створити більш ефективну систему правосуддя та покращити законодавчі та судові процедури. 4. Реформи 1870-1880-х років: Продовження модернізації та реформування професії суддів 1. Акт про реформу судової адміністрації 1873 року: Цей акт став важливим етапом у центруванні судової системи. Він об’єднав багато дрібних судів в один загальний орган, підвищуючи їх ефективність та доступність для громадян. Судова адміністрація стала більш централізованою, що дозволило уряду здійснювати більш контрольований процес правосуддя. 2. Покращення умов для осіб з обмеженими доходами: У 1870-х роках були здійснені кроки, щоб полегшити доступ до правосуддя для бідних верств населення. Створення судових зборів для бідних та розвиток інституту безкоштовної правової допомоги дозволили людям з низьким доходом звертатися до суду без великих фінансових труднощів. 5. Судова реформа кінця століття: Удосконалення органів судової влади 1. Судова реформа 1881 року: Важливою складовою цієї реформи стало введення принципу відкритості судових засідань, що дозволило зробити судовий процес більш прозорим та підконтрольним громадськості. 69. Організація управління Британською колоніальною імперією у XVIII–XIX ст 1. Основні принципи організації колоніальної влади Управління Британською колоніальною імперією спиралося на кілька ключових принципів, таких як централізоване управління метрополією, контроль за економікою колоній і використання колоніальних адміністрацій для забезпечення британських інтересів. Система управління імперією змішувала британські закони та традиції з необхідністю адаптуватися до місцевих умов, що варіювалися в різних колоніях. 2. Центральне управління імперією Центр колоніальної адміністрації знаходився в Лондоні, де влада належала уряду Великої Британії, зокрема — різним державним відомствам і чиновникам, що були відповідальні за управління колоніями. Ключові органи центрального управління імперією включали: Міністерство колоній: Це була головна структура, яка була відповідальна за всі питання, що стосуються колоній. Міністр колоній був вищою посадовою особою, яка мала нагляд за політичною, економічною та  військовою діяльністю колоній. Ця посада виникла після 1768 року, коли британський уряд вирішив централізувати управління колоніями. Колоніальний офіс: Це урядова установа, що виконувала функції адміністративного апарату для контролю за колоніями, підтримувала зв'язок між метрополією і колоніальними урядами, обробляла документи і забезпечувала політичні інструкції колоніальним адміністраціям. Парламент Великої Британії: Парламент мав право ухвалювати закони, що стосувалися колоній, та законодавство про британських громадян у колоніях. Однак, важливою особливістю було те, що колонії часто не мали представництва в британському парламенті, що ставало основною причиною колоніальних протестів. 3. Управління окремими колоніями Управління колоніями значною мірою залежало від типу колонії та її специфіки. Британська імперія поділялася на три основні типи колоній: коронні колонії, підконтрольні колонії та колонії з власним урядом. 3.1 Коронні колонії (Crown Colonies) Це були колонії, в яких пряме управління здійснювалося з метрополії, і в яких не було місцевих установ, що мали б автономію. До таких колоній належали більшість територій, завойованих Великою Британією під час колоніальних експансій у XVIII–XIX століттях.У таких колоніях влада була зосереджена в руках губернатора, який призначався короною. Губернатор мав виконавчі, законодавчі та судові повноваження. У великих колоніях губернатор часто мав допомогу у вигляді колоніальної ради, що складалася з високопосадових чиновників, військових і місцевих представників, але реальна влада залишалася за губернатором. 3.2 Підконтрольні колонії (Protectorates) Цей тип колоній мав певну політичну автономію, але реальний контроль зберігався в руках британського уряду. Класичним прикладом є Індія після 1858 року, коли країна перейшла під прямий контроль Британської корони через Індійський акт 1858 року. Замість віце-короля у цих колоніях був призначений губернатор, що представляв британського монарха і був відповідальним за захист інтересів Британії в регіоні. 3.3 Колонії з власним урядом (Self-Governing Colonies) Це були колонії, де був локальний уряд, що мав певну автономію у вирішенні внутрішніх питань, хоча контроль за зовнішньою політикою та обороною залишався за метрополією. Прикладами є Канада, Австралія, Нова Зеландія та Південна Африка. У таких колоніях були парламентські системи, але остаточне слово з усіх важливих питань залишалося за британською короною. 4. Економічний контроль і торгові політики Британська колоніальна імперія була економічно залежною від торгівлі, і саме через торговельні мережі Великої Британії підтримувала свій вплив над колоніями. Встановлення строгих торгових обмежень через Навігаційні акти (Navigation Acts) дозволяло метрополії отримувати величезні прибутки від торгівлі колоніями. 5. Військова організація Колоніальні війська були важливою складовою контролю над імперією. Британія використовувала місцеві війська в багатьох колоніях (особливо в Індії та Африці) для підтримки порядку, але основна сила була представлена британською армією та флотом. 6. Колоніальні повстання та протести Протягом XVIII і XIX століть в колоніях виникали різноманітні протести і навіть повстання через незадоволення управлінням метрополії. Найбільшим з таких протестів стало Американське революційне повстання (1775-1783), що призвело до незалежності США. Подібні настрої були й в інших частинах імперії, що зрештою призвело до поступової деколонізації на початку XX століття. 70. Причини та передумови громадянської війни 1861-1865 рр. у США. Міссурійський компроміс. 1. Фон і контекст: Становище до Міссурійського компромісу У перші десятиліття XIX століття Сполучені Штати стали об’єднаним політичним організмом, однак це єдність була часто підірвана суперечностями, зокрема питанням рабства. В країні існували два основні економічні і соціальні регіони: Південні штати: Економіка південних штатів була залежною від сільського господарства на яких працювали раби. Рабство стало основою економічної та соціальної системи Півдня. Північні штати: Північ була більш індустріалізованою, з високим рівнем урбанізації і розвитку транспорту. Робоча сила на Півночі складалася з вільних робітників, що поступово відмовлялися від рабства як соціального явища. Ці економічні та соціальні відмінності сприяли появі політичних конфліктів, головними з яких були питання розширення рабства на захід і рівноправність нових штатів. 2. Міссурійський компроміс 1820 року Міссурійський компроміс був важливою політичною угодою, укладеною в 1820 році для врегулювання суперечок між південними і північними штатами щодо питання рабства в нових територіях та штатах, що вступали до Союзу. Передумови компромісу: Мігрування на захід: Після отримання нових територій після Війни за незалежність і війни з Мексикою, Сполучені Штати мали можливість розширювати свою територію на захід. Це створювало нові можливості для заселення і розвиток сільського господарства, однак виникла проблема визначення того, чи дозволяти рабство в нових територіях. Баланс між південними і північними штатами: До цього часу в Союзі вже був визначений баланс сил між півднем і північчю. У Конгресі було рівне число південних і північних штатів, що дозволяло обом регіонам впливати на федеральну політику. Питання щодо того, чи дозволяти рабство в нових територіях, ставало надзвичайно важливим для обох сторін. Основні положення компромісу: 1. Міссурі отримує статус штату рабовласницького: У межах компромісу було вирішено, що штат Міссурі, який прагнув стати частиною Союзу,  дозволить існування рабства. Це важливе рішення, яке підтримали південні штати, адже Міссурі був важливим стратегічним регіоном для Півдня. 2. Мейн стає вільним штатом: У відповідь на прийняття Міссурі як штату рабовласницького, територія штату Мейн отримує статус вільного штату. Це дозволяло зберегти баланс між південними і північними штатами. 3. Розмежування по паралелі 36°30': Важливим елементом компромісу було те, що встановлювався кордон для майбутнього розширення рабства. Вся територія, що знаходилася на південь від паралелі 36°30' (включаючи Міссурі), дозволяла рабство, тоді як на північ від цієї лінії рабство заборонялося (окрім самого Міссурі). Це означало, що на більшості території, що приєдналася до Союзу після компромісу, рабство було незаконним, що створювало напруження між Північчю і Півднем. 3. Важливість і наслідки Міссурійського компромісу Міссурійський компроміс став спробою урегулювання суперечностей між Північчю і Півднем щодо рабства. Однак, незважаючи на тимчасове полегшення, компроміс лише відстрочив неминучий конфлікт. Він посилив існуючі розбіжності між регіонами і відкрив нові джерела напруження, які стали важливими передумовами Громадянської війни. Зростання напруження: Міссурійський компроміс був тимчасовим рішенням, яке не змогло вирішити глибокі суперечності між Північчю і Півднем. З часом питання рабства ставало ще більш запальним, оскільки нові території ставали доступними для заселення. Компроміс дозволяв поширення рабства на південь від 36°30' паралелі, але що робити з новими землями на південь від цього кордону — це питання залишалося відкритим. Скасування компромісу: Під час прийняття Закону Канзасу та Небраски 1854 року було скасовано розмежування рабовласницьких і вільних територій, передбачене Міссурійським компромісом. Це дало змогу територіям Канзас і Небраска самостійно вирішувати питання рабства, що сприяло численним насильницьким конфліктам (так званим «битвам за Канзас»). Підвищення радикалізації: До кінця 1850-х років конфлікти навколо питання рабства,стали дедалі гострішими. Південні штати стали дедалі більш рішучими у своєму захисті рабства, а Північне суспільство ідеологічно і політично посилювало свою боротьбу проти рабства. 71. Законодавчі акти А. Лінкольна у період громадянської війни в США Громадянська війна в Сполучених Штатах (1861-1865) була найбільш масштабним і руйнівним конфліктом в історії країни, і великою мірою визначалася політичними, соціальними та економічними питаннями, особливо питанням рабства та правами штату щодо федерального уряду. Президент Авраам Лінкольн, який очолював країну під час цього критичного періоду, прийняв низку важливих законодавчих актів, що мали глибокий вплив на хід війни, структуру американського суспільства і розвитку країни після її завершення. 1. Емансипаційний прокламаційний акт (1863) Зміст Прокламації: 22 вересня 1862 року Лінкольн оголосив, що з 1 січня 1863 року рабство буде скасовано в усіх штатах, що залишатимуться в повстанні проти уряду Союзу, тобто на територіях, що контролюються Конфедерацією. Політичні наслідки: Хоча прокламація не звільняла рабів у штатах, що залишалися в Союзі (наприклад, в Кентуккі та Мериленді), вона мала величезне символічне значення і стала стратегічним кроком для зменшення підтримки Конфедерації серед європейських країн, зокрема Великої Британії і Франції, які могли бути схильні підтримати Південні штати через економічні інтереси (наприклад, постачання бавовни). Емпіричний ефект: Це стало важливим етапом у процесі звільнення рабів і стало основою для 13-ї поправки до Конституції США (1865). 2. Закон про підготовку армії (1862) Зміст Закону: 1862 року був прийнятий закон, який дозволяв федеральному уряду мобілізувати збройні сили через систему рекрутських наборів і надавати субсидії для добровільних наборів. Призов: Закон також дозволяв запровадити систему призову на службу в армію для тих, хто не підписався добровільно, що стало причиною для численних протестів, особливо на Півночі, де були активні антивоєнні настрої. Дія Закону: Закон став основою для мобілізації сотень тисяч солдатів і допоміг забезпечити необхідну кількість військових для боротьби з Південними штатами. 3. Закон про земельну реформу та гомстеди (Homestead Act) (1862) Зміст Закону: Закон надавав безкоштовні земельні ділянки (160 акрів) громадянам і потенційним поселенцям на західних територіях, якщо вони готові були обробляти землю і проживати на ній протягом п’яти років. Економічні та політичні наслідки: Закон був важливим кроком для розвитку західних територій США і забезпечив розширення американської економіки в умовах війни. Це також допомогло зміцнити демократичні принципи і забезпечити підтримку Союзу серед населення на заході, яке було важливим для стратегічних інтересів Півночі. 4. Закон про залізниці (Pacific Railway Act) (1862) Зміст Закону: У 1862 році був прийнятий закон, що забезпечував фінансування та землю для будівництва Тихоокеанської залізниці — залізниці, яка мала з'єднати східну частину США з Тихим океаном, що сприяло економічному розвитку західних територій. Політичні та економічні наслідки: Цей закон був важливим для економічного розвитку і з’єднання країни, і також відігравав важливу роль у стратегічному зміцненні Союзу, бо дозволяв швидко доставляти війська та матеріали на захід. 5. Закон про безпеку та свободу (Suspension of Habeas Corpus) (1863) У розпал Громадянської війни Лінкольн вирішив, що для захисту Союзу необхідно тимчасово обмежити деякі громадянські права. Одним з таких заходів стало призупинення права на гебеас корпус — право на судовий перегляд арешту. Зміст Закону: У 1863 році Лінкольн тимчасово призупинив дію цього права в кількох штатах, що було юридично необхідним для боротьби з повстанцями, підозрюваними в підтримці Конфедерації. Політичні наслідки: Цей крок викликав значні політичні суперечки, і був обґрунтований необхідністю для уряду зупинити сепаратистські рухи. Однак його дії були критикувані за обмеження прав людини, особливо з боку опозиційних сил, таких як партія демократів. 6. Військові закони та контроль за територіями Під час війни Лінкольн використовував військові закони для зміцнення контролю уряду над територіями, які не підкорялися Союзу. Це включало застосування військової влади, введення цензури, контроль за телеграфами та заборону на сепаратистську пропаганду. Це допомогло уникнути ескалації громадянського непокори на Півночі. 7. 13-та поправка до Конституції США (1865) Зміст поправки: 13-та поправка була ратифікована в 1865 році, після закінчення війни, і стала основою для скасування рабства в усіх штатах. 72. Загальне право Англії та його роль в англосаксонській системі буржуазного права 1. Історія та еволюція загального права Загальне право Англії розвивалося на основі англосаксонських традицій, а також під впливом римського права, яке було адаптоване до англійської реальності. Однак основна характеристика англійської правової системи — це розвиток права через судові прецеденти, а не через централізоване законодавство, як це було в римському праві або в правових системах континентальної Європи. 1. Рання етапи розвитку загального права: ○ Після норманнського завоювання Англії в 1066 році Вільгельм Завойовник розпочав централізовану політику та створення єдиної судової системи, яка повинна була поширюватися на всю країну. З того часу в Англії почали формуватися загальні правові принципи, що застосовувалися по всій території держави. ○ Важливим етапом стало впровадження судів "королівського суду" , які повинні були застосовувати єдині правила для всіх підданих, що в свою чергу сприяло створенню єдиного правопорядку. 2. Прецедентне право: ○ Важливим аспектом загального права є його базування на прецеденті — рішеннях судів, які стають обов'язковими для наступних судових процесів. Це означає, що суди повинні керуватися раніше ухваленими рішеннями у подібних справах. ○ Прецеденти стали основним джерелом права в Англії і визначали розвиток юридичної практики. Суддя не міг прийняти рішення в окремому випадку, не беручи до уваги попередні рішення у  подібних справах. Таким чином, система загального права стала дуже гнучкою і адаптованою до змінюваних обставин, оскільки нові рішення суддів могли коригувати або уточнювати існуючі норми. 3. Формування англосаксонської правової системи: ○ У результаті формування загального права Англія мала унікальну систему правових норм, де суди, а не законодавчі органи, ставали основними творцями права. Це стало однією з основних рис англосаксонської правової системи. ○ Судова влада в Англії поступово набувала більшої самостійності і стала незалежною від королівської влади. Наприклад, в XIV столітті суди поступово перейшли до більш технічних норм права, що сприяло розвитку справедливості та рівності в правозастосуванні. 2. Основні принципи загального права 1. Принцип правової визначеності: ○ Одним з основних принципів загального права є принцип правової визначеності. Це означає, що право має бути зрозумілим і передбачуваним, що забезпечує передбачуваність результатів судових процесів і сприяє правовому порядку. ○ Прецеденти, або попередні рішення судів, забезпечують стабільність правового порядку, оскільки суди повинні слідувати логіці попередніх рішень у подібних випадках. 2. Принцип справедливості: ○ Загальне право акцентує увагу на справедливості і рівності перед законом. Оскільки суди застосовують однакові правила до всіх громадян, система загального права сприяє тому, щоб всі учасники правових відносин були рівними перед законом, без дискримінації. 3. Принцип еволюції та гнучкості: ○ Однією з важливих особливостей загального права є його гнучкість. Судді можуть змінювати або уточнювати норми права, базуючись на нових обставинах і соціальних змінах. Завдяки цьому загальне право здатне адаптуватися до нових умов і викликів часу. 3. Роль загального права в англосаксонській системі буржуазного права Роль загального права в буржуазній правовій системі можна оцінити за кількома аспектами: 1. Індивідуалізм і приватна власність: ○ Однією з основних рис буржуазного права є захист приватної власності та інтересів індивідуумів. Загальне право Англії сильно вплинуло на цю концепцію, оскільки через суди забезпечувалася справедливість у питаннях власності, договорів, позовів, що відповідало інтересам буржуазії. ○ У буржуазному суспільстві приватна власність стала основою для розвитку економічних відносин, і правова система, заснована на прецедентах і загальних принципах, допомагала забезпечити стабільність і захист прав власників.  2. Розвиток контрактного права: ○ Загальне право сприяло розвитку контрактного права, яке є одним з ключових аспектів буржуазного права. Через судові рішення встановлювалися принципи вільного контрактування та виконання угод, що стало основою для розвитку капіталізму і торгових відносин. ○ Прецеденти, що стосуються умов договорів, дефолтів, і правових наслідків порушення угод, стали основою для більшості сучасних контрактних систем. 3. Захист індивідуальних прав: ○ В умовах розвитку буржуазного суспільства загальне право стало основним інструментом захисту індивідуальних прав і свобод. Принципи рівності перед законом, захисту власності, права на справедливий суд стали фундаментом для розвитку прав людини та громадянських свобод у капіталістичних країнах. 4. Загальне право та сучасні правові системи Сьогодні загальне право є основою правових систем, де домінує англосаксонська традиція, зокрема в Сполучених Штатах, Великій Британії, Канаді, Австралії та інших країнах Співдружності націй. Його принципи продовжують використовуватися в судовій практиці, де правосуддя базується на прецедентах, а судді мають великий вплив на розвиток правових норм. 73. Виникнення і розвиток континентальної системи буржуазного права 1. Історичні передумови виникнення континентальної системи права 1. Римське право як основа континентальної системи: ○ Римське право, що сформувалося в Римській імперії, стало основою для розвитку континентальної правової системи. Особливо важливим є Corpus Juris Civilis, який був упорядкований імператором Юстиніаном в VI столітті і включав нормативні акти та судові рішення, що визначали основи цивільного права. Ці принципи, незважаючи на зникнення Римської імперії, продовжували впливати на розвиток права в Європі. ○ Після падіння Риму римське право не зникло, а стало основою для розвитку права в середньовічній Європі через університети, де вивчали юридичні тексти та коментарі до них. Правові ідеї та норми римського права зберігалися в церковному праві та феодальних судових системах, що сприяло їх подальшому розвитку. 2. Роль церкви та середньовічних університетів: ○ Церква і середньовічні університети відіграли важливу роль у поширенні римського права, а також у розробці нових правових концепцій. Це право спочатку мало більш обмежений вплив на приватне життя людей, однак з часом воно стало важливою частиною правових систем європейських держав.  ○ Вивчення римського права в університетах (зокрема в Італії) стало основою для створення юридичних текстів, які вплинули на подальшу еволюцію буржуазного права. 2. Формування континентальної правової системи в Новий час У новий час відбулася значна переоцінка римських правових принципів, а також адаптація цих принципів до нових соціальних і політичних умов, зокрема в умовах розвитку буржуазії. 1. Французька революція та Кодекс Наполеона: ○ Одним із основних етапів в становленні континентальної правової системи був період Французької революції. Ідеї буржуазії, що вимагала відновлення правової держави, безпечного захисту приватної власності та обмеження влади монарха, стали основою для створення нового правового порядку. ○ Кодекс Наполеона (Code Napoléon) 1804 року став однією з найважливіших правових реформ у Європі. Цей кодекс був заснований на принципах римського права, але адаптованих до потреб буржуазного суспільства. Він був впроваджений в Німеччині, Італії, Іспанії та інших європейських країнах і мав великий вплив на розвиток цивільного права. ○ Кодекс Наполеона запроваджував чіткі та стабільні правила, що сприяли розвитку капіталістичних відносин, зокрема в сфері договорів, права власності, спадщини та цивільних позовів. Це було важливо для стабільності буржуазного суспільства. ○ Німецький цивільний кодекс (Bürgerliches Gesetzbuch, BGB): ○ Німецький цивільний кодекс, прийнятий у 1900 році, став однією з основних законодавчих реформ в Німеччині, що розвивала ідеї, започатковані Кодексом Наполеона. Це була спроба створити єдину правову основу для об’єднаної Німеччини. ○ BGB поклав основу для розвитку цивільного права в Німеччині, регулюючи питання власності, контрактів, зобов’язань та інших сфер буржуазних правовідносин. 3. Основні риси континентальної правової системи 1. Кодексний характер права: ○ Одна з основних рис континентальної системи права полягає в тому, що більшість правових норм зібрані в кодексах та законах, що приймаються законодавчими органами. Відмінність від англосаксонської системи полягає в тому, що тут немає значної ролі судового прецеденту, і право більше залежить від нормативних актів. ○ Кодекси детально регулюють усі сфери приватного та публічного права. Вони є основними джерелами права і мають пріоритет перед іншими нормативними актами. 2. Римське приватне право: ○ Континентальна система базується на римському праві в тому сенсі, що вона приділяє велику увагу правам власності, договору, зобов’язанням та іншими питаннями приватного права.  ○ Писане право: Континентальна система відрізняється своєю орієнтацією на писане право, на відміну від англосаксонської системи, де велику роль відіграє судовий прецедент. Це означає, що правові норми чітко записуються в законодавчих актах, і суди повинні їх застосовувати при вирішенні справ. 4. Роль континентальної системи права в буржуазному суспільстві Захист приватної власності: У буржуазному суспільстві приватна власність стала основою економічних відносин, і її захист був основною метою правової системи. Контрактна свобода: Континентальна правова система значною мірою ґрунтується на принципі свободи контрактів, що стало важливою основою для розвитку капіталістичних економік. Справедливість і рівність перед законом: Буржуазне право розглядало кожного громадянина як рівного перед законом, що відображало принципи справедливості та рівноправності. 74. Кримінальне уложення Німецької імперії 1871 р. 1. Передумови і процес створення кримінального уложення 1871 року Після об'єднання Німеччини в 1871 році внаслідок франко-прусської війни і створення Німецької імперії постала нагальна потреба в уніфікації правових норм на всій території нового державного утворення. Раніше кожна з германських держав мала свою систему кримінального права, і для нормалізації правопорядку було необхідно створити єдине кримінальне законодавство, що охоплювало б усі імперські землі.Значний вплив на створення Кодексу мали принципи римського права та прусського кримінального права, а також вчення класичної правової школи. 2. Основні принципи і зміст кримінального уложення 1871 року 1. Принцип законності (nullum crimen sine lege): ○ Як і в більшості європейських кримінальних кодексів, в Кримінальному уложенні Німеччини 1871 року закріплюється принцип законності. Це означає, що особа може бути покарана лише за діяння, яке прямо передбачене законом. Важливою є також вимога, щоб покарання за злочин визначалося лише відповідно до того, що було встановлено в законі. 2. Поділ злочинів за тяжкістю: ○ Кримінальне уложення передбачало поділ злочинів на кілька категорій залежно від їх тяжкості. Злочини розподілялися на тяжкі (предмети обговорення в суді вищої інстанції), менш тяжкі (можливо, вирішувалися в судах нижчої інстанції) та несуттєві правопорушення. ○ Для тяжких злочинів, як-от вбивство, зґвалтування та грабіж, встановлювалися строгі покарання, в тому числі ув'язнення, каторга або смертна кара. 3. Покарання і міри впливу: ○ Основними покараннями були ув'язнення, штрафи, каторжні роботи, а для найтяжчих злочинів передбачалася смертна кара (яка була скасована в Німеччині лише в 1951 році).  ○ Злочинці могли також отримати пом'якшення покарання в залежності від обставин, таких як визнання вини чи розкаяння. 4. Захист прав підсудних: ○ Важливою рисою кримінального уложення 1871 року був захист прав осіб, яких звинувачували у вчиненні злочину. Уложення визначало процедури і норми, згідно з якими обвинувальний вирок не міг бути винесений без чітких доказів, а підсудний мав право на захист у суді. 3. Вплив кримінального уложення 1871 року на подальший розвиток кримінального права в Німеччині та за її межами 1. Зміни в правовій системі Німеччини: ○ Уложення гарантувало чітке і стабільне кримінальне законодавство для усіх імперських земель, зокрема, закріплювалося право захисту осіб від зловживань з боку влади, що відповідало вимогам буржуазного суспільства, яке потребувало стабільності та захисту прав. 2. Вплив на інші країни: ○ Кримінальне уложення 1871 року вплинуло на розвиток кримінального права в інших країнах Європи. Зокрема, досвід Німеччини став важливим для реформування кримінального законодавства в багатьох європейських країнах, зокрема в Австро-Угорщині, Італії та інших. ○ Хоча в інших країнах застосування принципів, закріплених в кримінальному уложенні, варіювалося, сам кодекс став відправною точкою для подальших реформ у галузі кримінального права. 4. Завершення і сучасне значення кримінального уложення Кримінальне уложення Німецької імперії 1871 року стало основою для подальших розробок у галузі кримінального права Німеччини. Хоча частково воно було змінене й адаптоване впродовж ХХ століття, воно залишало глибокий слід у формуванні концепцій кримінального права, що захищають індивідуальні права та свободи. 75. Німецьке цивільне уложення 1896 р. Його структура та особливості. 1. Передумови та контекст створення Німецьке цивільне уложення 1896 року було створено на основі потреби в уніфікації цивільного законодавства в об'єднаній Німецькій імперії. До того, в різних князівствах, королівствах і землях Німеччини діяли різні системи цивільного права, що ускладнювало юридичну практику. З огляду на це, після створення Німецької імперії у 1871 році було важливо розробити єдину правову систему, яка б відповіла сучасним вимогам буржуазного суспільства. Робота над цивільним уложенням розпочалася наприкінці 70-х років XIX століття, і до 1896 року був завершений проект, який став основою для єдиного цивільного кодексу, що надавав правову визначеність і стабільність. 2. Структура Німецького цивільного уложення Німецьке цивільне уложення складається з п'яти частин (книг), що регулюють різні аспекти цивільних відносин. Структура BGB є дуже логічною і систематичною, що є однією з його найбільших переваг. Уложення поділяється на такі основні частини: 1. Загальна частина (Allgemeiner Teil) Це перша частина кодексу, яка закріплює основи цивільного права і включає норми, що визначають основні юридичні принципи, такі як правоздатність, дієздатність, здатність до правочинів, терміни давності, умови укладення угод і багато інших базових правових положень. Загальна частина має великий теоретичний і практичний вплив на всі інші частини BGB, оскільки формує основу для розуміння і застосування цивільного права. 2. Право речове (Sachenrecht) Ця частина регулює права на майно, включаючи правила про власність, володіння і користування речами. Зокрема, вона визначає, як виникають і припиняються права власності, як відбувається перехід прав на майно, а також регулює різні види прав, пов'язаних з майном, як, наприклад, обтяження, застави, іпотеки тощо. Важливою частиною є й визначення правових відносин щодо рухомого та нерухомого майна. 3. Зобов'язальне право (Schuldrecht) Цей розділ охоплює правила про договірні і недоговірні зобов'язання, регулюючи відносини між сторонами угод, як-то купівля-продаж, позика, оренда, найм тощо. Він описує різні види зобов'язань, способи їх виконання, порушення зобов'язань та санкції за їх порушення. Зокрема, BGB регулює умови укладання і виконання контрактів, що є важливим для комерційних відносин. 4. Сімейне право (Familienrecht) Ця частина кодексу визначає правовий статус сім'ї, а також регулює питання шлюбу, розлучення, правові відносини між подружжям, батьками і дітьми. Вона також охоплює питання опіки, усиновлення, а також різні аспекти правового становища дітей та батьків. Сімейне право стало важливим інструментом у зміцненні прав громадян у питаннях особистих відносин. 5. Спадкове право (Erbrecht) Цей розділ визначає порядок успадкування майна після смерті особи, а також регулює питання оформлення спадщини, права спадкоємців, заповіти, спадкові договори, а також обов'язки і права спадкоємців. У цьому розділі також визначаються принципи поділу спадщини, права на обов'язкову частину спадщини і зв'язок між спадкуванням і іншими аспектами цивільного права. 3. Особливості Німецького цивільного уложення 1896 року 1. Система правових інститутів BGB значно покращив і уніфікував правову систему Німеччини, зокрема у порівнянні з попередніми правовими системами, які були застосовані в різних німецьких державах до об'єднання. Німецьке цивільне уложення стало зразком для інших європейських країн, зокрема для Австрії, Швейцарії та скандинавських країн. 2. Індивідуалістичний підхід Цей кодекс відображав принципи буржуазного індивідуалізму, зосереджуючи увагу на захисті індивідуальних прав особи, таких як право власності, свобода договорів та правова рівність перед законом. У цьому контексті BGB став важливим кроком у розвитку прав людини, оскільки надавав широкі можливості для захисту особистих прав. 3. Стабільність і гнучкість BGB був досить стабільним документом, але в той же час залишав простір для розвитку та адаптації до змін у суспільстві. Він створював юридичний каркас, який дозволяв ефективно вирішувати питання, що виникали у цивільних відносинах, але також мав механізми для коригування через зміни до окремих норм. 4. Принципи права та юридична культура BGB поклав основи для подальшого розвитку юридичної культури в Німеччині, зокрема через детальний розбір і розвиток концепцій власності, зобов'язань і спадщини. Цей кодекс також допоміг підвищити рівень юридичних знань серед населення і став основою для формування сучасної правової системи в Німеччині.