Франкфуртська Конституція 1849 р. PDF

60. Франкфуртська Конституція 1849 р. Франкфуртська Конституція 1849 року, або "Імперська Конституція" була прийнята в контексті Революції 1848–1849 років, яка охопила Європу і поставила питання національного об'єднання та демократизації політичних систем. Ця Конституція символізувала спробу створе...

60. Франкфуртська Конституція 1849 р. Франкфуртська Конституція 1849 року, або "Імперська Конституція" була прийнята в контексті Революції 1848–1849 років, яка охопила Європу і поставила питання національного об'єднання та демократизації політичних систем. Ця Конституція символізувала спробу створення єдиної німецької держави на засадах федералізму, ліберальної демократії та правового порядку. Історичний контекст Революція 1848 року в Німеччині була частиною загальноєвропейської хвилі революцій, спрямованих проти абсолютизму, соціальної нерівності та національної роздробленості. У Німеччині основні вимоги революціонерів включали: 1. Національне об'єднання: Подолання політичної фрагментації, яка існувала після Віденського конгресу 1815 року, що закріпив поділ Німеччини на понад 30 суверенних держав. 2. Ліберальні реформи: Встановлення конституційного правління, свободи слова, друку та зборів. 3. Соціальні реформи: Покращення умов життя для селян і робітників, ліквідація залишків феодальних відносин. У травні 1848 року у Франкфурті-на-Майні зібрався перший загальнонімецький парламент — Франкфуртські національні збори, який об'єднав представників різних німецьких земель. Головною метою зборів було створення Конституції, яка б забезпечила єдність і свободу Німеччини. Основні положення Франкфуртської Конституції Франкфуртська Конституція, прийнята 28 березня 1849 року, стала результатом компромісу між різними політичними силами — лібералами, демократами та консерваторами. Її головні положення: 1. Створення федеративної держави: Конституція проголошувала об'єднання німецьких земель у федерацію з сильним центральним урядом. Окремі держави зберігали певний ступінь автономії, але поступалися значними повноваженнями федерації. 2. Конституційна монархія: Главою держави мав стати імператор (кайзер), обраний спадковим монархом із числа німецьких князів. Влада імператора обмежувалася Конституцією. 3. Парламентська система: Передбачалося створення двопалатного парламенту: Народна палата обиралася прямим голосуванням громадян. Палата держав складалася з представників окремих німецьких держав. 4. Основні права і свободи: Конституція гарантувала широкі громадянські права, включаючи свободу слова, друку, зборів, релігії, а також рівність усіх громадян перед законом. 5. Судова система: Незалежність судів і верховенство права стали ключовими принципами державного управління. Виклики та проблеми реалізації Її реалізація зіткнулася з численними перешкодами: 1. Відсутність підтримки з боку великих держав: Провідні німецькі держави, такі як Австрія і Пруссія, не визнали Конституцію. Вони розглядали Франкфуртські збори як загрозу своєму суверенітету.  2. Політичні суперечності: Парламент не зміг досягти єдності щодо ключових питань, таких як вибір моделі об'єднання — "малу" Німеччину (без Австрії) чи "велику" Німеччину (з Австрією). 3. Брак військової сили: Франкфуртський парламент не мав власної армії, щоб захистити свої рішення від реакції монархій і консервативних сил. 4. Соціальна роздробленість: Підтримка Конституції серед населення була неоднорідною. Селяни і робітники часто не розуміли або не підтримували ліберальні ідеї еліт. Поразка Конституції У квітні 1849 року парламент обрав прусського короля Фрідріха Вільгельма IV імператором Німеччини, але той відмовився від корони, запропонованої "знизу". Це фактично зруйнувало надії на реалізацію Конституції. Урядові війська Пруссії та інших монархій придушили революційні виступи, що залишилися, а Франкфуртський парламент був розпущений у червні 1849 року. Наслідки 1. Розвиток конституціоналізму: Вона стала першою спробою створити всеосяжну Конституцію для об'єднаної Німеччини, вплинувши на подальші політичні процеси, зокрема на Конституцію Німецької імперії 1871 року. 2. Посилення національного руху: Революція і Конституція підштовхнули до подальшої боротьби за об'єднання Німеччини, яка завершилася в 1871 році під егідою Пруссії. 3. Правова традиція: Положення про громадянські права і свободи стали основою для майбутніх демократичних конституцій у Німеччині. 4. Європейський вплив: Ідеї Франкфуртської Конституції надихнули ліберальні рухи в інших країнах, закладаючи основи сучасного конституціоналізму. 59. Державний лад Франції за Конституцією 1848 р. Конституція Франції 1848 року, ухвалена після Лютневої революції, стала ключовим документом у процесі переходу Франції до Другої республіки. Ця Конституція мала на меті забезпечити демократичні свободи, рівність громадян і встановлення республіканської форми правління. Історичний контекст Лютнева революція 1848 року стала відповіддю на кризу монархічного правління в особі короля Луї-Філіппа I. Невдоволення соціальною нерівністю, політичною цензурою і відсутністю реформ спровокувало народний рух, який завершився зреченням короля і проголошенням Другої республіки. Конституційна асамблея, обрана внаслідок революції, отримала завдання розробити нову Конституцію, яка відповідала б ідеалам республіканізму та соціальної справедливості. Основні принципи Конституції 1848 року Її основні положення включали: 1. Республіканська форма правління: Франція проголошувалася республікою, заснованою на принципах свободи, рівності та братерства. Легітимність влади випливала з волі народу.  2. Суверенітет народу: Вся влада в державі походила від народу, що реалізовував її через вибори та представницькі інституції. 3. Загальне виборче право: Усі чоловіки віком від 21 року отримували право голосу, що стало значним кроком до демократизації політичної системи. 4. Розподіл влади: Конституція закріплювала чіткий поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову, що мало забезпечити баланс між різними гілками влади. Органи державної влади Конституція 1848 року створила нову систему органів влади, яка відповідала республіканським принципам: 1. Президент Республіки: обирався загальним голосуванням на чотирирічний термін і не міг бути переобраний на наступний термін.Був головою виконавчої влади, відповідальним за зовнішню політику, оборону та управління державними справами. Йому належало право призначати міністрів, які, однак, не несли спільної відповідальності перед парламентом. 2. Законодавчі збори - це однопалатний парламент, обраний на три роки, здійснював законодавчу владу. Мав право ухвалювати закони, затверджувати бюджет і контролювати діяльність уряду через дебати та запити. 3. Судова система: Конституція гарантувала незалежність суддів, що обиралися народом. Був закріплений принцип рівності всіх громадян перед законом і право на справедливий суд. 4. Місцеве самоврядування: Було збережено принцип децентралізації, що дозволяв місцевим органам мати певну автономію в управлінні. Соціальні й політичні реформи Конституція 1848 року включала низку положень, спрямованих на досягнення соціальної справедливості: 1. Право на працю: Вперше у французькій історії Конституція проголошувала право на працю, яке мало бути забезпечене державою. Це привело до створення "національних майстерень" для надання роботи безробітним. 2. Соціальні права: Гарантувалася свобода об'єднань і право на організацію професійних спілок. 3. Свободи: Конституція закріплювала свободу слова, друку, зборів і релігії. Проблеми та наслідки реалізації Незважаючи на прогресивність Конституції 1848 року, її реалізація зіткнулася з труднощами: 1. Конфлікт між президентом і парламентом: Система стримувань і противаг часто не працювала через суперечності між президентом і парламентом. Це призвело до політичної нестабільності. 2. Економічні проблеми: Спроби забезпечити право на працю були обмежені через недостатнє фінансування та опір з боку буржуазії, що викликало соціальне невдоволення. 3. Авторитаризм: Президент Луї-Наполеон Бонапарт, обраний у 1848 році, використав повноваження для поступового посилення своєї влади, що  завершилося державним переворотом у 1851 році й встановленням Другої імперії. Значення Конституції 1848 року Конституція 1848 року мала великий вплив на розвиток французької політичної системи та конституціоналізму: 1. Демократичні традиції: Вона заклала основи для подальшого розвитку демократичних інститутів у Франції. 2. Соціальні права: Вперше в історії Франції були проголошені права на працю та соціальну справедливість, що вплинуло на подальший розвиток соціальної політики. 3. Політична нестабільність: Незважаючи на свої переваги, Конституція 1848 року не змогла забезпечити стабільність, що підкреслює труднощі переходу від монархії до республіки. 58. Буржуазні революції в Європі у середині XIX ст.: причини та державно-правові наслідки. Буржуазні революції середини XIX століття, які охопили значну частину Європи, стали важливою віхою у розвитку сучасних держав. Ці революції, зокрема "Весна народів" 1848–1849 років, мали глибокі політичні, економічні та соціальні причини і призвели до значних змін у державно-правових системах багатьох країн. Причини буржуазних революцій 1. Соціально-економічні причини: Промислова революція спричинила значні зміни в економічному житті Європи. Формування промислового капіталізму супроводжувалося зростанням буржуазії, яка прагнула політичної участі, а також погіршенням умов життя робітничого класу, що стимулювало протестні настрої.Аграрні кризи в багатьох європейських країнах призводили до зубожіння селянства, що стало однією з рушійних сил революційних рухів. 2. Політичні причини: Абсолютизм і реакційна політика монархів викликали невдоволення серед різних соціальних груп. Відсутність політичних свобод і представницьких інституцій спонукала до боротьби за конституційні реформи. Національні рухи в таких країнах, як Німеччина, Італія, Угорщина та Польща, прагнули до об'єднання, незалежності або розширення автономії. 3. Ідеологічні причини: Поширення ідей лібералізму, республіканізму та соціалізму вплинуло на формування революційних програм і вимог. Ідеї Французької революції 1789 року залишалися потужним джерелом натхнення для європейських народів. Перебіг революцій Революції 1848–1849 років охопили майже всю Європу, хоча їх перебіг і результати відрізнялися в різних країнах: 1. Франція:Лютнева революція 1848 року призвела до повалення монархії Луї-Філіппа і проголошення Другої республіки. Була прийнята Конституція 1848 року, яка закріпила демократичні принципи і проголосила право на працю.  2. Німецькі держави:У березні 1848 року в багатьох німецьких державах почалися революційні рухи. Важливим досягненням стало скликання Франкфуртських національних зборів і спроба створити єдину німецьку державу з конституційним ладом. Проте ці спроби завершилися невдачею через опір монархів і відсутність єдності серед революціонерів. 3. Італія:В Італії революції були спрямовані на об'єднання країни і звільнення від австрійського панування. Незважаючи на початкові успіхи, австрійська армія відновила контроль над регіоном. 4. Австрійська імперія:Революційні рухи у Відні, Угорщині, Чехії та інших регіонах імперії вимагали демократичних реформ і автономії. Хоча монархія була змушена піти на певні поступки, згодом революції були придушені військовою силою. Державно-правові наслідки Буржуазні революції середини XIX століття мали різні наслідки в різних країнах, але в цілому вони сприяли значним змінам у державному ладі Європи: 1. Розвиток конституціоналізму:Революції сприяли прийняттю конституцій або їх реформуванню в багатьох країнах. Навіть після придушення революцій монархи змушені були враховувати вимоги про обмеження своєї влади. 2. Зміцнення ідей націоналізму:Національні рухи стали потужним чинником політики Європи, що сприяло подальшим об'єднавчим процесам у Німеччині та Італії. 3. Соціальні зміни:Незважаючи на обмежений успіх, революції сприяли підвищенню уваги до соціальних питань і формуванню ідеологій, спрямованих на захист прав робітників і селян. 4. Політичні реформи:У деяких країнах були введені виборчі права, хоча вони залишалися обмеженими. Виникли нові політичні партії, які відображали інтереси буржуазії, робітничого класу та селянства. 57. Розвиток латиноамериканських держав у ХІХ ст Історичний контекст Розвиток латиноамериканських держав у ХІХ столітті розпочався з революцій за незалежність, які охопили континент у перші десятиліття століття. Основними факторами, що спричинили ці події, були: 1. Колоніальна спадщина: Іспанія та Португалія тривалий час використовували Латинську Америку як джерело сировини та ринок збуту. Економічна експлуатація та соціальна нерівність створили передумови для невдоволення серед населення. 2. Вплив ідей Просвітництва: Ідеї свободи, рівності й народного суверенітету, поширені в Європі, стали ідейною основою боротьби за незалежність. 3. Вплив зовнішніх подій:Американська революція 1776 року та Французька революція 1789 року надихнули латиноамериканців на боротьбу за свободу. Ослаблення Іспанії та Португалії через Наполеонівські війни створило можливості для повстань у колоніях. Процес здобуття незалежності  1. Південна Америка:Провідну роль у боротьбі за незалежність відіграли Симон Болівар і Хосе де Сан-Мартін. Під їхнім керівництвом були звільнені території сучасної Венесуели, Колумбії, Еквадору, Перу, Болівії, Аргентини, Чилі та Уругваю. Утворення федеративних і конфедеративних держав, таких як Велика Колумбія (1819–1831), стало спробою об’єднати нові незалежні країни, але ці спроби виявилися недовговічними через регіональні суперечності. 2. Мексика: Боротьба за незалежність у Мексиці почалася в 1810 році під керівництвом Мігеля Ідальго і Хосе Марії Морелоса. Незалежність була проголошена в 1821 році, але країна переживала тривалий період політичної нестабільності, який включав утворення Імперії Мексики та її трансформацію в республіку. 3. Центральна Америка: Після здобуття незалежності від Іспанії в 1821 році країни Центральної Америки утворили Об'єднані провінції Центральної Америки, але конфлікти між регіонами призвели до розпаду федерації. 4. Бразилія: Незалежність Бразилії від Португалії була проголошена мирним шляхом у 1822 році, і країна стала імперією під владою Педру I. Бразилія уникнула багатьох внутрішніх конфліктів, характерних для іспаномовних країн, хоча також зазнавала політичних криз. Державно-правові трансформації Після здобуття незалежності нові держави зіткнулися з викликами у створенні ефективних державних механізмів і політичних систем: 1. Розробка конституцій: Більшість латиноамериканських держав прийняли республіканські конституції, що закріплювали принципи народного суверенітету, поділу влади та громадянських свобод. ○ Однак багато з цих конституцій залишалися декларативними через нестачу політичної культури та низький рівень участі населення в управлінні. 2. Централізм і федералізм: ○ Питання форми державного устрою стало джерелом конфліктів у багатьох країнах. Централізм часто суперечив інтересам регіональних еліт, що спричиняло громадянські війни. 3. Авторитаризм: ○ У багатьох країнах сформувалися авторитарні режими, які базувалися на військовій силі. Каудильйо (військові лідери) часто брали владу в свої руки, використовуючи соціальні й політичні кризи. Економічний розвиток 1. Залежність від експорту: ○ Економіка більшості латиноамериканських країн залишалася залежною від експорту сировини та сільськогосподарських продуктів, що робило їх вразливими до коливань світових цін. 2. Іноземний вплив: ○ Європейські держави та США активно втручалися в економічне та політичне життя регіону, що посилювало економічну залежність. 3. Суспільна нерівність:  ○ Соціальна структура, що залишилася з колоніальних часів, зберігала нерівність між елітою та широкими масами населення. Соціальні зміни 1. Скасування рабства: ○ У більшості латиноамериканських країн рабство було скасовано в першій половині ХІХ століття, що стало важливим кроком до соціального прогресу. 2. Роль церкви: ○ Католицька церква зберігала значний вплив, але секуляризація поступово стала частиною державної політики. Наслідки 1. Формування національних ідентичностей: ○ Незалежність сприяла формуванню національних ідентичностей, хоча в багатьох країнах етнічні та регіональні суперечності залишалися джерелом конфліктів. 2. Політична нестабільність: ○ ХІХ століття для Латинської Америки стало періодом частих змін влади, громадянських війн і іноземних інтервенцій. 3. Початок модернізації: ○ Незважаючи на труднощі, латиноамериканські держави заклали основи для подальшого політичного та економічного розвитку. 56. Конституційні хартії Франції 1814 р. і 1830 р. Конституційні хартії Франції 1814 і 1830 років стали важливими етапами в історії французької політичної системи після Французької революції, коли країна пережила кілька етапів радикальних змін і конституційних реформ. Ці документи відображали прагнення до стабільності та врегулювання відносин між монархією і народом в умовах післяреволюційного періоду. Конституційна хартія 1814 року Передумови та контекст прийняття Після падіння Наполеона Бонапарта та відновлення монархії в особі Людовика XVIII, Франція опинилася в стані політичної та соціальної нестабільності. Наполеонівські війни залишили країну виснаженою, і новий король мусив знайти компроміс з різними політичними силами, аби забезпечити мир і порядок у країні. Людовик XVIII зрозумів, що відновлення абсолютної монархії не принесе стабільності, тому він погодився на створення конституції, яка б визначала його обов’язки та права громадян. Основні положення Конституційної хартії 1814 року Її положення можна поділити на кілька основних частин: 1. Принципи влади та роль короля: Людовик XVIII був проголошений королем Франції «за волею Бога» і його влада не була абсолютною. Конституція передбачала обмежену монархію, де король мав значні, але не безмежні повноваження. Він залишав за собою право законодавчої ініціативи, можливість розпускати парламент і призначати уряд. 2. Правами громадян: Хартія гарантувала низку прав і свобод, серед яких були свобода особистості, свобода преси, право на приватну власність,  недоторканність житла. Однак, ці права не були абсолютними і могли бути обмежені в інтересах суспільства чи держави. 3. Парламентська система: Хартія встановлювала двопалатний парламент, що складався з палати депутатів і палати пейзажистів (сенаторів), які призначалися королем. Палата депутатів обиралася на основі складної виборчої системи, що обмежувала право голосу лише для найбагатших верств населення. 4. Релігійні питання: Християнство залишалося офіційною релігією Франції, але релігійна свобода була визнана та гарантувалася. Наслідки та критика Конституційна хартія 1814 року була компромісом, що дозволяв монархії зберегти контроль, водночас гарантувавши певні ліберальні досягнення революції. Проте, критики відзначали, що хартія надавала королю надмірну владу, а обмежений виборчий процес не дозволяв широким верствам населення брати участь у політичному житті. Конституційна хартія 1830 року Передумови та контекст прийняття Після тридцяти років правління Людовика XVIII і його наступника Карла X, які не змогли відповісти на соціальні й політичні вимоги часу, Франція знову опинилася на межі революції. Після низки неуспішних реформ Карл X, відомий своїм авторитаризмом, вирішив у 1830 році відновити абсолютну монархію, що спричинило вибух масових протестів. У результаті Липневої революції 1830 року король був скинутий, і новим монархом став Луї-Філіпп, який проголосив себе «королем французів», а не «королем Франції», що символізувало зміну політичної системи. Основні положення Конституційної хартії 1830 року Конституційна хартія 1830 року була важливою зміною в порівнянні з хартією 1814 року, оскільки вона відображала більш ліберальні та демократичні тенденції: 1. Обмеження монархії: Права монарха були ще більше обмежені. Луї-Філіпп зобов’язався діяти в межах хартії, і його влада стала більш обмеженою порівняно з попереднім королем. У нього не було права змінювати конституцію без погодження з парламентом. 2. Покращення виборчого процесу: Одним з важливих змін було зменшення виборчого цензу, що дозволило більше людей брати участь у виборах. Це означало, що більша частина населення мала можливість впливати на політичний процес. 3. Розширення громадянських прав: Конституція ще більше закріплювала свободи, гарантуючи рівність перед законом і свободу особистості. Проте свобода преси і зборів була обмежена за певних умов, зокрема для запобігання анархії або заворушенням. 4. Парламентська система: Хартія 1830 року також зберігала двопалатний парламент, але роль Палати депутатів була посилена, що відображало тенденцію до більшого представництва широких верств населення в політичному житті.